регистрация / вход

Зміст освіти в національній школі

Реферат на тему: Зміст освіти в національній школі Поняття змісту освіти Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволо­діння якими забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

Реферат на тему:

Зміст освіти в національній школі

Поняття змісту освіти

Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволо­діння якими забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.

На всіх етапах розвитку суспільства зміст освіти зазна­вав якісних змін під впливом різних чинників: соціально-економічних відносин, рівня розвитку виробництва, нау­ки, техніки і культури, розвитку освіти та педагогічної теорії, мети і завдань виховання, які ставить суспільство перед школою.

В історії школи і педагогіки відомі різні підходи до ви­значення змісту освіти. Наприкінці XVIII — в середині XIX ст. поширеною була так звана теорія формальної ос­віти, сутність якої полягала в тому, що учневі недоціль­но давати великого обсягу знань, оскільки він його не засвоїть, а потрібно давати матеріал, що розвиває розумові сили, мислення, уяву, пам'ять, здібності.

Її прибічники вважали за необхідне вивчення латинсь­кої та грецької мов, математики, які, на їхню думку, тре­нували розум учнів.

Цю теорію було покладено в основу змісту класичної ос­віти в гімназіях. Помітний вплив теорії формальної освіти і в сучасних французьких ліцеях, покликаних давати «за­гальну культуру за допомогою тренування мислення».

З розвитком капіталізму, потребою озброєння людей практично корисними знаннями, з'явилася й набула роз­витку теорія матеріальної освіти, згідно з якою головним критерієм визначення змісту освіти є практичне значення, а не розвиваючий характер знань, її прихильники вважа­ли, що в процесі засвоєння корисних знань здійснювати­меться розвиток мислення і розумових здібностей учнів, озброєння їх методами наукового пізнання.

Відповідно до Закону України «Про освіту» система ос­віти в сучасній Україні складається з таких ланок: до­шкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна ос­віта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Вста­новлено й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна ви­ща освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, ба­калавр; спеціаліст, магістр.

Система освіти в Україні будується згідно з принципа­ми, сформульованими у ст. 6 Закону України «Про осві­ту», зокрема: доступність для кожного громадянина всіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рів­ність умов кожної людини для повної реалізації її здібно­стей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демокра­тизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінно­стей; органічний зв'язок зі світовою і національною істо­рією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і спадкоємність системи освіти; неперервність і різноманіт­ність освіти; поєднання державного управління і громадсь­кого самоврядування в освіті.

Зважаючи на завдання всебічного розвитку особистос­ті й потребу вдосконалення освіти в сучасній національ­ній школі, у процесі формування змісту освіти виходять з того, що загальна освіта покликана давати знання, що сприяють розвитку мислення, і знання, потрібні для жит­тя, які можна застосовувати у практичній трудовій діяль­ності.

Вагомого значення для української національної шко­ли набуває оновлення її змісту відповідно до прийнятих державних документів про школу і державні стандарти освіти. Залежно від мети і характеру підготовки учнів роз­різняють загальну, політехнічну й професійну освіту.

Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засво­єння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів ді­яльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і на­вичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід твор­чої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових си­туаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до дов­колишнього світу, інших людей.

Зміст освіти повинен відповідати соціальному замов­ленню суспільства (завданням всебічного розвитку люди­ни), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні мож­ливості процесу навчання (закономірності, принципи, ме­тоди, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціальне детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції нав­чальних предметів, що вивчаються в школі.

У Державній програмі «Освіта» («Україна XXI століт­тя») окреслено стратегію розвитку освіти на найближчі ро­ки і на перспективу, визначено курс на створення жит­тєздатної системи неперервного навчання й виховання, за­безпечення можливості духовного самовдосконалення осо­бистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як вищої цінності нації. Передбачено такі ос­новні шляхи реформування загальної середньої освіти: ви­значення державних стандартів усіх рівнів загальної середньої освіти; визначення змісту загальноосвітньої під­готовки і відповідних базових дисциплін, упровадження інтегрального і варіантного принципів навчання; реформу­вання структури загальноосвітніх навчально-виховних за­кладів відповідно до рівнів освіти та потреб регіонів; ко­операція загальноосвітніх навчально-виховних закладів з вищими навчальними закладами; розвиток мережі загаль­ноосвітніх навчально-виховних закладів, заснованих на різних формах власності; формування мережі навчально-виховних закладів з дво-, трирічними термінами навчання загальноосвітнього, профільного (спеціалізованого) та про­фесійного спрямування; наукове та методичне забезпечен­ня загальної середньої освіти, підготовка і впровадження нових навчальних планів і програм, підручників, посібни­ків тощо; проведення науково-дослідної та експеримен­тальної роботи щодо впровадження педагогічних іннова­цій, інформатизація загальної середньої освіти; впровад­ження у загальноосвітніх навчально-виховних закладах психологічної та соціально-педагогічної служб; пріоритет­не фінансування, кадрове та матеріально-технічне забезпе­чення сільської школи; розширення можливостей здобут­тя загальної середньої освіти для тих, хто працює, через систему шкіл, класів, груп з очною, заочною, вечірньою формами навчання або екстерном; розроблення науково обґрунтованих методик оцінки якості діяльності навчаль­но-виховних закладів загалом та кожного педагогічного працівника зокрема; державна атестація та акредитація загальноосвітніх навчально-виховних закладів усіх типів незалежно від форм власності.

Загальноосвітня школа стає національною, тобто шко­лою держави Україна. Свідченням цього є зростання кон­тингенту дітей, які навчаються українською мовою. Тому одне з найвідповідальніших завдань — визначення націо­нального компоненту навчання й виховання. Розширюєть­ся мережа закладів освіти для дітей інших національних спільнот, які проживають в Україні, що забезпечує їм вив­чення рідної мови, літератури, культури.

Характеристика навчальних планів, програм і підручників

Вимоги держави і суспільства до змісту, обсягу та рів­ня загальноосвітньої підготовки громадян України визна­чає державний стандарт загальної середньої освіти, осно­воположним документом якого є Базовий навчальний план загальноосвітніх навчальних закладів. Він дає ціліс­не уявлення про структуру загальної середньої освіти че­рез інваріативну і варіативну складові; окреслює освітні

1 Державний стандарт загальної середньої освіти — звід норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової та повної загальної середньої освіти і гарантії держави щодо її здобуття, галузі та розподіл годин між ними за роками навчання; визначає граничне допустиме тижневе навантаження уч­нів для кожного класу; встановлює кількість навчальних годин, фінансованих з бюджету. Інваріативна складова змісту є спільною для всіх загальноосвітніх закладів Укра­їни і визначає її загальнодержавний компонент. Варіатив­ну складову формує навчальний заклад з урахуванням ін­тересів, здібностей, життєвих планів учнів, вона є суттє­вим засобом забезпечення повноцінного розвитку особисто­сті кожного школяра.

На основі Базового навчального плану Міністерство ос­віти і науки України розробляє та затверджує типові нав­чальні плани для різних типів загальноосвітніх навчаль­них закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів. Місцеві органи управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок го­дин варіативної частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону.

Навчальний план — документ, що визначає структуру навчально­го року, перелік та розподіл предметів для вивчення в конкрет­ному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відве­дених на кожний навчальний предмет.

У навчальних планах шкіл усіх типів, в яких врахова­но вітчизняний, зарубіжний досвід і результати наукових експериментів в Україні, виокремлено два компоненти: державний і шкільний (див. тпабл. 1: Типовий навчальний план денних загальноосвітніх закладів з українською мовою навчання).

Державний компонент (розробляє Міністерство освіти і науки України). Має забезпечити соціальне необхідний для кожної людини обсяг і рівень знань, умінь і навичок. Він складається з таких предметів і курсів (освітні галу­зі): «Суспільствознавство» — історія України, всесвітня іс­торія, українознавство, основи суспільствознавства, права, економіки, «Людина і світ». «Мови і література» — укра­їнська мова, українська література, іноземна мова, за­рубіжна література, література і мова національних мен­шин. «Культурознавство» — мистецтво, художня культу­ра, основи етики і естетики. «Природознавство» — природознавство, фізика і астрономія, хімія, біологія і екологія, географія. «Математика» — математика, алгебра, геомет­рія. «Фізична культура і здоров'я» — фізична підготовка, допризивна підготовка юнаків, безпека життя і діяльно­сті людини, валеологія. «Технології» — трудове навчання, виробничі технології, основи виробництва, інформатика. На державний компонент припадає 80% навчального ча­су, з яких 35% відведено на вивчення суспільно-гумані­тарних навчальних дисциплін, 25 — природничо-матема­тичних, 16 — оздоровчо-трудових, 5% — естетичних наук.


Таблиця 1

№ п/п

Навчальні предмети Кількість годин на тиждень за ступенями навчання
І ступінь II ступінь ІІІ ступінь
3-річна ПШ 14-річна ПШ
1 2 3 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
Обов'язкові предмети Інваріативна частина
1 Українська мова 8,5 8 8 7,5 7,5 7 7 5 4 4 3 2 1 1
2 Українська література 2 2 2 3 3 4 3
3 Зарубіжна література 2 2 2 2 2 2 2
4 Іноземна мова 4 3 3 3 2,5 2 2
5 Математика, основи Інформатики 5 5 5 4 4 4 4 4,5 4,5 4,5 4,5 4,5 5 5
6 Історія України 1 1 2 2 2 1,5
7 Всесвітня Історія 2 1 1 1 1,5 2
8 Правознавство 1,5
9 Географія 2 2 2 2 1,5
10 Навколишній світ Природознав­ство, рідний край 1 1,5 1,5 1 1 1,5 1,5 1
11 Біологія 2 2 2 2 1 2
12 Фізика 2 2 3 3 4
13 Хімія 2 2 2 2
14 Музика, образотворче мистецтво 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 1
15 Фізкультура, ДПЮ 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 2 3,5 4
16 Трудове навчання 1 1 1 1 1 1 1 2 2 2 2 2 2 2
17 Охорона життя І здоров'я 0,5 0,5 0,5 0,5 0,5 05 05 0,5 0,5 05 0,5 0,5 0,5 0,5
Разом 20 20 20 18 18 18 18 26 28 30 32 32 31 31
Варіативна частина
Предмети та курси за вибором, факуль тативи, додаткові заняття 4 5 5 6 6 5 5 4 5 5 5 5 7 7
Гранично допустиме навантаження (на 1 учня) 22 23 23 21 22 23 23 29 32 33 34 35 36 36
Всього 24 25 25 22 23 24 24 30 33 35 37 37 38 38

Шкільний компонент. Охоплює вибірково-обов'язкові предмети, індивідуальні та групові заняття, курси за ви­бором і профільне навчання, факультативи. Цей резерв ча­су в середній загальноосвітній школі — 71 год. на тиждень (20,1%) від усього навчального часу. Резервом часу відає шкільна рада, яка використовує його для задоволення по­треб дітей в організації компенсуючих і розвиваючих знань з окремих предметів, введення нових курсів, поглиб­леного і профільного їх вивчення, занять учнів за індиві­дуальними програмами. Шкільний компонент повинен враховувати регіональні особливості й умови, в яких пра­цює школа. Зокрема, мову національностей у місцях їх компактного проживання відповідно до Закону України «Про освіту».

Типові навчальні плани встановлюють сумарне гранич-но допустиме навчальне навантаження учнів, тобто кіль­кість навчальних годин на рік: 1—2 класи — 700; 3—4 класи — 790; 5 клас — 860; 6—7 класи — 890; 8—9 кла­си — 950; 10—12 — 1030 годин.

Навчальний рік у загальноосвітніх навчальних закладах незалежно від підпорядкування, типів і форм власності по­чинається у День знань — 1 вересня і закінчується не пізні­ше 1 липня наступного року. Тривалість навчального року в загальноосвітніх навчальних закладах І ступеня не може бути меншою 175 робочих днів, II—III ступенів — 190 робо­чих днів без урахування часу на складання іспитів, трива­лість яких не повинна перевищувати трьох тижнів.

