Смекни!
smekni.com

Права націй

ВСТУП


Однією з цілейОрганізаціїОб'єднанихНацій, згіднозі ст. 1 СтатутуООН, є заохоченняй розвиток„поваги до правлюдини та основнихсвобод для всіхбез різницірас, статі, мовиі релігії”. Якпоказує практика,це вважаєтьсянепрямим закріпленнямв Статуті ООНпринципу повагиправ людини.Але ж з окремихлюдей складаютьсягрупи, нації,народи. Вонитеж мають своїправа. І заразвиникає всебільше запитаньщодо реалізаціїправ національнихта етнічнихменшин, народівтощо. Більшістьіснуючих документів,що повиннірегулювативказані питання,носять декларативний,лозунговийхарактер і немають за собоюдієвого механізмуреалізаціїі захисту цихправ.

Одним іззавдань роботиє проведеннядослідженнятеоретико-правовихнорм і принципів,а також практичнихаспектів реалізаціїправ національнихменшин і, у першучергу, такоїосновної нормияк право наційна самовизначення.

Розглядаючипроблему правнаціональнихменшостей зпогляду природногоправа, справедливодумати, що праваменшин є похіднимивід базовихпринципівіндивідуальнихлюдських праві, у цьому розумінні,мають правона захист ізбереження,як з поглядуневід'ємнихправ і природнихсвобод, так ів плані забезпеченнявільного ібезконфліктногорозвитку цілихсуспільстві територій.Однак, якщо всфері природногоправа визнаютьсяправа національнихменшин, то міжнароднепозитивне правоігнорує їх імістить волаючірозбіжностіз природнимправом. Основнапричина такоїситуації, складаєтьсяв значній вузькостірозуміння ізастосуванняміжнародногоправа, що посуті є правовимвідображеннямміждержавних,а не міжнароднихвідносин, тобтоколи суб'єктомміжнародногоправа є не народи,а держави. Саметому принципидержавногосуверенітетуі цілісностідержавно-територіальнихграниць єпріоритетнимив діяльностімайже всіхнайважливішихміжнароднихінститутів.Тому наданнянародам статусуміжнародноїправосуб'єктностікардинальнимобразом вплинена всю системузахисту ізабезпеченняїхніх невід'ємнихправ.

Спроба ігноруватиправа меншостейу рамках державі в міжнародномуплані веде відрішення проблеми,створює вогнищакриз і конфліктів,що добре виднона прикладіколишніх СРСРі Югославії."Меншостінамагаютьсязахистити своїколективніправа в рамкахвизначенихдержав і ціспроби найчастішеприведуть доконфліктнихситуацій істворюютьбезпосереднюзагрозу і небезпекутакож і іншимдержавам". Цятеза формулюєодну з основнихпричин міжнаціональногоконфлікту -порушенняколективнихправ, що представляєтьсядуже актуальниму світлі проблем врегулюваннянаціональнихзбройних конфліктів.

У цілому темапредставляє,безсумнівно,великий інтересяк для вченихта юристів-практиків,що спеціалізуютьсяна теорії державита права йміжнародномуправі, так ідля практичноговикористанняцілого рядуїї положеньдля рішенняконкретнихполітичнихпроблем і, упершу чергу,проблеми врегулюванняконфліктнихситуацій.


1 ЗАГАЛЬНІПОЛОЖЕННЯ ПРОПРАВА НАЦІЇ


1.1 Поняття тапідходи щодокваліфікаціїправ нації


Права нації.При розглядіцієї теми закономірновиникає питання:«А що ж такенація?»

У сучасномусвіті існуютьдві традиціїтлумаченняпоняття “нація”.Традиція східнаі традиціязахідна.

По західнійтрадиції, заснованійна формаційномупідході допроцесусуспільно-історичногорозвитку, націяявляє собоюявище, властивевинятковоНовому і Новітньомучасу. Появанацій, як історичногофеномена, пов’язаназ утвореннямнаціональноїдержави, а такожз формуваннямкапіталістичнихвідносин. Утвореннянації є прямийрезультатпереходу відтрадиційногоаграрногосуспільствадо суспільстваіндустріальногоі постіндустріального.До початкупроцесу індустріалізаціїнацій як такихне існувало.

Відповіднодо західноїтрадиції розуміннянації, вонаявляє собоюнаступну ланкув ланцюжкурозвитку людськихколективів:рід - плем'я - етнос- нація. Поняттянації саме пособі є поняттянадкласове.Нація, як особливийлюдський колектив,являє собоюісторичносформовануполіетнічнуспільність- сукупністьпідданих (громадян)держави.

Поняття націїв західнійтрадиції впринципі невіддільне відпоняття національнадержава. З цьогопогляду, ознакаминації є наявністьєдиної культури,національноїсамосвідомостічи державногопрагнення дознаходженнятакої. Національністьлюдини визначаєтьсяне його етнічною,а винятководержавно-правовоюприналежністю.

Національнасамосвідомість,інакше кажучи,здатністьусвідомлюватисебе членомнаціональногоколективу, євизначальноюознакою нації.Виникає вонав Новий час,коли валятьсязвичні формиспільностілюдей (клани,цехи, громади)корпоративногохарактеру,людина залишаєтьсяодин на одинзі швидкоплиннимсвітом і вибираєнову надкласовуспільність- націю. Виникаютьнації внаслідокпроведенняполітики,орієнтованоїна збіг етнокультурнихі державнихкордонів..

Переходячибезпосередньодо теми роботи,необхідновизначитьсятакож з поняттями:права й основнісвободи людинияк складовоїодиниці нації.Наукоподібневизначення:права людини- це такі праваі свободи, щоістотні дляхарактеристикиправовогоположенняособистостів суспільстві.Є багато прав,наприклад,право переходувулиці на зеленесвітло. Але,однак, до правлюдини це правоніяк не віднесеш,воно не настількиістотне. А отправо на працю,право на утворення,свобода слова,свобода пресиі таке інше, -це, безумовно,такі права ісвободи, щовизначаютьправовий статусособистості,істотні дляхарактеристикицього статусу.

Якщо говоритине наукоподібноюмовою, то можнасказати, щоправа людини- це такі праваі свободи, безяких відповіднодо сформованихзараз поглядівнеможливонормальнеіснуваннялюдини в суспільстві[1, 24].

Часто, колими займаємосяправами людинив суспільстві,з'являєтьсяпитання проправа меншин.Це дуже складнапроблема. Мипочинаємоговорити проправа певнихгруп людей: проправа нації,про права соціальногокласу, і такдалі. Ця темане стикуєтьсяз мовою правлюдини, томущо права людини- це права одиниці.І закони, щоприймаютьсятільки в рамкахвизначенихкраїн, так само,як і закониміжнародногорівня, що займаютьсяпроблемамименшин, розглядають,як правило,проблеми осіб,що належатьдо національнихменшин. Якщодивитися наміжнароднізакони, що стосуютьсяправ людини,то можна знайтитільки однустаттю, що говоритьпро колективніправа. Це, першастаття МіжнародногоПакту про соціальні,культурні іполітичніправа. Вонаговорить, щонації маютьправо на самовизначення.Звернувшисьдо словника,можемо знайтинаступне визначення.Колективніправа (Collective rights) - права,що належатьколективаму силу своєїприроди і характеру.Такими правамиє права меншин,що складаютьсяз певної кількостічленів, пов'язанихзагальниминаціональними,етнічними,релігійнимичи мовнимиузами, а такожправа народів.Останні містятьу собі правона самовизначення,право на розвиток,право на мирі безпеку іправо на здоровенавколишнєсередовище,права коріннихнародів и інші[2, 145].

Але основнапроблема полягаєв тому, що означаєслово "нація",яке використовуєтьсяв цих документах.Воно настількискладне, щовзагалі нерозвиваєтьсянадалі в документахпо цій проблемі.І там, де є закони,які говорятьпро права меншин,говоритьсяне про праваспівтовариств,а лише про праваокремих осіб,приналежнихдо цим меншин.

Якщо ж говоритипро права націїабо про правапевних груп,ми ідемо відмови прав людиниі починаємоговорити мовоюполітики цевже зовсім іншапроблема.

Тому перейдувідразу докласифікаціїправ людини.Тут є різніпідходи. По-перше,розрізняють:індивідуальніправа людиниі колективніправа людини.Наприклад,права профспілокчи право народівна самовизначення- це колективніправа. Останнєправо інодівідносять доправ народів,але право народівмає теж, таксказати, правочоловічнийракурс. ОбидваПакти про правалюдини, Пактпро цивільніі політичніправа і Пактпро економічні,соціальні ікультурні правапочинаютьсязі статей,присвяченихправу народівна самовизначення.

Звичайнопритримуютьсякласифікації,встановленоїПактами проправа людини.Розрізняютьекономічніправа, соціальніправа, культурніправа, громадянськіправа и політичніправа.

Виникає щеодне питання:чи вичерпанийперелік правлюдини, якийсформульованийв існуючих насьогоднішнійдень міжнароднихдокументах,зокрема в Пактахпро права людини?Ні, перелік цейне є вичерпаним.Свідоцтвомцього є іншакласифікаціяправ людини.Ця класифікаціяодержала найменуванняконцепції трьохпоколінь правлюдини в силуісторичногохарактеруформуваннятеорії, ідеологіїй практики правлюдини. Відразуслід визначити,що це зовсімне формальнийкритерій, вінчастково співпадаєй з суб’єктним критерієм, таз класифікацієюпо сфері суспільнихвідношень.

Дана теоріяв радянськийчас і в періодперебудовиу нас не дужебула популярна,її підхопилив основномукраїни, щорозвиваються.Її сформулювавна початку 70-хроків французькийюрист КарелВазак, якийдовго працювавв ЮНЕСКО. Прихильникицієї концепціїговорили, щоперше поколінняправ людини- це цивільніта політичніправа. До першогопокоління правлюдини відносятьзвичайно традиційніліберальніправа и свободи,з яких, і починаютьсяправа людинив їх сучасномурозумінні. Доцього поколінняналежать такіправа і свободи,як право нажиття; свободавід катуваньі жорстокогочи принижуючогогідність поводженнячи покарання;право на свободу;право власності;свобода совістіі думки; свободаслова й інформації;рівність передзаконом і судом;заборона віддискримінаціїпо ознакамнаціональності,раси, мови, релігії;право прийматиучасть в управліннідержавою; свободаасоціацій;право протестувати(або свободамітингів тадемократичнеправо на справедливийсуд і ще рядінших прав ісвобод [3, 102].

Вище приведенийосновний, алене вичерпнийперелік і неу формулюванняхкінця XVIII – началаXIX віків, а в їхсучасномузвучанні, алевесь цей достатньодовгий ряд –тільки розширенетлумачення,поглибленеи уточненетого, щоб булосформульованопредтечамибуржуазнихреволюцій истало юридичноюреальністюв деклараціях,народженихамериканськоюи французькоюреволюціями.

Неважкозамітить, щовсі ці праває дійсно загальнимии універсальними,вони належатькожному незалежновід його походження,кольору шкіри,сфері занятьи т.д. У сукупностівони складаютьте, що робитьабстрактнулюдину – вільнимчленом вільногосуспільства.

Свобода –це внутрішнійзміст фундаментальнихправ, які й є“будівельнимматеріалом”,“цеглинкою”,перетворюючиідею свободиу світосприйняттявільної людиний суспільства,в якому я живу,– в вільнесуспільство.

Фундаментальніправа першогопокоління вміжнародномуі західноєвропейськомуправі називаютьсягромадянськимиі політичнимиправами і свободами.Основи цих правбули сформульованів ЗагальнійДеклараціїі розвиті у вжезгадуваномуМіжнародномупакті прогромадянськіі політичніправа 1966 року.

Вони виниклипід впливомВеликої французькоїреволюції,головним чином,Деклараціїправ людинуі громадянина,і документівамериканськоївійни за незалежність,яку в американськійлітературічасто називаютьамериканськоюреволюцією.

Права людиниі громадянина- це внесок Заходу.Потім насталачерга економічних,соціальнихи культурнихправ. Це, якговорили, внесоксоціалістичнихкраїн. Дійсно,саме Радянськадержава висувалацю категоріюправ, причомуна перше місцеставилисяекономічніправа такі, якправо на працю,а також соціальніправа (правона матеріальнезабезпеченнястарості, права,пов'язані здобробутомлюдини, рівнемі якістю йогожиття: правона працю, включаючиправо на вибірсфери праці,право на відпочинок,на оплачуванувідпустку, наутворення,медичне і соціальнезабезпечення,соціальнестрахування,на захист материнстваі дитинствай інші). Вонизнайшли своєвідображенняв ЗагальнійДеклараціїправ людиниі більш докладнобули розробленіі викладенів Міжнародномупакті проекономічних,соціальнихі культурнихправах 1966 рік.Узагалі важкодуже зробитирозходження.З історії словане викинеш.Мабуть, тількиодне економічнеправо з'явилосяв часи французькоїреволюції, цеправо на власність[4, 322].

Про третєпокоління правлюдини представникикраїн, що розвиваються,говорили якпро їхній внесок.Звичайно називаютьтакі види прав:право на мир,право на роззброювання,право на здоровенавколишнєсередовищеі право на розвиток.Іноді додаютьдо цього правона комунікацію,маючи на увазівстановленнясправедливого,нового інформаційногопорядку. Заразякось про цезабули, але длякраїн, що розвиваються,проблема залишаєтьсядосить актуальна.До інших правтретього поколіннявідносять,наприклад, щовипливають:принцип вільногорозпорядженнянародом своїмиприроднимиресурсами,право на національнуі міжнароднубезпеку, правобути вільнимвід насильстваі страху, правона самобутність,право на гіднеіснування,право на участьу рішеннірегіональнихі глобальнихпроблем, правона загальнуповагу і т.д.,а також такічудні права,як “право відкидатиусі види позик,що підриваютьнаціональнийсуверенітет,чи розвитокпосилюючихзалежністьвід іноземногочи капіталупосилюючихсоціальнунерівність”,“право контролюватидіяльністьтранснаціональнихкомпаній, – йінших іноземнихи національнихкапиталовклачиків,для того щобне допускатиспекулятивногозбагачення”и тому подібні.Потім деякінеурядовіорганізаціїнамагалисясюди додатимасу другихвидів прав,наприклад,право змінюватипідлога і т.д.Це, безсумнівно,колективніправа. Їх частоназиваютьправами чисолідарностіправами народіві поєднуютьіз правом народівна самовизначення.Між іншим, удеяких міжнароднихдокументахвони знайшливідображення.Є такий договір,АфриканськаХартія правлюдини і народів.Там вони зафіксовані.У широкомузмісті словаце, звичайно,теж права людини[5, 20].

У значніймірі дана категоріяправ людинивиявиласянежиттєздатною.Усі ці права,крім, зрозуміло,права на самовизначення,носять скорішлозунговийхарактер. Дужеважко встановитиїхній чіткий,реальний зміст.Одна справа,наприклад,встановити,що ніхто неможе бути затриманийна певний строкбез санкціїсуду, а другасправа проголошуватиправо на роззброювання.

Біля десятироків тому, урамках Комісіїпо правам людинибула створена«група п’ятнадцяти»(що складаласяз п’ятнадцятидержав), яказаймаласьрозглядомпитання проте, як здійснюєтьсяправо на розвиток.Кілька роківвона проробила,гроші витратила,- й робота припиналася,група "вмерла".Разом з нею ідеякі документи,у першу чергу,резолюціїГенеральноїАсамблеї, щорозшифровуютьдеякі з цихправ. Наприклад,Деклараціяпро право народівна мир, Деклараціяпро право нарозвиток. Показовотут наступне:перелік правлюдини не вичерпаний.

Власне кажучи,назвати їхправами людинине можна; людина,звичайно, приймаєучасть в реалізаціїцих прав, алене в своємуодиничнійякості, не яклюдина-одиця,а як учасники член будьякого суспільства.Мова, зрозуміло,йде про нації,народи, їхніхасоціаціяхі т.п., інодіговорять і пролюдство в цілому.

Існує значнакількістьміжнароднихдокументів,присвяченихправам третьогопокоління:Азиатсько-Тихоокеанськаядеклараціялюдських правіндивідів инародів 1988 року,Деклараціязагальнихобов'язківнародів и урядів- країн АСЕ-АН1983 року, Туніськадеклараціяпро права людинии народів 1988 року,ДеклараціяООН про правона розвиток1986 року та інші.

Взагалі,юридична природаколективнихправ викликаєсерйозні спори.Права третьогопокоління доприродних правніхто не відносить.Отже, вони вторинні,похідні відтрадиційнихправ людини.Така постановкапитання невірна;індивідуальніі колективніправа створюютьєдність и неповинні суперечитиодин одному.

Є тут однаюридична тонкість:правова невловимістьта некоректністьвсієї конструкціїпризводитьдо того, що частішевсього неможливоточно визначитьінтерес (аботе, що їм проголошується)від права (аботого, що їмпроголошується).А звідси – результат.

Є один випадок,передбаченийміжнароднимправом, принастанні якогоспіввідношенняіндивідуальнихи колективнихправ приймаєособливийхарактер. Це– надзвичайнийчи воєннийстан, коли підзагрозу поставленежиття націїчи народу, алеце – виняток.Крім того, навітьв умовах надзвичайногостану багато прав людинине можуть бутиобмеженими(наприклад,свобода відкатувань,без-людяногочи принизливогогідність покарання).


1.2 Співвідношенняіндивідуальнихта колективнихправ людини


Відмінністьправ першогоі другого поколіньвід колективнихправ третьогопоколіннязаключатьсяу типі відстоюванняцими правамиінтересів. Посуті справи,права, як першого,так і другогопокоління можнарозглядатияк вираженняіндивідуальнихінтересів —будь те приватніінтереси особичи право особи приймати участьв житті суспільства(право на свободуасоціацій аборелігії, напри-лад).Характерноюрисою правнового, третьогопокоління єте, що вони захищаютьвизначеніінтереси, якіне так простокласифікуватиз погляду їхцінності дляокремих індивідів.Важливістьдеяких правтретього поколінняможна зрозумітитільки в рамках«їхньої сукупноїцінності длявсіх членівгрупи, тому щоблагами подібноготипу всі членигрупи можутькористатисятільки спільно».

Одним з такихпідходів єіснування білляпро права в тійчи іншій формі.Однак, хочанеобхідністьтакого забезпеченогоправовою санкцієюбілля про правай загальнопризнана, дискусіяпо цьому питаннюу Великобританії,наприклад,триває вжекілька десятиліть.Приєднаннядо Європейськоїконвенції прозахист правлюдини, зобов'язуєВеликобританіюдотримуватисяміжнароднихстандартівправ людини,так вважає М.Ташнет, професорправа Джорджтаунскогоуніверситету,автор статті«Суспільство,в якому є білльпро права», тимбільше, що дляцього існуєпримусовиймеханізм, якЄвропейськийсуд по правамлюдини. Однаквідношеннябританськогосуспільствадо необхідностііснуваннятакого білляпро праванеоднозначне:є прихильники,але є і супротивники.Прихильникивважають, щобуло б краще,так сказати,«приручити»міжнародністандарти правлюдини, тобтоадаптуватиїх к реаліямвласного життя.Супротивникиж вважають, щонація з забезпеченимправовою санкцієюбіллем проправа зовсімне обов'язковоживе краще, ніжнація, не що немає такогобілля. «Повизначенню,— відзначаєМ. Ташнет, — юридичнозакріпленийбілль про правазатрудняєдіяльністьзаконодавчихорганів, коливони намагаютьсявідреагуватина зміненусоціально-економічнуи політичнуситуацію. І повизначеннюреалізацієюзабезпеченихправовою санкцієюбіллів проправа займаютьсяінститути,укомплектованілюдьми, з юридичноюосвітою, чиявласна правовакультура оказуєвплив на спосібінтерпретаціїцих прав», щоможе привнестив законодавчийпроцес «небажанужорстокістьта консерватизм»[6, 26].

Ця проблемадосить докладноаналізуєтьсяв статті Т. Джоунса,викладача праваМанчестерскогоуніверситету,«Фундаментальніправа в Австраліїі Великобританії»,державно-правовісистеми які,як відомо, ідентичні.Безсумнівноюперевагою білляпро права є, надумку автора,то, що він установлюєпараметрифундаментальнихправ і свобод,обмежуючи тимсамим ступіньвтручання вцю сферу державиі законодавчихорганів. Недивно тому, щов його підтримкувисловлюютьсянайбільш досвідченіі впливовіпредставникисудової влади— як у Великобританії,так і в Австралії,— покликанізахищати загальнеправо з обов'язкуслужби, — томущо вони кращеінших розуміютьнеадекватністьпідходу дозахисту фундаментальнихправ з позиціїзагальногоправа. Причинацього доситьпроста, томущо, на думку Т.Джоунса, «ємежа можливостейнавіть длясамого прогресивногосудді в планівикористанняїм у своїйаргументаціїміжнароднихправових норм.Є межа розвиткузагальногоправа і межаможливостіінтерпретаціїзаконодавства».

І все-такинавряд чи єнадійний иоднозначнийспосіб рішенняцієї проблеми.Разом з тимдосвід США, щомають юридичнозакріпленийи забезпеченийправовою Білльпро права, доситьпоказовий. Яквідомо, цейдосвід, мабуть,самий багатийу світі, і репутаціяамериканськогоБілля про правадосить висока.Крім того, надумку М. Ташнета,схожими тутє й правовікультури СШАи Великобританії,засновані назагальномуправі. Це даєможливістьприпусти, щойого виконаннябуде забезпечуватиза посередництвомзвичайногосуду — так само,як і у США, а нечерез політичнийінститут типаКонституційноїради Франції,що представляєсобою основнуальтернативнумодель забезпеченнядотриманняконституційнихправ.

Б. Маклахлину згаданійраніше статтіілюструє захистконституційнихправ на прикладіканадськоїХартії правлюдини. На їїдумку, білльпро права маєсерйозні перевагив справі реалізаціїправ людинив порівнянніз іншими законодавчимиформами ипроцедурами.У Канаді буливипробуванірізні способирозвитку правлюдини, насампередрозробка іприйняттязаконодавствпо правах людиниі навіть існуваннябільш десятироків так званого«псевдо конституційногобилля про правах».Але особливогопрогресу досягтине вдавалося,поки не булаприйнята Хартіяправ і свободу 1982 р. Це значнимобразом змінилоситуацію, томущо удалосядосягти рівноваги«між надмірниміндивідуалізмом»,чи правамиособи, яківизначаютьсясудом, з одногобоку, и «правліннямй волею більшості,виявленимичерез законодавчіструктури»,с іншої. Хартіявстановлюєтакож рівновагуміж «поняттямиверховенствазакону і гарантованихфундаментальнихправ». Канадськамодель Хартіївідрізняєтьсявід американськоїмоделі Білляпро права, «деіндивідуальніправа зводятьсяв абсолютнуформу і протиставляютьсядержаві якчомусь далекому».КанадськаХартія, як вважаєБ. Маклахлин,являє собоюдеякий компроміс,розглядаючиіндивідуальніправа як «дещододаткове доправ та обов'язківдержави». Кожномуіндивіду гарантуєтьсястроге дотриманняфундаментальнихправ людини,але вони «неодміннообмежуютьсяодне другимі ще більше —суспільнимблагом». Надумку авторастатті, основнаі найважливішавідмінністьканадськоїХартії відБілля про праваСША укладаєтьсяв створеннімеханізмупоступовогодосягненнякомпромісуміж індивідуальнимиправами и інтересамибільшості.Подібний компромісдля США наврядчи можливий,тому канадськаХартія виглядаєменш радикальнои більш гнучкою[7, 117].

Ряд статейу розглянутійкнизі зачіпаютьтаку важливуи далеко ненову тему, якрівноправ’я.Присвяченіцій темі статтіоб'єднані вокремий розділ,який називається«Ще раз прорівність». Якщов статті С.Фредман,викладачаИкзетер-коледжав Оксфорді,«Менш рівні,ніж інші»аналізуєтьсяпроблема жіночоїрівноправності,яка аж ніяк ненова, то і проблемаправ людинии сексуальноїорієнтації.в сфері правовихдискусійрозглядаєтьсятеж не вперше.К. Стичин, авторстатті «Найважливішіправа і спірнаідентичність:Сексуальнаорієнтаціяі рівноправністьу канадськійюриспруденції»,який також єуніверситетськимвикладачемправа, аналізуєанти дискримінаційнезаконодавствоз погляду«категоріальногомислення исутніснихконцепційідентичності».Категоріальнемислення стосовнодо цієї проблемиозначає, що«індивід повиннийпросто підтвердитивизначенусоціальнуідентичністьі довести, щодискримінаціяйого як особипородженаієрархічнимивідношеннямиміж домінуючоюсоціальноюідентичністюта його ідентичністю».

Без сумнівуінтерес представляєстаття Д. Нолана,викладач правКоролівськогоколеджу (Лондон),«Право на гіднедо себе відношення»,в якій автораналізує практикудискримінаціїи несправедливогозвільнення.Суть цьогоправа укладаєтьсяв тім, що підставоюдля ухваленнярішення роботодавцяв сфері трудовихвідносин можеслужити тількичи наявність,навпаки, відсутністьвизначенихі необхіднихдля конкретноїситуації достоїнство.Використанняж інших основдля мотивуваннярішення проприйняття нароботу, просуванніпо чи службізвільненнірозцінюєтьсяавтором якдискримінаційнерішення, щопорушує праволюдини на такевідношеннядо себе, якебуло заснованона достоїнствах,необхіднихдля виконанняданої роботи.Право на гіднедо себе відношенняшироке визнаєтьсяв усьому світі,відзначає Д.Нолан, і зафіксованов національнихзаконодавствахбагатьох країн,що стосуютьсярівноправності,незаконноїдискримінаціїі звільнень.Безсумнівнаважливістьконцепціїдостоїнстваполягає в том,що вона можесприяти правовомузахисту усіхгруп населення,особливо тих,які відносятьсядо так званихпроблемнихкатегоріямии в значніймірі відчуваютьпристраснедо себе відношення.Обмежившиобласть розглядуцієї проблемисферою зайнятості,автор вважає,що цей принципцілком можебути використанийстосовно і додругим областей,наприклад чиутвореннярозподілужитла. Інтереси,на підставіяких виводитьсято чи інше право,на думку автора,являютьсядостатньоважливими вданому випадку,щоб це право— на гідне досебе відношення— можна булоб віднести дочислу основнихправ людини,тим більше щойого реалізаціяне залежитьвід економічнихумов и рівнярозвитку тогочи іншої держави[8,104].


2 ХАРАКТЕРИСТИКАОКРЕМИХ ПРАВНАЦІЇ


2.1 Зміст праванародів насамовизначення


Право наційна самовизначення,один з основнихвизнаних світовимспівтовариствомпринципівміжнародногоправа, що означаєствореннясуверенноїі незалежноїдержави, вільнеприєднаннядо незалежноїдержави абооб'єднання зним, або встановленнябудь-якогоіншого політичногостатусу, вільновизначеногонародом. Ценевід'ємнеправо наційі народностейє одним з такзваних імперативно-основнихпринципівміжнародногоправа, закріпленихі в ст. 53 Віденськоїконвенції проправо міжнароднихдоговорів, поякій ця норма„приймаєтьсяі визнаєтьсяміжнароднимспівтовариствомдержав у цілому",відхиленнявід неї неприпустимоі змінити їїможна тільки"наступноюнормою загальногоміжнародногоправа”. Пріоритетосновних принципівміжнародногоправа надвнутрішньодержавним,національнимправом загальновизнаний.

Проблемаправа народівна самовизначеннядуже важлива,тому що це стосуєтьсяне тільки кожногоз нас, але і великогочисла народів,що аж до сьогоднішньогодня ще не користуютьсяправом насамовизначення.

Що можнасказати з приводуоб'єктивногозмісту праванародів і наційна самовизначення?Насамперед,треба підкреслити,що ми чіткорозрізняємонаселення, щопроживає навизначенійтериторії, і,як ми звиклиговорити, титульнунацію. У багатьохвипадках титульнанація складаєменшість, як,наприклад, уКазахстані,де казахівблизько 50 %, чив Абхазії, деабхазів всього18 %. Отже, требарозрізнятидва поняття[9, 93].

Коли ми говоримопро право народіві націй насамовизначення,то повинні матина увазі, щомова йде пронароди, що проживаютьна даній території.всіх народів.Говорячи прозміст сучасногоправа народіві націй насамовизначення,я маю на увазі,насамперед,можливостірозвитку даноїнації і даногонароду. Тобто,якщо данийнарод користуєтьсявсіма можливостямидля власногорозвитку, топитання просамовизначенняфактично визначено.Якщо данийнарод не користуєтьсявсіма можливостямидля власногорозвитку, встаєпитання проправо народіві націй насамовизначення.

Таким чином,при ближчомурозгляді праванародів і наційна самовизначення— це право нарозвиток кожногонароду і кожноїнації. Тому тойфакт, що в документахООН має місцезмішання цихпонять, надзвичайносумний і, мабуть,викликанийнедостатньоюкомпетентністютих, хто тамзасідає.

Проблемасамовизначення,як уже говорилося,— це насампередпроблема розвитку,і якщо націячи народ розвиваютьсяблагополучно,ми з вами повинніговорити проте, що воникористуютьсяправом народівна самовизначенняпоза зв'язкомз тим, чи є цянація незалежноїчи народ незалежнимчи залежної,тобто, що знаходитьсяв складі іншоїдержави.

Проблемаскладаєтьсяв тім, щоб коженпредставникданого народу,представник,будемо такговорити, населення,що живе на данійтериторії, маєможливістьвисловити своюволю. Інше питання,що потім російськомовненаселеннявиступило протидискримінаційногозакону прогромадянство.Це наступний,будемо говорититак, етап розвитку.Але сутністьсправи укладаєтьсяв тім, що більшістьнаселення, щобрало участьу голосуванні,висловилосяза незалежність.

Коли ми говоримопро право наційі народів насамовизначення,то варто матина увазі, що цеправо здійснюєтьсяв різних формах.У формі федеративногоустрою, конфедеративного устрою чи уформі політичноїнезалежності.Треба сказати,що в правовійлітературі— нашій і зарубіжній— з'явилосякілька статей,де говорилосяпро те, що принципсамовизначеннясуперечитьпринципутериторіальноїцілісності.Нічого подібного— ніякого протиріччятут немає. Принциптериторіальноїцілісностіяк був, так ізалишаєтьсяодним з основнихпринципівміжнародногоправа.

Поняття«самовизначення»означає, щокожен народмирним шляхомможе змінити,у тому числіі територіальнуцілісністьбудь-якої держави.

Ще я хотілаб пояснитипріоритет правособистостіперед правамиколективу,тобто про те,що з прав індивідуальних- зрозуміло,грамотносформульованихі цивілізованодотримуваних- автоматичновипливаютьбудь-які колективніправа. Справді,якщо кожниймає доступ доінформаціїі можливістюбезперешкодноговираження своєїдумки, якщокожний користаєтьсяправом - нічим,крім розумногозакону, не обмеженим- створюватибудь-які мирніасоціації, щоне порушуютьправ іншихосіб, то звідсипросто автоматичновипливає правона будь-якумислиму формукультурноїавтономії, набудь-який спосібутворення,прямо випливаютьусі релігійні,профспілковіі тому подібніправа, у томучислі правоговорити обраноюмовою і правопоєднуватисяпо національнійознаці, якщоце питання єособливо важливим.Я не думаю, щоварто розвиватице міркування- адже його логіказовсім проста.

Однак з цьогозагальногоправила є одневиключення,і воно торкаєтьсяпитання продержавність.Якщо глянутина нього з поглядуправа, то мипобачимо, щоце взагалі неправове питання,насампередпо тій простійпричині, щозовсім не визначено- і принциповоне може бутивизначено! -суб'єкт права.Тому що як визначитиоднозначноі строго, хтосаме утворитьту спільністьлюдей, що вжеможе, так сказати,претендуватина державність?Яким критеріємпри цьомукористатися?[10, 283].

Звичайно,коли розставляєшкрапки над і,то виходитьрізко і не дужечемно, але можнамножити і множитиприклади місцьна землі, детакого родупитання виникаютьі не мають правовогорішення. Наприклад,у Дагестаніледве не коженаул говоритьсвоєю мовою;там існує більш30 мов, носії якиходин одногоне розуміють.Усі ці тридцятьчи більш аулів- вже суверенні держави чи щені? Якщо не всі,то хто саме."Якщо всі, тояк може житисуспільство,влаштоване таким чином?Скільки посольствтреба створитиі як домовитисяміж собою? Міжтим усе, щонасправдіпотрібно людям,- це мати можливістьрозвивати своюкультуру і бути в ньому незащемленимив порівнянніз іншими. А щостосуєтьсятого, що ця проблемадотепер невирішена вміжнародномуправі, то вонаі не буде вирішенаправовимизасобами , можназа це ручатися.І наша участьу спробах їївирішення,нічому не допоможе.Тому що немаєна землі такоїлюдини, що скаже:„Я точно знаюмежу між тиминародами, хтомають правона державність і тими, хто щецього праване мають, а такожтими, котрініколи йогоне придбають”.Тому потрібнийпросто цивілізованийпідхід до цихпроблем - і тоді,їхня гостротамає тенденціювідмирати.

Питання перше- щодо посиланьна історичнийконтекст, необхіднийдля постановкипроблеми правлюдини. Чеканняпридатне історичномуконтекстуозначає, що часдля постановкипроблем правлюдини не прийдевзагалі ніколи.І другий, неменш важливий.Я безумовновизнаю правовсякого народуна самовизначенняі не заперечуютого, що цефундаментальнеправо. Але відповідіна питання такі немає. Якийже саме народмає це право.Я згадувалапро Дагестані про одно аульнімови, тобтомови, що існуютьв одному ауліі більше ніде.Ці аули володіютьнайважливішоюконституційноюознакою нації.Чи мають вониправо на самовизначення?Якщо так, то миможна зайтидуже далеко[11, 113].

Якщо вирішити,що первиннимиє права людини,то в них розчиняються права націй:право на самовизначення,свою державу,розвиток мовиі культури.Якщо ж вирішити,що первиннимиє права народів,то неминучеприйдемо довизначеноїдискримінації.

Треба вважатисяз обома цимиреальностями,кожна з якиймає право наіснування ірозвиток. Вирішуючипитання самовизначеннянацій і народностей,варто не забуватипро права людини.А ратуючи заправа людини,потрібно ясноі чітко представляти,що є така реальність,як нації.

Невеликетехнічне уточнення.Післявоєнніміжнародно-правовідокументиписалися длякраїн третьогосвіту, де частоважко зрозуміти,що таке нація.Тому в цих документахтерміна "праванації" немає.Там мова йдепро право народівна самовизначення,а поняття "праванації" ми тутввели самі ісамі повиннівизначити, якийзміст у ньоговкладаємо.

Якщо дорівнятиправа націїдо прав групи, партії чи навітьколективу, тоце теж, що ірозмовлятизі співрозмовникомна різних мовах.Нація - це зовсімінше. Нація -це історичносформованамаса людей, щомають загальнумову, територію.Нація - це російськанація, українська,грузинськаі т.д. Право націїна самовизначення- це ж елементарнеправове поняття,як можна йогоототожнюватиз правами колективу.


2.2 Права коріннихнародів


У результатірозпаду СРСРосновна вагарішення проблемміжнаціональнихвідносинперемістиласяв рамки колишніхсоюзних республікСРСР — нинінезалежнихдержав.

Хоча ці державияк правонаступникиколишньогоСРСР і, отже,учасники багатьохміжнароднихугод по правахлюдини повиннікеруватисязасадами інормами цихміжнароднихугод у процесістворення своїхнаціональнихзаконів, ціпроцеси проходятьважко й у багатьохвідносинаху явному протиріччіз принципамиі нормами сучасногозагальновизнаногоміжнародногоправа. Це протиріччячітко виявляєтьсяв законах прогромадянстводеяких колишніхсоюзних республікСРСР, на основіяких люди булиподілені нарізні категоріїз різними правамий обов'язками.Одним з “правомірних”основ такогоподілу громадянвикористовуєтьсядоктрина такназиваного“переважногоправа титульнихнацій” надіншою частиною“не титульного”населеннякраїни [12, 44].

Поряд з циму багатьохколишніх союзнихреспублікахнамітиласяінша, не меншсуперечливатенденція.Багато народівавтономнихі неавтономнихутворень у цихколишніх союзнихреспубліках,посилаючисьна своє “корінне”походженняна відповіднихтериторіях,претендуютьна переважнеправо стосовноіншої частининаселення даноїтериторії, утому числі увідношенніпредставниківтак званою“титульноїнації” цихколишніх союзнихреспублік.

У цих умовах,якщо “корінні”народи автономнихутворень розглядають“титульні”нації як колонізаторіві причину всіхїхніх нещасть"то, у свою чергу,“титульні”нації оцінюютьполітику “корінних”народів якполітику сепаратизмуі погрозутериторіальноїцілісностісоюзних республікколишньогоСРСР.

Із самогопочатку необхіднопідкреслити,що поняття“титульна”нація не визначенані в правовому,ні в доктринальномупорядку. Разомз тим воновикористовуєтьсяу відношеннітих націй, назвияких визначилиназви колишніхсоюзних республікСРСР.

Таким чином,зміст поняття“титульна”нація тотожнепоняттю “корінного”народу в межахусієї територіїреспублікколишньогоСРСР.

До міжнароднихугод, що визначаютьправовий статускорінних народів,насампередвідносятьсяКонвенція МОТ“Про захисті інтеграціюкорінного йіншого населення,що веде племіннийі напівплеміннийспосіб життяв незалежнихкраїнах”, Конвенція1959 р. № 107. на основіякої в 1989 р. булаприйнята Конвенція“Про корінніі племіннінароди в незалежнихкраїнах”. Крімназваних КонвенційМОТ, у рамкахООН Підкомісієюпо попередженнюдискримінаціїі захисту меншостейбув розробленийпроект Деклараціїправ коріннихнародів [13, 86].

На підставіприведенихдокументівможна виділитинаступні основніелементи визначення“коріннийнарод”:

— коріннінароди є нащадкамилюдей, що населялияку-небудьобласть доприбуття тудиіншого населення;

— не домінуючеїхнє положенняв суспільстві;

— їх культурній інші відмінностівід іншої частининаселення;

— їхня свідомістьналежностідо корінногонароду;

Зі зміступерерахованихміжнароднихдокументів,а також рекомендаційміжнароднихнеурядовихорганізаційкорінних народів(зокрема, Всесвітньоїради корінногонаселення)вимальовуютьсянаступні правакорінних народів,що складаютьоснову їхньогоправовогостатусу:

— право наповне і дійснекористуванняосновнимиправами і свободамилюдини;

— право насвободу і рівністьз іншими людьмив суспільствібез якої-небудьдискримінації;

— право назахист і заохоченняїх культурнихта інших особливостей;

— колективнеправо на існуванняяк окремогонароду, а такожїхній захиствід геноциду;

— право нарозвиток ізаохоченняїхньої рідноїмови, та на усіформи освіти;

— право навизначеніформи, структуриі повноваженнясвоїх інститутів;

— колективнеправо на автономнекеруванняїхніми місцевимисправами;

— незаконністьвиселеннякорінних народівіз займанихними земель;

— право визначативласні пріоритетив розвиткуїхнього життя,інститутіві землі, на якійвони живутьтрадиційно;

— право братиучасть у формуванніі здійсненніпланів і програмдля їх національногоі регіональногорозвитку;

— поліпшенняумов життя,праці і рівняохорони здоров'яй утвореннякорінних народівповинне бутипріоритетниму платі економічногорозвитку регіону;

— національнезаконодавствоповинне враховуватитрадиції ізвичаї коріннихнародів;

— право назбереженняїхньої землі,навколишньогосередовища,традиційнихекономічнихструктур, способужиття;

— право назбереження,керування,використанняприроднихресурсів;

— право вимагати,щоб державніоргани в обов'язковомупорядку консультувалисяз ними в справахвнутрішньогоі міжнародногоспівробітництвапо здійсненнюпроектів, особливопо освоєннюприроднихресурсів, щобці проекти ненанесли економічнийі екологічнийзбиток навколишньомусередовищукорінних народіві таке інше[14, 74].

У ціломуіснуючі міжнароднідоговірні нормивраховуютьспецифікукорінних народівтих країн, натериторії якихприбульціз'явилися 1—2століття томуназад, і данийфакт не викликаєсумніву.

Тому механічнезастосуванняміжнародно-правовихнорм на територіїколишньогоСРСР у данийчас не тількине науково, алеі небезпечно,тому що нашрегіон відрізняєтьсясвоєю специфікою.

2.3 Про праважінок


У міжнароднихдокументахвизнається,що розвитокправових норм,що гарантуютьжінкам наданняосновних праві свобод людини- необхідний,але недостатнійкрок для подоланняїхньої дискримінації.У соціологіїправа існуєбагато доказівтого, що ефективністьправа в змінішаблонів поведінкине знаходитьсяв повній залежностіні від тогоступеня, у якійвоно відповідаєпануючим усуспільствіустановкам,ні від строгостісанкцій, застосовуванихдля проведеннянорм права вжиття. Справав тім, що суспільствоявляє собоюне одноріднізбори індивідів,а складну мережурізноманітнихінтересів,переконаньі шаблонівповедінки. Те,що одному ізсекторів суспільствапредставляєтьсянеобхідноюумовою ефективногоі моральногофункціонуванняспільності,є в очах іншихсекторів незаконноюй обтяжноювимогою (цевідноситьсядо прав людини-жінки).Саме в цій сферітак називанеправо звичаючасто суперечитьзаконодавчомуправу.

Права людинижінок („Wомеn'shuman rights”) відносятьсядо так названихколективнихправ чи третьомупоколінню правлюдини.

До першогопокоління правлюдини відносятьсятрадиційніліберальніцінності - правона свободудумки, совістіі релігії, правона життя, свободуі безпеку особистостіі так далі. Цеправа, що реалізуютьтак названунегативну волюі зобов’язуючідержаву утримуватисявід втручанняв сфери, регульованіцими правами.

Другим поколінням(чи позитивнимиправами) називаютьті соціальні,економічніі культурніправа (правона працю і вільнийвибір роботи,на соціальнезабезпечення,на освіту іт.д.), для реалізаціїяких необхідневтручаннядержави (нормативнеїхнє визначення,створеннясоціальнихпрограм і гарантійі так далі).

Третє покоління- це так названіколективніправа, що можутьздійснюватисяне окремоюлюдиною, аколективом,спільнотою,нацією - правона мир, на самовизначення,на здоровенавколишнєсередовище,на свободу віддискримінаціїпо половому,національномучи віковомупринципі. Приприйнятті“КонвенціїООН про ліквідаціюусіх формдискримінаціїу відношенніжінок” обговорювалосяпитання проте, чому длязахисту правжінок недостатньоМіжнародногоБілля про правалюдини [15, 21].

Створеннядодатковихзасобів захиступрав людинижінок визнаноміжнароднимспівтовариствомнеобхіднимтому, що фактналежностіжінок до "людства"виявився недостатнімдля забезпеченняїм захистусвоїх прав. Дляреалізаціїправ людинижінок недостатнімвиявляєтьсяствореннязаконодавчихнорм і механізмівїхнього дотримання.Реалізаціяцих прав багатов чому залежитьвід зміни культурнихнорм і стереотипів.

Порушенняправ людинижінок визначаєтьсяв ст.1 “КонвенціїООН про ліквідаціюусіх формдискримінаціїу відношенніжінок”, що єодним з найважливішихдокументіву сфері правлюдини жінок,таким чином:“Дискримінаціяу відношенніжінок означаєбудь-яке розходження,виключеннячи обмеженняпо ознаці статі,що спрямованона ослабленнячи зводитьнанівець визнання,використаннячи здійсненняжінками (незалежновід їхньогородинногостану), правлюдини й основнихсвобод у політичній,економічній,соціальній,культурній,цивільній чибудь-який іншійобласті” (СРСРпідписав іратифікувавцей документще в 1980 році).

Найважливішаособливістьцього визначенняполягає в тому,що поняттядискримінаціїзастосовуєтьсяне тільки доюридичноїрівноправностічоловіків іжінок, але і доїхнього фактичногоположення. Цейже принциппідкреслюєтьсяй у статті 2Конвенції деговориться,що держави -учасники Конвенціїзобов'язуються“приймати усівідповідніміри, включаючизаконодавчі,для зміни чискасуваннядіючих законів,постанов, звичаїві практики, щоявляють собоюдискримінаціюу відношенніжінок” [16, 261].

У статтях5 і 10 Конвенціїговоритьсяпро те, що держави-учасникиповинні переборюватий усувати стереотипніконцепції ролічоловіків іжінок, соціальніі культурнімоделі поведінки,засновані наідеї неповноцінностічи перевагиодного зі стать.У ДоповідіГенеральногоСекретаря ООНпідкреслюється,що „важливізаходи длязміни такогоположенняповинні включатиконтроль ірегламентуванняз боку урядів,для того, щоброзширитиучасть жіноку роботі засобівмасової інформаціїі зміцнити рольостанніх усправі інтеграції”.Іншими словами,крім розробкизаконів і правовихнорм по забезпеченнюрівноправностіжінок і чоловіківі механізмівїхньої реалізації,необхіднозмінюватистереотипиі стереотипнімоделі гендернихролей [17, 245].


3 ЮРИДИЧНЕЗАБЕЗПЕЧЕННЯПРАВ НАЦІЙ


Дана главаприсвяченаздійсненнюправ національнихі етнічнихменшин, проблемиїхнього захистуі коротко здійснитимоніторингтих міжнароднихдокументів,що ілюструютьколективнеправо і правона самовизначення.Будь-яка групалюдей — це сукупністьвхідних у неїіндивідуумів.І будь-якесуспільство,з мого погляду,настількиневільно, наскількибезправнийсамий безправнийчлен цьогосуспільства.Не може суспільствоназиватисявільним, якщоє хоч одна людина,права якогопорушуються.

Тому індивідуальніправа дужеважливі. Алев силу того, щолюбе право посуті своїй цене що інше, якправо вибору,колективніправа не входятьу суперечністьі не порушуютьіндивідуальнихправ. Прикладівтому в міжнароднійправовій практицідосить. От деякі:

1. Хартія ООНпочинаєтьсясловами: «Ми,народи Об'єднанихНацій...» (не «ми,люди», а «ми,народи»).

2. Резолюція1991/31 від 29 серпня1991 року: ПідкомісіяООН по запобіганнюдискримінаціїі захисту меншостейдоручив ГенеральномуСекретарю ООНпідготуватидоповідь, озаглавлену«Інтелектуальнавласністькорінних народів»(знову прававизначеноїгрупи людей),до речі йде якпрямий наслідокстатті 17 Загальноїдеклараціїправ людини:«Кожний маєправо на власністьяк індивідуально,так і разом зіншими».

3. У міжнародномуправі, як і увнутрішньомузаконодавствібагатьох країн,давно уже визнаній обговореніправа жінок.Однак ніхтоніколи не сприймавповагу правжінок, що складаютьвизначенучастину суспільства,як обмеженняіндивідуальнихправ людини.

4. КонвенціяМОТ , стаття 5якої говоритьпро проблемикорінних народівяк про проблемий індивідуумів,і груп.

5. ДеклараціяООН «Право нарозвиток», 1986рік. Стаття 2,пункт 2: «Усілюди відповідальніза розвитокяк індивідуально,так і колективно,враховуючинеобхідністьповної повагиїхніх правлюдини...»

6. Багато країн—наприкладНорвегія, Швеція,Фінляндія,Данія, Канада,США — визнаютьза корінниминародами колективніправа у своємувнутрішнімзаконодавстві.Уряд Фіджіофіційно заявивна Комісії ООНпо правах людини 28 жовтня 1996 року:«Колективніправа коріннихнародів наземлю відбитів законах Фіджі...У той же часіндивідуальніправа всіхгромадян вираженів національномуБіллі про правалюдини, визнаномуКонституцією...»[18, 245].

8. Що стосуєтьсяміфу, начебтоколективніправа нібитопослабляютьправа людини,те жоден правовийдокумент неє ізольованимчи одиночнимявищем. Любийдокумент, щостосуєтьсяколективнихчи індивідуальнихправ, повиннийрозглядатисяяк частина вжеіснуючої міжнародноїсистеми правовихстандартівпо правах людини.

Правомочністьпринципу колективногоправа дає життяпринципу«самовизначеннянародів».

Не можнарозуміти«самовизначеннянародів» якпринцип, щовиражаєтьсяєдино в правічи виходу відділеннячи народу територіївід якої-небудьдержави.

Деклараціяправ коріннихнародів міститьпункт 31 «Правона самовизначенняв складі держави».

Резолюція49-ї Сесії КомітетуООН по знищеннюрасової дискримінаціївід 8 березня1996 року, пункт7: «Право народівна самовизначенняє одним з основнихпринципівміжнародногоправа».

Цей принципзакладенийу пункті 1 ХартіїООН, у пункті1 МіжнародногоПакту по економічних,соціальнихі культурнихправах і в пункті1 МіжнародногоПакту по цивільнихі політичнихправах, а такожу інших міжнароднихдокументахпо правах людини[19, 152].

Чи суперечитьце «колективне»право індивідуальнимправам людини?

Право народівна самовизначенняі права людинине тільки несуперечатьодин одному,але і взаємозалежні.

РезолюціяГенеральноїАсамблеї ООН49/148, озаглавлена«Всесвітняреалізаціяправа народівна самовизначення»,говорить: «ГенеральнаАсамблея ООН.підкреслюєважливістьвсесвітньоїреалізаціїправ народівна самовизначеннядля ефективноїгарантії іздійсненняправ людини»[20, 175].

Тепер давайтеперейдемо допитання проміжнародністандарти вобласті правлюдини. Повиннасказати, що цейтермін упершез'явився в пресі,причому з'явивсявін на Заході.Узагалі ж, маютьсяна увазі міжнародно-правовізобов’язаннядержав в областіправ людини.Адже правалюдини як такіне існують наміждержавномурівні. Державанадає своїмгромадянамі особам, щознаходятьсяна його територіївизначені праваі свободи, ідержави несутьосновну відповідальністьза те, щоб вонибули забезпеченіналежним чином.От тому довгийчас існуваладумка, що термінміжнароднийзахист правлюдини не дужевдала, що наміждержавномурівні здійснюєтьсясприяння повазідо прав людини,заохоченняповаги до правлюдини. Заразвід такогопідходу практичновідмовилися.Тому, що, усе-таки,міжнароднийзахист правлюдини існує.Є визначеніміжнароднімеханізми, щоз більшим чименшим ступенемефективностізахищають правалюдини наміждержавномурівні. От приклад,усім добревідомий: ЄвропейськийСуд по правахлюдини, що найчастішев нас у газетахназиваютьСтрасбурзькимсудом. Він дійснорозташованийу Страсбурзі.Раніш була іЄвропейськаКомісія з правлюдини. Алезараз, у зв'язкуз тим, що набравсили 11 протоколдо ЄвропейськоїКонвенції прозахист правлюдини й основнихволь 1950 рокуструктураєвропейськогоправозахисногомеханізмузмінився. Залишивсятільки Суд, іВи маєте правопри дотриманнівизначеною,установленоюКонвенцієюумов, скаржитисяв цей Суд. Існуютьдані, що вже неменш 2000 скаргіз боку громадянколишньогоСоюзу очікуютьрозгляду вСтрасбурзькомусуді. Цьогоможна булоочікувати.Однією з умовприйнятностіскарги в цейСуд є вичерпаннямісцевих, внутрішніхкоштів правовогозахисту. У насу правоохороннихорганах булапоширено однадивна думка.Допустимо,після Вашогозвертання всуд перша інстанціяВам відмовила,потім касаційнаінстанціявідмовила, апотім Вам нібитопотрібно булопройти, на думкучиновників,наглядовіінстанції. Іот поки це всене пройдено,вважати, щовнутрішні коштиправовогозахисту вичерпані,не можна. Однак,є прецедентнапрактикаЄвропейськогоСуду. Суд зовсімнедавно вирішив,що відхиленняскарги на касаційномурівні розглядаєтьсяяк вичерпаннявнутрішніхкоштів правовогозахисту. І якщоВами пройденодві інстанції(суд першоїінстанції ікасаційнаінстанція), теВи можете звернутисяв ЄвропейськийСуд по правахлюдини [21, 34].

Повертаючидо міжнароднихстандартівв області правлюдини, необхідносказати, щоіноді висловлюютьдумку, що ірекомендаціїтеж є деякоюмірою міжнароднимистандартамив області правлюдини. Я думаю,що це чи невірнонеточно. Справав тім, що рекомендаціїнікого незобов'язуютьюридично, астандарт припускаєнеобхідністьйого дотримання.Краще говоритипро стандарти,а не про універсальновизнані правалюдини - інодітаке вираженнязустрічаєтьсяв міжнароднихдокументах.Справа в тім,що міжнароднийстандарт вобласті правлюдини не завждиможе бути присвяченийконкретномузобов'язанню,представитияке-небудь чиправо волю,наприкладзобов'язаннюзабезпечитиволю слова. Вінможе бути присвяченийі зобов'язаннюне допускатиякихось порушеньправ людини.Допустимо, неприбігати докатувань абодо жорстокогочи принижуючомудостоїнстволюдини поводженню[22, 7].

Де міжнародністандарти вобласті правлюдини знаходятьвисвітлення,у яких міжнароднихактах, документах?Можна розділитиці стандартина універсальні,загальновизнаніі регіональні.Деякі з цихстандартівзараз визнаютьсяпрактичновсіма, незалежновід участі тієїчи іншої державив якому абоміжнародномудоговорі. Іншіж визнаютьсяна рівні визначеногорегіону. Регіональністандартиможуть збігатисяз універсальними,але, як показуєпрактика, регіональністандартизвичайно йдутьдалі універсальних.Природно, урамках тогочи іншого регіонує якісь своїособливості,що дозволяютьце зробити,інакше не булоби змістувстановлюватиякісь регіональністандарти, австановлюватистандарти нижчеуніверсальногорівня теж неможна, це будевже порушеннямзагальновизнанихстандартів.Наприклад,Європейськеправо правлюдини - сукупністьрегіональнихстандартів.

Якщо говоритипро проблемизахисту правнаціональнихі етнічнихменшин утретєвони заюшилихвилею на політичнуарену Європи,після Другоїсвітової війни.Першу хвилювикликалоутвореннянаціональнихдержав до іпісля першоїсвітової війни,другу — мирнідоговори, залученнядо колективноївідповідальності,переробкаграниць післядругої світовоївійни.

Захист меншостей:міжнароднечи право внутрішнєправо? Між тими,хто займаєтьсяпроблемоюзахисту прав,дуже великірозбіжностів оцінці того,яких юридичнихкоштів вимагаєздійсненняі захист правнаціональнихі етнічнихменшин. Маютьмісце дві крайніточки зору. Поодній з них,потрібно установитиміжнародністандарти іжадати відкожної (європейської)країни їхньоговиконання.Відповіднодо іншої, врегулюванняправ національнихменшостей єсправою винятковотієї держави,на територіїякого вонипроживають,і повинноздійснюватисяна основівнутрішньогоправа.

Прихильникипершої точкизору аргументуютьтим, що праваменшостейвідносятьсядо числа основнихправ людиниі, як такі, повиннізахищатисяміжнароднимистандартами(як це робитьримську угодуЕС про основніправа і волілюдини від 1950року). Інша жсторона посилаєтьсяна те, що положеннянаціональнихменшин у різнихкраїнах (якщоці меншостівзагалі піддаютьсявизначенню)настількинеоднаково,що не коштує,та й неможливовиробити наміжнародномурівні якусьєдину системуправил [23, 27].

Обидві ціточки зорумістять у собічастку реальності.Права меншостей— принаймніна сьогоднішнійдень — дійсностали частиноюправ людини.У той же час утій чи іншійдержаві здійсненняі захист правнаціональнихменшостейможливі тількив рамках внутрішньоїправової системиданої держави,у тісній згодіз нею.

Чи рано пізнонеминуче будепотрібно прийняттятакого міжнародногодокумента, що,з одного боку,загалом сформулювавби основніправа національнихменшин, а з іншогобоку, уповноваживби міжнароднийфорум (наприклад,Європейськийсуд по правахлюдини) визначати,чи відповідаєвнутрішняправотворчість(законодавство)і правозастосуванняокремих, щопідписалидокумент державнеобхіднимвимогам [24, 89].

Однак доти,поки міжнароднідокументи позахисту меншостейносять рекомендаційнийхарактер, дляменшостейнайважливішимі визначальноїє внутрішнєзаконодавствоокремих країн,а ще більш —практикаправозастосування.Ще в період міждвома світовимивійнами досвідпоказав, щонавіть самівиразні юридичнікошти не багатокоштують, якщона практицідана країнапо суті справирегулярновідходить відних.

Кожна окремадержава повиннасаме (разом ізпроживаючимина його територіїменшинами)шукати і знайтиті кошти і форми,що належнимобразом гарантуютьправа, сформульованів європейськихнормах, і гармоніюютьіз традиціямиі внутрішнімправом, враховуютькультурно-історичніособливостіданої державиі регіону.


ВИСНОВКИ


Підводячипідсумки проведеногодослідженняхочеться зазначитите, що врегулюванняпитань реалізаціїправ національнихменшостей і,у першу чергу,такої основноїнорми як правонацій на самовизначеннядедалі займаєвсе важливішемісце середнайважливішихпроблем сучасності.З огляду начисленні збройніконфлікти, щовиникли на нивібажання національнихменшин у складібагатонаціональнихдержав відокремитисьі створитисамостійнінезалежнідержави такимчином реалізувавшисвоє право насамовизначення.

З огляду наце, можна зазначити,що важливезначення вплані врегулюванняконфліктівмають теоретичніположення, щостосуютьсяпринципу праванацій на самовизначення.Є думка, щосамовизначення- це колективнеправо, що єнеобхідноюпередумовоюздійсненняіндивідуальнихправ людини.Без права насамовизначенняне має змістуговорити і процивільний, іполітичнихправах. Однак,сучасне міжнароднеправо не міститьчітких правовихгарантій захиступрава на самовизначення,і Міжнароднийсуд у рішенніконкретнихсправ завждинамагаєтьсявиходити зконкретнихумов, політичнихінтересів ірозміщеннясил. При цьомуконкретнеправове трактуванняправа на самовизначеннянайчастішевиглядає по-різному.

У зв'язку зцим не можнане погодитисяз тим, що колективніправа в сучасномуміжнародномуправі маютьочевиднийдвозначнийстатус. Такаситуація дійсновиглядає більшніж дивною,якщо врахувати,що колективній індивідуальніправа нероздільніу своїй сутності.Тому що індивідуумичастково визначаютьсяяк члени тієїчи іншої спільності-групи,то міжнароднеправо повиннетак чи інакшевраховуватиі вважатисяз груповимиправами, оскількиз погляду праване має значеннячи індивідуальноколективнолюди виступаютьу захист своїхосновних свобод.

Одним з виходівіз ситуації,що склаласяє розробка таприйняттяєдиного міжнародногокодифікованогонормативно-правовогоакту, де б буливизначеніосновні засади колективнихправ, механізмїх реалізаціїна міжнародномута внутрідержавномурівні, способизахисту порушенихправ національнихта етнічнихменшин, зновтаки на міжнародномута внутрідержавномурівні. Але прийняттявказаного актуна міжнародномурівні не доситьдля його належної„роботи”. Аналогічніакти слід прийнятикожній державіна підставіцього міжнародногоакту, які бирегулюваликонкретнівідносини міжнаціональнимименшинами натериторіїконкретноїдержави.


ПЕРЕЛІКПОСИЛАНЬ


1.РенанЭ. Что такоенация. - Санкт-Петербург:Витязь, 1898. - 347 с.

2. Словарьправ человекаи народов. –М.: 1993. - 260 с.

3.Общая теорияправ человека.Под ред. ЛукашевойЕ.А. - М.: 1996. - 469 с.

4.Права человека:Сб. междунар.договоров.Универсальныедоговоры. - Нью-Йорки Женева: ООН,1994. - 552 с.

5.Права человека:Сб. междунар.договоров.Универсальныедоговоры. - Нью-Йорки Женева: ООН,1994. – 552 с.

6.НерсесянцВ. С. Права человекав историиполитическойи правовоймысли // Правачеловека вистории человечестваи в современноммире. - М.: Про-спект,1989. – 146 с.

7. Сенезе С.Права человекаи право народов:два различныхвидения? // Ми-роваяэкономика имеждународныеотношения.-1990.- № 2.- 119 с.

8.Козинг А.Нация в историии современности:Исследованиев связи систо-рико-материалистическойтеорией нации.- М.: Прогресс,1979.- 249 с.

9.СоколовскийС.В. Самоопределениеи проблемыменьшинств:международ-но-правовыеаспекты // Расыи народы. - М.:1997.- 97 с.

10.НагенгастК. Права человекаи защита меньшинств:этничность,гражданст-во,национализми государство(Этничностьи власть вполиэтничныхгосу-дарствах:Материалымеждународнойконференции1993 года.). - М.: Наука,1994. - 299 с.

11.Права человека.Изложениефактов № 9: Правакоренных народов.-Женева, 1990. – 125 с.

12.Права человека.Изложениефактов № 9: Правакоренных народов.-Женева, 1990. – 81 с.

13.Права человека.Изложениефактов № 9: Правакоренных народов-Женева, 1990. – 81 с.

14.Ханнум Х.Пределы государственногосуверенитетаи мажоритарногоправ-ления:меньшинства,коренные народыи их право наавтономию //Расы и народы.- М.: 1997. – 143 с.

15.Права человека:Сб. междунар.договоров.Универсальныедоговоры. - Нью-Йорки Женева: ООН,1994.-320 с.

16.Международноесотрудничествов области правчеловека: Документыи ма-териалы.- М.: 1993. – 270 с.

17.Международноесотрудничествов области правчеловека: Документыи ма-териалы.- М.: 1996.- 440 с.

18.Право народовна самоопределение:идея и воплощение.- М.: Звенья, 1997. - 314с.

19.АбашидзеА.Х. Национальныеменьшинстваи право насамоопределение(международно-правовыепроблемы) //Этнографическоеобозрение.-1995. - № 2. – 158 с.

20.МюллерсонР. А. Права человека:идеи, нормы,реальность.- М.: Проспект,1991. – 289 с.

21.МюллерсонР. А. Права человека:идеи, нормы,реальность.- М.: Проспект,1991. – 289 с.

22.Всеобщаядекларацииправ человека// Действующеемеждународноеправо. - М.: 1996.- 219 с.

23.Там же. С. 54.

24.Там же. С. 23.


Додаток А


Класифікаціятермінів тапонять, щовідносятьсядо прав людини


А. Історичнікатегорії:

1. Цивільніі політичніправа

2. Економічні,соціальні ікультурні права

3. Гуманітарнеправо і правалюдини в умовахзбройних конфліктів

4. Права, щоформуютьсячи нові правалюдини

Б. Категоріїлюдей, на якихпоширюютьсяособливі права:

1. Громадяни

2. Жінки

3. Діти

4. Іноземці

5. Біженці

6. Особи безгромадянства

7. Особи найманоїпраці, включаючиемігрантіві членів їхніхродин

8. Душевнохворій інваліди

9. Особи, підданізатримці, арештуабо ув'язненню

10. Жертви порушеньправ людини

В. Колективніправа:

1. Свобода зборів

2. Свободаасоціацій

3. Свободипрофесійнихсоюзів

4. Права народів:

(а) право наіснування

(б) право насвободу визначеннясвого політичногостатусу, свободуекономічного,соціальногоі культурногорозвитку

(в) право вільноговикористанняприроднихбагатств іресурсів

(г) право намир і безпеку

(д) право нарозвиток

(е) право насприятливенавколишнєсередовище,необхідну длярозвитку

5. Права туземногонаселення

6. Права етнічних,мовних, релігійнихі національнихменшостей

Г. Індивідуальніправа (всіх ікожного):

1. на життя

2. на гідність

3. на рівністьперед закономі рівним захистомза законом

4. на рівністьправ чоловіківі жінок

5. на рівністьперед законом

6. на збереженняі відновленняідентичностіособистостілюдини, включаючинаціональнуприналежність,ім'я і сімейнізв'язки (дитина)

7. на свободу

8. на особистубезпеку

9. на повагудо фізичних,розумових іморальнихнедоліків

10. на ефективний,простий і швидкийзахист у суді,трибуналі чибудь-якомуіншому органівлади у випадкупорушень правлюдини

11. на справедливийі відкритийрозгляд справинезалежнимі безстороннімзаконним судому розумнийтермін

12. на презумпціюневинності

13. на своєчаснеі докладнеінформуванняпро суть і причинивисунутихобвинувачень

14. на достатнійчас і умови дляпідготовкидо захисту —самому чи задопомогоюадвоката посвоєму виборі,на безкоштовнийпереклад, якщовиробництвов суді ведетьсямовою, якогоне знає обвинувачуваний

15. на повідомленняпро причиниарешту безпосередньопри арешті, нанегайну доставкув суд, правостати передсудом у розумнийтермін чи бутизвільненим,на судовийрозгляд, у ходіякого суд повиннийприйняти рішенняпро законністьзатримки абопро звільненняз-під варти

16. на ознайомленняз показаннямисвідків протинього/її і наодержанняпоказань свідківу його/її користь,а також ознайомленняз ними

17. на переглядвироку вищестоящоюсудовою інстанцією

18. на відшкодуваннязбитку у випадкудопущеннясудової помилки

19. на відшкодуваннязбитку у випадкунезаконноїчи затримкиарешту

20. на волюпересуванняі вибір місцяпроживанняв межах територіїдержави

21. на виїздіз країни, включаючисвою власну,і поверненняу свою країну

22. шукати притулкув інших країнахі одержуватийого

23. право дитинина захист ізбоку родини,суспільстваі держави

24. на спеціальнийзахист матерідо і після народженнядитини

25. на захистродини суспільствомі державою

26. на вільнийвступ у шлюбпо обопільнійзгоді

27. на власність

28. на адекватнийрівень життя

29. на медичнудопомогу

30. на забезпеченняу випадку безробіття,хвороби, інвалідності,удівства, настан-нячи старостівтрати коштівдо існування,а також на соціальнезабезпечення

31. на утворення;утворенняповинне бутиспрямованена вихованняповаги до правлюдини

32. на роботу

33. на страйки

34. на справедливіі сприятливіумови праці

35. на справедливуоплату праці

36. на відпочинокі дозвілля

37. на утворенняасоціацій іпрофспілокі членство вних

38. на участьу керуваннікраїною, наголосуванняі право бутиобраним шляхомрівного і таємногоголосування,право доступудо державноїслужби

39. на вільнуучасть у культурномужитті суспільства

40. на захистматеріальнихі моральнихінтересів, щоє результатомнаукових,літературнихчи художніхпраць, авторомяких він є

41. на розвиток

42. на здоровенавколишнєсередовище

Д. Право назахист від:

1. геноциду

2. будь-якоїпропагандивійни, національної,расової чирелігійноїворожнечі

3. самочинногопозбавленняжиття (у томучислі колективнихстрат)

4. позбавленняжиття за законом(страта)

5. катуваньі іншого жорстокого,нелюдськогоі принижуючогодостоїнствочи звертанняпокарання

6. насильницькогозникнення

7. самочинногоі незаконноговтручання вособисте життя,сімейні справи,вторгненняв чи будинокпорушеннятаємниці листування

8. незаконнихобвинувачень,що торкаютьсячесть і репутацію

9. висновкуу в'язницю зачи борги напідставі нездатностівиконати зобов'язанняза контрактом

10. визнаннявинним за актбездіяльності,що не було злочиному момент здійснення

11. незаконноїчи самочинноїзатримки, чиарешту тюремногоув'язнення

12. обов'язкусвідчити протисебе і визнаватисвою провину

13. судна іпокарання зазлочин, за якелюдина вже булазасуджена

14. незаконноїчи самочинноївисилки, чипосиланнявидачі

15. рабства,фортечноїзалежностіі подібної їмдіям

16. насильницькоїчи обов'язковоїпраці

17. апартеїду

18. будь-якихформ дискримінаціїі сегрегації

19. зазіханьна основніправа і волі,дію яких державане може чивідстрочитискасувати ніпри яких обставинах,відповіднодо ратифікованогоїм міжнароднимичи договорамиКонституцією

20. позбавленняправових гарантій,що захищаютьосновні праваі волі, таких,як habeas corpus (обов'язковістьприводу затриманогов суд), amparo (документна володінняземлею, дійснийдо присудженнятитулу володіння)і інші коштисудового захисту

21. голоду інедоїдання

Е. Свободи:

1. свободидумки, волявираження, воляпошуку, одержанняі передачіінформаціїй ідей

2. свободимирних зборіві асоціацій

3. свободадумки, совісті,переконаньі віросповідання


Додаток А


Терміни іпоняття, щовідносятьсядо прав людини

А. Історичнікатегорії:

1. Цивільніі політичніправа

2. Економічні,соціальні ікультурні права

3. Гуманітарнеправо і правалюдини в умовахзбройних конфліктів

4. Права, щоформуютьсячи нові правалюдини

Б. Категоріїлюдей, на якихпоширюютьсяособливі права:

1. Громадяни

2. Жінки

3. Діти

4. Іноземці

5. Біженці

6. Особи безгромадянства

7. Особи найманоїпраці, включаючиемігрантіві членів їхніхродин

8. Душевнохворій інваліди

9. Особи, підданізатримці, арештуабо ув'язненню

10. Жертви порушеньправ людини

В. Колективніправа:

1. Свобода зборів

2. Свободаасоціацій

3. Свободипрофесійнихсоюзів

4. Права народів:

(а) право наіснування

(б) право насвободу визначеннясвого політичногостатусу, свободуекономічного,соціальногоі культурногорозвитку

(в) право вільноговикористанняприроднихбагатств іресурсів

(г) право намир і безпеку

(д) право нарозвиток

(е) право насприятливенавколишнєсередовище,необхідну длярозвитку

5. Права тубільногонаселення

6. Права етнічних,мовних, релігійнихі національнихменшостей

М. Індивідуальніправа (всіх ікожного):

1. на життя

2. на гідність

3. на рівністьперед закономі рівним захистомза законом

4. на рівністьправ чоловіківі жінок

5. на рівністьперед законом

6. на збереженняі відновленняідентичностіособистостілюдини, включаючинаціональнуприналежність,ім'я і сімейнізв'язки (дитина)

7. на свободу

8. на особистубезпеку

9. на повагудо фізичних,розумових іморальнихнедоліків

10. на ефективний,простий і швидкийзахист у суді,трибуналі чибудь-якомуіншому органівлади у випадкупорушень правлюдини

11. на справедливийі відкритийрозгляд справинезалежнимі безстороннімзаконним судому розумнийтермін

12. на презумпціюневинності

13. на своєчаснеі докладнеінформуванняпро суть і причинивисунутихобвинувачень

14. на достатнійчас і умови дляпідготовкидо захисту —самому чи задопомогоюадвоката посвоєму виборі,на безкоштовнийпереклад, якщовиробництвов суді ведетьсямовою, якогоне знає обвинувачуваний

15. на повідомленняпро причиниарешту безпосередньопри арешті, нанегайну доставкув суд, правостати передсудом у розумнийтермін чи бутизвільненим,на судовийрозгляд, у ходіякого суд повиннийприйняти рішенняпро законністьзатримки абопро звільненняз-під варти

16. на ознайомленняз показаннямисвідків протинього/її і наодержанняпоказань свідківу його/її користь,а також ознайомленняз ними

17. на переглядвироку вищестоящоюсудовою інстанцією

18. на відшкодуваннязбитку у випадкудопущеннясудової помилки

19. на відшкодуваннязбитку у випадкунезаконноїчи затримкиарешту

20. на волюпересуванняі вибір місцяпроживанняв межах територіїдержави

21. на виїздіз країни, включаючисвою власну,і поверненняу свою країну

22. шукати притулкув інших країнахі одержуватийого

23. право дитинина захист ізбоку родини,суспільстваі держави

24. на спеціальнийзахист матерідо і після народженнядитини

25. на захистродини суспільствомі державою

26. на вільнийвступ у шлюбпо обопільнійзгоді

27. на власність

28. на адекватнийрівень життя

29. на медичнудопомогу

30. на забезпеченняу випадку безробіття,хвороби, інвалідності,удівства, настаннячи старостівтрати коштівдо існування,а також на соціальнезабезпечення

31. на утворення;утворенняповинне бутиспрямованена вихованняповаги до правлюдини

32. на роботу

33. на страйки

34. на справедливіі сприятливіумови праці

35. на справедливуоплату праці

36. на відпочинокі дозвілля

37. на утворенняасоціацій іпрофспілокі членство вних

38. на участьу керуваннікраїною, наголосуванняі право бутиобраним шляхомрівного і таємногоголосування,право доступудо державноїслужби

39. на вільнуучасть у культурномужитті суспільства

40. на захистматеріальнихі моральнихінтересів, щоє результатомнаукових,літературнихчи художніхпраць, авторомяких він є

41. на розвиток

42. на здоровенавколишнєсередовище


Д. Право назахист від:

1. геноциду

2. будь-якоїпропагандивійни, національної,расової чирелігійноїворожнечі

3. самочинногопозбавленняжиття (у томучислі колективнихстрат)

4. позбавленняжиття за законом(страта)

5. катуваньі іншого жорстокого,нелюдськогоі принижуючогодостоїнствочи звертанняпокарання

6. насильницькогозникнення

7. самочинногоі незаконноговтручання вособисте життя,сімейні справи,вторгненняв чи будинокпорушеннятаємниці листування

8. незаконнихобвинувачень,що торкаютьсячесть і репутацію

9. висновкуу в'язницю зачи борги напідставі нездатностівиконати зобов'язанняза контрактом

10. визнаннявинним за актбездіяльності,що не було злочиному момент здійснення

11. незаконноїчи самочинноїзатримки, чиарешту тюремногоув'язнення

12. обов'язкусвідчити протисебе і визнаватисвою провину

13. судна іпокарання зазлочин, за якелюдина вже булазасуджена

14. незаконноїчи самочинноївисилки, чипосиланнявидачі

15. рабства,фортечноїзалежностіі подібної їмдіям

16. насильницькоїчи обов'язковоїпраці

17. апартеїду

18. будь-якихформ дискримінаціїі сегрегації

19. зазіханьна основніправа і волі,дію яких державане може чивідстрочитискасувати ніпри яких обставинах,відповіднодо ратифікованогоїм міжнароднимичи договорамиКонституцією

20. позбавленняправових гарантій,що захищаютьосновні праваі волі, таких,як habeas corpus (обов'язковістьприводу затриманогов суд), amparo (документна володінняземлею, дійснийдо присудженнятитулу володіння)і інші коштисудового захисту

21. голоду інедоїдання

Е. Свободи:

1. свободидумки, волявираження, воляпошуку, одержанняі передачіінформаціїй ідей

2. свободимирних зборіві асоціацій

3. свободадумки, совісті,переконаньі віросповідання


ЗМІСТ


Вступ.....................................................................................................................……..5

1 Загальніположення проправанації..........................................................….…….7

1.1 Поняття та підходи щодокваліфікаціїправ нації.....................................……7

1.2 Співвідношенняіндивідуальнихта колективнихправ людини.................…..13

2 Характеристикаокремих правнації .............................................................……18

2.1 Зміст праванародів насамовизначення.......................................................…..18

2.2 Права коріннихнародів..................................................................................…..22

2.3 Про праважінок...............................................................................................…..25

3 Юридичнезабезпеченняправ нації...................................................................….28

Висновок..................................................................................................................….34

Перелікпосилань ...................................................................................................….36

Додаток А....................................................................................................…………38


Перелікпосилань


  1. АбашидзеА.Х. Национальныеменьшинстваи право насамоопределение(международно-правовыепроблемы) //Этнографическоеобозрение.1995. № 2. С. 149-158.

  2. Геллнер Э.Нации и национализм.М.: Прогресс,1991.

  3. Козинг А.Нация в историии современности:Исследованиев связи систорико-материалистическойтеорией нации.М.: Прогресс,1979.

  4. НагенгастК. Права человекаи защита меньшинств:этничность,гражданство,национализми государство// Этничностьи власть вполиэтничныхгосударствах:Материалымеждународнойконференции.1993 г. М.: Наука, 1994.С. 177-199.

  5. Право народовна самоопределение:идея и воплощение.М.: Звенья, 1997.

  6. Ренан Э. Чтотакое нация.Санкт-Петербург,1898.

  7. Сенезе С.Права человекаи право народов:два различныхвидения? // Мироваяэкономика имеждународныеотношения.1990. № 2.

  8. Словарь правчеловека инародов. М., 1993.

  9. СоколовскийС.В. Самоопределениеи проблемыменьшинств:международно-правовыеаспекты // Расыи народы. Т. 24. М.,1997. С. 81-97.

  10. Ханнум Х.Пределы государственногосуверенитетаи мажоритарногоправления:меньшинства,коренные народыи их право наавтономию //Расы и народы.Т. 24.М., 1997. С. 61-81

  11. Права человека.Изложениефактов № 9: Правакоренных народов.-Женева, 1990; ДокументOOHE/CN. 4/Sub. 2/АС. 4/1994/1 /Add. 1.

  12. Права человека.Изложениефактов № 9: Правакоренных народов-Женева, 1990.

  13. Правачеловека: Сб.междунар. договоров.Т. 1.4.11. Универсальныедоговоры. - Нью-Йорки Женева: ООН,1994.-С.552.

  14. Правачеловека. Изложениефактов № 9: Правакоренных народов.-Женева, 1990. - С.З.

  15. Правачеловека: Сб.междунар. договоров.Т. 1.4.1. Универсальныедоговоры. - Нью-Йорки Женева: ООН,1994.-С.9, 23.

  16. Права человека:Сб. междунар.договоров.T.I, 4.11. Универсальныедоговоры. - Нью-Йорки Женева: ООН,1994.

  17. НерсесянцВ. С. Права человекав историиполитическойи правовоймысли // Правачеловека вистории человечестваи в современноммире. М., 1989. С. 25.

  18. Общая теорияправ человека/ Под ред. Е. А.Лукашевой. М.,1996. С. 69.

  19. Международноесотрудничествов области правчеловека: Документыи материалы.М., 1993. С. 7.

  20. Общая теорияправ человека.С. 9.

  21. Международноесотрудничествов области правчеловека. С.84.

  22. МюллерсонР. А. Права человека:идеи, нормы,реальность.М., 1991. С. 27.

  23. Текст Всеобщейдекларацииправ человека// Действующеемеждународноеправо. Т. 2. М., 1996. С.5—8.

  24. Там же. С. 53.

  25. Там же. С. 54.

  26. Международноесотрудничествов области правчеловека: Документыи материалы.С. 296, 300.


РЕФЕРАТ


Пояснювальназаписка: роботавиконана на37 сторінках.При написанніроботи використано 37 джерел, в роботі24 посилання.

Актуальністьтеми: в зв'язкуз відсутністюмеханізмуреалізаціїправ національнихменшин і, у першучергу, такоїосновної нормияк право наційна самовизначення,великою кількістюзбройних конфліктів,що виникаютьна цій нивітема представляє,безсумнівно,великий інтересяк для вченихта юристів-практиків,що спеціалізуютьсяна теорії державита права йміжнародномуправі, так ідля практичноговикористанняцілого рядуїї положеньдля рішенняконкретнихполітичнихпроблем і, упершу чергу,проблеми врегулюванняконфліктнихситуацій.

Об’єкт дослідження:права нації,погляди щодокласифікаціїта юридичнезабезпеченняреалізаціїправ нації,поняття меншин,корінних народів,індивідуальніта колективніправа, титульнанація, правалюдини та ін.

Метою написанняє проведеннядослідженнятеоретико-правовихнорм та принципів,реалізаціяправа національнихменшин, у першучергу такоїосновної норми,як право націїна самовизначення.

Методи дослідження:історично-порівняльнийаналіз, синтез,метод аналогії.

Поняття:НАЦІЯ, ПРАВАНАЦІЇ, ПРАВАЛЮДИНИ, ІНДИВІДУАЛЬНІПРАВА, КОЛЕКТИВНІПРАВА, ТИТУЛЬНАНАЦІЯ, КОРІННІНАРОДИ.