Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (стр. 39 из 62)
1. Здатність демонструвати знання основ та історії дисципліни.
2. Здатність логічно і послідовно викласти засвоєне знання.
3. Здатність вникати в контекст (чіткого осмислення) нової інформації та давати її тлумачення.
4. Уміння демонструвати розуміння загальної структури дисципліни і зв’язок між її розділами.
5. Здатність розуміти і використовувати методи критичного аналізу і розвитку теорій.
6. Здатність правильно використовувати методи і техніку дисципліни.
7. Здатність оцінювати якість досліджень у певній предметній галузі.
8. Здатність розуміти результати спостережень та експериментальних способів перевірки наукових теорій.
Випускники другого рівня повинні:
1. Опанувати предметну область на більш високому рівні, тобто володіти новітніми методами та технікою (дослідження), знати новітні теорії та їх інтерпретації.
2. Критично відстежувати і осмислювати розвиток теорії і практики.
3. Оперувати методами незалежного дослідження і вміти пояснювати його результати на більш високому науковому рівні.
4. Бути здатним внести оригінальний внесок у дисципліну в відповідності з канонами певної предметної області, наприклад, у рамках кваліфікаційної роботи.
5. Продемонструвати оригінальність і творчий підхід.
6. Оволодіти компетенціями на професійному рівні. Система рівневих індикаторів і система описів курсів за типами
Два інші невід’ємні компоненти конструкції – це система рівневих індикаторів та система описів курсів за типами.
Якщо говорити про рівні, то за основу узято стандартну систему: o курс базового (Basic) рівня (вступ до предмету);
o курс проміжного (Intermediate) рівня (призначений для формування поглиблених
базових знань); o курс просунутого (досконалішого) (Advanced) рівня; o спеціалізований курс (S).
За типами курси поділяються на:
основний (Core) курс (частина основної програми); зв’язаний (Related) курс (підтримуючий основну програму); непрофілюючий (Minor) курс (необов’язковий).Розподіл кредитів за рівнями і типами курсів робить систему прозорою і простою для розуміння і користування, наприклад, 5 — А — R означає, що даний курс містить 5 одиниць трудомісткості, є просунутим (досконалішим) і підтримуючим.
Моделі розподілу навчального навантаження за типами курсів, рівнями і модулями У рамках напрямів були виділені п’ять типів модулів:
Основні модулі, тобто групи предметів, що становлять ядро відповідної науки (наприклад, для бізнесу і менеджменту це: бізнес–функції, середовище бізнесу тощо).
Підтримуючі модулі (наприклад, для бізнесу і менеджменту це – математика, статистика й інформаційні технології).
Організаційні і комунікаційні модулі (наприклад, управління часом, робота в групах, риторика, іноземні мови).
Спеціалізовані модулі, тобто необов’язкові, але такі, що розширюють і заглиблюють компетенції у вибраній галузі, факультативні.
Переносні модулі (наприклад, проекти, дисертації, бізнес-ігри, стажування, модулі, що пов’язують теорію і практику).
Основні і спеціалізовані модулі при цьому розглядаються як блоки, що спрямовані на набуття, розширення і поглиблення знань; підтримуючі — як ті, що розвивають методологічні компетенції; організаційні і комунікаційні — як такі, що спрямовані на самонавчання і самоорганізацію; а переносні – як такі, що забезпечують перенесення знань на практику. Загальна тенденція побудови модулів така: чим вище рівень, тим більше модулів, що поглиблюють знання і встановлюють зв’язок між теорією і практикою. Наприклад,
1-й рівень навчання (3-4 роки):
• основний - 30%,
• підтримуючий - 25%,
• організаційний і комунікаційний - 10%,
• спеціалізований - 10%,
• переносний - 25%;
(Усього – 100%).
2-й рівень навчання (1-2 роки):
• основний - 20%,
• підтримуючий - 10%,
• організаційний і комунікаційний - 0%,
• спеціалізований - 40%,
• переносний - 30%;
(Усього – 100%).
Звичайно, можливі інші форми розподілу, суть не в жорсткому відсотковому розподілі, а у визначенні діапазону коливання.
Згода експертів щодо варіанту розподілу навантаження за курсами в рамках програми виражається в кредитах (ECTS). На практиці 1 кредит припускає приблизно від 25 до 30 годин навантаження студента, включаючи: аудиторні заняття, самостійну роботу й інші види діяльності. Звичайно, кількість годинного навантаження за академічний рік є тільки однією з складових, що визначають місткість в одного кредиту. Порівняння академічного навантаження відбувало в різних країнах з урахуванням поділу загального річного навантаження на власне навчальні блоки, періоди самостійних занять та підготовки до іспитів. Практично всі країни працюють у межах від 34 до 40 тижнів на рік. Приймаючи, що в тижні міститься від 40 до 42 годин, кількість офіційних годин на рік була розрахована в обсязі від 1400 до 1680 (середнє число 1520). Отже, при кількості кредитів за рік 60, один кредит складає від 25 до 30 годин навантаження.
1-й рівень навчання (3 роки) в % - кредитах:
• основний - 30%=54,
• підтримуючий - 25%=45,
• організаційний і комунікаційний - 10%=18,
• спеціалізований -10%=18,
• переносний - 25%=45
(Разом 100%=180).
1-й рівень навчання (4 роки) в % - кредитах: • основний - 30%=72,
• підтримуючий - 25%=60,
• організаційний і комунікаційний - 10%=24,
• спеціалізований -10%=24,
• переносний - 25%=6
(Разом 100%=240).
2-й рівень навчання (1рік) в % - кредитах:
• основний - 20%=12,
• підтримуючий - 10%=6,
• організаційний і комунікаційний – 0,
• спеціалізований - 40%=24,
• переносний - 30%=18
(Разом 100%=60).
2-й рівень навчання (2 роки) в % - кредитах:
• основний - 20%=24,
• підтримуючий - 10%=24,
• організаційний і комунікаційний – 0,
• спеціалізований - 40%=48,
• переносний - 30%=36
(Разом 100%=120).
Кредитна рамка це просто система, яка забезпечує вимірність і порівняність результатів навчання в контексті різних типів кваліфікацій, програм і середовищ навчання, стандартний (прийнятий) інструмент порівняння програм. Кредити обов'язково мають диференціюватися за рівнями, в цьому випадку вони забезпечують більш достовірну інформацію щодо складності і глибини курсу. Кредити як такі мають тільки один вимір рівня — навантаження, але в Додатку до диплома, вкладиші, вони супроводжуються і доповнюються іншою інформацією: про вуз, одержаний ступінь, рівень, зміст, якість роботи випускника (у вигляді оцінок) і ін.
Для того, щоб додати системі кредитів реальний статус «валюти» і забезпечити адекватну роботу системи, дуже важливо пов'язати кредити з механізмами забезпечення якості і дати чітке визначення критеріїв оцінки результатів навчання.
Моделі розподілу навантаження за типами курсів, рівнями і модулями в ECTS мають вирішальне значення в управлінні якістю підготовки фахівців вищих навчальних закладів, у створенні умов для зіставлення системи ступенів, та потребі зміни і адаптація методів навчання, оцінки, а особливо методів забезпечення якості.
У країнах, які зовсім недавно увійшли до Болонського процесу або ввійдуть в найближчим часом заплановано експеримент із введення системи залікових одиниць. Відтак ВНЗ мають здійснити перепідготовку або навчання керівний, викладацький і навчальноадміністративний персонал, а Міністерствам освіти - передбачити фінансування і інформування про хід експерименту. Убезпечуючись від зниження якості навчання, систему залікових одиниць треба буде вводити поетапно, контролюючи кожен етап і фінансуючи його на основі поетапного бізнес-плану. Кожну навчальну дисципліну потрібно буде оцінити в залікових одиницях, відповідно розробити методики аудиторних і позааудіторних занять і бально-рейтингового контролю. Необхідно забезпечити учнів потрібними інформаційними матеріалами і створити інститут тьюторов для персонального консультування студентів в рамках експерименту.
Викладачам доведеться точніше сформулювати вимоги до знань з навчальних дисциплін, методично і технічно забезпечити самостійність студентів, постійно контролювати їх роботу, опанувати способи концентрованого викладу матеріалу, регулярно проводити індивідуальні консультації. Тобто акцент у викладацькому навантаженні зміститься в методичну сторону. Нормою стане систематичне оновлення змісту навчання, методик і матеріалів (дидактичних, інформаційних, для моніторингу).
Отже, викладач постає перед необхідністю постійного самовдосконалення і самонавчання. Це зумовлює необхідність постійного проведення семінарів, конференцій і
т. ін. щодо проектування сучасного, якісного, необхідного зараз навчально-виховного простору не тільки системі вищої освіти, а в системі неперервної освіти взагалі.
Крім того, сьогодні ключова задача держави - побудувати систему освіти, що забезпечує однакові освітні можливості всім громадянам країни. Усе це - аргумент за те, щоб кожен крок на шляху приєднання до Болонського процесу перевіряти чинником соціальності, зокрема, доступністю до якісної вищої освіти.
МОДЕЛЬ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТА
| Результати роботи |