регистрация / вход

Органи влади Ірану

Особливості формування органів влади на основі демократичних принципів та ідеалів. Закономірності побудови законодавчої, виконавчої та судової гілок влади в Ірані, специфіка їх діяльності та функції, правові засади, що відображені в Конституції.

Реферат на тему:

"Органи влади Ірану"


1 . Законодавча влада

Законодавча влада завжди була необхідним елементом системи держави. Хоча мета й повноваження відрізнялись за функціональним призначенням але свою основу цей орган мав завжди.

Якщо аналізувати держави то чим більш демократична країна, тим більше законодавчий орган наділений більшими поноваженнями. Це зокрема вирізняє його призначення від географічного й політичного детермінізму.

«Суспільство має право, а держава зобов'язана» – така формула правової демократичної держави. Це означає, що державна влада в будь-якій формі повинна контролюватися суспільством і бути залежною від нього. Одним зі шляхів до цього ідеалу став знаменитий принцип поділу влади, відповідно до якого в кожної гілки влади – свої власні, чітко визначені завдання і мета.

Законодавець завжди несе відповідальність за соціальну цінність тих законів, що він приймає. Звертаючись до процесу створення юридичних законів, варто усвідомити, що насамперед виникає юридичний мотив чи ідея закону. Ідея юридичного закону – це передбачення його змісту у свідомості людей. Завжди перед тим, як що-небудь створити в реальності, людина створює це у своїй свідомості і тільки після цього приступає до матеріалізації ідеї.

У державах сучасної парламентської демократії закон приймається представницьким органом влади по визначеній регламентом законодавчій процедурі.

Така процедура, по-перше, забезпечує внесення законопроектів по дійсно важливих питаннях життя країни. Це закріплюється звичайно обмеженням кола суб'єктів законодавчої ініціативи, тобто органів, осіб, або визначеного числа громадян / до приклада – народна ініціатива в Австрії й в Італії /. До числа таких суб'єктів у більшості закордонних країн відносяться, звичайно, глава держави, уряд / але не окремі відомства/, депутати чи група депутатів, вищі судові інстанції, деякі інші органи. У Російській Федерації це – Президент, Уряд, депутати Державної Думи і Ради Федерації, законодавчі /представницькі/ органи суб'єктів Федерації.

По-друге, законодавча процедура покликана забезпечити всебічне обговорення прийнятих до розгляду законопроектів. У демократичних державах закони обговорюються по-різному.

Наприклад, в Англії, Угорщині, Росії депутатам голос надається спікером Парламенту і вони виступають з місця. У Сполучених Штатах Америки в палаті представників, у Франції в палаті депутатів парламентарії виступають із трибуни, в Україні – вони встають у чергу до мікрофона і так беруть участь в обговоренні законопроектів.

Законодавча влада в Ірані представлена Консультативною радою (меджліс-шура). Конституція говорить, що головним завданням Консультативного меджлісу (ради) є прийняття законів відповідно до Конституції, інакше кажучи, меджліс (парламент Ірану) не вправі приймати закони, що суперечать положенням Конституції і нормам офіційної релігійної доктрини (шиїзму) (ст. 71, 72). Меджліс бере на себе завдання створення законопроектів, що представляються урядом на розгляд. (ст. 74).

Депутати меджлісу (не менш 15) можуть виступати з пропозиціями щодо прийняття законів і домагатися їх схвалення (право законодавчої ініціативи). Проте меджліс залишає за собою право уточнювати й обговорювати всі інші державні справи; іншими словами, меджліс може вільно обирати теми для обговорення.

Договори та угоди, що укладаються урядом з іншими державами, можуть набути чинності лише після ратифікації їх меджлісом (ст. 77). У прерогативі меджлісу входить також розгляд питань, пов'язаних з державним кордоном: міжнародні кордони країни не можуть бути змінені без згоди на те 4/5 членів Консультативної меджлісу, тобто 80% всіх депутатів (ст. 78).

До компетенції меджлісу входить також надання уряду права на тимчасове введення надзвичайного стану на тридцятиденний термін, який може бути продовжений.

Що стосується іноземної торгової і економічної діяльності всередині країни, то ст. 81 Конституції надає меджлісу право видавати іноземцям ліцензії на діяльність в країні промислових, торговельних і сільськогосподарських фірм і підприємств.

Проте в тексті статті не згадується, хто володіє цим правом. Разом з тим меджліс має право видавати ліцензії на роботу в країні іноземних фахівців після вивчення рекомендацій, що представляються урядом (ст. 82). Ст. 85 Конституції лише закріплює за меджлісом право приймати закони, тобто меджліс не може передавати свої повноваження урядовим чи неурядовим органам, комітетам чи комісіям, що не входять до його складу; вони можуть бути передані лише комісіям самого меджлісу.

Однією з найважливіших прерогатив меджлісу є винесення вотуму довіри уряду: після формування кабінету він стає чинним лише після отримання довіри з боку меджлісу.

Однак у статті, присвяченій цьому питанню, не вказується на процентне співвідношення депутатів, що забезпечує довіру уряду. Крім того, члени кабінету відповідальні перед меджлісом за свою діяльність і зобов'язані приходити на засідання цього органу і відповідати на запитання депутатів (ст. 88).

Меджліс має право позбавити своєї довіри окремих міністрів (або весь кабінет). Кандидатура міністра, позбавленого довіри, не може пропонуватися до складу наступного кабінету.

У повноваження Консультативної меджлісу входить затвердження половини членів Ради захисту Конституції (6 членів-юристів), кандидатури яких звичайно ставляться самою Радою. Проте ст. 91 не передбачає права меджлісу відхиляти кандидатури, висунуті Радою конституційного нагляду. Ст. 93 підтверджує право Ради конституційного нагляду відхиляти будь-які проекти постанов меджлісу, крім другорядних, що стосуються порядку роботи парламенту (регламент).

Законопроекти, схвалені меджлісом, виносяться на розгляд Ради конституційного нагляду, яка вивчає їх на предмет відповідності положенням Конституції і шаріату в десятиденний термін, який може бути продовжено лише один раз. Ст. 96 Конституції розмежовує повноваження факихів і юристів всередині Ради конституційного нагляду.

Вона наділяє факихів правом розглядати ступінь відповідності законопроектів шаріату і схвалювати їх простою більшістю голосів (одних тільки факихів), тим часом як членам-юристам ця стаття надає право спільно з факихами розглядати ступінь відповідності законів положенням Конституції.

Члени Ради вправі бути присутнім на засіданнях Консультативного меджлісу і брати участь в обговоренні законопроектів, що розглядаються меджлісом.

Проте ст. 97 не містить вказівки на право членів Ради конституційного нагляду брати участь у голосуванні у випадку їх присутності на засіданнях Консультативного меджлісу. Ст. 98 обмежує право тлумачення положень Конституції Радою конституційного нагляду, не визнаючи його за меджлісом.

Ст. 99 навіть забороняє меджлісу контролювати вибори президента республіки або проведення всенародних референдумів, залишаючи це право лише за Радою конституційного нагляду.

Проте Конституція не обмежується визначенням способу формування парламенту, вона закріплює положення про місцеві консультативні меджліси.

Так, у сьомому розділі Конституції викладаються необхідні умови їх формування і порядок виконання ними своїх завдань і функцій.

Крім того, тут говориться про взаємини між сільськими, міськими та обласними меджлісами, а також про їхні взаємини з главами адміністративних органів, які призначаються урядом.

Ст. 103 зобов'язує цих адміністраторів поважати рішення місцевих консультативних меджлісів, прийняті в межах їхньої компетенції, і виконувати їх, якщо вони не суперечать шаріату і законам країни.

Ст. 106 розглядає можливість розпуску місцевих консультативних меджлісів, однак не визначає інстанцію, що користується цим правом. У цій же статті місцеві консультативні меджліси наділяються правом оскаржити рішення адміністрації в спеціалізованому судовому органі.

2. Виконавча влада

У дев'ятому розділі Конституції розглядаються прерогативи виконавчої влади, починаючи з президента, прем'єр-міністра, міністрів і закінчуючи армією та військами революційної гвардії («вартових революції»). Так, у ст. 113 говориться, що президент республіки представляє вищу державну владу в країні і відповідає за дотримання Конституції і регулювання взаємин між трьома гілками влади. Термін повноважень президента – 4 роки. Він обирається безпосередньо народом. Повторне обрання допускається лише на один термін (ст. 114). У ст. 115 перераховуються умови, яким повинен відповідати претендент на пост президента Ісламської Республіки Іран (виборчий ценз). Найважливіше з них – щоб він поділяв офіційну релігійну доктрину країни (тобто був шиїтом). Президентські вибори проводяться під прямим контролем з боку Ради конституційного нагляду. Обраний президент має право призначити прем'єр-міністра, заручившись згодою Консультативного меджлісу. Президент парафує всі міжнародні договори, угоди і конвенції, укладені Іраном з іноземними державами, після ратифікації їх меджлісом. Президент має право бути присутнім на засіданнях Ради міністрів. У разі відсутності президента або через його хворобу формується тимчасовий орган.

Президентська рада, включає в свій склад прем'єр-міністра, голову Консультативного меджлісу і голову Верховного суду. Термін повноважень такого органу не повинен перевищувати двох місяців (ст. 130). У разі відсутності президента протягом більш ніж двох місяців або його смерті тимчасова Президентська рада готує вибори нового президента протягом 50 днів (ст. 131). У ст. 133, 142 Конституції розглядаються питання, пов'язані з призначенням міністрів, їх компетенцією і відповідальністю перед президентом і ісламським конституційним меджлісом, а також умови і порядок зняття їх з посад. Ст. 141 забороняє міністрам працювати на державних господарських підприємствах. Крім того, міністри не можуть бути членами Консультативного меджлісу, а також працювати в адвокатурі або керувати будь-якою приватною або змішаною компанією. Разом з тим міністри вправі працювати в університетах або науково-дослідних установах, суміщаючи цю діяльність зі своєю міністерською посадою.

У ст. 144 Конституції йдеться, що армія Ісламської Республіки Іран є релігійної армією, яка вірить у мету ісламської революції. Під «релігійністю» тут мається на увазі віра в догмати шиїзму (офіційного толку). Тим самим Конституція позбавляє нешиїтів можливості служити в збройних силах, подібно іноземцям, які згідно з текстом ст. 145 теж не можуть служити в іранській армії.

3. Судова влада

Десятий розділ Конституції присвячений судовій владі. У ст. 156 йдеться про те, що судова влада є незалежною владою, що захищає індивідуальні та суспільні права; вона несе відповідальність за дотримання справедливості. У цій статті перераховуються завдання судової влади, в тому числі проведення розслідування, розгляд позовів і скарг і т.д., спостереження за суспільними правами, дотримання справедливості і законних свобод. Крім того, дана стаття покладає на судову владу завдання контролю за дотриманням законів. Ст. 157 передбачає формування Верховної ради юстиції, що є вищим органом судової влади. На цю Раду покладається завдання складання судових інструкцій, призначення, переведення суддів і т.д. У наступній статті (ст. 158) регламентується членство у Верховній раді юстиції. Рада включає до свого складу 15 членів, у тому числі голову Верховного суду і генерального прокурора республіки, а також трьох суддей-муджтахідів, що обираються суддями країни. Якщо врахувати умови, що висуваються в ст. 162 Конституції, яка передбачає, що голова Верховного суду і генеральний прокурор повинні бути «муджтахідамі», то стає очевидним, що муджтахідамами повинні бути всі члени Верховного суду юстиції. Тут немає місця юристам-фахівцям. Достатньо знати шаріат і бути муджтахідом щоб стати членом цього вищого органу судової влади. Ст. 163 Конституції підтверджує це, передбачаючи, що якості судді визначаються законом відповідно до принципів фікха. Таким чином, нова Конституція цілком продовжила положення шаріату: жодна постанова уряду не може мати законної сили, якщо воно суперечить ісламським судженням, як свідчить ст. 170 Конституції.

Може здатися важким винести остаточне судження щодо того, наскільки іранський досвід у його сучасній ісламській моделі відповідає абстрактному ідеалу влади в ісламі. Проте не викликає сумнівів те, що цей досвід спирається на багатовікову спадщину. З ідейно-історичної точки зору було неможливо очікувати формулювання нової Конституції як способу втілення «загального закону» держави без урахування всіх досягнень політико-правової думки шиїзму. У політико-юридичному плані Конституцію Ірану можна розглядати як крок вперед у справі канонізації законодавчих уявлень у сучасній формі. Можна було побачити, що юридичні поняття розподілялися спонтанно і неорганізовано; питання про них піднімалося багатьма авторами та улемами і був об'єктом іджтіхада цих улемів. Конституція Ісламської Республіки Іран спробувала поєднати все, що накопичилося в ідейній спадщині ісламу (у першу чергу шиїзму) в рамках Основного закону цієї держави. Тут слід зазначити, що ця Конституція не позбавлена недоліків, особливо з точки зору розподілу на статті та їх послідовності. Як ми бачили, укладачі Конституції допустили суттєву плутанину. Так, вони змішали функції Ради експертів з функціями Ради конституційного нагляду, а функції останнього з функціями Консультативного меджлісу. Те ж саме можна сказати про функції інших органів і комісій, підлеглих як меджлісу, так і Раді міністрів або верховному главі (імаму). Напевно, це пояснюється тим, що вирішальне слово завжди залишалося за факихами і улемами, в результаті чого роль фахівців (юристів) виявилася незначною.

Іранський досвід реальної державної альтернативи володіє цінністю і політико-культурної специфікою, включаючи в себе корінні компоненти, що визначаються становленням ісламської правовової юридичної держави. Це можна виявити в його догматичній моделі, в переході ісламу в тканину самої Конституції. У рамках цього нового для політико-правової історії ісламу процесу відбувається формування нового синтезу, що спирається на асимілюції нових традицій в горнилі пошуку політико-культурної альтернативи. Іншими словами, на порядку денному стоїть питання про основний шлях, про плюралізм політико-правових елементів і структур. У цьому сенсі мова йде про подолання загальної тенденції світського унітаризму, породженого сучасним розвитком.

З цієї точки зору політико-правова альтернатива, представлена іранським досвідом, є виправданою і включає в себе особливі складові. Якщо на поверхні він загалом виглядає як «відхід» від традиції сучасної політико-конституційної цивілізації, то фактично являє собою адекватне відображення заломлення стародавнього досвіду в політико-правовій самосвідомості. Іранський досвід – це не просто безпосередня реакція на «цивілізацію Заходу».

Вона втілює в собі спадкоємність культури в юридичних рамках, відображає одну з моделей національно-культурної самосвідомості. Важко очікувати, що ця модель буде цілком бездоганною. Адже вона втілює традиції «шукає дух» з притаманними йому складнощами пошуку адекватної самоідентифікації, у тому числі в рамках «інструмента єдності та цивілізації», тобто держави.


Список використаних джерел та літератури

1.Бостан С.К., Тимченко С.М. Державне право зарубіжних країн: Навч. посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. – 457 с.

2.Барабаш Б. Правова система Ірану та її функціонування // Право України. – 2003. – №8. – С. 117–119

3.Боботов С.В. Законодавча влада в Ірані. – М.: Изд. «ЕАВ», 2004. – 89 с.

4.Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. – К., 2007. – 315 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 1.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий