Смекни!
smekni.com

Педагогіка і психологія вищої школи (стр. 10 из 17)

Координація визначає погодженість компонентів по відношенню один до одного й вираження їх загальної динамічної рівноваги.

Субординація встановлює для кожного компонента його місце в системі, характер зв'язку й підпорядкованості з іншими компонентами.

Істотно важливим для теорії навчання та наукової організації навчального процесу є питання про оптимізацію обсягу й руху навчальної інформації. Без необхідного обґрунтованого розподілу й напрямку невідповідний за обсягом потік навчальної інформації може призвести до того, що його зміст не буде оптимально перероблений і перетворений у знання студентів. Оптимізація руху такої інформації і визначення її обсягу вимагають зв'язку з формою та засобами її вираження, із критеріями добору й визначення інтенсивності відповідно до мети й завдань навчання.

Можна перелічити деякі істини, які визначають умови оптимальної передачі навчальної інформації. До них належать такі:

– чітке визначення мети повідомлення нового матеріалу;

– обґрунтування форм та засобів повідомлення, включаючи темп і ритм повідомлення;

– оцінка можливостей сприйняття інформації за її обсягом, доступності змісту, ступеня абстрагування;

– дидактична й психологічна підготовка студентів до сприйняття інформації для її переробки в знання;

– аналіз своїх минулих повідомлень навчальної інформації з визначенням причин їх успішності або неуспішності засвоєння;

– визначення матеріалу, що вимагає достатнього розкриття змісту слухачам, і матеріалу, який вони повинні розглянути та з'ясувати самі.

Аксіоматичність і закінченість повідомлення в навчальній інформації утрудняє й навіть припиняє самостійний пошук, необхідний для розвиваючого пізнання інформації («Раз це сказав викладач, отже, так воно і є, ніякий пошук не потрібний»). Повідомлення навчальної інформації та її активне сприйняття вимагають:

– з одного боку, звертання до відомого – до базисних знань,

– а з іншого – до невідомого майбутнього, яке повинно виникнути в процесі перетворення даної інформації в знання.

Одне з неодмінних умов процесу навчання у вищій школі – постійна незавершеність у набутті знань. Емпірично можна встановити деякі відношення, що зв'язують відоме й незавершене в переробці навчальної інформації:

Wу = Bz + Jz + Jx ,

де будь-яке навчальне повідомлення вимагає поєднання базисних знань (Вz) інформації, що переходить у знання в процесі даного заняття (Jz ), а також інформації, що залишилася невизначеною (Jx).

Величини Вz, Jz, Jx залежать від:

– рівня пізнання;

– специфіки предмета підготовки до виховання; – ступеня проблемності, що вводиться, і т.д.

У середньому ці показники виражаються приблизно такими величинами:

Bz = 0,5 – 0,7; Jz = 0,4 – 0,2; Jx = 0,2 – 0,1.

Очікування інформації у навчальному процесі носить двосторонній характер. Навчальну інформацію очікують студенти, а результати її переробки в знання – викладачі. Показники результатів такого чекання забезпечуються в системі навчання наявністю прямого та зворотного зв'язку. На основі цих показників проводиться регулювання й керування інформаційними потоками навчального процесу.

Однак усе різноманіття використання зворотного зв’язку можна звести до трьох функцій:

1) усунення неузгодженості заданого й дійсного;

2) удосконалювання системи;

3) установлення оптимальних форм і засобів керування.

Теорія навчання вищої школи тісно пов'язана з вивченням проблеми перетворення навчальної інформації в знання. Повідомлена педагогами інформація може перетворитися в знання студентів або навпаки. Залежить це, насамперед, від того, наскільки дидактично підготовлені умови для такого перетворення. У навчальному процесі вищої школи завжди доводиться мати справу з тристоронньою сутністю навчальної інформації: кількісною стороною, змістовною та стороною, що виражає ступінь абстрагування досліджуваного матеріалу. Усі ці сторони зв'язані навчальним процесом як своєю єдністю, так і особливостями.

Кількісна сторона пов'язана з пропускною здатністю аналізаторів і можливостями сприйняття студентів, змістовна – з їх базисними знаннями, ступінь абстрагування – з академічним і розумовим рівнями пізнання. Найважливіша та необхідніша умова переходу навчальної інформації в знання – психологічна сторона, що пов'язує отримані раніше знання й нові повідомлення.

Навчальний процес знаходиться в найтіснішій залежності від показників часу. Час у навчанні має різні поняття, що залежать від його зв'язків і відношень з навчальним процесом. Розрізняють час активний і пасивний, установлений, фактичний, психологічний, загальний, власний і логічний. Можливі й інші види. Усе це говорить про те, що час у навчальному процесі також характеризується ознакою відносності. З усіма видами часу навчальний процес входить у відношення і зв'язки через інформацію, через систему інформаційних ланцюгів і потоків. У результаті цих відношень і зв'язків у навчальному процесі створюється визначена ритмічна організація. Однак ритм у навчальному процесі досить різноманітний. В одних випадках час вивчення сповільнюється, в інших – прискорюється, а найчастіше виступає як відносний, тобто час, який необхідний для оптимального рішення тих або інших навчальних завдань.

Час у навчальному процесі, головним чином, доводиться розглядати з двох позицій – реального та навчального часу. Але ці позиції необхідно також доповнювати часом об'єктивним і суб'єктивним (особистим). Як відомо, особистий час далеко не завжди збігається з об'єктивним. Для навчального процесу значний інтерес виявляють такі прояви психологічного часу, як час при роботі уяви, як час у спогадах, при напруженій розумовій праці та при зосередженій і неуважній праці та ін.

Оскільки зміни в психіці учнів відбуваються під дією тривалих і систематичних впливів, педагог повинен уміти конструювати майбутню діяльність, розробляти стратегію впливу, розраховану не тільки на кілька місяців, але часом і на роки роботи з тими самими учнями.

Для високопродуктивної діяльності педагогів-майстрів характерна постановка системи навчальних цілей (див. рис. 13).

Для успішного вирішення «надзавдання» викладач постійно використовує: – міжпредметні зв'язки (принцип системності);

– організацію узагальнюючих занять не за однією темою, а за «наскрізними» проблемами курсу (принцип міцності);

– пов'язує воєдино всі види навчальної і позакласної навчальної роботи (практичні, лабораторні та факультативні заняття, лекції, вечори, екскурсії, різноманітні домашні завдання й ін.) – принцип зв’язку теорії з практикою. Усі стратегічні завдання можуть бути розраховані на більш-менш тривалий термін, і вирішення одного з них конкретизується, деталізується в інші, менш віддалені в часі.

До завдань колективного або загального характеру в стратегічному плануванні навчальної діяльності можуть бути віднесені:

1) завдання, можливо, чіткішого визначення кінцевої мети, що допомагають учням засвоїти великий за обсягом розділ або тему курсу (яким повинен бути загальний обсяг знань учнів, які закономірності й у якому ступені вони повинні засвоїти, якими поняттями повинні володіти твердо, з яким матеріалом ознайомитися додатково, які вміння і як повинні удосконалюватися, а які формуватися знову, якими практичними навичками вони володіють та ін.);

2) завдання щодо складання зразкової програми вивчення теми, розділу, курсу й визначення найбільш раціональних форм діяльності:

а) учнів, що опановують знання, навички, уміння;

б) викладача, що керує пізнавальною й практичною діяльністю студентів.

З тактичними пов'язані завдання щодо планування власної діяльності по керуванню пізнавальною й практичною діяльністю учнів – як сформулювати проблему, у якому напрямку вести пошук студентів, якими можуть бути форми втручання в самостійну роботу групи й окремого студента, скільки часу повинно бути витрачено на кожний вид роботи, коли й кому можна запропонувати завдання підвищеної складності, як сполучити різні методи роботи на занятті тощо.

У системі навчання всі цілі знаходяться у визначених зв'язках і відноше-

ннях.


НАДЗАВДАННЯ

− це кінцева віддалена мета, яку може досягти система при оптимальній

організації її діяльності

У процесі навчання в системі вищої освіти – це підготовка фахівців відповідних освітньокваліфікаційних рівнів, що відповідає стандар там вищої освіти

Визнача ються Міністерством освіти й науки України в змісті вищої освіти через сис тему стандар тів та навчальний план певного напряму освіти

СТРАТЕГІЧНІ ЗАВДАННЯ

− це завдання перспек- тивного планування на найбільш «доступний для огляду» термін

Вони можуть бути зв'язані з колективною, груповою, індивідуальною діяльністю учнів, розрахованою на більшменш тривалий час Визначаються викладачем та відображаються в навчальній і робочій програмі дисципліни на основі глибокого аналізу наукового та навчального матеріалу

ТАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

− це завдання планування власної діяльності по керуванню пізнавальною та практичною діяльністю студентів

Визначаються обраною стратегією та відображаються у поточному плануванні діяльності викладача Ці завдання пов΄язані: − з добором навчального матеріалу; − з визначенням методів та форм його викладу; − з складанням програми діяльності студентів за її засвоєнням

ОПЕРАТИВНІ ЗАВДАННЯ

− це завдання, пов’язані з реагуванням на змінні умови в навчальному процесі