Види і форми організації навчання
Види і форми організації навчання
Види навчання.
У різні епохи формувалися свої погляди на завдання і характер навчання, що визначали навчальний процес, специфічний для кожного суспільства, конкретних умов його життя, тенденцій у теорії та практиці навчання. Так, у середні віки склався догматичний вид навчання. Суть навчання вбачали у механічному заучуванні учнями догматів Святого Письма. Від учнів вимагали лише відтворення навчального матеріалу, нікого не цікавило. Чи розуміють вони те, що заучують. Така система не сприяла їх розумовому розвиткові, не пробуджувала інтересу до знань.
Розвиток виробництва і суспільний прогрес зумовили появу пояснювального навчання, яке передбачає спершу усвідомлення, розуміння матеріалу, а відтак вивчення його. Таке навчання розвиває не лише пам’ять, а й спостережливість, мислення.
Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує сприймання студентами навчальної інформації з одночасним її узагальненням, засвоєнням понять, законів, теорій. Мета практичних вправ – поглиблення знань, формування, закріплення знань, умінь і навичок, застосування їх у нових ситуаціях. Вони передбачають і самоконтроль ефективності засвоєння знань, умінь, навичок, повторення вивченого. Цей вид навчання орієнтує на репродуктивне засвоєння знань, умінь і навичок.
Він забезпечте всебічне та місце засвоєння навчальної інформації й оволодіння способами практичної діяльності. Найефективніший цей вид навчання у тому разі, коли зміст навчального матеріалу має переважно інформаційний характер, є описом способів практичних дій і надто складний для того, щоб учні здійснювали самостійний пошук знань, є принципово новим, через що в учнів відсутні опорні знання для вирішення проблемних ситуацій.
Пояснювально-ілюстративне навчання забезпечує швидке засвоєння навчальної інформації, формування знань, умінь і навичок, що унеможливлює прогалини в знаннях, особливо у слабко встигаючих студентів; колективний характер засвоєння знань дає змогу виявити типові помилки і орієнтувати студентів на їх усунення. Однак воно не передбачає самостійного пошуку учнями у процесі оволодіння знаннями, не сприяє підготовці людей із творчим мисленням здатних самостійно вирішувати творчі пізнавальні завдання.
Проблемне навчання передбачає послідовні й цілеспрямовані пізнавальні завдання, які студенти розв’язуючи під керівництвом учителя й активно засвоюють нові знання. Використання теоретичних та експериментальних завдань само по собі ще не робить навчання проблемним. Завдання стає пізнавальною проблемою, якщо воно потребує роздумів над проблемою, викликає в студентів пізнавальний інтерес, спирається на попередній досвід.
За галуззю і місцем виникнення розрізняють такі навчальні проблеми:
1. Предметна – виникає в межах одного предмета і розв’язується засобами і методами цього предмету;
2. Міжпредметні – виникають у навчальному процесі в результаті між предметних зв’язків і зв'язку навчання з життям, вирішуються методами різних предметів.
3. Урочні – умовно їх можна назвати навчальними, виникають безпосередньо під час уроку, вирішуються колективно або індивідуально під керівництвом учителя.
4. Позааудиторні – виникають у процесі виконання домашніх завдань у поза аудиторній роботі, в життєвому досвіді студентів, вирішуються переважно індивідуально.
Залежно від ролі в навчальному процесі проблеми поділяють:
1. Основні – на початку уроку вчитель ставить основну проблему уроку і тему, яка активізує пізнавальну діяльність студентів щодо всього матеріалу уроку. Нерідко це єдина проблема, розв’язання якої забезпечує успішне вивчення всієї теми;
2. Допоміжні – основна проблема інколи непосильна для самосійного розв’язання, тому вчитель ділить матеріал на частини і ставить допоміжні проблеми.
Це дає змогу не лише поетапно вирішувати проблему, а й формує самостійність.
Щодо способів розв’язання виділяють такі проблеми:
1. Фронтальна – проблема, яку ставлять перед усім класом і вирішують зусиллям всіх студентів;
2. Групова – вирішується окремо групою учнів. Групи можуть розв’язувати одну загальну або кожна свою окрему проблему.
3. Індивідуальна – проблема, яку ставить сам студент або вчитель, але, як правило, вирішує студент самостійно.
Важливий компонент проблемного навчання – проблемна ситуація, тобто ситуація, для оволодіння якою студент або колектив мають знати і застосовувати нові для себе знання чи способи дії.
Проблемні ситуації створюють різними способами.
Зіткнення студентів з життєвими явищами, факторами, які потребують теоретичного обґрунтування.
Використання навчальних і життєвих ситуацій.
Такі ситуації виникають під час виконання учнями практичних завдань в навчальному закладі, вдома.
Постановкою дослідницьких завдань студентам.
Відмінність цього способу в тому, що він потребує нових знань. Прикладом може бути будь-яка дослідна робота студентів.
Спонуканням студентів до аналізу фактів і явищ дійсності, зіткненням їх із життєвими уявленнями і науковими поняттями про ці фактори.
Спонукання студентів до порівняння, зіставлення, протиставлення фактів, явищ, правил, дій, внаслідок яких виникають проблемні ситуацій.
Ознайомлення студентів з факторами, які на перший погляд не мають пояснення, що в історії науки зумовило постановку наукових проблем.
У практиці проблемного навчання, залежно від рівня самостійності студентів можна мати кілька видів.
Перший вид передбачає, що вчитель, створивши проблемну ситуацію, повідомляє готові висновки науки, не розкриваючи шляхів розв’язання проблеми. Активність студентів стимулюється створенням проблемних ситуацій.
Другий вид проблемного виду ефективніший. Суть його в тому, що створюючи проблемну ситуації, вчитель дає учням фактичний матеріал для аналізу, порівняння, зіставлення й розкриває логіку вирішення проблеми в історії науки.
Третій вид важливий для розвитку пізнавальної активності та самостійності учнів.
Кожному виду проблемного навчання відповідає певний метод: першому – проблемний виклад знань (учитель розподіляє „ембріологію істини” (О.Герцен), конкретної науки, демонструє еталон проблемного мислення); другому – частково науковий (вчитель створює проблемну ситуацію, сам формує проблему та залучає студентів до її розв’язання); пошуковий (вчитель створює проблемну ситуацію, формулює проблему, а студенти розв’язують її самостійно); третьому – дослідницький (учні самі визначають проблему, формулюють і вирішують її).
Проблемне навчання – один із засобів розвитку розумових сил учнів, їх самостійності та активності, творчого мислення. Воно забезпечує міцне засвоєння знань, робить навчальну діяльність захоплюючою, оскільки вчить долати труднощі.
Але проблемне навчання потребує тривалого часу на вивчення навчального матеріалу, недостатньо ефективне щодо формування практичних умінь і навичок, дає невисокий результат при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний учням.
Програмоване навчання – один із різновидів репродуктивного підходу до навчання. Передбачає використання спеціальних навчаючих програм.
Під терміном „програмоване навчання” розуміють передусім особливу, цілеспрямовану організацію навчального процесу.
Для реалізації програмованого навчання використовують спеціальні програмовані підручники і навчальні машини.
Позитивним у програмованому навчанні є:
1. відділення головного, істотного в навчальному матеріалі;
2. забезпечення оперативного контролю за процесом засвоєння знань;
3. логічна послідовність у засвоєнні знань, що дає змогу ?????????? з оптимальному темпі й здійснювати самоконтроль, індивідуалізувати навчання.
Водночас програмоване навчання може звести роль учителя до інструктора, збіднює можливості розвитку творчості учнів.
Урок як основна форма організації навчання
Основною організаційною формою навчання в сучасному навчальному закладі є урок.
Урок – форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою студентів постійного закладу, одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно за розкладом.
Урок має такі особливості:
- є завершеною та обмеженою в часі частиною навчального процесу, під час якого розв’язуються певні навально виховні завдання;
- кожен урок включається в розклад і регламентується в часі та за обсягом навчального матеріалу;
- на відміну від інших форм організації навчання є постійною формою, що забезпечує систематичне засвоєння учнями знань, умінь навичок;
- відвідування уроків обов’язкове для всіх студентів, тому вони вивчають систему знань, поділених поурочно, в певній логіці;
- є гнучкою формою організації навчання, яка діє змогу використовувати різні методи, організовувати фронтальну, групову та індивідуальну навчальну діяльність студентів;
- спільна діяльність учителя і студентів, а також спілкування великої сталої групи студентів створює можливості для згуртування колективу студентів;
- сприяє формуванню пізнавальних якостей, особливостей, активності, самостійності, інтересу до знань, а також розумовому розвитку студентів.
За способом проведення виділяють:
1) уроки – лекції;
2) уроки – бесіди;
3) уроки – диспути;
4) уроки самостійної роботи студентів.
За етапами навчальної діяльності – вступні уроки, уроки первинного ознайомлення з матеріалом, уроки формування понять, виведення законів і правил, уроки застосування знань на практиці, уроки повторення й узагальнення матеріалу, контрольні уроки, комбіновані уроки.