регистрация / вход

Правові засади виборів в Україні

Поняття про вибори, вибори за конституційним правом. Правове регулювання інституту виборів та виборча система. Поняття виборчого процесу, його засади та стадії і його законодавче регулювання. Місцеві вибори та вибори Президента України. Аналіз законів.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра дизайну

РЕФЕРАТ

з дисципліни “Політологія”

на тему:

“Правові засади виборів в Україні ”

Перевірила:

ст. викладач

Поденщикова

Виконала:

студентка гр. ДЗ-51

Гродзь А.С.

Черкаси

2008


ПЛАН

ВСТУП

1. КОНСТИТУЦІЙНО ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИБОРІВ В УКРАЇНІ

1.1. Поняття про вибори, вибори за конституційним правом

1.2. Правове регулювання інституту виборів

1.3. Виборча система. Закон України "Про вибори народних депута­тів України"

2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ

2.1. Поняття виборчого процесу, його заса­ди та стадії

2.2. Місцеві вибори

2.3. Вибори Президента України

2.4. Аналіз Закону "Про вибори Президента України" в редакції 2004 року

ВИСНОВКИ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА


ВСТУП

Вивчення виборчого процесу є вкрай важливим завданням, особливо якщо згадати останні вибори Президента України і всі події, які повязані з ними.

Виборчий процес — це здійснення суб'єктами, визначе­ними Законом, виборчих процедур, передбачених ним.

Виборчий процес включає такі етапи: складання списків виборців; утворення одномандатних округів; утворення виборчих комісій; висування та реєстрація кандидатів у депутати, вклю­чених до виборчих списків партій (блоків) багатомандатного округу, проведення передвиборної агітації; голосування; підрахунок голосів виборців та встановлення підсум­ків голосування і результатів виборів депутатів; реєстрація обраних депутатів. Виборчий процес завершується офіційним оприлюднен­ням Центральною виборчою комісією результатів виборів де­путатів.

Вибори — один з найдавніших інститутів конституцій­ного права, який широко використовувався у Стародавній Гре­ції, Римі, а згодом у XVI-XIX ст. У широкому розумінні — це техніка голосування, яка використовується в галузі публічного і приватного права для визначення, хто буде обраний до складу відповідних держав­них органів або буде заміщати певну посаду. У вузькому розумінні — це голосування громадян, які проживають на певних територіях за кандидатур, що вису­нуті до складу представницького органу або на заміщення певної посади. Що стосується конституційного права, то вибори є інсти­тутом цієї галузі права, зміст якого складається з сукупності відповідних норм Конституції України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад і сільських, се­лищних та місцевих голів, а також Президента України. Отже, конституційно-правовий інститут виборів — це сукупність норм цієї галузі, які регулюють процес обрання кандидатів у представницькі органи і на вибор­ні посади. В даній роботі будуть досліджуватися всі процеси та правові норми регулювання виборчого процесу в Україні.


1. ВИБОРИ В УКРАЇНІ

1.1. Поняття про вибори, вибори за конституційним правом

Вибори — один з найдавніших інститутів конституцій­ного права, який широко використовувався у Стародавній Гре­ції, Римі, а згодом у XVI-XIX ст.

У широкому розумінні — це техніка голосування, яка використовується в галузі публічного і приватного права для визначення, хто буде обраний до складу відповідних держав­них органів або буде заміщати певну посаду.

У вузькому розумінні — це голосування громадян, які проживають на певних територіях за кандидатур, що вису­нуті до складу представницького органу або на заміщення певної посади.

Що стосується конституційного права, то вибори є інсти­тутом цієї галузі права, зміст якого складається з сукупності відповідних норм Конституції України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад і сільських, се­лищних та місцевих голів, а також Президента України

Отже, конституційно-правовий інститут виборів — це сукупність норм цієї галузі, які регулюють процес обрання кандидатів у представницькі органи і на вибор­ні посади.

Вибори за конституційним правом можна класифікувати залежно:

• від територіальних меж їх проведення на:

- загальнонаціональні;

- регіональні.

• Від виду органу або посадової особи на:

- парламентські;

- президентські;

- муніципальні;

- вибори суддів.

• Від способу волевиявлення виборців на:

- прямі вибори, які передбачають безпосередній тип голосування, тобто безпосереднє вираження виборцем власно­го ставлення до висунутих кандидатур;

- непрямі вибори, за яких між виборцями і кандидата­ми існує проміжна ланка, що опосередковує волю виборців.

У свою чергу непрямі вибори поділяються на два види:

- побічні (непрямі) вибори, за яких виборці шляхом голосування формують колегію виборців, яка збирається один раз, щоб визначити особу або осіб, які будуть заступа­ти виборні посади.

Найпоширеніший цей вид виборів у США.

У процесі їх організації і проведення розрізняють такі етапи: фінансування кандидатів; проведення попередніх ви­борів (праймеріс), що збираються в одному зі штатів, а зго­дом — у конвентах політичних партій штатів, на їх з'їздах, на яких обираються виборщики; голосування виборщиків щодо відповідного кандидата;

- багатоступеневі вибори, при проведенні яких вираз­ником волі виборців виступає постійно діючий представниць­кий орган або одна з його палат, до компетенції яких входить обрання іншого органу або посадової особи. Цей вид виборів застосовувався в СРСР з 1924 по 1936 pp. [5, c.107]

1.2. Правове регулювання інституту виборів

До предмета правового регулювання конституційно-правового інституту виборів Конституція України і відпо­відні закони відносять такі основні принципи виборного пра­ва: вимоги, які пред'являються до виборців і кандидатів на виборні посади; порядок формування і діяльності органів, які безпосередньо організовують і проводять вибори; статус суб'єктів виборчого процесу — громадян та політичних пар­тій, блоків партій; процедура виборчої компанії і голосуван­ня; порядок визначення результатів виборів; способи оскар­ження порушень у ході виборчої кампанії і голосування та опротестування виборів; види юридичної відповідальності за порушення виборчого закону.

