ВИСНОВКИ ДО 2 РОЗДІЛУ
Реабілітаційна робота у центрах, як цілісна система, повинна розглядатися у тісному взаємозв’язку з підсистемами або комплексом медичних, психологічних, соціальних і педагогічних заходів відповідно до потреб дитини та є як системою так і процесом. Основним завданням педагогічної роботи є — відновлення соціального статусу дитини і включення її у систему суспільних відносин у процесі спеціального навчання, виховання з врахуванням її можливостей. Діти з комплексними порушеннями часто мають порушення мовлення в складі інших дефектів (порушення інтелекту, опорно-рухового апарату (ДЦП), зору, слуху та ін.), що ускладнюються, накладаються, зумовлюються попередніми та поєднуються з первинними, можуть бути наслідками первинних або вторинних дефектів й охоплюють всі сторонни мовленнєвої системи, що доцільно вважати їх як системні порушення мовлення в структурі комплексного дефекту дитини. В умовах реабілітаційного центру логопедична реабілітація є одним із напрямів педагогічної реабілітації.
РОЗДІЛ 3. ЗМІСТ ЛОГОПЕДИЧНОЇ РОБОТИ З ДІТЬМИ ІЗ КОМПЛЕКСНИМИ ПОРУШЕННЯМИ В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ЦЕНТРУ
3.1 Програма логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру
Центральною фігурою в логопедичній роботі є вчитель-логопед, який володіє системою теоретичних і практичних професійних знань виявлення, попередження й подолання порушень мовлення. Логопед повинен вести пошук ефективних засобів корекції та компенсації мовлення дітей із комплексними порушеннями, узагальнюючи свій досвід роботи і колег. Важливою умовою в досягненні поставлених цілей в логопедичній роботі є тісна взаємодія логопеда, вчителя-реабілітолога, психолога та ін. Педагоги спільно вивчають особливості дітей із комплексними порушеннями, зміст програми навчання і виховання дітей, складають план педагогічної реабілітаційної роботи. Спільно здійснюється підготовка до свят, інших заходів. З урахуванням рекомендацій логопеда вчитель-реабілітолог проводить заняття для закріплення знань, отриманих дітьми на індивідуальних і фронтальних заняттях логопеда [21, c. 513].
Для ефективності роботи логопеду необхідно підтримувати тісний контакт з батьками дітей, проводити з ними індивідуальні бесіди, консультації. В міру можливості батьки можуть бути присутніми на заняттях, де логопед знайомить їх зсутністю мовленнєвого порушення, а також із логопедичними вимогами щодо мовленнєвого режиму вдома. Для вдосконалення мовленнєвих можливостей дітей батькам необхідно виконувати завдання логопеда. Вся система виховання і навчання дітей з комплексними порушеннями розвитку носить корекційно-реабілітаційний характер [33, c. 179]. Зміст логопедичної роботи складають напрями:абілітація, реабілітація та корекція мовлення за якими здійснюється розробка Індивідуальних логопедичних програм дітей. В основу логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями покладалися досвід науковців і практиків висвітлений у психолого-педагогічній літературі (Р.Є.Левіна, Г.В. Чиркіна, Н.С. Жукова, Т.Б. Філічева та ін.). Враховуючи те, що контингент дітей з комплексними порушеннями є поліморфний за своїми характером, нами були розроблені принципи логопедичної роботи:
1. Принцип вікових меж. Діти зараховуються до центру в різному віці: до 18 років. Відповідно цього, розроблялися завдання обстеження мовлення для кожного віку. Рекомендується починати діагностику з виконання завдання, доступного дітям певного віку.
2. Принцип комплексності. Цей принцип передбачає збір даних усіма фахівцями: лікарі, логопеди, психологи (з наступним їх обговоренням), оскільки діти мають комплексні порушення.
3. Принцип всестороннього вивчення мовленнєвих можливостей дитини. Логопедична робота передбачає: вивчення стану звуковимови, лексико-граматичної сторони мовлення, дослідження стану будови і рухливості артикуляційного апарату, стану загальної і дрібної моторики, орального праксису, дослідження стану фонемного аналізу, синтезу, психічних процесів тощо.
4. Логопедична робота повинна проводитися на основі сукупності різноманітних прийомів і методів, доступних дитині. Важливою умовою виступає підбір інструкцій до пропонованих завдань. Вони можуть бути словесними, показ спільного виконання дій із логопедом з поступовим переходом на самостійне виконання. Дитина повинна розуміти, що від неї вимагається, яке стоїть перед нею завдання [31, c. 67].
5. Логопедична робота не може бути стандартною по відношенню до дітей з комплексними порушеннями розвитку. Залежно від збережених і порушених функцій, мовленнєвих можливостей, рівня знань дитини при обстеженні варіюються вербальні і невербальні завдання. Для одних дітей доцільніше підібрати цикл завдань, які виступають невербальними, а для інших мають місце як вербальні так і невербальні завдання.
6. В процесі логопедичної роботи важливо враховувати швидкість виконання завдань, правильність і точність. Чи проявляє дитина інтерес до завдань, наскільки орієнтується в них. Звертається увага також, на те наскільки дитина уважна або відволікається, береться до уваги її стомлюваність і відношення до помилок.
Завданнями логопедичної роботи в умовах реабілітаційного центру є:
― обстеження та відбір дітей,
― проведення корекційно-логопедичної роботи,
― загальний розвиток дітей з комплексними порушеннями,
― формування мовленнєвих передумов до засвоєння грамоти,
― пропаганди логопедичних занять серед батьків та інших педагогів, що працюють з дитиною,
― ведення документації та обліку [21, c. 128].
Логопедична робота з дітьми з комплексними порушеннями розвитку, вимагає врахування і аналізу стану не лише всіх компонентів мовленнєвої діяльності, а й безлічі немовленнєвих функцій, що зумовлюють специфічність методики комплексної логопедичної роботи. Своєрідність логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями полягає в компенсації порушень мовлення, що здійснюється переважно в процесі роботи за трьома напрямами: корекція, абілітація та реабілітація з урахуванням стану зору, слуху, особливостей способів сприйняття, рухових можливостей та стану складових компонентів мовлення.
На початку, при вивченні й обстеженні дитини логопед виявляє об’єм мовленнєвих навичок, співвідносить його з віковими нормами, з рівнем психічного і мовленнєвого розвитку, визначає співвідношення дефекту з компенсаторним фоном, мовленнєвої та пізнавальної активності. Важливо виявити особливості розвитку мовлення дитини; виявити компенсуючу роль збережених ланок мовленнєвих вмінь; співставити рівень розвитку мовленнєвих засобів з актуальним їх використанням в мовному спілкуванні [52, c. 141].
У логопедичному обстеженні дітей з комплексними порушеннями виділяють три етапи: Перший етап — орієнтовний. Логопед розмовляє з дитиною, вивчає мовлення дитини й заповнює логопедичну картку дитини, зі слів батьків вивчає анамнез сім'ї, розвитку, виникнення порушення, вивчає документацію та ін. На другому етапі проводиться обстеження компонентів мовленнєвої системи й на основі отриманих результатів робиться логопедичний висновок. На третьому етапі логопед проводить динамічне спостереження за дитиною в процесі навчання та уточнює прояви дефекту [12, с. 62].
В бесіді з батьками виявляються: передмовні реакції дитини (гуління, лепет); в якому віці з’явились перші слова; яке кількісне співвідношення слів в пасивному та активному мовленні; коли з’явилися двослівні речення; яка мовленнєва активність, бажання встановлювати контакт з оточуючими; в якому віці виявлено відставання в розвитку мовлення; мовленнєве оточення дитини.
Під час розмови з дитиною логопед встановлює контакт з нею, націлює на спілкування. Дитині пропонують питання, які допоможуть виявити її кругозір, вподобання, відношення до оточуючих, орієнтування в часі та просторі. Бесіда дає перші відомості про мовлення дитини, визначає напрямки подальшого поглибленого обстеження різних сторін мовлення. Старанно обстежується словниковий запас, граматичний лад та зв’язне мовлення.
Під час обстеження зв’язного мовлення виявляється, як дитина може самостійно скласти розповідь за картинкою, серією картинок, переказ, розповідь-опис (за уявою чи з досвіду).
При обстеженні граматичного ладу мовлення з’ясовується правильність вживання дітьми категорій роду, числа, відмінку іменників, прийменникові конструкції, вміння узгоджувати іменники з прикметниками та числівниками в роді, числі та відмінку. Матеріалом обстеження є картинки із зображенням предметів, їх ознак, дії. Для виявлення вміння користуватись морфологічними формами слів перевіряється утворення множини від іменників однини та навпаки, утворення зменшувальної форми іменника від наданого слова, а також дієслів позначаючих дії [17, c. 56]. Основні прийоми можуть бути наступними: закінчити фразу за навідними запитаннями; скласти речення за картинкою чи показом дій; назвати пропущений прийменник чи слово у потрібному відмінку.