Справжнє відродження козацтва на Україні почнеться тоді, коли до його лав увіллється
молодь, що вболіває за народні справи, прагне кращого сьогодення та працює на духовне і
матеріально багате майбутнє (молоді козаки, які пройшли школу козацько-лицарського
виховання - Адамівську, Долинівську, Турлацьку, Вигінську, Старокозацьку, Молозьку,
Випаснянську №1, Миколаївсько-Новоросійську); коли теперішні козаченьки чітко усвідомлять,
що по них судять про все козацтво і народ у цілому, відмовляться від своїх користолюбних
цілей і на перше місце поставлять служіння народу; коли між козаками і науковцями-
просвітянами встановляться тісні зв'язки та налагодиться співпраця на ниві дослідження
і сто р и ко-культурної спадщини козаччини. І тоді відроджене козацтво стане тією широкою
суспільно-політичною і культурницькою течією, яка згуртує всі верстви українського народу і
зможе цивілізованими методами вирішувати нагальні питання сьогодення в ім'я народу і для
народу.
Для історичних козацьких структур основним змістом і суттю їхнього існування була
специфічна військова справа у відповідних суспільно-політичних та природно-географічних
умовах. Завдяки цьому на засадах архаїчних військово-лицарських традицій сформувалась
комплексна система козацького військового буття - козацько-лицарське мистецтво. Це
мистецтво (специфічне бойове мистецтво зі зброєю та на його основі - рукопаш; козацьке
звичаєве право; елементи архаїчної військової магії; пісенно-енергетична практика; особливе
світосприйняття) і є сутністю української козацької спадщини.
Тільки через відродження і поширення основ військово-лицарської спадщини ми можемо
вести мову про реальне наслідування, а отже і відповідність сучасного козацтва історичним
аналогам. Але до сьогодні розуміння пріоритетності дійсного відродження українських
козацьких традицій у цьому контексті не досягнуто. Причинами цього є:
переважно хибні уявлення про сутність козацької спадщини, що сформувалися під
впливом романтично-історичної художньої літератури та певних стереотипів вітчизняної і
зарубіжної історіографії, розроблених відносно тих чи інших історіософських концепцій;
відсутність сприятливих умов для повноцінного відродження козаччини;
розмитість або повна відсутність дійсних пріоритетів козацького відродження;
руйнація родових козацьких зв'язків та втрата традиційного козацького середовища (
родовий козак - представник спадкового козацького роду, життєві принципи якого
сформувались на засадах цінностей, притаманних специфічному середовищу козаків-воїнів:
пріоритетність чоловічого начала у всіх царинах буття; шанобливе ставлення до родових та
загальнокозацьких звичаїв; повага до військової справи взагалі і особливо до специфічної
150
козацької військової спадщини; ознайомлення з основами козацького бойового мистецтва;
сприйняття особливих стереотипів поведінки та відносин, заснованих на засадах козацького
звичаю; можливе ознайомлення з елементами військової магії; здоровий спосіб життя).
Основні причини гальмування козацького відродження такі:
вплив різноманітних політичних сил;
протилежна конфесійна орієнтація;
залежність від окремих гілок влади та економічних еліт;
особисте ворогування новітніх козацьких керівників;
брак конкретної діяльності.
Але якщо об'єктивно та тверезо проаналізувати процеси, які в теперішній час йдуть в
українському козацтві, то ми побачимо, що саме козацтво поки ще розпорошено й
неорганізоване. І причин для цього більш ніж достатньо.
По-перше, козаків розпорошують ті, хто не бажає появи на політичній арені України нової
грізної громадської сили. Для цього козаків утягують до різних апаратних та партійних ігор.
Сучасний козацький рух лише встиг набрати силу, а в його середовищі через 75 років після
революції з'явились "білі" й "червоні", "самостійники" й "державники", "наші" й "не наші", які
готові знову схрестити шаблі.
По-друге, розпорошеності цієї підсобляють самі козаки, піддавшись розгулу марнослів'я
та егоїзму, пробуджених сучасною революційною хвилею, яка зберегла на своїх прапорах
характерний для всіх революцій гасло: "Хто був ніким, той стане всім!" В результаті цього
козацтво й не помітило, як опинилося в тенетах численних паралельних організаційних
структур, які між собою ворогують.
