регистрация /  вход

Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості (стр. 1 из 5)

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

ВІННИЦЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ

Реферат

З політології

на тему:

“ Структура і зміст політичних інтересів суспільства, класів, особистості, соціальних верств, соціальних груп, націй, міжнародних співдружностей ”

Чугу Михайла

ЕП -11

ВТЕІ КДТЕУ

Вінниця 2000

ПОЛІТИЧНА СОЦІАЛІЗАЦІЯ ОСОБИ

Функціонування людини в політичному житті детерміноване необхідністю задоволення політичних потреб: участі в формуванні та вдосконаленні політичної системи, в діяльності партій, різноманітних суспільно-політичних утворень, у ви­раженні громадянської думки тощо.

Психологічно політична активність особи зумовлена люд­ською потребою належати до соціуму, ідентифікувати себе зі своєю нацією, певною соціальною групою, партією, організацією. Часто-густо людина прилучається до політики, щоб стати саме частиною групи, осягнути почуття "ми". Це позбавляє самотності, дає відчуття сили і здатності впливати на хід політичних процесів (О. Шестопал).

З політичних потреб випливають політичні настанови — активне, дієве ставлення індивіда до різноманітних політичних інститутів, політичних проблем, подій тощо. Політич­ні настанови складаються як із афектних (емоційних), так і з когнитивних (заснованих на знанні) елементів. Знання механізму формування настанов дає змогу впливати на них з метою зміни напрямів.

Біхевіористський напрям (один із головних у сучасній політології) політичні потреби і настанови індивідів виводить з природних властивостей людини. Прагнення до влади вважається домінуючою рисою людської психіки і свідомості, визначальною формою соціальної активності людини. Пов­ністю з таким твердженням погодитися не можна, оскільки політична людина вилучається з контексту розвитку сус­пільства. Політичні потреби, зумовлені ними інтереси є явищем соціальним. Вони не властиві всім людям і не обов'язкові в системі цінностей кожного. Навіть у тих випадках, коли вони є, неоднакове їх місце та пріоритетність у ціннісних орієнтаціях окремих індивідів. Тому homopolitikus, тобто політична людина — один із різновидів особи в межах того чи іншого її типу. І зміст політичності особи зумовлений конкретними умовами її буття.

Сказане не заперечує того, що зміст політичної діяльності визначається особистістю людей, яка включає не тільки систему соціальне значимих рис, що характеризують людей як членів того або іншого суспільства чи спільності. Істотним фактором виступають також індивідуальні психологічні риси особи. Б.Рассел писав, що людські пристрасті та інди­відуальні здібності грали в політичній історії головну роль. Мабуть, що стосується головної ролі, то це занадто, а що істотна, а за відповідних умов, може, і вирішальна роль, то це справді так.

Формування політичних інтересів і настанов — складова політичної соціалізації людини. Під останньою розуміється процес входження людини в політику. В політичній соціа­лізації індивіда виділяються дві фази: політична адаптація та інтеріоризація. Перша означає пристосування індивіда до соціально-політичних умов, до ролевих функцій, політичних норм, що складаються на різних рівнях життєдіяльності суспільства, до соціальних груп — суб'єктів політики, до соціальних інститутів, тобто всього того, що створює полі­тичне оточення людини, середовище, в якому вона живе. Друга стадія — інтеріоризація, тобто засвоєння індивідом політичних цінностей і настанов, норм і взірців політичної поведінки, властивої тій чи іншій соціальній спільності.

Згідно з поглядами Т. Парсонса, соціалізація є переду­мовою інституалізації — процесу, завдяки якому складаються і зберігаються соціальні системи. Тому проблемі політичної соціалізації західні політологи надають виняткового значення.

Вона розглядається як істотний фактор стабілізації політичної системи в концепції "політичної підтримки", як умова нормального функціонування політичного механізму в ро­левій теорії політики, а також має значну практичну вагу.

Стратегія засвоєння механізмів політичної соціалізації увійшла в політичні програми консерваторів і лібералів, лівих і правих радикалів, численних партій і суспільно-політичних рухів. І це природно, оскільки політична соціалі­зація може бути використана як надійний і досить тонкий інструмент політичного контролю, засіб насаджування особі потрібних панівним групам політичних цілей і цінностей, причому не помітний для самої людини і такий, що не викликає у неї почуття протесту і відповідних дій.

Політична соціалізація передбачає формування певної політичної позиції індивіда. В поняття політичної позиції включаються: емоційне ставлення до політичних явищ і процесів: переконання щодо політичних явищ, системи полі­тичних цінностей; схильність до політичної діяльності.

Поняття "політична позиція" ширше, ніж поняття "полі­тична оцінка". Останнє — частина першого. Політична позиція є індивідуальним явищем, яке дає змогу зрозуміти мотиви індивідуальної політичної поведінки. Політична по­зиція не піддається безпосередньому спостереженню. Бачать­ся тільки зовнішні її маніфестації — вербальні чи невербальні вияви. Про політичну позицію людини судять з того, що вона говорить чи робить, яка її політична поведінка.

Політична соціалізація особи залежить від її місця в соціальній структурі, рівня загальної культури, традицій тощо. Значну роль відіграє психічний стан людини. Але вплив цих факторів опосередкований. Він відбувається крізь специфічні соціальні утворення, по різних напрямах.

Становлення людини як суб'єкта політичного процесу починається вже в сім'ї, далі продовжується в групі од­нолітків, у політичних, у тому числі неформальних ор­ганізаціях. Його знаряддями можна вважати безпосереднє виховання, непрямий приклад, вплив політичної пропаганди, власний політичний досвід.

Вплив політичної системи на соціалізацію здійснюється двома способами. Насамперед безпосередньо через пропаганду певних відомостей, які несуть пізнавальне і емоційне на­вантаження, популяризують ті чи інші взірці політичної поведінки особи. І опосередковано, шляхом створення умов діяльності, які спонукають діяти певним чином. У зв'язку з цим дуже важливо забезпечити відповідність вербального змісту соціалізуючого впливу інформації невербальному зміс­тові, який засвоюється індивідуумом внаслідок накопичення соціального і політичного досвіду. Конфлікти, які тут вини­кають, призводять до порушення процесу політичної соціа­лізації особи.

Істотним фактором політичного виховання є взірець поведінки особи, який пропагується. При цьому мається на увазі взірець-максимум — людина політичне активна, добре підготовлена, яка присвячує політичній діяльності значну частину часу. Взірець-мінімум — це людина, яка не особливо цікавиться політикою, не орієнтується в основних питаннях цієї сфери. Звичайно, в умовах справді демократичного режиму не кожний повинен і може стати політичним діячем, проте повинен бути активним учасником політичного про­цесу.

Політична соціалізація включає і набуття індивідом досвіду в результаті практичної участі в політичному процесі, тобто на грунті певної політичної поведінки. Перед тим як розглянути останню, зазначимо, що конкретно-історичний характер політичної соціалізації особи — як наслідок взаємо­дії соціально-економічних,

соціокультурних, психологічних та інших факторів — особливо виразно виявляється в переломних ситуаціях, зокрема, при зміні суспільного ладу і політичних режимів. На арені політичного життя дуже відчутною стає роль натовпу, поширюється особливий, ма­совий політичний тип особи. Його поява зумовлюється винятково швидким переходом до безпосередньої участі в політичному житті тих людей, які в звичайних умовах не керувалися твердим світоглядом, пливли за течією, сліпо піддавалися настроям.

Політичні потреби та інтереси набувають пріоритетного значення для переважаючої частини всіх соціальних груп. Участь у політичній боротьбі, в найбільш жорстоких її насильницьких формах стає головним компонентом життя. Ця боротьба в буденній свідомості ототожнюється з класовим протиборством. Мета політичної боротьби сприймається на віру.

З утвердженням тоталітарного режиму характерною рисою політичної настанови стали утопізм щодо перспектив пла­нетарної еволюції, маніхейський світогляд, поділ на "своїх" і "чужих", утвердження принципу "хто не з нами, той проти нас". Відбулось перетворення політичних заходів у своєрідну громадянську літургію. Склались статистичні на­станови, що орієнтували людину на відчуження особистих інтересів і свободи на користь держави, некритичне став­лення до соціально-політичної дійсності і політичний кон­формізм, утриманство. Сталінський деспотизм, а далі — розтлінна епоха застою зробили свою справу. Під тиском страху, брехні, розчарувань втрачалися політичні риси особи, що грунтувались на революційному ентузіазмі і вірі в соціалізм. Абсолютна більшість населення була відчужена від політики, від процесу прийняття життєво важливих рішень. Масова участь у виборах, святах, демонстраціях, мітингах носила символічний характер. По суті, політичні відносини і поведінка людей грунтувалися на безвідмовному підкоренні "низів верхам", субординації інстанцій, які прий­мали політичні рішення. Виявом цього було невміння буду­вати власні відносини інакше, ніж на командних засадах, нетерпимість щодо існування опонентів як учасників полі­тичного процесу, загалом індиферентність мас до внутрі­політичних процесів і взагалі до суспільно-політичного життя.

Подолання такої спотвореної системи політичних цін­ностей, настанов і позицій, властивих тоталітарному режи­мові, є одним із найбільш складних завдань демократизації суспільства.