Робота з розвитку соціально-побутових навичок аутичних підлітків (стр. 1 из 3)

Реферат на тему:

Робота з розвитку соціально-побутових навичок аутичних підлітків


Проблеми соціально-побутової адаптації певною мірою харак­терні практично для всіх дітей і підлітків, що страждають синдромом РДА (раннього дитячого аутизма). У зв'язку з цим останнім часом роботі з розвитку адаптації аутичних дітей у домашньому побуті, у мікросоціальному оточенні приділяється все більше уваги.

Ця стаття присвячена розвитку в аутичних підлітків соціально-побутових навичок. Вона має практичний характер, і оскільки фахівців-практиків по роботі з аутичними людьми (психологів, соціальних працівників і дефектологів, що мають спеціальну підготовку,) у нашій країні сьогодні, як і раніше надто мало, то розрахована не тільки на фахівців, але і на близьких аутичних дітей і підлітків.

Не підлягають сумніву можливості використання різних прийомів біхевіоральної терапії (напрямків поведінкового тренінгу аутичних людей, — оперантного навчання і програми ТЕАСНН) при формуванні в аутичних дітей і дорослих тих чи інших навичок, важливих з погляду соціально-побутової адаптації. Зазначимо, що при всіх обмеженнях цих напрямків опора на розроблені в біхевіориській парадигмі методики і принципи навчання є дуже продуктивною у корекційній роботі з аутичними людьми. Використання цих методів у поєднанні з емоційним підходом до корекції аутизму здатне реально допомогти в розвитку адаптації аутичної людини як вдома, так і поза ним.

У контексті даної роботи необхідно відзначити, що підлітковий вік – це період досить бурхливих і часом – дуже хворобливих змін у житті вчорашньої дитини як на фізіологічному, так і на психологічному, і соціальному рівнях. Зокрема, кардинально змінюється соціальна ситуація розвитку: починає переважати орієнтація на середовище однолітків, потяг до власного життя окремо від життя батьків; зростає усвідомлення себе як окремого суб'єкта. Одночасно зростають і вимоги соціуму до зростаючого підлітка.

Підлітки, що страждають аутизмом, не є в цьому відношенні винятком, хоча, як правило, для них характерна певна, іноді дуже значна, затримка емоційно-особистісного розвитку, асинхронія розвитку психіки в цілому (В.В.Лебединський, 1985). Нерідко в цей період наростають труднощі стосунків із близькими, проблеми поведінки, часто виникають чи посилюються патологічні потяги.

Особливого драматизму розвитку підлітків з аутизмом додає невідповідність між їх бажанням спілкування і, дуже низькими реальними можливостями в комунікації (маються на увазі труднощі ведення справжнього діалогу, зацікавленість своїми стереотипними темами і т.ін.). При цьому в підлітковому співтоваристві дуже часто знаходяться хлопці, що починають дражнити своїх «дивакуватих» аутичних однолітків, провокувати їх на неадекватні дії.

З іншого боку, аутичні підлітки в 13-15 років найчастіше зали­шаються в душі значною мірою «малюками», наївними і добродушними, з дуже великою прихильністю до близьких і настільки ж великою залежністю від них у повсякденному житті. З новою актуальністю і гостротою постає в цей період проблема самостійності в побуті, а трохи пізніше — адекватної професійної підготовки; підлітковий і ранній юнацький вік — це дійсно драматичний період для розвитку аутичної людини і для його родини (Е.Р.Баєнска, М.М.Ліблінг, О.С.Нікольска).

У цьому віці особливо яскравою стає внутрішньогрупова різниця в рівнях загальної адаптованості людей, що страждають аутизмом. Відповідно і першочергові проблеми, і задачі допомоги в кожному конкретному випадку можуть бути найрізноманітнішими. У той же час, говорячи про навчання аутичних підлітків соціально-побутових навичок, можна виділити ряд загальних закономірностей.

Якщо робота з формування елементарних побутових навичок не була розпочата на більш ранніх вікових етапах, то це, зрозуміло, не означає, що вона втрачає свою актуальність до підліткового періоду, скоріше, навпаки: до підліткового віку актуальність такого навчання зростає. У реальному житті ця робота нерідко починається саме в підліткові чи навіть юнацькі роки.

Допомога такого роду необхідна аутичній людині в будь-якому віці (як підтримка чи страхування). Адже фактично нові знання й уміння кожна людина здобуває усе своє життя, часто не помічаючи цього. Однак те, що в нормі рано чи пізно розвивається, формується, налагоджується автоматично, у випадку аутичного розвитку часто вимагає цілеспрямованої допомоги, терплячої і трудомісткої роботи. Це стосується, наприклад, звички стежити за своїм зовнішнім виглядом, слухати в діалозі співрозмовника, правильно переходити вулицю тощо.

Найважливішою особливістю роботи з надання допомоги в соціально-побутовій адаптації людям з аутизмом є необхідність насичення навчання позитивними емоціями, підкріплення найменшого руху вперед. Не слід форсувати процес навчання, дозуючи завдання за ступенем труднощів. При недотриманні цих умов вироблення соціально-побутових навичок ризикує стати для аутичного підлітка додатковою психічною травмою. Необхідно цілком використовувати психотерапевтичний потенціал, що виникає в процесі роботи з формування соціально-побутових навичок в аутичної дитини, підлітка. Що це означає?

Освоюючи нову, нелегку для себе справу, учень, що страждає аутизмом, повинен відчувати розширення сфери своєї самостійності, існування свого власного життя, окремого від життя близьких, – це украй важливо для підлітків. Тобто, працюючи з дитиною, а особливо з підлітком, над набуттям тих чи інших нових соціально-побутових навичок, фахівцю чи близьким варто невпинно підкреслювати, наскільки розширюється зона самостійності учня і як це чудово для нього – адже він помалу стає справжнім господарем власного життя, йому не потрібна тепер значна опіка з боку близьких і т.ін. Допомагаючи підлітку опанувати ту чи іншу навичку, варто акцентувати на тому, як чудово робити щось самому (готувати на завтра портфель, уміти розігріти собі обід, почистити своє взуття і т.ін.).

Таким чином, незалежно від стану страждаючого аутизмом і від змісту навчання, воно може, по-перше, стати для нього водночас і психотерапією, а по-друге, сприяти емоційно-особистісному дозріванню підлітка. Навчання має працювати на підвищення впевненості в собі, формування надзвичайно необхідного в цьому віці гордого відчуття: «Я можу, я здатний щось зробити сам!»

Варто виділити ще одну важливу специфічну рису роботи з навчання соціально-побутових навичок дітей підліткового віку – принцип діалогізації. Працюючи з аутичною дитиною, дорослому необхідно дізнаватися і по можливості враховувати думку учня про те, чого передусім слід повчитися в даний період: постійно брати до уваги, яке навчання дається важко, яке – легше. Не менш важливо раціонально пояснювати, чому все-таки необхідно навчитися тієї чи іншої справи, як би це не втомлювало вихователя, і обговорювати разом з підлітком, які переваги дає йому самостійне володіння тією чи іншою навичкою.

Але, звичайно, опора на інтереси і запити самого підлітка повинна поєднуватись і з об'єктивним аналізом його труднощів, нехай навіть і не помічених самим учнем.

Варто особливо підкреслити необхідність постійного контакту і такої ж відкритої позиції фахівця не тільки із самим підопічним, але і з його родиною. Вироблена спільними зусиллями фахівця і батьків стратегія роботи, швидше за все буде оптимальною, що найбільш повно враховує специфіку конкретної ситуації. Вище вже говорилося про психотерапевтичний вплив роботи з навчання соціально-побутових навичок на аутичного підлітка, але не менший психотерапевтичний ефект ця робота здійснює і на членів його родини, коли вони починають бачити результати.

Під час роботи з формування важливих для адаптації аутичних підлітків умінь недостатньо спиратися тільки на емоційну зарядженість радісним настроєм чи на вбудовування навчання до ігровогу контексту, що характерно для роботи з дітьми дошкільного віку. Для підлітка мотивування необхідності тієї чи іншої діяльності, врахування його власної думки набувають особливої ролі.

У той же час для аутичних підлітків, як і для молодших дітей, робота з формування соціально-побутових навичок повинна бути підкріплена позитивним емоційним зарядом. Отже. необхідно поєднувати емоційну стимуляцію з раціональним обговоренням, що дозволить посилити мотивацію підлітка, його бажання займатися тим, що вимагає від нього справжньої значної віддачі сил при дуже низьких, як правило, можливостях довільної діяльності.

Проблеми з аутичними дітьми чи дорослими в родинах можуть бути зовсім різними. Проте є першочергові, що найбільш часто зустрічаються. Крім суто домашніх побутових навичок у підлітковому віці, як правило, особливо актуальними є такі навички: самостійне пересування поза будинком, вступ у ситуативні соціальні взаємодії (у магазині, на вулиці, по телефону тощо). Особливе значення набуває навичка самоорганізації.

Таким чином пропонується наступна допомога в самоорганізації. У роботі М.Ю.Веденіної і О.Н.Окунєвої говорилося про те, яке велике значення має чітка зорово-просторова організація в роботі з формування нових соціально-побутових навичок в осіб з важким ступенем аутизму. Крім того, зорова підтримка може стати надійним засобом організації і самоорганізації для аутичних дітей і дорослих зі станами різної ваги (маються на увазі різні розклади, щоденники).

Ми рекомендуємо фахівцю, що починає роботу з розширення сфери самостійності аутичного підлітка, насамперед скласти для нього зразковий розпорядок дня (обов'язково з його власною посильною участю), а також щотижневий розклад (які події відбуваються в різні дні тижня) і розмістити їх на видному місці. У якій формі найкраще скласти такий режим-розклад — тільки у словесній чи, наприклад, з використанням піктограм — найкраще також вирішити разом із самим підлітком. Можна припустити тільки, що невеликі малюнки-піктограми можуть оживити (а виходить, зробити більш привабливим і відповідно діючим) цей інструмент організації довільного поводження.


Видео

Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.