Козацтво як культурно-історичний феномен.
Національна ідея є провідною, об'єднуючою в історичному бутті кожного народу, нації (етносу).
Українська національна ідея проходить через всю педагогічну спадщину минулих епох. Вона надихала
цілі покоління освітніх діячів, педагогів на вірне служіння рідному народу. Дослідження витоків,
становлення і розвитку національної системи виховання, вітчизняної педагогіки є першорядною
проблемою, від розв'язання якої залежить вихід незалежної Української держави на сучасний рівень
світових стандартів у галузі освіти і виховання.
Творчий підхід до історико-педагогічної спадщини нашого народу дозволяє стверджувати, що
чільне місце в ній належить могутньому освітньо-виховному потенціалу, який найдоцільніше назвати
українською козацькою педагогікою. Щоб розкрити її основні ознаки, необхідно насамперед з'ясувати, що
таке українське козацтво як культурно-історичний феномен.
Козацький рух України був однією з найяскравіших сторінок літопису боротьби народу за
політичну і державну незалежність. У тому, що ми, українці, сьогодні є народом, нацією, провідна роль
належала козацтву, яке із століття в століття було єдиним і могутнім форпостом, що пильно стояв на
сторожі свободи, гідності і честі України як незалежної держави. Недарма іноземці часто називали
Україну «Козацькою республікою», «країною козаків», а українців - «козацькою нацією».
Вільнолюбне українське козацтво виникло на славній Запорозькій Січі, на легендарному острові
Хортиця, за порогами Дніпра - Славути. У національній свідомості українців поняття Запорозької Січі
179
зливається в єдиний духовний комплекс, подвижництво минулих поколінь. Запорозьке козацтво -
гордість української нації, найвищий IT зліт у своєму віковічному розвитку. Його ідейно-моральний
потенціал - це ядро козацької духовності, яка є невичерпною скарбницею громадянського загартування
підростаючих поколінь.
Про українське козацтво значна частина сучасної молоді має поверхове і спрощене уявлення.
Насправді воно було не тільки військовим, а й соціальним, політичним, державним, педагогічним,
культурно-історичним явищем. Багатогранною була діяльність козаків як звитяжних воїнів, захисників
сплюндрованих прав народу, вільнолюбивих громадян, політичних і державних діячів, як дбайливих
господарів землі, досвідчених хліборобів, творців високого мистецтва, турботливих членів сім'ї, мудрих
вихователів дітей. Багато козацьких діячів стали провідними політичними і державними постатями в
історії рідного народу.
Сила, велич і могутність козацтва були настільки впливовими, що борючись у ті часи проти
феодального закріпачення, гніту особистості, які приносили із собою різні загарбники, кожен українець
прагнув стати козаком. Весь народ покозачувався, що свідчило про новий, вищий рівень його духовності.
І лише агресивні підступи чужоземців час від часу гальмували, переривали, руйнували цей прогресивний
історичний процес, який свідчив про соборність українського народу, його згуртованість у боротьбі з
ворогами.
Епоха козацтва створила багатогранну, глибоку духовність, що стала гордістю і окрасою,
вершиною української національної культури. ЇЇ освітньо-виховний, емоційно-естетичний потенціал ліг в
основу не лише козацької, а й усієї української національної системи виховання. Козацтво було, в
кращому розумінні цих понять, аристократією національного духу, високоморальною елітою своєї нації.
Палкий український патріотизм козаків був могутнім стимулом до державотворчого, вільного і
незалежного життя.
Творче відродження культурно-освітніх і виховних козацьких традицій - одна з необхідних і
найважливіших граней зміцнення незалежності України.
Сутність і особливість козацької педагогіки.
Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явище не лише
східнослов'янської, а й світової культури - козацьку педагогіку. Вона найтісніше пов'язана з матеріальною
і духовною сферами, творцями яких було українське козацтво.
Козацька педагогіка - це частина народної педагогіки у вершинному її вияві, яка формувала в
підростаючих поколіннях українців синівську вірність рідній землі, Батьківщині - незалежній Україні. Це
народна виховна мудрість, що своєю головною метою ставила формування в сім'ї, школі і громадському
житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національною свідомістю і
самосвідомістю.
Створена козаками педагогіка ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний,
психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурів, періоду славнозвісної Київської
Русі.
Зміст, ідейно-моральний і емоційно-естетичний потенціал козацької виховної мудрості втілюють у
собі національну психологію, характер, світогляд, правосвідомість, мораль та інші компоненти
національної свідомості, духовності народу.
Провідні ідеї козацького руху (свобода і незалежність України, непорушність прав людини і
народу, суверенність особистості, народовладдя та ін.) були найважливішими в національній системі
освіти і виховання. Педагогічна мудрість козаків сприяла зміцненню української системи виховання, яка в
той час досягла апогею свого розвитку. Виникали перші українські академії (Острозька - в 1576 р., Києво-
Могилянська - в 1615 р.), що стали визначними центрами розвитку вищої освіти, науки і культури
України, усіх східнослов'янських земель. Чимало козацьких лідерів (гетьманів, полковників, сотників,
кошових отаманів та ін.) мали вищу освіту, вивчали українську народну і світову філософію, логіку,
психологію, історію, риторику, поетику, оволодівали латинською, грецькою, староєврейською, польською,
німецькою та іншими мовами.
Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типи навчальних закладів.
Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними, монастирськими школами, колегіумами,
народними професійними школами мистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.)
працювали й козацькі, січові школи на території Січі, земель Війська Запорозького, на Гетьманщини.
Основу вітчизняної системи виховання складали козацькі виховні ідеї, які були відомі далеко за межами
України.
У цих навчально-виховних закладах панував волелюбний дух козацтва. Чільне місце відводилося
ідеям і засобам народної педагогіки, українознавства. Всі вихованці разом із батьками, педагогами брали
активну участь у впровадженні в життя народних традицій, звичаїв і обрядів.
Як окремий напрям розвивалося фольклорне виховання, серцевиною якого були пісні, думи,
легенди, перекази, балади, прислів'я, приказки про козаків, їхню героїчну боротьбу проти чужоземних
загарбників - татар, турків, польської шляхти і російського самодержавства. Великий виховний вплив на
дітей мали різноманітні види народного мистецтва (декоративно-вжиткове, музичне, танцювальне,
вишивання тощо), що були пройняті вільнолюбним козацьким духом пізнавально-виховним потенціалом
180
національної символіки. У навчально-виховних закладах України того часу, як і сусідньої Білорусії,
зароджувалася і утверджувалася вперше в світі класно-урочна система навчання, яка за своєю якістю
випереджала системи навчання багатьох країн.
Українська козацька система виховання - глибоко самобутнє явище, аналогів якій не було в
усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім - дошкільне родинне виховання, яке утверджувало
високий статус батьківської і материнської народної козацької педагогіки. Вже в цей період специфічною
була роль батька: він цілеспрямовано займався загартуванням своїх дітей, формував у них лицарську
честь і гідність, готував їх до подолання життєвих труднощів, до захисту рідної землі, вільного життя.
Другий ступінь козацького виховання найдоцільніше назвати родинно-шкільним. У козацьких,
братських та інших типах шкіл найвищий статус мали родинні національні духовні і матеріальні цінності,
які переростали в загальнонаціональні (заповіді волелюбних батьків і дідів, традиції, звичаї і обряди
тощо) і включали в себе релігійно-моральні цінності. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у
вітчизняних колегіумах і академіях, у відомих університетах Європи, отримувала підвищену і вищу освіту.
Такі молоді люди, освічені і виховані на європейському рівні, часто очолювали, як правило, національно-
визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культури України та інших, зокрема,
слов'янських держав. У січових і козацьких школах, школах джур, а також по закінченні вищих навчальних
закладів юнацтво одержувало систематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове
загартування, національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.
Характерною особливістю козацького родинного виховання був його високий рівень, який
забезпечував ідеї та засоби козацької духовності, народної педагогіки, багатющі національні традиції,
звичаї та обряди, здобутки християнської моралі. У козацьких сім'ях панував культ Батька і Матері, Бабусі
і Дідуся, Роду і Народу.
Козацька педагогіка дає самобутнє трактування статусу і ролі насамперед батька в навчанні і
вихованні дітей. Батько - це захисник сім'ї, роду, творець історії, державності. У козацькому фольклорі,
педагогіці він символізує для дитини високий і незаперечний взірець стійкості, мужності і відваги,
непорушний авторитет у ставленні до родини, громадських справ, потреб народу.