В наш час облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості займають домінуюче місце в загальній системі обліку на підприємстві. Управління собівартістю продукції підприємства є планомірний процес формування витрат виробництва і собівартості, як всього об'єму, так і одиниці продукції, визначення продажних цін і відповідно, рентабельності виробництва і окремих видів продукції, виявлення резервів економії, зниження собівартості і забезпечення систематичного контролю за виконанням встановлених підприємством планових (нормативних) завдань по собівартості.
Організація обліку витрат залежить передусім від особливостей технології виробництва та характеру продукції, що випускається. Сукупність прийомів обліку виробничих витрат та способів обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) називається методом обліку витрат і калькулювання.
Витрати виробництва в залежності від його типу можуть обліковуватися декількома методами: позамовним, попередільним та комбінацією цих двох методів.
Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах. Об'єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт (проект) або партія продукції, яка складається з ідентичних зразків, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення.
Фірми які діють в галузях позамовного виробництва, виробляють широкий спектр продуктів або замовлень, які звичайно відрізняються один від одного. Пристосовані до потреб клієнта або побудовані за замовленнями продукти, відповідають цій категорії як і послуги, що відрізняються на вимогу клієнта. В системах замовного виробництва витрати акумулюються за окремими замовленнями. Цей підхід до віднесення витрат відомий як система калькулювання за замовленнями.
Дана курсова робота має на меті розглянути особливості системи калькулювання за замовленнями та на прикладі підприємства ПП «Колобок» показати які облікові записи використовуються в системі позамовного калькулювання собівартості.
1. Методичні основи калькулювання собівартості за замовленнями
1.1 Нормативно-законодавча база
Для здійснення планування, ведення обліку і калькулювання собівартості промислової продукції, робіт і послуг промислового характеру як на промислових підприємствах, так і в непромислових організаціях, що випускають промислову продукцію, незалежно від форм власності і господарювання застосовується «Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості».
«Типове положення з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості» розроблено відповідно до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Правил застосування Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та затвердженопостановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 1996 р. №473.
В даному положенні наведені основні правила застосування позамовного методу калькулювання, які будуть розкриті ширше в наступних розділах.
1.2 Розрахунок собівартості одиниці продукту в системі калькулювання за замовленнями
У той час, як різноманітність визначень собівартості продукту можна застосовувати при калькулюванні за замовленнями і за процесами, я буду використовувати традиційне визначення собівартості продукту для ілюстрації процедур калькулювання за замовленнями. Тобто продуктивні витрати складаються з прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці та накладних витрат. Накладні витрати можуть бути віднесені із застосуванням підходу до калькулювання на основі діяльності або функціонально орієнтованих підходів, залежно від потреби в точності калькулювання собівартості продукту для окремої компанії, в якій існує позамовне виробництво. Треба зрозуміти, що функціонально орієнтовані підходи до віднесення накладних витрат пропорційно обсягу виробництва є просто окремими випадками більш загальної системи калькулювання на основі діяльності (АВС). Системи віднесення накладних витрат пропорційно обсягу випущеної продукції можуть бути ефективно застосовані, коли задовольняється принаймні одна з трьох умов: 1) накладні витрати, які не пов'язані з обсягом випуску, складають невелику частку в загальній сумі накладних витрат; 2) продукти, вироблені в середовищі, де застосовується калькулювання за замовленнями, мають однакові коефіцієнти споживання накладних витрат; 3) витрати, пов'язані з використанням як чинників на рівні одиниці продукції, так і чинників, що не залежать від обсягу виробництва, перевищують вигоди. Важливим для середовища позамовного калькулювання є також використання нормативних (заздалегідь визначених) ставок накладних витрат, оскільки завершення робіт рідко збігається із завершенням фінансового року.
Собівартість одиниці продукту для кожного замовлення просто складається із загальної вартості використаних матеріалів, витрат праці та накладних витрат, віднесених із використанням одного або більше чинників діяльності. Незважаючи на те, що концепція є простою, практика застосування розрахунків може бути в деяких випадках більш складною, особливо щодо продуктів, які відрізняються один від одного.
Розглянемо розрахунок собівартості одиниці продукції на прикладі підприємства «Колобок». Приклад 1: на виробництво 20 тістечок для замовника кафе «Капля» потрібні прямі матеріали (мука, яйця, масло, цукор та ін.), пряма заробітна плата (заміс, випічка, прикраси) та накладні витрати. Припустимо, що накладні витрати відносяться за допомогою єдиного чинника витрат, пов'язаного з обсягом виробництва, – годин прямої праці (загальнозаводської ставки накладних витрат). Далі припустимо, що матеріальні витрати сягають 50 грн., а прямі витрати на оплату праці – 30 грн. (3 години х 10 грн. за годину). Якщо нормативна ставка накладних витрат становить 2 грн. на годину прямої праці, тоді накладні витрати, віднесені на це замовлення, становлять 6 грн. (3 години х 2 грн. на годину). Тепер ми бачимо, що повні витрати на виготовлення тістечок (собівартість замовлення) складають, собівартість одиниці продукції (тістечка) складає. Розглянемо наведені нижче розрахунки:
Прямі матеріали 50 грн.
Пряма праця 30 грн.
Накладні витрати 6 грн.
Повні витрати 86 грн.
кількість одиниць 20
Собівартість одного тістечка 4,30 грн.
Цей приклад, в якому наведені повні витрати матеріалів, праці та накладні витрати для окремого замовлення, є найпростішим прикладом відомості (картки) обліку витрат на замовлення. Відомість обліку витрат на замовлення готується для кожного замовлення. Вона є регістром аналітичного обліку до рахунку «Незавершене виробництво» і вихідним документом для нагромадження всіх витрат, пов'язаних з конкретним замовленням. Звичайно, є ще набагато більше інформації, яка може бути представлена у відомості обліку витрат на замовлення, але про це мова піде нижче.
1.3 Рух витрат по рахунках
Коли ми говоримо про рух витрат, то маємо на увазі спосіб, за допомогою якого обліковуємо витрати з моменту, коли вони понесені, до того моменту, коли вони визнаються витратами звітного періоду у звіті про прибуток. У системі калькулювання за замовленнями найбільший інтерес викликає рух виробничих витрат. Таким чином, ми розглянемо рух трьох елементів виробничих витрат – прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та накладні витрати – рухаються через такі рахунки: «Матеріали», «Незавершене виробництво», «Контрольний рахунок накладних витрат», «Готова продукція» та «Собівартість реалізованої продукції».
Рахунок «Матеріали» – це рахунок запасів. Крім того, це контрольний рахунок для всіх видів сировини і матеріалів. Коли придбано матеріали, їхня вартість «рухається» на рахунок матеріалів шляхом дебетування рахунку «Матеріали».
Коли майстер цеху потребує матеріалів для виконання замовлення, вони відпускаються зі складу. Вартість матеріалів списується з рахунку «Матеріали» і додається до рахунку «Незавершене виробництво». Звичайно в позамовному середовищі матеріали переміщуються зі складу в незавершене виробництво і повинні бути пов'язані з відповідним замовленням.
Заробітна плата відображається на рахунку «Заробітна плата» і додається до рахунку «Незавершене виробництво» на основі нарядів або карток обліку робочого часу по кожному окремому замовленню.
Рух витрат на оплату праці відображає лише прямі витрати праці. Непрямі витрати праці відносяться на продукт як частина накладних витрат.
Застосування нормального калькулювання означає, що фактичні накладні витрати ніколи не відносяться прямо на замовлення. Накладні витрати розподіляються на кожне індивідуальне замовлення з використанням нормативної ставки або ставок. Більш загальним випадком є, звичайно, розподіл накладних витрат з використанням калькулювання на основі діяльності (АБС). Використання єдиної загальнозаводської ставки накладних витрат є окремим випадком калькулювання на основі діяльності. Нарешті, понесені фактичні накладні витрати мають бути також обліковані, але не на загальній (без урахування специфіки замовлення) підставі.
Калькулювання на основі діяльності (АБС) і калькулювання за замовленнями. Калькулювання на основі діяльності потребує від фірми визначити продуктивні види діяльності і відповідні чинники цих видів діяльності. Потім обчислюється ставка для кожної операції (або однорідних груп видів діяльності.