Сучасне українське козацтво на півдні Одещини (стр. 1 из 30)

С.В.Тимофєєва

Сучасне українське козацтво на півдні Одещини

2005

…Історія вчить, що ефективне те, що утверджує своє. А своє у нас – козацтво – спосіб життя вільної людини, яка із зброєю в руках захищала Богом дані їй вольності й права…

Історичні умови буття українського народу породили самобутній феномен – козацтво. Воно втілювало в собі фізичне і духовне здоров’я нації, інтелектуальну силу, життєздатність, оптимізм і енергію. Це була об’єднана, згуртована, ідейно і духовно зцементована, суворо дисциплінована національна сила, яка очолювала боротьбу проти чужоземних ворогів. Майже чотириста років тому козаки так виклали королівським послам свою роль і призначення: «Подібно до наших предків, хочемо й ми користуватися вольностями життя, маєтностями і свободами, що належать рицарським людям… Дбаємо про те, щоб так само, як ми отримали від своїх предків ті права і вольності, щоб і наші наступники прийняли їх цілими і непорушними, з примноженням слави. І щоб вони один після одного передавали їх у прийдешні часи».

Відродження козацьких традицій сьогодні є надзвичайно потрібною і важливою справою. Постане сучасне українське лицарство – духовно постане Україна. Сьогодні нам належить продовжити велику місію козацтва. Козаки знову мають стати захисниками честі й гідності України, її традицій, її культури.

Сучасний загальнодержавний сплеск цікавості до історії козацтва й зокрема уваги до його проблем пояснюється просто: йде формування національної еліти, яка спирається в своїй діяльності на національний – козацький! – досвід державотворення.

В програмі діяльності Українського козацтва є такі слова:

«Враховуючи унікальність козацтва, як соціального явища світового масштабу, що воно несе в собі неосяжний національно-духовний, моральновиховний і військово-патріотичний потенціал; що Українське козацтво є наша українська форма демократії і державності і форма військового устрою; що структура організації Українського козацтва легко вписується в адміністративний устрій України і підкріплює його, метою козацького руху є розбудова української держави через духовне об’єднання народу, мобілізація енергії на економічне процвітання і підняття добробуту людей…»

Душу – Богу!

Життя – Батьківщині!

Серце – людям! Честь – нікому!

Слава козакам! Слава Україні!

Нехай ці слова служать дороговказом для нас.

Тимофєєва С.В. Сучасне українське козацтво на півдні Одещини.

СПД СП. Білгород-Дністровський. 2005.

І. КОЗАЦЬКА НАЦІЯ

«Українській козак - це лицар України, морально чиста, високодуховна і матеріально незалежна людина, яка вміє панувати над собою, володіє своїми емоціями, розумом і волею, патріот України, який постійно морально, психологічно, духовно і фізично готує себе до оборони Батьківщини, захисту родини, свого роду та українського народу, своєї честі та гідності, дбає про єдність Українського козацтва і українства всього світу».

Статут Українського козацтва.

Підтверджуючи правоту Нобелевського комітету, який признає синусоїдальність розвитку виключно важливим відкриттям сучасної цивілізації, в останній час багато уваги приділяється історії козацтва, повторюючи на новому виткі етногенетичної спіралі розвиток інтересу до витоків національної культури.

Це характерне для етапу формування національної еліти, патріотичний настрій якої спрямований на обґрунтування української державності.

За своєю суттю український народ показав себе козацькою нацією з прогресивними козацькими звичаями і традиціями, українською національною ідеєю в козацькому варіанті. В українському народу дух козацтва живе в способі життя, діяльності і поведінки, в розвитку козацьких форм самоврядування.

Активізація політичного життя під гаслом визволення України ініціювала відродження козацько-лицарських традицій в Україні, появи козацьких осередків та об’єднання їх в єдине Українське козацтво. Сприйняття козацтва як споконвічної сили, що виборювала волю України, призвела до масовості руху. Тому актуально вивчення процесу становлення сучасного козацтва, його цілей, сутності козацького руху, місця його у розбудові сучасної України. Феномен козацтва потребує серйозного осмислення для пошуку оптимальних шляхів використання відроджуваного козацтва в сучасних умовах, зрозуміння та передбачення місця козацтва в українському суспільстві й державі ХХІ століття.

З літератури по історії сучасного козацтва Одеської області вийшла книга Б.Сушинського “Лицарі Причорноморського степу” та збірка статей викладачів історичного факультету Одеського національного університету ім. І.І.Мечнікова “Одеса козацька”.

Є публікації в пресі Білгород-Дністровського району, Одеської області, Всеукраїнських видань козаків Б.Устименка, Л.Городецького, В.Тимофєєва, архівні матеріали козацьких товариств, мемуари учасників козацького руху, епістолярна спадщина отаманів козацьких осередків, матеріали інтернетсайтів.

Глобальне законодавче дослідження і процес відродження козацьких традицій, які відбуваються останнім часом в Україні, ще й сьогодні зустрічають ряд серйозних перешкод. Однією з головних перепон є інформаційний голод, який витікає з відсутності або недоступності впорядкованої джерельної бази, анотованих бібліографічних оглядів, тематичних анотованих досліджень.

В кінці ХУІ століття козацтво зміцнюється і виділяється в окремий суспільний стан зі своєю особливою організацією з специфічними порядками й характером життя, з своїм центром. На території південно-східної України, яку захищала від татаро-турецьких загарбників місцева людність і ті втікачі, які йшли з західних і північних українських земель, де в той час селянство було вже закріпачене, польські й українські магнати і шляхтичі, почали закріпачувати населення, захоплюючи землі, на яких воно сиділо. Для селянства, щоб не потрапити в панське ярмо, залишався один вихід: покозачитися, визнати владу козацьких старшин і разом з усім козацтвом, яке на той час уже створило свій центр – Запорізьку Січ, - вступити в боротьбу з панами за свої землі і право бути вільним хліборобом.

Оскільки козацтво створило свою військову організацію і свій центр, набуло великого досвіду боротьби проти ординців, мало своїх досвідчених ватажків, то, зрозуміло, воно й очолило селянську боротьбу проти польсько-шляхетського гноблення. Можна вважати, що у тодішніх умовах Запорізька Січ стала початковим станом у формуванні української державності.

Отже, Запорізька Січ була козацькою республікою, своєрідним прообразом Української козацької держави, яка створилася в ході визвольної війни в середині ХУІІ століття під керівництвом Богдана Хмельницького.

Після ліквідації польсько-шляхецького режиму протягом 1648 р., встановлюється новий державний апарат, в Україні складалася нова військовоадміністративна і політична система, формувалась українська національна держава, в якій адміністративний устрій складався на зразок Запорізької Січі.

Після руйнації Запорозької Січі козацька маса розійшлася по величезних земельних просторах, зокрема й по півдню України, зробивши чималий внесок у освоєння і заселення цього регіону. Знищення основної організації українського козацтва, Наддніпрянської Січі, не завадило виникненню нових формувань такого типу.

Одразу ж після зайняття Січі царськими військами козаки почали звертатися до генерала Текелія з проханням відпустити їх на рибни лова за кордон. Незабаром в курінях майже не лишилося козаків. Запорожці, скориставшись неуважністю російського генерала, сіли на човни і попливли з Січі по Дніпру аж до Туреччини. Так пішла половина перебуваючого в Січі війська і забрала з собою ті вільні думки, проти яких було влаштовано погром. Отже, замість повного знищення запорозького козацтва і перетворення його на регулярне військо сталося зовсім інше: значна частина козацтва опинилась на боці Туреччини, з якою Росії ще треба було вести боротьбу на південних кордонах.

Козаки розселилися в перші роки після виходу з Запоріжжя в Очаківській окрузі, на Березані, по Тилігулу, біля Хаджибею і Балти, у пониззі Дністра від Акермана до Бендер, в Буджаку, в дунайських гирлах – у Вилковому, Кілії, біля Тулчи й Галаца.

Приймаючи до себе козаків, Туреччина послаблювала позиції Росії на півдні. Козакам надавалася земля для заснування Січі в пониззі Дністра – в Кучурганах, озброєння і коні. Козацтво виявилося об’єктом політичної гри між Росією і Туреччиною (царський уряд Росії вимагав повернення козаків). Російський уряд знову і знову вимагав від Туреччини переселення запорожців з прикордоння. Тому було вирішено переселяти козаків за Дунай.

За час війни 1787-1791 рр. Задунайські запорожці створили свою військову організацію і закріпилися на певний час в гирлі Дунаю та розмістили свій Кіш в Дунавцях – в Катирлезі (Очаківська округа відійшла до Росії), а також в місцях нижче Старої Кілії на острові.

Протяжність південних кордонів Російської імперії була відома не тільки козацтву на Україні. Запорозькі козаки, що розходилися по великих південних просторах, зустрічались тут з представниками некрасівських і донських козаків.

Поступове переслення їх почалося в 1778 р. і тривало, вірогідно, біля 8 років. Воно мало два потоки: один йшов в Анатолію, другий – в Дунайську дельту. З’явились некрасівці і в пониззі Дністра. Тікали за Дунай і донські козаки. Частина їх лишилася в Буджаку ще після російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Поселення некрасівців:

1. Вилкове, Липованське – початок цього міста (1746?) пов’язується з першими некрасівськими артілями рибалів, які оселилися у гирлі Дунаю. Протягом наступного розвитку сформувалося липовансько-українське населення, яке окремо проживає в місті до сьогодні (Кілійський район Одеської області).


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.