Смекни!
smekni.com

Психологічна адаптація співробітників до екстримальних ситуацій з використанням новітніх техноло (стр. 2 из 3)

по-друге - на екрані можна не тільки показувати різні мішені, а також працювати з відеоматеріалами;

по-третє - в реальному масштабі часу і розмірів можна бути учасником сюжету і реагувати в ситуаціях, які змінюються і самостійно діяти.

Саме при такому тренуванні у співробітників повинні вироблятися стійкі психологічні властивості, які є невід’ємною частиною професійної діяльності.

Ефективна психічна адаптація це одна з передумов для успішної професійної діяльності.

Адаптація це динамічний процес, завдяки якому рухливі системи живих організмів, незважаючи на мінливість умов, підтримують стійкість, необхідну для існування, розвитку і продовження роду. Саме механізм адаптації, вироблений у результаті тривалої еволюції, забезпечує можливість існування організму в постійно мінливих умовах середовища.

Завдяки процесу адаптації досягається збереження гомеостазу при взаємодії організму з зовнішнім світом. У цьому зв'язку процеси адаптації містять у собі не тільки оптимізацію функціонування організму, але і підтримку збалансованості в системі "організм-середовище". Процес адаптації реалізується кожного разу, коли в цій системі виникають значні зміни, і зумовлює формування нового гомеостатичного стану, що дозволяє досягати максимальної ефективності фізіологічних функцій і поведінкових реакцій. Оскільки організм і середовище перебувають не в статичній, а в динамічній рівновазі, їхні співвідношення міняються постійно, а отже, також постійно повинен здійснюватися процес адаптації.

Вищенаведене відноситься в однаковій мірі і до тварин, і до людини. Однак істотною відмінністю людини є те, що вирішальну роль у процесі підтримки адекватних відносин у системі " індивідуум-середовище", у ході якого можуть змінюватися всі параметри системи, відіграє психічна адаптація.

Психічну адаптацію розглядають як результат діяльності цілісної самокерованої системи (на рівні "оперативного спокою"), підкреслюючи при цьому її системну організацію. Але при такому розгляді картина залишається неповною. Необхідно включити у формулювання поняття потреби. Максимально можливе задоволення актуальних потребє таким чином, важливим критерієм ефективності адаптаційного процесу. Отже, психічну адаптацію можна визначити як процес встановлення оптимальної відповідності особистості і навколишнього середовища в ході здійснення властивої людині діяльності (процесу), що дозволяє індивідууму задовільняти актуальні потреби і реалізовувати пов'язані з ними значні цілі, забезпечуючи в той же час відповідність максимальної діяльності людини, її поводження, до вимог середовища.

Психічна адаптація є суцільним процесом, що, поряд із власне психічною адаптацією (тобто підтримкою психічного гомеостазу), містить у собі ще два аспекти :

а) оптимізацію постійного впливу індивідуума з оточення;

б) встановлення адекватної відповідності між психічними і фізіологічними характеристиками.

Вивчення адаптаційних процесів тісно пов'язане з уявленням про емоційну напругу і стрес. Це й послужило підставою для визначення стресу як неспецифічної реакції організму на пропоновані йому вимоги і розгляд його як загального адаптаційного синдрому.

Відомий психолог Ганс Сельє, основоположник західного вчення про стреси і нервові розлади, визначив наступні стадії стресу як процесу :

1) безпосередня реакція на вплив (стадія тривоги);

2) максимально ефективна адаптація (стадія резистентності);

3) порушення адаптаційного процесу (стадія виснаження). У широкому розумінні ці стадії характерні для будь-якого адаптаційного процесу. Одним з факторів стресу є емоційна напруженість, що фізіологічно виражається в змінах ендокринної системи людини. Наприклад, при експериментальних дослідженнях хворих у клініках було встановлено, що люди, які постійно перебувають в нервовій напрузі, важче переносять вірусні інфекції. У таких випадках необхідна допомога кваліфікованого психолога. Основні риси психічного стресу:

1) стрес — стан організму, його виникнення припускає взаємодія між організмом і середовищем;

2) стрес — більш напружений стан, ніж звичайний мотиваційний; він потребує для свого виникнення сприйняття погрози;

3) явища стресу мають місце тоді, коли нормальна, адаптивна реакція недостатня. Тому що стрес постав головним чином саме через сприйняття погрози, те його виникнення у визначеній ситуації може з’являтися через суб'єктивні причини, пов'язані з особливостями даної особистості.

Взагалі, саме через те, що індивідууми не схожі один на одного, від фактора особистості залежить дуже багато. Наприклад, у системі "людина-середовище" рівень емоційної напруженості зростає в міру збільшення розходжень між умовами, у яких формуються механізми суб'єкта, і новоутвореними. Таким чином, ті, чи інші умови викликають емоційну напругу не через їхню абсолютну твердість, а в результаті невідповідності цим умовам емоційного механізму індивіда.

При будь-якому порушенні збалансованості "людина-середовище" недостатність психічних чи фізичних ресурсів індивідуума для задоволення актуальних потреб неузгодженість самої системи потреб є джерелом тривоги. Тривога, що позначається як:

— відчуття невизначеної погрози;

— почуття дифузійного побоювання і тривожного чекання;

— невизначене занепокоєння,

є найбільш сильно діючий механізм психічного стресу. Це випливає з відчуття згадуваної вже погрози, що є центральним елементом тривоги й обумовлює її біологічне значення як сигналу неблагополуччя та небезпеки.

Тривога може відігравати охоронну і мотиваційну роль, порівняну з роллю болю. З виникненням тривоги пов'язують посилення поведінкової активності, зміну характеру чи поводження включення механізмів інтрапсихічної адаптації. Але тривога може не тільки стимулювати активність, але і сприяти руйнуванню недостатньо адаптивних поведінкових стереотипів, заміщенню їх більш адекватними формами поводження.

На відміну від болю тривога — це сигнал небезпеки, що ще не реалізована. Прогнозування цієї ситуації носить можливий характер, а в остаточному підсумку залежить від особливостей індивіда. При цьому особистісний фактор грає найчастіше вирішальну роль, і в такому випадку інтенсивність тривоги відбиває скоріше індивідуальні особливості суб'єкта, ніж реальну значимість погрози.

Тривога за інтенсивністю і тривалістю неадекватної ситуації, перешкоджає формуванню адаптаційного поводження, призводить до порушення поведінкової інтеграції і загальної дезорганізації психіки людини. Таким чином, тривога лежить в основі будь-яких змін психічного стану і поводження, обумовлених психічним стресом.

Професор Березін визначив тривожний ряд, що представляє істотний елемент процесу психічної адаптації:

1) відчуття внутрішньої напруженості - не має яскраво вираженого відтінку погрози, служить лише сигналом її наближення, створюючи тяжкий щиросердечний дискомфорт;

2) гіперстезичні реакції - тривога наростає, раніше нейтральні стимули набувають негативного забарвлення, підвищується дратівливість;

3) власне тривога - центральний елемент розглядуваного ряду. Виявляється відчуттям невизначеної погрози. Характерні ознаки: неможливість визначити характер погрози, передбачити час її виникнення. Часто відбувається неадекватна логічна переробка, у результаті якої через нестачу фактів подається неправильний висновок;

4) страх - тривога, конкретизована на визначеному об'єкті. Хоча об'єкти, з якими пов'язується тривога, можуть і не бути її причиною, у суб'єкта створюється уявлення про те, що тривогу можна усунути визначеними діями;

5) відчуття невідворотності катастрофи, що насувається - наростання інтенсивності тривожних розладів приводить суб'єкта до уявлення про неможливість запобігання прийдешньої події;

6) тривожно-боязке порушення - викликувана тривогою дезорганізація досягає максимуму, і можливість цілеспрямованої діяльності зникає.

При пароксизмальному наростанні тривоги всі зазначені явища можна спостерігати в плині одного пароксизму, в інших же випадках їхня зміна відбувається поступово.

Тривога, незважаючи на значну кількість різних значеннєвих формулювань, є єдине явище і служить облігаторним механізмом емоційного стресу. Виникаючи при будь-якому порушенні збалансованості в системі "людина-середовище", воно активізує адаптаційні механізми, і разом з тим при значній інтенсивності лежить в основі розвитку адаптаційних порушень. Підвищення рівня тривоги обумовлює включення посилення дії механізмів інтрапсихічної адаптації. Ці механізми можуть сприяти ефективній психічній адаптації, забезпечуючи редукцію тривоги, а у випадку їхньої неадекватності знаходять своє відображення в типі адаптаційних порушень, яким відповідає характер формуючих при цьому прикордонних психопатологічних явищ.

Ефективність психічної адаптації напряму залежить від організації мікросоціальної взаємодії. Також з адаптацією прямо пов’язаний аналіз факторів визначеного чи навколишнього середовища. Оцінка особистісних якостей оточуючих, як фактора приваблюючого в переважній більшості випадків збігається з ефективною психічною адаптацією, а оцінка таких же якостей як фактора відразливого – з її порушеннями.

У професійній управлінській діяльності стресові ситуації можуть створюватися динамічністю швидкого ухвалення рішення, неузгодженістю між індивідуальними особливостями, ритмом і характером діяльності. Факторами, що сприяють виникненню емоційного стресу в цих ситуаціях, можуть бути недостатність інформації, її суперечливість, надмірність, різноманітність, монотонність, оцінка роботи як перевищуючої можливості індивідума по обсягу чи сступеня складності, суперечливі чи невизначені вимоги, критичні чи обставини ризику при ухваленні рішення.