, групи інтересів у сучасному суспільстві та армія.
У будь-якому сучасному суспільстві діють різні політичні сили, причому одні з них функціонують відкрито, здійснюючи різні політичні акції, інші – приховано, не завжди афішуючи інтереси, що захищають. Серед реальних політичних сил, які відкрито виступають на політичній арені, найвпливовішими є політичні партії. Вони найбільш адекватно представляють групові і індивідуальні інтереси і можуть їх надійно захищати.
1. Політичні партії та їх роль в політичній системі суспільства.
Політичні партії посідають особливе місце в політичній системі суспільства і відіграють роль посередника між державою і громадянським суспільством.
Слово „партія” походить від латинського „pars”, „partis” – частина чого-небудь. Термін „партія” у значенні групи осіб, що виступає на захист інтересів певної частини населення, вживався в давньому світі. У громадянських війнах античної Греції і Рима боролися між собою різні угруповання, які називалися партіями. Вони активно легально відстоювали свої інтереси, на противагу нелегальним фракціям. Нерідко вони являли собою тимчасові об’єднання для підтримки конкретної особи.
Сучасні партії виникли в Європі і Америці в XIX ст., їх поява була зумовлена сукупністю політичних і інституційних змін, що відбулися в європейських країнах і США:
- становлення буржуазних відносин і зростання ролі парламенту, формування інших представницьких органів влади;
- введення загального виборчого права і розширення можливості громадян впливати на хід і результати виборів;
- диференціація і поляризація соціальної структури суспільства і необхідність регулювання і вирішення соціальних протиріч;
- необхідність представництва інтересів певних соціальних верств у структурах влади.
Таким чином, політичні партії виникають лише на певному етапі розвитку суспільства, коли більшість його громадян у певній мірі залучається до політичного процесу, стає його учасниками.
Спочатку партії не були згуртованими, націленими на боротьбу за владу. Як правило, це були організації, опозиційно настроєні до держави і які представляли інтереси певних верств суспільства, їх опозиційність до політичної влади сприймалася як джерело криз і розколу суспільства, і діяльність таких партій оцінювалася більшістю суспільства негативно. Не випадково, наприклад, Дж. Вашингтон у „Прощальному посланні” американському народу говорив про небезпечні наслідки „партійного духу”, характеризуючи партії як „готову зброю” для підриву влади народу і узурпування влади урядової. Цілий ряд мислителів (А. Токвіль, Дж. С. Мілл та ін.) негативно ставилися до партій, Ф. Бекон і Е. Берк – більш лояльно, а Н. Макіавеллі навіть вважав їх по-своєму корисними.
М. Вебер виділив три етапи в історичному становленні сучасних політичних партій: аристократичні гуртки (партії вибраних); політичні клуби (участь громадян ширша); масові партії. Проте лише деякі з нині діючих партій пройшли ці етапи, більшість відразу оформлялися як масові.
В Англії партії виникли внаслідок виборчої реформи 1832 р. і створенні на місцях з ініціативи лібералів (вігів) організацій по реєстрації виборців. У 1861 р. була заснована перша масова партія – Ліберальне товариство реєстрації виборів в Англії. У 1863 р. в Німеччині виникла перша масова робоча партія – Загальна німецька робоча спілка, заснована Ф. Лассалем. У Західній Україні у 1882 р. була заснована партія польського робітничого класу „Пролетарі”, у 1890 р. – перша українська партія – радикальна. У 20-30-х рр. XX ст. в Галичині, Буковині, Закарпатті нараховувалося близько 100 політичних партій.
Французький соціолог М. Дюверже, творець загальної теорії політичних партій, у своїй роботі „Політичні партії” (1951 р.), аналізуючи взаємозв’язок партій з державою, виділяє партії електорального (електорат – група осіб, що мають право голосу при виборах до органів державної влади) і зовнішнього походження. Формування партій електорального походження безпосередньо пов’язане з розширенням виборчого права громадян, повноважень парламенту і зростанням ролі інституту представництва. Такі партії виникають на базі парламентських груп і виборчих комітетів. Партії зовнішнього походження не пов’язані з парламентськими механізмами тих організацій і інститутів, що існували раніше і діяли на політичній арені, однак не брали участі у виборах. Так, більшість ліберальних партій в Європі сформувалися з філософських спільнот; промислові і фінансові групи сприяли створенню різних правих партій; з революційних угруповань, що діяли нелегально, формувалися комуністичні партії тощо.
У сучасній політичній літературі виділяється ще один вид походження партій – шляхом злиття і розколу інших партій. Так, Р. Ж. Шварценберг стверджує, що в сучасних африканських країнах лише 1 з 13 партій має парламентське походження.
На сьогодні, у політичній літературі немає однозначного визначення партії. Найкоротшим є – „група однодумців, що прагнуть до загальної мети”. Проте найбільш вдалим, на наш погляд, є визначення партії, сформульоване французьким соціологом і політологом Р. Ж. Шварценбергом: політична партія – це постійно діюча організація, що існує як на національному, так і на місцевому рівні, націлена на отримання і здійснення влади і для досягнення цієї мети прагне до народної підтримки.
Які ж ознаки відрізняють політичні партії від інших політичних сил?
- Партія – це організація, тобто стійке тривале об’єднання людей на різних рівнях політики – від місцевого до міжнародного. Тривалість дії організації дозволяє відрізняти її від фракції, кліки та інших тимчасових об’єднань, що виникають і зникають разом зі своїми натхненниками і організаторами.
- Існування стійких місцевих організацій, осередків, що підтримують регулярні зв’язки з центральним керівництвом.
- Головною метою політичних партії є завоювання (поновлення) політичної влади або участь у ній. На відміну від інших організацій (профспілок, підприємницьких союзів, селянських об’єднань тощо), які хоч і займаються політичною діяльністю, але орієнтуються насамперед на захист економічних та інших інтересів їх членів.
- Кожна партія прагне забезпечити собі підтримку народу – від голосування за неї до активного членства.
- Будь-яка партія є носієм певної ідеології або особливого бачення суспільства, світу і людини.
Питання про функції партій має переважно конкретно-історичний характер, бо об’єкт функцій, їх різноманіття, спеціалізація залежать від особливостей конкретного політичного режиму, стану громадянського суспільства і загального рівня соціально-політичного розвитку певної країни. Проте, незалежно ні від чого, діяльність будь-якої політичної партії націлена, насамперед, на боротьбу за завоювання і використання політичної влади в інтересах підтримуючих її груп населення. До таких можна віднести ідеологічну, політичну і організаторську функції.
Політична функціяполягає у практичній участі партії в боротьбі за владу, в її реалізації, прийнятті політичних рішень і контролі за їх виконанням. Партії виступають як інституційна форма забезпечення доступу різних груп людей до важелів державної влади, вони замінюють стихійні форми боротьби за владу формалізованими і впорядкованими формами. У сучасних демократичних країнах значення існування партій зводиться до того, щоб отримати перемогу на чергових виборах і сформувати вищі державні органи влади за своєю програмою. З цією метою партії відбирають своїх кандидатів на виборні державні посади і до представницьких органів влади, здійснюють передбачені законодавством процедури їх висунення і реєстрації, роботу серед виборців для підтримання своїх кандидатів.
Ідеологічна функціяполягає у виявленні, обґрунтуванні та вираженні інтересів людей, об’єднаних у певну партію, а також її прихильників. У західній літературі ця функція відома як „артикуляція і агрегація інтересів”. Між політичною партією і її соціальною базою існують відносини представництва. В ідеалі мета партії відбивається в реалізації представництва у політичній системі суспільства тих соціальних груп, верств, класів, інтереси яких вона виражає. Інтереси однієї соціальної групи можуть представлятися декількома партіями, разом з тим, одна партія може претендувати на одночасне представництво різних груп або соціальних верств. Звідси, найважливішою функцією партії є розробка ідеально-політичної доктрини або концепції, яка була б сукупністю взаємопов’язаних і систематизованих принципів, ідеалів, цінностей, цілей і намірів, що є основою діяльності партії.
Організаторська функціяпартій полягає в практичній реалізації своїх програмних настанов. Здійснення цієї функції передбачає рішення таких конкретних задач:
- політична соціалізація громадян, соціально-політична освіта, згуртування і активізація громадян на основі спільності їх конкретних інтересів, роз’яснення масам поточної політичної ситуації і передбачуваної платформи дій, політичне виховання громадян;
- організація взаємодії партії з представницькими і виконавчими органами влади;
- відбір і рекрутування політичних лідерів і еліт для всіх рівнів політичної системи, бо крім висунених партією професійних політиків, в управлінні справами суспільства і держави активну участь беруть партійні експерти, аналітики, фахівці;
- діяльність щодо збільшення свого чисельного складу, вдосконалення партійної структури, зміцнення матеріального становища центральних і підпорядкованих організацій, розвитку взаємодії з дружніми партіями;
- поглиблення зв’язків і відносин між різними гілками влади, центральними і місцевими органами державного управління, різними політичними інститутами.
Зрозуміло, даний перелік функцій партій носить умовний характер. На практиці буває дуже важко відрізнити аспект їх діяльності. Та і конкретний зміст тих або інших функцій, їх пріоритетність не залишаються постійними; вони змінюються по мірі зміни соціально-політичного становища в даному суспільстві.