Загальне вчення про зобов'язання (стр. 1 из 5)

Міністерство Аграрної політики України

Рівненський державний аграрний технікум

Тема:

Загальне вчення про зобов’язання

Виконав
студент ІІІ курсу

Бармак Віктор

науковий керівник

Міщук Михайло Олександрович

Рівне, 2001


ПЛАН

1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обороті

2. Підстави виникнення зобов'язань

3. Сторони в зобов'язанні

4. Виконання зобов'язань

5. Наслідки невиконання зобов'язань

6. Забезпечення зобов’язань

7. Припинення зобов'язання, крім виконання

Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обороті

Зобов'язальне право є основним розділом римського (і будь-якого іншого) приватного права. Воно регулює майнові відно­сини в сфері виробництва і цивільного обороту. Предмет зобов'язального права — це певна поведінка зобов'язальної особи, її позитивні чи негативні дії.

У джерелах римського права зобов'язання — obligatio — визначається так.

1. Зобов'язання є правовими ланцюгами, що примушують нас щось виконати відповідно до законів нашої держави — obligatioestjurisvinculumquonecessitateabstringimuralicujussolvendaereisecundumnostraecivitatisjura (Д. 1.3.13).

2. Значення зобов'язання полягає не в тому, щоб зроби­ти нашим який-небудь тілесний предмет або який-небудь сервітут, а щоб зв'язати перед нами іншого в тому відно­шенні, аби він нам що-небудь дав, зробив або надав — oblifationumsubstantianonineoconsistit, utaliquidcorpsnostrumautservitutemnostramfaciat, sedutaliumnobisobstringataddandumaliquidvelfaciendumvelpraestandum (Д.44.7.3).

До виникнення зобов'язання боржник абсолютно вільний: не обтяжений ніякими обіцянками, не обмежений у своїй поведінці. Вступивши в зобов'язання, він певним чином обмежує себе, обтяжує обіцянками, обмежує свою свободу, покладаючи на себе правові обов'язки, правові пута. Саме тому у визначеннях зобов'язань римські юристи наголошу­ють на ланцюгах, кайданах, путах тощо. За Законами XII таблиць в найдавніші часи до несправного боржника дійсно застосовувались кайдани і пута. Таблиця III Законів містить норму, відповідно до якої кредитор у разі невиконання зо­бов'язання боржником має право забрати його в свій дім і накласти на нього колодки або ланцюги вагою не менше, а якщо забажає, то й більше 15 фунтів.

Отже, зобов'язання — це правове відношення, через яке одна сторона (кредитор) має право вимагати, щоб друга сторона (боржник) що-небудь зробила (facere), дала (dare) або надала (praestare). Боржник зобов’язаний виконати вимогу кредито­ва.

Зобов'язання — це складне юридичне поняття, правовідношення, в якому сторонами є кредитор і боржник, а змістом — права і обов'язки сторін. Сторона, що має право вимага­ти, називається кредитором, а сторона, зобов'язана викона­ти вимогу кредитора, — боржником. Зміст вимоги кредито­ра є його правом на певну поведінку боржника, яка може проявлятися в якій-небудь позитивній чи негативній дії. Тому предметом зобов'язання завжди є дія, що має юридичне зна­чення і має правові наслідки. Якщо дія не має правового характеру, то вона не може мати юридично значимого зобо­в'язання. Різноманітність господарсько-економічних дій римляни поділяли на три групи: dare — дати, praestare — надати, facere — зробити. Цією тріадою і визначається зміст зобов'язання (порівняйте: зміст права власності також ви­значається тріадою — володіння, користування і розпоряд­ження). Будь-яка дія боржника обумовлена однією з вимог кредитора: дати, надати або зробити.

Проте в чистому вигляді зобов'язань, де кредитор має тільки право, а боржник тільки обов'язок, виникає порівняно не багато. Вони дістали назву односторонніх, оскільки одна сто­рона має тільки права, а друга — несе тільки обов'язки. На практиці переважають зобов'язання, де кожна із сторін має певні права і несе відповідні обов'язки. Їх називають дво­сторонніми. Прикладом одностороннього може бути договір позики грошей: позикодавець має тільки право вимагати повернення грошей і не несе ніяких обов'язків, а боржник (позичальник) несе тільки обов'язки — повернути своєчас­но борг. У нього немає ніяких прав відносно кредитора. Прикладами двосторонніх зобов'язань можуть бути догово­ри купівлі-продажу. найму, доручення тощо. У договорі купівлі-продажу продавець має право вимагати сплати ціни, але він також зобов'язаний передати покупцеві продану річ.

У двосторонніх зобов'язаннях права і обов'язки між сто­ронами можуть розподілятися рівномірно і нерівномірно. Якщо права і обов'язки кредитора відповідають правам і обов'язкам боржника, то таке зобов'язання називається сіналагматичним, або сіналагма.

Як і всяке правовідношення, зобов'язання підлягає захис­ту з боку держави. Проте римське право знало зобов'язання, які не підпадали позовному захисту, тобто зобов'язання існу­вало, проте примусити боржника до його виконання з боку держави було неможливо. Так було з зобов'язанням, за яким сплив строк позовної давності, про що свідчили пакти та ін. Вони дістали назву натуральних.

У сфері майнових відносин зобов'язання займають про­відне місце. Вони опосередковують усі сфери виробництва, переміщення і розподілу товарів. Виробництво, будівницт­во, транспортування, цивільний оборот товарів, побутове обслуговування населення, цивільно-правові операції з руху товарів здійснюються в формі цивільно-правового зобов'я­зання. Зобов'язання пронизують сферу майнових відносин в будь-якому суспільстві й в усі часи. У наш бурхливий час кожний громадянин щодня і багаторазово вступає в зобо­в'язально-правові відносини. Звертаючись за задоволенням своїх особистих і побутових потреб до сфери обслуговуван­ня, культури, охорони здоров'я тощо, він здійснює багато цивільно-правових дій, що породжують зобов'язання. Гро­мадянин, що вчинив злочин або проступок, яким заподіяв майнову шкоду іншим особам, зобов'язаний цю шкоду відшкодувати, тобто виконати вимоги кредитора — це та­кож зобов'язання. За свої неправомірні дії, якими заподіяна майнова шкода іншим особам, несуть відповідальність й організації — юридичні особи.

Отже, сфера застосування і впливу зобов'язань у цивіль­но-правовому обороті будь-якого суспільства на будь-якій стадії його розвитку досить велика. Це певною мірою сто­сується і Стародавнього Риму. Римські юристи ретельно розробили процес регулювання зобов'язально-правових відносин, договірну і позадоговірну майнові системи. Їхні договірні відносини відзначаються своєю витонченістю, ло­гічністю й гармонійністю.

Разом з тим не слід перебільшувати роль зобов'язань, од­нак не забувати й про те, що саме зобов'язання були най­досконалішим засобом нещадної експлуатації нижчих кіл населення. Докласичне і класичне римське право ставить боржника в абсолютно безправне становище, в повну за­лежність від кредитора. Ні одне законодавство пізнішого періоду не ставило боржника в таку жорстоку і нещадну залежність від кредитора-лихваря, як законодавство Старо­давніх Афін і Риму.

Римське зобов'язальне право застосовувалось в більш пізніх правових системах. Основні його поняття зберігають життє­здатність і в сучасному приватному праві. Отже, зобов’язанням є право кредитора вимагати від боржника здійснювати певні дії або утримуватися від здійснення яких-небудь дій.

Підстави виникнення зобов'язань

Важливо усвідомити, як складалися правовідносини, вна­слідок яких один (кредитор) мав право, а інший мав обо­в'язки, іншими словами, з чого виникали зобов'язання Відповісти на це запитання можна коротко — зобов'язання виникали з юридичних фактів.

Факт — від лат. factum — зроблене — означає дійсну, не видуману, реальну подію або дію: землетрус, народження людини, укладення договору, вчинення злочину або про­ступку, вступ до шлюбу, прогулянка в лісі тощо. Це дії чи події, що мали місце в дійсності. Проте одні з них мають значення, а інші — ні. Факти, що мають правове значення, які мають певні правові наслідки, називаються юридичними (народження людини, вчинення злочину чи проступку та ін.). Факти, що не мають правових наслідків, не відносяться до юридичних (прогулянка в лісі, відвідування родичів тощо).

Юридичні факти поділяються на події та дії. Ті з них, які настають незалежно від волі людини, називаються подіями (смерть, народження людини, землетрус та інші стихійні дії сил природи). Такі події, як смерть, народження тощо, завжди мають правове значення, відповідно вони зав­жди є юридичними фактами. Землетрус, урагани, повені та інші стихійні лиха не завжди мають правове значення, а тому не завжди є юридичними фактами. Наприклад, землетрус зруйнував будинок, який був застрахований. Цей факт дає право власнику будинку вимагати відшкодування заподія­них збитків, отже, цей факт юридичний. Якщо ж землетрус не спричинив ніякої шкоди певній особі, то для неї факт землетрусу не має юридичного значення.

Дії — це факти, які настають за волею людей. Вони мо­жуть мати протиправний характер або правомірний. Перші порушують чинний закон, інші відповідають йому.

Дії, які здійснюються відповідно до чинного законодав­ства, називаються правомірними, а ті, що порушують його, — неправомірними.

Правомірні дії, спрямовані на досягнення певного право­вого результату (на виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків), називаються правочинами, наприклад продати, купити, обміняти, подарувати, здати в оренду, заповісти, вступити до шлюбу тощо.

Як правило, встановлення, зміна або припинення прав і обов'язків для певних осіб настає за їх згодою, за їх бажан­ням, тобто за їх волею (волевиявленням). Такі правочини називаються двосторонніми, оскільки для виникнення їх не­обхідне волевиявлення двох сторін, наприклад договори, пакти. Без згоди іншої сторони не можна укласти договір, а якщо він все ж буде укладений незважаючи на волю будь-якої із сторін, то такий договір буде недійсним.


Copyright © MirZnanii.com 2015-2018. All rigths reserved.