регистрация / вход

Політичний портрет Віктора Ющенка

Ющенко - Президент України, хроніка його сходження на вищий пост в Україні; отруєння і коментарі політиків та посадовців. Історичні обставини обрання В.А. Ющенка на посаду Президента, характеристика окремих рис, критичні зауваження до політичної позиції.

Зміст

Розділ 1. Життєвий шлях Віктора Ющенка

1.1 Допрезидентський період життя Віктора Андрійовича Ющенка

1.2 Хроніка сходження Ющенка на вищий Україні пост розвивається наступним чином

1.3 Деякі факти з особистого життя Віктора Ющенка

Розділ 2. Отруєння Віктора Ющенка

2.1 Хронологія отруєння

2.2 Коментарі політиків та посадовців з цього питання

2.3 Розслідування

2.4 Версії отруєння

Розділ 3. Історичні обставини обрання В. Ющенка на посаду президента України

Розділ 4. Характеристика окремих рис В.А. Ющенка

Розділ 5. Критичні зауваження до політичної позиції Ющенка

Висновки

РОЗДІЛ 1. ЖИТТЄВИЙ ШЛЯХ ВІКТОРА ЮЩЕНКА

1.1 Допрезидентський період життя Віктора Андрійовича Ющенка

Віктор Ющенко народився 23 лютого 1954 року в селі Хоружівка Сумської області в сім’ї викладачів.

Батько – Андрій Андрійович Ющенко (1919-1992), фронтовик, після війни викладав англійську мову в місцевій школі. Мати – Варвара Тимофеївна Ющенко (1918-2005) була викладачем фізики та математики.

Зростав майбутній Президент України в сім’ї непартійних. Більше того, його батько слухав Радіо Свобода, Німецьку хвилю, ВВС та активно обговорював передачі з сусідами, що в радянські часи погрожувало в’язницею. А сам Ющенко, будучи студентом, читав Солженіцина, а також симпатизував консерватизму та лібералізму, ризикуючи бути відрахованим з інституту.

Не дивлячись на таке вільнодумство, Ющенко не пішов проти влади. В дитинстві він хотів потрапити у піонерський табір та мріяв про комсомол. «Мі йшли болотом, лісом пішки в Недригайлів, щоб нас прийняли в комсомол. Я чекав, що райком схожий на храм. Готувався до вступу, як до самого суворого іспиту. Вивчив дати з’їздів та конференцій, які питання на них розглядалися, - розповідає він. – Виявилося, райком – непримітна будівля, де коридор з зеленими стінами та простими стільцями, як в клубі. Та прийняли мене формально». Ющенко прийняли не лише в комсомол, а й в КПРС, а в середині 1980-х комуніста-банкіра навіть перевели на облік в центральний апарат КПУ. Правда, він стверджує, що комуністом став за посадою, і партійні заходи значною мірою заважали роботі.

У віці 16-ти років Віктор Ющенко вступив до Тернопільського фінансово-економічного інституту.

В 21 рік – закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут за спеціальністю Бухоблік. Кандидат економічних наук, лауреат Державної премії України в області економіки та техніки. Захистив кандидатську роботу з теми: «Розвиток попиту та пропозиції грошей в Україні». Академік Академії економічних наук України, академік Української Академії економічної кібернетики.

В 21 рік – одразу після інституту Віктор Ющенко влаштувався на роботу заступником головного бухгалтера колгоспу в Косівському районі Івано-Франковської області.

Трохи згодом Ющенко був призваний до Радянської армії та служив у прикордонних військах на радянсько-турецькому кордоні недалеко від Ленінакана.

Протягом 23 - 31років свого життя керував відділом Держбанку СРСР в селищі Ульяновка Сумської області.

У 31 - 33 роки – був заступником начальника Управління Української республіканської контори Держбанку.

В 33 - 35 років Віктор Ющенко працював на посаді начальника планово-економічного управління Українського республіканського банку «Агропромбанк СРСР», був заступником голови правління «Агропромбанка».

В 35 – 38 років – працював заступником голови правління, першим заступником голови правління Акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна». В 2001 році «Банк Україна» став банкрутом, і політичні опоненти пізніше неодноразово звинувачували Ющенко у причетності до корупційної схеми по відмиванню через банк грошових коштів у розмірі десятків мільйонів доларів.

В 38–44 роки Ющенко стає головою правління, згодом – головою Національного банку України. На цій посаді він провадить історичну грошову реформу в Україні – введення гривні. На посаді голови НБУ він також увів електронну платіжну систему, міжнародні стандарти обліку та моніторингу банківської системи. В 43 роки згідно рейтингу журнала Global Finance, Ющенко увійшов до шістки кращих банкірів світу, а рік пізніше Нацбанк увійшов до п’ятірки кращих Центробанків світу.

У той же час робота в НБУ пов’язана зі ще одним із скандалів у кар’єрі Ющенка. Опоненти звинувачували його в тому, що при його керівництві головний банк країни заключив наперед збиткову угоду зі швейцарським банком, помістивши в ньому великий депозит із золотовалютного резерву України. Прокуратура нарахувала, що в результаті цього контракту державі був нанесений збиток у 5 млн. доларів США. Ющенко та його соратники заперечували ці звинувачення, називаючи їх політичним замовленням.

В свої 45 років, під час правління Президента Леоніда Кучми, Віктор Ющенко посідає пост прем’єр-міністра України та стає наймолодшим прем’єром за всю історію України.

«Я не хотів йти в Кабмін, знаючи, що мене хочуть вивести з Нацбанку, кинути на хитку посаду й там дискредитувати. Але повірив Президенту, який сказав, що йому немає кого ставити на прем’єра», - пояснював пізніше Ющенко. За його словами, перспектива очолити уряд, була для нього цікава як професійний виклик.

Ставши прем’єром, Ющенко залишив свою першу ілюзію. «Я був вражений до якого рівня корупції опустилися в уряді», - згадує він. За його словами, функції уряду дуже часто зводились до лобіювання інтересів певних комерційних структур, що виливалося в мільярди гривень невиплачених податків для держави. Крах другої ілюзії Ющенко пережив після того, як Президент Кучма почав нещадно критикувати уряд після трьох місяців його роботи. «Я зрозумів, що мене здають. Після цього в мені утворився надрив, й рана ця болить і досі. Наші з Президентом життєві цінності розійшлися», - каже Віктор Ющенко.

До того часу Ющенко не приховує розчарування Кучмою. Напередодні своєї відставки з поста прем’єра в квітні 2001 року Ющенко сказав про свою роботу з Президентом: «Мені здається, що це відносини батька й сина». А через півтора роки він вже претендуючи на роль очільника опозиції, визнав, що Кучма тяжіє до авторитаризму: «Ми кажемо влада – маємо на увазі Президент. Ми кажемо Президент – маємо на увазі влада».

В квітні 2001-го року Віктор Ющенко звільнений з посади прем’єра. Офіційна причина, згідно указу Президента Леоніда Кучми, - «у зв’язку з відставкою Кабінету міністрів». Неофіційна причина – зростаючий вплив у політичних та ділових колах, зростання популярності серед населення.

В 47–48 років Ющенко очолював Україно-російський інститут менеджменту та бізнесу ім. Бориса Єльцина.

Пізніше він бере участь у виборах до Верховної Ради 2002-го року, очолює список блоку «Наша Україна». Стає членом Комітету Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин, а також стає головою депутатської фракції «Наша Україна».

У 49–51 рік по громадській лінії займав посади голови правління Всеукраїнської громадської організації «Наша Україна» та голови спостережної ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000».

В 49 років В. Ющенко активно вливається в політичну боротьбу, направлену на вищу посаду в країні. Ще до початку президентських перегонів він опинився в опозиції діючої влади Леоніда Кучми, яка масштабно та не соромлячись використовувала проти Ющенка адмінресурс. Лідера «Нашої України» всіляко обмежували у можливостях поспілкуватися з виборцями , як через мас-медіа, так і напряму. Більш того, В. Ющенко заявив, що планується замах на його життя. Не дивлячись на тиск, «Наша Україна» провела форуми в Луганську, Харкові, Донецьку, Сумах та інших містах. В Донецьку невідомі молодики зайняли залу, де мав відбутися з’їзд партії. Місцева міліція не втручалась. По місту були розвішані білборди з зображенням Ющенка в фашистській формі. Після зриву з’їзду в Донецьку Ющенко звинуватив Адміністрацію Президента у перешкоджанні проведенню заходів. В якості доказів він надав інструкцію адміністрації про те, як перешкоджати форумам «Нашої України».

Увесь рік пройшов під знаком боротьби двох Вікторів. «Протягом року соціал-демократи нанесли декілька ударів по «Нашій Україні». Мабуть, найбільш масштабним з них став проект політичної реформи та внесення змін в Конституцію, які можуть звести нанівець шанси Ющенка стати президентом. СДПУ (о) також декілька разів проводила збір підписів за відставку Петра Порошенка, члена «Нашої України» (НУ), з посади голови бюджетного комітету парламенту. І, нарешті, апогей протистояння настав на кінець жовтня, коли, на думку деяких депутатів НУ, Медвечук опинився причетним до зриву з’їзду їх блоку в Донецьку. Соціал-демократи ж це категорично заперечують. Майже в усіх проявах конфлікту двох лідерів Медвечук вважав за потрібне діяти негласно, а Ющенко – публічно, намагаючись всіма шляхами привернути увагу людей до того, що відбувається. «В Україні, де непублічна політика завжди домінує у прийнятті політичних рішень, це означає нерівний бій».

Проте Ющенко зумів втримати свою стратегічну перевагу перед діючою владою – рейтинг довіри виборців, який коливався у межах 20–25%, в той час як рейтинг Медвечука знаходився на рівні 3–9%. Ющенко показав новий для України тип лідера – він не такий радикальний, як інші опозиціонери. Його головний ресурс – неспадаючий рейтинг довіри простих громадян. Ющенко вважає свої завдання глибоко моральними. «В мене є місія. Я хочу бачити мою Україну вільною, багатою та демократичною. Щоб на сході, заході, півдні та півночі країни пишалися спільними цінностями», - стверджує він.

В свої 50 років Ющенко балотується на пост Президента України у виборах 2004-го року, після чого переживає самий бурний рік у своєму політичному житті. Лідер «Нашої України» вів кампанію в умовах інформаційної блокади. Зі сторони могло здатися, ніби вона взагалі не проходила. Насправді в Ющенка було в день по п’ять двохчасових виступів. Іноді він проїжджав по 300 км на добу.


1.2 Хроніка сходження Ющенка на вищий у країні пост розвивається наступним чином

Березень 2004 року – «Наша Україна» та Блок Юлії Тимошенко підписують угоду про співробітництво під час виборів.

Червень 2004 року – Ющенко офіційно заявив про свій намір прийняти участь у президентських виборах в якості кандидата. У липні Ющенко повідомляє про своє самовисування в кандидати на пост Президента України. На Печерському полі проходить мітинг у його підтримку. Олександр Зінченко очолює передвиборчу кампанію лідера опозиції.

У вересні 2004 року справдилася загроза життю, про яку неодноразово попереджав табір Ющенка. Прес-служба Ющенка заявила, що 9 вересня він був отруєний невідомою речовиною. Пізніше встановлено, що зовнішні прояви отруєння були недостатньо характерними для діоксинової інтоксикації. Ющенко проходить курс лікування в австрійській клініці Рудольфінерхаус. Хоча міцне здоров’я та медицина допомогли Ющенку вижити, його обличчя лишилося спотвореним. У спробі отруїти його Ющенко звинувачує владу.

Жовтень 2004-го року – продовжив президентську кампанію, не дивлячись на проблеми зі здоров’ям, після першого туру виборів 31-го жовтня Ющенко отримує найбільшу кількість голосів серед 24-х кандидатів у президенти і виходить до другого туру, де його опонентом стає ставленик Кучми – діючий прем’єр-міністр Віктор Янукович.

Листопад 200-го 4 року – Центрвиборчком після довготривалого підрахунку голосів оголошує результати другого туру виборів. Згідно цьому, переміг Віктор Янукович. Ющенко та його прибічники звинувачують опонентів у фальсифікації результатів виборів та звертаються до Верховного Суду. Починається «помаранчева революція».

«Помаранчева революція» стала піком кампанії Ющенко. 21 листопада 2004 року ввечері на Майдані Незалежності в столиці почався паралельний підрахунок голосів. Наступного дня був заявлений мітинг, і в Києві вже протестувало до півмільйона людей. В наступні тижні хвиля масових протестів та мирних демонстрацій охоплює всю Україну. Палатки з’являються навіть на майданах тих міст, які початково вважаються «краєм Януковича» - це східна Україна.

Грудень 2004-го року – Верховний Суд оголошує вердикт, в якому визнає результати другого туру виборів Президента України сфальсифікованими і призначає дату повторного голосування другого туру на 26 грудня. Верховна Рада змінює склад ЦВК.

26 грудня 2004 року – на повторному голосуванні виборів Президента, у підсумку трьохраундової президентської кампанії Ющенко отримав 51,99% голосів, його опонент – 44,19%. Різниця голосів склала 7,8%.

23 червня 2005 року Віктор Ющенко в свій 51 рік пройшов інаугурацію на посту Президента України (третього у новітній історії України після Леоніда Кравчука та Леоніда Кучми, який був головою держави двічі).

В 2005-му році прогнози багатьох експертів частково збуваються. Ющенко втрачає «дивіденди», отримані на Майдані. Він не може розділити владу з минулими помаранчевими соратниками та переживає ряд скандалів, пов’язаних із обвинуваченнями у кумівстві. Головною проблемою для Віктора Ющенка стає минулий політичний партнер – Юлія Тимошенко, яка прагне влади, стає прем’єром та швидкими темпами набирає рейтинги.

"Сьогодні багато з тих, що стояли на Майдані – у кроці від розчарування лідерами помаранчевої революції. Відчутних поліпшень і кардинальних змін поки не настало. Віктор Ющенко назвав своїм першочерговим завданням боротьбу з корупцією, виступив за розділення бізнесу й політики, за свободу слова й відкритість влади. В Україні дійсно стало дихатися легше, і корупція, здавалося б, перестала бути системною. Але глава держави начебто не помічає більш тонких її проявів. Уже перші місяці перебування у владі показали його манеру роздавати посади родичам й кумам. А недавній скандал навколо його сина, Андрія Ющенко (він їздить на розкішному автомобілі й користується телефоном Vertu, вартістю кілька тисяч доларів), продемонстрував, що президент не настільки вже послідовний і у відстоюванні свободи слова", - пише журнал «Кореспондент» у 2005-му році.

"Віктора Ющенка без перебільшення можна назвати найпопулярнішим президентом України за кордоном. «Марафонський забіг» Ющенка закордоном виявився досить довгим. Із січня по грудень 2005 року Президент зробив більше 30 поїздок у зарубіжні країни й провів поза домівкою 65 днів. Успішними можна було назвати два візити у Францію й один - у Великобританію. Скасування віз для громадян ЄС і США стала потужним стимулом для розвитку бізнесу й туризму. Під час переговорів з НАТО з'явилася реальна перспектива членства України в Альянсі. На саміті в Києві 1 грудня Україна нарешті одержала бажаний статус країни з ринковою економікою. Досить суттєво просунулися переговори й по вступу в СОТ. Зробили свою справу два візити Ющенко в США й успішний виступ у Конгресі.

Не залишав без уваги Ющенко й потенційних інвесторів - як удома, так і за кордоном. У Києві він кілька разів збирав форуми, на яких були присутні великі бізнесмени із усього світу. Саме після зустрічі з ним у Відні інвестори оголосили про плани будівництва в Києві величезного торгівельного центру, а представники одного з найбільших австрійських банків «Erste» виявили зацікавленість у купівлі Ощадбанку. Протягом 2005-го року Україна почала стверджуватися як регіональний лідер. Сприяла цьому й активна позиція по врегулюванню конфлікту в Придністров’ї. План по примиренню цієї невизнаної республіки з Молдовою, представлений Ющенко, був фактично схвалений усіма зацікавленими сторонами", - відзначає видання.

Осінь - зима 2005-го року - Ющенко відправляє у відставку уряд своєї помаранчевої соратниці Юлії Тимошенко. Починається затяжна політична криза в країні – час нескінченних, багатогодинних "круглих столів" між представниками конфліктуючих політсил, які не приносять результатів. Для того, щоб забезпечити затвердження кандидатури Юрія Єханурова на пост прем'єр-міністра, Ющенку доводиться укласти меморандум з лідером Партії регіонів Віктором Януковичем, який передбачає також і питання, пов'язані зі звільненням прихильників Януковича від карної відповідальності, а це, що майбутній Президент обіцяв Майдану - покарати фальсифікаторів.

Січень 2006 року - Новий рік починається з міжнародного скандалу – Росія обвинувачує Україну в несанкціонованому відбиранні російського газу із транзитних газопроводів. Досягнута нашвидкоруч угода по газу приводить до скандалу всередині країни. Давні супротивники й колишні союзники Ющенко, об'єднавшись у Верховній Раді, ухвалюють постанову про відставку уряду. Ющенко не поступається тиску й діючий Кабінет міністрів перетворюється в "тимчасовий уряд". Ющенко втрачає популярність.

2006 рік – на виборах до Верховної Ради президентська сила – «Наша Україна» отримує лише 13,95% голосів виборців, поступившись «Партії регіонів» (32,14%) і Блоку Юлії Тимошенко (22,29%).

В цьому ж році Віктор Ющенко втрачає лідерські позиції. "Віктор Ющенко більше не сидить на вершині владної піраміди. Але справа навіть не у втрачених повноваженнях, а в згасаючій підтримці народу. Ще два роки тому на президентських виборах за нього віддавали свої голоси більш половини українців. На минулих же парламентських - мандат у владу очолюваної їм партії готові були дати вже вчетверо менше людей. І якщо вчорашньому затятому суперникові Президента Віктору Януковичу вдалося залишитися лідером по ту строну барикад, то прапор змін і прозахідних перетворень із рук Ющенко вирвала Юлія Тимошенко. Ющенко став жертвою своїх же колег по партії, які численними скандалами дискредитували не тільки себе, але і його", - пише преса.

В Україні розвивається політична криза, що повністю паралізувала парламент, де партії переможці на виборах-2006 ніяк не можуть створити більшість і почати працювати. У середині квітня 2007 року доповідачі Парламентської Асамблеї Ради Європи відзначали недостатність політичної волі Президента Ющенка як одну із причин кризи в Україні.

Навесні свого 53-го року життя - Ющенко збирає політичну волю в кулак й оголошує в цьому ж 2007-році дострокові парламентські вибори. В ході довгих і непростих переговорів з колишнім супротивником на президентських виборах-2004 Віктором Януковичем Ющенкові вдається змусити опозицію визнати дострокові вибори, які призначаються на осінь 2007 року. Самі рішучі кроки Ющенко зробив по краю правового поля: він видав три укази про розпуск парламенту, звільнив декількох суддів Конституційного Суду, підпорядкував внутрішні війська – усе це люто оскаржувалося опонентами. Президент переніс великий тиск не тільки з боку очолюваної Януковичем коаліції, але й лідера БЮТ Юлії Тимошенко.

У вересні 2007 року на дострокових виборах президентська політична сила «Наша Україна», навіть в союзі з «Народною самообороною» міністра внутрішніх справ Юрія Луценка, набрала 14,15% голосів виборців. В результаті представництво НУНС в Раді склало 72 людини, що дало можливість сформувати з БЮТ більшість із запасом всього лише в два голоси. Та головну роль у цій більшості відіграють або прибічники БЮТ, або внутрішня опозиція голові держави – самооборонці.

В свої 54 роки одностайним рішенням Віктор Ющенко був обраний головою партії «Народний союз Наша Україна» (НСНУ) 29 листопада 2008 року. В 2008 році Віктор Ющенко продовжує втрачати позиції. «Віктор Ющенко стає дрібнуватим для влади, адже уся його сила містилася в підтримці народу, яку він майже повністю втратив. Тому критикувати Президента зараз вважається гарною манерою в колі його нещодавніх соратників», - пише преса.

"Зараз позиції Президента нестійкі, адже він делегував частину повноважень главі власного Секретаріату Віктору Балозі. Репутація цього генія сучасних інтриг і раніше не булла бездоганною, а в нескінченних зіткненнях із прем'єром Юлією Тимошенко він і зовсім набув славу безпринципового фаворита. У результаті Ющенко не тільки виглядає слабким, він по-справжньому є слабким: занадто багато чого сконцентровано на вихідці із Закарпаття, який аж ніяк не рівний у своїх бійцівських якостях головному опонентові - прем'єрові", - додає видання.

"Українські урядовці примудрилися зробити все, щоб не тільки проігнорувати уроки боротьби із кризою, які їм надали уряди західних країн, але й максимально погіршити ситуацію", - відзначає видання й продовжує: "Усього за місяць стабільна протягом декількох років національна валюта впала. Уже на початку жовтня було очевидно, що вкладники масово штурмують відділення банків і необхідний цілий пакет заходів як практичного, так і психологічного характеру. Нацбанк відмовлявся що-небудь робити, списуючи падіння гривни на якихось спекулянтів. Глава уряду Юлія Тимошенко заявила, що економіка - це взагалі не її компетенція. Депутати традиційно з'ясовували відносини, незважаючи на критичну необхідність вживання антикризових заходів. Президент Віктор Ющенко усвідомив серйозність становища лише до кінця жовтня, коли він у телеефірі спробував збити ажіотаж. Не допомогло. До початку грудня гривня втратила вже 50%".

1 квітня 2009 року Верховна Рада України призначила наступні вибори президента на 25 жовтня того ж року (при цьому «за» проголосував 401 депутат із 450). Пропозиція провести вибори 27-го грудня підтримав всього один депутат. Сам же Ющенко хотів провести чергові вибори 17 січня 2010 року. Він не погодився із такою датою і заявив через свого представника, що буде оскаржувати це рішення у Конституційному Суді.

15 квітня 2009 року - з'явився текст інтерв'ю Ющенко виданню «Коммерсантъ». У ньому український Президент, незважаючи на свій украй низький рейтинг, заявив про бажання балотуватися на другий строк. "У мене є цінності, з якими я вмру. Незалежно від того, зрозуміє мене нація чи ні, я буду розповідати про покоління українців, замучених,знівечених. Знаєте, я ніколи не був і не буду хохлом, ніколи не був малоросом і ніколи їм не буду. Якщо мені потрібно буде другу дозу диоксину прийняти, я це зроблю, не відмовлюся. У мене п'ятеро дітей, і я прагну, щоб у мене була можливість сказати їм: я передав вам Україну кращою, чому я її одержав", - заявляє Ющенко. Також він відзначив, що виступає за дострокові парламентські вибори й збирається балотуватися в депутати. Також у плани українського президента входить зміна Конституції, одним із ключових моментів якого є створення двопалатного парламенту.

13 травня 2009 року Конституційний суд України визнав неконституційною постанову Верховної Ради про призначення чергових виборів Президента України на 25 жовтня.

Наприкінці другої декади травня 2009 року – голова Секретаріату Президента Віктор Балога подав у відставку, яка була прийнята Ющенко. Сам Балога назвав причиною своєї відставки категоричну незгоду з рішенням Ющенко другий раз балотуватися на пост Президента, який, на його погляд, не має на це морального права. Також у числі причин відставки були названі кумівство, характерне для найближчого оточення Ющенко, особиста відповідальність Президента за постійні політичні конфлікти й кризи у владі, які відбувалися весь період його правління. На місце Балоги Ющенко призначив свою давню соратницю – Віру Ульянченко.

29 жовтня 2009 року ЦВК реєструє Віктора Ющенка кандидатом в президенти України. В свої 55 років він балотується вже вдруге.

За результатами першого туру президентських виборів, який відбувся 17 січня 2010 року,він набрав 5,45% голосів (п’яте місце).

25 лютого цього ж року Ющенко передав повноваження Президента України Віктору Януковичу.

1.3 Деякі факти з особистого життя Віктора Ющенка

Віктор Ющенко одружений на колишній громадянці США українського походження – Катерині Ющенко (у дівоцтві - Чумаченко). Вона в минулому працювала в Державному департаменті США й саме цей факт став приводом для критики й обвинувачень Ющенко в "прислуговуванні Заходу" під час президентської кампанії 2004 року. На тлі критики на її адресу Катерина Чумаченко прийняла українське громадянство. Перша леді України - голова наглядацької ради Міжнародного благодійного фонду Україна 3000, веде активну благодійну діяльність. У Ющенків п'ятеро дітей і два онуки. Сини - Андрій і Тарас, дочки - Віталіна, Софія й Христина, онуки – Яринка й Віктор. Ще до президентства Ющенко часто з'являвся й на трибуні Майдана Незалежності, і перед телекамерами разом зі своїми дітьми, почавши нову традицію для українського політикуму – не приховувати свою родину, а зробити її частиною суспільного життя.

Старший брат Петро Ющенко – народний депутат IV–VI скликань від «Нашої України». Небіж Ярослав Ющенко – заступник губернатора Харківщини Арсена Авакова.

Ющенко полюбляє водити автомобіль, захоплюється бджіловодством, живописом, історією та побутом України.

Про свої хобі та уподобання Віктор Андрійович розповідає так:

Про Живопис: «Чесно кажучи, довго не тримав пензля в руках, але на різдвяні канікули випала нагода. Ми на кілька днів з родиною вирвалися у гори. Йшов лапатий казковий сніг: дахи, ялинки закидані кучугурами. Це була справжня ідилія, яка нагадала мені атмосферу дитинства. Мене потягло до фарб, я намалював олією два українські зимові пейзажі. Тепер один з них прикрашає вітальню, де є ще 7-8 моїх робiт. Більшість картин дарую. Передостанню передав на аукціон, який проводила благодійна організація «Приятелі дітей», що опікується сиротинцями. Дехто з друзів переслідує мене вже кілька років, просять, щоб я подарував їм картину. Щороку обіцяю, як тільки-но в мене з'явиться три-чотири вільних доби, обов'язково намалюю. Але все не вистачає часу.»

Про Бджільництво: «Це хобі родом з дитинства: у нас вдома завжди була пасіка, пасічниками були і батько, і дід, і прадід... А ми з братом змалечку допомагали дорослим доглядати за бджолами і слухали їх повчання. Батько любив повторювати: «Бджоли - це унікальне суспільство, в якому і людям є чому повчитися. Вулик живе за строгим порядком, одні бджоли оберігають сім'ю, другі носять мед, треті годують дітей, і всі обов'язки чітко розподілені».

«Сьогодні у мене 80 бджолиних сімей, на пасіці маю як сучасні, так і раритетні вулики з різних куточків України. Свою пасіку розташував на дачі, недалеко від Києва. На літо вивожу своїх бджіл кудись поближче до медоносів. Більшу частину меду передаю в дитячі будинки, або роздаровую друзям. Для мене бджільництво - це спосіб зберегти частинку того світу, в якому жили наші прадіди, адже він вже ніколи не повториться.»

Про Спорт: «Вперше на гірські лижі я став у Карпатах кілька років тому. Початковий інструктаж мені дали друзі, а далі все залежало від власного бажання і терпіння. Сьогодні гірські лижі - мій улюблений вид спорту. Тренуюся завжди сам, без інструктора. Поступово ускладнюю маршрути. У своєму послужному списку вже маю так звані «чорні траси». Так що сьогодні вважаю себе гарним лижником. Не можу похвалитись широкою географією гірських вершин, які покорив - катаюсь переважно в Україні, дуже люблю Карпати. Напередодні дня народження я сам собі зробив подарунок - на день вибрався з друзями в Карпати і годин з шість катався! Мої старші діти також катаються. А донька Ліна освоїла сноуборд і активно агітує мене. Думаю, це буде моя наступна «висота».

«Також люблю дайвінг, хоча мій досвід підводного плавання невеликий. Цей спорт дійсно захоплює. Одного разу на мисі Сарич ми разом з дружиною спускались на глибину 20 метрів у підводні печери. А пізніше мали щасливу нагоду насолоджуватись різноманіттям підводного світу Червоного моря.»

«Давня студентська любов - волейбол. На жаль, сьогодні вибираюся разом з друзями на майданчик не частіше разу на місяць. Але це неправильно. Коли пауза між тренуваннями затягується, відчуваю, що обділяю себе. Насамперед - емоційно.»

Про Колекціонування: «Протягом багатьох років я збираю колекцію предметів українського народного побуту, народного одягу, а також предметів трипільської культури. Завжди мріяв, щоби цей скарб став частиною музейної експозиції. Одна з найяскравіших моїх знахідок - можливо, єдиний в Україні дерев'яний велосипед, зроблений у маленькому селі невідомим самородком понад сто років тому.»

«Для мене українські мотиви в мистецтві, одязі, в дизайні - завжди сучасні. Досі в бабусиних скринях зберігається чимало унікальних, безцінних речей, які викликають захоплення сучасників. Завдання нашого покоління - зберегти це. Повна історія українського побуту чи костюму від старовини до сьогодення ще чекає свого автора.»

«Частина моєї приватної колекції предметів народного побуту та костюму була представлена на виставці «Коло. Україна в моді» у березні 2003 року. Мрію про музей української моди, який прийме до себе мою колекцію.»

«Я підтримую також ідею створення музею трипільської культури і готовий передати свою колекцію предметів трипільського періоду до експозиції майбутнього музею.»

Про Гори: «У дитинстві я так мріяв побачити гори, що це бажання частково визначило вибір мною ВНЗ. Я вирішив вступати до Тернопільського фінансово-економічного інституту, прагнучи присвятити студентські роки не лише навчанню, а й мандрівкам. В інституті я одразу ж записався у три гуртки: спелеології, альпінізму і туризму. Тоді ж я чотири роки пропрацював інструктором гірського туризму. У студентські роки і зародилася традиція разом з друзями раз на рік ходити в гори. А з 1990 року, коли у липні Верховна Рада прийняла декларацію про державний суверенітет, ми приурочуємо наше сходження на Говерлу цій даті.»

Про Уподобання: «Якщо говорити про кольорову гаму, то мені подобається шляхетний малиновий колір (маю у гардеробі улюблений червоний светр). Доречною буде й льняна сорочка, вишита білим по білому. Звичайно, жінки більш вимогливо ставляться до новорічного вбрання. Дівчата збираються бути принцесами, а Катя хоче здивувати нас новою сукнею, пошитою зі старовинних рушників.»

«Головна моя вимога до святкового одягу - щоб він був зручний і красивий. У новорічну ніч хочеться відчуття затишку, тому я віддаю перевагу неофіційному стилю або стилю кантрі - отже, не буде жодних краваток і строгих костюмів.»

Про Відпочинок: «Для мене новорічні свята - це в першу чергу можливість побути із найріднішими людьми, бодай на кілька днів забути про політику.»

Віктор Андрійович Ющенко має такі нагороди:

1) Орден «За заслуги ІІІ ступеня».

2) Заслужений економіст України (1997 рік).

3) Лауреат Державної премії України (1999 рік).

4) Орден короля Томіслава зі стрічкою та Великою Даніцею (2007 рік, Хорватія).

5) Орден Білої Рози (2006 рік, Фінляндія).

6) Орден Білого Орла (2005 рік, Польща).

7) Орден Вітаутаса Великого (2006 рік, Литва).

8) Орден Трьох Зірок (2006 рік, Латвія).

9) Великий хрест з ланцюгом орден Заслуг (2008 рік, Угорщина).

10) Орден Гейдара Алієва (2008 рік, Азербайджан).

11) Орден Серафімів (2008 рік, Швеція).

12) Орден Української Православної Церкви преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських І ступеня.

13) Орден Лицарів Гроба Господня (2007 рік, Ієрусалім).

Декларація про доходи Віктора Ющенка за 2008 рік.

Центральна виборча комісія оприлюднила декларацію про доходи кандидата на пост президента України, діючого голови держави Віктора Ющенка. Ющенко за 2008 рік заробив 1млн. 41 тис. 60 грн. Його дохід складався із заробітної плати (492 тис. 20 грн), а також дивідендів, процентів і роялті (549 тис. 40 грн).

У власності Ющенка знаходиться земельна ділянка (131 тис. 385 кв. м), житловий будинок (656,7 кв. м), квартира (371, 9 кв. м), автомобіль ЗАЗ-965 та мотоцикл Harley-Davidson. На рахунках у банках він має 3 млн. 14 тис. 181 грн.

Сім’я Віктора Андрійовича у минулому році отримала 549 тис. 320 грн. доходу. З цієї суми 93 тис. 355 грн. – дохід від дивідендів, процентів та роялті і 455 тис. 965 грн. – дохід від підприємництва. Також сім’я має земельну ділянку (1633, 5 кв. м), квартиру (300 кв. м) та рахунки в іноземних банках на суму 2 млн. 420 тис. 495 грн.

Разом з тим, в 2004 році, коли Ющенко вперше приймав участь у президентських виборах, згідно декларації за 2003 рік, він отримав доходи на суму 34 тис. 790,25 грн. З них 29 тис. 350,46 – зарплата, 1727,79 грн. - дивіденди, проценти та роялті та 3712 грн. – матеріальна допомога. Крім того, тоді він мав земельну ділянку (54 596 кв. м) та житловий будинок (370 кв. м). В банках на той час Ющенко мав 61917,57 грн.

Члени його сім’ї у 2003 році мали дохід в розмірі 480 тис. 756, 85 грн., який був отриманий за рахунок дивідендів, відсотків і роялті (115 тис. 545 грн), доходу від підприємництва (363 тис. 955 грн.) та від відчуження цінних паперів (1256,85 грн). У власності сім’ї була земельна ділянка (6070,29 кв. м) та квартира (399,4 кв. м). Сім’я Віктора Ющенка мала на рахунках у іноземних банках 2 млн. 650 тис. грн.. Автомобілів ні Ющенко, ні його сім’я у 2003 році не мали.

Якщо порівняти декларацію Ющенко за 2004 і 2009 роки, то за п’ять років він збільшив розмір своєї земельної ділянки на 76 тис. 789 кв. м.(7,7 га), придбав автомобіль та мотоцикл.

РОЗДІЛ 2. ОТРУЄННЯ ВІКТОРА ЮЩЕНКА

Отруєння Віктора Ющенка— один із нерозкритих злочинів новітньої історії України, що стався під час президентських виборів 2004 року. Віктора Ющенка було отруєно хімічними речовинами, які зазвичай не входять до продуктів харчування езультати аналізу крові свідчать про те, що Віктор Ющенко був отруєний діоксинами (тетрахлордібензапародіоксином). Вміст діоксинів у крові Віктора Ющенка перевищував допустиму концентрацію у тисячі разів.

2.1 Хронологія отруєння

Увечері 5 вересня 2004 р. В. Ющенко був запрошений на спеціальну нараду на дачу тодішнього заступника голови СБУ Володимира Сацюка, що розташована на Осокорках. На цій вечері також був присутній голова СБУ Ігор Смешко та народний депутат Давид Жванія. На думку самого В. Ющенка, отруєння сталося саме на цій вечері.

Вранці 6 вересня почав скаржитися на нудоту, страшні головні і шлункові болі. Через кілька годин від болю Ющенко вже не міг встати з ліжка. Через хворобу В. Ющенко скасовує передвиборчі поїздки.

В ніч з на 10 вересня 2004 року В. Ющенко був доставлений в австрійську клініку «Рудольфінерхаус», де йому було встановлено діагноз «гострий панкреатит» з ускладненнями, викликаними отруєнням токсинами. На думку професора-хірурга Микола Корпана, якщо б В. Ющенка не доставили до клініки ще протягом 24-72 годин, ризик смерті сягав би 80 %".

11 вересня 2004 керівник австрійської клініки «Рудольфінерхаус» Міхаель Цімпфер повідомив, що В. Ющенко був отруєний діоксинами.

Відповідно до висновку лікарів австрійської клініки, погіршення здоров'я В. Ющенка 6 вересня було викликано «важкою вірусною інфекцією і хімічними речовинами, що звичайно не містяться у продуктах харчування».

Консиліум із одинадцяти провідних австрійських лікарів поставив діагноз «гострий панкреатит з інтерстиціальними набряковими змінами» і на цьому тлі ще кілька суміжних діагнозів. За наполяганням медиків біля палати Віктора Ющенка було виставлено цілодобову охорону.

2.2. Коментарі політиків та посадовців з цього питання

Отруєння В. Ющенка мало широкий резонанс в українському суспільстві. На думку деяких фахівців, отруєння стало одним із факторів перемоги В. Ющенка а також змінило психологію й світогляд самого Віктора Андрійовича. Проте коментарі українських політиків були неоднозначними. Прихильники В. Ющенка розцінюють отруєння, як замах на життя кандидата у Президенти:

Керівник виборчої кампанії кандидата в Президенти Олександр Зінченко — «Ідеться не про звичайне отруєння і навіть не про сильне отруєння. Мова йде про процеси, які загрожували життю Віктора Ющенка».

Начальник прес-служби Генеральної прокуратури Сергій Руденко — «Йде мова про замах на життя кандидата в Президенти і чи є для того підстави. Якщо такі підстави нами буде встановлено, то, звісно, нами буде порушено кримінальну справу, бо замах на вбивство це є кримінальний злочин. Але для того щоб прийняти рішення, одних тільки заяв для нас замало. Ми повинні бачити всі документи, які свідчать про те, як мінімум, що це не є типове харчове отруєння».

Сам Віктор Ющенко21 вересня в своєму зверненні з парламентської трибуни до народних депутатів зокрема сказав: «Те, що зі мною сталося — не проблеми їжі. Це проблеми політичного режиму в цій країні»

В той же час представники офіційної влади, яку прихильники Ющенка підозрювали в організації отруєння, а також ряду політичних сил обмежилися лише цинічними зауваженнями:

Василь Базів (заступник глави адміністрації президента, Медведчука) «Хай Зінченко першим пробує їжу, а потім Ющенко… Так робили правителі у середні віки»

Сергій Тигіпко: «Я не вірю у те, що хтось чинив замах на життя В. Ющенка».

Олександр Мороз «Раджу Ющенку й іншим вживати надійні, перевірені продукти, щоб не згадувати потім про отруєння через два тижні… Я їм картоплю і сало, і ніяк воно життю не загрожує».

За інформацією із оточення Ющенка, єдиною людиною з боку влади, яка подзвонила і підтримала лідера «Нашої України», був Володимир Литвин.

2.3 Розслідування

На сьогоднішній день справа отруєння Ющенка є нерозлідуваною.

20 вересня 2004 у Верховній Раді створено слідчу комісію зі з`ясування обставин отруєння кандидата в Президенти Віктора Ющенка. Головою комісії став Володимир Сивкович.

21 вересня Генеральна прокуратура України, по заяві Олександра Зінченко, порушила кримінальну справу за статтею 112 Кримінального кодексу (замах на життя державного або громадського діяча) для «повного й об'єктивного розслідування» обставин отруєння кандидата в президенти. Потім кримінальна справа була передана для розслідування в СБУ, після чого знов була повернута в Генпрокуратуру.

25 жовтня прокуратура обнародувала висновки комісії українських експертів, які констатували, що погіршення стану здоров'я Ющенка було обумовлене «активізацією латентної вірусної герпетичної інфекції», і кримінальна справа була припинена.

11 грудня 2004 ГПУ скасувала свою постанову про закриття справи у зв'язку з отруєнням Віктора Ющенка.

Подальші розслідування можна прослідкувати з наступних цитат:

«Немає ніяких підтверджень факту умисного отруєння Ющенко В. А. і застосування проти нього біологічної зброї» Голова слідчої комісії Верховної Ради по розслідуванню обставин отруєння Ющенком Володимир Сівкович, 19 листопада 2004 року

«Коло осіб, яких ми підозрюємо, вже визначено, і ми працюємо щодо цих осіб дуже серйозно» Генпрокурор Святослав Піскун, 5 травня 2005 року

«Зараз відпрацьовується і нова версія в справі про отруєння Віктора Ющенка — про причетність до нього банди Марьянчука» Міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, 6 січня 2006 року

«Залишилося лише одне — треба довести, хто виконав цей злочин. Над цим ми зараз працюємо разом з СБУ» Генпрокурор Олександр Медведько, 8 вересня 2006 року

«Формулювання доказу вже не є таким складним, як виглядало ще рік тому. Вже є достатньо знання, що б прийти з наручниками і забрати людей, частина яких відсутня в Україні… Установлені останні факти відносно того, хто ставив на стіл, і яке блюдо. Де могла виникнути загроза передачі отрути в їжу.»Президент України Віктор Ющенко, 14 грудня 2006 р.

«Але я відповідально про це заявляю…, я про це говорю, що цей злочин є нерозкритим» Генпрокурор Олександр Медведько, 15 грудня 2006 року.

2.4 Версії отруєння

Відсутність результатів розслідування, безпорадність Генпрокуратури та ціла низка питань, пов'язаних з обставинами отруєння викликали до життя цілу низку версій інциденту, серед яких можна виділити наступні.

1) Основною вважається версія отруєння під час нічної вечері на дачі заступника голови СБУ Володимира Сацюка. Обслуговували «вечерю» дев'ять чоловік, серед яких були два узбецьких кухарі, спеціально запрошених для готування фірмового плову. Крім плову, вся інша їжа перебувала в загальних тарілках. Зустріч була організована з ініціативи Давида Жванії й кілька разів переносилася. На вечерю Ющенко приїхав із запізненням на 4-5 годин. Проте версія не відповідає на питання стосовно організаторів та виконавців злочину.

2) Хвороба Ющенка є наслідком вираженої алергійної реакції на лікування так званими «стовбурними клітинами» (як уточнююча версія: причина ексцесу з обличчям Ющенка у використанні відомого агента, що омолоджує — botox). Найбільш активним прихильником цієї версії у свій час виступав народний депутат Володимир Сивкович, пізніше активно підтримувалася комуністами. Дана версія протирічить клінічній картині.

3) Отруєння диоксинами взагалі не було. Версія аргументується відсутністю результатів експертиз в ГПУ, однак протирічить результатам експертиз лабораторій «Біо Дитекшн Системс», нідерландського інституту «Рикилт» и німецької дослідницької групи «Єврофінс». Натхненниками цієї версії вважають С. Піскуна та О. Турчинова, які наголошували на тому, що «експертиза до цього часу не проведена у зв'язку з небажанням Президента здавати необхідні аналізи»4) Отруєння кандидата Ющенко було організовано Юлією Тимошенко, ймовірно за підтримки Б. Березовського. Автором версії виступив Давид Жванія, який 15 жовтня 2005 року сказав таке: «Но поскольку сегодня существует версия об отравлении, и если говорить, кому оно было выгодно, то все указывает на Тимошенко».

Автором концепції отруєння виступив Борис Березовський, тоді як одним з безпосередніх виконавців - Давид Жванія.

5) Отруєння було організовано членами ближнього оточення як навмисна PR-технологічна акція, без повідомлення кандидата в президенти.

6) Отруєння Ющенка було сплановано й здійснене російськими спецслужбами за проханням або при взаємодії з В. Медведчуком та Л. Кучмою.

7) Автором отруєння й координатором всієї програми виступив скандальний російський політтехнолог Гліб Павловський. Ця версія одержала широке поширення після опублікування 23 грудня 2004 року в програмі Володимира Ар'єва «Закрита зона» на «5 каналі» записів телефонних переговорів за участю Павловського, у яких сам Гліб Олегович радісно й задерикувато розповідає про свою «отравительскую миссию». Сам Гліб Павловський відкидає свою причетність до отруєння.

8) Отруєння Ющенка організовано кримінальним лідером Максом Курочкіним. Про роль і місце Курочкіна в історії отруєння говорив Жванія 16 березня 2005 р.: «Есть такой Курочкин. Он говорил, что готов на все, и такие услуги предлагал Медведчуку и остальным представителям власти. А, кроме того, он дружил с Клюевым, Ахметовым, другими людьми с той стороны».


РОЗДІЛ 3. ІСТОРИЧНІ ОБСТАВИНИ ОБРАННЯ В. ЮЩЕНКАНА ПОСАДУ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Коли почався шлях Ющенка на посаду Президента України, нині однозначно сказати важко. Принаймні деякий час він таких амбіцій на здобуття влади не демонстрував. Коли ж у листопаді 1999 року Л.Кучма був вдруге обраний на посаду Президента України, Ющенка було призначено Прем’єр-Міністром. Вже тоді він мав репутацію реформатора, досвідченого фінансиста.

Період прем’єрства Ющенка був відзначений зростанням економіки, скороченням боргів перед іноземними країнами. Разом з тим не без його зусиль було зменшено кількість категорій громадян, що мають право на пільги. Зокрема, їх втратило чимало осіб, що ними користувалися. Пільги залишилися практично у невеликої кількості людей: учасників бойових дій, пенсіонерів за віком, ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС тощо. Проте список осіб, що мали право на пільги, скоротився значно.

Уряд, очолюваний Ющенком, відчував на собі тиск з боку різних фінансово-промислових груп. Деякі з них не приховували бажання позбавитись його на посаді прем’єра.

Не складалися й відношення Ющенка з Президентом Л.Кучмою. І це при тому, що сам Ющенко проти Кучми різких заяв не робив. Мало того, він постійно у пресі нагадував, що він шанує Кучму так, як шанує син свого власного батька. Проте стосунки дійсно не складалися.

Треба відзначити, що другий строк президентства Кучми супроводжувався доволі великою кількістю скандалів. Цей період найчастіше називають «кучмізмом». Сам Президент ігнорував демократичні норми про свободу слова, право людини на плюралізм думок тощо. У редакції газет та журналів почали приходити так звані «темники», які змушували журналістів писати лише дозволену й фільтровану інформацію. Проти лідерів опозиційних політичних партій запроваджувався так званий адмінресурс. Репутацію Кучмі дуже пошкодили плівки майора його охорони М. Мельниченка, який оприлюднив їх. Вони були записані у кабінеті Президента. На цих плівках Кучма виглядав як грубий і невихований чоловік, що чинив всякі неподобства, зокрема, тиснув на підлеглих, організовував «дах» від правоохоронних органів своїм знайомим. І, головне, Кучму почали підозрювати у причетності до вбивства відомого опозиційного журналіста Г.Гонгадзе. Опозиційно налаштовані до Кучми політики, зокрема Ю.Луценко, О.Мороз, Т.Чорновіл, Ю.Тимошенко, яка тоді вже побувала під слідством, організували акцію «Україна без Кучми!» Проте акція не вдалася. 9березня2001року у день 140-ї річниці від дня смерті Т.Г.Шевченка, учасники акції навіть вступили у сутички з міліцією. Проте владі вдалося подолати кризу. І хоч її авторитет був підірваним, вона зберегла свої позиції.

26квітня2001року уряд Ющенка Верховна Рада відправила у відставку. Це був перший (і єдиний) випадок, коли уряд був відправлений у відставку парламентом. У парламенті на той час вже склалася доволі стала прокучмівська більшість, контрольована з його адміністрації. Ющенко, промовляючи свою останню прощальну промову, сказав, що йде, щоб повернутися. Уряд очолив А.Кінах. Через деякий час на посаді Прем’єра став В.Янукович. Власне саме цей представник донецької команди став основним опонентом Ющенка у боротьбі за посаду Президента.

Ющенко зосередив свою політичну діяльність на створенні широкого опозиційного блоку. Він став називатись «Наша Україна». До нього увійшли доволі різноманітні політичні сили правого і правоцентристського спрямування, зокрема УНР Костенка і НРУ Удовенка, КУН та ін. Примкнули до Ющенка і лідер профспілок О. Стоян та сумський губернатор, виходець з Донбасу, В. Щербань. Блок отримав на виборах за партійними списками 23,55% голосів виборців. Блок Юлії Тимошенко – 7,25%. Про низький авторитет влади серед населення свідчило те, що провладний блок «За єдину Україну»(у народі його називали «За єду…») мав лише 11,79%. Це був третій результат. Якщо враховувати, що на цей блок був спрямований увесь адмінресурс, то результат був не вельми втішний.

Проте зусилля адміністрації Президента не могли не дати своїх результатів. Шляхом певних маніпуляцій «Нашу Україну» було дещо послаблено. Щодо фракції «Єдина Україна», то її було підсилено за рахунок депутатів-мажоритарників. Представники «Нашої України» все ж продемонстрували спроможність активної роботи в опозиції. Зокрема, успішно працював і бюджетний комітет на чолі з П. Порошенком.

Кучма, очевидно, був не проти залишитись на третій термін свого президентства, зокрема, на догоду йому Конституційний Суд України визнав, що він знаходиться на посаді Президента лише перший строк. Отже має право балотуватись на посаду Президента. Проте, незважаючи на угодовську позицію КС, він балотуватись не наважився. Амбіції на президентство вже відверто демонстрував В. Янукович.

Янукович, виходець з Донбасу, мав репутацію прем’єра, що на відміну від політиків, мало говорить і багато працює. Він перетворив Донецьку область на провідну область України. Дійсно, на Донеччині спостерігався великий промисловий підйом. Опозиція ж у свою чергу звинувачувала Януковича у криміналізації регіону, ігноруванні свободи слова та прав людини в області. Кучма симпатизував Януковичу. За Януковича був і Л. Кравчук. Не без допомоги тоді ще губернатора Януковича Кучма у 1999 році на президентських виборах мав на Донеччині доволі високі результати (і це при тому, що Донеччина є традиційно «лівим» регіоном). Саме Янукович зміг забезпечити більш-менш пристойний рейтинг блоку «За єду…» у 2002 році. На Донеччині ж перемога провладного блоку була абсолютною.

Разом з тим, рейтинг Януковича по Україні поступався рейтингу Ющенка. Не вдавалося підвищити його і попри величезний адмінресурс, що застосовувався щодо Ющенка протягом 2002 – 2004 рр. У Центрі, на Заході України він був практично харизматичним лідером.

У жовтні 2003 року «Наша Україна» вирішила провести свій з’їзд у Донецьку. З’їзд був запланований на 31 жовтня. Виправдати цей намір вони намагалися тим, що згідно з Конституцією України кожна політична сила має право збиратись там, де вона забажає. Організатори з’їзду орендували палац молоді «Юність». Проте у «Вальпургієвий день» донецька як міська, так і обласна влада приклали всіх зусиль для того, щоб зірвати цей з’їзд. Для зриву з’їзду залучалися звільнені у той день з роботи робітники та працівники установ, студенти вузів, учні ПТУ. Ось як писала про цю подію Інтернет газета «Грані+»: «Началась раздача водки и закуски, для чего перед Дворцом были установлены четыре пивных палатки. Ученики из школ и ПТУ моментально упились до бессознательного состояния, через полчаса на заблеванной площади уже валялась пьянь. Милиции нет». Треба сказати, що донецька влада діяла брутально і відверто. Усвідомлюючи, що від Президента Кучми засудження акції не надійде, її організатори розбудили у свідомості багатьох людей відверті маски і фобії, найпримітивніші інстинкти. Ющенкові намагалися довести, що його приїзд у Донецьк небажаний. Ось як прокоментував донецький «подвиг» прем’єр-міністр Янукович: «Все, кто сегодня занимаются политикой, — заявил Янукович, — и хотят острых ощущений и при этом не понимают, как к этому относится украинский народ, наверняка должны запастись памперсами и не заниматься политикой. Во всех вопросах и политики, и все, кто участвует в этих процессах, должны в первую очередь подходить с умом, а во-вторых, с учетом существующих факторов . Представители “Нашей Украины”, едущие в Донецкую область, должны были измерить там температуру, прежде чем там что-то делать”.

Ющенка зустрічали біг-борди, на яких він був зображений у формі есесівця. На одному з біг-бордів молодиця в українському національному костюмі передає Ющенкові гарбуза від Донеччини. Керівники Донеччини, зокрема губернатор Близнюк та мер Донецька Лук’янченко, на запитання журналістів лише розводили руками і демонстрували, що вони нібито неспроможні контролювати народний гнів. Проте свідки акції відзначають її дуже ретельну організацію з боку власне влади. Існував своєрідний штаб, з якого координувалася вся ця акція. Крім того, спостерігалася повна причетність до справи комунальних служб міста. Адже встановити велику кількість транспарантів антиющенківського змісту на контактних проводах тролейбусних і трамвайних ліній могли лише ті, хто обслуговує ці лінії.

Звичайно, організатори акції не понесли за це ніякого покарання. «Донецький феномен» здивував навіть недоброзичливців Ющенка з інших регіонів. Наприклад, у Сумах, у Криму, куди теж їздив тоді Ющенко, теж використовувався адмінресурс, проте повторити там навіть приблизно донецький «варіант» зустрічі не вдалося.

Події неминуче йшли до виборів Президента. Влада застосовувала проти Ющенка всі можливі засоби його дискредитації. Зокрема, навіть такі, як рекламні ролики на ТБ, де Ющенко зображався у ковбойському одязі на коні. Натяк був на нібито проамериканську орієнтацію Ющенка. Профіль коня дуже нагадував карту України.

У вересні 2004 року Ющенко був отруєний. Лише швидке реагування на цей замах на життя врятувало його від неминучої смерті. «Українська правда» містить інтерв’ю Б. Володарського, розвідника, що живе у Відні. Він, зокрема говорить: «Нет ни малейших сомнений в том, что кандидат в президенты Украины был умышленно отравлен. И дело не только в том, что я верю Виктору Андреевичу Ющенко (вспомните его речь в Верховной Раде 21 сентября 2004 г.) и министру внутренних дел Украины Юрию Луценко, который 11 февраля заявил "Известиям": "Мне известно, кто перевозил через границу отраву, какой депутат ее сопровождал, какой чиновник переносил к месту преступления, кто ее подмешивал в еду".

«Утверждать это позволяет мой личный опыт бывшего офицера, прошедшего специальную подготовку в военной разведке, а также длительное изучение убийств посредством отравления, организованных советскими (российскими) спецслужбами за годы советской власти и в постсоветское время.»

31 жовтня 2004 року відбувся 1-й тур виборів. Ющенко у ньому набрав 39,26% голосів. Янукович – 39,11%. Незважаючи навіть на чисельні фальсифікації, владі не вдалося забезпечити перемогу Януковича. 21 листопада пройшов другий тур цих виборів. Голосування супроводжувалося масовими фальсифікаціями на користь Януковича. Зокрема, існувала ціла програма «відбирання» голосів у Ющенка і «додавання» голосів Януковичу. Центральна Виборча комісія (ЦВК) на чолі з С. Ківаловим теж демонструвала свою заангажованість і причетність до фальсифікацій. Результати незалежних екзит-полів дуже відрізнялися від офіційних заяв ЦВК. 24 листопада ЦВК на своєму засіданні поспішно заявила про перемогу Януковича.

Таке ігнорування Центральною виборчою комісією результатів виборів сприяло масовому народному зриву, що увійшов в історію якПомаранчева революція. Вона власне почалася ще в ніч з 21 на 22 листопада 2004 року і тривала приблизно по 8 грудня. На Хрещатику і Майдані Незалежності зібралося дуже багато людей. Ющенко навіть змушений був скласти присягу президента України у залі Верховної Ради.

Про унікальність такого явища, як Майдан, говорять і пишуть багато. Відомий ветеран боротьби за незалежність України В.Яворівський відзначає унікальність Майдану: «Знаете, я вел большинство митингов в начале 90-х годов. Тогда меня слушали представители обедневшей интеллигенции — технической, творческой, — среднего достатка киевляне. А сейчас на Майдане я видел прекрасно одетых людей — в шикарных дубленках, шубах, с мобильными телефонами. Не обозленных на жизнь, не обиженных. Они стояли и слушали, как дети. Для меня это было просто потрясающе.»

Колишній Президент України Кравчук Л.М. також вважає Майдан унікальним явищем: «Конечно! Поэтому я поддерживал Майдан, — пожалуйста, митингуйте! — но когда вы, как при Ульянове, заблокировали почту, банки, телеграф, а затем еще и помещение правительства». Проте, як бачимо, думка Кравчука критичніша. Далі події розгорнулися дуже швидко. Верховний Суд визнав результати другого туру недійсними. І призначив повторне голосування на 26 грудня 2004 року. Переголосування дало такі результати: 51,99% виборців проголосувало за Ющенка, а 44,21% - за Януковича. Інаугурація нового президента відбулася 23 січня 2005 року. Політичну кризу було розв’язано. На переголосування було запрошено рекордну кількість міжнародних спостерігачів. Було підтверджено демократичність голосування. Янукович подав скаргу до Верховного Суду, проте її було відхилено. Переголосування проходило в умовах змін до Закону «Про вибори Президента», що унеможливлювали фальсифікації. Про діяльність Януковича у ці часи так писали «Донецькі новини»: «Сам Виктор Янукович настроен решительно: “Мы никогда не признаем Ющенко, его команду и те принципы, по которым они работают”, - заявил он в интервью газете “Известия”. - Мы не станем с ними сотрудничать ни при каких обстоятельствах. Мы прежде всего не можем простить Ющенко унижения наших избирателей, нарушения прав человека и смерти пожилых людей на избирательных участках. Они на совести сторонников Ющенко, не разрешивших этим людям голосовать на дому. Ветераны умерли потому, что их заставили больными прийти на избирательные участки”, - считает премьер.

Если оспорить результаты выборов не удастся, то Виктор Янукович намерен уйти в оппозицию: “Мы уйдем в жесткую оппозицию. Мы получим большинство в парламенте и таким образом будем давить на Ющенко. Наша оппозиция появится не только в парламенте. Об этом рано говорить, но мы готовы к разным вариантам. Цель нашей жесткой оппозиции - парламентские выборы 2006 года. Нам надо взять в Верховной Раде большинство и создать свое коалиционное правительство.»

На останньому етапі Янукович діяв як прем’єр у відпустці. Ще 7 грудня Кучма підписав указ про відпустку провладного кандидата. Його команду покинули такі відомі політики, як С. Тігіпко, С. Гавриш, В. Коновалюк. Проте у його штабі став активно діяти син відомого покійного правозахисника В. Чорновола Т. Чорновіл. Янукович розробив новий план своєї діяльності у нових умовах. Ось як подають його позицію під час Помаранчевої революції «Донецькі новини»: Виктор Янукович: «Я не кандидат от этой власти - трусливой, позорной и предательской»

Віктор Янукович вирішив вестиполітичну боротьбу до переможного кінця. Про цеговорятьйого заяви, зроблені в понеділок уКиєвій усереду, на зустрічі з виборцями в Донецьку. Він пішов у відпустку зпостапрем'єр-міністра й тепер різко дистанціюється від нинішньої української влади. Схоже, Віктор Янукович на собі переконався в справедливості висловленнявідомогополітолога Гліба Павловського просучасніукраїнські політичні еліти:«Воздух в Киеве пахнет предательством».

Ситуацію в країні Віктор Янукович охарактеризував як повільний державний антиконституційний переворот. «На вулицях Києва люди в незрозумілій формі перевіряють документи, ходять озброєні». Молодшого сина прем’єра побили (після цього Янукович вивіз свою сім’ю з Києва).

Він заявив, що «нічого не зміг зробити у боротьбі з ошаленілою вулицею, помаранчевою чумою та в боротьбі з діючою владою, вони об’єдналися та роблять свою справу».

За словами прем'єра, він не має змоги впливати на ситуацію в країні. Кабмін заблокований, уряд не працює. Верховна Рада голосує"підтиском вулиці й за допомогою боягузів ізрадників". Президент не квапиться зупинитибезладдя. Більше того, вимагав від прем'єра написатизаявупро відставку."все, щовідбувається– насовістівлади, яка заразє"."Яне кандидат від цієї влади -боягузливої,ганебноїйзрадливої".

Відзначимо, що останнім часом Віктор Янукович частоговоритьпро зрадництво. Так, на прес-конференції вКиєвівін заявив:"протягом всієї кампанії ми відчували внутрішню протидію. Тепер команда очистилася від боягузів і випадкових людей, і славаБогу. Тепер ми маємо можливістьвибудуватиштаби з опорою тільки натвердихприбічників".Під час виступу в Донецьку Віктор Януковичзновупідняв цю тему. За його словами,частинайого прихильників у Західній Україні зазнає утиску, багатьомдоводитисяїхати на Схід України або за рубіж."Ачастина– засланіказачки", - заявив Янукович. Вінуважає, що приформуваннівиборчогоштабу"специальнобули впроваджені люди, які приносилишкоду". Прем'єр поскаржився, що був ізольований від інформації й від людей,"знаючихправду"."відзрадництва захисту немає", - сказав він.

Нагадаємо, що Сергій Тігіпко й Степан Гавриш відмовилися під час третього туру виборчої кампанії працювати з Віктором Януковичем.

Крім того, прем'єр-міністр незадоволений позицією,обраною центральними ЗМІ. Він заявив, що його виступи не транслюються, зрозмовивихоплюються окремі слова й фрази, проте лідерам опозиції - режим повного сприяння.

Щостосуєтьсямайбутнього, тоВіктор Янукович готовий боротися до кінця."Яніколи вас незраджу. Я скоріше вмру,ніж в них (опозиціонерів) вийде менезламати".

Якщо на виборах переможуть прихильники Віктора Ющенко, то"ми станемо територією, де будутьжитиираби", -уважаєВіктор Янукович."якщоми не виграємо вибори,нашихпредставниківне буде вКиеві", - додав він.

А увиступівКиєвівін заявив:"сьогоднінаМайданістворена модель такого режиму,якийвонипрагнутьдля всієї країни. Паспортні перевірки, прописка, кордони, обмеження для роботи журналістів, дискримінація за національноюі регіональною ознакою".

Відзначимо, що на зустрічі в Донецьку люди скаржилися, що в Горлівці виборцям дзвонять якісь люди й пропонують 1000гривеньза підтримку Віктора Ющенко. Нібито їм навіть не потрібно нікуди ходити голосувати, просто на якийсь час віддати свій паспорт .

Віктор Янукович заявив:"Яневпевнений, що дадуть можливістьчесноголосувати"."Тесвавілля, якедієтьсяв західних регіонах України й уКиєві, він буде спроектований і навыбори"."Унас забрали перемогу й у мене не вистачилосилїї відстояти. Якщо приповторномуголосуванніми переможемо й у нас знову спробують украсти перемогу, потрібно буде відстоювати свійвибір".

У першому й у другому турах він робив ставку на свої економічні досягнення, виступав насамперед як досвідченийгосподарник, однак західні області віддали перевагу економічній конкретиці політичні міфи й гасла. Тепер Віктор Янукович виступає як "политик нової волны" і буде намагатися не тільки мобілізувати свій електорат на Сході, але й завоювати симпатії виборців Заходу країни." Проте це вже не могло врятувати його позицій.

Справу погіршило й те, що прихильники Януковича провели в Сіверодонецьку з'їзд депутатів всіх рівнів, на якому прийняли рішення створити Південно- Східну Автономну Республіку. На позачерговій сесії Донецької обласної ради депутати ухвалили рішення: 9 січня 2005 року провести консультативний референдум. Кількістьпитань, яка буде винесенана суд народу, поки невідома, оскільки до 8 груднякожен бажаючий може вносити своїпропозиціїпо темах референдуму.

Алеоднепитаннябуде точно - про внесенняпропозиційпо зміні Конституції,якадозволить зробити Україну федеративною державою, а Донецькуобласть- рівноправним суб'єктом федерації.

Прихильники Ющенка оцінили ці рішення як сепаратизм і курс на розкол країни.

Ось таким був шлях Ющенка до президентства.

РОЗДІЛ 4. ХАРАКТЕРИСТИКА ОКРЕМИХ РИС В.А. ЮЩЕНКА

Президент України Віктор Андрійович Ющенко дуже сильно відрізняється від двох своїх попередників. Його орієнтація на інтеграцію України у європейські і міжнародні структури очевидна. Він не приховує, що майбутнє України у Європейському союзі (ЄС) та НАТО.

Він має великий авторитет серед відомих іноземних політиків. У нього багато добрих знайомих у цьому середовищі. Особиста дружба поєднує його з такими людьми, як Хав’єр Солана, Олександр Квасьневський, Лех Валенса, Президент Грузії Михайло Саакашвілі.

Чималий інтерес Ющенка до історії України. Він вважає себе нащадком останнього кошового отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Спостерігається інтерес Президента до музейної справи. Так, зокрема він виступає за відродження національних святинь України, таких як палац останнього гетьмана України Кирила Розумовського в Батурині чи національного комплексу Кам’яна Могила. Президент причетний також до створення величезного музейного комплексу на базі київського заводу «Арсенал». Велика дружба пов’язує Ющенка з відомими митцями, художниками, поетами. Зокрема, відомий український художник Іван Марчук подарував Ющенкові створений ним портрет Президента. І портрет цей є вельми цікавим. Він передає внутрішній світ самого художника.

Ющенко – віруюча людина. У своїх виступах і під час передвиборчої агітації, і вже на посаді президента, він постійно говорить про релігійну толерантність, терпимість, необхідність зваженого підходу у питаннях розв’язаннярелігійних проблем. Більш тісними є його стосунки з традиційними українськими церквами. Зокрема, з українською православною церквою Київського патріархату (УПЦ КП) та українською греко-католицькою церквою (УГКЦ). Разом з тим, Президент співпрацює й з іншими релігійним конфесіями. Він постійно акцентує увагу на необхідності церковного примирення і об’єднання головних християнських конфесій з метою створення єдиної помісної церкви. Під час передвиборчої агітації Ющенко підкреслював, що він сповідався і попросив благословення у храмі УПЦ МП – церкви Московського патріархату. Бо у його рідній Хоружівці стоїть храм цієї конфесії. Разом х тим, сама УПЦ МП доволі довго працювала на режим Кучми, а під час виборів віддавала перевагу Януковичу. Що, до речі, не відповідає демократичним нормам. Бо духовні особи не можуть відверто підтримувати політиків. Це було помітно особливо на Донеччині, де Янукович приймав участь у відродженні реставрації важливої православної святині – Святогірської лаври. Нині служителі УПЦ МП намагаються про це не згадувати. Сам Президент виступає ініціатором спільних молебнів в ім’я незалежної України представників різних конфесій. Так, на день незалежності України 24 серпня 2005 року відбувся такий спільний молебень у Софійському соборі у Києві.

Своєрідне відношення Ющенка і до такого не вельми простого питання, як відзначення пам’яті участі українців у Другій світовій війні. Зокрема, він відмовився від традиції проведення у День Перемоги традиційних військових парадів. У своєму зверненні до учасників Другої світової війни, що воювали у Червоній Армії та УПА, він закликав їх до примирення. Проблема ця не вельми проста. І потребує свого розв’язання на високому державному рівні.

Ющенко був і лишається переконаним прихильником ненасильницького розв'язання усіх суспільних конфліктів. Згадаємо, як він щовечора заклинав Майдан і всю Україну через телеекрани: тільки без крові! тільки без жертв! тільки шляхом ненасильницьких дій! З нами Бог і Україна, з нами духовна сила – тому ми не можемо уподібнитися тим, хто будує політику на обмані і силі!

До речі: неприйняття Ющенком кампанії "Україна без Кучми", схоже, значною мірою ґрунтувалася на тому, що певна частина учасників цієї кампанії була налаштована вкрай радикально. Лишень згадаймо, як Тарас Чорновіл, прорвавшись до пам'ятника Шевченку, зірвав і топтав жовто-блакитну стрічку на вінку, покладеному перед тим Леонідом Кучмою .

Віктор Ющенко віддає очевидну перевагу моральним чинникам і моральному осуду перед формально-юридичною судовою процедурою. Згадаймо його слова щодо самогубства Юрія Кравченка – що кожен вибирає свій шлях і кожного чекає свій суд. З погляду християнина самогубство – тяжкий гріх. Але вбивство іншої людини – гріх не менший, то ж чи не виглядає самогубство як краща спроба спокути цього гріха, ніж постання перед людським судом, перед формальною процедурою?

Віктор Ющенко, як і належить, надзвичайно відданий родинним цінностям. Це відчули на собі журналісти, котрі зачепили походеньки, скажемо прямо, не надто порядного джиґуна Ющенка-молодшого. Але для Ющенка-старшого замах на родинні цінності, на його ближнє коло, був чимось страшнішим, аніж замах на власне фізичне життя. Згадаймо ще одне: чи не головним аргументом Ющенка-батька у полеміці з журналістом було: Андрій – порядний, віруючий хлопець.

Для Віктора Ющенка те, що називають "кумівство", має зовсім інше значення, ніж для більшості українського населення, яке реально тільки вдає із себе щирих християн, кілька разів на рік ідучи до церкви і від випадку до випадку хрестячи лоба.

Кум для Ющенка – це не людина, з якою добре пити чарку, а хрещений батько його дітей. Це людина, з якою довічно встановлений містичний, духовний і душевний, метафізичний зв'язок. Це не менш близька тобі людина, ніж кревні рідні, можливо, ще й більш близька. Це той, кому ти можеш і мусиш беззастережно довіряти, це найнадійніший друг.

Тому цілком логічним став вибір для призначення на високі посади тих, хто є хрещеними батьками і матерями дітей Віктора Ющенка. До речі: у когось є повний список Ющенкових кумів, щоб знати, яких ще персональних призначень слід очікувати?

Як би там не було, мотивація такого кумівства радикально відрізняється від засад існування кумівства в його атеїстично-радянському варіанті, чи не так? Інша річ, що різна мотивація може виливатися в однакові наслідки, але це вже інша тема.

І нарешті. Покликання. Місія. Доля. Відповідальність перед Богом. Моя нація, яку я повинен вивести з пітьми. Це зовсім не манія величі і не зарозумілість політика.

Це щира віра у своє покликання, у своє незвичайне місце у всій цій земній катавасії. Це упевненість у тому, що ти знаєш, що робити Україні, краще за всіх мешканців цього краю, і готовність іти до кінця, попри всі перешкоди. А ще це і налаштованість на служіння українському народові, також до кінця.

Можна, звичайно, заявити: він занадто багато на себе бере, але чи не буде це (звісно, з боку того, хто вважає себе віруючим) відвертою зухвалістю, спробою самому раціональними засобами проникнути в наміри Бога і Його плани?

Зрештою, коли Віктор Ющенко в парламенті підкреслював: він був урятований від отрути завдяки тому, що його янголи-охоронці не спали, це не була тільки метафора. Видається, йшлося про точну формулу ситуації, як її бачив нинішній президент України.

Серед позитивів першого року президентства Ющенка слід відзначити, що він і його команда зупинили великі потоки нещирості відвертої брехні, що стала нормою в минулі роки. Хотілося б, щоб назавжди відійшли у минуле часи цензури і темників. Щоб дійсно у суспільстві панували чесність, прозорість. Щоб були забезпечені демократичні принципи в організації бізнесу і політики.

РОЗДІЛ 5. КРИТИЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ ДО ПОЛІТИЧНОЇ ПОЗИЦІЇ ЮЩЕНКА

Справа у тому що, визнавши свою поразку, сили, що перебували до нього в опозиції, розпочали критику його політики. Цьому сприяють і декларовані самим Ющенком принципи свободи слова, невтручання влади у роботу ЗМІ, відокремлення бізнесу від політики тощо.

Популярність Ющенка останнім часом дещо зменшилася через ряд скандальних справ, що мали місце останнім часом. Скандали негайно освітлюються у ЗМІ і люди мають змогу аналізувати їх.

Ліві сили, зокрема Комуністична партія України, очолювана Петром Симоненком, і Прогресивна Соціалістична партія України на чолі з Н. Вітренко, переважно критикують політику і дії В. Ющенка. Їхні роздуми переважно такі: Ющенко є продовжувачем справи свого попередника Кучми. Кучмізм триває, але у дещо витонченішому вигляді.

Справа погіршується ще й тому, що попри великі обіцянки, зроблені на Майдані, істотних якісних зрушень не сталося. Особливо в економіці. Так, голова Партії регіонів В. Янукович у своїй доповіді на з’їзді партії сказав: «Керівництво держави жваво переконує нас у тому, що для української економіки настав час стабілізації, кризи залишилися позаду і найближчими місяцями ситуація відчутно поліпшиться. Мав рацію "залізний канцлер" Бісмарк кажучи, що ніколи так багато не брешуть, як під час війни, після полювання та перед виборами. Статистика – річ уперта. І що ми маємо в реальності? Приріст ВВП за 9 місяців 2005 року склав лише 2,8%, а за аналогічний період минулого року – понад 13%. У 5 разів маємо зниження! Загрозливо стійким стало й зниження темпів росту у промисловості. За 9 місяців поточного року вони скоротилися майже в 4,5 рази. Під час нашого перебування в регіонах ми казали людям: "Підніміть руки ті, кому стало жити краще." Жодної руки ми не побачили. Люди втратили довіру до влади, а разом з нею – віру в майбутнє.»

Багато можна почитати нині і про те, що політика Ющенка призвела до погіршення стосунків з Росією. Знову наведемо слова Януковича: «Ми вважаємо, що вагомою причиною падіння економіки є відмова керівництва держави від стратегічного партнерства з Російською Федерацією. Коли кажуть, що цього не відбулося, ми знаємо, що з такою політикою Росія ніколи не повернеться до України і її проблем так, як це було ще рік до того. З Росією треба розмовляти не з позицій "молодшого брата", а з великою повагою, – так, як це робив наш уряд.

Треба мати на увазі, що 90% енергоносіїв по дуже вигідних цінах постачає Росія, а щорічний товарообіг між нашими країнами складає 20 млрд. дол. Тому не слід дивуватися, що на початок року ми вже мали нафтову кризу. Дуже ймовірно, що Україні доведеться вже згодом платити світову ціну за газ. І що тоді? Це буде катастрофою. Адже ціни на газ для громадян виростуть майже вдвічі, житлово-комунальні тарифи – в 1,6 рази. Ще гіршими будуть наслідки для промисловості, особливо металургійної та хімічної галузі, які дають майже 60 відсотків валютних надходжень країни, стануть нерентабельними. Цих фактів, гадаю, досить для того, щоб робити висновки.»

Особливо прямолінійний у своїх висновках щодо бачення політики Ющенка перший Президент незалежної України Леонід Кравчук. Ось його слова: «Нынешняя власть, которая зарабатывала себе очки на противостоянии, сейчас осталась с народом один на один. Ей уже не на кого кивать, и теперь ее авторитет будет зависеть не от плохого Кучмы, а от хороших или плохих действий Ющенко. Увы, сегодня Ющенко и его команде за большинство их действий можно поставить твердую двойку по пятибалльной системе — новой 12-балльной шкалы я не знаю.»

Ось як Кравчук оцінює появу Майдану: «Почему они собрались? Я размышлял над этим. Их объединило неуважение к власти, которая все время обманывала народ, его ожидания. На фоне этого противостояния и вышла в лидеры оппозиция. Авторитет оппозиции был не ее личный, не собственный (многое видя, я могу это утверждать) — он был лишь отражением критического отношения к власти. "Да, — думали люди, — Кучма плохой, но Ющенко — лучше!". Сейчас можно говорить: "Ющенко плохой", а кто лучше? Этой фамилии еще нет, поэтому и реальной оппозиции не имеется.»

Разом з тим, незважаючи на свою критичність, Кравчук не робить різких заяв. Про свою позицію відносно Ющенка він каже таке: « Обратите внимание: критикуя Ющенко, я не говорю: "Ющенко, геть!", потому что, во-первых, я реалист, а во-вторых, нравится или не нравится мне Виктор Андреевич, его избрал народ, и я с уважением отношусь к воле народа».

Ющенка критикують за те, що під час акції «Україна без Кучми!» в 2001 році він підписав відому «Заяву трьох». Її підписали тодішній президент Кучма, голова Верховної Ради Плющ і прем’єр-міністр Ющенко. В ній говорилося про те, що Україна втягується окремими політиками у конфронтацію. Говорилося також про загрозу в Україні фашизму. Ющенко не демонстрував активності щодо захисту у 2001 році Юлії Тимошенко, яка після відставки з посади мінісра паливно-енергетичного комплексу навіть деякий час перебувала під слідством і знаходилася у Лук’янівському слідчому ізоляторі.

І знову звернемося до слів Кравчука. Леонід Макарович, чий досвід у політиці є надзвичайно великий, дає ще одну оцінку Ющенкові. Він, зокрема, говорить наступне: «Я абсолютно не сомневаюсь, что он украинский патриот, но судя по некоторым моим наблюдениям Ющенко не чувствует высоты президентской власти. На эту мысль наталкивает его, я бы сказал, легкомысленное отношение к Конституции, к закону, к своему окружению. Виктор Андреевич старался помирить членов своей команды, причем своеобразным способом: "Пожмите друг другу руки", но это возможно в кругу товарищей, за столом, когда все равны. Кто-то ссорится, и, чтобы дружеский ужин не был испорчен, старший в компании говорит: "Ребята, перестаньте, пожмите друг другу руки". Там это логично, нормально, но Президент такого себе позволить не может. У него достаточно полномочий, чтобы тем, кто затеял свару, сказать: "Если не прекратите, уже завтра вас на этих должностях не будет. Обоих.»

«У меня нет никакого сомнения, что Ющенко действительно болеет за Украину. Может, не придает этому значения? Может, считает, что его должность выше Конституции? Может быть, рассуждает: "Да ладно, это жизнь. Сейчас время сложное, есть проблемы поважнее, чем сама Конституция"? Все это небезопасно! Мне кажется, Ющенко должен еще подумать над тем, кто такой Президент Украины и что он для страны значит. Нельзя забывать, что за каждым словом Президента следят, каждую фразу ловят и запоминают». «Знаете, Ющенко нужно забыть, что он оппозиционер. Виктор Андреевич и сейчас часто выступает как лидер оппозиции, хотя это уже история — он глава государства. Также Ющенко нужно отказаться от лекций на моральные темы, перестать всех учить, как жить, потому что иногда это выглядит . Не подберу деликатного слова, а другое не хочу употреблять, но в народе уже говорят: "А сам-то ты кто?". И не нужно демонстрировать чистые руки, потому что, к сожалению, позади у всех нас такая жизнь, что называть руки чистыми можно только тогда, когда ты их помыл с мылом». Оскільки Кравчука навряд чи можна звинуватити у пересмикуванні фактів і реалій, то наведемо ще деякі його роздуми. «И последнее. В народе сложился стереотип: Ющенко — мужик вежливый, обходительный, незлой, как говорят люди. Хотя, видя политические репрессии, которые зачастую происходят с его участием, и, слыша те ярлыки, которые лично он навешивает, я могу говорить, что какое-то внутреннее ожесточение у него есть». «На его инаугурации и мы с Кучмой присутствовали. Если бы я был на его месте, наверняка обратился бы к предшественникам или по дороге к трибуне сделал бы подобающий жест — в общем, нашел бы слова. Сказал бы: "Я — третий Президент, но в этом зале сидят еще два. Кто из них что совершил, рассудит время, но они здесь, и это уже наша история". Все, больше ничего не нужно, но сделать вид, что нас в зале нет, мог только недальновидный человек, который не думает о будущем. Потому что завтра придет еще кто-то, и в зале будут сидеть, если мы доживем, уже три президента, но четвертый поступит так же, как Ющенко. Или как еще раньше это сделал Кучма, не пригласив на свою инаугурацию Кравчука.» Кравчук дуже скептично відноситься до тієї символічної присяги президента, яку виголосив Ющенко у напівпустій залі Верховної Ради під час Помаранчевої революції, і до перших президентських указів ще не президента Ющенка, виголошених ним на Майдані. Вони, до речі, так і не набули юридичного оформлення.

Часом в ЗМІ з’являються критичні статті щодо запального характеру президента, щодо його не виваженості, відсутності у нього системності у підходах до розв’язання окремих питань. До властивої йому характерної жестикуляції під час виступів.

У останні місяці Ющенко пережив декілька скандалів навколо нього, його сім’ї, його команди. Особливо складною була криза щодо його старшого сина Андрія. Криза стосується не вельми скромного його способу життя. У ряді Інтернет-видань та ЗМІ пройшла серія публікацій про те, як Андрій відвідує дорогі ресторани, бари та нічні клуби, користується дорогими мобільними телефонами і їздить на надзвичайно дорогих авто. Батько у розмові з журналістами на цю тему був надзвичайно знервованим. Виглядав схвильованим. Схоже, його справді зачепили за живе. ЗМІ доволі оперативно відреагували на все це. Незважаючи на те, що перші сутички з пресою було полагоджено, з’являються нові подробиці з життя Ющенка-молодшого. Вже давно у ЗМІ містилася інформація про те, що у команді «помаранчевих» немає єдності, що її зсередини роздирають конфлікти і протистояння. Що серед корупціонерів фігурують імена П. Порошенка, Д. Жванії, М. Мартиненка, Є. Червоненка та ін. Дещо з’ясувалося у вересні 2004 року, коли Ющенко відправив у відставку увесь склад Кабінету Міністрів на чолі з Юлею Тимошенко. Остання виголосила дуже гучну заяву на телеканалі «Інтер» з критикою на адресу Президента. Проявилися великі недоліки у діяльності нової влади, колишньої опозиції. Вона, дружно взявши владу, продемонструвала неспроможність працювати командою. Мало того, складається враження, що у влади практично немає людей на лаві запасних. А нові кадрові призначення необхідні.

Цього літа під час сходження Ющенка на Говерлу в Карпатах загинуло двоє людей. Громовим зарядом зачепило п’ятьох чоловік, двох з них відправили до шпиталю. Президент зробив для себе сходження на найвищу точку України традицією. Проте у той день, 16 липня, різко погіршилася погода. Разом з Ющенком на Говерлі було близько 16 000 людей майже з усієї Західної України. 135 чоловік звернулися за медичною допомогою У 35 з них були травми. Опозиційні ЗМІ негайно відреагували критично щодо цієї події. Мовляв, хочеш бувати на Говерлі, будь ласка, бувай, проте не перетворюй такі заходи у шоу і не бери з собою невинних людей. Тим більше, що Говерла без шкоди для своєї екології може витримати на собі одночасно лише 300 чол.

Ось таким є наш Президент. Такі його людські риси. Він звичайна людина і чинить властиві йому вчинки.


ВИСНОВКИ

Особисто я щиро захоплююсь та поважаю таку особистість як Віктор Андрійович Ющенко з багатьох причин. По-перше, це щира віра у своє покликання, у своє незвичайне місце у всій цій земній катавасії. Це упевненість у тому, що ти знаєш, що робити Україні, краще за всіх мешканців цього краю, і готовність іти до кінця, попри всі перешкоди. А ще це і налаштованість на служіння українському народові, також до кінця.

Як бачимо, Ющенко належить до того покоління українців, що народилися у сільській місцевості. На формування його світогляду і характеру вплинули традиції українського народу. Він пройшов тривалий шлях. Стояв біля витоків національної валюти – гривні.

По-друге, Ющенко як Президент України намагався створити позитивний імідж нашої держави у світі. Він розгорнув активну діяльність за кордоном, намагаючись вибороти для України статус країни з ринковою економікою. Щирими є його наміри бачити Україну у сім’ї братніх вільних європейських народів.

По-третє, Ющенко, незважаючи на критичні зауваження до його особи, є переконаним демократом. Саме демократично намагається розв’язати він всі конфліктні ситуації, непорозуміння. Незважаючи на заяви деяких його опонентів, за великим рахунком можна визнати, що він не належить до тих керівників, що залякують підлеглих, принижують їх, змушують їх тремтіти чи давати хабарі.

По-четверте, Ющенко щиро вірить, що влада не має бути корумпованою. Що вона не має зв’язувати бізнес з політикою, не ставити особисті проблеми вище державних. Для досягнення цих принципів він готовий працювати. Працювати віддано і дуже багато.

На жаль, серед пересічних громадян на Півдні та Сході України зберігся застарілий стереотип мислення про особу Ющенка. Він склався під впливом темників, що складалися під керівництвом попередньої влади. Ми повинні позбавитись у майбутньому цих стереотипів.

Також серед позитивів першого року президентства Ющенка слід відзначити, що він і його команда зупинили великі потоки нещирості, відвертої брехні, що стала нормою в минулі роки. Хотілося б, щоб назавжди відійшли у минуле часи цензури і темників. Щоб дійсно у суспільстві панували чесність, прозорість. Щоб були забезпечені демократичні принципи в організації бізнесу і політики, але чи готове прийняти наше суспільство такі докорінні зміни одразу і чи може вистачити сил і впевненості в однієї людини їх реалізувати за такий короткий термін як президентство це вже інше не менш важливе та складне питання.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий