Поняття педагогічної майстерності педагогічного спілкування (стр. 1 из 2)

Реферат з педагогіки

Поняття педагогічної майстерності, педагогічного спілкування


Що стоїть за поняттям педагогічна майстерність? Що притаманне праці педагога-майстра?

Пригадаймо зародження колонії ім. Горького у «Педагогічній по­емі» Макаренка. Першим об'єктом виховної діяльності Антона Семено­вича, як він сам зазначав, був завгосп Калина Іванович, який зустрів нового завідувача колонії таким запитанням:

— Ви будете завідуючий педакокічною частиною?

— Чому? Я завідуючий колонією...

— Ні, — сказав він, вийнявши з рота люльку, — ви будете завідуючий педако­кічною частиною, а я — завідуючий господарською частиною.

Звернімо увагу на подальшу тактику педагога в бесіді з колегою. Як вийти з критичного становища? Вже в цій першій серед безлічі описа­них ситуацій ми бачимо почерк вихователя-майстра, причому і сам він наголошує на своєрідності власної педагогічної позиції.

...І почав я його виховання в перші ж дні, з нашої першої розмови:

— Як же так, товаришу Сердюк, адже ж не можна бути без завідуючого коло­нією? Хтось мусить відповідати за все.

Калина Іванович знову вийняв люльку і чемно схилився до мого обличчя:

— Так ви хочете бути завідуючим колонією? І щоб я вам до певної міри підкорився?

— Ні, це не обов'язково. Давайте я вам буду підкорятися.

— Я педакокіки не навчався, і що не моє, то не моє. Ви ще молодий чоловік — і хочете, щоб я, старий, був на побігеньках? Так теж недобре! А бути завідуючим колонією — так, знаєте, для цього ж я ще малограмотний, та й навіщо це мені?..

...Цілий день він ходив зажурений, а ввечері прийшов у мою кімнату вже зовсім сумний...

— Я думав, думав, як нам бути з цією самою колонією. І вирішив, що вам, звичай­но, краще бути завідуючим колонією, а я вам буду ніби підкорятися.

— Помиримося, Калино Івановичу.

— Я так теж думаю, що помиримось. Не святі горшки ліплять, і ми діло наше зробимо. А ви, як людина письменна, будете начебто завідуючим.

У чому своєрідність дій Антона Семеновича? Ми бачимо, що він дає можливість літній людині, яка ревниво ставиться до начальника, самій обрати рішення щодо керівництва колонією. І Калина Іванович після певних вагань зважується на власне рішення, яке стає для нього особис­то цінним. Логіка обґрунтування була «підказана», але саме рішення — власне, і тому цінне. Подібною є поведінка завідувача і в інших ситуа­ціях. Так, у пошуках засобів проти крадіжок у колонії (ситуація «Бу­рун») він не погоджується на пропозиції наймати чужих сторожів, а спрямовує пошук розв'язку в річище самоорганізації. Те саме ми бачи­мо і в ситуації, коли вихователь дізнається, що в спальні ріжуться хлопці.

Я — бігом з кімнати. ...Я ніколи не розбороняв тих, що билися... стою мовчки на дверях і спостерігаю. Поволі хлопці помічають мою присутність і замовкають... і далі мовчу: всередині у мене самого закипає гнів і ненависть до всього цього дикого світу. Це — ненависть безсилля, бо я дуже добре знаю: сьогодні не останній день...

Тоді раптом вибухаю я сам... цілком свідомий певності, що так треба:

«Ножі на стіл!... Обушки!... Спати!...»

Я не йду із спальні, доки всі не вкладуться.

В усіх подібних ситуаціях (а їх можна наводити ще і ще, бо це ознака системи роботи майстра) на перший план виходить ставлення до колоністів, до колеги як до суб'єктів педагогічної взаємодії. Мака­ренко ініціює активність людини. Гуманістична спрямованість його про­фесійних рішень виявляється в тому, що він вбачає у вихованцеві, у колезі особистість, суб'єкта, поважає його, і тому тактика його — допо­могти особистості самій упоратися з ситуацією.

Прийняття рішення педагогом показано через зовнішні вияви у формі вчинків. Майстерність завжди розкривається в діяльності, причому в діяльності ефективній. Саме таке розуміння майстерності і прийняте в педагогіці. Дехто з науковців визначає майстерність як «найвищий рівень педагогічної діяльності... який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків». Натрапляємо й на такі визна­чення майстерності: «високе мистецтво виховання і навчання»; «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва та особистих якостей учителя», «інтегрований показник ступеня готовності конкрет­ної людини до виконання професійних обов'язків учителя і виховате­ля».

Справді, зовні майстерність виявляється в успішному розв'язанні різноманітних педагогічних завдань, високому рівні організованого нав­чально-виховного процесу, та сутність її в тих якостях особистості вчи­теля, які породжують цю діяльність, забезпечують її успішність. Ці якості слід шукати не лише вміннях, а й у тому сплаві властивостей особи­стості, її позиції, які й дають педагогові змогу діяти продуктивно і творчо.

Що спонукало А. Макаренка реагувати саме так, обрати певну так­тику, що дало йому можливість утриматися на міцних педагогічних лан­цюгах? Саме риси його особистості.

Хоча педагогічна майстерність виявляється в діяльності, проте вона не зводиться до неї. Не можна обмежити її лише високим рівнем роз­витку спеціальних узагальнених умінь. Сутність майстерності — в осо­бистості вчителя, в його позиції, здатності виявляти творчу ініціативу на підставі реалізації власної системи цінностей. Майстерність — вияв найвищої форми активності особистості вчителя у професійній діяль­ності, активності, що ґрунтується на гуманізмі і розкривається в доціль­ному використанні методів і засобів педагогічної взаємодії у кожній конкретній ситуації навчання і виховання.

Розглядатимемо педагогічну майстерність як вияв педагогом свого «Я» у професії, як самореалізацію особистості вчителя в педагогічній діяльності, що забезпечує саморозвиток особистості учня.

За рахунок яких внутрішніх резервів, якого опертя в особистості, яких її властивостей досягають успіхів у вихованні?

Для того щоб здійснювати рефлексивне керівництво розвитком учнів, учитель має бути здатним керувати собою і через себе — всіма компо­нентами педагогічної діяльності (мета, суб'єкт, об'єкт, засоби, резуль­тат) на підставі зворотного зв'язку: усвідомлення мети діяльності і результатів її досягнення; бачення внутрішньої картини світу дітей і того, як вони сприймають дії педагога; вибір оптимальних засобів впливу і коригування педагогічної позиції на підставі аналізу результатів відпо­відно до поставлених завдань. Спрямованість на дитину як прагнення співучасті у її розвитку дає змогу обрати мету і спонукає до пошуку способів її реалізації — педагогічних технологій і техніки. Усвідомлен­ня мети й результату організованого процесу розвитку зумовлює по­требу у знаннях, і тоді сплав гуманістичної спрямованості та професій­ної компетентності стає міцною підвалиною для саморозвитку педагога, даючи можливість осмислювати суперечності між обраною програмою виховання і реальним процесом її здійснення. Саме це є внутрішнім стимулом самовиховання вчителя, прагненням набути необхідних умінь, поглибити знання.

Втрата вчителем здатності регулювати педагогічний процес призво­дить до гальмування гармонійного розвитку його взаємодії з учнями, і тоді з'являється орієнтація лише на зовнішній контроль, а не на само­контроль, що паралізує органічність у поведінці вчителя.

Отже, майстерність учителя можна розглядати як найвищий рівень педагогічної діяльності (якщо ми характеризуємо якість результату), як вияв творчої активності особистості педагога (характеризуємо пси­хологічний механізм успішної діяльності). Коли ж ми прагнемо усві­домити витоки розвитку майстерності, зрозуміти шляхи професійно­го самовдосконалення, доцільно сформулювати визначення цієї педаго­гічної категорії так: педагогічна майстерність — це комплекс влас­тивостей особистості, що забезпечує самоорганізацію високого рівня професійної діяльності на рефлексивній основі.

До таких важливих властивостей належать гуманістична спрямо­ваність діяльності вчителя, його професійна компетентність, педагогічні здібності і педагогічна техніка. В цьому визначенні слід наголосити на таких особливостях:

1) педагогічна майстерність у структурі особистості — це система, здатна до самоорганізації, системотвірним чинником є гуманістична спря­мованість;

2) підвалиною професійної майстерності є професійна компетентність (спрямованість і професійні знання становлять той кістяк високого професіоналізму в діяльності, який забезпечує цілісність системи, що самоорганізовується);

3) педагогічні здібності забезпечують швидкість самовдосконалення;

4) техніка, що спирається на знання і здібності, дає змогу виявити внутрішній потенціал учителя, гармонізуючи структуру педагогічної діяльності.

Усі складники педагогічної майстерності взаємопов'язані, їм власти­вий саморозвиток, а не лише зростання під впливом зовнішніх чинників.

Отже, щоб учитель діяв творчо, самостійно виважуючи результати своєї діяльності і коригуючи засоби з орієнтацією на мету, він повинен мати певне внутрішнє опертя, певні властивості, риси, розвиток яких забезпечить професійний саморозвиток педагога, а через нього — і розви­ток учня.

ПОНЯТТЯ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ, ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ, ФУНКЦІЇ, ВИДИ ТА ВИМОГИ ДО НЬОГО

Одним із цікавих досліджень, у ході якого було виявлено роль педа­гогічного спілкування, став експеримент, що увійшов у історію педагогі­ки як «ефект Пігмаліона». Американські психологи Розенталь і Джекобсон проводили психологічне обстеження школярів, визначаючи рівень їхнього розумового розвитку. По закінченні роботи вони повідомили вчителям, що в класах є учні з високим інтелектуальним потенціалом, і назвали прізвища цих дітей. Під час експерименту вибір того чи іншо­го учня відбувався довільно, зі списку, тобто вчителям повідомлялися прізвища дітей, які насправді мали різні успіхи і здібності, але дослідни­ки приписували їм значно вищий, ніж в інших, потенціал розвитку, спираючись на наукові відомості. Минув час, і сталося надзвичайне. Пси­хологи повторно обстежили учнів і виявили певний прогрес в їхньому розвиткові, проте найбільший — саме в тих, на кого було вказано раніше. Чому так сталося? Адже прізвища було названо випадково. Чим зумов­лено таке досягнення? Поставимо себе на місце вчителів. Дізнавшись про неабиякі можливості своїх вихованців, вони, звичайно, звернули увагу на цих дітей. Навіть якщо рівень знань дитини був вельми неви­сокий, учитель замислювався, чому він не помітив у неї здібностей, уваж­ніше придивлявся до неї, а це змінювало його ставлення до учня і харак­тер стосунків у цілому. Вчитель, як Пігмаліон, через атмосферу уваги й піклування, доброзичливої вимогливості й любові створював умови для ефективного розвитку дитини.


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.