Актуальність дослідження зумовлена недостатністю вивченості та спрацьованості проблеми становлення i розвитку політичної системи суспiльства, взаємодія її інститутів та їх протидія в умовах посттоталітарної трансформації суспільства та європейської інтеграції України.
Об'єктом дослідження є сутність поняття політичної системи суспільства,його елементів та узагальнений аналіз на основі теоретичної бази фактичної політичної системи України.
Предмет дослідження є системнийаналіз об'єкта дослідження через призму загальнолюдських принципів верховенства права, гуманізму, пріоритету суспільства над державою.
Мета дослідження полягає у комплексному опрацюванні всіх явищ, що виникають при здійснені політичної влади, спираючись на теоретичний і фактичний матеріал.
Гіпотезою є можливість застосування засад верховенства права, гуманізму, примату суспільства над державою при побудові можливих варіантів системи.
У відповідністю до гіпотези поставлені завдання дослідження:
1. Дати визначення політичної системи суспільства, розкрити його зміст; встановити ознаки, функції; видову класифікацію систем.
2. Провести системний аналіз субсистем політичної системи та встановити її елементи, становити їх взаємозалежність.
3. Встановити закономірності та основні тенденції розвитку політичної системи суспільства України в фактичній площині;
Структура праці зумовлена логікою ведення дослідження та складається з таких елементів як, план, вступ, три розділи, висновок та список використаних джерел.
Суспільство з'явилося, коли люди виділилися з світу тварин. Людина - його головна передумова і первинна клітина, бо, як говорив ще Арістотель[1], людина є істота суспільна. Тому найважливіша риса суспільства полягає в тому, що воно являє собою систему взаємозв'язків розумних істот. Взаємодіючи з суспільством, людина розвивається сама і розвиває свої соціальні, сутнісні властивості і сили і тим самим стає особистістю і стимулює прогрес суспільства.
У науковій і навчальній літературі дається багато визначень і характеристик людського суспільства, але всі вони сходяться в одному: Суспільство є продукт взаємодії людей, певна організація їхнього життя, внутрішньо суперечливий організм, сутність якого полягає в різноманітних (економічних, моральних, релігійних та інші) зв'язках і відносинах між людьми, їх об'єднаннями та спільнотами. Це складна самодостатня система зв'язків людей, об'єднаних економічними, сімейними, груповими, етнічними, становими, класовими відносинами й інтересами. У суспільстві діють перш за все не біологічні, а соціальні закони
У різні періоди історичного розвитку суспільство брало різні форми, змінювалися ступінь його зрілості, внутрішню будову, тобто. економічна, соціально-класова, політична структура. Первісне суспільство, наприклад, довгий час було більш-менш однорідно-колективістський, не знало соціального та іншого розшарування. Поступово структура суспільства ускладнювалася: із змінами економічних відносин з'явилися соціальні спільності, групи, класи і т.д. що мають свої інтереси й особливості.
Ця структура представлена у вигляді різних взаємодіючих систем: політичної, соціальної, економічної, ідеологічної, правової та деяких інших. Ці системи складаються і існують об'єктивно. До цих елементів, що утворює різні суспільні системи, відносяться соціальні інститути (держава, партії, церква тощо), культурні пласти (ідеологічні, релігійні течії, традиції, мову і т.д.), економічні організації (підприємства, установи, органи економічного управління і т.п.), Правові встановлення (норми, правові інститути, законодавство тощо). Саме в різних, але об'єктивно обумовлених поєднаннях ці елементи і структурують суспільство на системи, а теоретична думка виділяє і вивчає ці системи: політичні, соціальні, правові, економічні і т.д.
Зрозуміло, системна організація суспільства не є єдиною[2]. Суспільство нескінченно складне утворення. Можна, наприклад, виділити і структури суспільства, що формуються не за системним критеріям, а з інших, наприклад, за критерієм співвідношення індивіда (особистості) і колективу. Можна виділити економічний базис і надбудову (ці поняття добре відомі з попереднього, марксистсько-ленінського етапу вітчизняного суспільствознавства); соціальний простір (поле) та інформаційний простір і т.п. Але системна організація виявляється однією з найважливіших структур суспільства і дозволяє з найбільшою повнотою розібратися в багатьох сторонах життя суспільства, в тому числі у співвідношеннях держави з іншими політичними елементами суспільства.
Поняття "система" прийшло у суспільні науки з біології і кібернетики. Вперше використав американський дослідник Т.Парсонс. Інший американський політолог Д.Істон у 1953 р. вводить у науку і саме поняття "політична система". Система — одне з основних понять політології, яке дає змогу скласти уявлення про суспільство у вигляді його абстрактної, спрощеної моделі чи окремих елементів. В. Мітчел, вважає її універсальною категорією наукового аналізу, яка охоплює певну кількість взаємопов´язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтегративні особливості, притаманні саме цій спільноті, дотичних до вироблення політичних рішень. Сутність системного опису суспільства найбільше вираження отримала в теоретичних побудовах Т.Парсонса. Він підійшов до розгляду суспільства як складної відкритої системи, яка складається з чотирьох підсистем, кожна з яких виконує певну функцію.
Виконання кожною підсистемою своєї функції забезпечує стійкість і цілісність суспільства[3]:
· економічна підсистема відіграє роль з'єднуючої ланки між суспільством і природою (функція адаптації);
· соцієнтальна підсистема підтримує спосіб життя, що утвердився, і включає в себе всі інститути соціального контролю - від законів до неформальних правил (функція інтеграції);
· підсистема соціалізації (культурна) дозволяє включити людину в існуючу культурну систему і містить у собі культуру, релігію, сім'ю і школу (функція стійкості і самозбереження)
· політична підсистема, яка включає в себе всі форми прийняття рішень, визначає колективні цілі і забезпечує мобілізацію ресурсів для їх досягнення (функція взаємозобов'язання);
Кожна з підсистем може зберігати життєздатність лише за умови, що всі інші функціонуватимуть бездоганно чи хоча б задовільно.
Разом з людським суспільством виникає соціальна влада як його невід'ємний і необхідний елемент[4]. Вона надає суспільству цілісність, керованість, є найважливішим чинником організованості і порядку. Іншими словами, це систематизуючий елемент, що забезпечує суспільству життєздатність. Під впливом влади суспільні відносини стають цілеспрямованими, набувають характеру керованих і контрольованих зв'язків, а спільне життя людей стає організованою. Таким чином, соціальна влада є організована сила, що забезпечує здатність тієї чи іншої соціальної спільності - роду, групи, класу, народу (владарюючого суб'єкта) - підкоряти своїй волі людей (підвладних), використовуючи різні методи, в тому числі метод примусу. Вона буває двох видів - не політична і політична.
Специфіка політичної влади пов'язана із здатністю індивідів, груп і їх організацій реалізувати свої інтереси і волю за допомогою засобів політико-державного управління і контролю. Політична влада поділяється на державну і суспільну, носіями якої є партії, суспільні рухи, ЗМІ.
Політична систем суспільства: підходи розуміння Поняттям політичної системи розкривається характерний устрій політичної влади в конкретному суспільстві. Політична система - це цілісна сукупність державних і недержавних суспільних інститутів, правових і політичних норм, взаємовідносин політичних суб'єктів, засобом яких здійснюється влада і управління суспільством.
Політична система виникла з поділом суспільства на класи та появою держави[5]. У процесі еволюції державно організованого суспільства вона все більше ускладнювалася та розгалужувалася. Тому структура, механізм її функціонування завжди мають конкретно-історичний характер, зумовлені рівнем економічного, соціального, духовного розвитку суспільства та іншими чинниками.
Процес становлення політичних систем обумовлений рядом змінних:
- зміною способу виробництва (зміною форм власності тощо);
- зміною в соціально-класовій структурі суспільства;
- політичною поляризацією суспільства (спочатку переважала економічна поляризація);
- збільшенням чисельності суб’єктів політики;
- зростанням робітничого руху і створенням буржуазних політичних партій, рухів тощо;
- загально гуманітарним прогресом, пов’язаним з роллю ЗМІ, преси, мистецтв тощо;
- зростанням ролі ідеології – світської і релігійної;
- глобалізацією проблем, що стоять перед людством.
Використовуючи різні методологічні прийоми (підходи), можна виявити ряд критеріїв, що дозволяють обгрунтувати і розшифрувати наведене визначення політичної системи[6].
Генетичний підхід - концентрує увагу на зумовленості політичних явищ економічними і соціальними чинниками.
а) Критерій економічної детермінації політики проявляється у відносинах власності та виробництва, а зворотний вплив політики на економіку проявляється у відносинах розподілу й керування.
б) Критерій соціальної обумовленості політичних явищ свідчить про те, що політика є результатом суспільного розвитку.
в) Критерій соціального інтересу розкриває взаємозв'язок політичної системи та її елементів з певними соціальними групами, верствами, класами, націями. Потреби цих груп виступають мотиваційними чинниками у формуванні політичних організацій.