регистрация / вход

Європейські та євроатлантичні мотиви в передвиборчих програмах кандидатів у президенти України на виборах 2004 року

Студіювання передвиборчих програм кандидатів у Президенти України, які брали участь у виборах 2004 року відносно ставлення до європейського та євроатлантичного вибору. Зовнішньополітичні настанови кандидатів у президенти, їх погляди щодо вступу у НАТО.

Президентські вибори 2004 року і, зокрема, події листопада-грудня стали справжнім іспитом для українського суспільства. Суспільства, яке сповідує ідеали демократії, справедливості, європейські ідеали і цінності. Цей іспит український народ витримав. В Україні відбулася надзвичайно важлива історична подія – Помаранчева революція, яка отримала таку назву не лише в Україні, а в усьому світі. „Помаранчева революція стала фактором, який засвідчив появу в Україні громадянського суспільства, існування якого так довго ставили під сумнів. Помаранчева революція привела до феномену, якого багато років прагнули демократичні сили – появи української політичної нації [1].

Саме в цьому контексті доречне звертання до зовні суто формального боку передвиборчої боротьби: програм кандидатів у Президенти. Хоча в президентських перегонах взяла участь рекордна кількість кандидатів, безумовно слід мати на увазі, що більшість з них мали фактичний статус так званих технічних кандидатів задля забезпечення більш потужного адміністративного впливу. Водночас, звертання до передвиборчих програм має не лише суто академічне значення, бо всі кандидати певною мірою репрезентували строкатий характер сучасного українського суспільства, зокрема щодо визначення зовнішньополітичних пріоритетів. Той чи інший зовнішньополітичний вибір віддзеркалює стиль і спосіб життя – вони залежать від світосприймання і в свою чергу впливають на нього. Зовнішньополітичні орієнтири кандидатів у президенти України на виборах 2004 року і зокрема ставлення до європейської та євроатлантичної інтеґрації нашої держави поки не були предметом ретельних досліджень. Можна лише назвати наукову розвідку Українського незалежного центру політичних досліджень [2].

Метою нашої роботи є студіювання передвиборчих програм кандидатів у Президенти України, які брали участь у виборах 2004 року відносно ставлення до європейського та євроатлантичного вибору. Досягнення цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:

· розкрити зовнішньополітичні настанови кандидатів у президенти;

· з`ясувати ставлення до європейського покликання України і перспектив приєднання до Європейського Союзу;

· дослідити погляди кандидатів у президенти щодо вступу у НАТО.

Досягнення вказаних мети та завдань здійснювалося перш за все шляхом аналізу офіційно поданих передвиборчих програм кандидатів у Президенти України на виборах 2004 року [3].

Вибори Президента України 2004 року дали безпрецедентну на теренах СНД кількість офіційних кандидатів на посаду глави держави. Отже, 24 кандидати на найвищу державну посаду, згідно з законодавством, репрезентували власне бачення перспектив розвитку Української держави на найближчі 5 років. Безумовно, що левова частка програм присвячена оцінці та перспективам внутрішньополітичного розвитку. Проте більшість кандидатів не обійшли увагою зовнішньополітичні орієнтири.

Слід зазначити, що передвиборчі програми багатьох учасників президентських перегонів принципово відрізнялися від їх передвиборчих гасел і практичних кроків. Принцип послідовності розгляду програм будується у відповідності за кількістю поданих голосів на виборах 31 жовтня 2004 року [4].

Кандидат у Президенти України Віктор Ющенко в своїй передвиборчій програмі не дуже конкретно торкався зовнішньополітичних проблем. Він вказував на необхідність проводити зовнішню політику в інтересах народу України. «Зовнішня політика України буде чесною, прозорою і послідовною, економічно вигідною. Ми будемо оцінювати її успіхи не за кількістю візитів, заяв і декларацій. Головне для нас – це обсяги залучених в Україну інвестицій, просування вітчизняних товарів на міжнародні ринки, захист прав громадян України за кордоном. Наші партнери як на Сході, так і на Заході побачать іншу Україну – міцну, надійну, яка дотримується зобов`язань і водночас здатна захистити свої національні інтереси»[5]. В.Ющенко, не акцентуючи увагу на деталях, в своїй програмі підкреслив, що бачить Україну справедливою і заможною європейською державою[6]. Вірогідно, лише розуміння складності цього шляху і, можливо, якісь міркування, пов’язані з електоральними перспективами (інакше кажучи, бажання не розлякати потенційних виборців), змусило лідера найбільшої парламентської фракції "Наша Україна" і водночас кандидата в Президенти України Віктора Ющенка в спеціальному розділі передвиборної програми просто "забути" і про ЄС, і про ЄЕП, і про НАТО, і про Ірак. Партнерство і покладання в якості наріжного каменя економічних інтересів України – це рецепт успіху в зовнішній політиці від банкіра, який в інших місцях програми досить точно (навіть подекуди із цифрами) формулює свої принципи [7].

Віктор Янукович в своїй програмі констатував, що Україна визнана міжнародною спільнотою. У цьому – заслуга кожного з нас [8]. Зовнішня політика, участь України у світових та регіональних інтеґраційних процесах, євроінтеґраційний поступ, співробітництво з Російською Федерацією та іншими державами, які є нашими традиційними партнерами, будуть поглиблені, підпорядковані національним інтересам, зміцненню нашої держави [9]. В.Янукович начебто не відмовляється від євроінтеґрації, хоча шляхи в цьому процесі визначає доволі специфічні: заявляє про «побудову Європи в Україні», стверджує про «рух до інтеграції з Росією та ЄС одночасно...» Щоб не лякати західну громадськість, В.Янукович казав, що необхідний прагматичний підхід до неминучої і бажаної для України інтеґрації з Європою. При розгляді питання про членство України в ЄС необхідно брати до уваги економічне співробітництво України з Росією. Наш сусід – це наш друг, а також найбільший торговий партнер. Водночас, В.Янукович демонстрував віру, що поступове входження в Євросоюз приведе до взаємовигідної співпраці і процвітання України і всіх наших торгових партнерів. Україна, на його думку, уважно спостерігатиме за тим, як членство в Євросоюзі впливає на економіку його нових членів, перш ніж буде реально прийняте остаточне рішення про вступ в ЄС. Але в передвиборчих штабах кандидата від влади на слово «євроінтеґрація» було взагалі впроваджено «табу». Вживання цього терміну могло коштувати кар’єри працівникам цих штабів. Натомість почала набувати реальної наповненості участь України в ЄЕП. На початку жовтня 2004 року В.Янукович заявив про небажаність і неможливість вступу нашої держави в Північноатлантичний альянс, а також про впровадження подвійного громадянства з Росією та необхідність надання російській мові статусу другої державної [10].

Ветеран передвиборчих перегонів, лідер соціалістів Олександр Мороз послідовно виступав за позаблоковий статус України, здійснення проукраїнського зовнішньополітичного курсу та розвиток рівноправних взаємовигідних стосунків із сусідами, найперше – Росією та Європейським Союзом. Його метою було визначено добробут кожної сім'ї, сильна, демократична, суверенна держава. Саме таким О.Мороз бачив демократичний соціалізм і європейський вибір України [11].

Лідер КПУ Петро Симоненко, спираючись на програмні положення своєї партії, твердив, що зовнішня політика має проводитися в ім'я людини. В її основі були визначені нейтралітет України і збереження позаблокового статусу України, неприпустимість вступу її до НАТО; відстоювання своїх зовнішніх інтересів, співробітництво з міжнародними союзами і об'єднаннями держав з метою розвитку взаємовигідних відносин. Керівник Компартії черговий раз підтвердив, що він визначився раз і назавжди: Україні під його керівництвом буде потрібно налагодження довгострокових торгівельних зв’язків з Росією, Білоруссю, Молдовою та іншими країнами СНД, забезпечення повномасштабного функціонування угод в рамках Єдиного економічного простору, подальше поглиблення взаємовигідної інтеграції. Петро Симоненко був єдиним серед українських політиків, хто розцінив рішення уряду про пряме використання нафтопроводу Одеса-Броди як таке, що "шкодить національним інтересам України" [12]. Зайве говорити, що лідер комуністів називає вступ України до НАТО «неприпустимим», прагне зберегти позаблоковий статус України (слід зазначити, що «позаблоковості» насправді не існує: в Конституції про це згадки немає, а Декларація про Державний суверенітет 1990 року не набувала конституційного характеру).

Також досвідчений кандидат у Президенти Наталя Вітренко вважає, що після розвалу Радянського Союзу Україна даремно не увійшла до союзу з Росією та Білоруссю, але уклала чисельні договори з МВФ, Світовим Банком, НАТО та Євросоюзом. Саме Вітренко обіцяла входження України до міждержавного об’єднання Росії і Білорусі та боротьбу проти втягування України до НАТО [13].