Структуру навчального року (за семестрами) й трива­лість навчального тижня встановлюють загальноосвітні навчальні заклади в межах часу, передбаченого робочим навчальним планом, за погодженням з відповідним орга­ном управління освітою. Тривалість канікул у загальноос­вітніх навчальних закладах упродовж навчального року не може бути меншою ЗО календарних днів.

На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображено особливості орга­нізації навчально-виховного процесу в них.

Зміст навчального предмета, передбаченого навчаль­ним планом, визначається його навчальною програмою.

Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засво'Іти, зміст розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.

Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень з урахуванням досягнень науково-технічного про­гресу, втілювати виховний потенціал, генералізувати нав­чальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій, не містити надто ускладненого і друго­рядного матеріалу, реалізовувати міжпредметні зв'язки та ідею взаємозв'язку науки, практики і виробництва, фор­мувати вміння і навички учнів з кожного предмета.

До навчальних програм додають пояснювальні запис­ки, що розкривають основні завдання викладання предме­та, особливості організації й методів навчальної діяльно­сті, форми зв'язку класної та позакласної роботи, зміст практичних і лабораторних занять, систему вироблення вмінь і навичок як результат викладання предмета.

Відповідно до навчальних програм створюють підруч­ники і навчальні посібники.

Підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визна­ченими програмою І вимогами дидактики.

Головне його призначення — допомогти учням само­стійно закріпити і поглибити знання, здобуті на уроці.

Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі під­ручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.

До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін. Цей допоміжний дидактичний матеріал сприяє зміцненню піз­навальних і практичних умінь, прищеплює навички само­стійної роботи.

Підручник повинен забезпечити науковість змісту ма­теріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіт­кість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точ­ну й доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Найважливі­ший матеріал мусить бути проілюстрований схемами, ма­люнками, відповідно структурований та оформлений шрифтами.

Для успішного використання підручника в навчально­му процесі і вчитель, і учні повинні орієнтуватися в його структурі. Підручник складається з двох компонентів: текстового і позатекстового. Перший компонент — основ­ний, додатковий і пояснювальний тексти. До другого на­лежать: а) апарат організації засвоєння; запитання і зав­дання; інструктивні матеріали (пам'ятки, зразки роз­в'язання задач, прикладів); таблиці; підписи-пояснення до ілюстративного матеріалу; вправи; б) ілюстративний мате­ріал (фотографії, малюнки, плани, картки, креслення та ін.); в) апарат, орієнтування (вступ, зміст, бібліографія).

Зміст навчального матеріалу в підручнику може фор­муватися за генетичним (в історичній послідовності), ло­гічним (відповідно до сучасної логічної структури кон­кретної науки), психологічним (з урахуванням пізнаваль­них можливостей учнів) принципами, пов'язаними між собою.

Зміст підручника складається з таких компонентів: а) основні факти, принципи, засоби й нові відкриття в нау­ці, доступні учням відповідного типу закладу; б) світогляд­но-методологічні та виховні ідеї, зокрема моральні й есте­тичні ідеали, які можна сформувати конкретним навчаль­ним матеріалом; в) методи наукового мислення і дослід­ження, що сприяють засвоєнню навчального матеріалу; г) знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів; ґ) уміння і навички, що випливають з конкретного навчального змі­сту або необхідні для його засвоєння; д) розкриття прийо­мів мислення, логічних операцій, які учень має засвоїти у процесі вивчення змісту підручника.

Більшість шкільних підручників складається з текстів емпіричних (відображають факти, явища, події, містять вправи і правила) і теоретичних (містять теорії, методоло­гічні знання).

За провідним методом викладу матеріалу розрізняють тексти репродуктивні, проблемні, програмовані, комплекс­ні. Репродуктивні тексти — високоінформативні, структуровані, зрозумілі учням, відповідають завданням поясню­вально-ілюстративного навчання. Проблемні — це здебіль­шого проблемний монолог, у якому для створення про­блемних ситуацій висувають суперечності, розв'язують

проблему, аргументують логіку розвитку думки. У програ­мованому підручнику зміст подається частинами, а засво­єння кожного «кроку» інформації перевіряється контроль­ними запитаннями. Комплексний текст містить певний об­сяг інформації, необхідний учням для розуміння пробле­ми, а проблема визначається за логікою проблемного навчання. Текст підручника може бути аналітичним або синтетичним, побудованим дедуктивним або індуктивним способом.

Окрім основних, підручник містить додаткові тексти, мета яких — розширити, поглибити знання учнів з важ­ливих компонентів змісту навчального матеріалу (доку­менти, історичні довідки та ін.).

Запитання і завдання, вміщені у підручниках, за сту­пенем пізнавальної самостійності учнів поділяють на ре­продуктивні та продуктивні. Репродуктивні потребують від учнів відтворення знань без істотних змін. Продуктив­ні — передбачають трансформацію знань, істотні зміни в структурі їх засвоєння або пошук нових знань.

Одна з вимог до підручника — використання ілюстра­тивного матеріалу — зображень, які реалізують науковий педагогічний принцип підручника специфічними засоба­ми наочності. Ілюстрації підручників повинні розкривати основний зміст певних елементів програми (провідні ілюстрації). Вони або рівнозначні тексту, або доповнюють його, або є об'єктом для запитань, завдань.

Працюючи з підручником, учитель повинен доповню­вати його матеріал додатковою інформацією, оскільки зміст підручника нерідко надто конспективний, і знання, почерпнуті учнями лише з нього, будуть обмеженими. Важливо використовувати на уроці як додатковий місце­вий, краєзнавчий матеріал. Учитель мусить маневрувати методичними прийомами під час викладу матеріалу під­ручника з огляду на те, що для одних учнів він може бу­ти надто складним, а для інших — легкодоступним, за­надто простим.

Взаємозв'язок загальної, політехнічної та професійної освіти

Загальна освіта — сукупність знань основ наук про природу, сус­пільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь І навичок, необхідних кожній людині.

Загальна середня освіта має три рівні: початкова, ос­новна, повна.

Початкова освіта. Забезпечує загальний розвиток ди­тини, вміння добре читати, писати, знання основ арифме­тики, первинні навички користування книжкою та інши­ми джерелами інформації, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок.

Основна середня освіта. Передбачає досконале оволо­діння українською та рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, можливість здобуття наступних рівнів освіти, мотиваційну готовність переходу до трудової діяль­ності або набуття кваліфікації через різні форми профе­сійної підготовки, формування високих громадянських якостей і світоглядних позицій.

Повна середня освіта. Забезпечує поглиблене оволодін­ня знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнта­цію на професійну спеціалізацію, формування цілісних уявлень про природу, людину, суспільство, громадянської позиції особистості, можливість здобуття освіти вищого рівня.

Загальну освіту здобувають у таких загальноосвітніх навчальних закладах:

— середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — старша школа, як правило, з профільним спрямуванням навчання);

— спеціалізована школа (школа-інтернат) — загально­освітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

— гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II— III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

— ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III сту­пеня з профільним навчанням і допрофесійною підготов­кою;

— колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-ес­тетичного профілю;

— загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за ра­хунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

— спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтер­нат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

— загальноосвітня санаторна школа (школа-інтер­нат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з відповідним профілем для дітей, які потребують трива­лого лікування;

— школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для хлопців і дівчат);

— вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчаль­ний заклад II—III ступенів для громадян, які не мають мож­ливості навчатися в школах з денною формою навчання.

До інших навчальних закладів системи загальної се­редньої освіти належать:

— позашкільний навчально-виховний заклад — нав­чальний заклад для виховання дітей та задоволення їх по­треб у додатковій освіті за інтересами (науковими, техніч­ними, художньо-естетичними, спортивними тощо);

— міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для забезпечення потреб учнів загаль­ноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;

— професійно-технічний навчальний заклад — нав­чальний заклад для забезпечення потреб громадян у про­фесійно-технічній і повній загальній середній освіті;

— вищий навчальний заклад І—II рівнів акреди­тації — навчальний заклад для задоволення потреб грома­дян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спе­ціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.

Учні здобувають загальну освіту в процесі вивчення навчальних предметів.

Навчальний предмет — педагогічне обґрунтована система науко­вих знань І практичних навичок та вмінь, що втілюють основний зміст І методи певної науки.

Відмінність навчального предмета від науки полягає в тому, що до нього входять тільки основні положення тієї чи тієї галузі знань, доступних для засвоєння учнями на певному ступені навчання. Навчальний предмет містить

також дидактичні матеріали, що допомагають учням ово­лодіти комплексом навичок і вмінь, необхідних як для по­дальшого навчання, так і для активної участі в суспільне корисній праці (трудові, навчальні, мислительні).

Зміст навчального предмета охоплює фактичний мате­ріал, що відображає ознаки і властивості предметів, явищ; узагальнені результати суспільно-історичного пізнання сві­ту — поняття, закони, принципи, основні світоглядні по­няття, ідеї, провідні наукові теорії, етичні й естетичні ідеа­ли, правові норми; методи дослідження і наукового мислен­ня (загальні, особливі, часткові), з якими людина вступає у взаємодію (сприймання, відтворення, перетворення).

Поняття — основна форма знань, що відображає істот­ні, необхідні ознаки і відношення предметів та явищ.

Зміст поняття — сукупність істотних ознак, власти­востей і відношень предмета думки, відображених у понят­тях. Обсяг поняття — розмаїття предметів, кожний з яких має ознаки, відображені у змісті поняття (напри­клад, кінематика — розділ механіки, який вивчає рух тіл, незалежність від часу величин, що характеризують рух і взаємозв'язок між ними).

Закон — необхідні, істотні, стійкі, повторювані відно­шення між явищами об'єктивної дійсності (властивості хі­мічних елементів перебувають у періодичній залежності від заряду атомних ядер (закон Д. Менделєєва).

Закономірність — упорядкованість подій, відносна по­стійність детермінованих чинників, регулярність зв'язку між певними речами.

Теорія — система знань, що описує і пояснює сукуп­ність явищ окремої галузі дійсності й зводить відкриті в ній закони до загальної основи (теорія пружності, теорія пластичності та опору матеріалів, атомно-молекулярна теорія у природознавстві).

Ідея — вища форма пізнання зовнішнього світу, яка ві­дображає об'єкт і спрямована на його перетворення (фізи­ка — важлива складова духовної культури людства).

Навчальні предмети поділяють на гуманітарний (укра­їнська мова і література, іноземна мова, історія) та при­родничо-математичний (математика, фізика, хімія, біоло­гія, географія, креслення) цикли. У процесі їх вивчення здійснюються внутріпредметні та міжпредметні зв'язки.

Внутріпредметні зв'язки — вибір аспектних проблем, які є наскрізними для конкретної навчальної дисципліни і застосовуються у процесі аналізу більшості явищ, які вивчає дана наука, їх здійснення дає змогу спиратися на

попередні знання в процесі засвоєння нового матеріалу, що активізує навчально-пізнавальну діяльність учнів.

Міжпредметні зв'язки — узгодженість між навчальни­ми предметами, що дає змогу розглядати факти і явища реальної дійсності з різних точок зору, з позицій різних навчальних предметів.

Сукупність знань з різних навчальних предметів роз­криває зв'язки, що виявляються в дійсності. Нерідко од­ні й ті самі факти, явища різні науки вивчають з різних точок зору, в різних аспектах. Пізнання цих зв'язків важ­ливе для формування наукового світогляду школярів.

Міжпредметні зв'язки мають на меті показати і такий їх аспект, коли можливості одного предмета сприяють розв'язанню завдань іншого. Так, математику застосову­ють лід час вивчення фізики, хімії, а знання рідної мови допомагає грамотно висловлювати свої думки усно і на письмі з усіх навчальних предметів. Міжпредметні зв'язки реалізуються за умови, що всі шкільні предмети викла­дають рідною мовою, кожен предмет певною мірою спира­ється на математичний апарат, тому вчитель має врахува­ти те, що учні вже знають з рідної мови і математики. Не менш суттєву роль відіграє зв'язок викладання природни­чо-математичних дисциплін з природою і виробництвом, а гуманітарних — із суспільними явищами. Дбаючи про це, учитель мусить цікавитися викладанням інших дисци­плін, передусім суміжних, враховувати їх особливості у своїй діяльності.

У процесі навчання в загальноосвітніх навчально-ви­ховних закладах учні також здобувають і політехнічну ос­віту.

Політехнічна освіта — сукупність знань про головні галузі й нау­кові принципи виробництва, оволодіння загальнотехнічними вмін­нями, необхідними для участі в продуктивній праці.

Здійснюється вона насамперед у процесі вивчення предметів політехнічного циклу (математики, фізики, хімії, біології, географії), а також інших предметів (істо­рії, основ держави і права, літератури), трудового навчан­ня. Вагоме значення мають практикуми, факультативи з машинознавства, автосправи, електротехніки тощо.

Застосовуючи політехнічні знання на праці, учні набу­вають практичних, загальнотрудових умінь та навичок, зокрема таких: користування простими знаряддями пра­ці та інструментами, аналіз і часткове складання технічної документації, виконання нескладних операцій з ручної та механізованої обробки металу, дерева, ремонт нескладної апаратури та ін.

Загальна і політехнічна освіта — базові у профорієн­тації та професійному навчанні.

Професійна освіта — сукупність знань, практичних умінь І навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.

Зміст професійної освіти забезпечує поглиблене вивчен­ня наукових основ і технології обраного виду праці, форму­вання спеціальних практичних умінь та навичок, вихован­ня психологічних, моральних, естетичних якостей, необхід­них фахівцеві конкретної галузі трудової діяльності.

Питання професійної освіти частково вирішують за­гальноосвітні навчальні заклади в процесі профорієнтації, на факультативних заняттях, у різноманітних гуртках. Але головний шлях здобуття професійної освіти — нав­чання молоді у професійно-технічних училищах і вищих закладах освіти різних типів і профілів.

У професійно-технічному училищі молода людина не лише здобуває обрану спеціальність, а й може отримати се­редню освіту. Ці училища готують спеціалістів з понад 800 робітничих професій. Система профтехосвіти спроможна за­безпечити місцями для навчання до 25% випускників за­гальноосвітніх шкіл, які мають базову загальну освіту, при­чому понад 70% з них разом із професією здобувають пов­ну середню освіту. Крім того, щороку до 70 тис. випускни­ків шкіл, які мають повну середню освіту, вступають до профтехучилищ, щоб здобути робітничу професію.

Особливе місце в підготовці висококваліфікованих кад­рів належить вищим закладам освіти. Вищу професійну освіту молодь України здобуває в 163 вищих закладах ос­віти III—IV рівнів акредитації (класичні, технічні та пе­дагогічні університети, академії й інститути); у 735 дер­жавних вищих закладах освіти І—II рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі); 123 вищих закладах ос­віти, заснованих на інших формах власності.

Система вищої освіти здатна забезпечити місцями у ви­щих навчальних закладах 35% випускників загальноосвіт­ніх закладів. У вищих закладах освіти навчаються і здо­бувають професію з 71 напряму понад 1,5 млн. студентів: до 620 тис. у закладах І—II рівнів акредитації та понад 920 тис. — у закладах III—IV рівнів акредитації.

Поєднання загальної, політехнічної та професійної ос­віти свідчить про органічний зв'язок між науковими дис­циплінами, а також між наукою і виробництвом.

Зміст освіти зарубіжної школи

Проблема змісту навчання — одне з головних питань теорії та практики навчання в зарубіжній педагогіці. Уяв­лення про зміст освіти в зарубіжних школах дає середньостатистичне співвідношення предметів у навчальному пла­ні. В розвинутих країнах (СІЛА, Англія, Франція та ін.) на гуманітарний цикл припадає 46%, природничо-матема­тичний — 21,5, художньо-естетичний — 10, оздоровчо-трудовий — 21%.

Цікавим є зміст навчання в американських середніх школах. Старша середня школа США має два навчальні профілі: академічний і практичний. Практичний — за­гальний, комерційний, індустріальний, сільськогоспо­дарський напрями. Для всіх учнів обов'язкове вивчення рідної мови, суспільних дисциплін, природознавства і ма­тематики, заняття фізкультурою. Окрім того, вони можуть обрати кілька предметів з циклу необов'язкових. Акаде­мічний профіль передбачає вивчення алгебри, геометрії, фізики, хімії, біології, іноземних мов.

Право на отримання диплома про закінчення старшої середньої школи дає певна кількість залікових одиниць, або «кредитів» (не менше 16), які випускник повинен на­брати у процесі навчання. Заліковою одиницею вважають вивчення дисципліни впродовж року по 5 годин на тиж­день. Таких одиниць треба набрати: з англійської мови і літератури — 4, з історії — 2, соціальних наук — 1, при­родничих наук — 2, математики (алгебра, геометрія, три­гонометрія) — 2. Кожен учень зобов'язаний прослухати 2—3-годинний цілеспрямований курс, наприклад, іно­земної мови, психології, стенографії, 3—4 залікових оди­ниці можна отримати за вивчення додаткових предметів на вибір. За американськими законами, учень не зобо­в'язаний засвоїти весь програмний матеріал і отримати атестат з хорошими оцінками, він лише повинен щодня ходити до школи до 16 років. Відтак він може не продов­жувати навчання.

Старша середня школа в Японії платна, вступити до неї можна після закінчення неповної середньої школи, склавши вступні іспити. Перший рік у ній — загальноос­вітній, на другому і третьому роках вивчають предмети за вибором. Наприклад, із 5 предметів гуманітарного циклу слід вибрати 2. Щоб закінчити цю школу, необхідно скла­сти більш як 80 заліків. Учні, що навчаються на спеціа­лізованому відділенні, додатково складають іще понад 30 заліків з професійних і спеціальних предметів. На цьому відділенні навчаються за такими напрямами: промисло­вість, комерція, рибальство, сільське господарство, охоро­на здоров'я, домоводство. Учні загальноосвітніх відділень самі складають свої навчальні плани з предметів академіч­ного циклу, можливе також вивчення предметів з певної професії. До загальноосвітніх навчальних предметів у старшій середній школі належать: японська мова, геогра­фія, історія, суспільствознавство, математика, природничі дисципліни (загальне природознавство, фізика, хімія, біо­логія, геологія), здоров'я і фізичне виховання, мистецтво (музика, образотворче мистецтво, художнє ремесло, калі­графія), іноземна мова, економіка, домашнє господарство. Посилена увага держави до проблем освіти зробила Японію найосвіченішою країною світу. Понад 95 % япон­ців мають середню освіту і першими в світі досягли «все-загальної середньої грамотності»1.

Народна педагогіка про зміст навчання:

Де більше науки, там менше муки.

Наука в ліс не веде, а з лісу виведе.

Потрібно учиться — завжди згодиться.

Ученому — світ, а невченому — ніч.

Хто хоче більше взнати, тому треба менше спати.

Література

Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття»). — К., 1994.

Державні стандарти загальної середньої освіти в Україні. — К., 1997.

Закон України «Про загальну середню освіту» // Законодавство України про загальну середню освіту. Бюлетень законодавства І юридичної політики Ук­раїни. — К., 1999. — № 9. — С. 31—54.

Матюша І. К. Гуманізація навчання І виховання в загальноосвітній шко­лі. — К., 1995.

Зорина Л. Я. Программа — учебник — учитель. — М., 1989.

Концепція професійної освіти України. — К., 1991.

Теоретические основи содержания общего среднего образования / Под ред. В.В.Краевского, И.Л.Лернера. — М., 1983.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий