Переваги таких відносин прихильники цієї концепції вбачають передусім у тому, що вони дають змогу без ускладнень здійснити процес поступового й раціонального усуспільнення. Для реалізації цієї ідеї не потрібно створювати громіздких і незграбних структур, зберігається ринкова основа економіки, яка дозволяє їй своєчасно реагувати на запити споживачів. Концепція «функціонального соціалізму» вплинула на своєрідне розуміння шведськими соціал-демократами «змішаної» економіки, оскільки воно істотно відрізняється від уявлень, яких дотримуються соціал-демократи інших країн Заходу. Згідно з цими уявленнями, «змішана» економіка — це суто механічне об'єднання приватної та державної власності, причому що більшим стає державний сектор, то нібито більше соціалізму. На думку ж ідеологів шведської соціал-демократії, поєднання приватного й суспільного, державного в економіці має відбуватися на принципово новій основі. Вони стверджують: співвідношення різних економічних секторів може змінюватись і з часом перетворити власника на суто номінального господаря подібно до того, як повновласного англійського монарха заступила англійська королева, яка не має реальної влади.
Демократія є визначальною в цій доктрині. Вона виступає як надкласове явище і включає гарантоване право на приватне життя захищає від свавільного втручання держави. Маються на увазі свобода думки, організації, віросповідання, загальні вибори, право на культурну автономію для національних меншостей, незалежність суддів, право на опозицію. Мета соціал-демократів — поступове просування до суспільства, де демократія поширюється на економічну, політичну і соціальну сфери життя. Загалом соціалізм розглядається як ціль, до якої людство постійно просуватиметься, наповнюючи новим політичним і соціальним змістом такі неминущі моральні цінності, як свобода, справедливість, солідарність, рівність.
Основні положення викладені в декларації Соціалістичного Інтернаціоналу (конгрес якого відбувся 1951 р. у Франкфурті-на-Майні): Декларація відзначає чотири основні аспекти "демократичного соціалізму". Це — "політична, економічна, соціальна і міжнародна демократія". Щодо "політичної демократії", то соціал-демократи намагаються побудувати нове суспільство за допомогою реформ, демократичних засобів. Саме в цьому полягає суть "третього шляху", запропонованого людству соціал-демократією. У цілому не можна не дооцінювати значного внеску соціал-демократії в здійснення соціальних реформ, які сприяли зростанню добробуту і соціальної захищеності бідних верств у багатьох країнах Заходу.
Соціал-демократична держава – якою вона має бути
Внутрішніми завданнями, або функціями, соціал-демократичної держави повинні стати у гуманітарній сфері — забезпечення кожній людині належних умов життя на засадах свободи, справедливості і солідарності; в економічній сфері — сприяння формуванню соціально-орієнтованої ефективної ринкової економіки; у політичній сфері — створення умов для формування і діяльності органів державної влади на засадах демократії, тобто відповідно до вільного волевиявлення більшості народу в умовах вільної діяльності різноманітних громадських об'єднань. Відповідно до сфер діяльності функціями держави є:
гуманістична (забезпечення, охорона і захист основних прав людини);
екологічна (охорона природного середовища);
соціальна (охорона і відновлення здоров'я, соціальне забезпечення);
культурно-виховна (освіта, виховання, підтримка і культури, обгрунтування і пропаганда існуючого соціального устрою тощо);
господарсько-стимулююча (створення умов для розвитку виробництва на основі визнання і захисту різних форм власності на засоби виробництва);
господарсько-організаторська (програмування й організація виробництва на державних підпрпємствах, розпорядження об'єктами державної власності);
науково-організаторська (організація і стимулю- . вання наукових досліджень);
створення демократичних умов, інститутів для вільного виявлення і врахування інтересів різних соціальних груп суспільства, зокрема для діяльності різноманітних політичних партій та інших громадських об'єднань («демократизаторська» функція);
забезпечення умов для збереження і розвитку національної самобутності народів, що проживають на території держави (національно-забезпечувальна функція);
охорона і захист державно-конституційного ладу, законності та правопорядку (охоронна функція).
Серед зовнішніх функцій держав соціально-демократичної орієнтації виділяються такі:
участь у міжнародному забезпеченні і захисті прав людини;
допомога населенню інших країн (у випадку стихійного лиха, кризових ситуацій тощо);
участь у захисті природного середовища;
участь у міжнародному культурному співробітництві;
участь у створенні світової економічної системи на основі міжнародного розподілу та інтеграції виробництва і праці;
участь у розв'язанні глобальних господарських та наукових проблем (енергетичної, використання Світового океану, досліджень і освоєння космосу тощо);
організація, підтримка і розвиток міждержавних договірних відносин на основі загальновизнаних принципів міжнародного права;
оборона країни від зовнішнього нападу, анексії;
участь у забезпеченні миру в усіх регіонах планети;
участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку (у тому числі використання військових засобів).
Схожість, аналогічність або збіг основних функцій багатьох (проте не всіх) існуючих нині держав свідчать про зближення їхньої соціальної сутності і про втілення у сучасні міжнародні відносини нового політико-правового мислення, про посилення взаємозалежності і взаємозв'язку всіх країн, про об'єктивно зумовлену поступову консолідацію зусиль більшості народів світу у розв'язанні серйозних глобальних проблем. Так людство поступово здійснює поворот до цивілізації нового типу.
Кожна держава, як і будь-яке інше суспільне утворення, має бути певним чином організована, побудована, сформована, так само і здійснювати владу попа повинна певними способами, методами. До них перш за все належить форма держави як спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади. Її елементами є: державне правління (спосіб організації вищої державної влади); державний устрій (спосіб поділу держави па певні складові частини та розподіл влади між нею та цими частинами; державний режим (спосіб здійснення державної влади певними методами і способами).
Про те, що це таке — соціал-демократія, — середньому українському громадянину відомо зовсім небагато. Соціалізм, але, щоправда, без людського обличчя ми колись бачили, “демократію” з нелюдською пикою теж бачили, а от такого кентавра, як соціал-демократи, бачити поки Бог милував. Але автор прагне нас переконати, що соціал-демократія це зовсім не страшно, оскільки від усіх політичних сил вона запозичає лише кращі ідеї, плідно синтезуючи їх на основі власної ідеї. Однієї з примітних рис сучасного соціал-демократичного руху є те, що соціал-демократи не відкрещуються від ідеології, а, навпроти, прикладають чималі зусилля для вироблення власної соціал-політичної доктрини, спираючи на досягнення філософії і наукової політології.
Сучасному Українському суспільству не вистачає саме такої зваженої і тверезої ідеології. Але чи не дивно, що за невелику кількість років Україна перетворилася з надто заідеологізованого в цілком безідейне суспільство? За цілком резонними висловленнями про необхідність вироблення суспільної ідеології криється якась подвійність. При цьому автор робить вид, що не розуміє цього. Якщо мається на увазі ідеологія в старому “ідеологічному” змісті цього слова (що сам автор активно заперечує), то її головним питанням є питання про тім, хто винуватий у злидарському існуванні народу і як його виловити і покарати. Якщо, навпаки, мова йде про ідеологію в цивілізованому змісті цього слова, то виникає інше питання — чи може така ідеологія, тобто суспільна теорія БУТИ ДІЙСНО МАСОВОЇ? Тобто чи здатний полтавський селянин відірватися від своєї худоби і приділити якусь частину свого часу вивченню спадщини Бернштейна і декларації Шредера-Блера. А чому б і ні, якщо він, цей селянин, захоче бути свідомим соціал-демократом? Таким чином, неважко зробити висновок: соціал-демократія — це такий суспільний лад, коли при владі коштують саме соціал-демократи, про що середній виборець зрештою міг догадатися із самого початку і проти чого, швидше за все, не буде заперечувати.
Список використаної літератури:
1. Політологія: курс лекцій навч. посібник / І. С. Дзюбко, В. Ф. Панібудьласка, Ю. С. Шемщученко. – К.: Вища шк., 1993
2. Політологія / за ред. акад. Української академії політичних наук, проф., д-ра іст. Наук О. І. Семківа. – Львів: Світ, 1994
3. С. Релей, С. Рутар Основи Політології: лекції для студентів негуманітарних вузів. – Львів: інст. Українознавства НАН України, 1997