Смекни!
smekni.com

Формування екологічної культури молодших школярів під час вивчення курсу Я і Україна (стр. 5 из 12)

· міждисциплінарний підхід у формуванні екологічної культури молодших школярів;

· системність, систематичність і безперервність вивчення навчального екологічного матеріалу;

· єдність інтелектуального та емоційно-вольового начал діяльності учнів із вивчення і покращення навколишнього середовища;

· взаємозв’язок глобального, національного і краєзнавчого розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

Принцип міждисциплінарного підходу у формуванні екологічної культури школярів опирається на конкретний зміст кожної навчальної дисципліни. Реалізація цього принципу потребує розв’язання таких проблем:

– визначення функцій кожного навчального предмету в загальній системі екологічної освіти;

– виділення міжпредметних зв’язків та забезпечення узагальнення міжпредметних підходів.

Екологічна освіта пропонує взаємне узгодження змісту і методів розкриття законів, принципів і способів оптимальної взаємодії суспільства з природою на всіх рівнях екологічних знань, що формуються під час вивчення різних навчальних дисциплін.

В «Концепції неперервної екологічної освіти та виховання в Україні» зазначено, що міждисциплінарний підхід до формування екологічного мислення передбачає логічне поєднання та поглиблення системних природничих знань, логічне підпорядкування різнобічних знань основній меті екологічної освіти [34, с. 8].

Оскільки процес формування екологічної культури молодших школярів має міждисциплінарний характер, то необхідними умовами його реалізації є:

1) врахування вікових, індивідуально-психологічних та пізнавальних особливостей учнів;

2) організація безпосередньої діяльності учнів із питань охорони навколишнього середовища, своєї місцевості під час навчально-пізнавальної і суспільно корисної праці;

3) відбір оптимальних форм, методів та прийомів екологічного виховання і навчання;

4) виховання в учнів особистим прикладом бережливого, чуйного, господарського ставлення до навколишнього середовища;

5) єдність дій всього педагогічного колективу школи та батьків в екологічному вихованні дітей.

Принцип системності, систематичності та безперервності вивчення навчального екологічного матеріалу забезпечує організаційні умови формування екологічної культури особистості між окремими ланками освіти: дошкільної, шкільної, позашкільної, професійно-технічної, вищої та післядипломної.

Виховання у дитини поваги до себе самої, до людей, до світу природи розпочинається з родини та дошкільних закладів. Саме з дошкільного віку слід залучати їх до спільної з дорослими екологічно доцільної діяльності. У цей період у дітей починає пробуджуватись інтерес і любов до природи, до пізнання її через різні об’єкти та явища. Завдяки розвиткові емоційно-чуттєвої сфери конкретні об’єкти з природного оточення можуть стати для малюка суб’єктами спілкування. Поступово формується цілісний, емоційно позитивний, ідеальний образ довкілля як основи духовного зв’язку зі світом природи [56].

Становлення й формування екологічної культури учнів стає основою знань про морально-етичні норми та правила і робить їх основним регулятором поведінки. Лише система внутрішніх відносин стає основою особистості і виникає лише в світі культури. Екологічне виховання – це екологія особистості, свідомості, душі, культури.

Наступний принцип – принцип єдності інтелектуального та емоційно-вольового начал діяльності учнів із вивчення і покращення навколишнього середовища. Становлення особистості в умовах педагогічного процесу здійснюється за умови органічної єдності наукових знань про природні та соціальні фактори з чуттєвим їх сприйманням, яке пробуджує естетичні переживання. Цей принцип орієнтує на поєднання раціонального пізнання з художньо-образним, враховуючи безпосереднє спілкування з природою. Взаємозв’язок раціонального та емоційного у практичній діяльності динамічний і різноманітний, залежить від віку школярів. У дітей молодшого шкільного віку переважає емоційно-естетичне сприймання середовища, в середньому шкільному віці – майже однаково проявляється емоційно-естетичне та інтелектуальне сприймання природи, у старшокласників домінує інтелектуальне осмислення природного середовища.

Принцип взаємозв’язку глобального, національного та краєзнавчого розкриття екологічних проблем у навчальному процесі передбачає розгляд локальних, регіональних екологічних проблем у взаємозв’язку із глобальними.

У Концепції екологічної освіти України вказується, що взаємозв’язок краєзнавства, національного і глобального мислення сприяє поглибленому розумінню екологічних проблем на різних рівнях [34, с. 8].

Слід зазначити, що принципи формування екологічної культури учнів реалізуються в практиці школи через засвоєння основних уявлень, понять та наукових фактів про природу. На основі цих принципів визначається вплив людини на природу відповідно до її законів; розуміння багатогранної цінності природи як джерела матеріальних і духовних сил суспільства і кожної людини; оволодіння прикладними і практичними вміннями вивчення і оцінки стану навколишнього середовища; розвиток потреби спілкуватися з природою, свідомого дотримання норм поведінки в природі; активізація діяльності з покращення навколишнього природного середовища.

Як зазначають В. Сергеєва та О. Семенюк, крім загальних принципів формування екологічної культури учнів, виділяють ще морально-етичні принципи. До них слід віднести принципи гармонії, любові, «золотої середини» та оптимізму [56].

Принцип гармонії має проявлятися на всіх рівнях буття: духу, душі й тіла. Гармонію думки, слова та дії визначають три вселенських начала, які лежать в основі нашого світу. Формування екологічної культури має відповідати цьому принципові. Передусім йдеться про вчителів та батьків. Для дітей молодшого шкільного віку саме вони є взірцем для наслідування. А наслідування – прямий шлях до підсвідомості, де й закладені вроджені задатки особистості. Якщо дитина у своєму найближчому оточенні бачитиме високоморальні приклади, то, набувши певних знань та вмінь, шляхом наслідування, гри, пізнавальної діяльності та освіти, вона зможе скоригувати свої потреби. Вчителеві слід постійно пам’ятати, що впливати на інших можна лише через себе. Тобто все, власне, зводиться до одного – як жити самому. Розкриваючи школярам світ природи, знайомлячи їх із потребами довкілля, педагог може відкрити й зміцнити в дитині такі високі моральні якості, як правдивість, доброта, любов, терпіння, милосердя, ініціатива, мужність, турбота, чуйність.

Гармонія взаємодії з природним довкіллям як один із законів загальносвітової необхідності доводить доцільність якнайшвидшого введення дітей у сутність системи «природа – людина – суспільство – природа».

Принцип «золотої середини» працює на цілісність системи. Усвідомити «золоту середину» й відповідно діяти, про яку б справу не йшлося, – головне завдання людини. Спиратися на цей принцип особливо важливо в процесі формування екологічної культури, де будь-які крайнощі у виборі ідеології, у змісті та стратегії навчання, в діяльності можуть зашкодити.

Принцип оптимізму проявляється через пріоритет позитивних дій у процесі розв’язання проблем довкілля, а також через усвідомлення кожною особистістю необхідності збереження природного середовища, своєї реальної активної участі в цьому.

На думку А. Захлєбного [22], І. Звєрєва, І. Суравегіної [62] та інших, формування екологічної культури школярів – не лише одне з найважливіших завдань сучасного суспільства, але й умова його подальшого виживання. Тому важливе значення має той науковий багаж, фундамент знань, який повинен ввійти в світогляд нового покоління, стати основою його діяльності. Головний зміст екологічної освіти полягає у формуванні мотиваційних основ екологічної свідомості дитини. Екологічні знання дітей мають стати засобами, які входять у практичну діяльність і відповідно її мотивують. Зміст екологічної освіти в початковій школі включає такі компоненти:

1) система знань про взаємодію суспільства і природи;

2) система норм і правил ставлення до природи;

3) вміння і навички із вивчення природи та її охорони;

4) емоційно-ціннісні екологічні орієнтири.

Процес формування екологічної культури розглядається як важливий напрям у роботі навчальних закладів. При цьому одним із шляхів підвищення його ефективності є використання різних форм та методів роботи, що стимулюють самостійну діяльність дітей.

Зокрема, як зазначають О. Козіна та О. Степанян [32], до основних форм організації роботи, спрямованих на формування екологічної культури молодших школярів, належать:

1)екологічні екскурсії та спостереження – «експедиції», які передбачають дослідження найближчої місцевості для формування уявлень про навколишні умови, рельєф, екологічну ситуацію, наявність тварин і рослин. Об’єктом дослідження можуть стати будь-які тіла живої та неживої природи (ґрунти, каміння, вода, гірські породи і т. ін.);

2)уроки доброти і мислення серед природи, екологічні бесіди з проведенням проміжних зрізів, дозована розповідь на екологічну тематику. Це передбачає міждисциплінарний характер проведення роботи (наприклад, під час вивчення сезонних змін у природі в курсі «Я і Україна»; на уроках позакласного читання при вивченні творів В. Біанкі, О. Копиленка, О. Олеся, М. Пришвіна, О. Копиленка, тощо). Необхідно використовувати в цій галузі реальні можливості різних дисциплін: математика створює умови для розвитку уміння кількісної оцінки стану природних об’єктів, наслідків діяльності людини у довкіллі. Основи здоров’я і фізична культура закріплюють на дієвому рівні елементарні знання дітей про свій організм, охорону здоров’я, здоровий спосіб життя (раціональне харчування, загартування, норми гігієни); трудове навчання розширює знання учнів про практичну роль природних матеріалів в житті людини, різноманітність трудової діяльності, формує уміння бережливого поводження з тілами природи і виробами з них; навчальні предмети гуманітарного циклу сприяють чуттєво-образному доповненню природного образу (художнє освоєння природної дійсності), розвитку ціннісних орієнтацій, оцінних суджень і т. ін.;