регистрация / вход

Зовнішність учителя як компонент педагогічної техніки

“Зовнішність учителя як компонент педагогічної техніки” Існує низка специфічних професій, для представників яких зовнішність відіграє першочергове значення: диктор телебачен­ня, дипломат, актор, менеджер тощо. До них нале­жить і професія педагога. Зовнішність учителя вико­нує дещо специфічну роль, адже він має справу не просто із соціумом, а з учнівською юнню.

“Зовнішність учителя

як компонент

педагогічної техніки”


Існує низка специфічних професій, для представників яких зовнішність відіграє першочергове значення: диктор телебачен­ня, дипломат, актор, менеджер тощо. До них нале­жить і професія педагога. Зовнішність учителя вико­нує дещо специфічну роль, адже він має справу не просто із соціумом, а з учнівською юнню. Для неї пе­дагог — це своєрідний еталон, зразок для наслідуван­ня, тому зовнішність учителя має бути бездоганною у всіх відношеннях. Вона — складовий елемент педа­гогічної техніки, яка у свою чергу є структурним компонентом педагогічної майстерності. З огляду на це, очевидна пряма залежність між цими поняттями. Педагогічна техніка як вправність, що виявляється в умінні взаємодіяти з учнями, керувати власним пси­хофізичним станом та створювати свою зовнішність відповідно до вчительського призначення — тонкий інструмент впливу на суб'єктів виховання. Народна мудрість стверджує, що по одягу зустрічають, а по розуму проводжають. Все це правильно, але вражен­ня, яке справляє вчитель під час першої зустрічі зі своїми вихованцями, лишає незабутній слід у пам'яті учнів. Особливо, якщо це враження підсилюється подальшою аналогічною поведінкою педагога. Зро­зуміло, що вирішальну роль тут відіграє саме зовнішність. Як правило, учням потрібен певний час, аби розібратися, що ж криється за "одягом". Учите­леві ж важливо не втратити можливостей для вста­новлення дружніх стосунків з учнями, що є основою позитивної взаємодії.

Як засвідчують педагоги-практики, вплив учителя на учнів починається після першого візуального знайомства. Він, зрозуміло, не є прямий, але це не заперечує його значущості. Тому позиція має бути однозначною: зовнішність учителя — не дрібниця, це завжди важливо й актуально, це сходинка до успіху у справі виховання учнівської молоді.

Зовнішність учителя — явище інтегральне, адже інтеграція — процес зближення і зв'язку поряд із процесами диференціації. Вчитель впливає на учнів комплексом взаємопов'язаних елементів зовнішності. Культура і техніка мовлення педагога, культура і техніка рухів, одяг та культура і техніка догляду за своїм тілом — все це складники зовнішності. Кожен елемент зокрема має ряд компонентів, що складає системоутворюючу цілісність. Так, культура мовлен­ня — це інтонація, голос, дикція, дихання, тембр, темп, логічне структурування мовлення, гнучкість мовлення та ін. Культура і техніка рухів — то поста­ва, хода, жести, пластика, міміка, пантоміміка. Куль­тура і техніка догляду за зовнішнім виглядом — уміння доглядати за своїм волоссям, робити зачіску, добирати одяг та взуття, прикраси, аксесуари, парфу­ми. Це вміння доглядати за тілом (обличчям, руками, ногами). Тільки в поєднанні цих складових ство­рюється зовнішність, яка уособлює вчителя.

Прояв складників зовнішності носить дифе­ренційований, індивідуалізований характер. Особливе внутрішнє осяяння, що передається через погляд, жест, поставу, усмішку — все це робить учителя не­повторним. Як зайти в клас, привітатись із учнями, сісти, відкрити журнал, підійти до дошки, до учня — вся технологія поведінки базується на загальноприй­нятих вимогах. Проте в одних — це доречно, гарно, зрозуміло, естетично витримано і все в міру, в інших — не зовсім. Тобто, зовнішність залежить від окремо взятої особистості, від її внутрішньої педа­гогічної культури і притаманна саме їй. Таким чином утворюється вчительський імідж, який буває як пози­тивним, так і негативним. Мабуть, саме тому деяких учителів пам'ятають- все життя, а інших забувають, закінчивши школу. Ось чому природним у кожного вчителя має бути прагнення до ідеалу, гармонії та вдосконалення; без них людина неминуче деградує.

Не секрет, що діти хочуть мати вчителя із приємною зовнішністю, вихованого, з витонченими манерами, елегантно одягненого, із гарною модною зачіскою, привабливим макіяжем, бездоганно чисто­го і охайного. Навіть учні початкових класів легко вирізняють учителів і пишаються ними, запевняючи всіх, що у них "найкраща вчителька". А у підлітково­му віці простежується тенденція дещо зневажливого ставлення до вчителя, одягненого недбало, зачісаного за модою десятирічної давності, у якого руки вже забули, що таке манікюр, а обличчя — макіяж. Зви­чайно, можна якимось чином виправдати вчителя, який у вихорі повсякденних справ забуває про себе. Але варто згадати далекі і суворі 20—30-і роки, коли у закладах, де працював відомий педагог А.С.Макаренко, було правилом приходити на роботу у най­кращому одязі. За свідченням очевидців, їх роз­повідей, на урок не допускався вчитель у нечищеному взутті. Таких учителів А.С.Макаренко не визнавав вихователями учнів. На одній із лекцій він досить категорично зауважив: "Я глибоко пере­конаний, що краще зовсім не мати вихователя, аніж такого, який сам не вихований..." (Макаренко А.С. Вибр. тв. У З Т. - К.: Рад. школа, 1984. Т. 3. -С.56). Цілком поділяючи думку знаменитого педаго­га, вважаємо, що кожен учитель, незалежно від статі, віку, місця проживання, сімейних обставин, природ­них даних тощо, в змозі створити власну неповтор­ну зовнішність, якщо серйозно візьметься за цю справу. Зрозуміло, що самовдосконалення у цьому напрямку потребує певних особистих зусиль, деяких матеріальних затрат, але ми переконані, що це мати­ме благодатну віддяку. Акцентуємо увагу всіх учи­телів на зазначеній проблемі. Вважаємо, що немає меж для удосконалення.

На яких же принципах має базуватися самовдос­коналення вчителя у вказаному напрямку?

1. Комплексність. Необхідно відпрацьову­вати всі елементи зовнішності в комплексі, оскільки на тлі однобоких зрушень одразу чітко будуть помітні недоопрашовання в іншому аспекті. Наприклад, учи­тель, що дбає про свій зовнішній вигляд, отримує прекрасні результати (елегантний костюм, зачіска до лиця, майстерний макіяж тощо). Водночас, якщо він не володіє своїм голосом (говорить голосно або дуже тихо), то досить швидко зачарування вчителем розсіюється.

2. Індивідуалізація (індивідуальний стиль, імідж, своєрідність жестикуляції, міміки, голо­су, постави, тобто все те, що відрізняє одного вчите­ля від іншого).

3. Самовдосконалення. Не зупиняючись на досягнутому, постійний крок уперед, до вершин майстерності.

4. Дотримання постійності у вияві оз­нак учительської зовнішності. Іншими словами, взявши на себе роль вихователя, педагог пам'ятає про це щохвилини і демонструє її через свою зовнішність незалежно від того, чи знаходиться він у безпосеред­ньому контакті з учнями чи ні.

5. Дотримання професійної куль­тури (інтелігентність, педагогічна етика, толерант­ність, педагогічний такт, емоційна стійкість, не­здатність зашкодити психіці дитини поглядом, жестом, мімікою, тоном мовлення та ін.).

6. Концентричність. Передбачає, що кож­не нове вміння, яке розвиває вчитель і яке поступо­во трансформується у звичку, має базуватися на по­передніх знаннях, уміннях і навичках та перебувати у безпосередньому зв'язку.

7. Активність полягає в тому, що процес са­мовдосконалення — наслідок власної активності та ініціативи.

8. Цілісність — означає перехід від роботи з елементами із системними компонентами і системою в цілому. Вдосконалюючи складник зовнішності, вчитель паралельно вдосконалює техніку саморегу­ляції, взаємодії з учнями, застосовуючи набуті вміння на практиці. Це дає змогу підняти рівень пе­дагогічної техніки в цілому, що, безумовно, вплине на рівень зростання педагогічної майстерності.

9. Єдність особистісного і дійового, що передбачає самовдосконалення в умовах певної діяльності особистості. Без цього неможливо отриму­вати нові імпульси розвитку (генеральна ідея педа­гогічної майстерності, за словами Е.С.Барбіної, — дослідника феномена педагогічної майстерності).

10. Перспективність — бачення близької і далекої перспективи, робота на завтрашній день, що стимулює сьогоднішню діяльність щодо самовдоско­налення.

За яких умов можна досягти мети, тобто створи­ти або удосконалити свою зовнішність, яка б пози­тивно впливала на суб'єктів виховання? Це можливо і цілком доступно кожному вчителеві, якщо:

1. Цілеспрямовано працювати над собою.

2. Мати велике бажання.

3. Дотримуватися вищезазначених принципів.

4. Створити власну програму дій.

5. Мати взаєморозуміння з педагогічним колективом.

6. Усвідомити необхідність самовдосконалення.

7. Є зразок — авторитетний педагог, що відпові­дає цим вимогам.

Якими шляхами і засобами можна подолати цю проблему?

Вважаємо, що кожен має йти власним шляхом, найоптимальнішим саме для нього. Пропонуємо найтиповіші.

1. Підвищення кваліфікації на курсах з проблем розвитку педагогічної техніки.

2. Добір та ознайомлення з відповідною літерату­рою, а також використання її в роботі.

3. Виконання спеціальних вправ.

4. Консультації візажиста, косметолога, стиліста, перукаря, манікюрниці, логопеда, хореографа, філо­лога, актора.

5. Придбання фена, манікюрного набору.

6. Організація в школі роботи студії моди за участю вчителів.

7. Проведення в школі масових заходів: "Конкурс елегантності", "Міс "Чарівність", конкурс бальних і сучасних танців, конкурс декламаторів, ораторів, де­монстрація моделей модного взуття, одягу, прикрас.

8. Започаткування роботи міні-салону краси за пільговими умовами для вчителів.

9. Організація роботи груп "Здоров'я", "Грація", "Аеробіка", секцій із шейпінгу тощо.

Підсумовуючи сказане, зазначимо, що проблема зовнішності вчителя не нова, проте досить актуальна, її вирішення залежить в першу чергу від учителя, який має прагнути до ідеалу.

Пропонуємо практичні рекомендації, які почина­ються із часток не і ні, тобто від протилежного: чого не має бути. Така форма подачі порад може допомог­ти запобігти помилкам, які нерідко зустрічаються в реальному житті.

1. У гардеробі вчителя не має бути ультрамодного одягу, незвичайний фасон якого відволікає увагу учнів, а також вбрання занадто яскравих тонів, що стомлює і дратує дітей.

2. Не варто навіть молодому вчителю з'являтись у школі в шортах.

3. Не втрачайте почуття міри: навчіться чітко виз­начати, коли необхідно одягати класичний костюм, коли робочий халат, святкову сукню, а коли — светр і джинси.

4. Не перетворюйтесь на "синю панчоху", тобто носіть той одяг, що вам до вподоби і до лиця: есте­тично витриманий, ошатний, модний, елегантний.

5. Не захоплюйтеся сіробуденним одягом.

6. Не забувайте, що одяг завжди має бути охай­ним, чистим, відпрасованим, зручним і не заважати працювати з класом.

7. Не носіть тривалий час один і той же одяг. Вар­то якнайчастіше "оживляти" його, комбінувати, при­крашати.

8. Не носіть взуття босоніж, на високих підборах,

бо його стукіт відволікає увагу учнів і, крім того, швидко стомлюються ноги.

9. Не знаходьтесь у приміщенні в теплих чобітках.

10. Ні в якому разі не перебувайте у приміщенні школи у головному уборі. Це стосується як чоловіків, так і жінок.

11. Не забувайте, що довге розпущене волосся за­важає під час роботи з учнями.

12. Неприпустимо вчителям чоловікам приходити до школи неголеними.

13. Не експериментуйте надмірно зі своїм волос­сям, аби химерні зачіски і часті зміни кольору не відволікали уваги учнів.

14. Не рекомендується прикрашати себе занадто дорогими і яскравими коштовностями чи біжутерією, які, до того ж, заважають працювати і спілкуватися з учнями (довгі сережки чи намисто, каблучки на пальцях, "музичні" прикраси).

15. Не варто користуватися дезодорантами, туалет­ною водою чи одеколоном з різким, сильним запахом.

16. Ніколи не підкреслюйте своєю мімікою та же­стами негативні сторони чи дефекти зовнішності, ха­рактеру і темпераменту учнів.

17. Ніколи не вказуйте на учня пальцем.

18. Не жестикулюйте надміру, бо жести мають ли­ше підкреслювати слово.

19. Не метушіться у класі, бо це дратує учнів.

20. Ніколи не обирайте "закриту" позу.

21. У роботі з дітьми уникайте пози "лева" чи "на­глядача", бо діти непогано читають мову жестів і вчи­телю варто її досконало засвоїти.

22. Не допускайте мовленнєвих шаблонів і ви­разів, слів-паразитів.

23. Не забувайте, що голос учителя має бути відкритим, виразним, гнучким, витривалим. У ньому має звучати впевненість, мажорність.

24. Не припускайтеся помилок в орфоепії.

25. Неприпустимо, щоб у вчителя були природні дефекти, які не можна виправити.

26. Не слід забувати, що людину, дитину легко образити не тільки словом, а й інтонацією.

27. Не дозволяйте собі спілкуватися з учнями мо­вою "суржика".

28. Не забувайте, що володіння словом, технікою вираження своїх думок, почуттів рідною мовою, різ­ними мовними стилями, технікою драматичного мов­лення, фонаційного дихання та дикцією потребує постійного вдосконалення шляхом спеціальних вправ.

Сподіваємося, що запропоновані рекомендації допоможуть учителям уміло та впевнено працювати над своєю зовнішністю, що дасть їм змогу на висо­кому рівні оволодіти педагогічною технікою.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 2.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий