Організовано самостійну роботу в позаурочний час для студентів, які прагнуть поглибити свої знання з програмного матеріалу, освоїти ту чи іншу нову тему, використати персональний комп’ютер при підготовці до занять з інших предметів, написанні курсових та дипломних робіт у комп’ютерних класах та електронному читальному залі на 36 робочих місць.
На всіх факультетах впроваджено навчальний курс «Методика застосування комп’ютерної техніки при викладанні предметів шкільного курсу» – 3 кредити.
Ще одним напрямком навчально-методичної роботи, заснований на базі комп’ютерних технологій, є розробка тестових систем комп’ютерної перевірки знань. З ряду дисциплін розроблено комплекси рівневих тестів перевірки вхідних, поточних і підсумкових знань. Кафедрами видані як текстові варіанти тестів, так створено і електронні системи тестування, які розміщені у складі інтерактивних комплексів навчально-методичного забезпечення дисципліни. Для визначення рівня знань, умінь та навичок студентів-випускників створено тестові варіанти комплексних кваліфікаційних завдань трьох рівнів, які використовуються на державному екзамені з педагогіки та бакалаврських випускних екзаменах з фаху.
Зростання частки часу на самостійну роботу студента у навчальних планах спеціальностей вимагає активізації роботи з пошуку ефективних форм організації індивідуального навчання студента та його оцінки. Вважаємо, що ІНДЗ є однією з ефективних форм реалізації цих завдань.
* * *
1. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу(документи і матеріали 2003-2004 рр.)/ За ред. В.Г. Кременя. Авт. кол.:Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В., Бабин І.І..- Київ-Тернопіль: Вид. ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004.- 147 с.
2. Підвищення ефективності вищої освіти і науки як дієвого чинника суспільного розвитку та інтеграції в європейське співтовариство/ Доповідь міністра В.Г. Кременя на підсумковій колегії Міністерства освіти і науки (27 лютого 2004 року, м. Одеса)// Освіта.- 2004 р.
3. Степко М.Ф., Болюбаш Я.Я., Шинкарук В.Д., Грубінко В.В., Бабин І.І. Вища освіта України і Болонський процес. Навчальна програма. - Київ-Тернопіль: Вид. ТДПУ ім. В. Гнатюка, 2004.- 18 с.
ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПРОГРАМИ НАВЧАННЯ СТУДЕНТІВ ТА
ЗАПРОВАДЖЕННЯ ІНСТИТУТУ КУРАТОРІВ ІНДИВІДУАЛЬНИХ ПРОГРАМ
Юрій РУДАВСЬКИЙ, Петро КОСТРОБІЙ,
Орест ЛОЗИНСЬКИЙ, Анатолій ЗАГОРОДНІЙ,
Національний університет «Львівська політехніка», м. Львів
Входження національної вищої школи в європейський освітній та науковий простір є складною та багатоаспектною задачею, яка вимагає вирішення багатьох питань як на державному рівні, так і в кожному окремому вищому навчальному закладі. Інтеграційні процеси, які відбуваються в освіті європейських країн і в першу чергу – країн-учасниць Болонської декларації, базуються на спільних вимогах цієї декларації, критеріях та стандартах національних систем вищої освіти. Вони спрямовані на суттєве підвищення конкурентоспроможності національних систем освіти та науки, на забезпечення мобільності студентів, викладачів і науковців.
Найважливішими аспектами таких інтеграційних процесів є запровадження в державах-учасницях Болонської співдружності двоступеневої (двоциклової) системи підготовки фахівців (бакалавр-магістр) та Європейська кредитно-трансферна система навчання (ECTS), що в умовах ринкової економіки дає змогу поєднати інтереси особи з інтересами суспільства. Реформування вищої освіти, яке здійснюється в нашій державі протягом останніх років, є, на нашу думку, вагомою передумовою інтеграції України в європейський освітянський простір, і та робота, що проводилась у наших вищих навчальних закладах, виявилась своєчасною.
Львівська політехніка однією із перших у системі вищих навчальних закладів України розпочала перехід до підготовки фахівців за ступеневою системою, передбаченою в свій час Законом України «Про освіту» та відповідними нормативними документами Міністерства освіти і науки України. Цей перехід для нашого університету характеризувався такими особливостями:
1. Створенням нових освітньо-кваліфікаційних характеристик та освітньопрофесійних програм, побудованих за принципом «зверху-донизу», тобто від рівня магістра до рівня бакалавра, а не навпаки;
2. Запровадженням кредитного виміру навчальних дисциплін;
3. Запровадженням модульно-рейтингової системи оцінювання знань, в основу якої закладено розбиття дисципліни на навчальні модулі, можливість здачі та зарахування цих модулів у процесі навчання і визначення на підставі такої організації навчального процесу семестрового, річного та підсумкового рейтингу студента.
4. Організацією вступу абітурієнтів тільки на напрями підготовки і вибору спеціальності у певному напрямі не раніше ніж на шостому – сьомому семестрах. Підставою такого вибору є бажання студента та його підсумковий рейтинг здобутий протягом шести – семи семестрів навчання;
5. Структурною реорганізацією університету, перший етап якої передбачав зосередження окремих бакалаврських напрямів підготовки в рамках одного навчального структурного підрозділу-факультету, а другий етап – формування та організацію на базі факультетів навчально-наукових інститутів. Особливістю цієї структурної реорганізації є те, що нею передбачено наявність двох шкіл – школи бакалаврату (базова вища освіта) і школи підготовки спеціалістів та магістрів (повна вища освіта). У навчально-наукових інститутах здійснюється підготовка фахівців за певним напрямом або групою споріднених напрямів та спеціальностями, охопленими цими напрямами. Логічною передумовою такого організаційного формування була також необхідність зосередження в рамках одного навчально-наукового інституту наукових шкіл, які б відповідали напрямам та спеціальностям підготовки фахівців.
Усі ці напрацювання стали відправною точкою щодо реалізації певної моделі забезпечення академічної мобільності особи, яка навчається, гнучкості в системі підготовки фахівців з метою їх адаптації до швидкозмінних вимог національного та світового ринків праці, і, як тепер виявилось, вони тісно корелюють з принципами, закладеними в Болонській декларації 1999 року.
Як вже згадувалося, базовими принципами Болонського процесу є запровадження в національній вищій школі двоциклової системи навчання та Європейської кредитнотрансферної та акумулюючої системи (ECТS). Реалізація основних принципів ЕСТS в технічній освіті України передбачена кредитно-модульною системою організації навчального процесу, заправадження якої визначено наказом Міністерства освіти і науки України. Трансформація ж ступеневої системи освіти в двоциклову, необхідність якої Львівська політехніка обґрунтовувала починаючи ще з 1995 року, дасть можливість реалізувати технологічне наповнення кредитно-модульної системи організації навчального процесу як моделі ECТS для вищої школи України.
Львівська політехніка на сьогодні вже має окремі напрацювання які, на нашу думку, могли б стати основою для технологічного наповнення кредитно-модульної системи організації навчального процесу. Зокрема, це створення принципово нової освітньокваліфікаційної характеристики, в основу якої покладено принцип – від знань, навичок, умінь, які визначаються ОКХ, до структурно та логічно підпорядкованих змістових модулів магістерського циклу підготовки і формування на її основі вимог до бакалаврського циклу підготовки. На підставі ОКХ кожного з циклів здійснюється формування змістових модулів, які є основою для побудови освітньо-професійної програми як остову (ядра) напряму підготовки чи спеціальності (нормативної компоненти) так і вибіркових блоків, які формують індивідуальну освітньо-професійну програму особи, що навчається (індивідуальну траєкторію). Зауважимо, що в нашому розумінні змістовий модуль – це пойменована, цілісна, чітко структурована та відповідно удокументована у встановленній формі змістова частина підготовки фахівця, яка повинна бути засвоєна студентом за допомогою різних форм навчального процесу, включаючи і самостійне навчання студента. При цьому змістові блоки будуються на засадах кредитного виміру, що дасть змогу їхнього взаємозарахування в рамках європейської системи ECTS. Обмеженнями щодо формування індивідуальної змінної траєкторії навчання студента є, по-перше, структурно-логічна підпорядкованість змістових модулів, які визначають цю траєкторію, а, по-друге, часовий фактор та мінімальна кількість кредитів, які студент має зарахувати. Приклад формування індивідуальної навчальної програми, яка містить як обов’язкові, так і вибіркові блоки дисциплін і дає змогу студентові вибирати змінну траєкторію підготовки представлений на схемі. Це індивідуальна навчальна програма магістра інженерії за спеціальністю «Електромеханічні системи автоматизації та електропривід», яка містить вибіркові модулі як з автоматизації, так і з менеджменту конкретної галузі, а саме – нафтовидобутку та експлуатації нафтових свердловин.