регистрация / вход

Спільні риси спрямованості дій лобізму та груп тиску

Групи тиску (рух за громадянські права, зміну конституції, того чи іншого закону), їх спільні риси з лобістськими організаціями за характером впливів та спрямованістю дій. Підходи до поняття "групи тиску". Лобізм в західних країнах, його плюси та мінуси.

1. Групи тиску

Групи тиску (рух за громадянські права, за зміну конституції, того чи іншого закону) мають багато спільного з лобістськими організаціями за характером впливів та спрямованістю дій. Існує два основних підходи до поняття "групи тиску". Прихильники одного відносять до них будь-які об'єднання, котрі використовують метод тиску, підтримки чи зриву певних політичних рішень. У такому разі, групи тиску - це просто групи інтересів у дії. Прихильники іншого підходу ототожнюють групи тиску лише з певними видами груп інтересів, а саме з тими, які уникають ініціативних пропозицій щодо нових законів, а лише впливають на прийняття чи неприйняття того чи іншого рішення, підтримку чи зрив тої чи іншої акції. Ці групи, отже, досить обмежені у виборі форм та методів діяльності. Вони також не мають своїх засобів масової інформації, обмежені у політичних ресурсах впливу на публічну владу.

Деякі вчені відносять до груп інтересів лише згадані три їх різновиди: спілки інтересів, лобістські організації і групи тиску, що мають на меті безпосередній вплив на прийняття політичних рішень. Інші ж трактують їх широко, зараховуючи до груп інтересів також різноманітні види спонтанно утворених, слабо організованих спільнот, які попри свою ефемерність та структурну розмитість виявляють значну міру активності у захисті своїх інтересів або у приверненні уваги до тих чи інших суспільних проблем. При такому широкому підході до груп інтересів також відносять: інституційні, неасоційовані, громадських ініціатив, анонімні групи. Існують й інші, вужчі і ширші їх класифікації.

Незважаючи на відмінності та множинність груп інтересів, для них усіх характерні певні спільні риси, а саме:

колективний характер діяльності;

добровільність асоціації;

принаймні спорадичне здійснення впливу на політичну владу;

відсутність претензій на здобуття політичної влади.

Саме за цими ознаками ми й відрізняємо їх від усіх інших угрупувань у суспільстві. [1]

2. Лобізм

Лобі́зм ( англ. lobbyism) - скоординована практика відстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того, або іншого рішення. Лобізм також передбачає діяльність зацікавлених осіб, яка сприяє ухваленню органами влади тих або інших рішень, з використанням формальних і неформальних відносин в органах влади. Передусім йдеться про захист інтересів не якоїсь окремої компанії, а цілої галузі. Іноді асоціюється з корупцією і нелегальними методами впливу на прийняття рішень урядовими структурами, хоча лобізм не обов'язково передбачає підкуп державних працівників. Представники зацікавлених груп називаються лобістами, а їх групи лобі.

Історія терміну.

Вважається, що термін "лобі" походить від практики відвідувати депутатів у Центральному Вестибюлі Британського Парламенту (англ. Central Lobby). Перша згадка про лобіювання датована 1820 р. про намагання представників громадськості вплинути на прийняття рішення в Конгресі США. Англійською lobby означає "кулуари", "коридори".

За іншою версією, термін походить від різного роду активістів, які очікували президнта США в кулуарах готелю, щоб намагатися вплинути на нього і таким чином посприяти прийняттю вигідного їм рішення. У 1946 р. у США був прийнятий спеціальний закон про лобізм і зараз цей феномен існує у всіх демократичних країнах. Нерідко лобісти мають свої контори при законодавчих органах. Легалізація цієї діяльності дозволяє зробити прозорими взаємини влади і бізнесу, щоб виборці могли бачити, чиї інтереси відстоює той або інший політик. [2]

Регламентація лобізму в західних країнах.

В різних країнах світу ця процедура регламентована по-різному. У якомусь смислі зразковою є модель, що існує в США. Ще в 1946 році в Америці запрацював спеціальний закон (Federal Regulation of Lobbying Act), автори якого апелювали до прийнятої в 1789 році Першої поправки до Конституції США, що гарантує, зокрема, право громадян звертатися в офіційні органи з скаргами. За цим законом лобісти мають обов'язково реєструватися у секретаря Сенату і у клерка Палати Представників, повідомивши при цьому галузь своїх інтересів. Лобіст також зобов'язаний під присягою надати письмову заяву, в якій наводиться низка даних: найменування і адреса своєї установи; ім'я і адреса наймача; терміни найму; сума винагороди, що виплачується йому; мета і сума, виділена на витрати. До речі, закон не обмежує розмір коштів, які витрачаються на лобіювання, проте заборонено використовувати федеральні кошти. Крім того, лобіст чотири рази на рік повинен надавати відповідним органам свій фінансовий звіт.

Прикладів таких офіційних лобістів в США чимало. Серед них Торгова палата США, Національна асоціація виробників, Національна асоціація ріелтерів, американсько-ізраїльський комітет громадських зв'язків та ін. Взагалі ж, професійними лобістами вважаються ті, хто витрачає на цю діяльність не менше 20 % свого робочого часу, а штраф за порушення правил може досягати 50 тисяч доларів. У США були також зроблені спроби обмежити і закамуфльовані види підкупу. За законом 1995 року парламентарій має право отримати від однієї особи подарунків на суму не більше 100 доларів на рік, при цьому ціна одного предмету не повинна перевищувати 50 доларів. Гонорар же за публічний виступ не може перевищувати 2000 доларів.

У більшості інших західних країн спеціальних законів про лобізм немає, проте норми, що регулюють таку діяльність, інкорпоровані в низку законів. Наприклад, у ФРН вони присутні в прийнятих в 1972 році Кодексі поведінки члена Бундестагу і Положенні про реєстрацію союзів і їх представників при Бундестазі. Відповідно до цього Кодексу депутати можуть займатися за винагороду проблемами, що виносяться на обговорення комітетів парламенту. Але вони зобов'язані заздалегідь оголосити "про свою зацікавленість". Крім того, передбачено, що коли такий депутат заперечує факт своєї лобістської діяльності, то його доходи оподатковуються за вищою ставкою.

Плюси й мінуси лобізму.

Плюси лобізму.

1.Впливаючи на управлінські рішення, лобізм змушує "триматися у формі" органи державної влади і керування, у визначеному змісті конкурує, змагається з ними, додає їм велику динаміку і гнучкість.

2. Лобізм виступає інструментом самоорганізації цивільного суспільства, за допомогою якого мобілізується суспільна підтримка чи опозиція якому-небудь законопроекту, виявляється вплив на політику.

3. Лобізм створює можливості для забезпечення інтересів меншості, тому що виступає як специфічна форма прояву політичного плюралізму.

4. Лобізм утілює собою принцип волі соціальних недержавних структур.

5. Лобізм виступає як спосіб активізації яких-небудь процесів і явищ.

6. Він дозволяє розширити інформаційну організаційну базу прийнятих рішень. Лобісти забезпечують органи влади потоком інформації з того чи іншого питання, що і виноситься на парламентське слухання, "інформують законодавців про те, що відбувається на самому нижньому суспільному рівні й інших рівнях".

7. Лобізм можна розглядати як інструмент взаємодії представницької і виконавчої влади. Поділ влади не протиставляє їх один одному, він повинний мати робочий характер.

8. Лобізм можна оцінювати і як більш широкий засіб досягнення компромісів, спосіб взаємного зрівноважування і примирення між собою різноманітних інтересів. Лобістські групи, що відстоюють часом діаметрально протилежні інтереси своїх хазяїнів сприяють збереженню рівноваги різних сил і досягненню консенсусу при прийнятті управлінських рішень

Мінуси лобізму.

1.Він може стати інструментом пріоритетного задоволення іноземних інтересів на шкоду інтересам вітчизняним.

2. Таїть у собі чималу небезпеку "розмивання" народовладних підвалин суспільства, перетворення демократичних інститутів у могутній інструмент окремих владних груп.

3.Заходи виступають у певних умовах у формі прояву соціальної несправедливості.

4. Найчастіше блокуються дійсно потрібні управлінські рішення, виникають перешкоди до задоволення суспільно коштовних інтересів, що сприяють здійсненню інтересів чиновницьких.

5.Іноді істотно заважає стабільній й оперативній державній політиці.

6. Лобізм може використовуватися як інструмент для збагачення окремих шарів. [3]

Список використаної літератури

1. Макаренко В.П. Групповые интересы и властно-управленческий аппарат: к методологии исследования // Социс. - 1996. - №11.

2. Иностранное конституционное право/Под редакцией проф. В.В. Маклакова. - М.: Юристъ, 1996. - 512 с.

3. Конституцiйне право зарубiжних країн: Пiдручник. - К.: АртЕк, Вища шк., 1997. - 264 с.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий