регистрация / вход

Загальна характеристика конституції України

Міністерство освіти та науки України Вінницький державний технічний університет ІНЕЕМ Кафедра політології Реферат З «Основ політології» На тему: Загальна характеристика конституції України, як основного закону держави

Міністерство освіти та науки України

Вінницький державний технічний університет

ІНЕЕМ

Кафедра політології

Реферат

З «Основ політології»

На тему:

Загальна характеристика конституції України, як основного закону держави

Виконав:

Ст.. гр.. 2ЕСЕ-99

Степлюк М. О.

Перевірив:

Кавка В. В.

2002

Загальна характеристика Конституції України як основного закону держави

Зміст

Загальна характеристика Конституції України як основного закону держави.. 2

Зміст.. 2

вступ.. 3

1.1Поняття і основні властивості Конституції як основного закону держави.. 6

1.20сновні етапи розвитку конституційного процесу в Україні. 8

1.3НОВІТНІЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ. 11

2Загальна характеристика Конституції України як політико-правового документу. 14

2.1Ознаки Конституції. 14

2.2Структура Конституції. 17

3Конституційний суд – правова охорона Конституції України. 19

3.1Що таке Конституційний Суд і який його статус?. 20

3.2Які нормативні акти України регулюють діяльність Конституційного Суду?. 20

3.3Які повноваження Конституційного Суду ?. 20

3.4Чи може Конституційний Суд вирішувати питання за власною ініціативою або на прохання суб’єктів права в Україні?. 21

3.5Склад і структура Конституційного Суду. 22

Висновок.. 23

Література.. 25

вступ

Не можливо уявити демократичну державу сучасного світу, яка б не мала своєї конституції. Адже саме в конституції закріплюються вихідні положення, на яких грунтуються найголовніші форми життя суспільства.Вона закладає підвалини організації та функціонування держави і громадських структур, формулює основи правового статусу особи, є базисом усієї правотворчої діяльності. Необхідною передумовою забезпечення реальності конституційних приписів, неухильного впровадження їх у повсякденну практику всіх учасників суспільних відносин є правильне розуміння сутності конституції, її місця та ролі в житті суспільства й держави, знання її конкретних положень. Сутність конституції — це її внутрішня основа, смисл, найбільш важливі якості і властивості, які визначають всі структурні та функціональні характеристики Основного закону суспільства й держави, що знаходять свій предметний вираз у його змісті. Це найбільш узагальнююча категорія, яка уособлює істотні ознаки соціального, політичного призначення та нормативно-правового змісту конституції.

Однак конституція — явище історичне: вона постійно розвивається і вдосконалюється, її сутність не може розглядатися як щось застигле і незмінне. І це не випадково: історія засвідчує, що застиглість — це деградація і смерть інститутів суспільства. Ось чому зміна й оновлюваність суспільства — неодмінна умова нормального його функціонування і розвитку. Тому усвідомлення сутності конституції, її соціальної ролі та призначення в сучасних умовах набуває особливого значення.

Сутність конституції знаходить своє втілення в найрізноманітніших аспектах. Крім юридичного важливий, перш за все, соціальне — політичний аспект сутності конституції. Конституція — це фіксація становища співвідношення політичних сил, що склались на час прийняття конституції. Це — своєрідний суспільний договір, який фіксує і узгоджує політичні інтереси різноманітних соціальних груп, прошарків, класів тощо. А такі інтереси дуже різноманітні. Багато з них виникають і реалізуються в політичній сфері, яка як відомо, є об’єктом діяльності політичних партій, громадських рухів та інших соціальних об'єднань. Така діяльність знаходить свій вираз в різноманітних правових,в тому числі й конституційних документах. Тобто конституція не може не враховувати дійсний стан речей, не фіксувати їх у відповідних її положеннях. Без такого узгодження неможливо досягти соціальної злагоди, забезпечити законність і правопорядок.

В сучасному постіндустріальному суспільстві конституція має бути механізмом здійснення консенсусу всіх соціальних груп, суспільним договором, коли різноманітні верстви суспільства немов передають державі свої повноваження по забезпеченню соціальної гармонії і злагоди на всіх рівнях. Це, безперечно, не означає, що традиційні соціальні та суспільні суперечності зникають зовсім: вони пом’якшуються, набувають нових рис, відступають на задній план.

Проголошення 24 серпня 1991р незалежності України створило умови для радикальних демократичних перетворень у нашому суспільстві і державі. Змінилась організація державної влади — відбувся поділ її на законодавчу, виконавчу, судову. Виникли нові інститути, властиві суверенній демократичній правовій державі, зокрема, інститути президентства, конституційної юрисдикції, Збройні Сили України та ін. Почалось становлення сучасного українського парламентаризму й правосуддя та цілісної системи органів виконавчої влади. Водночас відійшли у небуття колишні загальносоюзні державні органи й організації та численні недемократичні інститути (однопартійність, цензура тощо).

У суспільстві почала складатися реальна багатопартійність, демократична виборча система, місцеве самоврядування тощо. Українська держава поступово входить у світове співтовариство як повноправний і рівноправний суб’єкт.

Поряд із змінами в організації держави й суспільства і завдяки їм, відбуваються зміни у правовій системі в цілому.

Важливим етапом в українському державотворенні, у розвитку українського суспільства і держави стало прийняття 28 червня 1996р нової Конституції України. Прийняття Основного Закону нашої держави — це визначна подія в її історії, у житті її народу. Прийнята Верховною Радою України Конституція є історичною віхою в утвердженні державної суверенності України. Якою мірою і яку роль вона відіграє в процесі державотворення української нації покаже майбутнє. Разом з тим сьогодення вимагає глибокого її осмислення з тим, щоб позитив Основного Закону оптимально використовувався і спрямовувався у прогресивне русло процесів державотворення. Тим більше, що Конституція у деяких її положеннях неоднозначне сприймається різними політичними силами та верствами суспільства. Говорячи про це ми не можемо забувати, що якою б не була Конституція, вона не може передбачити всіх проблем, які поставить перед нею життя у перехідний період.

Нова Конституція України відображає тенденції і закономірності розвитку світового конституціоналізму. Найважливішими з таких тенденцій є: цілеспрямоване регулювання й перебудова внутрідержавних і міжнародних відносин; загальна демократизація конституції, політичних режимів, правового статусу особи виборчого права; закріплення основних характеристик (рис) правової держави; впровадження ідей парламентаризму; запозичення досвіду конституційного будівництва інших країн; орієнтація на людину і загальнолюдські цінності; правове зміцнення основ громадянського суспільства, розвиток механізмів узгодження інтересів різноманітних соціальних, національних, мовних і релігійних груп; посилення виховної, морально — етнічної ролі конституції; розширення масштабів і сфер конституційного регулювання тощо.

Конституція України, відповідаючи загальнолюдським конституційним стандартам, втілює в життя конституційні ідеали: здорове екологічне середовище, соціальну захищеність, відповідний рівень життя, право на користування надбанням людства в сфері політики, економіки, культури тощо.

1.1 Поняття і основні властивості Конституції
як основного закону держави

Термін "конституція" походить від латинського слова "constituto", що буквально можна перекласти як " устрій, установлення, утвердження ".Разом з тим існує думка, що він бере початок від звороту " rempublicumco ", з якого починаються окремі акти римських імператорів. Конституція — категорія історична. Окремі її елементи були сформульовані в працях древньогрецьких філософів, зокрема Платона і Арістотеля, указах імператорів Стародавнього Риму, які мали силу джерела права, в актах конституційного типу — хартіях (Магдебурзьке і Любекське право 13 — 18 ст.). Сучасне розуміння слова "конституція" (конституція держави) бере свій початок із періоду зміни в Європі феодального ладу на буржуазний (XVII -XVIII ст.) і кінцево викристалізовується на початок XX ст. уже як сутність основного закону держави.

Першими (писаними) конституціями довгий час вважали Конституцію США 1787 р., Конституції Франції та Польщі 1791 р. До останніх сьогодні відносять і Конституцію Пилипа Орлика 1710.

Наука конституційного права знає різні підходи (погляди різних правових шкіл) щодо визначення поняття конституції. Одним із найуніфікованіших вважають визначення, за яким "онституція — це Основний Закон держави, що об’єднує у собі групу норм із вищою юридичною силою, які закріплюють основи державного ладу, права, свободи та обов'язки особи і громадянина, систему та принципи організації державної влади, територіальної організації держави тощо".

Конституція — це Основний Закон держави, який регулює у відповідності з волею та інтересами пануючого класу (класів, народу) суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення основоположних засад організації суспільства й держави.

Конституція — політико-правовий документ, в якому знаходять свій концентрований, офіційний вираз і закріплення головні, базові устої суспільного і державного устрою: належність державної влади, характер власності, права і свободи громадян, національне — державний і адміністративне — територіальний устрій, а також система і принципи діяльності механізму здійснення повновладдя народу. Конституція — це особливий інститут правової системи держави, якому належить правове верховенство по відношенню до всіх її актів.Це не просто закон, а особливий закон країни: закон законів, як називав її Маркс.Вона оформляє національну систему права, стягує воєдино діюче законодавство, визначає основи законності і правопорядку в країні. Конституція країни — це Основний Закон. Закони являють собою систему, а не хаотичний набір різних положень. В основі цієї системи — Конституція, що є не тільки установчим документом держави та її основних інституцій: парламенту, уряду, суду, місцевого самоврядування і те. ін., а й юридичним актом. Як юридичний документ, Конституція має бути викладена вчітких юридичних термінах, її положення не повинні суперечити одне одному, тобто створювати колізії.

Як документ установчий, Конституція повинна містити процедури розв’язання суперечностей, що виникають у процесі діяльності держави. Одна з функцій Конституції, яка випливає із її суті, — це затвердження справжнього народовладдя. Конституція не може заважати саморегуляції суспільства: вона повинна бути орієнтиром, еталоном, на який рівняються його політичні, правові та моральні цінності. Завдання полягає в тому, щоб через усвідомлення сутності Конституції, "поставити на місце" співвідношення суспільства й держави. Це, безперечно, не означає, що традиційні класові протиріччя зникають зовсім: вони пом’якшуються, набувають нових рис, відступають на задній план. На першому плані є фактори, обумовлені кризою сучасної цивілізації, необхідністю збереження людства від загибелі. Саме в таких умовах особливої ваги і значення набуває соціальний консенсус, де Конституція відіграє особливу роль, виступає головним політико-правовим засобом його забезпечення.

З огляду цього змішуються оціночні характеристики: Конституція має виражати інтереси не стільки держави, скільки інтереси громадянського суспільства, головною цінністю якого є людина. Це є мірилом соціальної цінності і ефективності Конституції. Відтак, між іншим, вирішується давня суперечкавідносно того, чим є Конституція: законом суспільства чи держави. Відповідь однозначна: вона повинна стати основою, правовою базою ефективного рішення загальних справ громадянського суспільства, могутнім засобом його самозбереження і розвитку, забезпечення реалізації прав і свобод людини. Будь — яка Конституція виникає і діє для того, щоб врегулювати устрій держави, а не суспільства, хоч індиферентною до справ суспільства вона не може бути. Вона не може стояти осторонь від таких спеціальних інституцій як власність, права і свободи громадян; громадські та релігійні об’єднання; громадянське суспільство з його політичною, економічною та соціально-класовими основами; влада як авторитарний спосіб організації суспільства; права і свободи нації тощо. Це — елементи організації суспільства, а не державного устрою, його прерогатив. Закріплення таких засад суспільства є одною з функцій Конституції як Основного Закону суспільства й держави. Основними рисами конституції є:

1) її основоположний характер,оскільки предметом конституційного регулювання є фундаментальні, найважливіші суспільні відносини, які визначають "лице" суспільства;

2) народний характер, який полягає в тому, що конституція має служити народу, створюється ним, забезпечує його участь в управлінні справами суспільства і держави;

3) реальний характер, тобто відповідність фактично існуючим суспільним відносинам;

4) органічне поєднання стабільності й динамізму конституції.

1.2 0сновні етапи розвитку конституційного процесу в Україні.

Конституційний процес — це важлива складова політичного процесу, що здійснюється у державі взагалі, тому багато рис та характеристик, які притаманні політичному процесові, у тому чи іншому обсягові поширюються й на конституційний процес, як правило, з відповідними особливостями. У зв’язку з цим такі, загального характеру складові політичного процесу, як політична діяльність, політичні рішення, парламентська і партійна діяльність, політична стратегія і тактика, політична стабільність і політична конфліктологія, демократизм і авторитаризм у політиці, питання політичної етики, так чи інакше охоплюють під відповідним кутом зору і конституційний процес. Адже конституційний процес — це не що інше, як конкретний різновид політичного процесу.

З іншого боку, конституційний процес є відповідною соціальною реальністю, становить, власне, унікальну щодо змісту соціальну систему.[1]

Говорячи про конституційний процес в Україні та його особливості, перш за все потрібно згадати про передумови його розвитку. І, аналізуючи політичні передумови, що безпосередньо впливають на хід конституційного процесу в Україні, ми маємо всі підстави стверджувати, що всі політичні сили, в тому числі й антибільшовицькі, добре засвоїли головну тезу ленінізму про те, що найголовнішим питанням є питання про владу. Саме завдяки цьому, а конкретно завдяки тому, що в цілому діючі закони в Україні, політичні сили зрівноважують одна одну, а програми цих партій за змістом протилежні, в Українській конституції процеси та взагалі соціально-політичні процеси перетворення йдуть дуже повільно.

І вже стосовно питань соціалістичних і політичних передумов організації конституційного процесу в Україні у наш час маємо змогу зробити деякі основні висновки.

Перший з них той, що жодна з політичних партій, взагалі політичних сил, що діють зараз в Україні, не мають змоги, і це дуже добре, впроваджувати у соціально-економічне і політичне життя країни виключно свої, суто партійні постанови та ідеї. Вони мають змогу тільки заперечувати інші політичні сили, заважати їм, здійснювати політику, яку вони вважають за найкращу, але позитивні з їх погляду дії можуть бути загальмовані іншими політичними партіями, особливо тоді коли останні поєднують у цьому напрямі свої зусилля.

Виходячи з цього реальною програмою діяльності партій та рухів, що діють в Україні, є здобуття встановлення компромісу з тих чи інших питань реальної політики. Не треба "поступатися принципами", але треба бути реалістом у політиці і не ставити воднораз максималістських цілей. Треба орієнтуватися на можливе, а не донкіхотствувати у реальному політичному житті.

Нарешті, слід зробити і останній, третій висновок, який безпосередньо пов’язаний з конституційним процесом. Життя, сама практика політичного процесу, коли її аналізувати саме з демократичних позицій, свідчить, що, незважаючи на розбіжності, у цілому ряді випадків, значні в стратегічних цілях різних політичних партій та рухів, останні повинні об’єднати свої зусилля для того, щоб закріпити у наступній Конституції України справді демократичні принципи і норми, а вже потім, діючи у рамках цих принципів і норм, застосовуючи їх у реальному політичному житті, доводити перевагу тих ідей та конкретних позицій, які, маючи характер унікальних, входять до програм зазначених партій та рухів. Саме так діють у більшості демократичних країн і правлячі і опозиційні партії. Саме в цьому проявляє себе політична культура режиму парламентської демократії.

Основні етапи становлення Конституції України. У часи Київської Русі, Галицько-волинської та Литовсько-Руської держави організація державної влади в Україні базувалася, як правило, на засадах звичаєвого права.

Гетьманська держава характеризується вже появою актів, які мали певні риси конституції. До них можна зарахувати договори Богдана Хмельницького та Івана Виговського з Польщею, Швецією, Туреччиною та Москвою.

5 квітня 1710 року у місті Бендери було укладено Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорозького. Цей акт отримав назву "Конституція Пилипа Орлика". Документ було написано під впливом передових на той час західноєвропейських наукових доктрин. Він передбачав таку модель організації державної влади в Україні, яка б базувалася на засадах принципу поділу влад (законодавча влада мала належати Раді, виконавча — Гетьману, а судова — Генеральному Суду). На жаль, положення цього документу не були реалізовані, хоча формально він діяв на Правобережній Україні до 1714 року. Період відродження національної Української держави (1917 — 1920 рр.) позначений появою значної кількості конституційне — правових актів, які передбачали певні варіанти організації державної влади в Україні. До них слід віднести Третій Універсал Української Центральної Ради від 7 (20) листопада

1917 року. Четвертий Універсал Української Центральної Ради від 9 (22) січня

1918 року. Конституцію Української Народної Республіки від 29 квітня 1918 року, Закон про тимчасовий державний устрій України від 29 квітня 1918 року, Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці від 12 листопада 1920 року. Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель колишньої Австро — Угорської монархії, ухвалений Українською Національною Радою на засіданні 13 листопада 1918 року, та ін.

Серед цих конституційне — правових актів чільне місце посідає Конституція УНР, яка юридичне оформила відродження державності України. Серед основних положень: Україна є суверенною самостійною, незалежною державою; вся влада УНР належить народові України; державна влада базується на засадах принципу розподілу влад. Але положення Конституції УНР 1918 р. не були реалізовані. За часів гетьманату діяли тимчасові конституційні закони:

Закон "Про тимчасовий державний устрій України "від 29 квітня 1918 та ін. Ці закони закріплювали монархічну форму правління в Україні при збереженні її унітарного державного устрою. Глава держави — гетьман. Повалення гетьманського режиму внаслідок повстання, очолюваного Директорією, відкрило шлях до конституційного розвитку України. Велике значення відіграла Декларація Української Директорії від 13 грудня 1918 р., відповідно до якої Україна знову проголошувалась республікою, скасовувалися всі закони та постанови гетьманського уряду, поновлювалася дія демократичних принципів, проголошених Центральною Радою в її Універсалах. Верховна влада в державі мала належати Директорії. Її повноваження підтвердив Трудовий Конгрес Народів України, який прийняв 28 січня 1919р. Універсал, що відіграв роль "малої конституції" соборної УНР.

В останній період існування УНР (12 листопада 1920р.) було прийнято ще два конституційних акти: закон "Про тимчасове верховне управління і порядок законодавства в УНР" та закон "Про Державну Народну Раду УНР". В них проголошувалося верховенство влади народу, яка тимчасово здійснювалася Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів на засадах поділу влад.

Не реалізованими залишилися два проекти Конституції УНР, підготовлені Урядовою комісією з розробки Конституції УНР та професором О.Ейхельманом.

За радянського періоду української державності було прийнято чотири конституції (1919, 1929, 1937, 1978рр.). Але ці документи з точки зору вимог теорії конституціоналізму можна вважати "квазіконституціями". Така оцінка конституцій "радянського типу" пов’язана з тим, що вони:

1) встановлювали належним чином організовану (радянську) модель влади, яка заперечувала принцип поділу влад;

2) конституції України радянського періоду мали повністю відтворювати структуру та положення Конституції СРСР, важливе місце серед яких займали ідеологічні настанови щодо держави;

3) радянські конституції регулювали відносини людини і держави без належного врахування міжнародних стандартів у галузі прав людини та надійного гарантування прав і свобод людини і громадянина[2] .

1.3 НОВІТНІЙ КОНСТИТУЦІЙНИЙ ПРОЦЕС В УКРАЇНІ

Процес творення нового Основного Закону нашої держави, що супроводжувався низкою суттєвих змін від сповнень до Конституції 1978р., розпочався 16 липня 1990р. Того дня Верховна Рада УРСР прийняла Декларацію про державний суверенітет України. У цьому процесі можна виділити три основних етапи.

Перший етап новітнього конституційного процесу в Україні охоплює період від 16 липня 1990р. до 26 жовтня 1993р. На цьому етапі розпочинається робота з підготовки проекту нової Конституції України.

24 жовтня 1990р. Верховна Рада затвердила склад першої Конституційної комісії як органу парламенту і під проводом Голови Верховної Ради УРСР

Л.М.Кравчука. Роботу цієї Комісії можна умовно поділити на два відрізки: період активної праці (до жовтня 1993р.) і період формального існування (до 10 листопада 1994р.). У середині першого періоду чітко виокремлюється ще кілька, етапів, пов’язаних з такими резонансними подіями, як референдум СРСР 17 березня 1991р., проголошення Акту незалежності України 24 серпня 1991р., Всеукраїнський референдум 1 грудня 1991р., всенарадне обговорення першого варіанту Конституції (15 липня — 1 грудня 1992р.) і поява другого її варіанту 26 жовтня 1993р.

Незважаючи на гостру політичну боротьбу, 19 червня 1991р. Верховна Рада схвалила Концепцію нової Конституції України, що стало визначною віхою у конституційному становленні держави. Тут були сформульовані принципи найновішого українського конституціоналізму, зокрема, що Конституція України мала грунтуватися на Декларації про державний суверенітет, на ідеалі правової держави, на соціалістичному виборі народу, що найвищою соціальною цінністю в Україні стає людина, її права та свободи, що в молодій державі формується громадянське суспільство, засноване на принципах соціальної справедливості і пріоритету особи над державою. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада, реалізуючи положення Декларації про державний суверенітет проголосила незалежність України та створення самостійної української держави — України. Акт незалежності наголошував, що на території України мають чинність виключно Конституція і закони України. Ще далі у цьому напрямку пішов закон "Про правонаступництво України ", ухвалений 12 вересня 1991 р. До прийняття нової конституції він визнавав дію Основного Закону УРСР 1978 р., перетворював Верховну Раду УРСР на Верховну Раду України встановлював кордони надавав права громадянства всім особам, що мешкали на території України за станом на 24 серпня 1991р.

1 грудня 1991 р. на всеукраїнському референдумі 90,32 % з тих, хто взяв участь у голосуванні підтвердили Акт проголошення незалежності.

1 липня 1992 р. Верховна Рада ухвалила постанову про винесення проекту Конституції України 1 листопада 1992 р. на всенародне обговорення. Результатом всенародного обговорення і праці Конституційної комісії став черговий проект Основного Закону в редакції від 26 жовтня 1993 р. Та на жаль, проект Конституції від 26 жовтня 1993 р. став не новою хвилею конституційного процесу, а, навпаки майже повного його занепаду, процес було фактично перервано.

Другий етап починається після завершення дострокових парламентських і президентських виборів і охоплює період з 10 листопада 1994 по 8 червня 1995р. Цей етап характеризується відновленням конституційного процесу. 10 листопада 1994 р. створена Конституційна комісія, яка була тимчасово загальнодержавною комісією, співголовами якої стали Президент України Л.Д.Кучма та Голова Верховної Ради України О.О.Мороз.

Одночасно з розробкою проекту Конституції України на другому етапі необхідно було вирішити питання про встановлення (до прийняття Конституції України) тимчасового конституційного правопорядку. Це було зумовлено тим, що до Конституції Української РСР 1978 р. у різний час вносилося багато неузгоджених між собою змін та доповнень, унаслідок чого вона перетворилася на внутрішньо суперечливий документ. У зв’язку з цим виник стан конституційної невизначеності, коли різні статті Конституції України по -різному визначали принципові положення щодо організації влади в Україні (наприклад ст.2 закріплювала радянську модель організації влади, а ст. 93-організацію влади на засадах принципу поділу влад).

Завершився другий етап 8 червня 1995 р. укладанням Конституційного Договору між Президентом України і Верховною Радою України про організацію державної влади та місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України. Конституційний Договір дав змогу створити умови для прискорення конституційного процесу в Україні.[3]

Третій етап охоплює період від 8 червня 1995 р.(Підписання Конституційного Договору між Верховною Радою України та Президентом України "Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України") до 28 червня 1996 р. — прийняття Конституції України Верховною Радою У країни. Потрібно звернути увагу на те, що на останньому етапі конституційний процес в Україні характеризується істотними особливостями, які рідко трапляються в конституційній практиці. Це, зокрема:

а) створення Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України в липні 1995 р. з числа фахівців у галузі конституційного права;

б) створення Конституційною комісією на своєму засіданні 24 листопада 1995 р. Робочої групи з підготовки проекту нової Конституції України з числа членів Конституційної комісії (фактично для доопрацювання проекту, поданого першою Робочою групою).

в) схвалення Конституційною комісією України проекту Конституції, який представила ця Робоча група,! передача його разом із зауваженнями й пропозиціями членів Конституційної комісії на розгляд до Верховної Ради України;

г) створення Верховною Радою України 5 травня 1996 р. Тимчасової спеціальної комісії на розгляд для доопрацювання проекту Конституції України;

д) колективне обговорення (на пленарному засіданні Верховної Ради України, яке проходило майже цілу добу) статей проекту Конституції України і прийняття нової Конституції України кваліфікованою більшістю голосів;

є) завершальне редагування тексту Конституції апаратом Верховної Ради України і урочисте підписання тексту Конституції Президентом України і Головою Верховної Ради України 12 липня 1996 р.

Так завершився черговий етап багатоскладного найновішого конституційного процесу у суверенній Україні — етап підготовки тексту Основного Закону, дискусій навколо нього і ухвалення Верховною Радою.

Але конституційний процес в цілому тільки набирає сили: попереду прийняття десятків органічних та інших законів. Він взагалі триває увесь час, поки існує держава і розвивається енергійно чи повільно, з урахуванням особливостей розвитку відповідного суспільства і держави.


2 Загальна характеристика Конституції України як політико-правового документу.

Розглядати Конституцію України лише як правовий акт було б не зовсім правильно. Вона є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії, яким збагатилася наша держава фундаментом не лише сучасних, але й майбутніх перетворень у нашому суспільстві, основою його консолідації. Одночасно хотілося б звернути увагу, що в ній містяться і окремі моральні орієнтири соціальної справедливості у нашому суспільстві і державі.

Конституція закріплює в Україні основи державної політики б спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Вона заклала серйозні підвалини для розвитку і зміцнення демократичної, соціальної і правової держави, в якій людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Через зміст Конституції проводиться надзвичайно цінна і гуманна ідея про те, що саме держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. І це є головним її обов'язком. Ми вже сьогодні усвідомлюємо, що інакше не повинно бути. Адже Український народ є джерелом влади, яку він реалізує через відповідні органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Тому держава з її апаратом повинна служити, перш за все, своєму народові.

Крім політичного значення, нова Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все — це Основний Закон нашої держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства розрахованим на тривалий період.

2.1 Ознаки Конституції.

З точки зору ознак Конституції України як правового документу її юридичними властивостями є те, що:

1. Конституція — це, насамперед, закон, тобто акт виключної ваги і значення;

2. Конституції властиве юридичне верховенство, найвища юридична сила у порівнянні з іншими правовими актами: ні один акт не може перевищувати Конституцію;

3. Конституція є основою правової системи України, її законодавство, поточне законодавство розвиває конституційні приписи, деталізує їх;

4. Конституції властивий особливий порядок її прийняття і зміни, тобто це закон що має підвищений ступінь стабільності;

5. Існує досить складний механізм реалізації Конституції, оскільки її дія відбувається на трьох рівнях: на рівні реалізації Конституції в цілому; на рівні реалізації окремих конституційних інститутів; на рівні реалізації конституційних норм.

Функції Конституції України. Функції Конституції обумовлені її змістом, тією роллю, яку вона виконує в регулюванні суспільних відносин, задоволенні соціальних потреб. Багатство змісту, складність суспільних відносин обумовлює багатоплановість функцій та їх спрямованість. Одна група таких функцій "обслуговує" потреби Конституції, інша — виходить далеко за межі Конституції як політико-правового феномену. Конституція виступає як невід’ємний елемент всієї соціальної організації, як соціальне благо, ефективний регулятор і перетворювач суспільних відносин. Функції Конституції розкривають її сутність стосовно тих завдань які стоять перед суспільством на конкретному етапі його розвитку, при чому не рідко одне й те ж завдання вирішується за допомогою кількох функцій.

Функції Конституції поширюються на всі сфери суспільного життя, про що свідчить зміст Основного Закону, на ті суспільні відносини, які охоплюються дією Конституції.

Функції Конституції мають багато спільного з основними функціями права; більше того вони базуються на них. Однак функції Конституції не вичерпуються політичними, юридичними та іншими сферами. За сферами впливу Конституції на суспільні відносини насамперед розрізняють такі її функції як, політичну, економічну, соціальну, культурну, ідеологічну. Конституції притаманні також установча, правотворча, системотворча, методологічна, прогностична та інші функції.

Зміст економічної функції полягає в тому, що Конституція фіксує основоположні суспільні відносини, які складають економічні устрій суспільства, базу, на якій функціонують всі інші інститути. Закріплення в Конституції фундаменту суспільства, різноманітних форм власності, створює умови для реалізації економічної політики України, успішного функціонування її господарського механізму.

Зміст і особливості політичної функції визначається тим, що Конституція — не тільки правовий але й політичний документ, який закріплює основні засади політики в різноманітних сферах суспільства й держави. Політична функція Конституції полягає в тому, що вона формує найсуттєвіше в політиці: належність влади в країні, внутрішню і зовнішню політику, державний лад. Саме Конституція закріплює інтереси і волю народу, його державний та національний суверенітет на найвищому законодавчому рівні.

Конституція справляє величезний ідеологічний вплив на волю і поведінку мас. Акумулюючи найбільш істотні моменти світогляду, в основі якого лежить ідея народного суверенітету. Конституція в одночас формує певний тип суспільної свідомості, невід’ємною частиною якої є правосвідомість. Це сприяє формуванню позитивних установок, подоланню антигромадських мотивів. З цих позицій можна стверджувати про наявність у Конституції ідеологічної (культурної) функції.

Установча функція спрямована на здійснення первинного юридичного оформлення найважливіших соціальне — економічних і політичних інститутів суспільства. За допомогою установчих норм визначається устрій держави, впроваджується в життя передусім політичні та управлінські структури, різноманітні інститути демократії, закріплюється система державних органів, визначаються їх повноваження.

Роль установчої функції Конституції, таким чином, полягає в тому, що вона встановлює найважливіші інститути суспільства і держави, визначає їх спрямованість.

Правотворча функція Конституції реалізує себе за допомогою норм, які визначають основу правового статусу суб’єктів конституційних відносин: громадян, державних і громадських органів.

Правоохоронна функція Конституції полягає у забезпеченні належної дії інститутів і норм Основного Закону, що досягається за допомогою специфічного механізму відповідальності. В основі такого механізму лежать конституційні санкції: визнання поведінки неконституційною, скасування чи призупинення дії актів державних органів, тощо.

Сутність інтегративної функції в тому, що Конституція відіграє роль своєрідного інструменту який об’єднує всі ланки правової системи в одне ціле, при чому таке об'єднання — не механічне, безсистемне, а ґрунтується на основі відповідних вимог і принципів. Типовими в цьому відношенні є конкретні норми Конституції про економічну систему які визначають вихідні положення для цивільного, земельного, господарського та інших галузей права.

Системотворча функція Конституції зводиться не тільки до того, щоб забезпечити цілісність і збалансованість правової системи, її динамізм і стабільність. Вона визначає принципові вимоги що до призначення, змісту й методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості і застосування права, законності і правопорядку, слугує своєрідним нормативним орієнтиром.

Таким чином, за місцем і роллю Конституції в суспільному житті її основні функції поділяються на соціальні і нормативне — правові. Соціальними функціями є: політична, економічна, соціальна, культурна (ідеологічна) та інші. Правові функції: установча, регулятивна, інтеграційна, охоронна.

Головне призначення Конституції, що реалізується в її функціях, — не політика, не ідеологія а фундаментальні засади вільного суспільства вільних людей.

2.2 Структура Конституції.

Структура Конституції України являє системно — структурну цілісність що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від функціонального навантаження. Таким в цілому і є наш Основний Закон. У своїй структурі Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України, складається з преамбули, з 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті Прикінцевих положень, та 14 пунктів перехідних положень.

Розділ I "Загальні положення " включає 20 статей (ст.ст. 1-20).

Розділ II "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина" складається із 48 статей (ст.ст.21-68).

Розділ III "Вибори. Референдум" включає 6 статей (ст.ст. 69-74).

Розділ IV "Верховна Рада України (ст.ст. 75-101)

Розділ V "Президент України" (ст.ст.2-112).

Розділ VI ”Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади”
(ст.ст. 113-120).

Розділ VII "Прокуратура" (ст.ст. 121-123).

Розділ VIII "Правосуддя" (ст.ст. 124-131).

Розділ IХ "Територіальний устрій України." (ст.ст. 132,133).

Розділ Х "Автономна Республіка Крим" (ст.ст. 134-139).

Розділ XI "Місцеве самоврядування" (ст.ст. 140-146).

Розділ XII "Конституційний Суд України" (ст.ст. 147-153).

Розділ XIII "Внесення змін до Конституції України " (ст.ст. 154-159).

Розділ XIV "Прикінцеві положення" (ст.ст. 160-161).

Розділ XV "Перехідні положення" (пп. 1-14).

Таким чином,структура Конституції — досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов'язаних і взаємозумовлених структурних елементів.

В преамбулі Конституції України формулюються цілі, мета побудови держави, важливіші вихідні положення політико-правового характеру, зокрема:

- положення про державне — політичне розуміння поняття український народ, за яким його визначають як єдність громадян України різнихнаціональностей, тобто всі особи, які належать до громадянства України, разом становлять український народ;

- положення про те що дану Конституцію прийнято на основі здійснення українською нацією права на самовизначення.

- Положення про те, що дану Конституцію прийнято для забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя;

- Положення про те, що парламентарії, приймаючи Основний Закон України, усвідомлюють усю свою відповідальність перед богом, власною совістю, попередніми, нинішніми і прийдешніми поколіннями українського народу.

- Положення про визначення Конституції Основним Законом України.

- Основна частина Конституції включає інститути та норми, які "вичерпують" її зміст.

Після преамбули перший розділ Основного Закону закріплює загальні засади конституційного ладу, як керівних начал, що визначають сутність Конституції в цілому, усіх її інститутів і кожної статті зокрема.

Пріоритетність людини як найвищої соціальної цінності є змістом логічно обумовленого другого розділу Конституції. Інтересам людини, захистові її прав і свобод підпорядкована чітка організація державної влади та місцевого самоврядування. Держава відповідає перед громадянами за свою діяльність.


3 Конституційний суд – правова охорона Конституції України.

Правова охорона Конституції є неодмінною умовою забезпечення її верховенства і стабільності, високоефективності дії положень у всіх сферах життєдіяльності нашої держави.

Належний рівень правової охорони Конституції — необхідний атрибут правової держави, яка є найважливішим чинником побудови громадянського суспільства.

Правова охорона, як свідчить світова практика, здійснюється у різноманітних формах, головними з яких є конституційний контроль і конституційний нагляд.

Сутність конституційного контролю полягає в тому, що відповідні органи можуть безпосередньо втручатись у діяльність підконтрольних органів, скасовувати чи призупиняти незаконні акти.

Розрізняють різні види й форми конституційного контролю. Насамперед — попередній, тобто коли нормативне — правовий акт ще розробляється й не вступив в законну силу, і наступний контроль, коли така перевірка здійснюється після прийняття акта.

За правовими наслідками контроль може бути як обов’язковим, так і факультативним.

За формою розрізняють абстрактний і конкретний конституційний контроль. За абстрактним — питання про відповідність певного акта Конституції розглядається поза конкретними обставинами його застосування. Орган конституційного контролю в такому разі підтверджує конституційність даного акта або позбавляє його юридичної сили. Цей вид контролю може бути як попереднім, так і наступним.

При створенні Конституційного Суду України дискутувалось питання; який варіант кращий — спеціальний конституційний суд чи покладення функцій конституційного контролю на загальні суди? Обрано першу модель, оскільки загальні суди традиційно пристосовані до вирішення цивільних та кримінальних справ на основі норм цивільного й кримінального права. Але Конституційний Суд України повинен вирішувати справи на основі норм конституційного права.

Конституція України (ст. 147) визначає Конституційний Суд України як єдиний орган конституційної юриспруденції в Україні. Завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Конституція України виділяє норми про Конституційний Суд України в окремий розділ. Цим підкреслюється значення Конституційної юриспруденції. Тобто за допомогою Конституційного Суду може бути нарешті здолане становище, коли розуміння закону окремим державним відомством, могло не відповідати духу і букві закону, порушувати конституційні права особи!

3.1 Що таке Конституційний Суд і який його статус?

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні,

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституцій України ї дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України (Ст.147 Конституції України).

Конституційний Суд України є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням (Ст. 1 Закону про Конституційний Суд України).

Конституційний Суд України є судовим органом зі специфічними функціями та ознаками. Це не просто орган, що здійснює правосуддя. Це інституція, яка наділена повноваженнями конституційного контролю, який реалізується в судовому порядку.

3.2 Які нормативні акти України регулюють діяльність Конституційного Суду?

Статус Конституційного Суду, основні засади його формування та діяльності визначаються Конституцією України (Статті 147-153,159). Крім Конституції України, порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду ним справ визначаються законом "Про Конституційний Суд".

Конституційний Суд України приймає акти, що регламентують організацію його внутрішньої роботи відповідно до Закону "Про Конституційний Суд" (Ст. З Закону).

3.3 Які повноваження Конституційного Суду ?

Повноваження Конституційного Суду України визначаються Статтями 150,151 Конституції України та Статтею 13 Закону "Про Конституційний Суд". Відповідно до цих норм Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

1) конституційності (відповідності Конституції України) законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових акті Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста порядку імпічменту в межах, визначених Статтями 111 та 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України;

5) відповідності Статтям 157,158 Конституції України законопроекту внесення змін до Конституції та нормативних актів Президії Верховної Ради України.

Як визичається юрисдикція Конституційного Суду України? Конституція України прийнята 28 червня 1996 року.

Але більшість законів в Україні ухвалена до прийняття Конституції. Постає запитання — чи може Конституційний Суд розглядати правові акти, прийняті за часів дії попередньої Конституції на предмет їх відповідальності нинішній? Аби розв’язати питання юрисдикції Конституційного Суду у цій ситуації, розділ 4. Закону "Про Конституційний Суд України" разом із рішенням уже власне Конституційного Суду №2 -зп від 23.06.97р. встановили, що юрисдикція Конституційного Суду України з питань про відповідність Конституції України (конституційність) поширюється на:

1) закони України та інші правові акти Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, прийняті після набуття чинності Конституції України;

2) закони України та інші правові акти Верховної Ради України, нормативні акти Президії Верховної Ради України, акти Президента України, акти Кабінету Міністрів України, правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим, прийняті до набуття чинності Конституції України;

3) усі чинні міжнародні договори України або ті міжнародні договори, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов’язковість.

3.4 Чи може Конституційний Суд вирішувати питання за власною ініціативою або на прохання суб’єктів права в Україні?

Конституція та ЗКС не передбачають випадків, за якими Конституційний Суд за власною ініціативою може порушити справу з питань, віднесених до його компетенції.

Конституційний Суд не вирішує питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції (Ст. 14 ЗКС). Тобто Конституційному Суду не підвідомчі питання, які можуть бути розв’язані в загальних судах чи в адміністративному порядку, він не є "судом у останній інстанції", в якому можна оскаржити рішення Верховного Суду України.

Конституційний Суд розглядає лише ті питання і лише за зверненням тих суб’єктів, які прямо визначені Конституцією України та Законом "Про Конституційний Суд ".4

3.5 Склад і структура Конституційного Суду.

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України (Ст.141 КУ).

Порядок звернення до Конституційного Суду.

Закон визначає відповідні форми звернення до Конституційного Суду залежно від характеру справи по якій визначені законом суб’єкти звертаються до Конституційного Суду.

Формами звернення до Конституційного Суду України є конституційне подання та конституційне звернення (Ст.38 ЗКС).

Конституційне подання — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про визнання правового акта (його окремих положень) неконституційним, про визначення конституційності міжнародного договору або про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України.

Конституційним поданням є також звернення Верховної Ради України про дачу висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту (Ст.39 ЗКС).

Конституційне звернення — це письмове клопотання до Конституційного Суду України про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України з метою забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи (Ст.42 ЗКС).

Отже я вважаю, що Конституційний Суд України відіграватиме ще більш значну роль у житті нашої держави за умови, коли про його діяльність знатиме якомога більше людей, коли кожен розумітиме роль і місце суду в системі влади в Україні й можливості використання авторитету Конституційного Суду в захисті конституційних прав і свобод всіх та кожного.

Висновок

Роки, що пройшли з часу проголошення Україною незалежності, достатньо впевнено показали, наскільки важливим, особливо для держави, яка переходить до нового суспільного устрою, захищає принципи демократії та громадянського суспільства, є існування Основного Закону держави, її Конституція, що відповідає цим ідеям.

Україна дійсно вистраждала свою Конституцію, демократичну Конституцію незалежної держави Тепер постає нове, не менш, а ще більш важливе завдання, яке повинен виконати наш народ, — поступово, на демократичних засадах, неухильно керуючись принципами Права і Справедливості, поступово впроваджувати в країні засади громадянського суспільства, демократичної соціальної правової держави. Ці завдання повинні бути головними у житті нашого народу, громадян вільної України.

Ще раз наголошуючи на тому, що Конституція України є Основним Законом держави необхідно вказати інша психолого-ідеологічну спрямованість цієї тези. Конституції завжди справляли не тільки юридичний вплив на процеси, що відбуваються у суспільстві. За певних умов вони виконували соціальне — інтегруючу роль. Ця роль не може бути здійснювана без виховання поваги до держави, без сформування у громадян своєрідного державницького "рефлексу".Для нас вирішення усіх цих питань є гостро актуальним.

Водночас слід наголосити, що визначення Конституції України і формування її змісту як Основного Закону держави, аж ніяк не означає одержавлення суспільного життя або потяг до нього. Навпаки, зорієнтованість нормативне — регулюючої ролі Конституції у суспільстві насамперед на державу засвідчує про намір розвиватися у напрямі до сформування реального громадянського суспільства. А суспільство лише тоді набуде рис громадянського, коли воно само і кожна особа в ньому стануть самоцінними і достатньо автономними від прямого впливу держави держава стане його справжньою складовою.

Прийняття Конституції, яка увібрала в себе світовий досвід державотворення, зафіксувала основи міжнародного співробітництва, є першим і серйозним кроком на цьому шляху. Тому цілком зрозумілим є те, що міжнародне співтовариство визнало важливість прийняття Основного Закону нашої держави.

Конституція України створила умови для практичної реалізації закладених у її тексті принципів. Оскільки останні є нормативне закріпленими, то вони як й інші норми Конституції, мають найвищу юридичну силу та є нормами прямої дії. Отже, можна звертатися до суду за захистом своїх прав, посилаючись безпосередньо на принципи конституційного права.

З іншого боку, Конституція не має чіткого механізму, який забезпечував би підпорядкованість принципам конституційного права інших його норм, оскільки всі норми Конституції мають однакову юридичну силу — Таке становище породжує можливість ігнорування принципів названого права при зміні інших норм галузі. В цьому випадку доцільно навести як приклад Конституцію Російської Федерації, в якій даний механізм реалізовано у ст. 16 таким чином:"1. Положення цієї глави Конституції складають основи конституційного ладу Російської Федерації і не можуть бути змінені інакше як у порядку, встановленому цією Конституцією.

2.НІЯКІ інші положення цієї Конституції не можуть суперечити основам конституційного ладу Російської Федерації "Вчені юристи вважають, що приблизно такого ж механізму потребують і принципи Конституції України.

За своєю сутністю Конституція України виходить із загальнолюдських, загальнонародних інтересів і потреб. Це акт, котрий на найвищому правовому рівні закріплює певний баланс інтересів усіх соціальних верств суспільства, націй, етнічних груп. Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах. Конституція не допускає жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження.

Отже, наша Конституція побудована на засадах, що найвищою цінністю в державі є людина. Але норми записані в ній, не завжди відповідають дійсності тому Конституція має постійно удосконалюватись, щоб справді бути Конституцією для народу.

Література

1. Погорілко В.Ф. Конституційне право України — Київ Наукова думка 1999р.

2. Авер’янов В.Б. Коментар до Конституції України — Інститут законодавства Верховної Ради України Київ 1996р.

3. Мелащенко В.Ф.Основи Конституційного права України — Київ Вентурі 1995р.

4. Нор В., СтецюкП. Конституція — Основний Закон України у запитаннях і відповідях — Абрис Київ 1997р.

5. Лисенков С.Л. Конституція України: матеріали до вивчення — Київ Либідь 1997р.

6. Біленчук П.Д.,Кампо В.М. Основи конституційного права України: навчально-методичні матеріали для викладачів та студентів юридичних спеціальностей — Київ Вентурі 1997р.

7. Медведчук В.В. Конституційний процес в Україні і організація державної влади та місцевого самоврядування -Київ Україна 1996р.

8. Мироненко О.М. Історія Конституції України -Київ ін Юре 1997р.

9. Шемшученко Ю.С., Мурашин Г.0. Конституційний Суд України -Київ іе Юре 1997р.

10. Ткачук А. Знайомтесь: Конституційний Суд України -Київ Інститут демократії ім. П.Орлика 1998р.

11. Конституція України.

12. Голос України 1996р. 22 жовтня / про Конституційний Суд України: Закон України

13. Голос України 1999р №59 / Конституційний контроль у політичному ракурсі.

14. Право України 1999 №1 / Верховенство закону як принцип Конституції України.

15. Право України 1998р.№8/ Конституційне — правове регулювання в Україні.

16. Право України 1998р. №5/ Окремі питання поділу влади і юрисдикція Конституційного Суду України.

17. Право України 1998р. №2/ Питання теорії і практики конституціоналізму в Україні.

18. Право України 1996р.№9 / Конституція — фундаментальна основа подальшого розвитку законодавства і правової системи України.

19. Віче 1998р. №9 / Конституція У країни. Традиційне і нове.

20. Закон і бізнес 1998р. №42 / Конституція та напрями розвитку національного законодавства.


[1] Медведчук В.В.Конституційний процес в Україні

[2] Погорілко В.Ф. Конституційне право України

[3] Мироненко О.М. Історія Констиуції України

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий