Критерії ефективності управління

Критерії та показники для визначення параметрів у галузі управління. Ефективність управління як рівень досягнення цілей управління, міра досягнення об'єктом бажаного стану. Питання теорії, методології і методики оцінки функціонування державного апарату.

Реферат з державного управління

Критерії ефективності управління


Для нашого століття є характерним намагання досягти високої продуктивності й ефективності будь-якого виду діяльності. Складність полягає у вимірі і концептуалізації ефективності, зокрема у сфері управління. Оскільки на ефективність впливає комплекс умов, що самі змінюються, остільки ефективність не є константою, вона чутлива до багатьох чинників, пов'язаних із поведінкою людей, тобто до поняття ефективності слід підходити з урахуванням її соціальних результатів.

У визначенні соціальної сутності управління слід розрізняти такі категорії, як цінність та оцінка. Якщо цінність дає загальну, базову характеристику предмета і явища, то оцінка відбиває позитивну і негативну їх складові. Водночас висока ефективність управління є одним з проявів його соціальної цінності. Належність тих чи інших явищ до соціальних цінностей визначається суспільним устроєм і нормами людського співжиття, тому вони не однорідні в різних за своїм економічним і політичним устроєм суспільствах, але в основі їх завжди лежать загальнолюдські цінності,

Соціальна цінність значною мірою характеризує статику об'єкта, тоді як ефективність - його динаміку. У практиці управління соціальна цінність певного управлінського рішення або дії може не викликати сумніву, хоча ефективність їх часто залишається низькою.

Ефективною і соціально ціннісною є така управлінська діяльність, яка має позитивні результати, тобто коли досягається об'єктивно зумовлена мета. Це положення дає загальне якісне уявлення, але цього не досить для отримання кількісного виміру ефективності, якщо ми хочемо порівняти результати управлінських дій з метою, якої реально досягнуто об'єктом управління. Щоб отримати знання про ступінь ефективності управління, потрібно передусім з'ясувати: як можна виміряти ефективність. Це допоможе визначити шляхи, форми, методи і засоби для отримання надійних та вірогідних результатів.

Останнім часом у зв'язку з ускладненням соціальних процесів, а також розширенням можливостей електронної техніки спостерігається значне збільшення кількості критеріїв і показників для визначення параметрів численних суспільних явищ, в тому числі у галузі управління.

Отже, поняття ефективності передбачає певний елемент порівняння. Та чи можна кількісно виміряти ефективність функціонування системи управління апарату управління? Суворому кількісному виміру цей показник піддається важко. Хоча нам можуть бути досить добре відомі залежності, що пов'язують кінцевий результат з виконаним обсягом і змістом управлінської діяльності, але ці залежності не завжди можна кількісно виміряти, так само і новий стан системи не завжди можна описати за допомогою кількісних характеристик. До того ж і сама «технологія» управління в цілому не має кількісних показників і «виміряти» ефективність функціонування системи на проміжних і кінцевих етапах руху до заданої мети можна не кількісно, а шляхом якісної оцінки стану її, що і є основою визначення ефективності функціонування системи.

Хоча ефективність управління - результат, зіставний із затратами на його досягнення (вони включають не лише прямі витрати на систему управління, а й витрати на реалізацію управлінських рішень), це міркування не дає змоги кількісно визначити соціальні наслідки як результат досягнення мети управління. Насамперед слід відокремити критерій, за яким можна оцінювати міру результативності функціонування систем управління, тобто критерій ефективності. Якщо метою управління є досягнення об'єктом управління бажаного стану, то змістом ефективності управління є досягнення цілей управління. Отже, критерій ефективності управління можна сформулювати як рівень досягнення цілей управління, міри досягнення об'єктом управління бажаного стану.

Так само як змінюються цілі управління, змінюються і критерії ефективності. Тому при визначенні ефективності управління слід чітко формулювати й диференціювати цілі управління. Критерій ефективності управління має застосовуватися не до засобів, а до мети.

Питання теорії, методології і методики оцінки функціонування апарату управління не отримали у вітчизняній літературі глибокої розробки. Наведені в літературі критерії оцінки стосуються передусім ділових характеристик працівників, тоді як більш важливе значення у справі підвищення ефективності управлінської діяльності мають періодична оцінка стану реалізації завдань, оцінка виконуваної роботи за основними параметрами, орієнтація на результати праці, комплексна оцінка якості й кількості виконаної роботи. Значно легше визначити економічну складову ефективності, в показниках якої досить зручно представляти результати досягнення мети функціонування системи. Оцінка тут заснована на кількісному вимірі економії трудових, часових та фінансових витрат. Річна економічна ефективність управлінського персоналу у сфері управління у загальному вигляді визначається як відношення економічного ефекту, отриманого в результаті економії витрат, до загальної суми витрат на управління і розраховується за формулою Еу = Эу /3у, де Еу - річна економічна ефективність управлінського персоналу; Эу - річний економічний ефект, тис. грн; Зу - сума річних витрат на управління, тис. грн. Річний економічний ефект визначається сумою економії витрат на управлінську діяльність за рік.

Має право на існування і більш елементарна формула обчислення ефективності:

Е = Р3 /Рф,

де Е - ефективність; Р3 _ запланований результат; Рф - фактичний результат.

Однак управління в будь-якій сфері життєдіяльності суспільства не може бути зведене до економічного ефекту, тут не менш важливі політична, соціальна, психологічна і морально-етична сторони. Проте об'єктивні труднощі кількісного виміру результатів управлінської діяльності випливають з обмежень на переклад соціальних цінностей мовою математики. Це справді складно. Однак, незважаючи на специфічність соціальних процесів, не треба перешкоджати спробам використання кількісних, економіко-математичних методів і електронної техніки для аналізу й оцінки етапів і функцій управління. Для цього активно запроваджується системний метод вивчення й організації управління, використовуються нові методи соціології, моделювання, кібернетики, інформатики і, нарешті, комп'ютеризація управлінських процесів. Очевидно, що соціальні процеси за своєю природою не можна повністю формалізувати і виміряти. Важко уявити собі, як такі людські риси і цінності, як гуманізм, егоїзм, альтруїзм, емоції, пристрасті, а також уся гама людської психіки й духовної сфери, які тією або іншою мірою впливають на процеси управління й відбиваються на їхній ефективності, можна формалізувати і точно виміряти. І все ж таки застосування методів кількісного аналізу управління (до речі, як і в юриспруденції) поволі набуває поширення.

Один із важливих шляхів підвищення ефективності управління - це пошук і використання таких факторів (індикаторів) управлінського процесу, які могли б слугувати їх кількісній (числовій) характеристиці. Ще Галілсй закликав вимірювати все доступне вимірюванню і робити недоступне виміру доступним. У зв'язку з розвитком ринкових відносин у системі управління економікою виникає визначення споживної вартості управлінської «продукції», якою є інформація, адже управління і є процесом збирання, обробки та видання інформації. За такого підходу можлива вартісна оцінка такої роботи. Тим більше, що управлінська «продукція», опредметнюючись у матеріальних результатах виробничого процесу, в підсумку мас товарний характер. Та при цьому складно виділити частку ефекту, який одержано за рахунок управлінської діяльності.

Управлінська діяльність складається з трьох головних компонентів: операцій з реєстрації, збирання, передачі, збереження й обробки соціально-економічної та науково-технічної інформації, процесу прийняття рішення і процесу його виконання. Відомо, що ці компоненти тісно взаємопов'язані. Інтенсифікація інформаційних процесів безпосередньо виливає на якість рішень, що приймаються, та виконання їх. Вимір доступних кількісній характеристиці факторів і явищ процесу управління є основою досягнення високої ефективності. Проте на цьому шляху дослідника очікує багато труднощів. Вони є наслідком відсутності науково обґрунтованих нормативних затрат управлінської праці, норм чисельності працівників апарату, слабкого контролю за строками і якістю виконання завдань, низької дисципліни і відповідальності службовців, недостатнього використання організаційної й обчислювальної техніки.

На думку праксеологів, будь-яку працю, перш ніж удосконалювати її, підвищувати продуктивність та ефективність, слід оцінити. І в принципі немає такої праці, таких дій, результати яких не можна було б виміряти й оцінити. В основі більшості класичних концепцій оцінки дій лежить один з принципів Г. Емерсона: «Все довкола нас, вся природа вчить, що високі результати створюються скороченням, а не посиленням зусиль... Ми несправедливо вважаємо, що зусилля вимірюється результатом... Вимірюючи будь-який вид зусилля за його результатами, ми бачимо, що він падає з максимуму до мінімуму, а потім знову піднімається до нового максимуму, так що па цій кривій є лише один пункт, де максимальний результат збігається з максимальним зусиллям. Цей пункт і відповідає ста відсоткам продуктивності». Однак праця з управління в соціальній сфері досить важко піддається оцінці. Цей тип праці безпосередньо не виробляє споживної вартості, яку можна було б виміряти. Він належить до розряду розумової праці, оцінка ефективності якої взагалі й управлінської праці зокрема вимагає особливого підходу, специфічного понятійного апарату. І все ж є спроби перевести економічні категорії або категорії, що застосовуються при оцінці фізичної праці, в сферу розумової праці, практично не змінивши їх попереднього стану. Оперування даною термінологією при вимірі ефективності управлінської праці може потягнути за собою неправильне її тлумачення, що позбавляє її всього смислового навантаження. Працівник розумової праці лише відтворює знання, інформацію, ідеї, а не матеріальну продукцію. Розумова праця не підлягає звичайному кількісному виміру і не виробляє чогось такого, що само по собі є ефективним. Тільки якісно результати найбільшою мірою характеризують управлінську - розумову за своєю природою - працю.

Спеціалісти в галузі промислової психології та управління зазначають, що значна частина літератури, присвяченої проблемі управлінської ефективності, ґрунтується переважно на особистому досвіді або описі особистих рис, що їх мають «добрі» менеджери, того, що вони мають робити, аби бути ефективними, або якими можуть бути результати їхньої діяльності. І. Друкер виводить необхідні характеристики менеджера із характеру п'яти основних операцій (завдань) у його діяльності. Це такі елементи: 1) постановка мети; 2) організація; 3) мотивація і комунікативність; 4) оцінка діяльності підлеглих; 5) удосконалення (підготовка) працівників, включаючи і самого се6е. Для більшості досліджень з проблем ефективності управління характерне зосередження уваги лише на особі, на процесах або тільки на результатах, пов'язаних з ефективним управлінням, тоді як особу, процес і результат слід розглядати в їхньому динамічному взаємозв'язку.

Деякі американські дослідники робили спробу віднайти формулу виміру управлінської ефективності, але при цьому обмежувалися сферою матеріального виробництва. Вони виходили з того, що основна мета підприємства - продуктивність. Тоді ефективність слід визначати за формулою Е = О/І, де Е - ефективність; О - випуск; І - затрати. Однак при вимірі ефективності управління доводиться мати справу з досить складними проблемами при вимірі затрат - випусків. Це насамперед: 1) проблема невизначеності, оскільки управлінські рішення пов'язані з майбутнім; 2) проблема визначення чіткої мети, оскільки заздалегідь не може бути точно виміряний випуск, а відповідно, і не можна визначити ефективність; 3) проблема підсистемної оптимізації; 4) проблема мобільності ресурсів, оскільки затрати, наприклад праці й капіталу, не можуть легко переміщатися з менш вигідних можливостей у більш вигідні.

І все ж таки, як зазначають американські дослідники, попри всі труднощі вимірювання, існує ряд способів, за допомогою яких може бути оцінена ефективність діяльності держави або фірми. У масштабах суспільства цс: 1) рівень реального національного продукту на душу населення; 2) ступінь зростання реального національного продукту на душу населення; 3) міра використання витрат; 4) здатність до споживання випуску; 5) рівень конкуренції; 6) адекватність і точність планування.

Крім того, розраховуючи ефективність управління у сфері матеріального виробництва, потрібно враховувати ряд обставин: не слід змішувати господарську ефективність з ефективністю управління; ефективність господарської системи і ефективність управління можуть мати загальні виміри і часто-густо на практиці визначаються за допомогою двох основних синтетичних економічних показників -продуктивності праці і рентабельності. Останні можуть застосовуватися для виміру ефективності управління, але вони не враховують деяких важливих процесів, що відбуваються у виробництві й управлінні, і які впливають на продуктивність та рентабельність.

Однак при цьому слід пам'ятати: показник ефективності управління не тотожний показникам продуктивності управлінської праці, про які йшлося. Реальний прогрес у розробці узагальнюючого показника ефективності управління має бути пов'язаний з обліком причинно-наслідкових зв'язків по лінії «управлінські витрати - ефект» та соціальних факторів і наслідків.. Проте будь-який розрахунок ефективності управління виправданий, якщо він використовується з метою подальшого удосконалення управління.

Ще складніше виміряти ефективність у сфері публічної адміністрації. Тут наявне складне переплетіння багатьох чинників політичного, економічного, організаційного, правового, психологічного і етичного характеру. Крім того, ефективність будь-якого виду соціальної діяльності залежить від форм і методів досягнення поставленої мети. Це особливо проявляється у викопавчо-розпорядчій діяльності, в роботі апарату державного управління, рівень роботи якого - один із важливих критеріїв загальної культури будь-якого суспільства, а також політичного і соціально-правового становища в ньому особистості.

Ось чому підвищення ефективності й я:кості роботи всіх ланок державної системи управління, удосконалення її структури, організації та практичної діяльності є складовим елементом загального процесу поліпшення якісних характеристик сучасного суспільного розвитку країни.

Слід зауважити, що досі немає усталених позитивних методик оцінки «ефективності діяльності державних органів управління, так само відсутні методики територіального порівняння ефективності їх функціонування, хоча вони вкрай потрібні за умов децентралізації державного управління.

Безумовно, існує і принципова розбіжність в оцінках ефективності в сфері публічної адміністрації та ділової (підприємницької) діяльності.

Оскільки діяльність адміністративних органів здійснюється в певному політичному середовищі, політична система не лише висуває вимоги до них, з й оцінює результати. І робить це вона інакше, ніж ринкова система. Однак, якщо ми звернемося до «випускної» сторони адміністративної організації, то схожість з діловим управлінням виявиться значно більшою. Це пояснюється тим, що будь-яка організація значною мірою несе на собі відбиток технічного фактора виконуваної роботи і кінцева продукція адміністративної організації має деяку, хоча і дуже різну за формою і суттю, схожість з товарною продукцією фірм.

Важливою функцією публічної адміністрації є реалізація політичних цілей за мінімальних витрат, але в будь-якому випадку вона має бути успішною, тобто ефективною. У бізнесі ефективність прирівнюється до «оптимізації», одержання максимальної вигоди за наявних ресурсів. Економічний смисл ефективності всеохоплюючий тією мірою, якою він може звести всі відповідні оцінки до грошових форм. У сфері управління бізнесом цей процес здійснюється через ринкові механізми. В адміністративно-політичній діяльності, яка забезпечується ресурсами здебільшого із центрального «резервуару» ресурсів, економічний вимір ефективності пов'язаний з політичними цілями (програмами) і соціальними наслідками, а «вихідна» продукція оцінюється в основному через організаційно-правовий механізм. Ділове управління зумовлено специфічними завданнями (соціальна спрямованість їх незначна) ресурсної ефективності, передбаченої цією фірмою. Еквівалентним завданням для державної системи в підсумку є добробут усього народу, стабільність політично організованого громадянського суспільства. Будь-яка концепція ефективності державного управління має враховувати не лише економічні, людські ресурси й можливості, а й соціальні потреби суспільства, політичні та організаційні фактори.

Справді, ціннісні судження про працю у сфері управління завдяки її специфіці надзвичайно складні. Намагаючись отримати хоча б відносно точні оцінки діяльності і можливостей управлінських працівників, завжди стикаєшся із складними людськими проблемами. Ситуація ускладнюється ще й тією обставиною, що в повному обсязі управлінську діяльність практично не можна оцінити на якийсь певний момент, оскільки результати її будуть відомі лише у віддаленому майбутньому. Так само і діяльність апарату управління є ефективною лише тоді, коли діяльність об'єкта управління буде ефективною. Однак без постійного кількісного і якісного виміру ефективності управління воно не лише не контролюватиметься, а й не удосконалюватиметься.

Скільки ж має (може) бути цих комбінацій соціальних, матеріальних, організаційних умов, індивідуальних характеристик і моделей поведінки, з якими б пов'язувалися розуміння ефективного управління та його виміри? Які його засоби і результати? Відповісти на ці запитання складно.

Американські дослідники визначають ефективну управлінську поведінку як комплекс управлінських дій, що розглядаються як оптимальні при виявленні й розподілі внутрішніх і зовнішніх ресурсів з метою підтримки на тривалий період функціонування організаційної одиниці, за яку менеджер несе відповідальність. Однак часто-густо не враховується, що ефективність управлінської діяльності залежить не лише від менеджера, а й насамперед від соціального середовища, в якому здійснюється управління.

Визнається, що ефективність - основна мета діяльності адміністративної організації, основний критерій «доброго» управління. Розрізняють два засоби концептуалізації й виміру її. Перший розглядає ефективність, яка виражена через принципи ієрархічної організації. Чим більший рівень спеціалізації, професіоналізації й лінійної організації в єдиній ланці командування, тим більшим є показник ефективності. Другий засіб - розгляд ефективності в рамках обчислення підрахунків витрат - заснований на формулі «витрати - випуск» (витрати - людські й матеріальні ресурси), тобто має на меті досягнення головної цілі за найменших витрат. Виміром ефективності є дедалі вищий рівень діяльності за певних витрат139 . Інші дослідники вважають це визначення ефективності недостатнім і при побудові системи публічної адміністрації вводять принцип «однорідності», згідно з яким суміщення різнорідних (несумісних) функцій в одному органі, організаційній одиниці, наприклад «політики» й «управління», неминуче робить структуру управління неефективною.

Процес управління - надзвичайно складна комбінація управлінських діянь, зворотних зв'язків і залежностей. Кількісному виміру вони, як правило, не підлягають. Мабуть, саме тому, що критерій ефективності управління є передусім якісною, сутнісною характеристикою управлінської діяльності (управлінського процесу), він і не може бути використаний для її кількісної характеристики.

Для кількісної міри потрібно знати продукт певної сфери людської діяльності. Управління не є самостійним продуктом, це продукт матеріального і духовного виробництва. Соціальний прогрес можна розглядати як смільний (загальний) продукт діяльності працівників, зайнятих в різних сферах суспільного життя, і управлінців. Управлінська праця безпосередньо не створює елементів вартісної формули, тобто у вимірі результативності її не можуть застосуватися вартісні кількісні показники. Простіше, безумовно, визначити економічну сторону ефективності управління, в показниках якої часто опосередковуються результати управлінської діяльності. У сфері виробництва, наприклад, ефективність управлінської діяльності можна представити певними вимірюваними результатами, такими, як підвищення продуктивності праці, зростання виробництва і прибутку, зменшення собівартості, а також інші економіко-виробничі показники, виражені в цифрах. При цьому критерій ефективності застосовується не до мети, а до засобів досягнення їх. «Виміряти» кількісно ефективність функціонування системи на проміжних і кінцевих станах руху до загальної мети не завжди можна. Це можна зробити здебільшого шляхом якісної оцінки її стану, що і є матеріальною основою визначення ефективності функціонування системи.

Ще раз наголосимо: йдеться не про кількісні виміри внутрішньої діяльності системи управління, нас цікавить передусім матеріальний стан цієї діяльності, проміжний і кінцевий результати функціонування системи. Тобто досягнення мети або цілей управління - це досягнення об'єктом управління бажаного стану, що відбивається в кількісних і якісних характеристиках залежно від специфіки об'єкта управління. Наприклад, було б неправильним обчислювати ефективність сучасної структурної перебудови економіки країни без урахування кількісних результатів господарсько-виробничої діяльності галузевої промисловості, не говорячи вже про соціальні наслідки перебудови промисловості й сільського господарства.

Сьогодні державна система управління вирішує завдання надзвичайної складності - забезпечити швидкий і максимально безболісний у соціальному відношенні перехід до ринкової економіки. Досягти цієї мети можна різними засобами. Одні країни вибрали «шокову терапію», інші - еволюційний шлях, одні ігнорують соціальні наслідки, інші - враховують їх.

Досягнення мети буде оптимальним, якщо дотримуватимуться кілька умов. Сьогодні ми є свідками великого розриву між оптимальним управлінням і межею допустимого управління, тобто стану розузгодження управління. Воно залежить, як правило, від різних причин: високої хаотичності процесу, недосконалої організаційної структури, помилок у прийнятті основних і часткових рішень, низької професійної підготовки управлінських кадрів, слабкої технічної бази та ін. Може бути обрана і помилкова «траєкторія». Як наслідок цього система управління стає неефективною.

Всі ці явища ми спостерігаємо сьогодні в Україні. Державне управління непомірно багато вбирає грошей, значних людських ресурсів, однак має своїм результатом, якщо не критично нульовий, так негативний ефект.

Не можна пояснити цей феномен незвичайністю соціально-економічних і політичних процесів розвитку постсоціалістичного суспільства або досить поширеною думкою, згідно з якою управлінська діяльність у сфері безпосереднього здійснення державної влади є діяльністю непродуктивною. Це суто зовнішнє сприйняття, що не розкриває внутрішніх зв'язків цієї діяльності з кінцевими результатами діяльності управлінської - зміцненням і розвитком суспільного устрою, його економічної, політичної і соціальної основи. Якщо подібна залежність існує, а сумнівів у цьому немає, то ефективність управління в цій сфері слід визначати за допомогою критеріїв політичної і соціальної ефективності, яку кількісно не завжди можна точно виміряти, хоча деякі елементи політичної ефективності (наприклад, виборчі компанії) можуть бути визначені кількісно, не говорячи вже про соціально-побутові наслідки державного управління для громадян країни.

Для визначення ефективності управління потрібно виділити критерій, за яким можна судити про результативність управлінської діяльності, тобто критерій ефективності. Критерії ефективності управління є засобом оцінки даної категорії.

Основним змістом управлінської діяльності є досягнення мети управління. Виходячи з цього, критерій ефективності управління може бути визначено як рівень досягнення цілей управління, ступінь досягнення об'єктом управління бажаного стану. Мають право на існування й інші показники функціонування управлінської системи (затрати, втрати управління, фактор часу та ін.), але це поодинокі показники, а загальні результати можна оцінити лише за критерієм ефективності. X. Сімон визначає критерій ефективності як «вибір», що дає найбільший результат з даного застосування ресурсів.

Отже, ефективність управління можна розглядати як засіб зіставлення поставленої мети з досягнутим результатом - з очікуваним або спланованим (тут ефективність - синонім результативності). Тому практично використовуються два критерії оцінки функціонування апарату управління - ефективність і економічність діяльності на шляху досягнення мети. Для оцінки роботи управлінського апарату велике значення має механізм формування і реалізації мети. У зв'язку з цим цікавою є думка одного з провідних спеціалістів у галузі управління П. Друкера. Він пише: «...Управлінська праця, управлінські роботи і управлінська організація -не абсолютні... рамки їх окреслюються завданнями, що виконуються. Без розуміння місії, цілей і стратегії організації... управлінська робота не може бути продуктивною».

Отже, управлінська ефективність оцінюється здебільшого шляхом дослідження ступеня досягнення організацією поставлених цілей. Цілі управління бувають різними, вони можуть змінюватись, відповідно змінюються й критерії ефективності.

Виникає і таке запитання: слід диференціювати показники ефективності залежно від рівня управління чи потрібно розробити єдиний принцип утворення узагальнених критеріїв ефективності для всіх рівнів? При вирішенні цієї проблеми треба пам'ятати, що різні рівні управління передбачають ефективність функціонування всієї управлінської системи, звідси чільний взаємозв'язок узагальнюючих критеріїв ефективності та критеріїв ефективності інших рівнів управління, тобто це не виключає, а передбачає наявність як тих, так і інших критеріїв, але в тісному їх зв'язку, з урахуванням загальних засадничих параметрів.

Намагання віднайти єдиний критерій ефективності не може успішно закінчитися через специфіку соціальних середовищ, в яких функціонують системи управління, що, однак, не виключає можливості визначити критерії ефективності управління для конкретних сфер суспільного життя - може йтися і про систему основних критеріїв. Згідно з зарубіжними даними, менеджери використовують до 20 критеріїв ефективності (деякі з них не міають кількісного вираження), з яких 55 % є цільовими і 45 % системними.

Однак за всієї диференціації і специфіки управління у сфері політики й економіки не можна не бачити їх єдності, а відповідно, і зв'язків їх оціночних категорій. Господарська діяльність не може не мати соціальної спрямованості, у свою чергу і політична діяльність не може не впливати на господарську сферу та економіко-виробничі результати. Як свідчить досвід державно-політичного розвитку України, нерішучість і непослідовність владних структур управління призводять до спаду промислового виробництва, зниження обсягів продукції сільського господарства, зростання споживчих цін і, врешті-решт, до зубожіння більшості населення і політичної пасивності мас.

Побудова незалежної держави передбачає забезпечення дедалі тіснішого зв'язку економічного, соціального і духовного розвитку суспільства. Не можна перебудовувати економіку на якісно новій основі, не створюючи для цього соціальних і психологічних передумов. Так само не можна вирішувати складні гуманітарні проблеми, не спираючись на надійний фундамент економічної й соціальної політики. Ступінь зв'язку та розв'язання цих проблем є одним з критеріїв ефективності державного управління. Якісна визначеність цього критерію має не абстрактне значення, а цілком реальні та конкретні соціально-економічні й політичні наслідки.

Отже, результат функціонування системи управління може бути описаний за допомогою конкретних кількісних параметрів економічного зростання, але вони не є всеохоплюючими критеріями оцінки ефективності системи управління загалом.

Головним критерієм ефективності сучасного державного управління в соціально-політичній сфері є найбільш повна відповідність управлінської діяльності корінним інтересам суспільства, розширення і поглиблення демократії, забезпечення прав і свобод громадян та їх практична реалізація, успішне здійснення тактичних і стратегічних політичних і соціальних цілей і завдань щодо реформування суспільства та перетворення України на розвинену країну.

Цей критерій має загальний оціночний характер, а тому не розкриває кількісної визначеності такого складного суспільного явища, як управління. Це пояснюється не лише суб'єктивним підходом, а насамперед складністю і різноманітністю внутрішніх об'єктивних зв'язків соціальної діяльності. Однак це не повинно мати своїм наслідком недооцінку якісної характеристики управління. Управління низької якості не є ефективним, а тому не може забезпечити досягнення поставлених цілей в оптимальний строк і за обов'язкової умови зробити витрати соціальних та енергетичних ресурсів якомога менш значними.

Виникає запитання, як досягти обґрунтованості, достовірності і практичної значущості поодиноких і узагальнюючих критеріїв оцінки ефективності для певних рівнів та сфер управління? На жаль, ні наука, ні управлінська практика позитивної відповіді на це не дали. Досі немає всеохоплюючої формули визначення ефективності в сфері управління.

Єдиної системи оцінок для всіх соціальних сфер бути не може. Але це не виключає можливості визначити критерії ефективності управління для конкретних сфер суспільного життя. Навіть і в цьому разі йдеться про систему основних критеріїв.

Бажано мати єдиний універсальний показник, критерій, за допомогою якого можна було б виміряти ефективність держави в цілому з її економічними, соціальними і політичними інституціями, які у взаємозв'язку та єдності визначають функціонування суспільства. Але такого показника не існує і чи буде він знайдений, невідомо, але пошук триває.

У сфері управління економікою є багато, хоча і далеко недосконалих, методик виміру економічної складової ефективності управлінської праці. В основу визначення ефективності вони кладуть економію, що отримується в результаті впливу апарату управління на виробництво, і затратами на управління. Узагальненими показниками ефективності є: рівень випуску продукції (послуг), рентабельність, окупність інвестицій та ін., тобто ідеться про кількісний вимір економії матеріальних, трудових, часових і фінансових затрат. Однак у цій системі показників ефективності управління немає показників соціального аспекту, що свідчить про її неповноту і дає низьку репрезентативність реальної суті такого складного оцінюючого явища, яким є ефективність управління.

Результативність системи управління відповідно до названих методик може бути оцінена за допомогою єдиного критерію - економічного: «ефективність - це показник прибутку», що, однак, зумовлює концептуальну і методичну обмеженість підходу до проблеми ефективності управління. Оскільки ефективність управління в підсумку визначається співвідношенням затрачених ресурсів (людських, організаційних, часових, науково-технічних, матеріальних) і отриманих результатів, оптимальне використання цих ресурсів може забезпечити високу ефективність управління.

Тільки системний підхід може допомогти врахувати більшість складних причинно-наслідкових взаємозв'язків і взаємозалежностей, дасть змогу представити всі фактори, що впливають на підвищення ефективності державного управління як інтегрального цілого. Знаючи їх, можна з більшою точністю судити про ефективність управління. Але навіть такий підхід не може забезпечити вимір, тому що ефективність управління - це не просто сукупність впливу окремих факторів, а результат складної взаємодії політичних, соціально-економічних, організаційних, ідеологічних, психологічних, ситуаційних і мотиваційних факторів. У цій сукупності факторів кожний із них має свою питому вагу. Безумовно, їх вплив на ефективність управління різний: одні з них мають стійкий, визначений характер; інші діють спорадично і дискретно й не справляють вирішального впливу.

Отже, багатофакторна комплексна модель підвищення ефективності управління вимагає багатокритеріального підходу до її оцінки, коли використовується комплекс взаємопов'язаних критеріїв, аналогічних зазначеним факторам. Багатокритеріальний підхід має явні переваги перед монокритеріальним, оскільки змістовніше розкриває поняття ефективності управління.

Ось чому для більш чіткого визначення ефективності управління потрібно або застосовувати метод виміру впливу різних факторів, або, об'єднавши окремі фактори і критерії в певні групи, вивести груповий критерій оцінки і застосовувати саме його. Але слід пам'ятати, що просте арифметичне складання показників лише з великим наближенням допоможе визначити ступінь ефективності управління. Щоб віднайти і науково обґрунтувати узагальнюючий критерій, який оцінював би комплекс явищ матеріально-економічного, соціально-політичного, організаційного і морально-етичного характеру, слід мати чітко відпрацьований механізм управління. Лише він дасть можливість простежити і здійснити якісні, а якщо можливо, то й кількісні виміри на всіх стадіях управлінського процесу факторів, що чинять на нього вплив, і отримати достовірну оцінку ефективності функціонування системи управління. Однак за сучасних умов розладу всієї системи державного управління це завдання не може бути розв'язане.

Визначення ефективності управлінських структур та об'єктивна оцінка їх потребують науково обґрунтованої моделі управління, що дало б змогу створити систему критеріїв, за допомогою яких можна було б оцінити на практиці типи управління. Сучасний рівень науки управління навряд чи дає можливість створити подібну модель, а тому вся система критеріїв має відносний характер із деяким суб'єктивним нальотом.

Є багато критеріїв, за якими можна оцінювати ефективність тієї чи іншої системи державного управління, але головний з них, в якому концентруються всі цінності й недоліки управління - це динаміка продуктивності суспільної праці. Відповідно до цього критерію сучасна система державного управління абсолютно неефективна, якщо не руйнівна. Головне завдання, яке маємо вирішити сьогодні, - це позбутися низької якості управління. Слід не тільки визначити основні фактори підвищення ефективності й якості управлінської діяльності, а й з'ясувати причини низької якості управління.

Отже, рівень ефективності управлінської діяльності зумовлений складною взаємодією ситуативних, індивідуальних і мотиваційних чинників. Ситуативні характеристики включають організаційні та соціальні передумови, що можуть вплинути на процес управління, це насамперед кількість службовців, структура організації й організаційно-психологічний клімат колективу. Суттєво впливають на ефективність управління система комунікацій, ієрархія влади і підпорядкування, усталені процедури прийняття рішень, характер взаємодії членів групи, індивідуальні характеристики керівника, його особистісні особливості, уподобання, вміння, навички, рівень інтелектуальної обдарованості, загальна й спеціальна підготовка та ін. Неабияке значення мають і мотиваційні характеристики, які спонукають людину до виконання певного завдання.

Отже, ефективність управління визначається дією кількісних і якісних чинників технічного, організаційного, політичного, соціально-психологічного та морально-ідеологічного характеру. Ось чому така увага приділяється багатофакторній комплексній моделі підвищення ефективності управління. У цій сукупності кожний з факторів має свою питому вагу.

Використана література

1. Абизов В.С, Кремень В.Г. Політичне рішення: механізм прийняття. — К., 1995.

2. Ардан Ф. Франция: государственная система: Пер. с франц. — М., 1994.

3. Гаджиев К.С. Геополитика. — М., 1997.

4. Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология. — Ростов н/Д, 1996.

5. Даниленко В.И. Современный политологический словарь. — М., 2000.

6. Логунова М.М., Шахов В.А., Шевченко М.Ф. Концептуальні засади теорії політики: Навч. посіб. — К., 1999.