Смекни!
smekni.com

Полiтична свiдомiсть, культура i громадянство (стр. 5 из 10)

Отже, виражаючи і формуючи громадську думку, засоби масової інформації, з одного боку, акумулюють досвід і волю мільйонів, а з другого — впливають не тільки на свідомість, а й на вчинки, групові дії людей. Тоталітарні режими не рахуються з громадською думкою. У демократичному сус­пільстві управління соціальними процесами передбачає вив­чення і вплив саме на громадську думку. А у зв'язку з цим справді величезна роль засобів масової інформації. Вони стають важливим компонентом демократичних форм уп­равління соціальними процесами.

Засоби масової інформації здійснюють свою політичну, управлінську роль у політичній системі шляхом обговорення, підтримки, критики й осуду різних політичних програм, платформ, ідей і пропозицій окремих осіб, громадських формувань, політичних партій, фракцій. Процес перебудови, демократизації суспільства надзвичайно активізував засоби масової інформації і в цьому плані. Досить згадати обгово­рення проектів найрізноманітніших законів, проектів еко­номічних реформ, структур управління і т.д.

Слід також пам'ятати, що пропаганда, навіть підтримка тих чи інших політиків, їхніх програм не означає їх некритичного сприйняття. Гіркий досвід минулого застерігає від колишніх захоплень програмами і діями окремих полі­тичних лідерів. Преса повинна зважено і критично оцінювати їх. Звичайно, критичний підхід не має нічого спільного з тим огульним, упередженим запереченням нових ідей, рухів, формувань, характерним для компартійної преси. Йдеться про порушення елементарних норм плюралізму, етики і моралі. По-перше, це небажання дати об'єктивну інформацію про явище. Можна не погоджуватися з чужою позицією, але об'єктивно викласти її — норма журналістики. Спотво­рення і підтасовка фактів, викривлення позиції опонента і понині залишаються засобами боротьби проти нового як ворожого, неможливого, антинародного. Це типовий більшо­вицький підхід, який потрібно долати. По-друге, це типові публічні доноси на окремих осіб, знаходження "компромату", інформації з сумнівних і загадкових джерел про ту чи іншу людину, якими рясніли сторінки комуністичних газет уже у так звані перебудовні роки.

А між тим, саме засоби масової інформації повинні показувати зразок політичної культури, зміни самої сутності політичного мислення. Преса, інші засоби масової інформації покликані виховувати цю політичну культуру в суспільстві. Політична культура журналіста передбачає правдивість, чес­ність, надання переваги загальнолюдським чинникам перед кастовими, класовими. Висока політична культура передба­чає також добросовісність у викладі точки зору політичного опонента, недопустимість поширених і сьогодні мітингових прийомів навішування ярликів, підміни переконливих аргу­ментів суто емоційними засобами суперечок і звинувачень.

Демократизм, політична культура несумісні з нетер­пимістю, коли автори, не соромлячись образливих виразів, шукають і малюють образ ворога. Полеміка ще нерідко перемішується з відкритою лайкою. Без політичної боротьби, часто гострої, принципової, демократичне суспільство обій­тися не може.

Йдеться не просто про прийоми полеміки, а про явища глибинніші, про певну ментальність, про одержану у спад­щину з минулого традицію непримиренності до тих, хто мислить не так. За цим стоїть внутрішня впевненість у власній непомильності. "Характерна риса сьогоднішнього суспільства, за моїми спостереженнями,— це невміння вести суперечку,— зазначає відомий політолог, один із архітекторів "Празької весни" 3. Млинарж.— Супротивні сторони з піною на губах доводять свою правоту, яка звичайно виражається у крайніх формах, стараючись "добити" опонента, щоби він більше не міг підняти голову. До масової свідомості ще не ввійшло, що істина, як правило, відносна: той, хто безумовно має рацію тепер, завтра може виявитися неправим, і йому доведеться це визнати. У цивілізованому суспільстві загаль­ноприйняте співробітництво із суперником, навіть політич­ним противником. Завтра вони можуть помінятися місцями:

той може бути зверху, а цей виявиться щодо нього в опозиції. Тільки навчаючись на перших помилках, позбу­ваючись нетерпимості, молода демократія зуміє виступити перед спокусою встановити диктатуру".

НОВА ІНФОРМАЦІЙНА СИТУАЦІЯ І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ЗАСОБІВ МАСОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Оновлення суспільства, очищення думки від заскорузлих схем, вияв доброзичливості і людяності, чесності і поряднос­ті — процес тривалий. І роль у ньому засобів масової інформації значна. Це і є оволодіння сучасним мисленням.

Незмірно посилилися міжнародні контакти людей. У зв'язку з цим змінилися сама сутність і тон висвітлення засобами масової інформації взаємовідносин між країнами і народами. По-перше, інформація про міжнародні стосунки стала ширшою і об'єктивнішою. Численні матеріали преси про загниваючий капіталізм поступаються серйозним публі­каціям, у яких аналізується реальний стан життя за рубежем.

По-друге, пригасання "холодної" війни, яка тривала десятиліття, не могло не змінити і сам підхід у висвітленні міжнародних проблем, зміну у системі обміну інформації. У зв'язку з цим з'явилася значна кількість матеріалів про позитивний досвід роботи зарубіжних фірм, підприємств, організацій, про систему освіти, медичного обслуговування.

Засоби масової інформації буквально відкрили очі бага­тьом людям на світ, раніше прихований від них туманом проклять і спотворень. Завдяки телебаченню, зокрема ор­ганізації телемостів, а також публікаціям зарубіжних авторів у вітчизняній пресі, почали розвіюватися міфи про нелюд­ський буржуазний суспільний лад, який безжалісно експлу-

атує трудящих. І навпаки, люди за рубежем дістали змогу переконатись у тому, що і наш народ не має нічого спільного з тим монстром, яким нерідко зображала його масова пропаганда.

Останні роки викликали значну активізацію засобів масової інформації і увагу до них з боку громадськості. Значно зросли тиражі газет, журналів. Цей же період у житті журналістики знамену ється таким новим явищем, як виникнення так званої неформальної преси, тобто офіційно недозволених, непідцензурних видань. Напівлегальними ста­ли колишні "самвидавівські" газети і журнали.' Невибагливі за поліграфічним виконанням та нерідко й за літературними якостями, вони викликали неабиякий інтерес вміщуваною в них інформацією, раніше недоступною для широкого читача.

Вирішальною особливістю діяльності засобів масової ін­формації в умовах переходу від тоталітаризму до демократії є їх активна участь у національному відродженні. Це означає не тільки різке збільшення матеріалів на ці теми на сторінках газет, журналів, у передачах телебачення і радіо, гарячі суперечки з питань національної історії, політики, міжнаціональних стосунків, проблем суверенітету, а й заво­ювання ними суверенності, незалежності від центру.

Нарешті, в нових умовах ускладнюються взаємовідносини політики, політичного життя суспільства, політичного керів­ництва і журналістики. Якщо в умовах тоталітарного режиму вони зводилися до безумовного підпорядкування журналіс­тики політиці за формулою: журналістика — вид політичної діяльності, журналісти — продовження партійного апарату, то в сучасних умовах ці стосунки набувають інших, склад­ніших, а головне, цивілізованих форм. Насамперед зміню­ється, хоч і не без опору, труднощів політичного і психо­логічного характеру, погляд на журналіста як на слугу політики і політиків. Поступово відходить у минуле звичка командувати журналістикою і журналістами. Питання ста­виться не просто про відносини підпорядкування і суборди­нації, а більше — партнерства, співробітництва, постійної взаємодії.

Правда, сказане скоріше ідеал, ніж норма, оскільки рецидиви заборон, окрику, переслідування журналістів не­поодинокі. Щоб стосунки нормалізувалися, потрібне законо­давче їх регулювання. Тут багато важить також економічна незалежність засобів масової інформації. Економічні санкції— одна із найбільш поширених форм тиску на засоби масової інформації. Разом з тим така бажана у демократичному суспільстві свобода слова і свобода засобів масової інформації залежить також від рівня професіоналізму, чесності, компе­тентності журналістського корпусу. Суб'єктивізм, тенденцій­ність і неточність, несумлінність у подачі інформації, невмін­ня аргументувати і сперечатися, легковажність у ставленні до явищ, намагання спотворити реальність, що трапляється доволі часто, є однією із серйозних причин зниження поваги, авторитету журналістів, а значить, і спроб вдатися до тиску на редакцію та її працівників. Поза тим, у демократичному суспільстві лише суд, незалежний і кваліфікований, має право приймати відповідні рішення щодо засобів масової інформації та їхніх співробітників.

Має цілковиту рацію дослідник журналістики Г. Вичуб, який вважає, що "у нормальному ... громадянському суспіль­стві всі процеси і структури посідають своє, органічно належне їм місце. І політичне значення журналістики тут також певним чином обмежене. Насамперед роллю політики в суспільному житті, звідки виникає певне співвідношення між політикою і журналістикою. Крім того, у процесі взаємодії виникає як суттєва, але тільки частина інформа­ційного процесу, власне політична журналістика і система видань, яка їй відповідає. У свою чергу виникають і різні типи зв'язків (аж до їх відсутності) між політикою і окремим журналістом, редакційним колективом".