регистрация /  вход

Шпаргалка по политологии (на укр. языке) (стр. 1 из 7)

1.   Предмет, методи і функції політології.

Політологія - наука, об’єктом якої є політика та її взаємовідносини з особистістю і суспільством Деякі науковці вважають, що політологія - це наука про систему закономірних взаємозв’язків соціальних суб’єктів з приводу політичної влади, боротьби за неї, про сутність методи та форми політичного владування Ряд політологів продметом політології вважають вивчення політичних систем як сукупності владних інститутів, а також політичної влади як основи розвитку і функціонування політичних систем. Інша група вчених вважає предметом політології вивчення системи закономірностей розвитку і функціонування демократії, її змісту, місця і ролі у політичній системі. Політології властиві різноманітні функції: Теоретико-пізнавальна, що означає вивчення, систематизацію, пояснення, аналіз, узагальнення і оцінку політичних явищ. Вона виступає теоретичною основою політичної творчості, політичних реформ і реорганізацій. Теоретичне пізнання дає змогу всебічно вивчити і дослідити досвід політичної діяльності соціальних суб’єктів. Методологічна функція політології охоплює способи, методи і принципи теоретичного дослідження політичної і практичної реалізації здобутих знань.через світоглядну функцію утверджуються цінності, ідеали, норми цмвілізованої політичної системи, політичної культури соціальних суб’єктів, що сприяє досягненню певного консенсусу у супільстві, оптимальному існуванню політичних інститутів. Прогностична функція полягіє у передбаченні шляхів розвитку політичних процесів, різних варіантів політичної поведінки. Прикладна функція забезпечує вироблення практичних рекомендацій щодо шляхів реалізації політичних знань. Методи політології -філософський, загальнонауковий, спеціальний. Широко використовуються емтоди емпіричних соціологічних досліджень, математичні методи, аналіз статистичних даних та ін.

2.    Етапи становлення політичної науки. Розвиток політології в Україні.

Виникнення політології йшло такими стадіями: 1 - від чпсів Аристотеля до середини ХІХ ст. (філософський період розвитку політології); 2 від середини ХІХ ст. до закінчення другої світової війни (емпіричний період розвитку науки, опора на практичний досвід); 3 - від закінчення другої світової війни донині (період критисного переосмислення всього арсеналу накопичених емпіричних і теоретичних знань та подільшого їх поглиблення). В 1903 році було створено Американську асоціацію політичних наук, а в 1949 під егідою ЮНЕСКО виникла Міжнародна асоціація політичної думки. У Радянському Союзі до кінця 80-х років політологію називали лженаукою. Окремі політичні дослідження якщо здійснювалися, то лише в межах історичного матеріалізму, наукового комунізму, історії КПРС, теорії держава і права. Але й вони зводилися до засилля догм офіційного марксизму. В Україні розвиток політології став можливим лише з набуттям незалежності. З 1990 р політологія як навчальна дисципліна почала запруваджуватися у вищих навчальних закладах.

3.   Політична думка в країнах Стародавнього Сходу  (Конфуцій, Лаоцзи, Заратустра)

Конфуцій створює правильну, на його думку, концепцію державного управління, висловлює з цього приводу конкретні практичні поради, які можна і сьогодні брати на озброєння, вчить правителів методам завоювання довіри народу, обгрунтовує принципи керування суспільством, забезпечення всезагального щастя на шляху чеснот і справедливості. Трактат «Лунь-юй» протягом багатьох віків вважався основним предметом у китайських школах. Конфуцанство розвивали Мен-цзи та Сунь-цзи. Мен-цзи одним з перших висловив сумнів у абсолютності влади правителя, відкидав ідеї демократії. Вважаючи їх не придатними для Сходу. Сунь-цзи стверджував природність зла у людині, а тому закликав до її самовдосконалення у суспільстві. На його думку теза про рівність людей - це направда, а застосуваня сили на основі права і закону дає гарні наслідки. Основоположною категорією Лаоцзи є «дао», що символізує природний, незалежний ні від кого і ні від чого перебіг подій, втілення чеснот, природної справедливості та загальної рівності. Навіть перемога у війні сприймається Лаоцзи як благо.основний принцип поведінки - можливість діяти не відходячи від вимог «дао». Даосизм у всіх сферах орієнтувався на поміркованість, стриманість, незміність природного стану справ.  Моїзм - найзначнішіми його досягненнями є:чітке обгрунтування теорії суспільного договору виникнення держави; висунення ідеї федеративного устрою держави; практичні пропозиції щодо побудови жорсткої адміністративної системи; доктрина казарменого рівноправ’я. Легізм - держава виступає як найвища мета і вінець діяльності людини, а право і закон як найліпший засіб досягнення такої мети. Головні риси закону - верховенство, унівуерсальність, жорстокість, обов’язковість для всіх. Основні методи побудови деспотичної держави матеріальне стимулювання приватних власників, спрямованість їх на землеробство; заохочення бідних до набуття власност, а багатих до добровільної віддачі частини майна бідним;методм нагород і покарань, де перевага надається покаранням.

4.   Політична думка мислителів Стародавньої Греції (Платон і Аристотель).

Головні праці Платона «Політика», «Держава», «Закони». Найвидатніші заслуги Платона було закладення основ політичної філософії, розробка концепції ідеальної справедливої держави, політичної солідарності, колективізму і рівності, аристократії, тимократії, олігархії, монархії, тиранії, демократії, філософське обгрунтування теорій політики, політичного знання, політичного мистецтва, ідеології, геніальне передбачення розмежування влад, поділу праці, освіченого абсолютизму, скасування приватної власності, оригінальні пропозиції системи державної влади.Держава виконує три функції (радницьку, захисну і ділову), які покладаються на три стани (правителів, вояків і виробників). Існує 8 типів держав:1) істинне правління; 2) законна монархія; 3) незаконна монархія тиранія; законна влада небагатьох - аристократія; 5) незаконна влада небагатьох - олігархія; 6) законна демократія із законами; 7) незаконна демократія без законів;8) тимократія -  спартанський тип владування. Політика - це царське мистецтво, засноване на знанні і таланті правити людьми.  Аристотель - головні праці «Політика», «Афінська політія», «Риторика», «Етика». Розглядає людину як політичну істоту, об’єктивне начало всіх політичних явищ. Держава - організація лише тих людей, хто може брати участь в законотворчій, судовій і військовій діяльності. Держава, що виникла природнім шляхом - це самодостатня для існування сукупність громадян. Правильні форми держави ті, де правителі турбуються про суспільне благо, неправильні - ті, де правителі турбуються про приватні інтерси. Ідеальна форма - політія, поєднання демократії і олігархії, де багаті замирюються з бідними шляхом швидкого зростання чисельності середнього класу. Для запобігання політичних переворотів принцип рівності політики доповнюють принципом справедливості. Політична справедливість можлива лише у стосунках між вільними і рівними людьми і втілюється у політичній формі владування. Право - це виключно політичний інститут. Воно складається з природнього права і встановленого людьми права. Всесвітньо історичне значення політичної концепції Аристотеля полягає: у завершенні мислителем стародавньої політології, як науки наук; вчення про найвище благо людини і держави; у започаткуванні політичної етики, розумінні політики як високоморальної інтелектуальної справедливої діяльності; у створенні політичної юриспунденції, обгрунтуванні конституціалізму, право народу на законодавчу владу; у закладенні основ майбутніх теорій держави; у збагаченні правових доктрин.

5.   Політичні погляди Марка Туллія Цицерона.

Праці «Про державу», «Про закони», «Про межі добра і зла», «Про обов’язки». Він суттєво розвинув ідеї Платона та Аристотеля про державу як республіку, тобто справу народу, згуртованого спільними інтересами і згодою у питаннях, яке виростає згідно з божественною настановою природнім шляхом. Однак погляди Цицерона суперечливі з одного боку рівність всіх людей, з іншого рабство зумовлене природою. Цицерон досить виразно подає концепції «істиного правителя» - мудрого, справедливого, обачного, обізнаного з ученнями про державу, готового заради благополуччя держави на будь-які кроки; «ідеального громадянина», що осягає істину, справедливість, зберігає велич духу і благопристойність, не шкодить іншим і чужій власності, добре працює і захищає вітчизну; «істинного права», яке виникло задовго до держави, без втручання людей, яке повністю відповідає божественним настановам, природі як джерелу і критерію справедливості, поширюється на всіх без винятку індивідів і яке є вічним незмінним; «істинних законів» - писаних актів, встановлених людьми, які не пурушують природній порядок. Цицерон виходив з постулату під дію законів попадають всі і на такій основі сам розробив проекти закоів про релігію і про магістрати тут детально визначаються повноваження державних службовців, окреслюється міра їх влади Ще однією видатною заслугою Цицерона є закладення ним правових основ міжнародного політичного спілкування, міжнародного права шляхом формулювання принципів гуманного поводження з полоненими, необхідності дотримання міжнародних зобов’язань, поділу воєн на справедливі і несправедливі.

6.   Політична думка часів Середньовіччя (Фома Аквінський, Аврелій Августин).

Аврелій Августин у своєму вченні запропонував цілісну картину світу, причому таку довершену, що протягом восьми століть Захід не зміг створити нічого подібного. Під кутом зору політичної науки можна вирізнити два найважливіші чинники його вчення. Передусім цінність Августина для історії всього європейського мислення у відкритті ним теорії особистості, в центрі якої ставлення людини до Бога і до світу. Августин утверджував віру в силу людської особистості, спрямованої до істини і добра. Тема становлення моральної особистості через подолання себелюбства в любові до Бога - головна в усій його творчості. Зміст добра задається Заповідям. Віра - єдине джерело істини і спасіння. У безпосередньому зв’язку з теорыэю особистості перебуває і теорія християнської держави. Августин вважав, що реальна держава - це різновид необхыдного зла,  виправдання її у служінні церкві. Августин вважав, що церква може користуватися силою держави для того, щоб змусити інакомислячих покористися і з’єднатися з правовірними. В такий спосіб він виправдовує насилля у справах віри. Основні праці Фоми Аквінського «Сума теології», «Про правління володарів», а також у коментаріях до творів Аристотеля. Аквінський розглядав державу як частину універсального порядку, творцем і верховним правителем якого є Бог. Головну мету держави він бачив у збереженні суспільної злагоди і громадянського миру, які досягаються наданням кожній людини прийнятних умов для існування, засобів для морального і розумового розвитку, що має допомогати державі у вихованні справжнього християнина. Влада має божествений характер. Аквінський віддавав перевагу монархічному правлінню. Влада монарха на його думку повинна бути єднальним началом і спиратися на мудрість правителя, який має ставитися до управління державою як до мистецтва. Але цю владу належувало обмежувати законами, рахуватися з волею народу.

Узнать стоимость написания работы
Оставьте заявку, и в течение 5 минут на почту вам станут поступать предложения!