Доволі багато уваги зовнішньополітичним орієнтирам приділив Анатолій Кінах. Він виступав за проукраїнський вибір у зовнішній політиці як необхідну передумову міжнародного економічного і політичного співробітництва, вільного доступу громадян до європейського та світового ринків. Намагання вступити в Євросоюз не повинні, на його думку, розглядатися як заперечення добросусідських відносин з Росією, іншими країнами СНД. Україна має бути і буде країною з розвинутою конкурентноздатною економікою та високими європейськими стандартами якості життя. Країною, в якій держава слугує людині, де соціальні права надійно захищені, а економічні свободи дозволяють громадянам чесно працювати, заробляти без остраху і обмежень. Вже в найближчому майбутньому наша держава має повернутися у цивілізований світ та посісти місце серед дійсно потужних, економічно передових і впливових країн світу. А.Кінах бачив за свою мету – виконання стратегічного завдання – входження України до кола розвинутих держав світу. В зв’язку з цим, він передбачає, що щорічні темпи зростання валового внутрішнього продукту в Україні мають бути щонайменше на 12% та у будь-якому разі вдвічі вищі, ніж у країнах Євросоюзу [14].

Олександр Яковенко переконував, що наші відносини з іншими державами повинні будуватися на принципах рівноправності, взаємоповаги, співробітництва, взаємної вигоди. Він не заперечував, що ми підемо до Європи, але на рівних правах. Клінічне розуміння зовнішніх перспектив притаманне програмі О.Яковенка: «Ми приречені бути в єдиному Союзі з нашими братами колишнього СРСР. Будемо відверті, ми ще живемо за рахунок єдиного економічного простору, створеного нашими батьками. Я не дозволю втягнути Україну у будь-яку війну або в НАТО – це наш громадянський обов'язок» [15].

Емоційний кандидат в президенти Леонід Черновецький виходив з тієї аксіоми, що Україна, завдяки Богові та Матінці Природі, є потенційно багатою європейською країною [16].

Не відрізнялася особливою оригінальністю програма Олександра Омельченка. «Україна – миролюбна держава, здатна самостійно відстояти свою незалежність, єдність нації та територіальну цілісність. Ми за міжнародні відносини, що ґрунтуються на політиці миру» [17].

Системний екстремал Дмитро Корчинський залишився вірний собі і вказав, що «наш сьогоднішній стан не відповідає нашій величі, оскільки ми досі не отямились від понесених втрат. Бо українцям довелося у цьому столітті (в ХХІ!?) знищити дві імперії – німецьку ми знищили героїзмом, радянську – саботажем. Ми чекаємо подяки, захвату, грошей, почесного місця на ринках і безвізового режиму для всіх громадян України». Європа зобов'язана визволенням від фашизму, насамперед, нам, в другу чергу – росіянам і іншим народам Радянського Союзу». Д.Корчинський гнівно констатує, що після цього у них вистачає зухвалості вимагати від нас доказів, що ми дозріли до членства в Євросоюзі та інших євроструктурах! «Боляче бачити, як бідують наші ветерани, але в цьому винний не тільки наш уряд, але і уряди багатьох європейських країн. Вони всі повинні платити пенсії нашим ветеранам. А деякі повинні регулярно каятись і просити вибачення в українського народу. У відповідності з тією технологією, до якої їх привчили наші брати євреї. І нехай вони не плутають свою Другу Світову з нашою Великою Вітчизняною. Євросоюз – це врятовані нами країни, котрі зараз гребують бачити нас у своєму колі. Наші заслуги перед західним світом безмірні, наші жертви безпрецедентні, наше ім'я залишиться у віках» [18].

В передвиборчій програмі Андрія Чорновола амбітно зазначено, що «громадяни України повинні жити у правовій, упевненій у собі країні, яку б поважали у світі. Треба досягнути того, щоб українські дипломати ставили конкретні та прямі запитання дипломатам інших країн і вимагати від країн, у першу чергу Росії та США, дотримання зобов'язань, які вони взяли перед Україною, а у випадку відмови звертатися до міжнародних інстанцій з вимогою примусити ці країни виконувати свої зобов'язання» [19].

Микола Грабар, чи не єдиний серед кандидатів у президенти, відверто вказував на розбудову України, як сучасної європейської держави, партнерські стосунки із країнами Західної Європи та США, вступ України до НАТО та Євросоюзу [20].

Значна самовпевненість була притаманна і передвиборчій програмі Юрія Збітнєва. За його думкою, нова епоха вимагає повної культури, яка базується на духовних та історичних цінностях і повинна сприяти всебічному моральному та інтелектуальному розвитку особистості. Напевно це є те, що нині відрізняє нас від Західної цивілізації. І своїм прикладом ми повинні показати Європі шлях духовного відродження. У найближчі 3 роки ми маємо вирішити зі своїми сусідами проблеми, що стосуються наших спільних з ними кордонів шляхом делімітації та демаркації.

З метою зміцнення гривні та у зв'язку з девальвацією долара внаслідок кризи світового фінансового господарства виробити адекватні захисні механізми, де першим завданням має бути переформатування резервів Національного банку та негайне виведення гривні із зони залежності від американського долара. В перспективі гривня має стати валютою в міждержавних розрахунках з країнами ЄЕП. Щодо стосунків з Північноатлантичним альянсом, то Ю.Збітнєв вважає, що, дотримуючись конституційних норм, треба провести у 2005 р. Всеукраїнський референдум з питань вступу України до НАТО та відновлення ядерного статусу держави. “На зміну багатовекторності в зовнішній політиці повинно прийти розуміння історичної місії України в розвитку сучасної цивілізації. Ми – Країна, що знаходиться в центрі Європи. Ми – Країна, яка є історичним, політичним і духовним центром слов'янського світу. Ми – Країна, що знаходиться на лінії протистояння Західної і Східної цивілізацій, Християнського і Ісламського світів. Ми – єдиний народ, який ніколи не воював, але завжди піддавався агресії. Ми завжди знаходили порозуміння зі східними народами та дарували свої культурні й інтелектуальні надбання Заходу. Нам Богом і долею завіщана роль МИРОТВОРЦЯ – в цьому і є суть нашої зовнішньої політики”. Окремо йдеться про необхідність провадити амбіційну та незалежну дипломатичну політику, спрямовану на зміцнення авторитету держави. З цією метою слід посилити кадровий склад і роль дипломатичних служб у виробленні стратегічних зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних векторів України [21].

Окремий розділ присвячений зовнішній політиці в програмі Сергія Комісаренка. Проте він не є дуже конкретним. Кандидат, зокрема, вважав, що зовнішню політику України визначають інтереси народу України та її геополітичне положення. На Заході та Півдні – ми є сусідами НАТО та ЄС, із Півночі та Сходу – Росії і Білорусі. Суть міжнародної політики України – розумне маневрування та нейтралітет, які відповідають стратегічним інтересам країни, спрямовані на підтримання добросусідніх стосунків з Росією та Європою, а також із США, на забезпечення миру, законності та порядку на планеті, на плідну співпрацю із найвпливовішими міжнародними організаціями. Входження України до військових блоків та економічних союзів має бути стратегічно обґрунтованим та вивіреним і підпорядкованим виключно національним інтересам. Приймати ці рішення треба шляхом національного референдуму. Україна може і повинна ініціювати пропозиції по урегулюванню деяких міжнародних конфліктів, здійснювати посередництво на переговорах конфліктуючих сторін.

Водночас С.Комісаренко вказує на такий важливий момент, як узгодження українського законодавства і практики його застосування у відповідності до європейських стандартів [22].

Ще один досвідчений кандидат Олександр Ржавський відзначився також доволі оригінальними пропозиціями. «Україна не має ядерної зброї. Ненажерлива і беззуба армія нам не потрібна. Україна відмовляється від армії і стає світовим центром мирних, духовних та екологічних ініціатив». Суто риторичний характер має його запитання: «Що для Вас важливіше: вступ до ЄС, ЄЕП, НАТО і таке інше, чи здоров'я і безпека Вашої родини?»[23].

Не менш амбітно висловлювався Микола Рогожинський. Суспільний устрій України буде базуватися на основі української національної ідеї. Ми знаємо, як зробити наше життя гідним Людини, таким, щоби український паспорт поважали у всьому світі. Треба забезпечити проведення активної зовнішньої політики України, принциповою основою якої є захист національних економічних інтересів і національної безпеки. Геополітична перспектива України полягає в тому, щоб стати самостійним і авторитетним економічним геостратегічним центром [24].

Володимир Нечипорук відкидає будь-яку західну орієнтацію і наголошує на необхідності створення разом із Росією та Білорусією єдиної системи зовнішньої оборони і безпеки, і на підставі цього «утвердження могутньої, процвітаючої української нації й держави» [25].

Програма ветерана виборчих перегонів Олександра Базилюка має певні ознаки ксенофобії, бо експлуатує етнічну винятковість. На його думку, об'єднуюча ідея в Україні – це слов'янська ідея, її сила полягає в тому, що більшість громадян країни – слов'яни. О.Базилюк доречно вказує, що слов'янський світ у цілому нараховує понад 300 мільйонів чоловік, які проживають у 12 слов'янських державах. Втім він забуває, що слов’янські Польща, Чеська республіка, Болгарія, Словацька республіка – вже є членами НАТО, а Хорватія, Македонія мають бажання приєднатися до Альянсу. Патологічний антиамериканізм та хворобливе слов’янофільство традиційно відзначало програму О.Базилюка. Він виходив з того, що головну небезпеку світові сьогодні несе прагнення США і НАТО до світового панування. Геополітичні відносини із Заходом потрібно будувати через структури Слов'янського Союзу, СНД і широкої коаліції антинатовських держав (Китай, Індія й ін.) [26].

Штатний націоналіст Роман Козак виступав за впровадження системи державного протекціонізму на товари, які виробляються вітчизняною промисловістю, захист внутрішнього ринку для власного виробника. Укладення угод з іноземними державами, з яких на Україну ввозиться значна частина товарної маси, яка створює відповідний валютний дисбаланс в торгівельних відносинах з цими країнами, на предмет експорту еквівалентної в грошовому вираженні кількості товарів в ці країни [27].

За негайний вивід українського військового контингенту з Іраку однозначно висловилися П.Симоненко, О.Омельченко, О.Мороз, М.Грабар, Н.Вітренко, О.Базилюк та деякі інші [28].

Практично повністю відсутні будь-які програмні положення щодо зовнішньої політики в програмах Михайла Бродського, Василя Волги, Богдана Бойка, Ігоря Душина, Владислава Кривобокова [29].

Отже, аналіз програм на посаду Президента України на виборах 2004 року засвідчив суттєве зниження уваги до зовнішньої політики в цілому та до європейської і євро-атлантичної інтеґрації зокрема. За думкою С.Конончук, відсутність у передвиборних програмах ключових кандидатів на пост Президента України, таких як Віктор Ющенко і Віктор Янукович, положень, котрі засвідчували би намір претендентів привести Україну до членства в Євросоюзі, стає найяскравішою ознакою "зміни віх" в українській політиці. Досить симптоматично, що перед парламентськими виборами 2002 року ситуація була протилежною: лідери більшості партій і блоків (окрім лівих) основними своїми програмними "принадами" вважали саме тезу про вступ України до ЄС, що отримало образне вираження в ідеї "повернення в лоно європейської цивілізації" [30].

Проте це стає зрозумілим в контексті всіх зовнішньополітичних кроків протягом 2004 року. Цей рік, за думкою Б.Тарасюка, був позначений відмовою від курсу на Європейський Союз, НАТО і дискредитацією цього курсу як в середині країни, так і за її межами. Серед головних негативів можна відзначити включення і термінове виключення з воєнної доктрини мети вступу до ЄС і НАТО, неприєднання до Світової організації торгівлі, ненадання Україні на Стамбульському самміті Плану дій щодо набуття членства в НАТО, ратифікація, всупереч експертним оцінкам, угоди про так званий „єдиний економічний простір”, рішення про реверсне використання нафтопроводу Одеса-Броди, ненадання з боку ЄС статусу країни з ринковою економікою. Основна риса минулого зовнішньополітичного року – справжня європейська інтеґрація була остаточно замінена фасадною євроінтеґраційною риторикою, яка, зрештою, привела до дискредитації цього курсу. Якщо проаналізувати візити президента Л.Кучми, то 50% візитів припадає на РФ, 27% – на країни СНД. Отже, РФ і СНД дають 77% візитів. Натомість Європейський Союз – 22%. В цьому виявляються справжні пріоритети Президента Л.Кучми у відносинах з зовнішнім світом [31]. „Під час президентства Кучми зовнішньополітичні європейські та євроатлантичні пріоритети України були більш декларативними, внутрішня ж політика суперечила європейським цінностям і стандартам”[32].

Водночас слід зазначити, що розвиток поствиборчої ситуації в Європі і в Україні репрезентував суттєві зміни настроїв у всіх суб’єктів українського євроінтеґраційного процесу. Європарламент 13 січня 2005 року прийняв розгорнуту резолюцію щодо України. Європарламент також привітав український народ за дух громадянськості і демократичності, продемонстрований впродовж політичної кризи.

Європарламент проявив стурбованість спробами завдати шкоду територіальній цілісності України і вважає загрози сепаратизму неприйнятними. Європарламент закликав Раду Європейського Союзу і Європейську комісію переглянути План дій, схвалений ЄС у грудні минулого року, з тим, аби врахувати нову ситуацію і новий розвиток подій в Україні і надати можливість провести переговори щодо доповнення плану дій Україна-ЄС. Європарламент додатково включив положення про збільшення фінансової допомоги Україні по різних програмах Євросоюзу. Європарламент визнав за необхідне підтримати Україну в її прагненні набути членство в СОТ, надати Україні статус країни з ринковою економікою, а також розпочати переговори щодо пом’якшення візового режиму для українських громадян. Європарламентарі нагадали також про те, що на Україну мають бути поширені положення ст.49 Амстердамського договору, які передбачають критерії вступу до ЄС [33]. Новообраний Президент України Віктор Ющенко 25 січня 2005 року запевнив, що його мета є членство України в Європейському Союзі і останній в 2007 році визнає Україну як свого майбутнього члена [34].

Ще більш обнадійливо виглядають перспективи щодо набуття членства в НАТО. Заступник міністра оборони США Пол Волфовиць заявив про те, що Україна зможе долучитись до альянсу вже через два роки. Хоча такий оптимізм здається все ж таки занадто високим. Для вступу до НАТО Україні потрібно насамперед ухвалити відповідне рішення, подати заявку й пройти відповідні встановлені альянсом процедури вступу. Вступ України до НАТО залежатиме від багатьох країн, які можуть впливати, прискорюючи або гальмуючи такий процес. Країни Центрально-Східної Європи будуть підтримувати цю ідею, країни Західної Європи будуть ставитися обережно до цього. Ставлення ж США не буде однозначним і залежатиме від багатьох чинників, оскільки там є потужні фракції парламенту, що є дуже обережними щодо питання вступу, і є ті, що хотіли би бачити Україну в НАТО в близькому майбутньому. Тобто це ще питання дискурсів у західному суспільстві [35].

Таким чином, перші кроки Президента В.Ющенка підтверджують те, що передвиборні програми вкотре засвідчили зорієнтованість політиків виключно на хибно зрозумілі інтереси виборців. В результаті студіювання передвиборчих програм кандидатів у Президенти України, які брали участь у виборах 2004 року, розкриті основні зовнішньо політичні настанови кандидатів у президенти, підтверджено, що абсолютна більшість кандидатів не проголошувала свого ставлення до європейського покликання України, перспектив приєднання до Європейського Союзу та у НАТО.

ЛІТЕРАТУРА

1. Тарасюк Б. Ми всі в Україні чекаємо відповіді // www.іеас.org.ua 21 cічня 2005.

2. Конончук C. Кандидати у Президенти України про пріоритети зовнішньої політики держави// http://www.ucipr.kiev.ua/ print.php?sid=3845].

3. Vybory.osp-ua.info; www.pravda.com.ua; www.spu.org.ua/; kinah.com.ua; www.razom.org.ua; maidan.org.ua та інші.

4. ga-www.cvk.gov.ua.

5. www.razom.org.ua.

6. Там само.

7. Конончук С. Вказ. твір.

8. www.partyofregions.org.ua.

9. Там само.

10. www.expert.org.ua.

11. www.spu.org.ua.

12. www.kpu.kiev.ua.

13. www.vitrenko.org.

14. kinah.com.ua.

15. Vybory.osp-ua.info.16. Там само.17. Там само.18. Там само.19. Там само.20. Там само.21. Там само.22. Там само.

23. www.edina-rodina.org.

24. Vybory.osp-ua.info.25. Там само.26. Там само.27. Там само.28. Там само.29. Там само.

30. Конончук С. Вказ. твір.

31. Тарасюк підбиває підсумки минулого зовнішньополітичного року// http://maidan.org.ua/static/news/1104933227.html].

32. Le Monde. 2005. 5.01.

33. www.mfa.gov.ua.

34. Ukraine leader sets EU target of 2007// The Financial Times, 2005.26.01.

35. Поступ. – 2005 – 14 січня.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий