регистрация / вход

Останні роки існування СРСР

План Введення Реформа політичної системи Зміна ставлення до релігії Створення політичних партій і рухів Економічна реформа Антикризові програми Нові зовнішньополітичні принципи


План

Введення 2
1. Реформа політичної системи 4
2. Зміна ставлення до релігії 5
3. Створення політичних партій і рухів 5
4. Економічна реформа 6
5. Антикризові програми 7
6. Нові зовнішньополітичні принципи 8
7. СРСР і країни Східної Європи 9
8. СРСР і країни світу 10
9. Загострення міжнаціональних конфліктів 11
10. «Парад суверенітетів» 13
11. Фінал політичної кризи 14
12. Аналіз причин розпаду СРСР 16
Висновок 20
Список літератури 21

У середині 80-х років до влади в країні прийшла група молодих енергійних працівників, раніше тісно співпрацювали з Ю. В. Андроповим. У березні 1985 р. Генеральним секретарем ЦК КПРС став М. С. Горбачов. Рада Міністрів СРСР очолив М. І. Рижков. М. С. Горбачов і підтримували його радикально налаштовані політичні діячі виступили з ініціативою «оновлення соціалізму». Суть «відновлення суспільства» його ініціатор М. С. Горбачов бачив у поєднанні соціалізму і демократії, у встановленні «кращого соціалізму». До складу Політбюро ЦК партії були включені нові члени-особи, які розділяли ідеї Генерального секретаря (Є. К. Лігачов, В. М. Чебриков, Е. А. Шеварднадзе). У числі секретарів ЦК перебували Б. М. Єльцин і А. Н. Яковлєв.

Початок нового курсу було покладено на квітневому (1985 р.) Пленумі ЦК КПРС. На Пленумі йшла мова про необхідність якісного перетворення суспільства, про невідкладність глибоких змін у всіх сферах його життя. Були намічені напрямки розвитку народного господарства і соціальної сфери.

Головним важелем перетворень повинно було стати прискорення соціально-економічного розвитку країни. Успіх прискорення зв'язувався з більш активним використанням досягнень науки і техніки, децентралізацією управління народним господарством, розширенням прав підприємств, впровадженням госпрозрахунку, зміцненням порядку і дисципліни на виробництві. Пріоритетна увага приділялася машинобудівним галузям. З їх підйомом передбачалося домогтися технічної реконструкції всього народногосподарського комплексу. На основі реформованої економіки намічалося вирішити найважливіші соціальні питання, перш за все житловий і продовольчий.

Зміни в суспільно-політичній сфері почалися з проведення політики гласності. Була знята цензура і дозволено видання нових газет. Це викликало широкий сплеск соціальної активності населення. Виникли численні громадські об'єднання на підтримку «перебудови». Широке обговорення нового урядового курсу проходило на масових мітингах громадян. На сторінках періодичних видань розгорнулася дискусія про вибір шляху суспільного розвитку. Сутність стратегії «оновлення» роз'яснював на зустрічах з партійно-господарськими активами різних міст М. С. Горбачов.Ідея прискорення зустрічала як схвалення, так і протест у різних верствах населення. Супротивники нового курсу були серед працівників партійно-державного апарату. Для забезпечення реалізації завдань перебудови була проведена зміна частини партійних і радянських керівників.Були замінені голова Держплану СРСР, глави МВС і МЗС, секретарі ЦК компартій більшості союзних республік і т. д.
XXVII з'їзд КПРС (лютий 1986 р.) підтвердив правильність обраного керівництвом країни курсу на прискорення перетворень в економіці, на оновлення форм і методів роботи політичних структур. Як і раніше, цей курс зв'язувався з вирішенням завдання вдосконалення соціалістичного суспільства.

Реформа політичної системи

У 1985-1986 рр.. розгорнулася боротьба з порушеннями виробничої дисципліни і корупцією. За хабарництво і розкрадання були покарані ряд колишніх державних діячів. При Політбюро ЦК КПРС створювалася комісія на чолі з А. Н. Яковлєвим з метою додаткового вивчення документів репресованих у 30-ті-на початку 50-х років громадян. Були реабілітовані багато осіб, безневинно засуджені по процесах 30-х років. У числі реабілітованих знаходилися М. І. Бухарін і А. І. Риков, група професорів-економістів (А. В. Чаянов та ін.)

Демократизації суспільно-політичного життя сприяло запровадження альтернативних виборів партійних секретарів в партійних організаціях.
В кінці 80-х років перетворення торкнулися структури державної влади. Початок їм поклала XIX Всесоюзна партійна конференція (червень 1988 р.). На ній розгорнулася гостра боротьба думок прихильників і противників «перебудови» з питання про завдання розвитку країни. Більшість делегатів підтримали точку зору М. С. Горбачова про назрілу необхідність економічної реформи і перетворення політичної системи суспільства.Конференція затвердила курс на створення в країні правової держави. Головна роль у його формуванні відводилася політичній реформі. Суть політичної реформи полягала у чіткому розподілі обов'язків партійних органів і Рад, у передачі влади з рук Комуністичної партії Радам. Реалізація цього рішення відкладалася до часу затвердження нових політичних структур суспільства.

Засновувався новий орган влади - З'їзд народних депутатів СРСР. З числа його учасників обирався Верховна Рада, що була змінена на постійно діючий парламент. Аналогічні державні структури створювалися в союзних республіках.

Складовою частиною реформи політичної системи, спрямованої на створення демократичної держави, було введення в країні президентського поста (першим президентом СРСР в березні 1990 р. на Ш З'їзді народних депутатів був обраний М. С. Горбачов).

В кінці 1988 р. Верховна Рада СРСР прийняла закон про зміну системи виборів до Рад. Відтепер обрання народних депутатів повинно було проводитися на альтернативній основі. Вибори у вищий орган влади на нових принципах виборчих відбулися навесні 1989 р. До складу депутатського корпусу увійшли багато прихильників продовження радикальних перетворень, в їх числі - Б. М. Єльцин, Г. X. Попов, А. Д. Сахаров, А. А. Собчак, Ю. М. Афанасьєв, Ю. Д. Черниченко. I З'їзд народних депутатів (1989 р.) сформував Верховну Раду СРСР. Його головою був обраний М. С. Горбачов.


Зміна ставлення до релігії

В умовах демократичних перетворень відбулися зміни у взаєминах церкви і держави. Відбулося кілька зустрічей М. С. Горбачова з патріархом РПЦ Пимоном і представниками інших релігійних конфесій. У 1988 р. відбулися ювілейні урочистості у зв'язку з 1000-річчям хрещення Русі. Були зареєстровані нові релігійні громади, відкриті духовні навчальні заклади. Збільшилися тиражі друкованої релігійної літератури.
Віруючим повертали відібрані у них раніше культові будівлі. Органи влади дали дозвіл на будівництво нових храмів. Діячі церкви отримали можливість поряд з усіма громадянами брати участь у суспільному житті. Кількох видатних церковних ієрархів обрали депутатами до Верховної Ради країни.
Було розроблено і затверджено нове законодавство про культи. Його появі передувала дискусія на сторінках періодичної преси з питання про те, як повинні будуватися державно-церковні відносини. Новий закон «Про свободу совісті» закріпив курс на лібералізацію ставлення держави до релігії.


3. Створення політичних партій і рухів

У березні 1990 р. була скасована стаття 6 Конституції СРСР про керівну роль КПРС в суспільстві. До цього часу в країні вже діяли численні політичні організації. Скасування статті 6 стала стимулом виникнення нових партій і рухів. Чільне місце серед них займали організації демократичної орієнтації-Селянська, Аграрна, Народна партії Росії, Республіканська партія Російської Федерації, Демократична партія Росії та ін У своїх програмах вони виступали за демократичну державу, за проведення економічних і політичних реформ. Багато партій визнавали необхідність створення змішаної економіки, але розходилися у виборі шляхів для її формування. Керівники більшості нових організацій вважали необхідним для виходу з кризи здійснити необхідні реорганізації зверху.
Розкол у рядах КПРС привів до виникнення декількох партій соціалістичної (комуністичної) орієнтації. Помітну роль у політичному житті країни з перших днів створення грали Комуністична партія РРФСР (КПРФ) і Російська партія комуністів (РПК). Оформилася Російська комуністична робітнича партія (РКРП). На початковому етапі діяльності всі вони бачили своє головне завдання у поверненні до комуністичної ідеології (з урахуванням що відбулися в країні змін), а також у посиленні ролі держави в економічному житті.

Почали діяти партії соціал-демократичного спрямування. За відродження національної самосвідомості і сильної держави-але в різних формах-виступали партії та рухи національно-патріотичної орієнтації (Республіканська народна партія Росії та ін.)

Час існування багатьох партій виявилося коротким, вони розпадалися, зливалися з іншими організаціями. Виникали нові політичні групи і блоки, і всі вони брали активну участь у суспільному житті СРСР. У центрі політичної боротьби за владу на рубежі 80-90-х років опинилися партії комуністичної та ліберальної орієнтації. До кінця 80-х років намітився розкол серед прихильників реформаторського курсу М. С. Горбачова.Значною мірою цьому сприяло погіршення економічної ситуації в СРСР. Група політичних радикалів виступила з вимогою поглиблення політичної реформи, активного впровадження в життя ідей приватної власності та багатопартійності.


4. Економічна реформа

Перші роки «перебудови» мало торкнулися існуючу економічну систему.
У 1987 р. була прийнята програма економічної реформи. Головна її спрямованість полягала в переході від переважно адміністративних до економічних методів управління виробництвом. Але істоти адміністративно-командної системи реформа не торкалася. Приймалися законодавчі акти з метою вдосконалення управління економікою. Скасовувалися деякі міністерства і відомства, розширювалася самостійність підприємств. Незважаючи на всі вжиті заходи, планові завдання в галузі народного господарства не виконувалися за більшістю показників. Більш того, посилилася брак продовольства і товарів народного споживання. Зріс бюджетний дефіцит, що почасти сприяло і скорочення надходжень від експорту нафти.

В кінці 80-х років більшість економістів, господарників, партійних керівників визнали необхідність широкого розвитку ринкових відносин. I З'їзд народних депутатів СРСР ухвалив почати перехід до нової моделі економічного розвитку. В якості її складових частин рекомендувалися: скорочення державного втручання в управління народним господарством, оновлення відносин власності і становлення ринку. Про доцільність розвитку ринкової економіки, конкуренції і підприємництва говорилося в рішеннях ХХУШ з'їзду КПРС (липень 1990 р.).

На шляху до ринкової економіки. На рубежі 80-90-х років були дозволені індивідуальна трудова діяльність та створення кооперативів з виробництва декількох видів товарів. Широкими правами наділялися підприємства (Закон про державне підприємство, 1987 р.). На центральні планують організації покладалися обов'язки з визначення контрольних цифр господарського розвитку і розмірів державного замовлення.Підприємства отримали можливість продавати самостійно надпланову продукцію.

Однак відсутність в економіці ринкових механізмів створювало труднощі на шляху реалізації цього положення. Був прийнятий Закон «Про загальні засади підприємництва в СРСР». Він повинен був сприяти формуванню економічних і правових умов для розвитку приватного підприємництва. На це були спрямовані і реорганізація банківської системи, створення комерційних і кооперативних банків. Розширилося залучення в економіку іноземних інвестицій, створювалися спільні із зарубіжними фірмами підприємства.

Відбулися зміни в організації сільськогосподарського виробництва. З'явилися фермерські та особисті селянські господарства. До кінця 1990 р. в країні налічувалося близько 50 тис. фермерських господарств, в яких вироблялося близько 1% всієї сільськогосподарської продукції. Недержавний сектор - в колективах і приватних формах-отримував все більш широке розповсюдження в економіці.
Економічна реформа не покращила стану справ у народному господарстві. У 1989-1990 рр.. різко скоротилися темпи зростання виробництва промислової продукції (див. табл. 1).

Таблиця 1



Збільшувалися розміри дефіциту держбюджету, зростало безробіття. На початку 1990 р. чисельність безробітних в країні становила (за офіційними даними) 6 млн. чоловік [1, 131].


5. Антикризові програми

Влітку 1990 р. Верховна Рада СРСР прийняла постанову «Про концепцію переходу до регульованої ринкової економіки». Слідом за тим кілька груп знаних економістів і господарників розробили проекти програм, які отримали назву антикризових. Ці програми представляли собою альтернативні плани переходу до ринкової економіки. Авторами однієї з них-«Програма 500 днів»-була група економістів на чолі з С. С. Шаталіним і Г. А. Явлінським. Програма передбачала децентралізацію економіки, переведення підприємств на оренду і приватизацію. Намічалися зняття державного контролю за цінами і допущення регульованою безробіття. Програма, на думку її укладачів, дозволила б протягом 500 днів вивести країну з економічної кризи. Однак для реалізації був вибраний більш помірний план, розробка якого велася під керівництвом директора Інституту економіки АН СРСР Л. І. Абалкін. Участь у роботі над програмою брав глава уряду М. І. Рижков. Програма Н. І. Рижкова-Л. І. Абалкін передбачала збереження на більш тривалий термін державного сектора в економіці, а також контроль з боку держави над складним приватним сектором.

Різноманіття форм власності призвело до появи нових соціальних категорій населення. Виникли соціальні групи, які володіють засобами виробництва: члени коопераагівов та особи, які займаються індивідуальною трудовою діяльністю. Сформувався соціальний шар громадян, які володіють значними фінансами (банкіри).


6. Нові зовнішньополітичні принципи

Роки «перебудови» стали часом позитивних змін у зовнішній політиці СРСР. Домогтися безпеки країни можна лише при врахуванні інтересів інших народів і держав-таке було основне положення нового курсу на міжнародній арені. У численних виступах радянського президента були викладені завдання СРСР в області зовнішньої політики. Наголошувалося на необхідності широкої взаємодії Радянського Союзу з країнами світу.Зізнавалися допущені раніше помилки у відносинах з деякими державами, зокрема з Китаєм. Висловлювалася готовність до врегулювання міжрегіональних конфліктів. Передбачалися зменшення військових витрат і виведення радянських військ з Афганістану. У грудні 1988 р. у промові на сесії Генеральної Асамблеї ООН М. С. Горбачов сформулював нову концепцію радянської зовнішньої політики. Центральне місце в ній відводилося пріоритету загальнолюдських інтересів над класовими. Незалежність від ідеологічних відмінностей оголошувалася одним із принципів міждержавних відносин. У 1985 р. новим міністром закордонних справ Радянського Союзу став Е. А. Шеварднадзе.
Конкретні заходи радянського уряду підтверджували його готовність слідувати обраному зовнішньополітичному курсу, бажання відмовитися від ідеї конфронтації у відносинах із західними країнами і покласти край «холодній війні».

Перекладено порталом © за допомогою translate . google . com .

Редактор: Адаманов Дамир. (текст може містити помилки)

Оригинал : http :///16

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий