Смекни!
smekni.com

Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Болонського процесу (стр. 41 из 62)

Для впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу вищий навчальний заклад повинен мати три основні елементи ECTS.

Основні елементи ECTS:

інформаційний пакет – загальна інформація про університет, назва напрямів, спеціальностей, спеціалізацій спеціальностей, анотації (змістові модулі) із зазначенням обов'язкових та вибіркових курсів, методики і технології викладання, залікові кредити, форми та умови проведення контрольних заходів, система оцінювання якості освіти тощо;
договір про навчання між студентом і вищим навчальним закладом (напрям,

освітньо-кваліфікаційний рівень, порядок і джерела фінансування, порядок розрахунків);

академічна довідка оцінювання знань, що засвідчує досягнення студента в системі

кредитів і за шкалою успішності на національному рівні та за системою ECTS.

Впровадження в діяльність вищих навчальних закладів основних положень Болонської декларації є передумовою входження України до єдиної Європейської зони вищої освіти.

Для цього необхідно негайне вирішення питань:

- гармонізації змісту та параметрів стандартів організації навчального процесу до міжнародних стандартів;

- розробки основних елементів кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

- реорганізації навчального процесу на основі модульної побудови навчальних планів та технологій навчання;

- введення паралельно до існуючої системи кредитів залікових трансферних кредитів, системи оцінювання успішності студентів;

- розробки моделей управління якістю освіти;

- організація моніторингу якості освіти за критеріями і оцінками стандартів міжнародних організацій;

- забезпечення впровадження міжнародного підходу до визначення кваліфікації випускника вищої школи з наданням додатку до диплому рекомендованого ЮНЕСКО.

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ВИЩОЇ ОСВІТИ НА СТАДІЇ ПРОЕКТУВАННЯ

Володимир САЛОВ,

начальник навчально-методичного управління,

Дніпропетровський національний гірничий університет,

м. Дніпропетровськ, Е-mail: salovv@nmu.org.ua)

1. Результати низки нарад та семінарів, які проведені МОН України, свідчать про те, що Болонський процес сприймається в Україні як ефективний обмін досвідом, як шанс гармонізувати систему вищої освіти до кращих моделей, зберігаючи свої надбання та переваги.

Участь у Болонському процесі має вагомі позитивні сторони.

Активізована діяльність усіх суб’єктів вищої освіти. Ще не один семінар не проведено без участі перших осіб МОН України. Конкретизовано професіоналізм перших осіб вищих навчальних закладів.

Самоідентифікація усіх суб’єктів вищої освіти теж приносить користь. Вища освіта України запрацювала як система. Системі вищої освіти України є що взяти із досвіду інших країн і є що запропонувати іншим. І сьогодні ми з увагою заслухали результати ініціативної діяльності провідних навчальних закладів.

2. Сьогодні в контексті Болонського процесу інтенсивно обговорюються складові управління вищою освітою: кредитно-модульна організація навчального процесу, контроль якості та мотивація.

Організація

КОМПОНЕТИ УПРАВЛІННЯ ОСВІТОЮ

Мотивація

Рис. 1. Складові управління вищою освітою

Однак проектування вищої освіти вимагає особливої уваги всіх суб’єктів. Якість вищої освіти закладається саме при проектуванні. Функції інших складових управління освітою полягають у забезпеченні запланованої якості.

Освітні стандарти як проект вищої освіти є основою впровадження кредитно-модульної системи підготовки.

Мобільність студентів вищих навчальних закладів та працевлаштування випускників можливі лише за умов надання не тільки академічної кваліфікації, а й професійної, що головне.

Студент навчається у вищому навчальному закладі з метою одержання роботи відповідно до рівня освіти. Саме професійна компетентність випускників має бути критерієм якості вищої освіти та взаємовизнання її результатів. Сьогодні метою професійної підготовки є ключова вимога ринку праці до кваліфікації випускника вищого навчального закладу – «уміння».

Тобто цілі навчання у вищій школі є зовнішніми та визначаються змістом майбутньої професійної діяльності випускників.

Для багатьох європейських вищих навчальних закладів забезпечення бакалаврів професійною кваліфікацією - нова проблема.

Наш досвід може бути корисним іншим. У теорії менеджменту є така теза, що будь-який успіх треба використовувати і зосередити увагу на своїх можливостях. Мета такого підходу - використання власних досягнень і трансформація їх у фундамент наступної діяльності. У стандартах вищої освіти України ми ігноруємо такий підхід.

Нагадаю, що розробка стандартів виконана відповідно до методики, запропонованої наказом № 285 від 1998 р., яка по суті є дослідницькою роботою і дозволила системно розглянути цілі підготовки та зміст навчання.

Позитивними сторони стандартів вищої освіти України є:

Відбір змісту навчання за критерієм «уміння фахівця».

Пристосованість до КМСОНП.

Наявність варіативної частини навчання.

Позитивні сторони методології розробки:

А. Вирішення проблеми відбору змісту навчання за умов визначених критеріїв - професійних умінь, що необхідні для майбутньої діяльності.

Б. Пристосованість до кредитно-модульної системи організації навчального процесу.

Зміст навчання подається як перелік змістових модулів, що випливає із цілей підготовки. Кожен модуль оцінено за трудомісткістю через кредити. Взаємовизнанню модулів немає перешкод, що створює умови мобільності студентів.

В. Наявність варіативної частини навчання, що дозволяє формувати індивідуальні «траєкторії» підготовки.

Рис. 2. Структура варіативної частини навчальної програми

На нашу думку, студент повинен обирати не дисципліни, а блоки дисциплін, що змістовно об’єднані за принципом реалізації тієї чи іншої професійної задачі.

Профілізація бакалавра має забезпечуватись блоком професійно орієнтованих дисциплін за однією із спеціальностей, що входять до напряму підготовки. Іншим чином професійної кваліфікації бакалаврам не надати.

Тобто студенту треба надати можливість обирати не зміст навчання, а зміст освіти – конкретну мету професійної підготовки. І це завдання вищого навчального закладу. Студент не має досвіду для формування змісту навчання. Інша справа, що номенклатура таких змістових блоків повинна задовольняти різноманітні запити студентів.

Студенту треба створити умови щодо свідомого обрання індивідуальної траєкторії навчання. Для вирішення завдання методологія проектування повинна бути прозорою та зрозумілою всім суб’єктам вищої освіти.

Стандарти вищої освіти надають кожній системі вищої освіти зрозумілості. Наприклад, непорозуміння освітян різних країн легко усунути завдяки прийняттю взаємоузгодженого європейського стандарту «Терміни та їх визначення», що зумовить термінологічну базу вищої освіти.

3. Щодо впровадження кредитно-модульної системи відокремлено від завершення роботи над стандартами, на нашу думку, ми намагаємося відповісти на питання «Як?», хоча ще не маємо відповіді на питання «Що?».

Але саме до відповіді на питання «Що?» система вищої освіти України наблизилась набагато більше, ніж інші. Ми розглядаємо структурно-логічну схему викладання, але ігноруємо структурно-логічну схему проектування. Структурно-логічну схему проектування вищої освіти ми маємо і це вагоме надбання. Стандарти вищої освіти створені. Але ми зупинились.

Рис 3. Структурно-логічна схема проектування вищої освіти

Не можна без наявності стандартів впроваджувати КМСОНП.

Тим більше, що Положення про кредитно-модульну систему ґрунтується на використанні цих стандартів.

Фактично ми маємо галузеві стандарти вищої освіти першого покоління. Їх потрібно удосконалювати, адаптувати та презентувати.

Для забезпечення прозорості необхідно зобов’язати базові ВНЗ розмістити тексти стандартів на своїх сайтах.

4. Залишається відкритим питання кваліфікації випускників.

На нашу думку, треба визначити і відокремити освітню кваліфікацію та професійну кваліфікацію.

До визначень Законом України «Про вищу освіту» додавати нічого не треба, необхідно лише вилучити зайве, а саме:

î термін «спеціаліст» (забезпечується технологічним рівнем професійної діяльності); î термін «освітньо-кваліфікаційним рівень». Якщо існує освітній рівень та професійний рівень і кваліфікація, навіщо поєднувальний рівень?