Багато з перелічених принципів закріплюються і регулю­ються на конституційному рівні, у розділах, присвячених правам і свободам громадян (ст. 38 Конституції України), в окремих статтях розділу III Основного Закону "Вибори. Ре­ферендум" (статті 69, 70 та 71), у відповідних статтях, при­свячених виборам до вищих представницьких органів держа­ви (ст. 76), виборам Президента України (ст. 103), органів місцевого самоврядування (ст. 143). [3, статті 38, 69, 70, 71, 76, 103, 143].

Участь у виборах — це політичне право (ст. 38 Консти­туції), але у колишньому СРСР та УРСР це був обов'язок.

Законодавча регламентація виборів здійснюється або че­рез органічний закон (ч. 20 ст. 92 Конституції України), або в деяких країнах через саму Конституцію (Киргизстан).

У ст. 71 Конституції України, а також у законах про ви­бори закріплено принципи виборчого права — керівні ідеї, які покладені в основу регламентації цього конституційно-правового інституту.

Загальність виборчого права — можливість брати участь у виборах усім громадянам, крім осіб, які не досягли виборчого віку та недієздатних.

Рівність — виборці мають однакову кількість голосів, тобто однакову питому вагу при розподілі мандатів.

Вільний характер виборів — відсутність будь-якого впливу на волевиявлення виборців, а також додержання та­ємниці голосування.

Конституція і закони про вибори визначають вимоги до суб'єктів виборчого процесу — виборців і кандидатів.

Що стосується виборців, які мають активне виборче пра­во, то це вимоги до віку, громадянства, осудності, включених до списку виборців. Щодо віку, то виборці на день виборів повинні досягти вісімнадцяти років.

Право обирати мають лише громадяни України (активне виборче право).

Щодо пасивного права такими вимогами є: загальні ви­моги — вік, громадянство, термін проживання в Україні, осудність, а також спеціальні вимоги, якщо їх пред'являють до кандидатів на виборні посади.

До загальних вимог до кандидатів у народні депутати України належать такі: відповідно до Конституції України народним депутатом може бути громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голо­су і проживає в Україні протягом останніх п'яти років (ст. 76 Конституції) [6, c.50].

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем ви­борів років та володіє державною мовою.

Депутатами місцевих рад, сільськими, селищними та місцевими головами можуть бути громадяни України, які на день виборів досягли вісімнадцяти років і мають право голосу.

Спеціальними вимогами до кандидатів у представницькі органи і на посаду Президента України є необранність та не­сумісність.

Необранність — це виключення або обмеження можли­вості балотуватися в якості кандидата. При цьому виділяють абсолютну необранність — неможливість балотуватися у всіх виборчих округах і відносну, коли не можна балотува­тися у певних виборчих округах.

Принцип несумісності полягає у забороні особам, які обрані шляхом виборів, обіймати певні посади і працювати на постійній основі на інших посадах. Цей принцип випливає з необхідності здійснення принципу поділу влади та забезпе­чення рівних можливостей для участі кандидатів у виборчо­му процесі.

Як правило, виборчий процес, тобто сукупність певних стадій, пов'язаних з організацією і проведенням виборів, включає такі стадії:

I — прийняття відповідним органом або посадовою осо­бою рішення про проведення виборів;

II — утворення виборчих округів. Згідно з законодав­ством України залежно від кількості осіб, які обираються, розрізняють одномандатні і багатомандатні округи.

Залежно від територіальних кордонів розрізняють загаль­нодержавні і територіальні округи. Кількість мандатів зале­жить від кількості виборців (Латвія), чисельності населення (Болгарія), кількості виборців, які взяли участь в останніх виборах (Чехія);

ІІІ — складання списків виборців — компетенція муніци­пальної влади;

IV — висування кандидатів;

V — реєстрація кандидатів;

VI — агітація і пропаганда за висунутих кандидатів;

VII — фінансове забезпечення виборчої кампанії;

VIII — головування;

IX — визначення результатів, яке залежить від виду ви­борчих систем [4, c.20-21].

1.3. Виборча система.

Закон України "Про вибори народних депута­тів України", з наступними внесеннями змін до нього.

В сучасному світі існують три різновиди виборчих сис­тем, які різняться порядком визначення результатів голосування:

- мажоритарна виборча система (французька мо­дель, в основі якої лежить принцип абсолютної більшості, — 50% +; англійська модель відносної більшості — менш як 50% та кваліфікаційна більшість — 2/3 голосів виборців, поданих за кандидатів (Азербайджан);

- пропорційна система, згідно з якою обраними вва­жаються представники партії, які подолали так звану вибор­чу квоту (як правило, від 5 до 6%);

- змішана пропорційно-мажоритарна система, відпо­відно до якої мандати розподіляються за принципом 50 х 50 відносно депутатів, обраних в одномандатних виборчих ок­ругах за мажоритарною системою, і депутатів, обраних за списком партії, яка подолала виборчу квоту в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі.

Протягом існування України як незалежної держави зга­дані виборчі системи, були застосовані при формуванні Верховної Ради України. Так, до 1997 р. існувала мажоритарна система виборів народних депутатів.

Згідно з Законом України "Про вибори народних депута­тів України" від 24 вересня 1997 р. була запроваджена змі­шана пропорційно-мажоритарна виборча система [1].

Особливості цього Закону:

- з 450 депутатів, які обиралися до Верховної Ради Ук­раїни, 225 обиралися в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва;

- участь громадян у виборах була визнана добровільною. При цьому вважалося, що виборці, які не брали участі у голосуванні на виборах, підтримують волевиявлення тих ви­борців, які взяли участь у голосуванні;

- право висування кандидатів у депутати належала гро­мадянам України і реалізувалася політичними партіями, виборчими блоками партій та безпосередньо громадянами шляхом самовисування (необхідно було зібрати 900 підписів виборців), а також зборами громадян і трудовими колекти­вами;

- одна і та сама особа могла бути включена лише до од­ного списку кандидатів у депутати від політичної партії, виборного блоку партій та одночасно висунута лише в одному одномандатному виборчому окрузі [1].

Багато з цих положень Закону було визнано Конститу­ційним Судом України неконституційними.

Так, положення закону згідно з яким "виборці, які не брали участь у голосуванні на виборах підтримують резуль­тати волевиявлення тих виборців, які взяли участь у голосу­ванні на виборах", було визнано Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).

Врахувавши це, Верховна Рада України 18 жовтня 2001 р. прийняла новий Закон України "Про вибори народ­них депутатів України". Закон зберігає змішану пропорцій­но-мажоритарну систему.

Відповідно до Закону народні депутати України обира­ються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією України.

Вибори депутатів здійснюються за змішаною (пропорцій­но-мажоритарною) системою:

1) 225 депутатів обираються за пропорційною системою у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політич­них партій, виборчих блоків політичних партій;

2) 225 депутатів обираються за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах [2].

Підтверджується, що участь громадян України у виборах депутатів є добровільною. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у виборах.

Право голосу на виборах депутатів (право обирати депу­татів) мають громадяни України, яким на день виборів ви­повнилося вісімнадцять років.

Закон дає перелік документів, які підтверджують грома­дянство України: паспорт громадянина України; паспорт гро­мадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; служ­бовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення чле­на екіпажу; військовий квиток для військовослужбовців строкової служби.

Передбачається, що громадяни України, які мають право голосу, можуть брати учать у роботі виборчих комісій як їх члени, а також у передвиборній агітації, спостереженні за проведенням виборів депутатів та інших заходах у порядку, визначеному цим та іншими законами України.

Будь-які прямі або непрямі привілеї або обмеження ви­борчих прав громадян України за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, ет­нічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняються. Не допускаються обмеження участі громадян у виборчо­му процесі, крім обмежень, передбачених Конституцією Ук­раїни та Законом.

Не має права голосу громадянин, визнаний судом недієз­датним.

Громадянин України, який проживає або перебуває в пе­ріод підготовки і проведення виборів за межами України на законних підставах, має право голосу на виборах депутатів.

Закон розкриває зміст основних принципів виборчого права.

Так, вибори депутатів є рівними, тобто громадяни Украї­ни беруть участь у виборах на рівних засадах. При цьому кожний виборець на виборах депутатів має один голос у ба­гатомандатному окрузі та один голос — в одномандатному окрузі. Виборець може використати свій голос тільки на од­ній виборчій дільниці.

Вибори депутатів є прямими. Громадяни України безпо­середньо обирають депутатів шляхом голосування за канди­датів у депутати, включених до виборчого списку партії (бло­ку), та за кандидатів у депутати в одномандатних округах.

Відповідно до Закону вибори депутатів є вільними. Ви­борцям забезпечуються умови для вільного формування сво­єї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосуван­ня насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших Дій, що перешкоджають вільному формуванню та вільному виявленню волі виборця, забороняється.

Голосування на виборах депутатів є таємним. Контроль за волевиявленням виборців забороняється. Кожний вибо­рець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій осо­бі забороняється.

Закон закріплює принцип пасивного виборчого права, тобто право бути обраним.

Депутатом може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг двадцяти одного року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п'яти років.

Проживання в Україні за цим Законом означає прожи­вання на території, яка включає: територію в межах дер­жавного кордону України, морські судна, що перебувають у плаванні під Державним прапором України, а також перебування громадян України у встановленому законодавством порядку у відрядженні за межами України, в дипломатичних та інших офіційних представництвах і консульських устано­вах України, міжнародних організаціях та їх органах, на по­лярних станціях України, а так само перебування громадян України за її межами відповідно до чинних міжнародних до­говорів України.

Не може бути включений до виборчого списку, висуну­тий в одномандатному окрузі і обраний депутатом громадя­нин, який має судимість за вчинення умисного злочину, як­що ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку.

Визначаються також суб'єкти висування кандидатів у де­путати, тобто громадяни України, яким надано активне ви­борче право.

Право висування кандидатів у депутати належить грома­дянам України, які досягли вісімнадцяти років і мають право голосу. Це право вони реалізують через партії (блоки) у порядку, встановленому Законом [2].

У липні 2005р. Верховна Рада України прийняла закон ,, Провнесення змін до Закону України ,, Про вибори народних депутатів України”

Згідно цього закону вибори депутатів здійснюються на засадах пропорційної системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків політичних партій.


2. ВИБОРЧИЙ ПРОЦЕС

2.1. Поняття виборчого процесу, його заса­ди та стадії

Виборчий процес — це здійснення суб'єктами, визначе­ними Законом, виборчих процедур, передбачених ним.

До суб'єктів виборчого процесу належать: виборці; ви­борчі комісії; кандидати у депутати, зареєстровані у поряд­ку, встановленому законом; партії (блоки), які висунули кан­дидатів у депутати; органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених зако­ном, та офіційні спостерігачі від партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати, зареєстрова­них в одномандатних округах, від іноземних держав і міжна­родних організацій.

Виборчий процес здійснюється на засадах:

політичного плюралізму (багатопартійності); гласності і відкритості виборчого процесу; рівності прав партій (блоків) — суб'єктів виборчого процесу; рівності всіх кандидатів у депу­тати; свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації; неупередженості до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів дер­жавної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій.

Початок виборчого процесу оголошує Центральна вибор­ча комісія відповідно до строків, визначених Конституцією України та Законом.

Виборчий процес включає такі етапи:

- складання та уточнення списків виборців;

- утворення виборчих округів;

- утворення виборчих дільниць;

- утворення виборчих комісій;

-висування та реєстрація кандидатів у депутатів;

- проведення передвиборної агітації;

- голосування;

- підрахунок голосів виборців та встановлення підсум­ків голосування;

- встановлення рузультатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення

Виборчий процес завершується через 15 днів після офіційного оприлюднення Центральною виборчою комісією результатів виборів де­путатів.

У Законі також визначаються види виборів депутатів, порядок і строки їх призначення. Вибори депутатів можуть бути черговими, позачерговими.

Чергові вибори депутатів проводяться у зв'язку з за­кінченням конституційного строку повноважень Верховної Ради України і не потребують окремого рішення про їх при­значення.

Позачергові вибори депутатів призначає Президент України в порядку, встановленому Конституцією України.

Чергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю бе­резня п’ятого року повноважень Верховної Ради України.

Початок виборчого процесу чергових виборів депутатів Центральна виборча комісія оголошує за 120 днів до дня ви­борів.

Позачергові вибори депутатів відбуваються в останню неділю шістдесятиденного строку з дня опублікування Указу Президента України про дострокове припинення повнова­жень Верховної Ради України.

У Законі встановлено порядок висування та реєстрації кандидатів у депутати.

Кандидатів у депутати може висувати партія, що заре­єстрована не пізніше як за рік до дня виборів, виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніше як за рік до дня виборів.

Висунутих кандидатів реєструє Центральна виборча ко­місія.

Для реєстрації кандидатів у депутати передбачена грошо­ва застава: для партій (блоків) — у розмірі дві тисячі мінімальних розмірів заробітьної плати яку вноситься у безготівковому порядку на спеціальний рахунок Центральної виборчої комісії.

Обраними депутатами від політичних партій (блоків партій) вважаються ті кандидати, які отримали більше 3 % голосів виборців.

На відміну від Закону України "Про вибори народних де­путатів України", який закріплює пропорційно систему, законодавство про вибори депутатів сільських, селищних рад та ви­бори Президента України встановлює мажоритарну систему виборів.

Згідно Закону України "Про вибори депу­татів місцевих рад та сільських, селищних, місцевих голів" вибори депутатів міських рад, районих рад, районної у місті ради та обласних рад проводяться за пропорційною сис­темою.

За мажоритарною системою обирається сільський, селищний, міський голова.

Виникає питання, чи може голова також бути обраний До представницького органу місцевого самоврядування або обраний народним депутатом України.

Конституційний Суд України визнав, що сільський, се­лищний, міський голова є головною посадовою особою відпо­відної територіальної громади з представницьким мандатом.

Громадянину України надано право вільно бути обраним до будь-якого органу державної влади, до органу місцевого самоврядування, а також бути обраним сільським, селищним, місцевим головою, але реалізувати набутий представ­ницький мандат громадянин може тільки в одному з цих органів чи на посаді сільського, селищного, міського голови.

2.2. Місцеві вибори

На регіональному рівні місцеві вибори мають свою специфіку. Вибори депутатів районної ради проводяться за пропорційною виборчою системою у виборчих округах, межі яких збігаються з межами відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до складу відповідного району.

У свою чергу вибори депутатів обласної ради проводяться за пропорційною виборчою системою у виборчих округах, межі яких збігаються з межами районів та міст обласного значення, що входять до складу цієї області.

Згадані відмінності щодо виборчих округів безпосередньо впливають і на порядок визначення кількості депутатів, які обираються у відповідні ради.

Рішення про загальний склад (кількість депутатських мандатів) місцевої ради, що має обиратися, приймає відповідна рада поточного скликання. У разі коли рада поточного скликання у цей строк не визначиться щодо загального складу ради, яка має обиратися, загальний склад відповідної ради дорівнює мінімальній межі, встановленій Законом.

Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті ради має становити в адміністративно-територіальних одиницях з чисельністю населення:

до 3 тисяч - від 15 до 25 депутатів;

до 5 тисяч - від 20 до 30 депутатів;

до 20 тисяч - від 25 до 35 депутатів;

до 50 тисяч - від 03 до 45 депутатів;

до 100 тисяч - від 35 до 50 депутатів;

до 250 тисяч - від 40 до 60 депутатів;

до 500 тисяч - від 50 до 75 депутатів;

до 1 мільйона - від 60 до 90 депутатів;

понад 1 мільйон - від 75 до 120 депутатів.

Загальний склад районної ради визначається з урахуванням кількості територіальних громад адміністративно-територіальних одиниць, що входять до складу району. Територіальні громади в межах району повинні мати в районній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому за наявності у районі до 10 (включно) територіальних громад кожна територіальна громада має бути представлена в районній раді не менш як 4 депутатами, від 11 до 30 (включно) - 3 депутатами, понад 30 - 2 депутатами. Загальний склад районної ради не повинен перевищувати 120 депутатів.

Загальний склад обласної ради визначається з урахуванням кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу області. Райони, міста обласного значення повинні мати в обласній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому за наявності в області до 15 (включно) районів, міст обласного значення кожний район, місто обласного значення має бути представлено в обласній раді не менш як 4 депутатами, від 16 до 30 (включно) - 3 депутатами, понад 30 - 2 депутатами. При цьому загальний склад обласної ради не повинен перевищувати 200 депутатів.

Участь у місцевих виборах є особистою справою кожного громадянина України. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у місцевих виборах.

Право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, яким на день проведення виборів виповнилося вісімнадцять років і які проживають на території відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах.

Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни України, яких визнано судом недієздатними. Здійснення виборчого права призупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, - на час перебування у цих місцях.

Депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який має право голосу і на день виборів йому виповнилося вісімнадцять років.

Громадянин України одночасно може балотуватися кандидатом у депутати лише однієї ради або кандидатом на посаду відповідно сільського, селищного, міського голови. Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону Громадянин України може бути депутатом лише однієї ради.

Проте, це не відповідає рішенню Конституційного Суду України від 6 липня 1999 р. (справа про сумісництво посад народного депутата України і міського голови) №7-рп199. Положення згаданого закону мало б бути приведено у відповідність з цим рішенням

Депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, а також сільським, селищним, міським головою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку.

Право висування кандидатів у депутати місцевих рад належить місцевим осередкам політичних партій.

Право висування кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови належить громадянам України, які мають право голосу, і реалізується ними як безпосередньо шляхом самовисування, висування на зборах виборців за місцем їх проживання, трудової діяльності (зборах трудових колективів) або навчання так і через місцеві осередки політичних партій, виборчі об'єднання місцевих осередків політичних партій - блоки (далі - блоки), громадські організації, що легалізовані відповідно до чинного законодавства України.

Вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів можуть бути черговими, позачерговими.

Рішення про проведення чергових і позачергових виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає Верховна Рада України.

Рішення про проведення повторних виборів сільських, селищних, міських голів приймає відповідна територіальна виборча комісія.

Рішення про проведення виборів депутатів місцевої ради, сільського, селищного, міського голови у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці приймають органи, визначені законом.

Обраними по одномандатному виборчому округу вважаються кандидати у депутати на посаду сільського, селищного, міського голови, які одержали найбільшу, порівняно з іншими кандидатами, кількість голосів.

На відміну від порядку створення виборчих округів при виборах депутатів місцевих рад та голів сіл, селищ і міст кількість округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлює Центральна виборча комісія, враховуючи їх адміністративно-територіальний устрій та кількість населення. Територіальний виборчий округ включає один або кілька районів, міст, районів у містах або їх частини.

У свою чергу за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад утворюються окружні виборчі комісії.

2.3. Вибори Президента України

Свої особливості має Закон України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 р. Відповідно до цього закону вибори Президента проводяться за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості [3].

Право висувати претендента на кандидата у Президенти України мають політичні партії, їх виборчі блоки, а також через збори виборців, у тому числі шляхом самовисування.

Призначає вибори Верховна Рада України (ч. 7 ст. 85 Конституції, ст. 9 Закону України "Про вибори Президента України") [3; 4].

Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними.

Чергові вибори проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента. Позачергові вибори проводяться у разі дострокового припинення повноважень Президента України в період 90 днів з дня припинення повноважень. Рішення про проведення таких виборів приймається не пізніше як на п'ятий день після припинення повноважень Президента. Повторні вибори Президента України призначає Верховна Рада України в місячний строк з дня одержання подання Центральної виборчої комісії.

Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає всю територію України. Для проведення виборів територія єдиного загальнодержавного адміністративно-виборчого округу поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлює Центральна виборча комісія, враховуючи їх адміністративно-територіальний устрій та кількість населення. Територіальний виборчий округ включає один або кілька районів, міст, районів у містах або їх частин.

Обраним Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів забезпечує Центральна виборча комісія, яка є постійно діючим державним органом.

Відповідно до Закону України "Про Центральну виборчу комісію" від 3 листопада 1997 p., Комісія здійснює консультативно-методичне забезпечення виборів до місцевих рад, сільських, селищних, міських голів і проведення місцевих референдумів. Вона очолює систему виборчих комісій, які утворюються для підготовки і проведення виборів та всеукраїнських референдумів, спрямовує їх діяльність.

Призначає на посаду та припиняє повноваження членів Комісії Верховна Рада України за поданням Президента України. Члени Комісії перед вступом на посаду складають перед Верховною Радою України присягу.

У Законі визначаються повноваження Комісії щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів, всеукраїнського референдуму; вона здійснює фінансове забезпечення їх підготовки і проведення. Закон також встановлює правовий статус та повноваження членів Комісії, гарантії забезпечення діяльності Комісії та її членів.

Порядок організації і внутрішньої роботи Комісії визна5 чається також регламентом, який затверджується на засіданні Комісії. Роботу Комісії забезпечує Секретаріат [12, с.154].

2.4. Аналіз Закону "Про вибори Президента України" в редакції

2004 року

До сьогодні чинний Закон "Про вибори Президента України " мав багато прогалин і допускав різне тлумачення виборчих процедур. Щоби заповнити прогалини в цьому Законі, Центральна виборча комісія в 1999 році була змушена видати понад три сотні постанов, які врегульовували питання, не унормовані Законом про вибори Президента в редакції 1999 - 2001 років.

Однак стаття 92 Конституції України вимагає, щоб організація і проведення виборів регулювалися виключно законами.

Нова редакція Закону значно повніше і детальніше врегульовує усі механізми і процедури виборчого процесу, забезпечує широкі можливості для дотримання демократичного, чесного і справедливого характеру виборів. Максимальне дотримання виборчих процедур, закладених в новій редакції Закону "Про вибори Президента", всіма учасниками виборчого процесу та забезпечення контролю зі сторони суб'єктів виборчого процесу дозволить забезпечити законні, відкриті, чесні, демократичні вибори Президента України.

Наведемо деякі з основних особливостей нової редакції Закону "Про вибори Президента України".

Строки

Змінено строки тривалості виборчого процесу. До сьогодні ці строки були чи не найдовшими у Європі. Замість 180 днів, сьогодні виборчий процес чергових виборів Президента розпочнеться за 120 днів до дня виборів (3 липня 2004 року).

Механізм висування і реєстрації кандидата

На відміну від старої редакції Закону, визначено два механізми висунення: через партії і блоки (при цьому немає обмежень щодо того, що партії і блоки можуть висувати позапартійного кандидата) і шляхом самовисування. У новому законі детально виписані процедури висування.

Реєстрація кандидатів, висунутих у будь-який спосіб, відбувається відразу після подання відповідних документів до Центральної виборчої комісії і внесення грошової застави. Розмір грошової застави узгоджено в сумі 500 тисяч гривень.

Інститут збору підписів на підтримку кандидата на пост Президента України збережений, проте зміст його дещо змінений. Підписи збираються не для реєстрації кандидата, а для підтвердження його реєстрації. Це означає, що підписи збираються після реєстрації кандидата протягом певного строку. Однак, якщо за сорок днів до дня виборів відповідна кількість підписів не подана до Центральної виборчої комісії, то реєстрація кандидата скасовується. Повноваження Центральної виборчої комісії щодо підписних листів обмежуються здійсненням контролю за додержанням вимог цього Закону шляхом їх вибіркової перевірки.

Формування виборчих комісій: ТВК, ДВК

Система виборчих комісій є строго ієрархічною і очолюється ЦВК. Виборчі комісії (крім ЦВК) формуються виборчими комісіями вищого рівня за поданням кандидата на пост Президента України (чи його довіреною особою від імені кандидата) не більше як по дві особи до однієї виборчої комісії. Кількість членів територіальної виборчої комісії не може бути меншою від десяти осіб, кількість членів дільничної виборчої комісії не може бути меншою від дванадцяти осіб (у попередній редакції було відповідно 10 і 8 осіб). Кожен кандидат на пост Президента, незалежно від того, висунений він від партії чи шляхом самовисування, має право на пропорційну частку посад голови, заступника та секретаря виборчої комісії.

Враховуючи існування певної загрози втрати працездатності виборчих комісій після дня виборів у разі призначення повторного голосування, коли багато кандидатів відсіюється, у Законі передбачені механізми, які забезпечують дієздатність виборчих комісій після дня виборів, а саме - включення відповідною виборчою комісією вищого рівня до складу комісії інших осіб замість вибулих за поданням кандидатів на пост Президента України, щодо яких відбудеться повторне голосування, із забезпеченням рівного представництва кандидатів.

У разі дострокового припинення повноважень будь - якого члена комісії Законом передбачений порядок заміни вибулого члена, коли пріоритетне право на подання кандидатури для включення до складу комісії зберігається за суб'єктом, за поданням якого було включено особу, повноваження якої припинено.

Складання та уточнення списків виборців

Закон розрізняє механізми формування та уточнення списків виборців на звичайних виборчих дільницях (утворених для голосування за місцем проживання виборців), спеціальних виборчих дільницях (утворених для голосування виборців за місцем їх перебування - у стаціонарних лікувальних закладах, установах кримінально-виконавчої системи та в інших подібних випадках) та закордонних виборчих дільницях.

Списки виборців для звичайних виборчих дільниць передаються органами, які їх складають, у двох примірниках територіальним виборчим комісіям не пізніш як за 35 днів до дня виборів. Територіальна виборча комісія передає не пізніш як за 31 день до дня виборів один примірник списків виборців відповідним дільничним виборчим комісіям. Уточнення списку виборців відбувається лише через ознайомлення з ним виборців у приміщенні комісії, яка одразу після отримання надає його для загального ознайомлення.

Закон передбачає в разі вибуття виборця з населеного пункту, де він включений до списку виборців, отримання ним відкріпного посвідчення. Відкріпні посвідчення є документами суворої звітності і мають різну форму для голосування у день виборів та у день повторного голосування. Бланки відкріпних посвідчень дільничні виборчі комісії отримують разом із списками виборців.

Для повторного голосування територіальною виборчою комісією виготовляється на основі списку для голосування новий список виборців не пізніш як на 11 день після дня виборів і передається дільничним виборчим комісіям не пізніше як за десять днів до дня повторного голосування. Особи, включені до списку виборців на підставі відкріпних посвідчень для голосування у день виборів, до списку виборців для повторного голосування не включаються. Проте Закон вимагає включення до списку тих осіб, яким на день повторного голосування виповниться вісімнадцять років і які, таким чином, отримують право голосу.

На спеціальних та закордонних дільницях списки виборців складаються відповідними дільничними виборчими комісіями на підставі відомостей, поданих керівниками закладів, установ, представництв, капітанами суден, командирами військових частин (формувань), де утворені такі виборчі дільниці, не пізніше як за 20 днів. До списків виборців на закордонних виборчих дільницях, включаються на підставі відомостей консульського обліку працівники цих представництв, установ, члени їх сімей, а також інші громадяни, які проживають чи легально перебувають на території відповідної іноземної держави. Інші громадяни, які мають право голосу на виборах Президента України, включаються до списків виборців на закордонних дільницях за їх заявою або на підставі відкріпного посвідчення.

Закон передбачає відповідні механізми для уникнення кратного включення виборця до списків виборців на кількох виборчих дільницях, зокрема, спеціальних та закордонних.

Виборчий фонд кандидата на пост Президента України

При прийнятті нової редакції Закону була відхилена пропозиція щодо того, щоби виборчий фонд кандидата на пост Президента України був не обмежений.

Закон встановлює граничний розмір виборчого фонду 50 тисяч розмірів мінімальних заробітних плат, що складає трохи більше 10 мільйонів гривень. При виході кандидата на повторне голосування передбачено, по-перше, підвищення граничного розміру виборчого фонду на суму, еквівалентну трьом мільйонам гривень (15 тисяч розмірів мінімальних заробітних плат), а також забезпечення державного (бюджетного) фінансування передвиборної агітації обом кандидатам у цей час з розрахунку три мільйони гривень на одного кандидата.

Запроваджено новий спосіб функціонування виборчого фонду кандидата на пост Президента України: виборчий фонд має один накопичувальний рахунок, на який надходять кошти для фінансування виборчої кампанії кандидата на пост Президента України, а також поточні рахунки, з яких здійснюється фінансування витрат на виборчу кампанію. На виборчі поточні рахунки кошти надходять виключно з накопичувального рахунку виборчого фонду. Кандидат на пост Президента України відкриває один накопичувальний рахунок виборчого фонду в установі банку України у місті Києві і не більше одного поточного рахунку в установі банку в межах територіального виборчого округу.

Обмежено коло суб'єктів, які можуть робити внески до виборчого фонду кандидата, виключена можливість внесення у виборчий фонд кандидата коштів юридичних осіб, а також коштів іноземних громадян, обмежений добровільний внесок від фізичної особи до виборчого фонду одного кандидата у розмірі не більше двадцяти п'яти розмірів мінімальних зарплат. Всі розрахунки з поточних рахунків здійснюються у безготівковій формі. Це дасть можливість зробити використання виборчих фондів більш прозорим та цільовим, сприятиме запобіганню зловживань та забезпеченню всім кандидатам рівних можливостей у ході виборчої кампанії.

Проведення передвиборної агітації. Розцінки послуг ЗМІ

Проведення передвиборної агітації стало етапом виборчої кампанії, що триває чи не найдовше, і є одним із найважливіших. Адже саме агітація суттєво впливає на формування поведінки електорату, волі кожного виборця, від ефективності проведення агітації часто залежать результати голосування.

Нова редакція Закону врахувала ті прогалини, які мале місце у старому Законі, та досвід попередніх виборів. У ній більш детально виписаний загальний порядок використання засобів масової інформації.

Фінансування передвиборної агітації, як і раніше, здійснюється з двох джерел: за рахунок коштів Державного бюджету та за рахунок коштів виборчих фондів кандидатів. За рахунок бюджету забезпечується агітація на засадах рівних отриманих послуг; за рахунок виборчих фондів - на засадах рівного доступу за власною ініціативою кандидата.

Передвиборна агітація у засобах масової інформації за рахунок коштів виборчих фондів повинна здійснюватися на умовах рівної оплати за одиницю ефірного часу чи друкованої площі та обмежується лише граничним розміром витрат виборчого фонду. Ефірний час (друкована площа) надається на підставі угоди, що укладається між розпорядником поточного рахунку виборчого фонду кандидата та телерадіоорганізацією (друкованим засобом масової інформації) будь-якої форми власності, за винятком партійних видань. Без укладення такої угоди та надходження коштів на рахунок телерадіоорганізації (друкованого засобу інформації) надання ефірного часу (друкованої площі) забороняється.

Усі телерадіоорганізації зобов'язані не пізніше ніж за сто двадцять днів до дня виборів Президента України опублікувати в друкованих засобах масової інформації розцінки вартості однієї хвилини (секунди) ефірного часу.

Засіб масової інформації, який надав ефірний час або друковану площу кандидату, незалежно від форм власності (окрім партійних видань) не може відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі на тих же умовах іншому кандидату.

Телерадіоорганізації зобов'язані здійснювати аудіо-, відеозаписи усіх передач, що містять передвиборну агітацію, і зберігати їх до закінчення тридцятиденного строку з дня офіційного оприлюднення результатів виборів.

Специфікою регулювання передвиборної агітації є запровадження форми телевізійних дебатів. Вони можуть проводитися як перед першим туром голосування, так і для двох кандидатів, які включені до виборчого бюлетеня для повторного голосування. Однак, враховуючи право кожного кандидата вибирати ті форми агітації, які його влаштовують, участь у теледебатах визнана не обов'язковою.

Скасування рішення про реєстрацію кандидата

Законом регламентовано скасування рішення про реєстрацію кандидата у разі відмови від балотування, ненадання за 40 днів до дня виборів визначеної Законом кількості підписів на підтримку кандидата, звернення партії (блоку) про скасування рішення про висування кандидата, висунутого цією партією (блоком), а також у випадках втрати кандидатом громадянства, виїзду його за кордон для постійного проживання та деяких інших подібних випадках.

Рішення про скасування реєстрації кандидата на пост Президента України приймає Верховний Суд України за поданням Центральної виборчої комісії.

У разі виявлення і встановлення судом фактів підкупу виборців або членів виборчих комісій кандидатом, його довіреною особою чи організацією, (власником) якої є кандидат, членом керівного органу партії, яка висунула цього кандидата, інших зловживань, передбачених Законом, Центральна виборча комісія оголошує попередження кандидату чи партії (блоку), яке оприлюднюється в державних засобах масової інформації.

Виборчі бюлетені

Виборчі бюлетені виготовляються у централізованому порядку Центральною виборчою комісією. Бюлетені виготовляються із зазначенням номера територіального округу та виборчої дільниці. Чітко відрегламентована процедура передачі та прийняття виборчих бюлетенів територіальними та дільничними виборчими комісіями.

На спеціальній виборчій дільниці на судні чи на полярній станції виборчі бюлетені можуть бути виготовлені, як виняток, з дозволу Центральної виборчої комісії безпосередньо дільничною виборчою комісією.

Усі виборчі бюлетені із зазначеними номерами виборчих дільниць передаються відповідним дільничним виборчим комісіям.

Підготовка до голосування та проведення голосування

В Законі детально виписані всі процедури, які передують дню голосування: підготовка приміщення та його відповідність кількості виборців на дільниці, перелік необхідної кількості кабін та скриньок для голосування, порядок проведення засідання перед початком голосування, порядок погашення невикористаних бланків відкріпних посвідчень.

Законом забороняється передача виборчого бюлетеня іншим особам, отримання виборчого бюлетеня від інших осіб (крім уповноваженого члена виборчої комісії, який видає бюлетені), заохочення або змушування виборців до передачі бюлетеня іншим особам шляхом підкупу, погроз або іншим способом. Відповідні склади злочинів передбачені Кримінальним кодексом України.

Підрахунок голосів виборців, транспортування

В Законі детально виписана процедура підрахунку голосів виборців на виборчій дільниці та у територіальному виборчому окрузі у день голосування, чітко встановлені підстави для визнання бюлетенів недійсними, порядок складання протоколів про підрахунок голосів та встановлення результатів виборів Президента України, порядок транспортування та передачі виборчої документації до комісій вищого рівня. У протоколі територіальної виборчої комісії про встановлення результатів голосування передбачено відображення відомостей як сумарних по округу, так і по кожній виборчій дільниці, яка входить до складу округу.

Визнання виборів на дільниці недійсними

Законом передбачено можливість визнання голосування на виборчій дільниці недійсним в разі вкидання виборчого бюлетеня до виборчої скриньки за виборця іншою особою у кількості, що перевищує 10% кількості виборців, голосування особами, які не мають права голосу; або які не включені до списку виборців на виборчій дільниці; голосування особою більше ніж один раз, виявлення у виборчих скриньках виборчих бюлетенів у кількості, що перевищує більше ніж на десять відсотків кількість виборців, які взяли участь у голосуванні на виборчій дільниці, знищення або пошкодження виборчої скриньки (скриньок).

У кожному такому випадку дільнична виборча комісія складає відповідний акт, який є підставою для розгляду дільничною виборчою комісією питання про визнання голосування на виборчій дільниці недійсним.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів виборчого процесу

Цей Закон передбачає підвищення демократичності і прозорості всіх виборчих процедур, а також відповідних механізмів захисту від порушення виборчих прав і захисту порушених законних інтересів суб'єктів виборчого процесу. У Законі детально розписані відповідні процедури розгляду скарг виборчими комісіями, а також встановлені деякі особливості судового розгляду виборчих спорів.

Законом передбачається встановлення права на апеляційне оскарження судових рішень щодо розгляду виборчих спорів. Проблема остаточності (неоскаржуваності) судового рішення першої інстанції при розгляді виборчих спорів була дуже гострою під час останніх виборів. І цілий ряд судових рішень можна з деякими підставами вважати недосконалими. Однак прийняття таких рішень не могло бути оскаржене, а суддя, навіть у випадку прийняття неправосудного рішення, не міг бути притягнутий до відповідальності, оскільки притягнення до відповідальності передбачає як передумову скасування судового рішення. Власне, право на апеляційне оскарження дозволяє тепер впливати на неправосудні рішення судів і добиватися відновлення справедливості. Звичайно, це не можуть бути загальні строки апеляційного оскарження, , враховуючи швидкоплинність виборчого процесу, вони є дуже скороченими - протягом двох днів з дня отримання рішення суду першої інстанції.

У цьому Законі значно чіткіше передбачена заборона несанкціонованого, незаконного втручання органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб у повноваження виборчих комісій, у перебіг виборчого процесу. Але, звичайно, заборони законом таких втручань недостатньо. Треба, щоби ця норма закону була дотримана на практиці. А це вже проблема спільної волі всіх суб'єктів виборчого процесу [3].


ВИСНОВКИ

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Вибори є інсти­тутом цієї галузі права, зміст якого складається з сукупності відповідних норм Конституції України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад і сільських, се­лищних та місцевих голів, а також Президента України. Конституційно-правовий інститут виборів — це сукупність норм цієї галузі, які регулюють процес обрання кандидатів у представницькі органи і на вибор­ні посади.

Нова редакція Закону “Про вибори Президента України” може стати серйозною законодавчою базою для забезпечення прозорого і демократичного характеру виборів Президента України. Однак лише на законодавчому рівні не можна гарантувати його дотримання, якщо практика його застосування не буде відповідати вимогам Конституції і чинного законодавства України.

Тому наше завдання полягає у тому, щоби практика виборів, дії як органів влади, так і кожного суб'єкта виборчого процесу відбувалися з дотриманням норм законодавства України і принципів чесних, відкритих і демократичних виборів.

В Україні виборчий процес буде перебувати під пильним наглядом світової громадськості - європейських інституцій (ОБСЄ, Ради Європи), США, НАТО, інших організацій. Стан демократії, рівень забезпечення прав і свобод громадян, справедливі вибори, відповідність проведення виборів нормам закону поряд із станом економіки та соціальної сфери, матимуть першорядне значення при вирішенні у майбутньому питання про членство України в ЄС та НАТО.


ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 24 вересня 1997.

2. Закон України “Про вибори народних депутатів України” від 18 жовтня 2001.

3. Закон України “Про внесення змін до Закону України“ Про вибори народних депутатів України” від 7 липня 2006р.

4. Закон України “Про вибори Президента України” від 5 березня 1999; та редакція закону 2004 р.

5. Конституція України. - К., 1996.

6. Закон України “ Про внесення змін до Конституції України” від 20 грудня 2004р.

7. Барабаш О., Воробйов О. Коли починається виборча кампанія, або як правильно рахувати строки у виборчому процесі // Дзеркало тижня. — 2001. — № 45 (369). -17—23 листоп.

8. Загальна теорія держави і права / за ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 2000.

9. Коментар до Конституції України: Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 1998.

10. Конституційне право України / За ред. В.Ф.Погорілка. – К., 2001.

11. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посібник. Ч.1. – К., 2003.

12. Конституційне право України / Під ред. В. В. Копейчиков. – Київ: Юрінком, 2001.

13. Конституційне право України /за ред. док. юр. наук проф. В. Ф. Погорілка. – Київ: Наук. думка, 2002.

14. Основи конституційного права України. Підруч. Вид. ІІ, доповнене / За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2000.

15. Основи конституційного ладу України / А.М.Колодій, В.В.Копєйчиков, С.Л.Лисенков, В.В.Медведчук. – К.: Либідь, 2002. – 206 с.

16. Общая теория прав человека / За ред. Е.А.Лукашевої. – М, 2000.

17. Основи правознавства / За ред. І.Б.Усенка. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2003. – 416 с.

18. Правознавство. Навч. посібник. / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій та ін.; За ред. В.В.Копєйчикова. – К., 2003.

19. Юридичний енциклопедичний словник. – К., 1998.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий