Парадигма як теорія або модель постановки й вирішення проблеми ви-
користовується для характеристики змісту систем і процесів, систематизо-
ваних відповідно до методологічного обґрунтування, механізмів їх станов-
лення й стратегії розвитку. Специфіка наукової парадигми соціальної педа-
гогіки розкривається у визначенні триєдності соціальних процесів (соціаль-
ного розвитку особистості, її інтеграції в соціумі й педагогізації середовища),
які відбуваються в різноманітних соціально-педагогічних інститутах соціуму
під впливом спеціально-організованої діяльності, а також у формуванні прин-
ципово нового її об’єкта й предмета на основі особистісно-соціально-діяль-
нісного підходу, створенні широкого дослідницького поля.
Загалом наукова парадигма суттєво впливає на процес формування
соціальної педагогіки, а зміст і характер уже сформованого наукового знан-
ня відображаються в освітній і практичних парадигмах у вигляді узагальне-
них результатів, які проявляються у світогляді, установках і в позиціях у про-
цесі підготовки спеціалістів і їх фахових реалізації на практиці.
Значний внесок у розвиток наукової парадигми соціальної педагогіки
зробили М.А. Галагузова, І.А. Лепський, Л.В. Мардахаєв, А.В. Мудрик,
Л.Е. Нікітіна, Г.М. Філонов та інші — їм належить провідне місце у виробленні
методології й визначенні її основного термінологічно-категоріального апарату.
Однак, аналіз наукових робіт із соціальної педагогіки переконує в тому,
що їх автори, в основному, уникають такої парадигмальної диференціації й
розкривають сутність і зміст соціальної педагогіки як цілісного соціально-
педагогічного знання і практики. Проте, кожна з парадигм має своє відобра-
ження в різних теоріях і концепціях, у наукових термінах і категоріях, у потре-
бах і проблемах. Це актуалізує необхідність їх окремого розгляду і встанов-
лення певної (умовної) ієрархії. Аргументами на користь пріоритету наукової
парадигми виступають потреби визначення основ, найбільш загальних, фун-
даментальних положень, вихідних позицій і базових знань у соціальній педа-
гогіці. Вони складають частину логічної структури соціальної педагогіки як
наукової дисципліни, яка є особливо складною для наукової розробки. Окрім
того, соціальна педагогіка як наука продовжує переживати період свого ста-
новлення, отже, викликає особливий інтерес і потребує певного осмислення напрацьованого й прогнозування розвитку на майбутнє. Спробуємо це зро-
бити в нашій статті.
Насамперед, зауважимо, що на сьогодні соціальна педагогіка як наука
тісно взаємодіє й інтегрується з різними іншими науками соціальної сфери
— психології, культури, мистецтва, медицини, соціального захисту, соціаль-
ного права тощо. З галузі науки вона поступово переростає в міжпредметну
наукову галузь, у якій відокремлюються фундаментальні й прикладні аспекти.
Структурно вона має загальні й часткові розділи. До загальних відно-
сяться історія соціальної педагогіки, методологія соціальної педагогіки й по-
рівняльна соціальна педагогіка. Вони містять загальні знання, які проявля-
ються на всіх рівнях і у всіх соціально-педагогічних процесах, видах со-
ціально-педагогічної діяльності й типах соціально-педагогічних систем інших
дисциплін соціальної педагогіки.
Історія соціальної педагогіки вивчає періоди й етапи її розвитку, видатні
персоналії, загальні питання історії соціальної педагогіки й соціально-педа-
гогічні дослідження в історичному контексті. Методологія розкриває методо-
логічні основи соціальної педагогіки, особливості науково-дослідної й науко-
во-освітньої діяльності, зокрема, щодо шляхів отримання і способів викори-
стання отриманих знань, логіки й методів соціально-педагогічного пошуку.
Порівняльна педагогіка відображає розвиток соціальної педагогіки в різних
регіонах світу, ступінь і специфіку наукової розробленості соціально-педаго-
гічних проблем, підготовку спеціалістів соціальної сфери за рубежем.
Структуру соціальної педагогіки як наукової дисципліни, перелік основ-
них напрямків наукових досліджень представлено в паспорті спеціальності.
Усі теми наукових досліджень вивчаються, колегіально розглядаються і про-
ходять за визначеним порядком затвердження та реєстрацію. У такий спосіб
забезпечується координація наукових досліджень і вектори розвитку науки в
контексті найбільш актуальної проблематики.
Будь-яка наукова дисципліна розвивається протирічно відносно її скла-
дових і з різною динамікою прирощення наукового знання. Ці протиріччя ви-
являються, найчастіше, на рівні підміни основних понять і заміщення змісту.
Подібне відбувається і в соціальній педагогіці. Прикладом цього може бути
наукова дискусія щодо відношення соціальної педагогіки до соціальної ро-
боти. У її ході виявляються полярні позиції: одні стверджують, що соціальна
педагогіка — це частина соціальної роботи; інші — що соціальна педагогіка
й соціальна робота — одне й те ж, а різниця між ними полягає тільки у сфері
застосування: соціальний педагог працює в освітніх закладах, а соціальний
працівник — у системі соціального захисту. Існує також точка зору, згідно з
якою професії „соціальний педагог” і „соціальний працівник” є похідними від
загальної професії „соціальна робота”; що соціальна педагогіка орієнтова-
на на роботу з дітьми й молоддю, а соціальна робота — на клієнтів усіх інших
вікових категорій.
Науковці лабораторії соціальної педагогіки Інституту проблем вихован-
ня АПН України відстоюють позицію, яка полягає в тому, що:
1) соціальна педагогіка — це теоретична основа соціальної роботи. Адже
для того, щоб надати адекватну і кваліфіковану допомогу людині, яка її по-
требує, необхідно об’єктивно знати про її індивідуальні потреби й можливості,
про найближче середовище та його потенції, про закономірності й особли вості застосування тих чи інших методів, реалізацію соціально-педагогічних
технологій тощо;
2) соціальна педагогіка орієнтована на оптимізацію умов соціалізації
осіб різних вікових категорій і соціальних груп у різних соціальних ситуаціях.
Адже сам процес соціалізації завжди відбувається в полікультурному сере-
довищі (у сім’ї — батьків і дітей; у школі — школярів різних класів і педагогів;
за місцем проживання — друзів, сусідів; у вуличному середовищі — ровес-
ників, друзів, знайомих, незнайомих і т.п.) у процесі як спеціально організова-
них впливів, так і таких, що виникають стихійно.
Не менш дискусійними є твердження й про те, що існує принципова різни-
ця між соціальною педагогікою й соціальною роботою в характері впливів
на людей і в умовах реалізації цих впливів. Однак, практика доводить, що і ті,
й інші у своїх впливах спираються на психолого-педагогічні знання, які дозво-
ляють реалізувати індивідуальний підхід у досягненні поставлених цілей.
Узагальнення напрацьованого в останні десятиліття дозволяє ствер-
джувати, що у своєму розвитку соціальна педагогіка як наука пройшла вже
три етапи:
— емпіричний — на рубежі 80—90-х рр. ХХ ст. — пошук шляхів вирішен-
ня соціальних проблем через удосконалення соціального середовища, що
спричинило підвищений інтерес до виховної проблематики в педагогічній науці,
до появи в теорії виховання соціально-педагогічної проблематики, яка, зде-
більшого, визначалась у контексті „соціального виховання” й розкривалась у
суміжних педагогічних дослідженнях з дошкільного, сімейного, морального,
релігійного виховання та ін., спрямованих на підвищення виховного потенці-
алу середовища. У цей період створювався науковий фундамент, в основу
якого покладено дисертаційні роботи, монографії, наукові статті, матеріали
науково-практичних конференцій, де визначалися теоретичні положення й
методологічні позиції здійснення соціально-педагогічних досліджень; розроб-
лялося наукове й методичне обґрунтування професії „соціальний педагог”
як педагога широкого профілю, який володіє основами юридичних, медичних
і психологічних знань;
— науково-практичний — період 1991—2003 рр. — визначення концеп-
туальних підходів до розвитку практики соціальної сфери на основі педаго-
гічно доцільного змісту і спрямованості; виявлення фактів, тенденцій, зако-
номірностей у соціальній роботі й соціально-педагогічній практиці; визначення
методологічних і теоретико-методологічних засад соціально-педагогічної на-
уки й пошук взаємозв’язків соціальної педагогіки з соціальною філософією,
соціальною психологією, соціологією, правом; означення поля перспектив-
них наукових досліджень; обґрунтування функціональних обов’язків соціаль-
них працівників і соціальних педагогів у різних соціальних інституціях зарубі-
жного досвіду з різними категоріями населення;
— науково-теоретичний — період 2003—2005 рр. — екстенсивний роз-
виток соціально-педагогічної науки і практики, обговорення їх проблем і до-
сягнень на науково-практичних конференціях і методологічних семінарах
різних рівнів; уточнення наукового й категоріального апарату соціальної пе-
дагогіки; поява значної кількості навчальних посібників, рекомендованих МОіН
України, для студентів вищих навчальних закладів; вивчення можливостей ви-
користання зарубіжного досвіду в організації соціально-педагогічної роботи
з різними групами ризику сімей і дітей; визначення принципів організації ком плексних соціально-педагогічних досліджень, а саме: проблемного структу-
рування, проектного моделювання, регіональності; опори на позитивний
досвід практичної роботи й науковий потенціал дослідницьких лабораторій і