По-третє, відсутність наукового узагальнення багатовікового служіння козацтва Неньці-
Україні виявилося при перших кроках його державного становлення. Щоб вирішувати
проблеми, які виникають, необхідно вивчити механізм функціонування традиційних козацьких
військ, проаналізувати діяльність козацтва в період демократичних перебудов й громадянської
війни 1917-1922 років. На базі цих досліджень визначити, що можливо використати задля
вироблення сучасної єдиної державної політики становлення козацтва й правильно виявити
сутність козацького загалу, козацької громади, козацького війська.
По-четверте, козацтву необхідно формувати наскрізну систему підготовки й виховання
козака як державної людини через сім'ю - середню школу - вищий навчальний заклад
(готувати кадри).
Й тому на сучасному етапі розвитку неокозацтва головне п'яте - увага до сучасної школи
-найімовірнішому осередку формування сучасного козака-лицаря. А в школі:
труднощі та проблеми випливають із сучасних труднощів громади: економічних,
демографічних, соціальних;
термінове розв'язання всіх проблем школи неможливо (особливо соціально-
економічних, фінансових, частково методичних), але проблеми виховного характеру ми повинні
вирішувати негайно; основне завдання школи на сучасному етапі - протистояння
бездуховності, руйнації національної моралі;
громада живе й розвивається доти, доки в ній живе багатим духовним життям школа,
тому школа повинна і може стати осередком духовності, берегинею духу громади; для цього
вона має бути відкритим навчально-виховним закладом з громадсько-державним
управлінням;
один з шляхів вирішення проблем сучасного виховання учнів -національне
виховання у формі козацько-лицарського («лише виховуючи українця, можна виховати
українця») та розумні ідеологізація і політизація виховного процесу (формування патріота,
громадського діяча починається з його участі в діяльності дитячих і юнацьких громадських
організацій;
неможливо виховати особистість тільки в школі; школа виховує разом із сім'єю,
виробничим колективом, громадою;
у вихованні національно свідомих козака та берегині є три ступеня (етапи): родинно-
дошкільне виховання козачати та лелі, родинно-шкільне виховання джури та дани,
громадсько-родинне виховання козака та берегині;
151
кожен з етапів козацько-лицарського виховання має свої особливості і проводиться:
Родинно-дошкільне - через роботу з батьками дошкільнят та введенням
спеціальних курсів до програми дитячого садочка.
Родинно-шкільне - у формі роботи школи козацько-лицарського виховання:
Класна робота за рахунок шкільного компоненту (варіативної складової
навчального плану) з основних дисциплін козацько-лицарського виховання.
Б. Позакласна робота за рахунок годин гуртків, у формі Козацької
республіки (одна з форм самоврядування учнівського колективу) та класних козацьких
загонів.
Позашкільна робота у формі діяльності дитячо-юнацької організації
«Молода Січ» Українського козацтва.
Громадсько-родинне - у формі діяльності учнівського куреня Українського
козацтва та місцевого осередку жіночої громади Українського козацтва;
основна мета сучасної школи козацько-лицарського виховання - формування в
родині, школі і громадському житті творчу особистість козака-лицаря, захисника рідної
землі з яскраво вираженою українською національною свідомістю і самосвідомістю,
світоглядом і характером, високою мораллю і духовністю;
у період розбудови незалежної України у громадському, шкільному і родинному житті
нам потрібен насамперед культ лицарства: лицарський дух не дасть нудити у духовній
ницості, історичному безпам'ятстві; тому включення потенціалу козацько-лицарської духовності
у виховний процес значно активізує формування вільної, з стійкими морально-вольовими
якостями, силою духу особистості;
українська козацька духовність - це історично сформована система духовних
багатств лицарської верстви рідного народу, яка виробила і в своєму бутті, способу життя
відобразила найвищі цінності його національної душі, філософії, характеру, світогляду, моралі,
правосвідомості, естетики; це лицарська духовність, компоненти якої розвиваються у напрямі
довершеності, найглибшого відображення потреб, інтересів української нації, держави;
практичний досвід стверджує, що школа козацько-лицарського виховання може (й
повинна!) бути центром духовного життя, берегинею духу громади, але для цього їй потрібно
бути національній, мати національно налаштовані кадри, лицарів духовності у самій
школі, а в підгрунті - сформовану громадську думку та козацькі звичаї і традиції громади.
Отож, бажаючи всім плідної педагогічної праці, хочеться одного: щоб люди пишалися
сучасними козаками так, як Наливайком, Трясилом, Сірком чи Палієм... А для цього хочуть
вони бачити не погони, лампаси й незаслужені нагороди, а реальні справи!