Смекни!
smekni.com

Економічна сутність необоротних матеріальних активів (стр. 1 из 8)

Вступ

Предметом дослідження даної курсової роботи є методика обліку необоротних активів на підприємстві.

Необоротні (необігові) господарські засоби (активи) підприємства - це сукупність його майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності. У практиці бухгалтерського обліку до них належать господарські засоби з тривалістю використання понад рік.

До складу необоротних (довгострокових) господарських засобів підприємства відносять:

– основні засоби;

– нематеріальні активи;

– капітальні інвестиції;

– довгострокові фінансові вкладення (інвестиції);

– довгострокову дебіторську заборгованість;

– інші довгострокові активи (музейні експонати, бібліотечні фонди, МШП із тривалістю використання понад рік, природні ресурси тощо).

Підвищення ефективності використання необоротних активів підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку і це підтверджує актуальність обраної теми курсової роботи.

Значну частку у складі необоротних активів підприємств, як правило, займають основні засоби підприємства. Від їх якості, вартості, технічного рівня, ефективності використання багато в чому залежать кінцеві результати діяльності підприємства: випуск послуг, їх собівартість, прибуток, рентабельність, стійкість фінансового становища.

Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих засобів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих засобів. Поліпшити структуру основних ви­робничих засобів можна за рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування.

Необхідність оновлення необоротних активів підприємства за рин­кових відносин визначається передовсім конкуренцією товарови­робників. Саме конкуренція спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних виробничих засобів з метою на­громадження фінансових ресурсів для наступного вкладання засобів у придбання більш прогресивного устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення основних виробничих засобів.

Важливе значення у збереженні основних засобів та контролю за ефективністю їх використання мають чітко організовані обліково-аналітичні та контрольні функції підприємства.

Мета курсової роботи полягає в розробці основних методичних принципів організації обліку необоротних активів на підприємстві.

Для досягнення наміченої мети в роботі поставлені і вирішені наступні завдання:

- визначена сутність необоротних активів підприємства та їх класифікація;

- досліджені теоретико-методологічні основи документування та обліку необоротних активів;

- надана характеристика рахунків з обліку основних засобів та інших необоротних матеріальних активів;

- досліджене облікове відображення операцій з руху основних засобів та інших необоротних матеріальних активів;

- досліджений порядок відображення інформації про необоротні матеріальні активи у фінансовій звітності;

- визначені шляхи удосконалення обліку необоротних матеріальних активів.


1. Економічна сутність необоротних матеріальних активів

1.1 Економічна сутність та класифікація необоротних матеріальних активів

Підприємство має у своєму розпорядженні численні і різноманітні засоби, які забезпечують і складають основу фінансово-господарської діяльності підприємства. Для управління діяльністю підприємства необхідно знати, які господарські засоби воно має, де ці засоби розміщені і для чого призначені. Для цього використовується класифікація активів підприємства.

Основними напрямами класифікації активів є такі:

- за характером участі у господарському процесі;

- за формами функціонування;

- за функціональною роллю у процесі відтворення;

- за ступенем ліквідності.

З метою вірного розподілу витрат на виробництво, аналізу використання, основні засоби об’єднують (групують) в однорідні групи за певними ознаками (критеріями). Об’єднання (групування) основних фондів в однорідні за певними ознаками (критеріями) групи називається їх класифікацією.

Виробничі фонди класифікують також по галузям промисловості чи сільського господарства.

В залежності від того, кому фонди належать – вони поділяються на власні і позичені. По характеру використання в процесі виробництва – на діючі і не діючі.

В залежності від того мають чи не мають натуральної форми, вони поділяються на інвентарні та неінвентарні. До інвентарних відносять ті, які мають натуральну форму і їх можна обміряти, зважити, підрахувати в натурі. До неінвентарних відносять капітальні вкладення в земельні, лісні, водні ресурси (крім споруд).

З класифікацією фондів тісно пов’язане поняття інвентарного об’єкту, який являє собою складову частину групувального підрозділу і є обліковою одиницею основних засобів. Інвентарний об’єкт – закінчений пристрій, окремий предмет з усіма належними до нього пристосуваннями або відокремлений комплекс, що складається з конструктивно об’єднаних предметів, які складають єдине ціле і орієнтований на виконання заразом однієї загальної господарської функції. Загальна класифікація основних фондів наведена на рисунку 1.1.

Основні фонди

Невиробничі
Виробничі

Промисловість Сільськегосподарство Торгівля Житлове господарство Комунальне господарство Охорона здоров’я Іт.д.

Рис. 1.1. Класифікація основних фондів

Класифікація за характером участі у господарському процесі поділяє активи на необоротні та оборотні.

Поділ активів на основні (необоротні) й оборотні прийшло в практику бухгалтерського обліку з економіки через судову сферу наприкінці XIX-го або початку XX-го ст. Вперше зазначені терміни з'явилися в Англії, у судових звітах, попавши туди з економічної літератури того часу. Пізніше в декількох судових справах також торкалися методів оцінки фіксованих (необоротних) і оборотних активів. Варто також відзначити, що одна з основних вигод, яка спонукала економістів та бухгалтерів того часу на поділ активів на основні й оборотні складається в можливості оцінки на підставі цього ліквідності господарюючого суб'єкта.

Необоротні (необігові) господарські засоби (активи) підприємства - це сукупність його майнових цінностей, які багаторазово беруть участь у процесі його господарської діяльності. У практиці бухгалтерського обліку до них належать господарські засоби з тривалістю використання понад рік.

До складу необоротних (довгострокових) господарських засобів підприємства відносять:

– основні засоби;

– нематеріальні активи;

– капітальні інвестиції;

– довгострокові фінансові вкладення (інвестиції);

– довгострокову дебіторську заборгованість;

– інші довгострокові активи (музейні експонати, бібліотечні фонди, МШП із тривалістю використання понад рік, природні ресурси тощо).

Оборотні (обігові) засоби - це сукупність майнових цінностей підприємства, які обслуговують поточну господарську діяльність підприємства і котрі повністю споживаються протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу. В практиці бухгалтерського обліку до оборотних активів належать майнові цінності всіх видів із терміном використання до року. Основними елементами оборотних засобів є товарно-матеріальні цінності, запаси у виробництві, готова продукція, поточна дебіторська заборгованість, грошові кошти на рахунках у банках і в касі.

За функціональною роллю у процесі відтворення господарські засоби підприємства поділяють на такі групи:

- засоби у сфері виробництва;

- невиробничі засоби;

- засоби у сфері обігу;

- вилучені засоби.

До виробничих засобів належать засоби підприємства, які беруть безпосередню участь у процесі виготовлення продукції чи надання послуг. Це виробничі будівлі та споруди, машини та механізми, транспорт, сировина, матеріали, паливо, незавершене виробництво тощо.