регистрация / вход

Створення windows додатку для порівняльного аналізу іміджу українських

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ КУРСОВА РОБОТА Савич Ангеліни Сергіївни

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА МІЖНАРОДНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

КУРСОВА РОБОТА

Савич Ангеліни Сергіївни

СТВОРЕННЯ WINDOWS -ДОДАТКУ ДЛЯ ПОРІВНЯЛЬНОГО АНАЛІЗУ ІМІДЖУ УКРАЇНСЬКИХ ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ

(НА ПРИКЛАДІ В. ЮЩЕНКА ТА В. ЯНУКОВИЧА)

студентки ІI курсу

спеціальності "Міжнародна інформація"

Науковий керівник:

доц. Бєлоусова Н. Б.

КИЇВ – 2009

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ

ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ

Висновки до першого розділу

РОЗДІЛ 2. КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ІМІДЖІВ ПРОВІДНИХ

ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ УКРАЇНИ

2.1. Специфічні риси іміджу Віктра Ющенка

2.2. Особливості іміджу Віктора Януковича

Висновки до другого розділу

Розділ 3. ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ ВІДНОСНО ІМІДЖУ ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ В.ЮЩЕНКА ТА В.ЯНУКОВИЧА

Висновки до третього розділу

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВСТУП

Актуальність дослідження. Темою курсової роботи є порівняльний аналіз іміджу український політичних діячів на прикладі Віктора Ющенка та Віктора Януковича.

Якщо говорити про сьогоднішній день, то в Україні склалася така ситуація, що політики ще не розуміють на скільки сильний вплив має імідж на настрої в суспільстві, на формування та функціонування політичної системи. Іншими словами, імідж має вирішальне значення. Тому що реальні розходження між програмами кандидатів зведені до мінімуму: на виборах склалася практика, що виборці роблять свій вибір не стільки з опорою на реальні знання про кандидата і його програму, скільки, попросту, орієнтуючись на образ цього політика, що існує в суспільній свідомості.

Засоби масової комунікації є одним з основних елементів іміджевої кампанії: з їх допомогою іміджі тих чи інших явищ та суб'єктів політичного життя проникають у масову свідомість і закріплюються в ній. Своєї актуальності проблематика набула в 19 столітті, коли особливо активно стали розвиватися демократичні інститути, насамперед, інститут загальних вільних виборів. Доля уряду стала прямо залежати від того, як він сам і його діяльність сприймалися виборцями. Тому природно, що проблема побудови ідеальних образів і впровадження їх у масову свідомість придбала вирішальне значення. Своїм активним впливом на політичне життя імідж привертає пильну увагу безлічі дослідників, що прагнуть вивчити його феномен, сформулювати основні принципи його побудови, виробити ефективну методологію його актуалізації.

В Україні значний внесок у розробку проблеми іміджу суб'єкта політики вніс президент української Асоціації ПР, професор Г.Г. Почепцов, а також професор В.М.Бебик. І все ж таки, не зважаючи на значну кількість робіт з цього приводу, тема іміджу є ще мало розробленою.

Метою даної роботи є дослідження та аналіз особливостей іміджу Віктора Ющенка та Віктора Януковича, що відклалися у свідомості виборців та вплинули на результат виборів. Імідж кандидатів буде розглядатися, аналізуватися та порівнюватися у чотирьох вимірах: візуальному, контекстуальному, подієвому та вербальному.

Основними завданнями дослідження є:

1. дослідити теоретичні засади формування іміджу політичних діячів;

2. зробити компаративний аналіз іміджів провідних політичних діячів України;

3.дослідити суспільну думку України відносно іміджу політичних діячів В. Ющенка та В. Януковича.

Об’єкт дослідження – імідж політичних лідерів.

Предмет дослідження – методи формуванняі міджуВ. Ющенка та В. Януковича.

Наукова гіпотеза : Уявляється, що в умовах сучасної ситуації, що склалася на політичній арені, необхідно визначити ті чи інші характеристики, що складають основу іміджу політичного лідера і які пожуть позитивно вплинути на результат виборів.

Методи дослідження . У відповідності із принципом об'єктивності були неупереджено проаналізовані концептуальні розробки як органів державної влади, так і провідних науково-дослідних установ, науковців. Застосування логіко-семантичного підходу дало змогу проаналізувати базові елементи понятійно-категоріального апарату іміджу політичних діячів. Описовий метод використовувався для розгляду теоретичних підходів до визначення суперечностей та приоритетів у процесів формування іміджів політичних діячів України.

Структурно робота складається зі вступу, змістовної частини, висновків та списку використаних джерел, загальним обсягом 36 сторінок. У вступі визначається загальний напрямок досліджень, об’єкт та предмет, мета та завдання. У першому розділі розглядаються теоретико-методологічні засади формування іміджу політичних діячів. У другому розділі зробленокомпаративний аналіз іміджів провідних політичних діячів України. У третьому розділі досліджується суспільна думка України відносно іміджу політичних діячів В. Ющенка та В. Януковича.

Також в структуру роботи входять висновки, де описуються результати дослідження та список використаних джерел.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ІМІДЖУ ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ

Лідерство - це особливий механізм взаємозв'язку політика з послідовниками. На відміну від лідерства в малих групах, лідерство загальнонаціонального масштабу відрізняється відсутністю безпосередніх особистих контактів з масами. Це своєрідне дистанційне керівництво. Про політика як реальну людину та її лідерський потенціал ми, як правило, судимо за тим образом, який складається під впливом ЗМІ, політичної реклами і самих заяв політика, а також за результатами його діяльності. При цьому "віртуальний" образ політика не завжди співпадає з реальним прототипом. Наприклад, відсутність якоїсь якості, настільки важливої для створення позитивного образу політика, може бути компенсовано роботою іміджмейкерів, результатом чого стане видимість наявності цієї якості у людини. Образи політика, якоїсь організації, сформовані у суспільній свідомості, позначаються поняттям імідж.

Дослідники зазначають, що стосовно будь-якого політика, як і організації, можна говорити про кілька типів іміджів[15]:

· дзеркальний (суб'єктивний), тобто образ політика у власних очах. Це те, що думає політик про самого себе;

· модельований бажаний імідж-образ, який команда політика намагається закріпити у суспільній свідомості;

· негативний імідж, що створюється опонентами;

· поточний імідж, позитивний чи негативний образ, який складається у суспільній свідомості як стихійно, так і в силу застосування спеціальних технологій.

Варто розглянути інформацію про модельовані іміджі, які враховують стереотипи, що склалися у масовій свідомості, і відповідають соціальним очікуванням певних соціальних груп. З цієї точки зору імідж - це сконструйований образ, який може володіти будь-якими характеристиками, затребуваними послідовниками. За допомогою іміджу створюється яскравий образ політика, який запам'ятовується. Дійсно, якщо подивитися на ситуацію, яка склалася в Україні у 90-х pp. XX ст., то можна зазначити, що суспільство проявило значно більше уваги політикам, які зруйнували стереотипне уявлення про керівника, що склалося у радянські часи, і продемонстрували принципово нову модель поведінки (наприклад, перший президент незалежної України Л.Кравчук, який стояв у витоків злому тоталітарної системи, вперше з вітчизняних керівників зняв краватку і не приховував свої людські слабкості) - ніж політикам, які не зуміли створити свого образу.

На психологічному рівні суспільний діяч може асоціюватися з одним із образів: "мудрець", "герой-захисник", "вірний послідовник" (спадкоємець ідей іншого популярного лідера), "батько нації", "слуга народу" тощо. Масова свідомість може ототожнювати політика з декількома образами одночасно, що значно розширює соціальну базу. Наприклад, всі перераховані вище образи були використані для створення харизматичного образу Й.Сталіна. Нинішня ситуація нестабільності в Україні робить затребуваними образи політиків, що асоціюються у масовій свідомості з типом сильної особистості (лідер-"захисник"), здатним захистити населення від хаосу і гарантувати суспільну безпеку. Інший популярний образ - це політик господарник, здатний облаштувати життя регіону чи країни в цілому.

Імідж політика складається з цілої низки компонентів, які в ідеалі повинні "працювати" на створення єдиного образу[18]:

· програм, заяв, в яких відображені основні ідеї лідера. Це, як правило, кілька найбільш злободенних проблем суспільного життя, що вимагають вирішення. У передвиборчий період мета політичного курсу, що пропонується лідером, висловлюється в короткій і доступній для розуміння формулі-тезі. Багато претендентів на вищі державні посади асоціюються з простими за формулюванням, але яскравими гаслами своїх виборчих кампаній: "Новий курс" - Ф.Рузвельт, "Нові горизонти" -Дж.Картер, "Головне - це люди" - Б.Клінтон, "На захист працюючих сімей" - А.Гор;

· поведінки , що дозволяє продемонструвати риси характеру, які у суспільній свідомості пов'язуються з поняттям лідера. Серед них такі, як рішучість у відстоюванні своїх ідей, компетентність. Важливо, щоб поведінка політика демонструвала простоту, відкритість у спілкуванні та інші якості, які викликають симпатію і довір'я у людей;

· зовнішності (одяг, обличчя, фігура), жестів, красномовності . Психологи говорять, що ставлення до політика визначається не тільки тим, що він говорить і пропонує, але також і тим, як він виглядає. Навіть стиль одягу покликаний підкреслити візуальний образ політика, наблизити його до певних груп населення. Наприклад, символами деяких політиків стали певні деталі одягу: шинель (Й.Сталін), морський кітель (У.Черчілль). Відомо, що М.Тетчер, дочка дрібного купця, ставши британським прем'єр-міністром, підкреслювала свій зв'язок з середнім класом, купуючи одяг в системі магазинів для цього класу;

· біографії: походження, освіта, професія, партійність. Авторитет кандидата може підкріпити його посадовий статус та імідж тієї організації, з якою він у професійному плані пов'язаний. Підтвердити право на лідерство можуть і яскраві факти життєвого шляху, що підтверджують сміливість і рішучість політика, наприклад, служба в армії, участь у військових діях, боротьба з корупцією та привілеями, з проявами несправедливості.

Імідж включає в себе додаткові складові, які покликані наблизити політика до пересічного громадянина, роблячи його образ більш близьким і знайомим: це характеристики, що розривають взаємовідносини з членами сім'ї чи певні захоплення.

Підсумовуючи, можна навести думку відомого французького спеціаліста з виборчих технологій Ж.Сегела[18].

Свої спостереження, що стосуються побудови вдалих іміджів, він запропонував у формі восьми заповідей:

1. Голосують за людину, а не за партію.

2. Голосують за ідею, а не за ідеологію.

3. Голосують за майбутнє, а не за минуле.

4. Голосують за образ соціальний, а не політичний.

5. Голосують за людину-легенду, а не за посередність.

6. Голосують за долю, а не за буденність.

7. Голосують за переможця, а не за невдаху.

8. Голосують за цінності справжні, а не надумані.

Центральними проблемами державотворчого процесу в Україні є, зокрема, становлення нових політичних структур, створення сприятливих умов для розвитку особистості громадянина, забезпечення його прав і свобод, ефективної реалізації його творчого потенціалу. Звичайно, всім зрозуміло, що, попри важливу роль національного загалу в реалізації цих завдань, велику політику все ж формують професіонали – провідні політичні та громадські діячі. Однак без підтримки електорату політичний лідер втрачає дієздатність. Поняття „лідер” і „електорат” – категорії взаємозалежні, поєднані системою специфічних взаємодій.

Політичне лідерство можна назвати дистанційним, опосередкованим. Стосунки між лідером і громадянами вибудовуються за допомогою засобів масової комунікації, суспільно-політичних організацій, людей, що обслуговують органи державного управління. Тому важливим науковим завданням стає вивчення процесу політичного лідерства в контексті механізмів його реалізації, особливостей опосередкованої взаємодії лідера і „мас”, засобів та методів, за допомогою яких ця взаємодія відбувається.

Як „посередники” між лідером і його симпатиками можуть використовуватися політичні технології, зокрема політична реклама, створення певного іміджу лідера.

Політичні технології особливо активно застосовуються для пропаганди ідей лідера, його особи під час виборчих кампаній. Відтак метою статті є висвітлення окремих психологічних чинників формування іміджу українського політичного лідера, а саме – використання в іміджевих стратегіях ідеального образу політика, що живе в масовій свідомості.

До іміджмейкерства Україна нині лише призвичаюється. Адже ще недавно, наприкінці ХХ століття, наші політики мало переймалися власним іміджем – у більшості випадків він творився інтуїтивно. Тому дослідження особливостей формування успішного іміджу лідера в українських політичних реаліях –актуальна проблема вітчизняної політичної науки. В Україні до проблем іміджеології зверталися, зокрема, Д. Видрін, Г. Почепцов, В. Королько, А. Гуцал, С. Недбаєвський, М. Томенко.

Поняття „імідж” веде „родовід” від латинського imag, спорідненого з латинським же imitari, що означає „імітувати”. Англійське слово image означає зображення, ікону, образ мислення, символ, зразок. Імідж - це імітація, зовнішня форма якогось об’єкта, особи.

Практично протягом всього існування людського суспільства фактор іміджу чинив значний вплив на перебіг політичних процесів. Власне це було причиною того, що до проблеми образу ідеального правителя зверталися мислителі античності, середньовіччя, новітніх часів (теорії „героїв”, „рас” тощо).

Політичний імідж сприймається як цілеспрямовано сформований образ політика, покликаний емоційно, психологічно впливати на певну соціальну спільноту. Це не просто психічний образ свідомості як відображення реальності. Це спеціально змодельоване цілеспрямоване відображення, тобто відображення образу, уже створеного професіоналами, так званими іміджмейкерами, на основі певної реальності.

Оскільки імідж тиражується засобами масової комунікації, то його можна розглядати як комунікативне явище. Основна комунікативна функція іміджу – полегшити аудиторії сприйняття інформації про політика, проектуючи на неї ті його характеристики, що вважаються найкращими в конкретному електоральному середовищі, та підготувати грунт для формування установки вибору саме цього кандидата.

Слід зауважити, що в масовій свідомості кожного народу існує певний ідеальний стереотипізований образ політичного лідера з гамою „потрібних” рис у кожній конкретній політичній ситуації. Такий ідеальний еталон формується в різних соціальних групах і відображає звички, пріоритети, потреби і, зрештою, зумовлює груповий вибір того чи іншого політика. Ідеальний еталон може бути умовно „розкладений” на окремі важливі (в певній соціальній групі) риси, котрі й стануть головними компонентами вибору. Політичний лідер, імідж якого відповідає цьому переліку якостей, має великі шанси стати відомим.

Щодо природи іміджу, то російський політолог Д. Ольшанський, описуючи цей феномен як, у першу чергу, форму політичної комунікації, вважає, що його можна розглядати не лише в якості стереотипу, але і як міф, близький до інформаційного повідомлення. Вибудовування сучасних політичних міфів, у тому числі й іміджів політичних діячів, - це застосування політичної реклами та PR-технологій. Це може бути міф президента (моделюється як всезнаючий, здатний покарати будь-якого недолугого начальника), боса ( „рідний батько”, без якого все пропаде), партії (єдина рятувальниця країни) тощо. Ці міфи - складові іміджів. На міфологічній основі надбудовується решта складових іміджу – інформаційна, емоційна, спонукальна тощо.

Оскільки імідж має природу міфа та стереотипу, то він відображає ключові позиції, на які безпомилково реагує масова свідомість. Це спроба перевести масову свідомість на автоматичні реакції. Враховуючи таке психологічне підгрунтя феномена, Г. Почепцов виокремив три функції іміджу: 1) ідентифікації (імідж - це стереотип, тому можна миттєво співвіднести його з конкретною особою, адже він задає уже апробовані шляхи ідентифікації. Об’єкт стає безпечним, таким, що легко впізнається); 2) ідеалізації: імідж намагається бажане видати за дійсне, причому в обох випадках виконує ще й третю функцію - 3) протиставлення, оскільки будується системно, виходячи з уже існуючих іміджів (будь-яка характеристика стає яскравішою у порівнянні з протилежною).

Г. Почепцов наголошує, що не слід трактувати функцію ідеалізації як спрямовану на обман [12]. Адже коли лідер прагне пристосуватися до очікувань електорату, то таку адаптацію варто оцінювати позитивно. На нашу думку, це зауваження слушне. Хоч у політичній і психологічній науці поняття „імідж” трактується переважно як маніпулятивний образ, не можна забувати, що побудова успішного іміджу полягає здебільш не в приписуванні лідерові неіснуючих характеристик і створенні хибного, нереального образу, а в розвиткові його реальних особливостей і позитивних якостей, очікуваних масами.

У цьому напрямку, з нашого погляду, повинен розвиватися сучасний український політичний маркетинг та іміджмейкінг. Спроби грубої маніпуляції громадською думкою можуть дати протилежний результат. Особливо нині, коли довіра населення до владних структур і політичних інститутів різко знизилася. Як свідчать результати останніх передвиборчих кампаній, український електорат орієнтувався переважно не на „політтехнологічні обгортки” кандидатів, а на результати їхньої політичної діяльності.

Щодо структури політичного іміджу, то тут можна виокремити три головні складові[10]:

1) персональні характеристики лідера (фізичні, психофізіологічні особливості, характер, тип особистості, індивідуальний стиль прийняття рішень тощо); очевидно, що персональні характеристики різні у різних лідерів та мало піддаються змінам. Однак завдяки тому, що спілкування лідера з симпатиками опосередковується ЗМІ, небажані персональні риси можуть і не впасти їм в око;

2) соціальні характеристики, під якими розуміємо статус лідера, не тільки пов’язаний з його офіційною позицією, а й з походженням, статками тощо; до соціальних характеристик відносимо також зв’язки лідера з соціальними групами, чиї інтереси він репрезентує та чиєю підтримкою користується, а навіть з опонентами; соціальна приналежність визначає норми і цінності, яких дотримується лідер;

3) символічне навантаження: лідери стають символами певних ідеологій, певного політичного напрямку.

Кожна з цих характеристик по-своєму впливає на формування особистості політика і неоднаково піддається конструюванню. Найстійкішми та незмінними є символічні характеристики, оскільки вони пов’язуються з ідеологіями, що лишаються без змін протягом десятиліть та навіть століть. Соціальні ж характеристики – досить рухома частина іміджу, бо вона пов’язується з вимогами реальності, з політичною ситуацією, якій лідер повинен відповідати. Лідер, сподіваючись на успіх, неодмінно повинен вловлювати реальні політичні інтереси, ідеологічні тенденції, економічні й соціальні проблеми, якими живуть соціальні групи, на підтримку яких він розраховує. Тобто імідж політика повинен відповідати соціальним очікуванням мас, що і є запорукою його успішності.

Важливою проблемою ефективності політичного іміджу є визначення основних факторів, котрі передусім впливають на його формування. Можна погодитися з американським досвідом у цій сфері, оскільки основи іміджмейкінгу розвиваються в США не один десяток років. Американські спеціалісти вважають, що імідж політика високого рангу визначається трьома групами основних факторів: особистістю кандидата; тим, як його подають ЗМІ; історичними подіями або труднощами, з котрими стикається політичний діяч в даний час.

Докладніше розглянемо перший фактор. Особистісні характеристики лідера важливі, передусім, тому, що, з одного боку, їх пересічному виборцеві простіше зрозуміти й уявити, аніж вирішення якоїсь складної проблеми. Вони мають емоційний зміст і тому легко проникають в масову свідомість. З іншого ж боку, характерною рисою політичного процесу в українському, зокрема, суспільстві стало створення численних рухів конкретними особами, які бажають їх очолити, у той час як політичні організації і партії висувають свого лідера вкрай рідко. Виборці голосують саме за лідера об’єднання. За браком чітких політичних програм і партій, що послідовно їх виконують, громадянам доводиться орієнтуватися на конкретних діячів.

Російський центр політичного консультування „Нікколо М” виокремив в образі лідера, з точки зору російських виборців, три аспекти головних характеристик: портретний, професійний і соціальний. В „портретному” аспекті виборців цікавлять такі якості (за зменшенням значущості), як чесність, порядність, освіченість, доброта (людяність), обов’язковість, рішучість, розум, безкорисливість, енергійність, молодість, наполегливість, здатність вести за собою, принциповість, відкритість. У професійному аспекті значущими є компетентність, діловитість, працездатність. В соціальному аспекті - турбота про людей.

Основний перелік рис, що визнаються необхідними для сучасного західного політичного лідера: 1) перш за все, лідер повинен конструюватись як особа діяльна, активна; нерішучість губить політика; 2) перебирання на себе відповідальності за події, що відбуваються в суспільстві (це має важливий психологічний зміст, оскільки реально лідера не звинувачують за якісь прорахунки); 3) новаторські дії в подоланні перешкод (однак в розумних межах); 4) риси „переможця”, впевненість; 5) здатність досягати успіху (перевагу на виборах мають люди, що вже досягли успіху, і не лише в політиці); 6) одночасне володіння як „батьківським” стилем політики (агресивність, хоробрість), що застосовується переважно до ворогів, так і „материнським” (опіка і любов), що проявляється в стосунках з прихильниками.

Однак слід зауважити, що на український грунт західний досвід не можна автоматично переносити. Немало наших політиків зазнавали поразки саме тому, що користувалися напрацюваннями західних іміджмейкерів.

Імідж політика завжди суперечливий, бо, з одного боку, політик повинен бути таким, як і його виборці (бути одним із них). З іншого боку, виборці обирають лідера, бо за певними параметрами він має відрізнятися від загалу.

За результатами досліджень І. Головньової, український набір лідерських рис значно відрізняється від західного. Чимало якостей, що з успіхом демонструються європейськими та американськими політиками, в українців викликають роздратування. Зокрема, на думку автора, така обов’язкова риса будь-якого політика на Заході як, наприклад, впевненість у собі, в Україні ототожнюється з агресивністю.

Профіль українського лідера можна побачити в переліку характеристик, визнаних респондентами важливими: „чисті руки”, високі моральні якості, уважне ставлення до людей, організаційні здібності, патріотизм (державницька позиція), чіткі політичні орієнтації, багатий життєвий досвід. Цей перелік, до речі, перегукується з судженнями політолога С. Недбаєвського щодо аспектів побудови іміджу українського політичного лідера. На його думку, власне моральний аспект є вирішальним при розробці іміджевих сценаріїв в Україні. Проблеми моральності, внутрішньої етики людини є головними для української культури і ментальності. Зауважимо: проблема моральності поведінки влади традиційно перебуває на першому плані в країнах із складним соціально-економічним становищем. Медіавійни за голоси виборців у 2002 році були переважно боями за присвоєння етико-психологічного конструкту „моральний - аморальний”. У кращому становищі опинився той, хто зміг втримати за собою імідж „моральної політики” (зокрема, політичний блок „Наша Україна” - 27,87 % голосів виборців, Комуністична партія - 20,24 %).

Розглянемо окремі стереотипи, що склалися в свідомості українського народу і стали визначальними у формуванні моделі ідеального лідера. В українців побутує уявлення, що народ може бути щасливим лише за умови доброчинності правителя. Якщо західний громадянин вважає, що правильна побудова суспільства і досконалі закони самі по собі є вирішальним фактором правильної поведінки посадовців, то українець віддає перевагу моральності лідера, завдяки якій можна гідно вийти з безлічі пасток і випробувань владою.

Для українського громадянина існує певний перелік рис чи моральних орієнтирів, що мають бути у доброчесного лідера. На думку С. Недбаєвського, їх кілька. Незважаючи на те, що у владних структурах панує ідеологія наживи, такий моральний орієнтир, як скромність залишається надзвичайно дієвим. Несвідома установка людей на скромність виключає можливість серйозної популярності лідера, який відверто демонструє розкіш. Байдужість до почестей також вважається необхідною рисою образу лідера (несприйняття таких лідерів, як Л. Брежнєв та М. Горбачов, обумовлювалося їх схильністю піддаватися лестощам).

Такі іміджеві характеристики, як людяність, простота й доступність, залишаються дієвими на всьому просторі колишнього СРСР, особливо в слов’янських країнах. Йдеться про здатність лідера не ототожнювати себе із зовнішніми атрибутами влади, просто спілкуватися з людьми, уважно ставитися до них. У цьому контексті поціновується також однакова повага лідера до всіх громадян, незалежно від їх соціального статусу. В українській масовій свідомості живе уявлення про справедливого лідера, від міри доброчесності якого залежить справедливість чи несправедливість його ухвал.

Іншим важливим стереотипом українського менталітету стосовно моральності влади, поряд з образом доброчесного лідера, є ідея покликаного лідера.

Важкий контекст національної історичної пам’яті, разом з християнською релігійною тематикою, висунули на перший план у символічному ряді дієвих неусвідомлених образів українців образ лідера, здатного вивести країну на шлях загального щастя й добробуту. Тут лідер виступає як діяч, покликаний наслідувати місію Ісуса Христа. Представники влади, котрі не сприймаються як покликані, в кращому випадку вважаються людьми випадковими, котрі лиш пнуться до владного „корита”, а в гіршому - як узурпатори, що заважають покликаному виконати його місію.

С. Недбаєвський описує ознаки покликаного лідера, що існують у свідомості українців, а саме: енергійність, заряд життям (виражена харизма, що проявляється у внутрішній активності), поєднання імпульсивності зі стриманістю (така людина дивиться далеко вперед, однак робить за один раз не більше одного кроку), внутрішня логіка (лідер не потребує схвалення та великої кількості радників), „інстинкт” лідера (чуття, котре дозволяє безпомилково орієнтуватись у політичному просторі, обираючи правильні засоби для реалізації своєї політики і приймаючи єдино правильні рішення), безкомпромісність у всьому, що стосується суттєвих сторін його політичного життя (що ж до інших справ, то його політика є вмілим поєднанням гнучкості і незалежності), повнота життя (ототожнює себе з своєю політичною діяльністю), діяльність, підпорядкована єдиній меті, котру він трактує як сенс життя (відмова від політичної місії рівнозначна втраті сенсу життя) тощо.

Третьою дієвою етичною установкою, що має суттєве значеня для побудови ефективного іміджевого сценарію українського політичного лідера, є активна в підсвідомості мас тема жертовного лідера, для якого найголовніше в житті –інтереси країни, народу.

Політолог Д. Богуш, до речі, звертає увагу на різницю менталітету українців і росіян. Він вважає, що для росіян важливе значення у іміджі має яскравість, сила подачі, незвичність кандидата. Для українців - це лише тло, а змістом є тільки переконливі аргументи. Український громадянин цікавиться тільки тим, чого насправді хоче кандидат, хто підтримує його фінансово і яку користь матиме конкретна сім’я від його діяльності.

Політолог М. Томенко вважає, що західний зразок лідера-інтелектуала не актуальний в Україні. Нинішня непроста політична ситуація вимагає рішучого політика, опозиційного до влади, з акцентованою політичною волею.

Висновки до першого розд ілу

При формуванні ефективного іміджу політика необхідно враховувати моральні цінності народу, котрі складають основу його свідомості. Йдеться про риси лідера, які хоче бачити в них народ, та які дозволяють лідерові здійснювати свої функції, в тім числі й переконувати електорат у правильності обраного рішення. Важливість цього аспекту пов’язана ще й з тим, що в цілому світі значно зросла залежність лідера від населення. Лідер не має можливості реалізовувати свою політику, не спираючись на широку підтримку народу.

В демократичному суспільстві політики повинні постійно підтверджувати легітимність свого перебування на високих посадах. Інакше кажучи, їм постійно, або, принаймні, у передвиборчий період, доводиться переконувати громадськість у тому, що вони гідні її репрезентувати.


РОЗДІЛ 2 КОМПАРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ІМІДЖІВ ПРОВІДНИХ ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ УКРАЇНИ

2.1. Специфічні риси іміджу Віктора Ющенка

Для початку аналізу іміджу політика потрібно дослідити його біографію.

Віктор Ющенко народився 23 лютого 1954 року у селі Хоружівка Сумської області у родині вчителів. Закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Після інституту рік відслужив у лавах Радянської армії, службу проходив у прикордонних військах на радянсько-турецькому кордоні недалеко від Ленінакану (Ґюмрі, Вірменія). Працював бухгалтером в селі Ярове Косівського району Івано-Франківської області.

З грудня 1976 влаштувався у районному відділенні Держбанку СРСР в смт. Улянівка Білопольського району Сумської області. З липня 1985 року у відділі кредитування і фінансування сільського господарства Держбанку СРСР. У грудні 1987 року на запрошення Вадима Гетьмана перейшов у київське відділення Агропромбанку СРСР.

Від 1992 року – перший заступник голови правління акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна». Від січня 1993 до грудня 1999 року – голова правління Національного банку України (у 1997 вдруге переобраний на цю посаду). Під його керівництвом в Україні успішно провели грошову реформу, створили Державну скарбницю, почали будівництво Банкнотно-монетного двору, було успішно подолано фінансову кризу 1998 року. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу Global Finance Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу.

Від 22 грудня 1999 до травня 2001 року – Прем'єр-міністр України. Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила Кабінету Міністрів В.Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП. Вдалося радикально змінити механізм розрахунків і платежів у центральний та місцеві бюджети, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження у бюджет, витрати на соціальні цілі. За рік у країні була ліквідована бюджетна заборгованість по зарплатні, пенсіях та стипендіях.

Звільнено з посади прем’єр-міністра 29 травня 2001 р. у зв’язку з резолюцією Верховної Ради України про недовіру Кабінетові міністрів України. Продовжував виконувати обов'язки прем'єр-міністра до затвердження на цю посаду Анатолія Кінаха.

У січні 2002 року було сформовано опозиційний до влади виборчий блок "Наша Україна" який очолив Віктор Ющенко. До складу блоку увійшли 10 партій правоцентристської орієнтації. На парламентських виборах у березні 2002 року в багатомандатному окрузі блок отримав 24,7% голосів виборців (1-е місце серед партій і блоків) і сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді.

Був кандидатом від опозиційних сил на посаду Президента України на чергових виборах Президента України 2004 року, хоча формально йшов на вибори як самовисуванець.

Визнаний Центральною виборчою комісією переможцем повторного туру голосування 26 грудня 2004 року. Після рішення Верховного Суду України від 20 січня 2005 року, офіційно оголошений третім Президентом України.

Кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток попиту та пропозиції грошей в Україні».

Одружений, має п'ятьох дітей та двох онуків: синів Андрія і Тараса, дочок Віталіну, Софію та Христину, онуків Яринку та Віктора.

За час роботи в уряді Віктор Ющенко, за даними соціологічних опитувань, стає найпопулярнішим політиком України, не в останню чергу завдяки образу морального та проукраїнського державного діяча, який закріпився за ним.

Разом з тим, лідерські якості Віктора Ющенка, його неоднозначна або недостатньо артикульована позиція по деяких питаннях, схильність до м'якої політичної гри неодноразово піддавались критиці як з боку опонентів, так і з боку прихильників.

Низка політичних інтриг, яка розгорнулась навколо Кабінету Міністрів, Національного банку та персони Президента Леоніда Кучми призвела до відставки уряду Ющенка в травні 2001 року -- вперше за резолюцією недовіри Верховної Ради України.

Вже тоді Ющенко не приховував своїх намірів піти в опозицію, де біля нього швидко згуртувались національні та правоцентричні політичні сили, які, сформувавши блок партій "Наша Україна" здобули переконливу перемогу на виборах у Верховну Раду за партійними списками, хоча представництво "Нашої України" в органах Верховної Ради було обмежено політичними опонентами Ющенка.

У 2004 році В. Ющенко бере участь у Президентських виборах і іде на них самовисуванцем.

Весь період президентської кампаніі характеризується надзвичайно жорстким пресингом на Ющенка з боку змобілізованого владою адміністративного ресурсу. Це було підкріплено брутальними політтехнологічними розробками переважно іноземних спеціалістів, які ставили на меті формування негативної суспільної думки про Ющенка та загравали з російськомовним електоратом, спекулюючи на болісних проблемах російської мови та деяких історичних обставинах, перекручували біографічні відомості про Ющенка та його родину, компрометували очолювану ним політичну силу. Це стало можливим не в останню чергу завдяки підконтрольності владним структурам ключових засобів масової інформації, журналістські колективи яких вимушені були виконувати політичні замовлення. Тому основна стратегія передвиборчої кампанії Ющенка в першому турі передбачала безпосереднє спілкування з виборцями, для чого був здійснений маштабний передвиборчий тур областями України.

Кульмінацією цих брудних технологій стало загадкове отруєння Ющенка в розпал передвиборної кампанії. Як з'ясувалося потім, в якості отруйної речовини був застосований один з різновидів діоксинів, TCDD, який зазвичай входить до складу деяких бойових отрут. Довготривалим наслідком отруєння стало спотворене обличчя. Деякі токсикологи називають такі зміни типовими для отруєння діоксинами, зокрема шкіряні аномалії на обличчі Ющенка схожі на хлоракне, яке виникає саме при отруєнні цими токсинами. Політичні експерти, в свою чергу, вважають, що саме спотворення обличчя Віктора Ющенка, а не його смерть, було метою зловмисників.

Британці зняли документальний фільм про отруєння українського президента Віктора Ющенка "Ющенко: недосконале вбивство".

За результатами першого туру голосування Ющенко набрав 39.90% проти 39.26% у свого головного опонента, кандидата від провладних сил Віктора Януковича. Цей тур голосування, за твердженнями низкі вітчизняних та міжнародних організацій, зокрема Комітету виборців України, ОБСЄ, відбувався зі значними порушеннями виборчих прав громадян.

Після першого туру Віктором Ющенком була заключена низка політичних угод про підтримку його кандидатури важливими політичними силами, зокрема соціалістичною партією Олександра Мороза та Анатолієм Кінахом, які також балотувались у першому турі. До початку кампанії аналогічна угода була заключена з Юлією Тимошенко.

Другий тур голосування 21 листопада 2004 року, за твердженням переважної більшості міжнародних організацій, пройшов з брутальними порушеннями виборчого законодавства та прав людини, з застосуванням технологій загальнодержавного фальшування результатів голосування, в тому числі і з втручанням в електронну систему підрахунку голосів в Центральній виборчій комісії. Ці факти були доведені у Верховному Суді України у історичному судовому процесі "Віктор Ющенко проти Центральної виборчої комісії", в результаті якого було призначене повторне голосування 26 грудня 2004 року.

Зазначені події розгортались на фоні безпрецедентних протестних акцій українського народу проти фальсифікації виборів, які отримали назву Помаранчевої революції та мали ключовий вплив на політичну ситуацію між другим туром та повторним другим туром голосування. На чолі цього руху став Віктор Ющенко, який зумів здійснити унікальну безкровну трансформацію політичної та національної атмосфери в Україні. Ключову роль в цих подія відіграла його політична соратниця по коалціції "Сила Народу" Юлія Тимошенко. В той же час, в ряді східних та південних регіонів України, як наслідок передвиборчих інформаційних війн та політичних інтриг, а також зрозумілого небажання виборців Віктора Януковича миритись з призначенням переголосування, набули поширення сепаратистські настрої. В ці дні країна опинилась на межі повномаштабної політичної та економічної кризи, і лише завдяки обережним та конструктивним діям основних політичних гравців, зокрема голови Верховної Ради Володимира Литвина, а також міжнародних посередників Гав'єра Солани, Валдаса Адамкуса, голови ОБСЄ Яна Кубіша та Олександра Квасьнєвського, змогла швидко вийти з критичного стану.

В результаті повторного другого туру голосування, визнаного експертами набагато демократичнішим ніж два попередніх, Віктор Ющенко отримав 51.99% голосів, тоді якВіктор Янукович 44.20%. Передвиборчий штаб Віктора Януковича, перебравши тактику команди Ющенка з другого туру, розпочав юридичну війну, направлену на затягування процедури вступу на посаду нового Президента України. 20 січня 2005 року, Верховний Суд України відхилив скаргу кандидата в ПрезидентиВіктора Януковича за відсутністю доказів, та розблокував процес офіційного вступу Віктора Ющенка на посаду Президента.

Діяльність Ющенка як Президента України є досить суперечливою. У 2005 він зробив чимало яскравих та дещо популістських кроків, таких як розпуск ДАІ, відміна візового режиму для громадян ЄС та США, введення значної матеріальної допомоги при народженні дитини. Однак значні економічні реформи не проводилися. Ющенко не зміг припинити розбрат у стані своїх партнерів по Помаранчевій Революції.

В зовнішній політиці України також залишалось чимало проблем. Хоча Ющенко був позитивно сприйнятий на Заході (ЄС та США) як лідер демократичних сил, реальних кроків назустріч Україні та її інтеграції в ЄС не було зроблено. Хоча відносини з Росією формально залишалися добрими, реально Росія стала проводити надзвичайно агресивну політику економічного та інформаційного пригнічення України ("Газова війна", антиукраїнська пропаганда на телебаченні тощо).

Як результат,на виборах у Верховну Раду 26 березня 2006 найбільшу кількість місць посіла Партія Регіонів. Після 4-місячних переговорів В. Ющенку довелося підписати 4 серпня 2006 указ про призначення Януковича прем'єр-міністром.

2.2. Особливості іміджу Віктора Януковича

Оскільки потрібно проаналізувати також імідж Віктора Януковича, головного опонента Віктора Ющенка, то його біографія для цього є необхідною.

Народився 9 липня 1950 року в м. Єнакієво Донецької області в родині робітника. Освіта вища, у 1973 р. закінчив Єнакієвський гірничий технікум, у 1980 - Донецький політехнічний інститут (нині Донецький державний технічний університет) за фахом інженер-механік, Українську академію зовнішньої торгівлі, магістр міжнародного права.

Трудовий шлях розпочав у 1969 р. газозварювачем; працював автослюсарем, механіком, директором автобази "Орджонікідзевугілля". Протягом 20 років працював на керівних посадах, керував підприємствами "Донбастрансремонт", "Укрвугілляпромтранс", об'єднанням "Донецькавтотранс".

У серпні 1996 р. В.Ф. Януковича призначено заступником голови, а у вересні - першим заступником голови Донецької обласної держадміністрації. З 14 травня 1997 р. по листопад 2002 року перебував на посаді голови Донецької обласної державної адміністрації, був депутатом Донецької обласної ради. З травня 1999 по травень 2001 року - голова Донецької обласної ради за сумісництвом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 року №128 В.Ф. Янукович призначений: головою Комісії Кабінету Міністрів України з питань науково-технологічного розвитку; головою Координаційної групи з активізації інвестиційної діяльності; головою Організаційного комітету з підготовки та проведення заходів у зв’язку з 70-ми роковинами голодомору в Україні; головою робочої групи з питань приватизації підприємств та ефективного управління корпоративними правами.

З листопада 2002 р. по грудень 2004 р. - Прем’єр-міністр України.Один з авторів цілої низки широкомасштабних регіональних програм. Серед них комплексні розробки: “Програма невідкладних заходів щодо виходу з кризи на 1997 рік”, “Програма соціально-економічного розвитку Донецької області на 1998-2000 роки”, “Донецька область - 2010”. Реалізуються також понад 20 програм, розрахованих на пріоритетний розвиток найважливіших соціальних та економічних сфер: “Молодь Донеччини”, “Ветеран”, “Турбота”, “Комплексна програма зайнятості населення області”, “Програма розвитку житлово-комунального господарства області на 2000 рік и на період до 2005 року” тощо. Нині в області спільно з Національною Академією наук України здійснюється розробка Програми науково-технічного розвитку Донецької області до 2020 року.

З 20.04.2003 р. - Голова Партії регіонів України.Доктор економічних наук, захистив дисертацію на тему "Управління розвитком інфраструктури великого промислового регіону" в інституті економіко-правових досліджень НАНУ.

Голова Національного олімпійського комітету України.Кембриджський міжнародний центр нагородив В.Ф. Януковича пам’ятною медаллю на знак визнання його наукових розробок, їх втілення в Донецькому регіоні. За рішенням Кембриджського центру у 2000 році його обрано “Людиною року” в номінації “Розвиток регіональної економіки” з включенням його в щорічне видання Міжнародного біографічного центру.Академік Каліфорнійської міжнародної академії наук, освіти, індустрії та мистецтв, член-кореспондент Транспортної академії України. Заслужений працівник транспорту України.

Кавалер орденів "За заслуги" 3-ого, 2-ого та 1-ого ступеня, знаків "Шахтарська слава", "Шахтарська доблесть", орденів Святого Преподобного Нестора-літописця Києво-Печерського, Святого князя Володимира, Святого Данила Московського. Автор (співавтор) понад 50 наукових трудів та кількох книг.

Висновки до другого розд ілу

Можна зробити висновок, що образи Віктора Ющенка та Віктора Януковича суттєво різняться. Віктор Ющенко сприймається як орієнтований на Європу патріотичний політик, у той час, як Віктор Янукович орієнтується на Росію і не вважає патріотизм важливим. З цих причин Віктора Ющенка краще сприймають у Західній Європі, ніж у Росії, а Віктора Януковича поважають саме в Росії і зовсім негативно сприймають у Західній Європі. Якщо звернути увагу на біографії кожного з політичних лідерів, то помітною стає різниця між їх життєвими шляхами. В. Ющенко зразу після школи отримував вищу освіту, а В. Янукович навчався в технікумі, потім в інституті та починав трудовий шлях із роботи газозварювачем. В. Ющенко сприймається як м’яка і навіть слабка особистість, тоді як В. Янукович – особистість сильна. Обидва політичні лідери досягали вершин поступово, проходячи важкий трудовий шлях. Віктор Ющенко та Віктор Янукович зовсім різні особистості з суттєво різними інтересами, тому й прихильники їх теж зовсім різні. Зазвичай прихильність до одного з них виключає можливість прихильності до іншого. Це породжує конфлікти в суспільстві, що робить обох лідерів більш яскравими та помітними.

РОЗДІЛ 3 ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬНОЇ ДУМКИ УКРАЇНИ ВІДНОСНО ІМІДЖУ ПОЛІТИЧНИХ ДІЯЧІВ В.ЮЩЕНКА ТА В.ЯНУКОВИЧА

Для дослідження суспільної думки України відносно іміджу політичних діячів В. Ющенка та В. Януковича використано дані соціологічних опитувань Центру Разумкова.

За даними соціологічних опитувань ставлення громадян України до В. Ющенка і В. Януковича та їх дій динамічно змінюється, причому частіше на користь В. Януковича, котрий зміг себе проявити як політика сильного.

Для неголослівного аналізу суспільної думки України відносно іміджу політичних діячів В. Ющенка та В. Януковича з сайту Центру Разумкова було взято на розгляд такі соціологічні опитування:

· Чи підтримуєте Ви діяльність Віктора Ющенка? (динаміка, 2004-2009)

· Наскільки самостійними політиками є наведені діячі?

· Якого українського політичного діяча Ви б назвали «Політиком 2008 року»?

· Якого українського політичного діяча Ви б назвали «Розчаруванням 2008року»?

· Якого українського політичного діяча Ви б назвали «Політиком 2007 року»?

· Чи виконує Президент УкраїниВіктор Ющенко свої передвиборні обіцянки?

· Якби до другого туру президентських виборів вийшли В. Ющенко і В. Янукович, за кого Ви проголосували б?

Відносно Віктора Ющенка варто відмітити те, що кількість людей, які повністю підтримують його дії, зменшується. В період президентських виборів 2004 року таких було близько 32%, а вже навесні 2009 року – лише 2,5%, тоді як кількість тих, хто не підтримує зросла від 37,5% у лютому 2004 р. до 78,5% у березні 2009 р. Крім того, більшість учасників опитування вважає Віктора Ющенка розчаруванням 2008 року. 75% опитаних вважає, що зі своєї вини В. Ющенко не виконує свої передвиборні обіцянки, а 13,3% -- що він їх не виконує, тому що йому заважають. При цьому лише 3,1% людей відповіли, що Президент України виконує обіцянки.

У більшості випадків протилежну статистику спостерігаємо щодо Віктора Януковича, опонента В. Ющенка. Більшість опитаних вважають, що В. Янукович є більш самостійним політиком, ніж Віктор Ющенко. 10,6% учасників опитування вважають В. Януковича «Політиком 2008», тоді як про В. Ющенка такої думки лише 2,3% людей, але в 2007 році рейтинг обох політичних діячів був вищим, оскільки «Політиком 2007» В. Януковича назвали 14,8% опитаних, а В. Ющенка – 6,6%. Лише 4,9% опитаних вважають, що В. Янукович є «Розчаруванням 2008 року».

За даними опитування, якби до другого туру президентських виборів вийшли В. Ющенко та В. Янукович, то 31, 4% опитаних проголосували б за В. Ющенка, а за В. Януковича – 37, 7%.

Ці дані говорять про те, що імідж Ющенка стрімко падає порівняно з 2004 роком, тоді як імідж його опонента зростає. Під час передвиборчої кампанії В. Ющенко давав українцям багато обіцянок, які так і не виконав. Він мав шалену підтримку з боку народу, що доводила «Помаранчева революція» 2004 року. Народ покладав на цього кандидата великі надії. Крім цього, значна частка населення головувала за цього кандидата лише тому, що не хотіла бачити В. Януковича в ролі президента.

Цьому сприяло оприлюднення деяких фактів його біографії, а також товариські відносини з Л. Кучмою та В. Путіним, які викликали негативне ставлення з боку багатьох українців. У період президентських виборів 2004 року частина виборців перейшла на бік В. Ющенка після першого та другого турів. Причиною цього явища були фальсифікації з боку представника від партії «Регіонів». Людей вразило жорстоке ставлення до прихильників Віктора Ющенка. Немалу роль на думку виборців зіграло також отруєння кандидата від «Нашої України». Адже досі точно не відомо, хто і де отруїв Віктора Ющенка діоксином саме під час виборів, але найбільші підозри були на Віктора Януковича та його прихильників із Росії, оскільки діоксин, яким був отруєний Віктор Ющенко зберігається лише в Росії.

Існує думка, що метою отруєння Віктора Ющенка було не вбивство, а саме зіпсування вигляду обличчя. У будь-якому випадку, цей факт знизив рейтинг Віктора Януковича.

Віктор Ющенко сприймався прихильниками як людина порядна, та, що досягає мети тяжкою працею, а також піклується про народ і Україну. Основні прихильники кандидата від блоку «Наша Україна» -- люди, які підтримують прагнення України йти європейським шляхом, а бажаючі зблизитися з Росією – прихильники кандидата від Партії Регіонів.

До президентських виборів 2004 року Україна була дуже русифікована, що проявлялося у пресі, на телебаченні, на дорожніх знаках. Цим для передвиборчої кампанії скористалися обидва кандидати. Віктор Янукович обіцяв зробити російську мову другою державною, тоді як Віктор Ющенко дав обіцянку українізувати державу, не використовуючи при цьому насильницьких методів. Жодна з цих обіцянок так і не реалізувалася в повній мірі. Перша не реалізована взагагалі, а з боку Ющенка деякі кроки до виконання зроблені.

Під час опитування виявилося, що Віктора Ющенка більшість людей вважає не самостійним політиком. Трохи менше людей вважає, що Віктор Янукович є зовсім не самостійним. Віктора Ющенка вважають повністю залежним від США, а Віктора Януковича – від Росії.

Дуже суперечливим стало прагнення Віктора Ющенка до того, щоб Україна вступила до НАТО (Північно-Атлантичного Союзу). Президент вважає, що вступ до НАТО є черговим кроком до співробітництва з розвиненими країнами Європи, а в результаті – до вступу в ЄС.

При цьому, більшість українців, особливо, серед молоді, підтримує вступ України до ЄС, але не підтримує вступ до НАТО. Це аргументується, по-перше, тим, що Україна є позаблоковою, нейтральною державою, завдяки чому знаходиться в безпеці, а також тим, що вступ до НАТО означатиме відвернення від Росії.

Якщо українець не бажає, щоб Україна вступала до НАТО, це означає, що він не підтримує такий крок Віктора Ющенка, що в результаті впливає на його рейтинг. Цим користується опонент Президента України, Віктор Янукович, який є противником НАТО і представляє Віктора Ющенка як людину, яка ставить під загрозу безпеку України. Таким чином рейтинг Віктора Януковича зростає, а Віктора Ющенка – знижується.

У більшості випадків підтримка виборцем Віктора Януковича означає повністю негативне ставлення до Віктора Ющенка і навпаки. Таким чином, кожен із політичних діячів може підвищити свій рейтинг, знизивши рейтинг опонента.

Судячи по результатам опитувань, рейтинг Віктора Ющенка постійно падає, а Віктора Януковича – зростає. Важливу роль у цьому випадку відіграє те, що Віктор Ющенко забагато уваги звертає на історію, а Віктор Янукович у цей час працює над уладнанням проблем сучасності та майбутнього. Однією з невдалих ідей, але вірних з точки зору патріотизму, ідей Віктора Ющенка було перейменування вулиць, назви яких присвячені Радянському Союзу. В економічно тяжкі для України часи зовсім не логічно займатися такою дорогою справою, котра не нагодує народ.

Висновки до третього розділу

Віктор Ющенко та Віктор Янукович – політичні діячі, котрі не можуть плідно співпрацювати. Їх політичні програми суперечать одна одній, тому підвищення рівня іміджу одного з них неодмінно означає зниження рівня іншого.

Результати соціологічних опитувань показують динаміку зміни рейтингу популярності В. Ющенка та В. Януковича серед населення України. Рейтинг Віктора Ющенка був на висоті в 2004-2005 роках, коли імідж Віктора Януковича знижувався, але потім тенденція суттєво змінилася. Все менше людей підтримують Віктора Ющенка, вважаючи його слабким і ненадійним, і все білше підтримують Віктора Януковича, як політика сильного та більш надійного. Колишні прихильники Віктора Ющенка все частіше переходять на бік Віктора Януковича, вважаючи, що нинішній Президент України є розчаруванням.

Ці факти пов’язані, перш за все з покладанням народом на Віктора Ющенка великих надій і невиконання Президентом своїх передвиборчих обіцянок, не залежно від того, зі своєї вини він їх не виконує чи йому хтось заважає.

ВИСНОВКИ

1. Імідж лідера – це чинник, що об’єднує дію всієї сукупності інших факторів електорального вибору (об’єктивні і суб’єктивні складові образу політика). Імідж не надає повне зображення лідера, а створює найбільш оптимальний образ в конкретній соціально-політичній ситуації. Найважливішими його функціями є завоювання симпатій, довіри і уваги електорату, підвищення його активності на виборах; підвищення інформованості виборців в сприятливому для політика ракурсі; нейтралізація заходів опонентів. Імідж політика всеукраїнського чи регіонального рівня визначається особистістю кандидата; тим, як його подають ЗМІ; історичними подіями або труднощами, з котрими він стикається. У феномені іміджу політичного лідера існують два рівні: макрорівень, що визначається процесами і явищами, до яких політик залучається, і мікрорівень – сфера його свідомої діяльності та несвідомих проявів, які можна ототожнити з особистістю й індивідуальністю, що обумовлюють специфіку діяльності і статусно-рольовий потенціали. На формування іміджу політичного лідера суттєво впливає політична культура. Політична культура українських громадян фактично є перехідною від підданської до активістської, для якої характерний стан розгубленості, соціальна пасивність, фрагментарність, маніхейство, маргіналізація, деморалізація, редукціонізм, амбівалентність ціннісних орієнтацій. Зазначені риси і особливості політичного менталітету українства перебувають у діалектичній єдності, утворюючи цілісну характеристику української політичної свідомості, яка є основою для формування іміджу сучасного українського політика. Аналіз політичної ситуації дозволяє зафіксувати існування координаційно-субординаційних зв’язків між рівнем існуючої політичної культури громадян України і рівнем сприйняття ними політичних технологій, а показником може бути певний відсоток іміджеутворених рис, що відповідають реальним. Своєрідністю формування іміджу українського політика є те, що він створюється в умовах занепаду цінностей, які були притаманні минулим поколінням, й одночасно із застосуванням новітніх виборчих технологій. Сьогодні, в умовах відсутності єдиних цілісних ідеологічних поглядів лідерів на розвиток держави, чіткої національної ідеї, відсутній загальний стрижень, який визначає напрям дій і думок людей. Тому, в контексті політичної свідомості, у процесі формування іміджу політика, наголос робиться саме на політичну психологію, в межах якої проходить формування іміджу певного лідера, і має місце процес маніпулювання свідомістю через різноманітні політичні технології. В іміджі сконцентровані зусилля політтехнологів, маркетологів, політологів, однак, сьогодні менш реальними є перемоги іміджмейкерських проектів, якщо за ними не стоять реальні дії. В таких умовах посилюється значення формуванням іншого іміджу політика, який би відповідав сутності трансформації суспільства та іміджу політичної партії.

Оптимальний імідж політика – це певне поєднання таких видів іміджу, як дзеркальний, реальний і бажаний. Він є синтезуючим і об’єднує такі позиції: наявність певного переліку тих рис, які забезпечують основу іміджу і які відповідають докорінним вимогам виборців, а також максимальне співпадіння сутності політичного лідера з іміджеутворюючими рисами, яких реально можна досягнути.

2. Сприйняття образів Віктора Ющенка та Віктора Януковича значно відрізняються. Віктор Ющенко сприймається як орієнтований на Європу патріотичний політик, у той час, як Віктор Янукович – політик, орієнтований на Росію, який розглядає питання патріотизму як другорядне в політиці. Віктора Ющенка сприймають у Європі, тоді як до Віктора Януковича ставляться з повагою в Росії і не бачать у ньому гідного політика європейці. Життєві шляхи В. Ющенка та В. Януковича помітно різні, хоча обидва політики поступово йшли до того, щоб стати політичними лідерами, яких підтримує народ. В. Янукович починав свою діяльність зі звичайного робітника на заводі, що викликає неабияку повагу серед робітничого класу в Україні, а В. Ющенко одразу після школи отримав вищу освіту та почав працювати за спеціальністю, що в свою чергу позитивно вплинуло на враження інтелігенції про цього політичного лідера. В. Ющенко сприймається як м’яка і навіть слабка особистість, тоді як В. Янукович – особистість сильна. Обидва політичні лідери досягали вершин поступово, проходячи важкий трудовий шлях. Віктор Ющенко та Віктор Янукович зовсім різні особистості з суттєво різними інтересами, тому й прихильники їх теж зовсім різні. Зазвичай прихильність до одного з них виключає можливість прихильності до іншого. Це породжує конфлікти в суспільстві, що робить обох лідерів більш яскравими та помітними.

3.Віктор Ющенко та Віктор Янукович – політичні діячі, котрі не можуть плідно співпрацювати. Їх політичні програми суперечать одна одній, тому підвищення рівня іміджу одного з них неодмінно означає зниження рівня іншого.

Результати соціологічних опитувань показують динаміку зміни рейтингу популярності В. Ющенка та В. Януковича серед населення України. Рейтинг Віктора Ющенка був на висоті в 2004-2005 роках, коли імідж Віктора Януковича знижувався, але потім тенденція суттєво змінилася. Все менше людей підтримують Віктора Ющенка, вважаючи його слабким і ненадійним, і все білше підтримують Віктора Януковича, як політика сильного та більш надійного. Колишні прихильники Віктора Ющенка все частіше переходять на бік Віктора Януковича, вважаючи, що нинішній Президент України є розчаруванням.

Ці факти пов’язані, перш за все з покладанням народом на Віктора Ющенка великих надій і невиконання Президентом своїх передвиборчих обіцянок, не залежно від того, зі своєї вини він їх не виконує чи йому хтось заважає.

Отже, Віктор Ющенко – це політичний діяч, який мав велику підтримку з боку народу, але втратив її, роблячи нелогічні політичні кроки та проявляючи свою слабкість як політика. В політичній практиці Віктора Ющенка є видання наказів, які він не в змозі реалізувати. Крім того, саме під час його президентства в Україні настала велика економічна криза, яку деякі пов’язують із неправильним управлінням державою.

Віктор Янукович – навпаки, політик, який, ніби-то, безнадійно втратив владу після президентських виборів 2004 року. Він втратив тоді підтримку багатьох українців, але, завдяки нелогічним політичним крокам Віктора Ющенка, йому вдалося знову віднайти себе на політичній арені та завоювати підтримку з боку значної кількості народу.

Перебування Віктора Ющенка на посаді Президента України стало розчаруванням для тих, хто його підтримував і боровся за справедливість.

На даному етапі імідж Віктора Януковича є значно кращим, ніж імідж Віктора Ющенка.


СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. А. Аштон «Ющенко Віктор Андрійович» [Енциклопедія «Вікіпедія»] // Вікіпедія – вільна енциклопедія. Режим доступу: http://uk.wikipedia.org/wiki/Віктор_Ющенко

2. Невідомий автор «Коротко про В. Ющенка» [Біографія В. Ющенка]// Офіційний сайт Віктора Ющенка. Режим доступу: http://yuschenko.com.ua

3. Янукович Віктор Федорович (біографія) [Історія життя – історія нашої держави]// Відкрита Україна. Режим доступу: http://www.yanukovich.openua.net/bio.php

4. Голдмен С. Как создается имидж в американской политике // США: ЭПИ. – 1990. – № 10

5. Гуцал А. Ф., Недбаєвський С. Л. Політичний лідер в історичному інтер’єрі // Internet: www. niurr. gov. ua /uhr/ publishing / panorama 1~ 2_99 /me_1 gu/ htm

6. Имидж лидера. Психологическое пособие для политиков / Под. ред. Е. В. Егоровой-Гантман.- М.; Об-во „Знание” России, 1994.

7. Королько В. Г. Основы паблик рилейшнз. М.: „Рефл-бук”, Киев: „Ваклер”, 2002.

8. Матвеев Р. Ф. Теоретическая и прикладная политология. М., 1994.

9. Недбаєвський C. Л. Этико-психологические аспекты построения имиджа украинского лидера // htpp://www. Manipulation/com/ua/konf_1_19_1.htm

10. Ольшанский Д. В. Основы политической психологии. – Екатеринбург: Деловая книга, 2001.

11. Політична еліта і демократична процедура // Нова політика. – 2001. – №6.

12. Почепцов Г. Г. Коммуникативные технологии двадцатого века.- М.: „Рефл-бук”, К.: „Ваклер”, 2000.

13. Президенти в асортименті // Галицькі контракти - липень 1999. – №29.

14. Супрун А., Янова Н. Политический маркетинг: новый взгляд на рейтинг // Социологические исследования. - 2000. – № 2.

15. Сучасна політична ситуація в оцінці громадської думки. - Вип. 3. - Київ, 1997.

16. Томенко М. Особливості „новітніх” виборчих технологій та їх застосування в Україні//http: //www.vybory.com.ua/coments/5summary/sem_el_tech. html

17. Невідомий автор «Вибори Президента України: день за днем»[Вибори]// Український центр політичного менеджменту. Режим доступу: http://www.politik.org.ua/elect/electcontent.php3?c=353

18. Юрій М.Ф. Підручник з політології // Київ-Дакор-2006.

19. Барт Р. Мифологии. – М.,-1996.

20. Бебик В.М. Маркетинг і менеджмент виборчої кампанії (методичні рекомендації). – К.,-1997.

21. Бебик В.М. Политология: теория, методология, практика. – К.: МАУП, - 1997. – 647с.

22. Бебик В.М. Як стати популярним, перемогти на виборах і утриматися на політичному Олімпі: (Соціопсихологія і технологія політичної боротьби). К.: Абрис, 1993.-С.50.

23. Блумер Г. Коллективное поведение // Психология масс. Хрестоматия.– Самара: Издательский дом «Бахрат –М», 2001. – 562с.

24. Лебон Г. Психология масс // Психология масс. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом «Бахрат-М», 2001. – 592с.

25. Політологічно-енциклопедичний словник – К. – 1997. –395с.

26. Ковлер А.И. Избирательные технологии: российский и зарубежный опыт.-М.,1995.-с.54.

27. Якого українського політичного діяча Ви б назвали «Розчаруванням 2008 року»?[Соціологічне опитування] // Центр Разумкова. Режим доступу:http://www.uceps.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=405.

28. Чи підтримуєте Ви діяльність Віктора Ющенка? (динаміка, 2000-2009) [Соціологічне опитування] // Центр Разумкова. Режим доступу: http://www.uceps.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=89.

29. Наскільки самостійними політиками є наведені діячі? [Соціологічне опитування] // Центр Разумкова. Режим доступу:http://www.uceps.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=278.

30. Якого українського політичного діяча Ви б назвали «Політиком 2008 року»? [Соціологічне опитування] // Центр Разумкова. Режим доступу:http://www.uceps.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=404.

31. Якого українського політичного діяча Ви б назвали «Політиком 2007 року»?[Соціологічне опитування] // Центр Разумкова. Режим доступу:http://www.uceps.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=69.

32. Чи виконує Президент УкраїниВіктор Ющенко свої передвиборні обіцянки?[Соціологічне опитування] // Центр Разумкова. Режим доступу: http://www.uceps.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=385.

33. Якби до другого туру президентських виборів вийшли В. Ющенко і В. Янукович, за кого Ви проголосували б?[Соціологічне опитування] // Центр Разумкова. Режим доступу: http://www.uceps.org.ua/ukr/poll.php?poll_id=92.


ДОДАТКИ

Windows-додаток до курсової роботи створений у програмі VisualBasicта збережений у форматі *.exe для можливості використання його на комп’ютері, де не встановлено VisualBasic. Додаток визначає, чий імідж кращий, підраховуючи кількість балів, які набирає кожен із політичних діячів.

Алгоритм:

Програмний код додатку:

Private Sub Command1_Click()

Dim N1, S1, M1, P1 As Integer

Dim N2, S2, M2, P2 As Integer

N1 = Val(Text1.Text)

S1 = Val(Text2.Text)

M1 = Val(Text3.Text)

P1 = 0.37 * N1 ^ 0.41 * S1 ^ 0.62 * M1 ^ 0.28

N2 = Val(Text5.Text)

S2 = Val(Text6.Text)

M2 = Val(Text7.Text)

P2 = 0.37 * N2 ^ 0.41 * S2 ^ 0.62 * M2 ^ 0.28

Text4.Text = Str(P1)

Text8.Text = Str(P2)

If P1 > P2 Then Label9.Caption = "Імідж першого політика кращий, ніж імідж другого на" + Str(P1 - P2)

If P1 < P2 Then Label9.Caption = "Імідж другого політика кращий, ніж імідж першого на" + Str(P2 - P1)

If P1 = P2 Then Label9.Caption = "Імідж політиків однаковий"

End Sub

Крім Windows-додатку, для презентації курсової роботи створено html-сторінку. Html-код:

Frame1

<html>

<body bgcolor=#FFE4E1>

<font size=3><b>Курсова робота

<p>Савич Ангеліни</b></font>

</body>

</html>

Frame2

<html>

<body bgcolor=#FFF0F5>

<i><b>Для того,щоб довідатися про політиків і власне імідж:</i></b>

<ul>

<li><a href="Imidge.html" target="4">Про імідж</a></li>

<li><a href="Yushchenko.html" target="4">Біографія В. Ющенка</li>

<li><a href="Yanukovych.html" target="4">Біографія В. Януковича</li>

<li><a href="Orange.html" target="4">Помаранчева революція</li>

</html>

Frame3

<html>

<body background="Picture.jpg">

<table width=100% height=100%>

<tr><td align=center valign=center>

<h1><font size=10 color=#ffffff> Імідж українських політичних діячів </font></h1></td></tr></table>

Frame4

</body>

</html>

Frame4

<html>

<body bgcolor=#CDB5CD>

<table width=100% height=100%>

<tr><td align=center valign=center><b>Для відображення детальної інформації, натисніть на посилання розташовані зліва</b>

</body>

</html>

Frame3-4

<html>

<frameset rows="*,70%">

<frame frameborder="15"bordercolor=#ff33cc noresize src = "frame3common.html">

<frame noresize scrolling="yes" src="frame4common.html" name="4">

</frameset>

</html>

Golovna

<html>

<frameset cols="20%,*">

<frameset rows="20%,*">

<frame frameborder="10"bordercolor=#00ffff src="frame1common.html">

<frame src="frame2common.html">

</frameset>

<frame frameborder="10"bordercolor=#0000ff noresize src="frame3-4.html"

</frameset>

</html>

Imidge

<html>

<body bgcolor=#FFE4E1>

<title>Імідж</title><br>

<big><strong>Імідж політика</strong></big><br>

<p> Імідж політика складається з цілої низки компонентів, які в ідеалі повинні "працювати" на створення єдиного образу:

<ul>

<li> програм, заяв, в яких відображені основні ідеї лідера. Це, як правило, кілька найбільш злободенних проблем суспільного життя, що вимагають вирішення. У передвиборчий період мета політичного курсу, що пропонується лідером, висловлюється в короткій і доступній для розуміння формулі-тезі. Багато претендентів на вищі державні посади асоціюються з простими за формулюванням, але яскравими гаслами своїх виборчих кампаній: "Новий курс" - Ф.Рузвельт, "Нові горизонти" -Дж.Картер, "Головне - це люди" - Б.Клінтон, "На захист працюючих сімей" - А.Гор;<br>

<li> поведінки, що дозволяє продемонструвати риси характеру, які у суспільній свідомості пов'язуються з поняттям лідера. Серед них такі, як рішучість у відстоюванні своїх ідей, компетентність. Важливо, щоб поведінка політика демонструвала простоту, відкритість у спілкуванні та інші якості, які викликають симпатію і довір'я у людей;<br>

<li> зовнішності (одяг, обличчя, фігура), жестів, красномовності. Психологи говорять, що ставлення до політика визначається не тільки тим, що він говорить і пропонує, але також і тим, як він виглядає. Навіть стиль одягу покликаний підкреслити візуальний образ політика, наблизити його до певних груп населення. Наприклад, символами деяких політиків стали певні деталі одягу: шинель (Й.Сталін), морський кітель (У.Черчілль). Відомо, що М.Тетчер, дочка дрібного купця, ставши британським прем'єр-міністром, підкреслювала свій зв'язок з середнім класом, купуючи одяг в системі магазинів для цього класу;<br>

<li> біографії: походження, освіта, професія, партійність. Авторитет кандидата може підкріпити його посадовий статус та імідж тієї організації, з якою він у професійному плані пов'язаний. Підтвердити право на лідерство можуть і яскраві факти життєвого шляху, що підтверджують сміливість і рішучість політика, наприклад, служба в армії, участь у військових діях, боротьба з корупцією та привілеями, з проявами несправедливості.<br>

<p> Лідерство - це особливий механізм взаємозв'язку політика з послідовниками. На відміну від лідерства в малих групах, лідерство загальнонаціонального масштабу відрізняється відсутністю безпосередніх особистих контактів з масами. Це своєрідне дистанційне керівництво. Про політика як реальну людину та її лідерський потенціал ми, як правило, судимо за тим образом, який складається під впливом ЗМІ, політичної реклами і самих заяв політика, а також за результатами його діяльності. При цьому "віртуальний" образ політика не завжди співпадає з реальним прототипом. Наприклад, відсутність якоїсь якості, настільки важливої для створення позитивного образу політика, може бути компенсовано роботою іміджмейкерів, результатом чого стане видимість наявності цієї якості у людини. Образи політика, якоїсь організації, сформовані у суспільній свідомості, позначаються поняттям імідж.

Дослідники зазначають, що стосовно будь-якого політика, як і організації, можна говорити про кілька типів іміджів:

<ul>

<li> дзеркальний (суб'єктивний), тобто образ політика у власних очах. Це те, що думає політик про самого себе;<br>

<li> модельований бажаний імідж-образ, який команда політика намагається закріпити у суспільній свідомості;<br>

<li> егативний імідж, що створюється опонентами;<br>

<li> поточний імідж, позитивний чи негативний образ, який складається у суспільній свідомості як стихійно, так і в силу застосування спеціальних технологій.<br>

</ul>

</body>

</html>

Orange

<html>

<body bgcolor=#B0E0E6>

<title>Про помаранчеву революцію</title>

<p><big><strong>Помаранчева революція</strong></big><br>

<p> Помаранчева революція мала ключовий вплив на політичну ситуацію між другим туром та повторним другим туром голосування. На чолі цього руху став Віктор Ющенко, який зумів здійснити унікальну безкровну трансформацію політичної та національної атмосфери в Україні. Ключову роль в цих подіях відіграла його політична соратниця по коаліції «Сила Народу» Юлія Тимошенко. В той же час, в ряді східних та південних регіонів України, як наслідок передвиборчих інформаційних війн та політичних інтриг, а також зрозумілого небажання виборців Віктора Януковича миритись з призначенням переголосування, набули поширення сепаратистські настрої. В ці дні країна опинилась на межі повномасштабної політичної та економічної кризи, і лише завдяки обережним та конструктивним діям основних політичних гравців, зокрема голови Верховної Ради Володимира Литвина, а також міжнародних посередників Хав'єра Солани, Валдаса Адамкуса, голови ОБСЄ Яна Кубіша та Олександра Кваснєвського, змогла швидко вийти з критичного стану.

</body>

</html>

Yushchenko

<html>

<body bgcolor=#87CEEB>

<title>Міжнародна Інформація</title>

<p><big><strong>Біографія Віктора Ющенка</strong></big><br> <p>Віктор Андрійович Ющенко (23 лютого 1954) — український політик, третій Президент України з часів набуття її незалежності в 1991 році.

<p>Віктор Ющенко народився 23 лютого 1954 року у селі Хоружівка Сумської області у родині вчителів.

Батько — Андрій Андрійович Ющенко (1919—1992), фронтовик, в'язень німецьких концтаборів, після війни викладав англійську мову у Хоружівській середній школі.

Мати — Варвара Тимофіївна Ющенко (1918—2005), вчитель фізики та математики Хоружівської середньої школи.

Вдруге одружений, має двох дітей від першого шлюбу: доньку Віталіну і сина Андрія; та трьох від другого шлюбу з Катериною Чумаченко: сина Тараса і дочок Софію та Христину. Має онуків від доньки Віталіни і Олексія Хахльова: Яринку та Віктора.

1975 року закінчив Тернопільський фінансово-економічний інститут. Після інституту рік відслужив у лавах Радянської армії, строкову службу проходив у прикордонних військах на радянсько-турецькому кордоні недалеко від Ленінакана (Ґюмрі, Вірменія).

з 1975 року — помічник головного бухгалтера колгоспу «40-річчя Жовтня» в селі Яворів Косівського району Івано-Франківської області.

З грудня 1976 влаштувався у районному відділенні Держбанку СРСР в смт. Улянівка Білопольського району Сумської області. 1977 року, у віці 23 років, вступає до КПРС. Цього ж року одружився зі Світланою Колесник. З липня 1985 року працював у відділі кредитування і фінансування сільського господарства Держбанку СРСР. У грудні 1987 року на запрошення Вадима Гетьмана перейшов у київське відділення Агропромбанку СРСР.

Від 1992 року — перший заступник голови правління акціонерного комерційного агропромислового банку «Україна».

Від січня 1993 до грудня 1999 року — голова правління Національного банку України (у 1997 вдруге переобраний на цю посаду). Під його керівництвом в Україні успішно провели грошову реформу, створили Державну скарбницю, почали будівництво Банкнотно-монетного двору, було успішно подолано фінансову кризу 1998 року. У 1997 році за рейтингом впливового фінансового журналу GlobalFinance Віктор Ющенко увійшов до шістки найкращих банкірів світу.

Від 22 грудня 1999 до травня 2001 року — Прем'єр-міністр України. Реалізація урядової програми «Реформи заради добробуту» дозволила Кабінету Міністрів Ющенка домогтися позитивної динаміки в економіці. Вперше за роки незалежності Україна отримала приріст ВВП. Вдалося радикально змінити механізм розрахунків і платежів у центральний та місцеві бюджети, відмовитися від бартеру і запозичень, оздоровити ситуацію на енергоринку, суттєво збільшити надходження у бюджет, витрати на соціальні цілі. За рік у країні була ліквідована бюджетна заборгованість по зарплатні, пенсіях та стипендіях.

Підписав скандальну Заяву трьох з приводу руху Україна без Кучми.

Звільнено з посади прем'єр-міністра 29 травня 2001 року у зв'язку з резолюцією Верховної Ради України про недовіру Кабінетові міністрів України. Продовжував виконувати обов'язки прем'єр-міністра до затвердження на цю посаду Анатолія Кінаха.

У січні 2002 року було сформовано опозиційний до влади виборчий блок «Наша Україна», який очолив Віктор Ющенко. До складу блоку увійшли 10 партій правоцентристської орієнтації. На парламентських виборах у березні 2002 року в багатомандатному окрузі блок отримав 24,7 % голосів виборців (1-е місце серед партій і блоків) і сформував найбільшу фракцію у Верховній Раді.

Був кандидатом від опозиційних сил на посаду Президента України на чергових виборах Президента України 2004 року, хоча формально йшов на вибори як самовисуванець.

Визнаний Центральною виборчою комісією переможцем повторного туру голосування 26 грудня 2004 року. Після рішення Верховного Суду України від 20 січня 2005 року, офіційно оголошений третім Президентом України.

Кандидат економічних наук, захистив дисертацію на тему «Розвиток попиту та пропозиції на гроші в Україні» в 1998 в Української академії банківської справи (Суми)

<p><big><strong>Нагороди і звання</strong></big><br>

<ul>

<li>Орден «За заслуги» III ступеня.<br>

<li>Заслужений економіст України (1997).<br>

<li> Лауреат Державної премії України (1999).<br>

<li> Орден короля Томислава зі стрічкою і Великою Даницею (2007, Хорватія).<br>

<li>Орден Білої Троянди (2006, Фінляндія).<br>

<li>Орден Білого Орла (2005, Польща).<br>

<li>Орден Вітаутаса Великого (2006, Литва).<br>

<li>Орден Трьох Зірок (2006, Латвія).<br>

<li>Орден Української Православної Церкви преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських I ступеня (2007).<br>

<li>Орден Лицарів Гробу Господнього (2007, Єрусалим).<br>

</ul>

</body>

</html>

Yanukovych

<html>

<body bgcolor=#FFF0F5>

<title> Віктор Янукович </title>

<p><big>Біографія Віктора Януковича</big><br>

<p>Народився 9 липня 1950 року в м. Єнакієвому Донецької області в родині робітника, українець.

Освіта – вища, закінчив Донецький політехнічний інститут (нині – Донецький державний технічний університет) за фахом інженер-механік, Українську академію зовнішньої торгівлі, магістр міжнародного права.

Одружений. З дружиною Людмилою Янукович(1949 року народження, домогосподарка, закінчила Макіївський інженерно-будівельний інститут) познайомився в грудні 1969 року на Єнакіївському металургійному комбінаті. Одружилися в серпні 1972 року. Має двох синів: Олександра Януковича (1973 року народження) та Віктора Януковича (1981 року народження).

З 1965 - учень, Єнакієвський гірничий технікум.

1968 - засуджений, відбував покарання в колонії для неповнолітніх.

06.1969-06.70 - працював газівником Єнакіївського металургійного заводу, автослюсарем.

1970 - засуджений за нанесення тілесних ушкоджень середньої важкості. Судимості погашені.

08.1972-04.73 - автоелектрик, 04.1973-11.76 - механік, Єнакієвське АТП №04113.

11.1976-02.84 - директор автобази, ВО “Орджонікідзевугілля”, м.Єнакієве.

02.1984-09.87 - директор автобази, ВО “Донбастрансремонт”, м.Донецьк.

11.1987-11.88 - заст. директора з автотранспорту дирекції матеріально-технічного забезпечення та транспорту, ВО вугільної промисловості, м.Донецьк.

11.1988-05.89 - заст. нач. відділу матеріально-тех. забезпечення та транспорту, Донец. головне територіальне упр. вугільної промисловості.

05.-09.1989 - в.о. директора, 09.1989-03.91 - директор, ВО “Донбастрансремонт”.

03.1991-01.94 - ґен. директор, об’єднання підприємств “Донбастрансремонт”.

01.-09.1994 - ґен. директор, об’єднання промислового транспорту вугільної пром. “Укрвуглепромтранс”.

09.1994-08.96 - ґен. директор, Донец. територіально-виробничого об’єднання автомобільного транспорту “Донецькавтотранс”.

У серпні 1996 р. Віктора Януковича призначено заступником голови, а у вересні – першим заступником голови Донецької обласної держадміністрації. З 14 травня 1997 р. по листопад 2002 року перебував на посаді голови Донецької обласної державної адміністрації, був депутатом Донецької обласної ради. З травня 1999 по травень 2001 року – голова Донецької обласної ради за сумісництвом.

21 листопада 2002 р. Віктор Янукович призначений на посаду Прем’єр-міністра України.

Член Ради національної безпеки і оборони України (12.2002-05). Президент Національного олімпійського комітету України (12.2002-06.05).

4 липня 2004 р. висунутий Партією регіонів кандидатом в Президенти України.

4 серпня 2006 року Верховна Рада призначила Віктора Федоровича Януковича на посаду Прем’єр-міністра України.

Листопад 2007 народний депутат 6 скликання, переходить в опозицію й створює тіньовий кабмін.

Віктор Федорович є доктором економічних наук, професором, дійсним членом Академії економічних наук України, членом Президії Національної академії наук України.

Кавалер орденів “За заслуги” трьох ступенів, заслужений працівник транспорту України, відзначений іншими державними нагородами.

Займається спортом (великий теніс), захоплюється мисливством, голубівництвом.

</body>

</html>

Додано також картинку, яка зберігається в папці з html-файлами.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий