Соціальнопедагогічні проблеми організації вільного часу старшокласників

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка Кафедра соціальної педагогіки і соціальної роботи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

Тернопільський національний педагогічний

університет імені Володимира Гнатюка

Кафедра

соціальної педагогіки і соціальної роботи

МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА

Соціально–педагогічні проблеми організації вільного часу старшокласників


ЗМІСТ

ВСТУП
Розділ І. Теоретико-методологічні основи проблеми вільного часу

1.1 Історико-педагогічний аспект проблеми

1.2 Сутність та особливості вільного часу в процесі соціалізації особистості

1.3 Індивідуально-психологічні особливості старшокласників в контексті самоорганізації життєдіяльності

Розділ ІІ. Шляхи вдосконалення соціально-педагогічної діяльності щодо організації вільного часу старшокласників
2.1 Зміст та форми організації вільного часу школярів у процесі позашкільної та позакласної виховної роботи

2.2 Особливості діяльності соціального педагога в контексті організації змістовного дозвілля старшокласників

2.3 Самовиховання як важливий чинник організації вільного часу школярів

ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
ДОДАТКИ

ВСТУП

Основною вимогою нашого часу є гуманізація суспільного процесу, зумовлена ствердженням ідеї самоцінності особистості, її цілісності та унікальності, постійного прагнення до самоудосконалення, творчості. У зв’язку цим актуалізується потреба у соціально-педагогічній допомозі молоді в організації змістовного дозвілля, ефективного проведення вільного часу. Він є одним з важливих засобів формування особистості молодої людини, оскільки в його умовах найбільш сприятливо проходять реакційно-відтворюючі процеси, які знімають інтенсивні фізичні, інтелектуальні, психічні навантаження.

Науково обґрунтована організація вільного часу відображає інтереси суспільства з урахуванням бажань та нахилів особистості, яка володіє в усіх сферах життєдіяльності гарантійним мінімумом свого вільного часу, що потребує відповідного координування та широкого вивчення. Успіх досягається там, де взаємини особистості з соціальним середовищем опосередковуються індивідуальною свідомістю, а результат всієї сукупності взаємин, що складаються в масштабах суспільства, суб’єктивно відображається в тих чи інших формах проводження часу. Збільшення кількості вільного часу за рахунок удосконалення та покращення системи його використання залежить від освітнього рівня особистості, культурних традицій загалу. Протягом вільного часу можуть реалізовуватись ті потреби, які неможливо задовольнити у робочий час. Зміст та ритм буття особистості найбільше визначаються сферами діяльності, що знаходяться поза її роботою.

Зокрема, у відповідних науково-теоретичних розробках та в практичному досвіді більшості країн, вільний час, як культурно-дозвільну діяльність, відносять до такого виробничого виду суспільної життєдіяльності, який за своєю природою та суттю є сферою творчого становлення і розвитку людини, усіх її духовно-моральних сил і забезпечує культурний прогрес суспільства в цілому (Р. Торай, Б. Бло, П. Ферран, Л. Порше, Р. Глотон та інші).

Передова вітчизняна думка прийшла до тих же висновків. Зокрема, С.Т. Швацький, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський зв’язували вільний час та розвиток особистості з правильною організацією її життєдіяльності, з обліком фактора вільного часу.

Перше комплексне дослідження проблем української молоді здійснене колективом соціологів Інституту соціології АН України тільки в 1987 році під загальною назвою “Соціальний портрет молоді Української РСР” разом з колективом існуючого тоді Науково-дослідного центру молодіжних проблем ЦК ЛКСМУ.

Значний внесок в розробку проблеми вільного часу як фактора її цілісного виховання внесли такі відомі сучасні вітчизняні вчені як І.С. Кон, Л.М. Сніжко, В.В. Москаленко, О.В. Первишева, А.В. Мудрик, Л.Ю. Гордін та інші[28,с.62]. Аналіз проблеми соціалізації молоді, принципи взаємодії соціальних інститутів, створювання соціального апарату соціалізації, фактори та умови соціалізації досліджували Г.О. Євтєєва, Г.О. Сванідзе, Л.О. Левіна, К.М. Ляльчук, Б.О. Трегубов, В.М. Шамардін та інші[25,с.47]. Сутність вільного часу, його структуру і функції, особливості виховання підлітків в умовах вільного часу вивчали Г.В. Бочарова, В.М. Гуров, А.В. Мудрик, С.С. Газман та інші[34,с.23]. Аналізом різних змістовних аспектів вільного часу старшокласників, як фактора їх соціалізації займалися Ф.С. Махов, Г.І. Попова, В.С. Миколаїва та інші[6,с.58]. Проблеми організації вільного часу в мікрорайоні, його форми і методи розробляли Л.К. Балясна, М.П. Анікеєва, С.І. Артем’єва та інші[13,с.75]. Зміст діяльності позашкільних закладів, організація і методи роботи – Т.І. Сущенко, Л.Л. Біла, Г.І Камаєва, Т.С. Позднякова, І.В. Дубровицький та інші[14,с.43].

Аналіз наукової літератури свідчать, що проблема вільного часу завжди була і залишається актуальною в педагогічній теорії і практиці, проте недостатньо вивчені її деякі аспекти. Зокрема, не розкриті її соціально-педагогічні корені, не показана власне соціально-педагогічна суть вільного часу сучасної молоді. Це дозволяє вказати на об’єктивно існуюче протиріччя між виховними можливостями сфери вільного часу – з одного боку, і неефективним характером використання цих можливостей в реальній педагогічній практиці – з іншого. Виділене протиріччя дозволило усвідомити проблему дослідження і сформулювати тему: “Соціально-педагогічні проблеми організації вільного часу старшокласників”.

Об’єкт дослідження – організація вільного часу старшокласників як соціально-педагогічна проблема.

Предмет дослідження – соціально-педагогічні аспекти організації вільного часу старшокласників.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити зміст і форми соціально-педагогічної діяльності щодо організації вільного часу старшокласників.

В основу дослідження було покладено припущення про те, що соціально-педагогічна діяльність із організації вільного часу старшокласників буде ефективною за таких організаційно-педагогічних умов: актуалізацію потреби учнів у культурно-дозвільневій діяльності, орієнтацію учнів на самореалізацію; розвиток індивідуальних схильностей, здібностей і особистісно-значущих якостей учнів у конкретних видах дозвільневої діяльності; формування досвіду культурно-дозвільневої діяльності.

Відповідно до мети та припущення були поставлені такі завдання дослідження:

1.Проаналізувати історико-педагогічний та сучасний стан проблеми організації вільного часу старшокласників.

2.Обгрунтувати сутність та особливості вільного часу в контексті самоорганізації їх життєдіяльності.

3.Розробити модель організації вільного часу старшокласників у процесі позашкільної та позакласної виховної роботи.

4.Визначити особливості діяльності соціального педагога в організації змістовного дозвілля.

З метою реалізації поставлених завдань використовувались теоретичні та емпіричні методи дослідження.

Теоретичні методи: аналіз психолого-педагогічної, соціологічної та іншої наукової літератури; узагальнення експериментальних даних; класифікація, дедукція, індукція; статистичний аналіз результатів експерименту.

Емпіричні методи: спостереження (пряме й опосередковане); анкетування; інтерв’ювання; бесіди; усні та письмові роботи; моделювання конкретних ситуацій; констатуючий і формуючий експерименти.

Методологічну та теоретичну основу дослідження складають: теорія наукового пізнання, філософські положення про взаємозв’язок і взаємообумовленість явищ та процесів, про перехід кількісних змін у якісні; положення про підхід до аналізу процесу соціально-педагогічних явищ, про єдність логічного та історичного; про провідну роль діяльності у формуванні особистості, про єдність свідомості й діяльності; а також нормативні документи України з питань освіти і виховання.


Розділ І. Теоретико-методологічні основи проблеми вільного часу
1.1 Історико-педагогічний аспект проблеми

Час людини, сім’ї, суспільства є нематеріальною формою багатства, значною соціальною цінністю. Його головні складові – робочий час, який людина присвячує праці, та час, який людина використовує на власний розсуд. Кожна складова часу має своє призначення, соціально-економічний зміст, функції. Суспільство зацікавлене у повній реалізації функцій, оптимальному використанні фонду часу, в раціональному використанні обох складових. Тому нині актуальним є науковий аналіз проблем, пов’язаних із характером і масштабом особистих та суспільних потреб у вільному часі, ступенем їх задоволення і вироблення на цій підставі соціальних прогнозів щодо використання вільного часу.

Це зумовлює необхідність систематичного дослідження того, як особистість чи група, до якої вона належить, і суспільство загалом використовують вільний час; як розподіляється він між різними сферами діяльності; які основні тенденції зміни структури та змісту вільного часу; за допомогою яких соціальних механізмів реалізуються його функції тощо. Зокрема, ці питання є предметом вивчення соціології вільного часу. Розглянемо висвітлення вільного часу в науковій літературі.

Зокрема, у філософському словнику вільний час трактується як суттєвий елемент способу життя особистості, групи, спільноти; співвідношення його з іншими елементами бюджету часу, особливо з робочим часом і працею; специфіку його взаємозв’язку з соціальними інституціями (освітою, сім’єю, засобами масової комунікації тощо), із соціальною структурою, соціальними процесами, соціальною мобільністю, культурними трансформаціями і т.д. [61,с.32].

Вперше час як соціальна цінність постає в економічних теоріях ХІХ ст. Так, відомий англійський економіст Д. Рікардо вважав, що справжнє багатство нації визначається його спроможністю за якомога коротший робочий час створити якнайбільше матеріального достатку; справжнє багатство суспільства –– час, вільний від матеріального виробництва, який людина може використовувати на споживання продуктів, на вільну діяльність і розвиток здібностей[62,с.45]. Розвиток концепції вільного часу простежується у працях О. Конта, який, досліджуючи співвідношення робочого і вільного часу, дійшов висновку, що промислова революція, пов’язана з бурхливим розвитком економіки, сприяє постійному скороченню суспільно необхідного робочого часу, вивільняючи час із сфери матеріального виробництва, що сприяє постійному зростанню саме вільного часу [49,с.55].

Протягом вільного часу можуть реалізовуватися ті потреби, які неможливо задовольнити в робочий час. Зміст та ритм буття особистості все більше визначаються сферами діяльності, що знаходяться поза її роботою. Німецький вчений Е. Шредер стверджує, що вільний час –– це ще не повна свобода, а робочий час –– не автоматичне примушування. Якщо часові дається визначення “вільний”, то цим наголошується, що решта часу має силуваний характер дій, тому його не слід трактувати поза поняттям робочого часу, “прив’язаного ланцюгом до своєї приналежності”[39,с.65]. Фактично робочий та вільний час –– дві життєво важливі сфери, і якщо праця не приносить людині творчого задоволення, а є лише засобом існування, то вона може бути інтерпретована як альтернатива вільному часові. Таку позицію підтримують вчені В. Біллербек, Д. Беггеман, В. Чужинські та ін[41,с.62].

Перші дослідження вільного часу зосереджувалися на його структурі, яку можна було описати, зробивши відповідні висновки, за допомогою усталених кількісних методів, які на той час використовувалися у різноманітних економічних та емпіричних дослідженнях. Але використання даних методів не давало повного розуміння цього феномена. Тому вчені, які досліджували проблеми вільного часу, вдаються до пошуку якісно нових методик вивчення, які б дали змогу, з одного боку, глибше зрозуміти структуру вільного часу, а з іншого –– досліджувати особливості вільного часу різних категорій населення (вчених, політиків, діячів мистецтва тощо), вільний час яких дуже важко, а іноді навіть неможливо вивчати за допомогою лише кількісних методів[49,с.76].

Виникнення соціології вільного часу у США (30-ті роки ХХ ст.) пов’язане з масовими дослідження проблем життя у містах (наприклад, подружжя Р. Лінд у 1925-1929 роках провело дослідження “Середнє місто”, в якому певне місце посіли дані щодо проведення вільного часу)[54,с.65]. Надалі вивчення вільного часу набуває самостійного і постійного характеру. Значно активізуються дослідження його після Другої світової війни, що пов’язано з багатьма чинниками:

1) перехід до мирного життя значно зміцнив цінності і соціальні функції вільного часу, що внесло суттєві зміни в його організацію;

2) за рахунок скорочення робочого часу внаслідок впровадження новітніх технологій і розвитку прогресивної техніки значно збільшився обсяг вільного часу;

3) розвиток засобів масової комунікації позначився на характері і змісті видів діяльності у вільний час;

4) у багатьох розвинутих країнах починає формуватися так звана індустрія вільного часу, спрямована на максимальне задоволення різноманітних потреб як окремої особистості, сім’ї, так і потреб окремих соціально-демографічних груп за віковими, статевими, професійними, національними ознаками.

Все це зумовило нагальну потребу в різноманітних наукових дослідженнях вільного часу. Так, були досліджені особливості мотивації та поведінки багатьох соціально-демографічних груп, структура та їх пріоритети щодо проведення вільного часу, різні потреби щодо розвитку його інфраструктури і т.д. Урізноманітнення практики, розширення географії місць його проведення (проведення вихідних та щорічної відпустки за межами не тільки свого міста, а й держави) зумовили міжнародні наукові дослідження у галузі вільного часу. З 1969 р. видається міжнародний часопис “Суспільство і дозвілля”[17,с.45].

Найвідоміші дослідники проблем вільного часу –– Ж. Фурастьє, Ж. Дюмазедьє (Франція), К. Робертс, С. Паркер (Великобританія), М. Каплан, Дж. Робінзон (США)[17,с.23].

У колишньому Радянському Союзі ще у 20-30-ті роки ХХ ст. соціологію вільного часу започаткував С. Струмилін дослідженнями бюджетів часу. Упродовж 1922-1934 років було досліджено понад 100 тис. добових бюджетів часу різних прошарків населення, опубліковано майже 70 праць з цієї проблеми[20,19].

Методологічні та теоретичні аспекти проблеми вільного часу активно розробляли В. Артемов, А. Гордон, Г. Зборівський, Є. Клопов, І. Малинова, Г. Орлов, В. Патрушев, Б. Грушин, Г. Пруденський та інші[19,с.61]. Їхні дослідження торкалися таких питань:

1) визначення категорії “вільний час”, його структури і змісту;

2) визначення чинників, які впливають на раціональне використання вільного часу;

3) вивчення бюджетів та особливостей вільного часу різних верств населення;

4) вивчення взаємозв’язку вільного часу з працею, освітою, культурним рівнем і т.п.;

5) соціальне регулювання вільного часу.

Нині різко посилилася увага до проблем вільного часу, що зумовлено насамперед підвищенням його ролі в житті людини і суспільства. Вільний час розглядається як соціальна цінність, як важливий чинник всебічного розвитку людини, її потреб, інтересів, нахилів. Його значення зростає із розвитком та ускладненням виробничо-технічних умов праці, що потребує від сучасного працівника вміння адаптуватися до них, забезпечувати високоефективну працю[46,с.43]. Це робить вільний час основним чинником репродукції робочої сили. Вільний час безпосередньо впливає на вирішення важливих для всього людства проблем:

· екологічних – охорона та відновлення природного середовища;

· медико-соціальних – продовження тривалості людського життя, поліпшення самопочуття населення, якості життя.

Усе це привертає увагу до проблем вільного часу не лише вчених різних галузей (соціологів, економістів, психологів, демографів), а й широких верств населення.

Для українського суспільства наприкінці ХХ ст. проблема вільного часу пов’язана з процесам, які відбуваються в соціально-економічній, духовній сферах, що вимагає нового підходу до особистості, її власного життя і діяльності у вільний час. Не менш суттєві й негативні чинники, які нині значною мірою обумовлюють особливості та специфіку використання вільного часу. Головним із них є безробіття, внаслідок якого постійно збільшується кількість незайнятого населення, що загострює проблему вільного часу, який повинен бути спрямований на задоволення культурних, пізнавальних потреб людини, розвиток її здібностей. Іншим чинником є занепад інфраструктури вільного часу, по якій болісно вдарила економічна криза. Найвразливішими виявилися ті її складові, що потребують значних капіталовкладень. У складному становищі перебувають багато театрів і музеїв, клубів і бібліотек, виконавських колективів. У вкрай важкому становищі опинилася мережа культосвітніх закладів –– загальнодоступних бібліотек, клубів і т.д.[33,с.94].

Серйозною проблемою є вільний час молоді, оскільки кризу переживає уся система, пов’язана з інфраструктурою молодіжного вільного часу.

Науковим працям учених Західної Європи невистачає єдності аргументацій в питаннях управління вільним часом. Висувається тезис, що заперечує принципи будь-якого впливу на сферу вільного часу, згідно з яким на особистість, котра поза роботою, не діють закони суспільного порядку; вона може розвиватися тільки будучи зовсім вільною. Інакше вільний час, якщо він стає джерелом цілеспрямованого впливу суспільно-політичної системи, втрачає свій змістовний сенс, що перетворює теорію вільного часу в центристський інструмент виховання (Г. Келлер, А. Лушенович). Науковці Р. Данней та Д. Рісман заперечують виховні функції вільного часу та вважають, що форми його використання повинні бути суто індивідуальними, неповторними, нерегламентованими. Окрім розбіжностей в інтерпретації суспільної структури вільного часу і його функціонування продовжується дискусія про правомірність самого розуміння даного терміну: з одного боку, він недостатньо конкретний, з іншого –– недостатньо абстрактний. Діапазон полярних думок сягає від повної відмови і ліквідації його як формальної категорії (Д. Бааке), обмеження його вживання (Д. Крамер, К. Тідеман), до обґрунтування нового тезису –– “право на лінь” (Ф. Гразанов)[17,с.142].

Альтернатива, що намітилася в даній проблемі, вирішується неоднозначно. Такі дослідники, як О. Міхай, Є. Сєчі, М. Сікора, П. Фосс, котрі вивчають питання комплексних заходів впливу на учнів в умовах вільного часу, довели, що він не є абстрактним поняттям, відірваним від навколишньої дійсності, а визначається формою суспільного життя[17,с.55].

Вивчати структуру та суть вільного часу учнів вітчизняні вчені почали в 20-х роках ХХ ст. У другій половині 50-х років дослідники приділяли значну увагу вивченню проблеми позакласного та позашкільного часу учнів[55,с.48]. Найбільш повно, з конкретними науковими даними ця проблема була представлена в працях Г. Зборовського, В. Патрушева, С. Петросяна,. В. Піменова, Г. Пруденського. У 60-70-х роках плідно розробляли педагогічний аспект вільного часу В. Болгов, Л. Гордон, Б. Грушин, Є. Клопов, Г. Орлов[55,с.48]. Вони відмічали, що вільний час має справжню цінність лише тоді, коли особистість може розкрити себе, виявити свої природні здібності, повніше задовольнити естетичні потреби.

До важливих компонентів вільного часу учнів відносять:

· чинники культурного споживання, самоосвіти (В. Тріодін, Е. Соколов);

· сферу творчості (Ю. Дерябін, Г. Дмитрін, Ф. Мохов, Т. Погрєшева та ін.).

Над психолого-педагогічними основами використання вільного часу працювали Г. Євтеєва, В. Клібік. Педагогічні умови його організації в процесі виховної роботи з учнями розглядали Л. Абакулова, Е. Богородська, Л. Герасименко, В. Дружинін; естетичні можливості його реалізації вивчали С. Герасимов, Б. Ніжинський, В. Петрушин та ін[9,7].

У своїй статті “Педагогічні проблеми організації вільного часу школярів” Б.А. Брилін розрізнює поняття “вільний час” і “дозвілля””[5,с.32]. Він стверджує, що позашкільна сфера діяльності учнів знаходиться в певній залежності від об’єктивних умов навколишнього середовища, педагогічного впливу, родинних традицій. Увесь бюджет часу сучасного школяра поділяється на навчальний і позанавчальний. У свою чергу позанавчальний час складається з потрібного і вільного. До навчального часу відносять всі види занять у школі (уроки, консультації, додаткові заняття), виконання домашнього завдання, підготовка до екзаменів тощо. До структури потрібного входить час, пов’язаний із суспільними обов’язками та із задоволенням побутових та фізіологічних потреб. Вільний час, протягом якого школяр перебуває поза навчальним процесом, дає змогу йому культурно відпочивати, розважатися. Саме цю частину вільного часу автор відносить до дозвільної діяльності.

Проблеми вільного часу та форми дозвіллєвої діяльності піднімались в доробках А.Й.Капської[16], А.Воловика[9] , В.Воловика[9], Л.К.Петрової[40]. В їх роботах визначається роль і значення дозвілля як сфери духовної культури і зміцнення здоров’я людей, засобу її виховання, підвищення трудової та громадської активності, обґрунтовані теоретичні основи педагогічної організації дозвільної діяльності, методику і технологію організації та проведення масових, групових форм дозвілля.

Автор книги “У годину дозвілля” І.Гармаш звернув увагу, що вільний час є найбільшим багатством людства[11,с.76]. Проте його можна вважати справжнім багатством тоді, коли він використовується в інтересах всебічного розвитку людини її здібностей і тим самим сприяє примноженню матеріального і духовного потенціалу всього суспільства.

І.Гармаш, І.Талан, А.М.Афоніна пропонують практичні поради щодо організації вільного часу та відпочинку сім’ї, наведені правила проведення настільних, рухових ігор, а також розваги на свіжому приміщення, описане проведення дозвілля народів світу, вплив на дітей прогулянок в ліс, походи, екскурсії[11,с.132].

В роботах В.Вільчковського запропоновано ряд фізкультурних вправ, які можуть виконувати школярі на дозвіллі[22,с.16]. Про значення спорту, фізкультури у вихованні здоровоїрозумноїдитиниу вільний часзнаходимоуроботахЛ.К Петрової[22,с.16].

А.Й. Капська у навчальному посібнику “Технології соціально–педагогічної роботи” описала методику роботи соціального педагога із організації дозвілля, якими вміннями, навичками має володіти, згідно яких напрямків зобов’язаний працювати[58,с.98].

Отже, аналіз наукової літератури дає можливість стверджувати, що проблема вільного часу є актуальною на часі. За змістом – це найбагатший час, заповнений, як правило, суспільно-корисною діяльністю, спрямованою на духовний та моральний розвиток особистості, формування її трудової і соціальної активності, самовиховання та саморозвиток, фізичне вдосконалення.

1.2 Сутність та особливості вільного часу в контексті соціалізації особистості

Багатоаспектність підходів проблеми вільного часу зумовлює той рівень теоретичного узагальнення, на якому можлива координація досліджень з низки взаємодіючих між собою дисциплін –– соціології, філософії, культурології, педагогіки, психології.

У філософському енциклопедичному словнику дозвілля і вільний час ототожнюються. Вільний час визначається як “частина позаробочого часу (в межах доби, тижня, року), що залишається в людини (групи, спільноти), якщо відняти різного виду невідкладні, необхідні затрати[61,с.28]. Межі вільного часу визначаються на основі виділення у складі загального часу життєдіяльності людей власне робочого (включаючи додаткову працю з метою заробітку) і позаробочого часу та виділення у складі останнього різних елементів зайнятого (невільного) часу”. Тут же визначаються дві основні функції вільного часу:

1) функція відновлення сил людини, затрачених на працю та інші обов’язкові заняття;

2) функція духовного (ідейного, культурного, естетичного і т.д.) і фізичного розвитку людини.

Згідно з визначенням Б. Грушина загальний бюджет часу дорослої людини поділяється на чотири основні частини:

1) витрати, пов’язані з роботою на підприємстві;

2) витрати на домашню працю та самообслуговування;

3) час для сну, приймання їжі;

4) вільний час[11,с.58].

Як соціально-історична категорія вільний час характеризується трьома основними параметрами:

1) обсяг (величина) – залежить в першу чергу від тривалості праці, що характерна для конкретного суспільства, тобто від загальної величини поза робочого часу;

2) структура – основу класифікації складає характер діяльності людини з точки зору її впливу на розвиток людської особистості, зокрема:

· активна творча (в тому числі громадська) діяльність;

· навчання, самоосвіта;

· культурне (духовне) споживання, що має індивідуальний (читання преси, книг і т.д.) та культурно-масовий (відвідування кіно, театрів, музеїв і т.д.) характер;

· фізичні заняття (спорт і т.п.);

· любительські заняття типу хобі;

· заняття, ігри з дітьми;

· зустрічі з друзями, спілкування з іншими людьми;

· пасивний відпочинок;

· затрати часу, що співпадають з явищами антикультури (наприклад, зловживання алкоголем).

3) зміст – його становлять конкретні заняття людини та їх якість в рамках тієї чи іншої діяльності [17,с.84].

Поняття “дозвілля” у науковій літературі трактується, як частина вільного часу, використання якого пов’язано з активним освоєнням культурних цінностей, розважальною діяльністю та фізичною активністю. Сумісна дозвільна діяльність на основі творчих інтересів орієнтує школяра на вільне експериментування. В стильових та структурних особливостях використання дозвілля закладені передумови диференціації педагогічного керівництва то поступового його переходу до самокерівництва, самоосвіти. Зміст культурних потреб та форм їх задоволення у сфері дозвілля – показник міри смаку школяра. Наявність розважальних, ігрових елементів модулює і певні цінності. Певною мірою форми проведення дозвілля залежать від дотримання традицій, звичаїв, наслідування моді [2, 72-78].

Автор “Прикладної соціології” Е.М.Бабосов розрізняє “побут” і “дозвілля”. Він визначає їх так: “побут являє собою сферу повсякденної життєдіяльності людей, орієнтовану на задоволення матеріальних потреб і засвоєння духовних благ, на спілкування, відпочинок і розваги, які встановлюються і змінюються під впливом матеріального виробництва, суспільних відносин, рівня культури, етнонаціональних особливостей соціальних спільнот людей”. Подібно до того, як в ході історичного розвитку в людей виробляється комплекс прийомів, умінь і навичок виробничої діяльності, так і в процесі споживання матеріальних благ у них формується комплекс прийомів, звичаїв, обрядів, традицій, які у своїй сукупності становлять внутрішній уклад життя певної соціальної чи територіальної спільноти (класу, нації, міста, села), її побут. Дозвіллям він називає частину неробочого часу, яка залишається в людини після виконання невідкладних невиробничих обов’язків, наприклад, переміщення на роботу і з роботи [3, с. 71, 81].

Про деякі аспекти сучасної концепції вільного часу говорить у “Соціології” В.Г.Городяненко, який теж розділяє поняття “вільний час” і “дозвілля” – як складову вільного часу. Він стверджує, що людина використовує час на трьох рівнях – фізичному, біологічному та соціальному. Поняття “соціальний час” характеризує як людську діяльність і соціальні відносини під час суспільних процесів. Соціальний час характеризується тривалістю, послідовністю, становленням. Тривалість – це період, протягом якого тривають соціальні процеси, явища соціального життя. Послідовність – порядок виникнення та реалізації соціальних процесів і явищ. Категорія “становлення” використовується для розкриття змін, які відбуваються у соціальних процесах. Соціальний час охоплює дві основні сфери життя людини і суспільства – виробничу і невиробничу. Виробничий час є узаконеним обов’язком людини, яка повинна працювати, щоб задовольнити свої потреби. Однак не меншою цінністю , ніж виробничий, є неробочий час, тобто час за межами праці людини на виробництві чи в організації[54,с.76]. Неробочий час поділяється на:

1) час, пов’язаний з домашньою працею і побутовими справами;

2) час, спрямований на задоволення фізіологічних потреб (сон, споживання їжі тощо);

3) вільний час.

Вільний час, на думку В.Г. Городяненка, – це складова соціального часу, звільнена від виробничих і побутових справ, яка охоплює сферу вільної діяльності людини[54,с.88].

Слід розрізняти поняття “вільний час суспільства” і “вільний час особистості”. Перше поняття означає час, витрачений суспільством безпосередньо на задоволення своїх інтелектуальних та естетичних потреб. Воно охоплює час, виділений суспільством на розвиток науки, мистецтва, управління громадськими справами тощо. Особистий вільний час є в розпорядженні кожної людини і використовується нею відповідно до індивідуальних нахилів, потреб, інтересів, а також можливостей, які надає їй суспільство. Тому розрізняють вільний час різних соціальних груп: робітників, колгоспників, фермерів, підприємців, службовців, інженерно-технічних працівників та інших категорій населення (пенсіонерів, домогосподарок, студентів тощо)[64,с.78].

Необхідно розрізняти вільний час і дозвілля, вільний час і відпочинок.

Дозвілля – складова вільного часу, що являє собою сукупність занять, спрямованих на відновлення фізичних, розумових і психічних сил людини[48,с.14]. Поняття “відпочинок” ширше, ніж вільний час. До нього належить не лише частина вільного часу (наприклад, пасивний відпочинок), а й деякі складові неробочого часу (сон).

Значний теоретичний та практичний інтерес становить питання про вплив вільного часу на особистість. В. Г. Городяненко виділяє такі функції вільного часу:

1) рекреаційну – відновлення для продуктивної праці;

2) розвиток особистості;

3) задоволення потреб;

4) спілкування;

5) передача життєвого досвіду[54,с.45].

Складним є питання про показники, які характеризують реалізацію цих функцій. Найповніше розроблені показники реалізації рекреаційної функції. До них належать показники продуктивності праці, стан здоров’я, самопочуття тощо. Але й вони потребують конкретизації та подальшої розробки. Показники ефективності діяльності людини у вільний час, задоволення її потреб, розвиток її сил, дії вільного часу на конкретні соціальні групи вивчені недостатньо [10, с. 263-264].

Важливим питанням у науковій літератури є співвідношення між громадсько та особистісно організованим вільним часом.

Громадсько організований вільний час – це такий час, протягом якого вся діяльність школярів перебуває під безпосереднім контролем дорослих[53,с.7]. Дехто з дослідників (Г.П. Орлов, А.В. Неценко, Г.А.Євсєєва) вважає: треба збільшувати частку громадсько організованого вільного часу, що сприятиме підвищенню якості його використання, рівня раціональності. Адже для організації самостійних занять у підлітків бракує життєвого досвіду, вони не завжди розуміють цінність кожної хвилини, не вміють правильно, раціонально спланувати свою діяльність. Особистісно організований вільний час – це час, протягом якого кожен сам вибирає чим йому зайнятися; цей час піддається більшій стихійності, він мало керований з боку дорослих; час, який використовується на індивідуальні культурні потреби, технічну та культурну творчість, любительські заняття, самоосвіту, спілкування, самостійні заняття фізкультурою і спортом, пасивний відпочинок[52,с.65].

О. Ганюков і Т. Бондар у статті “Дозвілля, культурні запити і потреби української молоді” на основі результатів наукового дослідження “Молодь України: ціннісні орієнтації та культурні запити” проведеного Українським інститутом соціальних досліджень у листопаді-грудні 1997 р. дійшли таких висновків, що у системі пріоритетів цінностей дозвілля молоді перше місце посідають пасивні форми, які для свого задоволення не вимагають високого рівня культурної компетенції (відвідування дискотек, перегляд телевізійних програм, прослуховування популярної музики). Інтелектуальні (активні) форми, для задоволення яких потрібні вольові, організаційні і розумові зусилля (відвідування театральних вистав, мистецьких виставок, концертів класичної музики) за поширеністю значно їм поступаються.

Вільний час є вагомим фактором соціалізації сучасної молоді, оскільки він в тій чи іншій мірі охоплює собою мега-, макро-, мезо- та мікрофактори соціалізації, а також тим, що при проведенні вільного часу активно діють психологічні та соціально-педагогічні механізми соціалізації[52,с.54]. Розглянемо їх детальніше.

До психологічних механізмів соціалізації можна віднести наступні:

1. імпринтінг (запам’ятовування. відбиток) – фіксування людиною на рецепторному і підсвідомому рівнях особливостей життєво важливих об’єктів, які на неї впливають.

2. наслідування – слідування якомусь зразку, прикладу. У даному випадку – один з шляхів довільного і частіше мимовільного засвоєння людиною соціального досвіду;

3. екзистенціальний натиск – оволодіння мовою і неусвідомлюване засвоєння норм соціальної поведінки в процесі взаємодії зі значимими людьми;

4. ідентифікація (ототожнення) – процес неусвідомлюваного ототожнення себе з іншою людиною, групою, зразком;

5. рефлексія – внутрішній діалог, в якому людина розглядає, оцінює, приймає чи відкидає ті чи інші цінності, властиві різним інститутам суспільства, сім’ї, групі ровесників, значимим особам і т.д. Рефлексія може являти собою внутрішній діалог декількох видів: між різними Я людини, з реальними чи вигаданими особами та інші. З допомогою рефлексії людина може формуватися і змінюватися в результаті усвідомлення і переживання нею тієї реальності, в якій вона живе, свого місця в цій реальності і себе саму.

До соціально-педагогічних механізмів соціалізації можна віднести наступні:

1. традиційний механізм соціалізації (стихійної) являє собою засвоєння людиною норм, еталонів поведінки, поглядів, стереотипів, які характерні для її сім’ї і найближчого оточення (сусідського, приятельського та ін.). Це засвоєння проходить, як правило, на неусвідомленому рівні з допомогою закарбування в пам’яті, некритичного сприйняття пануючих стереотипів. Ефективність традиційного механізму досить рельєфно проявляється тоді, коли людина знає, “як треба”, “що треба”, але це її знання суперечить традиціям найближчого оточення. У такому випадку виявляється правий французький мислитель Мішель Монтень, який писав: “...Ми можемо скільки завгодно твердити своє, а звичай і загально прийняті життєві правила тягніть нас за собою”[5,79]. Окрім того, ефективність традиційного механізму проявляється в тому, що ті чи інші елементи соціального досвіду, засвоєні, наприклад, в дитинстві, але які згодом не були у запиті які були блоковані в силу змінених умов життя (наприклад, переїзд із села у велике місто), можуть “виплисти” в поведінці людини при черговій зміні життєвих умов чи на наступних вікових етапах;

2. інституційний механізм соціалізації, як слідує із самої назви, функціонує в процесі взаємодії людини з інститутами суспільства і різними організаціями, як спеціально створеними для її соціалізації, так і такі, що реалізують соціалізуючи функції попутно, паралельно зі своїми основними функціями (виробничі, громадські, клубні та інші структури, а також засоби масової інформації). У процесі взаємодії людини з різними інститутами та організаціями відбувається наростаюче накопичення нею відповідних знань і досвіду соціально схвалюваної поведінки, а також досвіду імітації соціально-схвалюваної поведінки і конфліктного чи безконфліктного уникнення виконання соціальних норм.

3. Слід мати на увазі, що засоби масової комунікації як соціальний інститут (друковані видання, радіо, кіно, телебачення) впливають на соціалізацію людини не лише з допомогою трансляції певної інформації, але і через представлення визначених зразків поведінки героїв книг, кінофільмів, телепередач. Ефективність цього впливу визначається тим, що, як тонко помітив ще в ХVІІІ ст. реформатор західноєвропейського балету французький балетмейстер Жан Жорж Новер, “оскільки пристрасті, які переживають герої, відзначаються більшою силою і визначеністю, ніж пристрасті людей звичайних, їх легше і наслідувати”[5,с.83]. Люди у відповідності з віковими та індивідуальними особливостями схильні ідентифікувати себе з тими чи іншими героями, сприймаючи при цьому властиві їм зразки поведінки, стиль життя і т.д.

4. Стилізований механізм соціалізації діє в рамках певної субкультури. Під субкультурою у загальному вигляді розуміють комплекс морально-психологічних рис і поведінкових проявів, типових для людей певного віку чи певного професійного чи культурного прошарку, який в цілому створює визначений стиль життя і мислення тієї чи іншої вікової, професійної чи соціальної групи. Але субкультура впливає на соціалізацію людини постільки і в тій мірі, наскільки і в якій мірі її носії (групи людей –– ровесники, колеги і т.д.), референтні (значимі) для неї.

5. Міжособистісний механізм соціалізації функціонує в процесі взаємодії людини із суб’єктивно значимими для неї особами. У його основі лежить психологічний механізм між особистісного переносу завдяки емпатії, ідентифікації і т.д. Значимими особами можуть бути батьки (у будь-якому віці), будь-який дорослий, якого людина поважає, друг-ровесник своєї чи протилежної статі та ін. Звичайно, важливі люди можуть бути членами тих чи інших організацій і груп, з якими людина взаємодіє, а якщо це ровесники, то вони можуть бути і носіями вікової субкультури. Але не є рідкістю, коли спілкування із значимими особами в групах та організаціях може здійснювати на людину вплив, не ідентичний впливові самої групи чи організації. Тому доцільно виділяти між особистісний механізм соціалізації як специфічний.

Соціалізація людини, а особливо дітей, підлітків, юнацтва протікає з допомогою всіх вище названих механізмів. Однак у різних статево-вікових та соціокультурних груп, у конкретних людей співвідношення ролі механізмів соціалізації відрізняється, часом навіть досить суттєво. Так, в умовах села, містечка, а також в малоосвічених сім’ях у великих містах суттєву роль може відігравати традиційний механізм. В умовах великого міста особливо явно діють інституціональний та стилізований механізми. Для людей явно інтровертованого типу (тобто звернених всередину себе, із підвищеною тривожністю, самокритичних) важливішим може стати рефлексивний механізм. Ті чи інші механізми відіграють різну роль в тих чи інших аспектах соціалізації. Так, якщо мова йде про сферу дозвілля, про слідування моді, то провідним часто є стилізований механізм, а стиль життя нерідко формується з допомогою традиційного механізму [7, с. 12-14].

У цілому процес соціалізації можна представити як сукупність чотирьох складових:

1. стихійної соціалізації людини у взаємодії і під впливом об’єктивних обставин життя суспільства, зміст, характер і результати якої визначаються соціально-економічними і соціокультурними реаліями;

2. відносно керованої соціалізації, коли держава застосовує певні економічні, законодавчі, організаційні заходи для вирішення своїх завдань, які об’єктивно впливають на зміну можливостей і характеру розвитку, на життєвий шлях тих чи інших вікових груп (визначаючи обов’язковий мінімум освіти, вік її початку, термін служби в армії і т.д.);

3. відносно соціально контрольованої соціалізації (виховання) –– планомірного створення суспільством і державою правових, організаційних, матеріальних і духовних умов для розвитку людини;

4. більш-менш свідомої самозміни людини, що має про соціальну, асоціальну чи антисоціальну спрямованість (самостворення, самовдосконалення чи саморуйнування), у відповідності з індивідуальними ресурсами і відповідно чи всупереч об’єктивним умовам життя [7, с. 15].

Розглядаючи соціалізацію індивіда як складний і багатофакторний процес, завжди необхідно враховувати об’єктивні і суб’єктивні детермінанти, які мають істотний вплив на формування особистості[65,с.135]. Під об’єктивними умовами маються на увазі соціально-економічні, соціально-політичні, соціокультурні умови життя суспільства і окремих соціальних спільнот, в яких відбувається становлення особистості. В соціальному плані можна назвати кілька аспектів впливу цих умов на особистість:

· об’єктивні умови мікро середовища, тобто функціонування матеріального і духовного життя суспільства, які визначають умови життєдіяльності індивіда і його найближче оточення. А вони, у свою чергу, визначають специфіку особистісної свідомості;

· суспільство через різноманітні соціальні інститути здійснює культурні, політичні і морально-етичні та ін. Відбиваючись у свідомості індивіда, вони впливають на його потреби, інтереси, ціннісні орієнтири, установки, та обумовлюють зміни в його поведінкових “програмах”;

· зміни умов у мікросередовищі опосередковано впливають на особливості включення дітей і молоді у соціальну структуру суспільства, що відбивається на формуванні соціального образу молодого покоління, так і на розвитку самої соціальної структури.

Не можна відкидати чи недооцінювати зворотний вплив підростаючого покоління на суспільство, його оновлення, утвердження нового, прогресивного. Процес здійснюється, перш за все, шляхом посилення в ньому творчих засад, розширення можливостей самореалізації, забезпечення високого рівня життя тощо.

Об’єктивність умов соціалізації не означає їх стихійність і некерованість. Навпаки, в сучасних умовах саме ті суспільні відносини визначають характер соціальних змін, які свідомо розвиваються і є фундаментом науково обґрунтованого регулювання соціального розвитку дітей та молоді. При цьому не йдеться про маніпуляцію свідомістю юних, не про волюнтаристський вплив на їх долю, а створення необхідних умов соціалізації, які забезпечать умови для їх реалізації, самоутвердження. Без цього суспільство не зможе продуктивно функціонувати, а отже, воно зацікавлене у створенні передумов для оптимальної соціалізації особистості[65,с.137].

Успіх даного процесу залежить не лише від об’єктивних причин, але обумовлюється низкою суб’єктивних обставин, оскільки передбачається активна діяльність особистості у плані перетворення соціальних умов для власного розвитку, формування і відокремлення особистісних якостей відповідно до власних ідеалів і переконань. Суб’єктивні обставини соціалізації особистості визначаються загальною спрямованістю конкретної особистості, її прагненням до знань, нового, мотивацією поведінки, індивідуально-особистісним змістом життєдіяльності.

У соціалізуючому процесі для ефективного використання вільного часу варто виділити два аспекти, які проявляються досить самостійно: змістовний і функціональний. При цьому змістовний аспект визначається тим, “що” і “які” якісні ознаки формуються у процесі соціалізації, а функціональний –– “як” і під впливом яких механізмів здійснюється це формування. Змістовний аспект більш тісно пов’язаний з суб’єктивними обставинами становлення особистості і може бути охарактеризований її діяльністю, спілкуванням і самосвідомістю[11,с.32].

Діяльність суб’єкта пов’язується з одного боку, з активним його включенням в різноманітні суспільні відносини, з другого –– з виявленням для кожного суб’єкта особливо значущих аспектів життєдіяльності. Визначений головний вид діяльності підпорядковує всі інші види діяльності, що сприяє розширенню можливостей особистості саме як суб’єкта діяльності.

З діяльністю тісно пов’язане спілкування, яке в контексті соціалізації розглядається з позиції його розширення і поглиблення. Діти і молодь є представниками різних соціальних груп: формальних і неформальних , малих і великих, первинних і вторинних, в яких відбувається різне за характером спілкування. Саме воно певною мірою задовольняє соціальні і психологічні потреби особистості і формує систему регуляції поведінки, впливає на її ціннісні орієнтації, погляди, переконання[8,с.48].

Не менш важливим у змістовному аспекті соціалізації є розвиток самосвідомості особистості, яка виробляється протягом всього життя людини. Це дозволяє сказати, що процес соціалізації означає становлення в людині образу її “Я”.

Діяльність, спілкування, самосвідомість, взяті разом, розкривають сутність соціалізації, її змістові аспекти. А функціональний аспект соціалізації характеризується на певному віковому етапі інститутами і механізмами соціалізації. Важливими інститутами соціалізації молодого покоління є сім’я, неформальні групи, навчальні групи, об’єднання, масова комунікація, спільноти, дитячі та молодіжні організації, в яких особистість долучається до системи норм і цінностей і які виступають своєрідними трансформаторами соціального досвіду.

Кожне суспільство, культура, спільнота виробляє свої механізми соціалізації. При цьому в кожному суспільстві загальноприйнятим моделям соціалізації протистоять ті, які соціально не схвалюються. Тому одночасно співіснує певна сукупність моделей соціалізації, які взаємодіють, доповнюючи одна одну і втілюються в домінуючих, інституціолізованих формах соціалізації, котрі відображають домінуючі цінності. А отже є закономірним і необхідним процес демократизації механізмів соціалізації дітей і молоді.

Нині демократизація механізмів соціалізації молодого покоління здійснюється на основі відходу від історично виробленої практики патерналістського регулювання його участі в усіх процесах і житті суспільства з боку державних і громадських структур, усунення директивних методів тиску на ініціативність, самостійність, самовираження[8,с.79].

Сучасне управління соціалізацією дітей та молоді має за мету залучити їх до прийняття рішення проблем власного життя і діяльності, стимулювати реалізацію їх покликань, здібностей, ініціативи, творчості. Спільна діяльність молодого покоління з фахівцями соціально-педагогічної роботи, передача їх знань, досвіду дозволяє дітям і молоді оволодівати навичками соціально-активної особистості[56,с. 64].

Ставлення до дітей та молоді має базуватися на принципово новій концепції –– концепції самореалізації у процесі соціальної творчості, здійснення власних інноваційних проектів за наявності активної допомоги з боку державних та громадських соціально-виховних інститутів[22].

Отже, можна констатувати, що сутністю вільного часу є цілеспрямована творча поведінка молодої людини у вільному для вибору занять і ступені активності особистісно-організаційному та просторово-часовому середовищі, детермінованому внутрішніми потребами, мотивами, установками, зовнішніми факторами, які породжують відповідну діяльність.

1.3 Індивідуально-психологічні особливості старшокласників у контексті самоорганізації життєдіяльності

Дозвілля є сприятливим грунтом для випробування юнацтвом своїх творчих потреб і можливостей. В процесі дозвілля набагато простіше формувати поважне ставлення до себе, навіть особисті недоліки краще долаються завдяки дозвільневій активності.

Провідну роль у психічному розвитку старшокласників відіграють соціальні фактори. Вони визначають сутність тих змін, завдяки яким старшокласники наближаються до статусу дорослої людини. Ці зміни відбуваються під впливом суспільства, яке їх тією чи іншою мірою проектує, передбачає, готуючи нове покоління своїх членів. Вплив суспільства на становлення їх якостей здійснюється не безпосередньо, а через активність юнаків і дівчат, через різні види їх діяльності, в якій поєднується суспільне й індивідуальне. Такими видами є дальше загальноосвітнє й спеціальне навчання, громадська діяльність, спілкування тощо[46,с.144].

Перед старшокласниками постає проблема самовизначення, вибору свого життєвого шляху як завдання першочергової життєвої важливості. Самовизначення є центральним новоутворенням раннього юнацького віку. Головною ознакою цього явища науковці виділяють потребу юнацтва зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити себе членами суспільства, визначити себе в світі, тобто зрозуміти себе і свої можливості поряд з розумінням свого місця і призначення в житті. У вільний час можна побачити свідоме керування старшокласниками своїми потребами і прагненнями, опанування свого внутрішнього світу, формування життєвих прагнень і перспектив, а це засвідчує досить високий рівень особистісного розвитку. Старшокласники починають серйозно замислюватись над питанням про те, чи зможуть вони працювати в тій галузі, яку для себе обирають. Питання такого типу свідчать про те , що школярі , вибираючи свій життєвий шлях, не ідуть в напрямі своїх безпосередніх інтересів, ф прагнуть вирішити проблему вибору, зважуючи на багато обставин і головним чином враховуючи свої здібності. Вони розглядають вибір професії як свого роду висновок з аналізу потреб та наявних здібностей, із зіставлення цих своїх особливостей з тими вимогами, які ставить до людини та чи інша професія. Не випадково старшокласники починають цікавитись питаннями психології здібностей, мислення, самовиховання[23,с.132].

Крім самовизначення, важливим новоутвореннями є новий рівень самосвідомості , а саме відкриття свого внутрішньго Я, виникнення цілісно ї концепції Я та цілісного, в основному науково і теологічно обґрунтованого, світогляду.

Разом з усвідомленням своєї унікальності, неповторності, неподібності до інших, приходить почуття самотності. Це призводить до двобічного взаємного зацікавлення хлопців і дівчат, яке стає загальним явищем. Настає певна стабілізація в стосунках молоді обох статей, які стають більш натуральними і врівноваженими. Виникають і усталюються нові форми спілкування з прихованими чи явними еротичними елементами (симпатії, приязні, флірту, залицяння, закоханості ). У вільний час збільшується зацікавленість танцями, вечоринками, побаченнями і т. п. Старшокласники навчаються звертати на себе увагу осіб протилежної статі, розуміти смаки і уподобання іншої сторони і намагаються пристосуватися до них[ 1, с.45].

Фундаментальними потребами у ранній юності є потреба в самореалізації та самовираженні та потреба з'ясування сенсу життя. Як зауважує Л.Божович, уцьому віці на основі зовсім нової, виниклої вперше, соціальної мотивації розвитку відбуваються суттєві зміни у змісті і співвідношенні основних мотиваційних тенденцій[4,с.67]. Передусім це виявляється в упорядкуванні, інтегруванні всієї системи потреб і світогляду, який формується у них. Старший шкільний вік- це вік інтенсивного формування світогляду. Це починається з практичного засвоєння певних моральних звичок , настанов, симпатій чи антипатій, які пізніше усвідомлюються та виявляються у формі норм і принципів поведінки. Світоглядні пошуки включають в себе соціальну орієнтацію особистості, тобто усвідомлення себе частинкою соціальної спільності, вибір свого майбутнього становища і шляхів його досягнення. Вирішальне значення для формування світогляду має громадянська та громадська активність старшокласників, де відбувається накопичення морального досвіду і засвоєння соціальних та етичних норм поведінки, формування певного емоційного ставлення до різних соціальних явищ поведінки і діяльності інших людей ( релігія, культура, політика, ідеологія тощо). Формування світогляду є результатом та умовою все більш глибокого усвідомлення старшокласником себе як особистості з певною власною системою ставлень до всього, що оточує та до самого себе.

Вільний час старшокласники проводять у компаніях, тобто невеликих групах, основою яких є спільність поглядів, уподобань, інтересів, а також взаємна симпатія та приязнь. Компанії можуть складатися з одних хлопців чи дівчат, бувають і змішані компанії. Кожна компанія виявляє властиву їй активність, яка залежить від рівня змужнілості, інтересів і спрямованості членів компанії. Юнаки і дівчата, що об'єднуються в компанії, намагаються якомога більше часу проводити разом, планують спільні справи, підтримують один одного в поглядах, намагаються наслідувати в одязі, зачісках, манерах, поведінці взагалі[26,с.342].

Вільний час школярів, як уже зазначалось вище, – це частина загального бюджету часу, яка залишається після навчання, інших справ і яка використовується кожним на власний розсуд залежно від інтересів, потреб, схильностей[40,с.73]. Ефективність виховного процесу у вільний час значно підвищується, коли використовувати його раціонально. Це особливо важливо для старшокласників, які стоять на порозі самостійного життя. Але, проте, якщо навчання в школі регламентоване і школярам прищеплюють навички наукової організації, то вільний час зазнає поки що більшої стихійності, мало керований[20,с.73].

Важливість проблеми полягає ще й у тому, що при правильному організованому дозвіллі не залишається часу на бездіяльність, пияцтво, наркоманію, антигромадські вчинки, тобто є реальні можливості для зниження правопорушень серед школярів.

Усе це свідчить про те, що учням треба допомагати в організації та використанні дозвілля. Соціальні педагоги, вчителі й батьки повинні знати не тільки про те, скільки вільного часу в розпорядженні дітей, а чим вони зайняті в ці години, з якою метою займаються тією чи іншою справою, тощо. Знання характеру використання вільного часу старшокласниками певною мірою допоможе класному керівникові чи соціальному педагогові виявити їхні інтереси, потреби, і спрямувати поза навчальну діяльність таким чином, щоб вона сприяла всебічному розвитку юнаків та дівчат[63,с.213]. Крім того необхідно добре уявити собі наявні в мікрорайоні можливості, прилучаючи до цього батьків учнів, соціальні організації, громадськість.

У дослідженні, проведеному нами серед старшокласників загальноосвітніх шкіл № 16, 25, 27 та педагогічного ліцею м.Тернополя, виявлено, що найпопулярнішою темою для обговорення в молодіжному середовищі є питання музики та організації відпочинку (39% та 46 % відповідно). 16% респондентів зазначили, що “часто” обговорюють питання культури та мистецтва. Найменш актуальними для молодих людей є питання національної культури (10%). Не обговорюють питання національної культури 44% респондентів, тоді як проблеми організації відпочинку лишаються поза увагою лише 8% опитаних.

Цілком природно, що для молоді дуже великого значення набувають такі цінності, як спілкування з друзями (66%). Не менш важливою цінністю для молодого покоління є відвідування танців, вечірок та кафе (30%).

Вільний час для молодої людини завжди був однією з вагомих життєвих цінностей. Уміння і способи розпорядження своїм дозвіллям є важливим чинником соціалізації. Проблеми відсутності вільного часу “дуже турбує” 31% опитаних, “турбує деякою мірою” 48% і лише 21% молодих респондентів стверджують, що такої проблеми для них не існує.

Молоді жінки та дівчата більше заклопотані повсякденними проблемами, ніж юнаки. “Дуже турбує” відсутність вільного часу 33% опитаних дівчат і лише 28% юнаків. 23% юнаків стверджують, що проблеми відсутності вільного часу для них не існує, серед респондентів жіночої статі такої думки дотримуються лише 19%. Відтак, потенційно юнаки мають більше вільного часу для задоволення культурних потреб, ніж дівчата.

З батьками питання проведення вільного часу обговорюють 45% старшокласників. Інші мотивують це тим, що хочуть самостійності. З тих , хто радиться з батьками 76% дівчат і лише 24% хлопців. Частіше дане питання обговорюють з матерями 68% , тоді як з батьками лише 32%. Дослідження показало, що з матерями частіше обговорюють питання проведення вільного часу дівчата – 71%, тоді як з батьками – хлопці – 69%.

Більшість старшокласників за те, щоб в школі ввели предмет, який би збагатив їх знання про ефективне використання вільного часу – 65%. Крім цього ще 22% вважають, що всьому їх навчить життя. Решта респондентів не визначились.

56% старшокласників вважають, що на виховних годинах рідко обговорюється питання вільного часу. 12% вважають що обговорення проходить як наслідок якоїсь події. 15% старшокласників думають, що на виховних годинах достатньо приділяється уваги вільному часу, решта 17% вважають, що робота із організації вільного часу взагалі не ведеться. Прикрим є той факт, що 56% респондентів не володіють повною інформацією про наслідки байдужого проведення дозвілля. Інші володіють, але не в такому обсязі як їм хотілося.

У старшокласників вільного часу більше, ніж вони вважають. Його збільшення відбувається за рахунок суміщення кількох видів діяльності. Наприклад, допомагаючи рідним удома, діти водночас слухають музику, радіопередачі і навіть ухитряються дивитися телевізор. Час, що втрачається на це, можна умовно віднести до вільного[64].

Багато в чому відрізняється вільний час сільських дітей від міських. Відсутність на селі мережі закладів культури та естетичного виховання, гуртків за інтересами, бібліотек, спортивних майданчиків не дає змоги сільським дітям школярам повноцінно проводити вільний час. З іншого боку вони не так уже й багато мають вільного часу через необхідність допомагати дорослим по господарству. Матеріальна база багатьох закладів культури в сільській місцевості не завжди відповідала вимогам часу. Найбільш уразливими до цієї кризи виявилися сільські заклади культури. Нині майже половина з них потребує капітального ремонту.

Низький рівень відвідування школярами закладів культури полягає в якісних характеристиках і відповідності до інтересів та потреб дитини, наповненості та різноманітності програм та заходів, які пропонуються закладом.

Дані соціологічних досліджень показують, що обсяг вільного часу школяра складає приблизно 4698 годин, а дорослого – 1824 годин. Тривалість вільного часу школярів можна збільшити за рахунок:

· “вторинного вільного часу” – готуючи обід, прибираючи квартиру, є можливість слухати музику, радіопередачі, деякі ухитряються навіть дивитися телевізор. Це дозволяє збільшити обсяг вільного часу приблизно на 3 години на день;

· скорочення перевантаженості учнів через удосконалення методики викладання шкільних предметів, використання ТЗН, зменшення часу на приготування домашніх завдань через засвоєння основного об’єму навчального матеріалу на уроці;

· покращення позаурочної роботи по місцю проживання – скорочення часу на переїзди до місця занять в гуртках, секціях, установах культури;

· навчання юнаків і дівчат цінувати кожну вільну хвилину, прищеплювати вміння і навички правильно й раціонально планувати свої справи[6,с.65].

Структура вільного часу різноманітна і має індивідуальний характер. Доцільно виділити найпоширеніші види відпочинкової діяльності:

· спілкування з друзями (15 годин на тиждень);

· перегляд телепередач (9 годин);

· прослуховування музичних записів (6,6 годин);

· читання (4 години);

· заняття фізкультурою та спортом (3-5 годин);

прийом гостей, відвідування друзів (4 години)[35,с.68].

Найбільш поширеними заняттями як у будні, так і в недільні дні у школярів є спілкування. Воно характеризується невимушеністю, розважальністю і прямою залежністю від схильності та настрою діючих осіб. На дозвіллі функціонально-рольові “відстані” між людьми зникають, вони набувають симпатії, спільність захоплень та інтересів, комунікабельність.

Сучасні школярі надають перевагу таким видам дозвілля, як перегляд телепередач, прослуховування музичних записів . Що ж до читання, то для одних – це невичерпна духовна скарбниця, звідки вони беруть необхідні знання про людину, розвиток суспільства тощо. Для інших – це лише приємне марнування часу, можливість якось відвернутися від дійсності.

Завдання соціального педагога – дати пораду школяреві: яку б літературу можна прочитати для того щоб якнайбільше збагатити себе духовно, взяти з прочитаного корисну інформацію для себе, для свого розвитку[51,с.48].

Організація школярами вільного часу на власний розсуд не означає, що він не повинен регулюватися батьками, педагогами, соціальними педагогами. Навпаки, саме дорослі виявляють інтереси і потреби, нахили дітей: створюють умови для організації дозвілля; радять чим зайнятися, куди піти після занять, яку книжку прочитати, який фільм подивитися; допомагають спланувати заняття на день, тиждень; контролюють відвідування гуртків, студій, секцій, клубів та багато іншого[14,с.65].

На сьогоднішній день в планах виховної роботи багатьох шкіл недостатньо приділяється уваги організації вільного часу. Старшокласники дуже мало залучені до позакласної та позашкільної роботи, не проводяться профілактичні заходи, відбувається мало зустрічей з цікавими людьми, не на належному рівні знаходиться фізична культура, тобто відсутня діяльність спортивних секцій. Це дозволяє зробити висновок, що у школярів є багато незайнятого вільного часу, який вони нераціонально використовують. Щоб усунути дану проблему потрібно збільшити кількість позашкільних та позакласних заходів, спонукати старшокласників самим організовувати ці заходи і брати у них активну участь, з метою спрямувати вільний час в правильне русло, щоб в них не вистачало часу на негативні вчинки.


Розділ 2. Шляхи вдосконалення соціально-педагогічної діяльності щодо організації вільного часу старшокласників

2.1 Зміст та форми організації вільного часу школярів у процесі позашкільної та позакласної виховної роботи

Професiйна квалiфiкацiя соціального педагога як органiзатора навчально-виховної роботи з учнiвською молоддю в аспектi організації вільного часу вимагає особливої уваги. Здiйснення завдань із організації вільного часу можливе лише за умови високої компетентностi педагога. Одним з крокiв, що сприяють цьому, є впровадження факультативного курсу «Особливості вільного часу», який вiдiграє iнтегруючу роль в пiдготовці старшокласників до організації свого вільного часу [див.дод Е].

Розробляючи програму факультативного курсу, ми враховували такі аспекти: сформувати готовнiсть і творчу активнiсть старшокласників з організації вільного часу; розкрити об'єктивну необхiднiсть єдностi й узгодженостi трьох провiдних чинників, які впливають на проведення вільного часу школярами : школи, сiм'ї та громадськостi.

Викладання факультативного курсу зорієнтоване на досягнення основної мети – пiдготувати старшокласників до ефективної організації та проведення вільного часу. Зміст факультативного курсу передбачав вирiшення таких завдань:

· формування у старшокласників необхiдностi в ефективній організації і проведенні вільного часу;

· створення у старшокласників особистої установки на здійснення організації вільного часу;

· ознайомлення з особливостями організації і проведення вільного часу;

· покращання орiєнтацiї старшокласників на органiзацiю i проведення вільного часу;

· формування потреби у самовихованнi i самоосвіті з метою пiдвищення загального рiвня з даної проблеми;

· ознайомлення старшокласників з науковими дослiдженнями i практичними досягненнями з проблеми, що вивчається.

Зміст факультативного курсу ґрунтувався на принципах:

· принцип об'єктивності, науковості у висвiтленнi всього спектра питань, пов'язаних з органазацією вільного часу

· принцип послiдовності, системності засвоєння необхiдних знань та певного обсягу iнформацiї;

· принцип загальностi, що вимагає методичного виховного впливу всiх виховних iнституцiй;

· будь-яка iнформацiя та методика її висвiтлення має спрямовуватися на формування позитивного ставлення до проблеми організації вільного часу.

Зміст факультативного курсу вміщено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1

п/п

Зміст тем К-сть годин
Лекц. Практ.
1. Сфера вільного часу та дозвілля як об'єкт наукового інтересу 1 1
2. Дозвільна діяльність: генезис, історія. 1 1
3. Соціальна інфраструктура дозвілля 1 1
4. Освітньо-виховна функція змістовного дозвілля 1 1
5. Форми організації вільного часу особистості 1 1
5. Структура вільного часу 1 1
Всього 6 6

У процес підготовки старшокласників до організованого проведення вільного часу слід включити всі дисципліни, передбачені навчальними планами. У змісті цих дисциплін необхідно вичленити той матеріал, який безпосередньо чи опосередковано впливав би на організацію вільного часу старшокласників.

Модель організації вільного часу старшокласників в процесі позакласної та позашкільної виховної роботи

Розроблена нами модель соціально-педагогічної діяльності із організації вільного часу учнів в процесі позакласної та позашкільної роботи побудована з урахуванням реальної сучасної ситуації на основі аналізу змісту діяльності загальноосвітніх шкіл м.Тернополя. Пропонована модель характеризується рухливістю реагування на насущні потреби молоді, життєві ситуації й може бути використана не тільки в школі, а й в практичній соціально-культурній діяльності молодіжних об’єднань і клубів.

З метою ефективного використання учнями вільного часу нами спільно із заступником виховної роботи педагогічного ліцею Нечипорук Л.Є., де проводився формуючий експеримент, розроблено зміст виховної роботи зі старшокласниками з даної проблеми (див.дод.З). На кожен місяць розроблялася план–сітка, де відображені виховні заходи і послідовность їх проведення (див. дод Д). План роботи значно більше включає спільної діяльності з сім’єю та громадськістю. Спеціально розроблений графік такої роботи (див. дод.Є).

Для систематизації і можливості контролю за проведенням виховних заходів та інформаційних хвилин розроблено і затверджено директором педагогічного ліцею графік інформаційних та виховних годин (див.дод.Ж).

Кожного місяця класний керівник має подавати звіт про виховну роботу, який повинен включати наступні напрямки: моральне, фізичне, статеве, сімейне, національне, патріотичне, правове, естетичне, екологічне, трудове, громадське виховання, а також заходи, які спрямовані на формування здорового способу життя (див. дод. Г).

Організацію вільного часу школярів у процесі позашкільної та позакласної виховної роботи слід здійснювати через найрізноманітніші форми.

Одна з найцікавіших форм дозвільної активності – туристсько-краєзнавча, до неї відносяться подорожі, походи, сімейні відпочинки на природі, екскурсії .

Подорожні, туристичні походи – одне з найбільш улюблених занять у вільний час. Щоб здійснити похід до нього слід ретельно підготуватися. В поході є можливість виховати в школярів любов до природи, допомогти побачити її чарівність, красу, навчити бережливо ставитись до неї. Саме в поході можна побачити сильні чи слабкі, позитивні чи негативні сторони дитини, її ставлення до колективу і до навколишнього середовища. В поході формуються різні якості учнів: витривалість, сила волі, спритність, мужність, спостережливість, колективність, організованість, впевненість в собі та багато інших[47,с.97].

Суть туристсько-краєзнавчої роботи полягає у тому, щоб відшукати, обґрунтувати і розкрити всю сукупність особливостей, зосереджених на певній території земного простору і дати таким чином комплексну генетичну картину життя усієї території у природно-історичному і соціально-економічному відношеннях.Об’єктом туристсько-краєзнавчої діяльності є сукупність географічних об’єктів і явищ суспільного життя та їх взаємозв’язків на певній території ( урочище, село, район, місто). У процесі туристсько-краєзнавчої діяльності створюються сприятливі умови, за словами А.С. Макаренка, для “соціального тренінга” школярів, який полягає у добрих вчинках, справах і звичках. При цьому ідейно-політичні і моральні переконання сформовані в них школою, сім’єю, трудовими колективами, засобами масової інформації, набувають яскраво вираженого дійового характеру.

До культурно-освітньої форми дозвіллєвої діяльності можна віднести паркову систему. Паркова мережа є провідною рекреаційно-педагогічною системою і посідає ключове місце в оновленій концепції людського розвитку, зокрема у сфері культурного обслуговування населення . Вони є невід’ємною частиною міської культури, міцно увійшли в наш побут відпочинок, дозвілля. Поєднання в одному об’єкті художньо–упорядкованого середовища і спрямованої рекреаційної діяльності надає паркам неповторної специфіки та привабливості, визначає їх роль у житті людини, суспільства.

В Україні прийнято документи, що регулюють діяльність паркових комплексів як природного, так і культурного надбання. Ще Закони “Про охорону навколишнього природного середовища”, “Про природно-заповітний фонд”, “Про тваринний світ”.Занедбання систем парків, вилучення їх з культурного комплексу, збіднять і спримітивізують національно-культурну свідомість. За останні роки міжнародні організації, відзначаючи загострення екологічних проблем, прийняли ряд документів, спрямованих на охорону та збереження природного і культурного надбання.

У Конституції України, Державній програмі “Культура. Просвітництво, Дозвілля”, в постановах “Про стан і заходи щодо розвитку української культури”, “Про концептуальні напрями діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури” підкреслюється важливість підвищення ефективної діяльності парків культури і відпочинку, удосконалення соціально-культурного характеру їх діяльності як масових закладів культури, що діють в умовах вільного часу населення і виконують специфічні функції, пов’язані з вихованням особистості.

Сутність парку в умовах демократії полягає в створенні найбільш сприятливих умов для організації дозвілля, відпочинку широких верств населення, найбільш повного задоволення, глибокого емоційного сприйняття і активного споживання ними духовних цінностей шляхом безпосереднього спілкування з природою.

Соціоекологічна сфера діяльності парків пов’язана зі ставленням людини до природи. Формування раціонального природокористування і є завданням в галузі екологічного виховання, підвищення рівня екологічної культури широких верств населення. Екологічне виховання реалізуються через отримання конкретних знань, умінь і навичок. Не можна екологічно мислити та діяти , не маючи конкретних знань про природу. Соціоекологічний аспект паркової діяльності надзвичайно багатогранний, це пояснюється поліфунціональністю парків, розмаїттям культурно – дозвіллєвих об’єктів. Парк виступає візуальним представником природи в місці, де і слід обмежуватися тільки таким візуальним її використанням.

Природна основа парку в ідеалі повинна бути витвором садово-паркового мистецтва. Отже, оскільки відпочинок – головний мотив відвідування сучасними мешканцями міста парків, то необхідно використовувати цей час для екологічного виховання та навчання, спираючись при цьому на їх поліфункціональність і комплексний характер впливу на людину.Парки культури і відпочинку – це особливим чином організоване природне середовище, роль якого слід визначити як культурну цінність, мистецький витвір та засіб, що формує певне ставлення до природи та культури[20,с.38].

Важливо, щоб в зміст вільного часу входили заняття фізкультурою і спортом. Організовуючи школярам заняття фізкультурою соціальний педагог повинен вміти методично грамотно проводити їх, а також мати високий рівень професійної компетенції з питань теорії та практики фізичного виховання учнів. Має враховувати фізіологічні, психологічні та індивідуальні особливості дітей, передбачати всі заходи щодо запобігання дитячого травматизму, дбати і про власну спортивну форму аби слугувати учням за наочний приклад. Соціальний педагог має роз’яснити учням, що спортом, фізкультурою займаються не тільки для того, щоб отримати задоволення від руху, а й для покращення здоров’я самопочуття. Дбати про своє здоров’я – це не тільки вести правильний спосіб життя, а й підтримувати і розвивати свої фізичні можливості. Як показує досвід, велике значення у фізичному вихованні школяра має його сім’я. Інтерес до фізкультури стане стійким і дійовим, якщо батьки залучать дитину до занять фізичними вправами ще з раннього віку, створять для цього відповідні умови, покажуть особистий приклад. Для цього соціальний педагог може проводити індивідуальні консультації з батьками, готувати корисну інформацію з питань загартовування, виконання фізичних вправ, рухливих ігор[9,с.231].

Вибір змісту вільного часу залежить від смаків, спрямованості, інтересів та визначеної мети. Особливе місце в бюджеті вільного часу займає читання. Школярі читають різну літературу, обмінюються знаннями, які взяли з книг, переживають за літературних героїв, за їх долю, намагаються бути схожими на своїх кумирів, шукають в книгах відповіді на запитання, які виникли в житті. Для того, щоб викликати в школярів цікавість до читання, необхідно організовувати заохочення, пояснити користь його для збагачення свого внутрішнього світу, розумового розвитку[11,с.44].

Читацька конференція як одна із ефективних масових форм організації дозвілля є важливим засобом пропаганди науково-популярної, історичної та художньої літератури серед учнів. Конференція допомагає їм глибше зрозуміти зміст та образи літературного твору, мотиви та дії історичних героїв, особливості мови й стилю, прищеплює літературно-етичні смаки, сприяє бажанню наслідувати позитивних героїв. Через нестачу часу і дефіцитність видань, педагоги не можуть під час уроків всебічно висвітлити суть і значення українознавчої тематики письменників. Тому це можна зробити на унівсько-читацьких конференціях, які проводяться в позаурочний час у вигляді дозвіллєвої діяльності.

Конференція пройде успішно, якщо вона буде належно підготовлена. В ході її підготовки соціальному педагогові необхідно з’ясувати інтереси учнів, проаналізувати їх читацькі картки в бібліотеці, звернути увагу на розвиток художньо-естетичного почуття школярів, у бесідах з ними розкривати особливості мови, стилю, форми твору, працювати над навичками виразного читання і т. д. Педагог ретельно вивчає літературу, мотиви написання твору, біографічні дані письменника і готується до заходу. План конференції художньо оформляють і вивішують для ознайомлення учнів, які за бажанням обирають питання для виступу. При підготовці конференції соціальному педагогові необхідно заохочувати учнів різного загальноосвітнього розвитку, адже сама підготовка до виступу формує навички вдумливого читання й аналізу прочитаного. Необхідно домогтись, щоб більшість учнів прочитала твір, зрозуміла його зміст, ідейні та художні особливості. З цією метою доцільно провести бесіди, консультації для виступаючих школярів, допомогти вникнути в суть твору і поділитися враженням від нього. Для залучення якомога більше учнів до підготовки конференції їх соціальний педагог охоплює різною діяльністю через доручення: художнє оформлення альбомів, фотовітрин, фотомонтажів, випуск спеціальних номерів стінних і радіогазет, організація виставок, добір запитань для вікторин і інше. Конференцію слід почати вступним словом про зміст книги, мотиви написання, основну ідею. Після вступного слова обговорюють твір-обміном думками, виступами школярів з доповідями, повідомленнями. У заключному слові ведучий підбиває підсумки конференції, аналізує міркування учасників, висловлює вдячність всім хто брав участь в заході[52,с.143].

Масові форми організації дозвілля є цінними тому, що завдяки їм вдається залучити до участі у різноманітних заходах значну кількість школярів, ці форми мають великі можливості для активізації вихованців у процесі їх підготовки і проведення. Групові форми дозвілля мають свою специфіку. Насамперед, рівень їх організації визначається об’єктивними і суб’єктивними обставинами, умовами проведення вільного часу, професійними якостями працівників закладів культури і спорту, досконалістю методик їх роботи, мірою включення в дозвільну діяльність її учасників, мікрокліматом групи, клубу, секції та ін. Колективне проведення дозвілля вимагає спільності захоплень, психологічних контактів між учасниками, швидкої адаптації новачків, воно поєднує в собі видовищність, змагальність, розважальність, інформативність з виховним моментом.

Важливе місце в організації групових форм дозвілля займає участь у різноманітних гуртках. Гурток це самодіяльне об’єднання учнів, які займаються поглибленим вивченням питань науки, техніки, літератури, мистецтва, фізкультури.На відміну від обов’язкової для школярів навчальної діяльності участь в гуртках є добровільною. Діти самі обирають гурток за власними інтересами.

Одним з видів колективного дозвілля гуртків є театральний гурток. В нього входять школярі, яким подобається театральне мистецтво. Їх об’єднують спільні інтереси. Але соціальному педагогові слід взяти до уваги.що багатство колективних інтересів безпосередньо залежить від багатства індивідуальних інтересів школярів, які входять в даний гурток чи клуб. І навпаки, багатство інтересів - безпосередньо зв’язане з інтересами інших членів. Інтереси колективу при правильному керівництві збагачуються за рахунок індивідуальних інтересів кожної особистості. Та не завжди інтереси окремих школярів гуртка співпадають з інтересами інших учасників. Наприклад, інтерес колективу театрального гуртка до театру може виявитись тільки у відвідуванні вистав, п’єс, в їх обговорюванні, у колекціонуванні фотографій секторів, у вивченні історії театру. Інші ж учасники театрального гуртка воліють зіграти в п’єсі чи виставі. І нехай багато школярів мріють стати професійними акторами, ніколи ними в результаті не стануть, але участь у виставі театрального гуртка включила їх в світ мистецтва, активізувала їх почуття, дала можливість пережити творче натхнення, спробувати, помилятись, пережити невдачі та успіхи[50,с.125].

Керівникові гуртка потрібно враховувати інтереси кожного члена колективу. Намагатись реалізовувати їх. Для того, щоб покращити, змінити роботу гуртка, учасники взаємодіють з іншими гуртками. Наприклад, в підготовці і проведені вистав в шкільному театральному гуртку участь беруть не тільки члени цього гуртка. Оформленні декорацій, грим, костюми, світлові і звукові ефекти - все це результати роботи школярів різного віку, різних інтересів і вмінь: любителів образотворчого мистецтва, техніків - членів різних предметних гуртків школи, активно беручи участь в роботі на спільну користь. Участь учня в театральному гуртку виховує у неї почуття, розвиває творчі здібності і вміння формує почуття колективізму.

Особливе виховне, пізнавальне і практичне значення мають гуртки технічної творчості. Тут школярі навчаються певному видові практичної діяльності, виготовляють корисні речі, які використовують з благодійною метою.Важливо, щоб діяльність технічного гуртка набрала суспільного спрямування з одноразовим формуванням економічних інтересів учня як особистості і спеціаліста. Так, члени радіотехнічного гуртка, крім вивчення радіоапаратури, можуть готувати і проводити радіотелепередачі, ремонтувати радіо-і теле-апаратуру для населення.

Значну увагу відводять і організації спортивних клубів, секцій, до яких залучають значну частину учнів. Те, що в бюджеті вільного часу дитини спорт має займати помітне місце, навряд чи треба доводити. Не потрібно доводити й те, що учні люблять спорт, із захопленням займаються ним, варто тільки для цього створити хоча би мінімальні умови. Спортивні секції, клуби, гуртки сприяють формуванню здорового стану особистості, забезпечують всебічне виховання і розвиток, дбають про духовне зростання. Відвідуючи ці об’єднання ці школярі розвивають свої фізичні можливості, силу волі, кмітливість, спритність, відвагу та інші. Усі названі якості учні можуть продемонструвати під час змагань, спортивних ігор, водночас перевірити свої можливості, зрівняти себе з іншими, виявити сильні і слабкі сторони фізичної підготовки, відчути бажання бути кращими і потрібними команді, колективу[11,с.98].

Школярі, які у вільний час люблять танцювати, співати, малювати можуть реалізовувати свої інтереси естетичного виховання. Тут учням прищеплять любов до мистецтва, навчать розуміти прекрасне, розвиватимуть естетичні смаки. Залучення до мистецтва розглядається як основний шлях естетичного виховання. Але знати живопис, малювати, співати, розбиратися в поезії – це значить бути художньо освіченою людиною. Тому секції естетичного виховання є і секціями художньої творчості. Вони роблять певний внесок в організацію дозвільної діяльності. Школярі мають змогу проявити творчість, розумно провести дозвілля, поспілкуватись у невимушеній доброзичливій обстановці секції. Досвід переконує, що учасники художньої самодіяльності краще розуміють і відчувають красу природи, людські стосунки, є більш життєрадісні й доброзичливі в колективі.

Для організації групової дозвільної діяльності особливо важливим є створення емоційно привабливих ситуацій тому, що позитивні емоції розширюють цілепокладальну активність особистості і сприяють зародженню нових потреб. Позитивною емоцією, що виникає, найчастіше психологія розглядає інтерес. Як домінуючий мотиваційний стан у повсякденній діяльності людини, інтерес найбільшою мірою визначає відношення до дозвільної діяльності. Відповідно дослідженням основною причиною виходу з гуртка 46 % опитаних учнів назвали втрату інтересу до його діяльності. Однією з основних причин, що викликають втрату інтересу, є одноманітність занять. Тому особливе значення одержує педагогічна ситуація введення нового за змістом виду діяльності. Таке введення може носити як ситуаційний, так й досить тривалий характер. Введення нового за змістом виду діяльності стимулює інтерес до спільної реалізації дозвілля, створює можливості для прояву ініціативи з боку тих учасників групової діяльності, які в реалізованому виді діяльності почувають себе менш упевнено. Даний момент досить істотний, тому що інтерес породжується і підтримується участю, відчуттям активності, почуттям своєї потреби і співпричетності до того, що відбувається[50,с.129].

Розмаїття перерахованих гуртків, секцій, клубів за інтересами свідчить про широкі можливості діяльності соціального педагога в цьому виховному інституті.

Отже, слід визначити основні напрямки діяльності соціального педагога в учнівських гуртках, об’єднаними масовими, колективними, груповими формами дозвільної діяльності, які повинні полягати у:

· здійсненні комплексу заходів і різних видів діяльності для виховання, освіти, розвитку особистості в учнівських організаціях;

· вивченні психолого-медико-педагогічних особливостей членів об’єднання;

· виявленні інтересів і потреб, труднощів і проблем школярів, наданні їм соціальної підтримки, допомоги ;

· виступає посередником між особистістю і організацією, її керівництвом;

· визначенні завдань, форм, методів соціально-педагогічної роботи в об’єднаннях.;

· проведенні соціально-педагогічної роботи для організації спілкування школярів безпосередньо в організаціях, гуртках, об’єднаннях за інтересами;

· сприянні участі членів організації у науковій, технічній, художній творчості, спортивній діяльності, виявленні талантів, здібностей, професійному самовизначенню;

· вихованні поваги до культурно-національних; духовних цінностей України;

· дотриманні педагогічної етики, поваги до гідності школяра [52,с.136-138].

На нашу думку, позанавчальна діяльність у клубах за інтересами, в гуртках самодіяльності, в інших виждах творчості дають можливість учневі реалізувати себе не уявно, а реально, оскільки передбачає в рамках цієї діяльності певні завдання, вирішуючи, які молоді люди активізують творчий пошук, стимулюють самостійність і взагалі підвищують свою майстерність в тому чи іншому виді дозвільневого заняття.

Важливим напрямом діяльності соціального педагога є участь у розробці й реалізації соціальних проектів і програм, які проводяться безпосередньо в об’єднаннях, гуртках, та підтримка приватних ініціатив членів гуртків, секцій, які сприяють повноцінному розвитку особистості.

Значну частину дозвілля багато школярів проводять самостійно, займаючись улюбленою справою: читають, майструють, малюють, ліплять, вишивають. Вільний час школяра заповнений як колективно, так й індивідуальною діяльністю. І останнє для нього, для його розвитку має не менш важливе значення, ніж перше. Дозвілля учня, очевидно, не повинно бути цілком заповнений груповою діяльністю. Одним з найцікавіших процесів індивідуальної форми організації дозвілля є колекціонування.

Колекціонування як захоплення має давню історію. Виявляється, що люди полюбляли це заняття ще в кам’яному віці. Так, у Франції, в одній з печер, де 25 тисяч років тому жила кроманьйонська людина, знайдено зібрання всіляких черепашок. Вважають, що поняття “колекціонування” виникло понад дві тисячі років тому. Цицерон в одній зі своїх промов словом “колекція” назвав збирання різних предметів. Люди колекціонують різні речі: значки, марки, праски, автографи, платівки та інші. Звичайно, збирати все, що потрапить під руку у наш час неможливо й недоцільно. Рекомендується вибирати для колекціонування один-два типи предметів за бажанням і цього досить, щоб вільний час був змістовним і цікавим. Необхідно визначитись з напрямком пошуку предметів колекціонування, придбати літературу, налагодити контакти з колекціонерами. Відомості про кожний придбаний предмет потрібно занести до свого каталога, в якому зазначити його назву, місце і час придбання, особливості, дати коротку характеристику. Кожний предмет слід вивчити й оформити. Ці поради може дати соціальний педагог починаючим колекціонерам. Колекціонування як форма проведення свого вільного часу морально і естетично не менш захоплююча, ніж пристрасть до читання, подорожування, художнього ремесла. Олександр Твардовський говорив, що колекціонування благородна пристрасть. Але справжнє колекціонування не самоціль, не просто збирання – це вивчення літератури, мистецтва, знайомство з різними галузями науки, участь у виставках, виступи з лекціями тощо[50,с.135].

Для дослідження зазначеної проблеми надзвичайно важливою є мотиваційна і творча діяльність молоді. Щоб мотивувати свою діяльність, особистість повинна визначити предмет своєї потреби або уявити його у вигляді якогось суб’єктивного образу, мети, котрі необхідно задовольнити. Саме таку роль виконує потреба культурної діяльності особистості, яка виступає як збудник культорологічного мотиву.

В основі суспільно значущих мотивів лежать види діяльності, які забезпечують самовдосконалення людини. Слід мати на увазі, що провідним початком кожного конкретного мотиву участі молоді в творчій діяльності є прагнення повніше реалізувати себе. До основних мотивів участі в культурно-дозвільневій діяльності ми віднесли: мотиви, переважно пов’язані з художніми інтересами (інтерес до конкретного виду мистецтва, прагнення стати професіоналом у цій галузі); мотиви, пов’язані з прагненням до самореалізації в конкретній творчій діяльності (прагнення на практиці проявити свої здібності); мотиви, переважно пов’язані з реакційною спрямованістю (прагнення відпочити після напруженої праці, навчання, змістовно і цікаво провести вільний час); мотиви, переважно пов’язані з реалізацією комунікативних інтересів (прагнення духовно збагатитися від спілкування з цікавими людьми); мотиви, переважно пов’язані з предметно-споглядацькою спрямованістю (прагнення спостерігати певні твори мистецтва); престижні мотиви (прагнення досягти визнання, успіху); мотиви, пов’язані з прагненням людини перенести елементи творчості в сфері дозвілля; мотиви, пов’язані з прагненням бути схожими на інших (мода, наслідування).

Отже, реалізація виховних завдань відбувається через широкий спектр форм та засобів виховної роботи, які застосовуються для особистісного, соціального та культурного розвитку суб’єктів виховної системи. Вищезгадані форми дозвільної діяльності позитивно впливають на розвитокта виховання школяра, дозволяють змістовно, активно й цікаво проводити вільний час. Різноманітність форм дає можливість забезпечення дозвілля як засобу розваги і розрядки індивідуального і групового напруження; рекреації як засобу поповнення психофізичних сил, відновлення творчого потенціалу; компенсації як засобу залучення до особистісно-значущих культурних цінностей; соціалізації як засобу залучення до неформальних громадських процесів і структур; самоактуалізації як засобу втілення індивідуальних творчих інтересів, а також саморозвитку і самореалізації особистого зростання в культурно-значущих сферах життєдіяльності суспільства.

2.2 Особливості діяльності соціального педагога в контексті організації змістовного дозвілля старшокласників

Гострота проблеми організації змістовного дозвілля учнів у школі пояснюється тим, що сучасна школа втрачає вплив на цю частину життєдіяльності школяра. Зорієнтована насамперед на те, щоб дати знання, школа, за словами зарубіжного педагога Р. Вінкеля, перетворилася в “безперспективну пустелю, в якій стало безглуздо жити. В ній відчувається дефіцит радості. На заняттях не враховуються інтереси і потреби дітей, їхній розум. Тому падає інтерес до знань. Педагогічна авторитарність веде до виховання пасивної і сліпої покори. Виховують, але не дають діяти самостійно. Привчають підпорядковуватися, а потім вимагають ініціативи” [34,с.76].

Відсутність в школі умов, можливості проявити самого себе, свою індивідуальність, задовільними потребу в дружбі, спілкуванні, спільних захопленнях, розвагах. Школа сприймається не тільки як зовнішньо обумовлена необхідність і доцільність, а як щось примусове, як “змушеність”. Відсутність в школі радості, комфортності, захищеності прирікають на постійне почуття страху, знервованості, депресії. Щоб цього уникнути соціальний педагог повинен створити умови школярам для дозвільної, тобто вільної діяльності. Він може організовувати роботу різноманітних гуртків, які працюватимуть при школі. Соціальний педагог в школі повинен стати і організатором позаурочного часу школярів, проводити тренінги, конференції, виховні години, диспути на теми, які є цікавими для учнів. Якщо ж в школі відсутні умови для дозвільної діяльності, немає належної її організації, то активність школярів виникає спонтанно за місцем проживання. Розглядаючи роботу соціального педагога, варто враховувати, що формування особистості, виховання дитини відбувається не тільки в сім’ї, школі, позашкільних закладах, але і на вулиці, серед ровесників. Слід пам’ятати, що і в школі, і в сім’ї дитина знаходиться під наглядом, точніше слідкує за правилами поведінки. А на вулиці вона належить сама собі, цей не керуючий процес в її розвитку може бути головним. Тому роботу в мікрорайоні слід починати з організації їх вільного часу, розвитку їх задатків. Для цього до певного району, вулиці закріплюється соціальний педагог, який організовує вуличним дітям різні форми дозвілля. Однією з таких форм є гра, як засіб розвитку творчої особистості. Специфіка ігрової діяльності в системі соціально-педагогічної роботи полягає в профілактичній, превентивній спрямованості гри як засобу організації змістовного дозвілля. Метою таких ігор може бути як безпосередній розвиток якостей особистості. так і демонстрація творчого стану учасників, їх позиції і можливих перспектив розвитку. Співпрацюючи з батьками школярів соціальний педагог може організовувати екскурсії, походи, прогулянки.

Під час роботи з вуличними дітьми соціальний педагог повинен керуватись наступними принципами[ 2,с.67].

· Принцип добровільності. Соціальний педагог не повинен силою залучити дитину до співпраці. Вона має добровільно на це погодитись.

· Принцип довіри. Цей принцип полягає у тому, що соціальний педагог не повинен виражати сумнівів щодо правдивості інформації, яку дає про себе дитина.

· Принцип відкритості. Діти дуже чутливі до неправди, тому соціальному педагогові треба бути відкритим і чесним при спілкуванні з дітьми.

· Принцип прийняття цінностей іншої людини. Принцип врахування інтересів неповнолітніх.

В основу вуличної роботи соціальний педагог має ставити інтереси дітей, враховувати їх, не порушувати права і свободи.

Робота соціального педагога в літньо-оздоровчих таборах має свої особливості, зв’язані із завданням, які стоять перед ними: покращення здоров’я дітей, відпочинку і виховання в різноманітній захоплюючій для них діяльності. Тобто робота таборів має оптимально поєднувати оздоровлення і відпочинок, працю і спорт.

Важливим фактором в роботі соціального педагога у літньо-оздоровчих таборах є взаєморозуміння між дорослими (педагоги, соціальні педагоги, вожаті) і дітьми. Кожна дитина, яка приїхала до табору, має різне соціальне походження (діти з інтернатів, притулків, дитячих будинків, з багатодітних сімей, із сімей соціальної “групи ризику”), попередній досвід спілкування, громадського життя, індивідуальні психолого-педагогічні та фізіологічні особливості, вироблений чи відсутній стереотип поведінки у звичайних і нових чи нетрадиційних умовах життя, стосунках з новими людьми. В такій ситуації педагог, підготовлений заздалегідь, враховуючи комплектацію груп, спроможний визначити найбільш доцільні форми та методи роботи у кожній конкретній мікрогрупі дітей. При цьому він обов’язково бере до уваги той факт, що в новому оточенні старшокласнику хочеться проявити ті якості характеру, які на її думку є найкращими, проявити всі можливі здібності, вміння, знання, сили. Це, в свою чергу, спонукає їх до активного спілкування, і на перших порах досить інтенсивно, яскраво розкриваються його особистісні якості. Щодо форм роботи соціального педагога до організації дозвілля, то вони можуть бути різними: спортивні ігри, змагання, походи і екскурсії, ярмарки, конкурси та інші.

Найпоширенішою формою організації дозвілля в літньо-оздоровчих таборах являється гра. Вона сприяє розвитку ініціативи і творчості дітей, виховує у них соціальні якості, як колективність, взаємодопомога. Дітям цікаво проводити ігри саме на природі. Це сприяє зміцненню здоров’я. Цей факт потрібно враховувати соціальному педагогу. Перед соціальним педагогом як перед працівником табору постає завдання посилення позитивної мотивації вихованців при будь-якому рівні спілкування на виховання особистості. За одну зміну в літньо-оздоровчих таборах проходить двадцяти двох-тридцяти малих справ (загонових, гурткових, масових), під час підготовки до яких дитина може себе розкрити, проявити свої здібності, реалізувати інтереси і вступити у всі види спілкування. Звичайно, це може бути лише за умови професійної підготовки соціального педагога[43,с.142].

Структура діяльності соціального педагога щодо організації вільного часу школярів повинна включати низку взаємозумовлених компонентів[40,с.132]:

· Діагностична діяльність пов'язана з вивченням індивідуально-психічних особливостей і вихованості учнів, виявленням і визначенням рівня їхньої загальної освіти й духовності. У зв'язку з цим діагностика індивідуально-психічних особливостей набуває важливого значення у організації змістовного дозвілля. Ще К.Д.Ушинський наголошував, щоб виховувати людину всебічно, насамперед слід знати її всебічно. Безперечно, для цього вихователь повинен досконало володіти технологією і процедурою вивчення індивідуально-психічних особливостей вихованців, вмінням ставити обґрунтований діагноз на основі цих досліджень. Отже, він водночас повинен бути психологом-дослідником і мати для цього відповідні навички та вміння. Окрім цього, така робота потребує від нього високих духовних якостей.

· Орієнтовно-прогностична діяльність полягає в умінні педагога визначати конкретні цілі, зміст, методику виховної діяльності, передбачити її результати на основі знання рівня індивідуальної підготовленості окремих вихованців, злагодженості та згуртованості колективу. Він спочатку ставить діагноз, а потім визначає конкретні орієнтири для формування і розвитку особистості кожного вихованця і всього колективу в організації змістовного дозвілля.

· Конструктивно-проектувальна передбачає постійне вдосконалення педагогом методики проведення різних виховних заходів із організації змістовного дозвілля. Ця діяльність потребує від соціального педагога психолого-педагогічного мислення, педагогічної спрямованості, ініціативи, творчості, володіння багатим арсеналом організації виховних заходів і глибоких психологічних та педагогічних знань.

· Організаційна діяльність передбачає умілого планування виховної роботи і визначення оптимальних шляхів її реалізації, обгрунтуваності конкретних заходів. Практичне здійснення конкретних педагогічних заходів передбачає наявність у педагога навичок і вмінь їх проведення, ефективних педагогічних методик. Ця діяльність потребує досконалої педагогічної техніки.

· Аналітично-оцінююча діяльность полягає в аналізі як власних дій, так і дій вихованців, виявленні їхніх позитивних сторін і недоліків, порівнянні отриманих результатів із запланованими тощо. За допомогою аналітично-оцінкової діяльності відбувається зворотний зв'язок, тобто своєчасно визначаються конкретні результати виховної роботи й вносяться необхідні корективи.

· Дослідницько-творча діяльність має на меті пронизувати всі попередні види діяльності та своєчасно наповнювати їх новим змістом. Діяльність базується на дослідницьких даних, які, з одного боку, стосуються визначення індивідуально-психічних особливостей учнів, їхніх нахилів, життєвих настанов, а з іншого – з'ясування рівня опанування ними знань, навичок і вмінь щодо ефективної організації ними вільного часу.

На основі теоретичного та практичного вивчення проблеми ми розробили структуру практитчної підготовки соціального педагога щодо організації вільного часу школярів, яку демонструє рис.2.1:


Рис. 2.1. Структура практичної підготовки соціального педагога щодо організації вільного часу старшокласників:

1.Словесно просто і дохідливо, без спрощень, переконливо пояснювати складні питання щодо організації дозвілля старшокласників.

2.Паралінгвістичні засоби: міміка – розуміння без слів, виразність; жестикуляція — створення за допомогою жестів наочних уявлень.

3.Переносити наявну у соціального педагога iнформацiю у дiяльнiсть i у зв'язку з цим адекватно моделювати свою дiяльнiсть i дiяльнiсть школярів; постiйно вивчати рiвень розвитку старшокласників, виявляти особливостi їх рiзноманiтної дiяльностi, специфiку й ефективнiсть рiзних виховних заходiв

4. Прищеплювати старшокласникам необхiднi знання, що стосуються виховання в них норм поведінки у вільний час.

5. Доступно і переконливо передавати свої знання старшокласникам, пояснювати теми, що стосуються вільного часу і дозвілля, вiдстоювати правильнiсть своїх суджень, допомагати у засвоєннi i застосуваннi набутих знань у життi, сформувати високий рiвень усвiдомлення власної поведiнки.

6.Спiлкуватися з старшокласниками, встановлювати з ними дружнi стосунки, вмiння за виразом обличчя школяра правильно судити про його психiчний стан на даний момент, розумiння емоцiй, внутрiшнього свiту i врахування їх в організації змістовного дозвілля.

7.Органiзовувати колектив школярів на виконання поставлених завдань; показувати особистий приклад; використовувати рiзноманiтнi засоби i форми педагогiчної роботи з організації вільного часу; стимулювати роботу старшокласників i надавати їм допомогу; здiйснювати внутрiшню i зовнiшню координацiю роботи окремих школярів i колективу класу; стимулювати самовиховання; створювати умови для вияву активностi, самостiйностi, iнiцiативи пiд час проведення рiзних заходiв з організації дозвілля в позаурочний час.

8.Добирати матерiал так, щоб вiн мав виховне спрямування; вибирати такi заходи, якi давали б найбiльший ефект , повiдомляти iнформацiю, доводити, переконувати; використовувати всi можливостi навчальних предметiв для формування в учнiв правильного розуміння вільного часу та дозвілля.

9.Вивчати особу школяра i колектив учнiв з метою дiагностики їх розвитку й освiченостi в аспектi змістовного проведення вільного часу; спостерiгати, аналiзувати й осмислювати особисту роботу, досвiд колег та кращих соціальних педагогів з даної проблеми; корегувати, проводити психолого-педагогiчнi дослiдження; прогнозувати вплив виховних форм, засобiв, методiв i прийомiв на організацію вільного часу старшокласників.

10. Визначати конкретнi мету i завдання процесу організації вільного часу школярів, враховуючи вiковi та iндивiдуальнi особливостi членiв колективу; визначати способи досягнення мети; планувати роботу з окремими старшокласниками; складати план роботи, продумувати змiст; розробляти близьку, середню i далеку мету; висувати i вирiшувати завдання організації вільного часу з позицiй комплексного пiдходу; передбачати i зазделегiдь планувати взаємини з школярами, застосовуючи систему контролю i самоконтролю.

Професiйна діяльність соціального педагога у роботі з організації вільного часу повинна підпорядковуватися iндивiдуальним закономiрностям, найхарактернiшими iз яких є[41,с.122]:

· усвiдомлення необхідності органiзацiї педагогiчної дiяльностi не за наказом, а за внутрiшнiм бажанням i мотивом;

· умiння брати на себе вiдповiдальнiсть при виявленнi й вирiшеннi важких педагогiчних проблем з організації вільного часу;

· висока професiйна компетентнiсть, самостiйнiсть суджень, оперативнiсть i смiливiсть щодо прийняття рiшень;

· наявнiсть особистої методики, досвiду створення захоплюючої атмосфери, що сприяє формуванню в учнiвської молодi морально-етичних норм проведення вільного часу ;

· здатнiсть до постiйного самовдосконалення, творчого пошуку, вмiння заглянути в майбутнє, вiдшукати новi педагогiчнi знахiдки;

· здатнiсть швидко пов'язувати новi знання з уже набутими.

2.3 Самовиховання як важливий чинник організації вільного часу школярів

Молодість є оптимальним періодом для використання свого вільного часу з метою самовиховання, оскільки в цьому віці людина ще не переобтяжена побутовими, сімейними та робочими обов’язками. А також сприятливим є той фактор, що молода людина лише формується як соціально зріла особистість, тому їй простіше засвоювати та відтворювати культуру суспільства і адаптуватися до соціальних умов.

Сучасна молодь використовує свій час по-різному. Проте для тих, хто хоче чогось досягнути в житті, реалізувати себе, зрештою пристосуватися і вижити в суспільстві у вільний від обов’язків і роботи час є можливістю вдосконалити себе, розвинути свої здібності.

Для обгрунтування даного питання важливим є чітке наукове визначення поняття «самовиховання».

Л. Гордєєва під самовихованням розуміє прагнення людини виховати себе і діяльність із здійснення цього прагнення [6]. Як особливий вид діяльності самовиховання вимагає активного усвідомлення особистістю власного "я" (самосвідомість), стосунків з навколишнім світом (світогляду, свого життєвого досвіду, самого процесу роботи над собою).

А. Ковальов так формулює поняття "самовиховання" – це свідома планомірна робота над собою, спрямована на формування таких якостей особистості, які відповідають вимогам суспільства та особистій програмі розвитку [12]. Це процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Це максимальна усвідомленість себе, свого місця в навколишньому світі й своєї поведінки. Це вольове зусилля, яке регулює увесь спосіб життя. Емоційно-моральний характер самовиховання тісно поєднується з вольовим та інтелектуальним, утворюючи складну картину самозміни особистості.

Як зазначає Ю. Орлов, "самовиховання – це не особливе заняття, яке вибирає людина так само, як вона вибирає професію. Самовиховання – це певний тип ставлень, вчинків, дій до самого себе і власного майбутнього з точки зору відповідності певному ідеалу". Воно здійснюється в кожному вчинкові, у кожній ситуації [19].

Усвідомлене самовиховання в аспекті ефективної організації вільного часу здійснюється в трьох основних напрямках:

— розвиток моральних і емоційно-вольових рис і якостей;

— вдосконалення розумових здібностей і процесів;

— фізичне загартування і зміцнення свого здоров'я.

Найважливішими внутрішніми передумовами, що визначають ефективність самовиховання: є

— переконання, самосвідомість та самокритичність;

— потреби та мотиви, життєві настанови;

— самоповага і мужність;

— навички й уміння самоконтролю та вольового саморегулювання;

— знання теоретичних основ самовиховання та володіння методикою самовдосконалення;

— свідома настанова на гармонійне і різнобічне самовиховання;

— психологічна готовність до активної, цілеспрямованої і систематичної роботи над собою.

Отже, процес самовиховання і самовдосконалення починається із визначення суспільної цілі та змісту свого життя, а також самопізнання і співставлення свого “Я” із вимогами власними чи суспільства, що веде до усвідомлення необхідності роботи над собою. Усе починається з постановки мети, з уявленням про ідеальний, бажаний образ свого “Я”.

Статисти підрахували, що при “тривалості життя 72 роки – 22 роки у людини йде на сон, 10 –– на працю і 6 –– на їжу. Склавши ці три числа, ви побачите, що вони становлять трохи більше половини від 72-х. А що стається з рештою 34 роками? Це вже залежить від самої людини, на що вона їх витратить. Саме цим і оцінюється життя кожної нормальної людини. Ви, можливо, здивовані: як багато часу у вашому розпорядженні! Але за той самий час одна людина може зробити в житті дуже багато, а інша –– майже нічого ” [16,с.75].

Наприклад, Норберт Вінер, основоположник кібернетики, всі вільні години присвятив своїй ідеї. І потім, коли у товаристві вихваляли його геніальність, він заперечував і казав, що якби хтось інший присвятив усі свої вечори, суботи і неділі праці так, як він, то зміг би досягти того самого. Якщо хтось протягом 50 років (від своїх 22-х до 72-х) лише дві години на день битиме байдики, за рік (365 днів) це становитиме 730 годин, за 50 років –– 36 500 годин, тобто понад 4 роки, що є досить великим терміном[45,с.154].

З метою розвитку індивідуальних здібностей особистості необхідно максимально використовувати свій час. Це не означає, що потрібно постійно працювати. Слід задуматися над питанням, чи раціонально використовується вільний час? Чеський педагог Іржі Томан з цього приводу рекомендує якийсь період вести графік проведеного часу.

Для цього на аркуші паперу в клітинку необхідно зафіксувати графічно, як ви проводите свій день від ранку до вечора. Кожен рядок відвести для одного дня, зліва записати дату, а рядок розділити на окремі квадратики (4 квадратики –– 1 година). Потім обрати різні види ліній, що позначатимуть різну діяльність. Наприклад, пряма, пунктирна, штрих-пунктирна, хвиляста лінія тощо. Кожен вид своєї діяльності, такі як робота, самоосвіта, відпочинок і спорт, особисті справи, розваги і культурні заходи позначати іншою лінією. І так протягом тижня чи місяця слід занотовувати проведення свого часу. Той, хто хоч інколи протягом тижня чи двох не контролював, скільки часу забирає в нього праця (навчання), розваги, інші види діяльності, той ніколи не матиме уявлення, чи ефективно він використовує власний час, чи не марнує його. Окрім того, особливими лініями можна позначити, скільки часу забирає вмивання, одягання, харчування і т.п., а також транспорт, заклади торгівлі та побутового обслуговування, час витрачений на чекання, зайві розмови і т.д. Роблячи хоча б іноді такий графічний перегляд витраченого часу, кожен матиме можливість судити про те, чи під силу йому взяти на себе якусь нову додаткову працю і скільки годин їй можна присвятити, або чи знайдеться час для занять у спортивній секції, для вивчення іноземної мови чи фахової літератури [12, с. 65-66].

Вільний час сприяє відновленню сил, всебічному, гармонійному розвитку, тому використовувати його треба як велике багатство, що вдається лише тоді, коли людина живе повноцінно, різноманітно, належно озброєна гумором і добрим настроєм. Вільний час не слід розмінювати на всякі дрібниці, тут потрібна чітка організація. Слід використовувати вільний час для самовдосконалення. Тут мається на увазі турбота про своє здоров’я, фізичну форму, зовнішній вигляд, ставлення до людей і поводження з ними, вміння жити в колективі і долати труднощі, освіта і самоосвіта, особисті захоплення, фізкультура і спорт, культурні розваги і, туризм і т.д. Проблема вільного часу дуже чітко проявляється при складанні плану самовдосконалення [12, с. 75-76].

Зокрема, на користь потреби у пропаганді в молодіжному середовищі ефективного та цілеспрямованого використання вільного часу з метою самовиховання та самовдосконалення свідчать дані соціологічного дослідження (листопад-грудень 2001 року), згідно яких з віком респондентів простежується відчутна тенденція зростання рівня стурбованістю відсутністю вільного часу. Так, респондентів старшої вікової групи дуже хвилює відсутність вільного часу –– у 35 % випадках; цей показник є значно більшим, ніж аналогічні показники в інших вікових групах (28-29 %), що може бути зумовлено активною участю молоді 25-28 років у вирішенні цілком дорослих проблем. Вік впливає на структуру проведення вільного часу головним чином при відвідуванні дискотек, яким надають переваги більш юні представники молоді. Театри є популярнішими серед старшої вікової групи.

У відповідях на питання: “Що Вам заважає проводити вільний час так, як Вам подобається?” –– спостерігається лінійна залежність від віку відносної кількості респондентів, які стверджують, що вільного часу зовсім не мають (18 % у віці 15-17 років, 19 % –– 18-20 років, 22 % –– 21-24 роки, 29 % –– 25-28 років). Рівень стурбованості відсутністю доступних культурних закладів серед сільської молоді (11 %) майже вдвічі вищий, ніж серед мешканців великих міст (4-6 %) [6, с. 141].

Тобто, молоді люди ще не настільки обтяжені побутовими, сімейними обов’язками і в силу своїх природних вікових особливостей є сповнені ентузіазму, сил та енергії. Молодь сприймає, що у неї усе життя ще попереду, тому відмовка старших людей: “Мені вже пізно займатися собою чи щось змінювати у своєму житті” –– для них неактуальна. І це є однією з причин, чому саме в молодому віці бажано займатися самовихованням і присвячувати цьому більшу частину свого вільного часу.

Самовиховання як усвідомлена діяльність людини, спрямована на вдосконалення самої себе, на вироблення у себе позитивних якостей, звичок і подолання негативних. Самовиховання є тривалим процесом, що здійснюється протягом всього свідомого життя людини. Лише з допомогою прийомів самовиховання і саморозвитку можна раціонально використовувати вільний час – поєднувати види занять, їх активні і пасивні форми, що найефективніше впливає на особистість, розвиток її сутності, фізичної, емоційної, інтелектуальної сфер життєдіяльності.

Узагальнюючи вищесказане, можна стверджувати, що правильна організація вільного часу сприяє відновленню сил, всебічному, гармонійному розвиткові особистості, й використовувати його потрібно так, щоб вистачало часу на працю, розваги, відчуття життєвих радощів і на вдосконалення своєї особистості. Саме в змісті і організації вільного часу провідна роль належить самовдосконаленню, яке повинно включати:

- турботу про своє здоров’я, зовнішній вигляд;

- ставлення до людей і відносини з ними;

- вміння жити у колективі, долати труднощі;

- освіту і самоосвіту;

- особистісне і професійне зростання;

- формування нових ціннісних орієнтацій;

- реалізацію своїх можливостей і здібностей;

- набуття нових знань, вмінь, навичок.

Отже, існує зв’язок між рівнем освітнього розвитку молоді і проведенням нею вільного часу. Тобто, чим вищий рівень освіти молоді, тим більш інтелектуальні та культурні способи проведення свого вільного часу вона обирає (читання літератури, відвідування театрів, виставок і т.д.). А це, в свою чергу, сприяє більшій ефективності соціалізації та спрямовує цей процес соціалізації молодої людини в конструктивне русло.Вільний час сприяє самовихованню молоді. Саме завдяки правильно організованому вільному часу особистість працює над удосконаленням самої себе, виробляє у себе позитивні якості і долає негативні. Чим більш освідченішою є молодь, тим більш культурніші способи проведення вільного часу вона обирає, що й сприяє інтенсивнішій соціалізації молоді.

На наступному етапі дослідження ми порівнювали дані, отримані в результаті опитувань контрольної й експериментальної груп, проведених до навчання й після нього. Ми вважаємо за можливе не описувати окремо результати констатуючої частини нашого експерименту, щоб, по-перше, уникнути повторів у викладенні матеріалу й, по-друге, щоб переконливіше подати підсумкові результати шляхом порівняльно-зіставного аналізу даних, отриманих на констатуючому й формуючому етапах експерименту. Усього в експерименті брали участь 52 учні (28 – експериментальна група і 24 – контрольна) комунального Педагогічного ліцею м.Тернополя.

Основними методами отримання вихідних даних були: аналіз діяльності учнів, опитування вчителів і учнів, анкетування, спостереження.

Під час експерименту оцінювався рівень сформованості дозвільневої культури учнів, прицьому він розглядався нами в трьох рівнях: репродуктивному (низькому), інтерпретуючому (середньому), продуктивному (високому).

Основна увага приділялася характеристикам досліджуваного явища. Для оцінки досягнутого рівня оволодіння учнями культурно-дозвільневою діяльністю, а також їх особистісних якісних змін нами були введені пераметри, які дали можливість простежувати динаміку змін у контрольних і експериментальних групах. До них відносимо мотивацію культурно-дозвільневої діяльності, цілепокладання, практичні дії, дії контролю, творчі здібності. Показниками критерію ефективності є сформованість мотиваційного, операційного й особистісного компонентів культурно-дозвільневої діяльності.

Спочатку ми аналізували показники науково-теоретичного критерію, які виявляють рівень оволодіння учнями знаннями, необхідними для ефективного використання вільного часу. Зіставлялись відповіді учнів контрольної й експериментальної груп та експертів. Отримані в процесі обробки за п'ятибальною шкалою результати аналізу подано нами в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2

Відображення рівня засвоєння науково-теоретичних знань

Знання До експерименту (самооцінка) Після експерименту (самооцінка)

Після

Експерименту (оцінка)

Сфера вільного часу та дозвілля як об'єкт педагогічного інтересу К/Г Е/Г К/Г Е/Г К/Г Е/Г
Дозвільна діяльність: генезис, історія. 2,18 2,15 3,21 4,57 3,14 4,37
Соціальна інфраструктура дозвілля 2,24 2,21 3,26 4,46 3,18 4,35
Освітньо-виховна функція змістовного дозвілля 2,32 2,34 3,29 4,61 3,13 4,49
Форми організації вільного часу особистості 3,25 3,31 3,28 4,42 3,16 4,31
Структура вільного часу 2,17 2,16 3,56 4,71 3,12 4,67

Аналіз поданої таблиці (статистичне порівняння із застосуванням t-критерію Стьюдента) свідчить про те, що до експерименту відмінності в рівні знань в учнів обох груп незначні, чого не можна сказати про результати зіставлення даних після експерименту. Останні дані свідчать про якість засвоєння знань в учнів контрольної й експериментальної груп. Це пояснюється легкістю засвоєння цікавої, пізнавальної й корисної для юнаків і дівчат інформації про структуру вільного часу, його організацію та проведення. Експериментальне вивчення названих блоків знань здійснювалось за допомогою різноманітних творчих навчальних завдань, що позитивно вплинуло на ефективність їх засвоєння .

Дослідження, проведене серед старшокласників, пов’язане з використанням свого вільного часу, показало такі результати:

- більшість учнів вважають, що вільний час – це вільний від роботи і навчання час, який людина повинна використовувати для особистого відпочинку і в своє задоволення так, як вона цього прагне сама;

- незначна кількість учнів вважає, що вільний час – це та кількість годин, в ході яких людина відпочиває, самовдосконалюється, займається пізнанням своєї особистості, вдосконалює себе , поглиблює свої знання.

Ми провели також письмове опитування учнів з метою з'ясування, які прийоми й методи є найефективнішими у роботі із організації вільного часу. Результати обробки даних відображено в таблиці 2.3.

Таблиця 2.3

Відображення переваги використання форм та методів виховної роботи в аспекті ефективного використання учнями вільного часу

Форми та методи Бали Форми та методи Бали
К/Г Е/Г К/Г Е/Г
Розповідь 4,27 3,83 Тематичний вечір 4,35 3,12
Пояснення 4,63 4,02 Екскурсія 4,13 3,27
Бесіда 4,33 4,15 Доручення 3,75 4,10
Робота з книгою 3,54 3,68 Демонстрація фільму 3,32 4,56
Рольова гра 2,75 2,96 Заохочення 4,46 4,53

Як видно з таблиці, учні контрольної групи надають перевагу традиційним методам: розповідь (4,27), пояснення (4,63), бесіду (4,33). У свою чергу, учні експериментальної групи разом з традиційними методами надають перевагу інтерактивним ( – 4,35, – 4,79, рольова гра – 4.25).

Подальший аналіз показників за методами підтвердив наше припущення про те, що учні контрольної групи, на відміну від учнів експериментальної групи, не усвідомлюють значущості виховної роботи в аспекті ефективного використання вільного часуі.

Аналіз даних показав, що ставлення учнів експериментальної групи до ефективного використання вільного часу виявилась досить привабливою, оскільки бали збільшились з 2,12 до 4,18. Цього не можна сказати про представників контрольної групи, адже тут приріст зовсім невеликий – з 2,06 до 2,31 балів.

Таблиця 2.4

Відображення ставлення учнів до виховної діяльності в аспекті ефективного використання вільного часу

Ставлення К/Г, % Е/Г, %
Вважаю цю роботу одним з головних напрямків професійної діяльності соціального педагога 10,7 38,3
Вважаю цю роботу одним із звичних обов'язків соціального педагога, який не відрізняється особливою важливістю від інших його обов'язків 27,4 46,4
Вважаю, що ця робота складається з окремих виховних заходів, які потрібні в поодиноких випадках 39,7 12,2
Вважаю цю роботу обов'язком, який не належить до прямих обов'язків соціального педагога й тому виконується ним за власним бажанням і на власний розсуд 13
Вважаю цю роботу даремним марнуванням часу 5,1

Дані таблиці 2.4 дозволяють зробити висновок про ефективність експериментального навчання, якщо аналізувати його за психологічним критерієм.

Таблиця 2.5

Динаміка зміни рівня сформованості знань в учнів з питань ефективного використання вільного часу в процесі експериментальної роботи

Експериментальні групи Контрольні групи
Рівень сформованості знань на початку ек-сперименту, % Наприкінці ек-сперименту, % 1-й констатуючий зріз, % 2-й контрольний зріз, %
Достатній 3 26 4 9
Середній 17 49 12 27
Низький 80 25 84 64

Більш наочно дані таблиці демонструє рис. 2.2.

Рис. 2.2. Динаміка зміни рівня сформованості знань в учнів в аспекті ефективного використання вільного часу в процесі експериментальної роботи

Саме таблиця 2.5 та рис. 2.2 демонструє ефективність експериментальної роботи. Це підтверджує і зростання індексу «задоволеності» учнів своїми знаннями. Якщо на початку експерименту він становив 0,07, то після його завершення він зріс до 0,49 (див. табл. 2.6).

Таблиця 2.6

Динаміка зміни коефіцієнта «задоволеності» учнів своїми знаннями

Етап експеримен-тальної роботи Кількість учнів за рівнем «задоволеності» своїми знаннями

Індекс

«задово-леності»

задоволені

Цілком

задоволені

Не

задоволені

дуже незадоволені не визначились
Початок експерименту 12 14 10 8 8 0,07
Кінець експерименту 16 21 5 6 4 0,49

Аналіз коефіцієнта “задоволеності” учнів своїми знаннями з організації культурно-дозвільневої діяльності показує, що вони усвідомлюють необхідність таких знань.

Отримані нами в процесі експерименту дані свідчать про те, що рівень розвитку культури дозвілля учнів в експериментальній групі, де перевірялася ефективність усього комплексу вирізнених нами завдань вищий, ніж у контрольній, де процес розвитку культури дозвілля здійснювався стихійно. Це дозволяє припустити, що розроблений нами комплекс організаційно-педагогічних умов – ефективний.

Стан рівня розвитку культури дозвілля учнів на початок і кінець експериментальної роботи поданий у таблиці 2. 7.

Таблиця 2.7

Результати рівня розвитку культури дозвілля учнів, %

п/п

Рівень розвитку Початок експерименту Кінець експерименту
к/г е/г к/г е/г
1. Продуктивний 7,4 8,3 8,2 33,3
2. Інтерпретуючий 18,5 16,7 22,5 41,7
3. Репродуктивний 6,1 7,8 7,3 25,0

Узагальнюючи результати дослідно-експериментальної роботи, ми дійшли висновку, що виконане дослідження вцілому підтвердило висунуту нами гіпотезу про те, що соціально-педагогічна діяльність із організації вільного часу старшокласників буде ефективною за таких організаційно-педагогічних умов:

· актуалізацію потреби учнів у культурно-дозвільневій діяльності, орієнтацію учнів на самореалізацію;

· розвиток індивідуальних схильностей, здібностей і особистісно-значущих якостей учнів у конкретних видах дозвільневої діяльності;

· формування досвіду культурно-дозвільневої діяльності.

Таким чином, результати дослiдно-експериментальної роботи довели кориснiсть i високу продуктивнiсть соціально-педагогічної діяльності в аспекті започаткованого дослідження.


ВИСНОВКИ

Дослідження проблем вільного часу має свою історію. Ця проблема є багатоаспектною і цікавить представників різних наук (соціологів, педагогів, психологів).

Виділено також механізми соціалізації: до психологічних і соціально-психологічних механізмів соціалізації можна віднести наступні: імпринтінг, наслідування, екзистенціальний натиск, ідентифікація, рефлексія; до соціально-педагогічних механізмів соціалізації можна віднести наступні: традиційний механізм соціалізації (стихійної), інституційний, стилізований та міжособистісний механізми соціалізації. Процес соціалізації можна представити як сукупність чотирьох складових: стихійної, відносно керованої, відносно соціально контрольованої соціалізації (виховання) та більш-менш свідомі самозміни людини.

Існує зв’язок між рівнем освітнього розвитку молоді і проведенням нею вільного часу. Тобто, чим вищий рівень освіти молоді, тим більш інтелектуальні та культурні способи проведення свого вільного часу вона обирає (читання літератури, відвідування театрів, виставок і т.д.). А це, в свою чергу, сприяє більшій ефективності соціалізації та спрямовує процес соціалізації молодої людини в конструктивне русло.

Виявлено, що вільний час як соціально–історична категорія характеризується трьома основними параметрами: обсяг, структура, зміст. Виділено дві основні функції вільного часу : функція відновлення сил людини затрачених на працю та інші обов'язкові заняття; функція духовного (ідейного, культурного, естетичного і т.д.) і фізичного розвитку людини. Аналізом наукової літератури встановлено, розрізняють громадсько і особистісно-організований вільний час. Особистісно організований вільний час – час, протягом якого кожен сам вибирає чим йому зайнятися. Громадсько організований вільний час – час, протягом якого вся діяльність старшокласників перебуває під безпосереднім контролем дорослих.

Розроблено модель організації вільного часу старшокласників у процесі позакласної та позашкільної виховної роботи, яка включає: комплекс принципів, педагогічних умов, рівні розвитку культурно-дозвільної діяльності, критерії сформованості дозвільної культури, спрямованість діяльності, а також в яких сферах застосовується і як реалізовується.

Особливу роль у процесі організації позашкільної та позакласної роботи відіграє соціальний педагог. Під час роботи він керується принципами: добровільності, довіри, відкритості, прийняття цінностей іншої людини.

Встановлено той факт, Запропонована структура діяльності соціального педагога щодо організації вільного часу старшокласників, в основу якої покладено низку взаємозумовлених компонентів: діагностична, орієнтовно- прогностична, конструктивно-проектувальна, організаційна діяльність, аналітично-оцінкова, дослідницько-творча. Нами встановлено, що соціальний педагог у діяльності зі старшокласниками щодо організації вільного часу повинен володіти педагогічними здібностями (перцептивні, організаторські, дидактичні, сугестивні, науково-пізнавальні, експресивні), професійними вміннями (конструктивні, гностичні, інформаційні, організаторські, комунікативні) та педагогічною технікою, яка передбачає застосування вербальних і невербальних прийомів.


Список використаних джерел:

1. Абрамова Г.С. Возрастная психология: учебник для студентов ВУЗов. Экатеренбург, 1999.

2. Актуальні проблеми соціально – педагогічної роботи ( модульний курс дистанційного навчання) / А.Й.Капська, О.В.Безпалько, Р.Х.Вайнола; Заг ред. А.Й.Капської. – К., 2002.

3. Бабосов Е. М. Прикладная социология: Учеб. Пособие. –– Мн.: ТетраСистемс, 2000. –– 496 с.

4. Божович Л.И. Этапы формирования личности в онтогенезе. / Вопросы психологии, 1978, №4.

5. Брилін Б. А. Педагогічні проблеми організації вільного часу школярів // Педагогіка і психологія, № 4 (13) 1996.

6. Бурая Г.С. Соціальна робота . – Харків, 1994.

7. Василькова Ю.В., Василькова Т.А. Социальная педагогика . – М.: “Академія. 1990.

8. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В.Мухиной. – М.: Просвещение, 1984.

9. Воловик А., Воловик В. Педагогіка дозвілля.-Харків, 1999.

10. Галузинський В.М., Масленнікова Н.П. Самовиховання та самоосвіта школярів – К., 1969.

11. Гармаш І.І. У годину дозвілля : Книга. – Київ: 1998.

12. Ерасов Б.С. Социальная культурология. –– М.: Аспект Пресс, 1996.

13. Зимняя Й.А. Функционально – ролевой репертуар деятельности социального работника // Функции и роли социальних работников в условиях обеспечения адресной системы социальной защиты населения. – М.,1997.

14. Зміст і методика позакласної виховної роботи за інтересами / За ред. А.Й.Капської – К.: ІЗМН, 1993.

15. Зміст та організаційні форми позаурочної виховної роботи у закладах профтехосвіти. Методичні рекомендації. – К.: ІЗМН, 1995.

16. Капська А.Й. Соціальна робота : деякі аспекти роботи з дітьми та молоддю. - К., 2001.

17. Кисилева Т.Г. Теория досуга за рубежом. - М.,1992.

18. Ковалев А.Г. Самавоспитание школ ьнков. – М., 1967.

19. Коваль Л. Г., Звєрєва І.Д. Соціальна педагогіка. - К: ІЗМН, 1997.

20. Ковтун О.М., Тарасенко В.І. Дозвілля розумне, змістовне.- К.: Т – во „Знання” УРСР. 1987.

21. Кон И.С. Ребенок и общество. –– М.: Наука, 1988. –– 270 с.

22. Концепція позакласної виховної роботи загальноосвітньої школи // Рад. Школа. – 1991. - №6 – с. 48 – 56.

23. Костюк Г.С. Вікова психологія. – К., 1978.

24. Кочетов А.Й. Организация самовоспитания школьников. – Минск, 1990.

25. Лавриченко Н. М. Педагогіка соціалізації: європейські абриси. –– Київ: Віра ІНСАЙТ, 2000. –– 444 с.

26. Лисовский В.Т. Самодеятельние любительские объединения молодежи (методическое пособие). – Л.: ЛГУ, 1988.

27. Майерс Д. Социальная психология / Пер. с англ. – СПб., 1997.

28. Методика виховної роботи: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів / Суходольська Л.В., Фіцула М.М. Тернопіль , 1998.

29. Мигович І.І. Соціальна робота . – Ужгород: “По “ Карпатського краю”, 1997.

30. Мигович І.І. Соціальна робота . – Ужгород, УДУ, 1999.

31. Міщик Л.І. Соціальна педагогіка. – Запоріжжя: ЗДУ, 1999.

32. Молодь і дозвілля ( теорія, методика і практика роботи з підлітками за місцем проживання ). Випуск11. – К.: АЛД , 1996.

33. Молодь України у дзеркалі соціології / Заг. ред. О. Балакірєвої і О. Яременка. –– К.: УІСД, 2001. –– 210 с.

34. Мудрик А. В. Социальная педагогика: Учеб. Для студ. пед. вузов. / Под ред. В. А. Сластенина. –– М.: Издательский центр «Академия», 1999. –– 184с.

35. Мустаева Ф.А. Основы социальной педагогики: Учебник для студентов высших педагогических учебных заведений. – 2 – е изд., перераб. и доп. . – М., 2001.

36. Новатиров Б.Е. Организаторы досуга. М.,1987.

37. Овчарова Р.В. Справочная книга школьного психолога. – М.,1996.

38. Оржеховська В.М., Хілько Т.В. Посібник з самовиховання. – К., 1969.

39. Основи соціальної роботи / за ред . П.Д.Павленок. – М., 1992.

40. Петрова Л.К. Свободное время школьников. М.: Просвещение, 1969.

41. Платонова С.П. Социальная педагогіка . – Санкт – Петербург, 1998.

42. Психология и психоанализ характера. Хрестоматия / Под. ред. Д.Я. Райгородского. –– Самара: Самарский дом печати, 1998. –– 639 с.

43. Психология социальной работы / О.Н.Александрова, О.Н.Боголюбова, Н.Л.Васильева и др.; Под общей ред. М.А.Гулиной. СПб., 2002.

44. Романенкова Л.А. Содержание, формы и методы организации свободного временитинэйджеров в Великобритании. Дисс. на соиск. уч. ст. канд. пед. наук. – М., 1992.

45. Рувинский Л. И., Соловьева А.Е. Психология самовоспитания. – М., 1982.

46. Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія . Навчальний посібник. – Дрогобич, видавнича фірма “Відродження”, 2001.

47. Сеч І.І. Оновлення змісту, форм і методів позашкільної роботи в умовах реалізації національної системи виховання. – Ужгород: УДУ, 1996.

48. Словник – довідник для соціальних педагогів та працівників./ Зазаг. ред А.Й.Капської. – К. – 2000.

49. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред. М.А.Галагузовой. – М. Гуманитарний издательский центр ВЛАДОС , 2000.

50. Соціальна педагогіка. Навчальний посібник / За ред. А. Й. Капської –– К., 2000. –– 264 с.

51. Социальная работа / Под ред. В.И.Курбатова. – Ростов – на – Дону: Феникс, 1999.

52. Соціальна роботаз молоддю в Україні : Збірник інформаційно – методичних матеріалів / За заг. ред . І.Д.Звєрєвої. – К.: АТ “Видавництво “Столиця”, 1997.

53. Соціальна робота // Соціальна педагогіка ( потенційно – термінологічний словник ) / Під заг. ред . І.Д.Звєрєвої. – К.: Етносфера,1994.

54. Соціологія. Посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. Г. Городяненка. –– К.: “Академія”, 1999. –– 384 с.

55. Сущенко Т.І. Позашкільна педагогіка: навчальний посібник. – К.: ІСДО, 1996.

56. Сущенко Т.І. Управління позашкільним педагогічним процесом /МО України, ІСДО. Запоріжжя, 1994.

57. Теория и методика социальной работы: Краткый курс / Под ред. В.Й.Жукова. – М., 1994.

58. Технології соціально-педагогічної роботи / ред. Капська . , –– К, 2000.

59. Технологии социальной работы : Учебник / Под общей ред. проф. Е.И.Холостовой. – М., 2001.

60. Томан І. Як удосконалювати самого себе. –– К.: Політвидав України, 1988. –– 319 с.

61. Философский энциклопедический словарь / Гл. редакция: Л.Ф. Ильичев, П.Н. Федосеев, С.М. Ковалев, В.Г. Панов –– М.: Сов. Энциклопедия, 1983. –– 840 с.

62. Энциклопедия мысли. Сборник мыслей, изречений, афоризмов, максимов, парадоксов, эпиграмм. (Сост. О. Азарьев, Л. Демидова, М. Наникишвили, Н. Хоромин). –– Симферополь, «Таврида», 1996. –– 668 с.

63. Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога. – М., 1997.

64. Шевченко П.І. Вільний час старшокласників // Рідна школа. - №9. – 1989.

65. Шептенко П.А., Воронина Г.А. Методика и технология работы социального педагога : Учебное пособие для студентов высших педагогических учебных заведений. – М.: Издательский центр "Академия", 2001.


ДОДАТКИ

Додаток А

Анкета для учнiв

Просимо Вас взяти участь в нашому опитуваннi. Опитування анонiмне, одержанi данi будуть використанi тiльки з науковою метою.

1. Чи є у Вас багато вільного часу?

а) так; б) нi;

в) не зовсiм; г) дивлячись в яких випадках.

2. Чи турбує Вас відсутність вільного часу?

а) так б) не задумувався в) ні

3. Чи обговорюєте Ви зі своїми батьками питання про спільне проведення вільного часу?

а) так; б) нi;

в) тiльки з мамою; г) тiльки з татом.

4. Що найчастіше Ви робите у вільний час?

а) спілкуюся з друзями

б) читаю літературу

в) відвідую театри, концерти , виставки

г) дивлюся телепередачі

д)займаюся спортом

е) інше ( вказати )

5.Чи хотiли б Ви, щоб у школi ввели предмет, який збагатив би Ваші знання про організацію вільного часу?

а) так ; б) не знаю;

в) нi, бо всьому навчить життя.

6.Чи обговорюєте Ви в школi на виховних годинах питання вільного часу?

а) так; б) нi;

в) рiдко; г) як наслiдок якоїсь подiї.

7.Чи володiєте Ви повною iнформацiєю про наслідки неорганізованого проведення вільного часу?

а) так; б)нi. 8.Чи проводяться в школi заходи щодо організації вільного часу старшокласників?

а) так; б) нi; в) рiдко.

9.Вашi пропозицiї i побажання щодо даної проблеми.


Додаток Б

Анкета для старшокласників

(формуючий експеримент)

1.Чи турбує Вас відсутність вільного часу?

2.Що заважає проводити вільний час так як Вам подобається?

3.Чи задоволені ви своїми знаннями про організацію вільного часу ?

А) задоволений Б) цілком задоволений

В) не задоволений Г) дуже не задоволений

Д) не визначився

4.На Вашу думку, які методи і прийоми сприятимуть найефективнішій організації вільного часу ?

5.Чи потрібна виховна робота в аспекті ефективного використання вільного часу?

А) ця робота є одним з основних напрямів роботи соціального педагога

Б) ця робота є одним із звичних обов”язків

В)ця робота потрібна в окремих випадках

Г) ця робота не прямим обов”язком спеціалістів

Д)ця робота є даремним марнуванням часу


Додаток В

Анкета для старшокласників (констатуючий експеримент)

1.Чи достатньо у Вас вільного часу?

2.Що впливає на проведення Вами вільного часу?

3.Чи задоволені ви своїми знаннями про організацію вільного часу ?

А) задоволений Б) цілком задоволений

В) не задоволений Г) дуже не задоволений

Д) не визначився

4. Які методи і прийоми Ви порадите використовувати для ефективної організації вільного часу ?

5.Ваше ставлення до виховної діяльності в аспекті ефективного використання вільного часу?

А) вважаю, цю роботау одним з основних напрямів роботи соціального педагога

Б) вважаю, цю роботу одним із звичних обов”язків соціального педагога, який не відрізняється особливою важливістю від інших обов”язків

В) вважаю, що ця робота складається з окремих виховних заходів, які потрібні в окремих випадках

Г) вважаю, цю роботу обов”язком, який не належить до прямих обов”язків спеціалістів

Д) вважаю, цю роботу даремним марнуванням часу


Додаток Г

Звіт класного керівника ......................... класу за || семестр 2004/2005н.р.

Напрямок виховної роботи

Місяць

Національно – патріотичне виховання Правове виховання Екологічне виховання Трудове виховання Естетичне виховання Громадське виховання
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень

Напрямок виховної роботи

Місяць

Формування здорового способу життя Родинне виховання Моральне виховання Фізичне виховання Статеве виховання Туристсько – краєзнавча робота
Січень
Лютий
Березень
Квітень
Травень

Додаток Д

План –сітка (березень-2005)

Понеділок 7.Історико-літературна декада: відкриття. Підготовка заходу до дня народження Т.Г.Шевченка. Виставка творів Шевченка 14. Підготовка питань до вікторини і брейн – рингу

21. Підготовка до конкурсу “Учнівське самовряду-

вання”

28.

Диспут “книга чи комп”ютер”

Віторок

1.

Робота з документацією. Репетиція драмвистави

8. 15. Вікторина “За світ без СНІДу”

22.

Опрацюван-

ня методичної літератури.

Похід у драмтеатр

29

Читацька конференція

“Світ моїх

захоплень”

Середа

2.

Старостат. Репетиція драмвистави

9.

Вечір “Міс ліцею”. Конкурс міні-творів “Що для мене Шевченко?”

16. Диспут “Що означає здоровий спосіб життя для мене”

23

Похід у художній музей. Змагання з волейболу

30

Зустріч з праців-

никами бібліотеки

Четвер

3.

Підготовка до міс ліцею.Робота з документацією

10. Покладання квітів до пам”ячника Т.Г.Шевченка 17. Планування роботи на канікулах

24.

Змагання з баскетболу

31.Брейн –

ринг “Чи

знаю я ці твори”

П”ятниця

4.Підготовка до історико – літературної декади. Індивідуальні бесіди з важковихову-

ваними учнями

11.

Участь у міському конкурсі “Таланти твої, Україно.”

18.

Брейн- ринг “Тютюнопа-

Ління”

25.

Планування

роботи на квітень


Додаток Е

Навчальна програма факультативного курсу

«Організація вільного часу».

Пояснювальна записка

Сфера вільного часу і дозвілля людини завжди були об'єктом наукового інтересу філософії, соціології, економіки, психології, педагогіки. Вільний час єголовною сферою життєдіяльності людини, в якій відбувається фізичне, духовне формування та становлення. Правильна організація вільного часу сприяє формуванню життєвих цінностей людини, її соціалізації. Дозвільна діяльність потребує свідомої і цілеспрямованої її організації соціальними інститутами. Основними завданнями факультативного курсу є:

· формування у старшокласників необхiдностi в ефективній організації і проведенні вільного часу;

· створення у старшокласників особистої установки на здійснення організації вільного часу;

· ознайомлення з особливостями організації і проведення вільного часу;

· покращання орiєнтацiї старшокласників на органiзацiю i проведення вільного часу;

· формування потреби у самовихованнi i самоосвіті з метою пiдвищення загального рiвня з даної проблеми;

· ознайомлення старшокласників з науковими дослiдженнями i практичними досягненнями з проблеми, що вивчається.

Тематичний план курсу

п/п

Зміст тем К-сть годин
Лекц. Практ.
1. Сфера вільного часу та дозвілля як об'єкт наукового інтересу 1 1
2. Дозвільна діяльність: генезис, історія. 1 1
3. Соціальна інфраструктура дозвілля 1 1
4. Освітньо-виховна функція змістовного дозвілля 1 1
5. Форми організації вільного часу особистості 1 1
6. Структура вільного часу 1 1
Всього 6 6

Зміст курсу

Лекційна частина

Тема 1. Сфера вільного часу та дозвілля як об'єкт наукового інтересу

Суть дозвільної діяльності.Сфера вільного часу - об'єкт наукового інтересу філософії, соціології, економіки, психології, педагогіки, соціальної роботи, соціальної педагогіки.

Поняття дозвілля. Обгрунтування дозвільної діяльності як одного з базових видів людської діяльності.

Література: 1,9,10,11.

Тема 2. Дозвільна діяльність: генезис, історія

Практична виховна діяльність у сфері вільного часу в епоху Античності.

Інфраструктура дозвілля давніх.

Дозвілля та характер його проведення у Середньовіччі. Дозвільні об'єднання Європи середини XVIIстоліття.

Ставлення народу до вільного часу. Праця. Свята. ІІри. Розваги. Виникнення довільних бібліотек. Педагогічні погляди декабристів на проблему вільного часу народу (ХУІІІст.).

Організація опікунських народних будинків (XVI ст.). Аматорська діяльність. Організація дозвілля у сільських товарне шах дівчат і хлопців.

Дозвільні об'єднання в містах. Клуби (XVI1-XX ст.).

Мала групова дозвільна діяльність об'єднання, пов'язана з мистецтвом (гуртки).

Досвід вітчизняної педагогіки дозвілля.

Література: 1,2,3,4,5,8,9,10,11.

Тсма 3. Соціальна інфраструктура дозвілля

Економіка і культура. Сучасна ситуація у сфері організації дозвілля. Функції планування дозвілля. Моделювання дозвільної діяльності. Організаційна, координаційна, мотиваційна, контролююча функції .

Інфраструктура дозвілля - сукупність закладів, об'єктів, споруд, що матеріально забезпечують дозвільну діяльність (парки, лісні зони, кафе, спортивні містечка, атракціони, туристичні комплекси, музеї, бібліотеки, театри, цирки, філармонії, будники і палаци культури, клуби).

Mетоди педагогіки дозвілля, як шляхи і способи здійснення соціальним педагогом виховного і освітнього процесів у сфері вільного часу. Групи методів. Вибір методів.

Характеристика методів педагогічної організації, методів створення педагогіки ситуацій.

Література: 2,4,6,7,8.9,10.

Тема 4.Освітньо-внховна функція дозвілля

Освітньо-виховна діяльність по організації дозвілля. Зміст, засоби діяльності, основні методи освітньо-виховної роботи в галузі дозвілля:

лекція, створення проблемної ситуації. Наочність. Форми роботи: зустріч-зібрання, круглі столи, виставки. Освітня та виховна функції у масовій дозвільній діяльності.

Література: 2,6,11.

Тема 5. Форми організації вільного часу особистості

Методика організації групової дозвільної діяльності

Організація позаклубних об'єднань, педагогічні ситуації в клубному об'єднанні.

Сім'я, як центр проведення дозвілля. Створення відповідних обставин щодо дозвільної діяльності сім'ї. Дозвілля, організоване батьками. Відпочинок з дітьми, сімейні дозвільні традиції. Проведення соціальним педагогом дозвілля учнів з батьками. Батьківські збори - школа педагогічного дозвілля.

Особливості соціалізації в підлітковому віці. Проблема підліткового дозвілля. Соціальний педагог, як організатор дозвілля підлітків. Основні чинники педагогічної організації дозвільної діяльності підлітків. Досвід А.С.Макаренка в організації гурткової роботи. Дозвілля скаутів. Тимурівськиї рух.

Методика організації масових форм дозвільної діяльності

Масовість у дозвільній діяльності. Святкова ситуація. Реклама. Форми дозвільної діяльності. Сценарій. Концерт. Вечір. Капусник. Прийоми дозвільної діяльності: пародія, змішання епох, гіпербола, змішання стилів, каламбур, створення абсурдної ситуації. Постановка заходу за сценарієм.

Гра - одна з форм дозвільної діяльності, освітній і виховний вплив гри на людину. Виявлення соціальним педагогом позитивних і негативних рис виховання. Вимоги до гри. Види гри. Методика проведення змагальних ігор (вікторин, конкурсів, КВК). Азартні ігри. Лотерея. Методика проведення рольових ігор.

Література: 2,4,6,7,8,10,11,12. :

Тема 6 Структура вільного часу

Поняття вільного часу та дозвілля. Параметри вільного часу. Функції вільного часу. Компоненти вільного часу. Інфраструктура вільного часу

Література:

1. Аристотель. Никомахбпа этика. Политика. Соч В 4-х Т.4-М., 1991.

2. Воловик А., Воловик В. Педагогіка дозвілля.-Харків, 1999.

3. Винничук Л.Люди, нравы, обычаи Древней Греции й Рима. - M., 1988.

4. Воловик А.Ф:Парк глазами молодых. - Х.Д988.

5. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. К., 1993.

6. Кисилева Т.Г., Красилышков Ю.Д.Основы социально-культурной деятельности. -М., 1995.

7. Кисилева Т.Г. Методика социально-культурного проэктирования. -М.,1998.

8. Некрилова А.Ф. Русские народные праздники, развлечения й зрелища. -М.,1988.

9. Кисилева Т.Г. Теория досуга за рубежом. - М.,1992.

10. Новатиров Б.Е. Организаторы досуга. - М.,1987.

11.Разумный В.А. Клуб й культура общения.- М.,1987.

12. Шаросв И.Г. Режисура эстрады й массовых представлений - М., 1991.


Додаток Є

Спільна робота з сім"єю та громадськістю

Місяць № п/п Зміст роботи Дата виконання Відповідальні Примітка
Вересень

1

2

3

4

5

Зустрічі з працівниками управління освіти.

Бесіда з батьками з приводу поселення ліцеїстів у гуртожиток.

Зустріч з викладачами кафедри фізичного виховання ТНПУ ім.В.Гнатюка.

Зустріч з директором студмістечка та проректором з соціально- економічного розвитку.

Зустріч з працівниками ДАІ

Жовтень

1

2

3

Зустріч із заслуженими вчителями міста.

Зустріч із завідуючим кафедри біології ТНПУ ім.В.Гнатюка.

Зустріч із завідуючим кафедри інформатики ТНПУ ім.В.Гнатюка

Листопад

1

2

3

Зустріч із працівниками правоохоронних органів.

Зустріч із працівниками наркологічного та шкір вендиспансеру

Тематичні батьківські збори: «Особливості взаємо спілкування у сім"ї».

Грудень

1

2

Зустріч із працівниками факультету ПВПК ТНПУ ім.В.Гнатюка.

Тематичні батьківські збори: «Запобігання злочинності серед неповнолітніх».

Лютий 1 Зустріч з проректором з навчальної роботи та деканом фізмату.
Березень

1

2

Зустріч із працівниками кафедри педагогіки ТНПУ ім.В.Гнатюка

Зустріч з працівниками бібліотеки

Квітень

1

Тематичні батьківські збори: «Спрямування виховного впливу сім"ї на профілактику соціальної поведінки дітей».
Травень 1 Відкриті тематичні батьківські збори: «Благословенне слово «Мати».

Додаток Ж

Графік виховних годин та інформаційних хвилин

на || семестр 2004/2005 н.р. у комунальному Педагогічному ліцеї м.Тернополя

№п/п клас Виховна година інформаційна хвилина

місце прове

дення

День проведення Час проведення день проведення час проведення
1 11-ФМ Четвер 15.55- 16.40 четвер 16.45 427
2 10-ФМ Четвер 14.15- 15.00 четвер 15.05 к/з
3 11-ФК Четвер 16.00- 16.45 четвер 15.55 г2
4 10-ФК Понеділок 14.15- 15.00 понеділок 14.10 г1
5 11-С Четвер 12.45- 13.30 четвер 13.35 «світлиця»
6 10-С Середа 15.40- 16.25 середа 16.30 г3
7

11-ПК

Віторок 17.35- 8.20 вівторок 17.30 320
8 10-ПК Понеділок 09.40-10.25 понеділок 9.35 602
9 11-Т Четвер 15.55- 16.40 четвер 16.45 205
10 11-ПР П"яниця 11.10- 11.55. п"ятниця 12.00 608
11 10-ПР Четвер 17.35- 18.20 четвер 17.30 100

Додаток З

Зміст виховної роботи


Місяць

№ п/п Зміст роботи Дата виконання Відповідальні При-мітка
Вересень 1.
Урочисті першовересневі виховні заходи:

- свято Першого дзвоника,

- проведення першого уроку на тему:

“Життя – найцінніший скарб!”

2. Організація роботи колективів ліцейного самоврядування, педагогічного колегіуму для батьків, туристично – краєзнавчої експедиції.
3.
Тиждень фізичної культури і спорту:

- урочиста лінійка;

- легкоатлетичні змагання;

- змагання з волейболу та гандболу;

- футбольні змагання;

- підведення підсумків;

- туристичний похід у ліс.

4.
Місячник профілактики дитячого травматизму:

- інформаційні бесіди та виховні години з вивчення правил дорожнього руху;

- зустріч з інспекторами ДАІ.

5.

Тиждень Незалежності України:

- день диспутів, круглих столів з питань політики і культури;

- день рідної мови;

- вшанування родоводу українського народу;

- виховний захід “Нема ціни святині дорогій...”

6. Міжнародний День грамотності.
Жовтень

1.
Відзначення Дня вчителя:

- бесіда на тему: “Вчитель не тільки робота, а покликання”;

- дебати “Моя майбутня професія – вчитель: переваги і недоліки?”;

- випуск стіннівки;

- культурно – розважальний захід, присвячений Дню вчителя.

- День учнівського самоврядування.

2. Посвята у ліцеїсти.
3. Святкування 15 – річниці створення ліцею.
4. КВК між класами “Спогади про літо”.
5.
Тиждень патріотичного виховання, присвячений святкуванню 61 – річчя з дня створення УПА:

- виховні години, присвячені святкуванню 61 – річчя з дня створення УПА;

- зустріч з ветеранами УПА;

- конкурс читців поезій на патріотичну тематику;

- участь у міських змаганнях;

- відвідування музею репресованих;

- культурно-розважальний захід між хлопцями ліцею “Нумо, хлопці – ліцеїсти!”.

5.
Тиждень краєзнавства:

- конкурс зібраних експедиційними загонами матеріалів;

- цикл виховних годин;

- тематичні інформаційні рейди членів ліцейного самоврядування;

- відвідування Тернопільського краєзнавчого музею.

6.

Відзначення Дня ООН:

-виховна година: «Конвенція прав дитини –міжнародний документ для всіх твоїх ровесників».

7. Брейн – ринг “Чарівний світ української пісні”.
Листо-пад 1.
Місячник правової освіти та профілактики правопорушень:

а). тиждень правоосвітньої роботи:

- цикл інформаційних бесід та виховних годин з вивчення основних правових документів незалежної України;

б). тиждень профілактики правопорушень:

- зустріч з представниками правоохоронних органів;

- анкетування серед учнів “Захист прав дітей в нашій державі”;

- брейн – ринг “Причини тютюнопаління”;

- індивідуальні бесіди з учнями, схильними до правопорушень;

- тематичне засідання ліцейного самоврядування, педагогічний колегіум для батьків;

- бесіда “Вплив шкідливих звичок на емоційний стан людини”;

- конференція: ”Діти: злочин і кара”.

в). тиждень профілактики поширення серед учнів шкідливих звичок, венеричних захворювань, СНІДУ:

- цикл інформаційних бесід про шкідливість алкоголізму, тютюнової залежності, безладного статевого життя;

- бесіда “Здорові звички – здоровий спосіб життя”;

- бесіда “Я занепокоєний... А ти?”;

- тренінг “Шкідливі звички”;

- зустріч з працівниками неврологічного та шкір. – вендиспансеру;

- конкурс рефератів про шкідливість алкоголізму, тютюнопаління, наркоманії, раннього статевого життя.

2.
Відзначення Дня української писемності та мови:

- цикл інформаційних бесід;

- конкурс творчих робіт;

- конкурс читців поезій про мову;

- літературно – мистецька композиція.

3. Ті дня у пам’яті народній. (День пам’яті жертв голодомору).
4. Брейн-ринг “Чи знаємо ми свої права?”.
5.
Тематичні батьківські збори:
“Запобігання злочинності серед неповнолітніх”.
Гру-день 1.
Відзначення Всесвітнього дня боротьби зі СНІДом:

- виставка тематичних малюнків та плакатів;

- цикл тематичних бесід та виховних годин;

- інформрейди членів учнівського самоврядування “СНІД: людство під знаком біди”.

2.
Урочисте відзначення Дня збройних сил України:

- зустрічі із військовослужбовцями;

- інфрмаційні бесіди та виховні години;

- культурно – розважальний захід.

3.
Відзначення Дня прав людини:

- випуск стіннівки;

- круглий стіл “Вивчаємо закон”;

- вікторина для учнів “Закон і право”;

- цикл інформаційних бесід та виховних годин про державну символіку.

4. Андріївські вечорниці.
5. Культпоходи в драматичний та ляльковий театри.
6. Свято Миколая. Операція “Милосердя”.
7. Святкування Нового року.
8. Святкування Різдва Христового.
9.
Тематичні батьківські збори:
“Особливості взаємо спілкування в сім’ї”.
10. Диспут: “Що означає бути патріотом України?”
11.
Січень 1.

Тиждень здоров’я:

- змагання з баскетболу;

- змагання з волейболу;

- змагання з настільного тенісу;

- “Веселі старти”.

2.

Декада МІФу:

- випуск стіннівок;

- брейн – ринг для спортивних класів;

- фізичний турнір.

3. День Соборності України (мітинг“Нехай не розмежованою останеться навіки”).
4. Крути: подвиг і трагедія. День трагічної загибелі солдат під Крутами.
5.
Лютий 1.

Шоу – програма «Романтична зустріч»:

- пошта валентинок;

- “Солодкі валентинки”;

- дискотека .

2. Участь у загальноміському конкурсі юних програмістів «Байт».
3. Святкування дня народження Лесі Українки.
4. Брейн-ринг «Чи знаємо історію своєї мови».
5. Відзначення Дня рідної мови “Передамо нащадкам наш найбільший скарб – рідну мову”.
6. КВК між класами: «Приколи нашого ліцею».
7. Круглий стіл: “Проблеми торгівлі людьми та конкретні заходи в цьому напрямі.”
8.
Бере-зень 1.

Історико – літературна декада:

- участь у міських заходах, присвячених пам’яті Т.Г. Шевченка;

- конкурс ілюстрацій до творів Т.Г. Шевченка;

- покладання квітів до пам’ятника Т.Г. Шевченку;

- музично-літературна композиція, присвячена 190 – річниці з дня народження Т.Г. Шевченка: “Апостол правди - Шевченко”;

- виставка творів Т.Г. Шевченка;

- зустріч з викладачами кафедри української літератури філологічного факультету ТДПУ ім. В. Гнатюка

2.

8 Березня – День жінки. Святковий вечір, дискотека.

Конкурсна програма «Міс ліцею-2005».

3.

Тиждень юнацької книги в рамках державного руху «Живи, книго!»:

- диспут: “Книга чи комп’ютер?”;

- читацька конференція “Світ моїх захоплень”;

- випуск стіннівок;

- зустріч з викладачами філологічного факультету ТДПУ ім. В. Гнатюка;

- брейн-ринг;

- зустріч з працівниками бібліотеки ТДПУ ім. В. Гнатюка.

Кві-тень 1. Прибирання території парку «Топільче».
2.

Тиждень гумору:

- конкурс гуморесок;

- випуск стінівок;

- КВК між ліцейними класами.

3.

Тиждень учнівського самоврядування:

- конкурс “Ліцеїст року”;

- засідання органів учнівського самоврядування.

4. Цикл інформаційних бесід та виховних годин до Дня жертв Чорнобильської трагедії. Мітинг "Біль Чорнобиля з роками не зникає".
5.

Тематичні батьківські збори:

“Спрямування виховного впливу сім’ї на профілактику соціальної поведінки дітей”.

6. Виховна година: “Крок у доросле життя”.
Тра-вень 1.

Відзначення Дня Перемоги:

- зустріч з Ветеранами ВВВ;

- виховний захід “День незабутній Перемоги...”

2.

Святкування Дня Матері:

- родинні свята;

- відкриті батьківські збори: “Благословенне слово “Мати”;

- культпоходи на міські концерти;

- цикл виховних годин.

3. Виховна година: “Діти України про свої права”.
4. Свято Останнього Дзвоника.
5.
Чер-вень 1. Організація та проведення випускного вечора.
2. Ремонт класних та гуртожитських приміщень.
3.