регистрация / вход

Сертифікація продукції машинобудування

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ХПІ» ЗАТВЕРДЖУЮ Завідувач кафедри ІВТС xxxxxxxxx (ініціали та прізвище) (підпис, дата)

НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ХПІ»

ЗАТВЕРДЖУЮ

Завідувач кафедри ІВТС

__xxxxxxxxx

(ініціали та прізвище)

________________________

(підпис, дата)

ЗВІТ

ДО ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ

СЕРТИФІКАЦІЯ ПРОДУКЦІЇ МАШИНОБУДУВАННЯ

Виконавець ____________ _xxxxxxxxxx

Керівник ДР ____________ _xxxxxxxxxx.

(підпис) (ініціали та прізвище)

Консультанти за розділами

Економічне обґрунтування _____________

xxxxxxx

Охорона праці і

навколишнього середовища _____________

xxxxxxxxx

Нормоконтроль _____________

(підпис)

xxxxxxxxxx


ЗМІСТ

Вступ

1. Огляд існуючих систем сертифікації

1.1. Міжнародні системи сертифікації

1.2. Система сертифікації УкрСЕПРО

1.3. Технічне регулювання в Україні

1.4. Впровадження СУЯ

2. Розробка та впровадження системи управління якості на підприємстві

2.1. Етапи впровадження СУЯ

2.2. Порядок проведення сертифікації СУЯ

3. Загальні технічні вимоги до продукції і методів

3.1. Технічні вимоги

3.2. Правила приймання

3.4. Методи випробування

4. Статистична обробка результатів прямих багатократних вимірювань при сертифікаційних випробуваннях елеваторів

5. Охорона праці

5.1. Загальні питання охорони праці

5.2. Промислова санітарія

5.3. Виробниче освітлення

5.4. Пожежна безпека

6. Техніко-економічне обґрунтування сертифікації продукції машинобудування

6.1. Мети і призначення

6.2. Розрахунок собівартості і ціни виробу

6.3. Економічна ефективність НДР

Висновки

Перелік джерел інформації


ВСТУП

Сертифікація, як форма підтвердження відповідності, проведеної незалежною стороною, одержала широке визнання суспільства, ставши дієвим механізмом захисту прав споживачів і невід'ємною частиною системи технічного регулювання.

В даний час сертифікація охопила майже всі галузі народного господарства України і є одним з інститутів регулювання взаємостосунків між споживачами, розробниками і продавцями в умовах ринку.

Всі види робіт по сертифікації і підтвердженню відповідності базуються на високій компетенції фахівців, що реалізовують їх процедури і розробляючих нормативно-методичні документи. Досвід робіт в цій сфері вказує на необхідність підготовки фахівців з питань стандартизації, сертифікації, підтвердження відповідності і управління якістю не тільки для органів по сертифікації і випробувальних лабораторій, а і для підприємств промисловості і сфери послуг, тобто для тих, хто працює на стадії забезпечення відповідного рівня якості і займається підготовкою до сертифікації результатів своєї праці.

У даній бакалаврській роботі розглядається сертифікація системи управління якістю згідно стандартів серії ISO 9000. Розглядається модель системи управління якістю. Особлива увага приділяється опису розробки й впровадженню системи управління якістю на підприємстві з виробництва елеваторів.

Дається оцінка точності й вірогідності сертифікаційних випробувань і контролю. Розглядаються засоби використання методів статистичного аналізу в управлінні якістю та проводиться статистична обробка результатів прямих багаторазових вимірювань з незалежними рівно точними спостереженнями.

Розроблена модель сертифікації може бути використана для розробки системи управління якістю продукції машинобудування на різних підприємствах України.


1 огляд існуючих систем сертифікації

1.1 Міжнародні системи сертифікації

1.1.1 Сертифікація на міжнародному рівні.

Розвиток міжнародної торгівлі і міжнародної співпраці у всіх галузях людської діяльності об'єктивно вимагає подальшого вдосконалення робіт в області міжнародної сертифікації.

Системи і органи по сертифікації за рубежем створюються на трьох рівнях: міжнародному, регіональному і національному.

Міжнародна сертифікація розробляється і проводиться під керівництвом урядових і неурядових міжнародних організацій, членом яких може стати будь-яка країна миру. Міжнародні системи сертифікації базуються на міжнародних стандартах і технічних умовах.

Міжнародними організаціями, які проводять велику науково-методичну і організаційно-технічну роботу в області сертифікації продукції, оцінки систем управління якістю постачальників і взаємного визнання результатів випробувань продукції, є ISO і IEC. Питаннями сертифікації в рамках ISO займається її спеціалізований орган CASCO, який на основі вивчення способів оцінки відповідності продукції технічним умовам готує керівництво з усіх питань сертифікації.

До міжнародних органів відносяться також Керівний комітет із сертифікації і Координаційний комітет із нагляду.

Організацією ISO були розроблені стандарти ISO серії 9000 для сприяння підприємствам, організаціям по упровадженню і забезпеченню функціонування ефективних систем управління якістю (СУЯ). Ці стандарти в Україні введені методом прямого упровадження і затверджені як національні.

У таблиці 1.1 наведено статистичні дані, які засвідчують неухильне зростання привабливості для бізнесу сучасних систем управління.


Таблиця 1.1 – Світові показники зростання кількості сертифікованих СУЯ з 2002 по 2006 рік.

Світові результати 2002 2003 2004 2005 2006
Загальна кількість 167124 497919 660132 776608 897866
Приріст за рік 122736 330795 162213 116476 123999
Кількість країн 133 149 154 161 170

Регіональна система сертифікації передбачає об'єднання організацій, що займаються одним видом діяльності. Така система сертифікації зустрічається досить рідко, наприклад, в Англії існують організації, з'єднані по регіону.

Національна система сертифікації базується на стандартах і технічних умовах, прийнятих за основу в даній державі, і всі організації керуються цими національними правилами. Обов'язковою умовою для національної системи сертифікації є наявність наступних організацій: національної головної організації, національної організації по стандартизації, національної служби контролю.

1.1.2 Сертифікація в Європі.

Європейський Союз (ЄС) бере свій початок від заснованого в 1957 році європейського економічного співтовариства, яке в 1992 році було перейменоване в європейське співтовариство.

Для реалізації прийнятої Радою ЄС в 1989 році Глобальної концепції по сертифікації і створення європейської інфраструктури в рамках єдиного внутрішнього ринку в 1990 році була створена європейська організація по випробуваннях і сертифікації (ЕОТС).

Основні рекомендації глобальної концепції можна сформулювати в таких тезах:

1) заохочення загального вживання стандартів по забезпеченню якості серії EN 29000 і сертифікація на відповідність цим стандартам;

2) вживання стандартів серії EN 45000, що встановлюють вимоги до органів по сертифікації і випробувальним лабораторіям при їх акредитації;

3) гармонізація інфраструктури випробувань і сертифікації в країнах ЄС;

4) укладення договорів з третіми країнами (не членами ЄС) про взаємне визнання випробувань і сертифікатів.

За рубежем, зокрема, в країнах європейського Союзу, задачі сертифікації в законодавчо регульованій області абсолютно такі ж, як на Україні. Відмінність полягає в порядку проведення сертифікації: випробування і подальша оцінка продукції проводяться на відповідність гармонізованим для країн ЄС вимогам директив по безпеці.

В країнах ЄС застосовуються методи оцінки відповідності, що мають модульну побудову і специфічні особливості вживання. Це пояснюється Глобальною концепцією по сертифікації і контролю. Директиви ЄС по безпеці продукції наказують використовувати певний модуль для оцінки відповідності її на підприємстві-виробнику. Вживання одного з модулів А, B, G, H або їх комбінації служить доказом правильності оцінки показників безпеки. Якщо встановлено, що продукція відповідає вимогам гармонізованих директив, виробник здійснює її маркування спеціальним знаком СЄ (знак відповідності вимогам гармонізованих директив ЄС по безпеці).

Модулі оцінки відповідності охоплюють обидві стадії створення продукції: проектування і виробництво.

1.2 Система сертифікації УкрСЕПРО

Система сертифікації УкрСЕПРО (далі - Система) - державна система сертифікації продукції на Україні, призначена для проведення обов'язкової і добровільної сертифікації продукції (процесів, послуг).

Основні принципи, структура і правила Системи регламентовані в ДСТУ 3410.

В Системі здійснюються наступні види діяльності:

- сертифікація продукції (процесів, послуг);

- сертифікація систем управління якістю;

- сертифікація систем управління навколишнім середовищем;

- сертифікація систем управління безпекою харчових продуктів;

- атестація виробництв;

- атестація аудиторів по сертифікації.

Загальне керівництво Системою, організація і координація робіт по сертифікації здійснюються національним органом України по сертифікації - спеціально уповноваженим центральним органом виконавської влади, яким є Державний комітет України із питань технічного регулювання і споживацької політики.

Сертифікація в Системі передбачає підтвердження третьою стороною показників (характеристик) продукції (процесів, послуг) на основі випробувань, обстеження, атестації виробництва і оцінки СУЯ.

Сертифікацію продукції ділять на обов'язкову і добровільну.

Обов'язкову сертифікацію проводять на відповідність вимогам нормативних документів, визначених законодавчими актами України, та нормативних документів, включених в Перелік продукції, належній обов'язковій сертифікації на Україні, який затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавської влади у сфері підтвердження відповідності.

Добровільну сертифікацію проводять в порядку, визначеному договором між замовником (виробником, постачальником) і органом по сертифікації. При цьому підтверджується відповідність продукції (товарів, послуг) заявленим вимогам.

Системою окремо передбачена сертифікація продукції, що імпортується. Сертифікація такої продукції відповідно до ДСТУ 3417 проводиться за тими ж процедурами, що і вітчизняної. Процедура визнання результатів сертифікації продукції, що імпортується, здійснюється шляхом укладення міжнародної угоди про визнання результатів сертифікації і оформлення відповідного свідоцтва про визнання.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 10.05.93 р. «Про стандартизацію і сертифікацію» обов'язкова сертифікація проводиться виключно в рамках державної системи сертифікації.

При обов'язковій сертифікації перевірці підлягають наступні групи показників:

- безпеки;

- сумісності і взаємозамінності;

- энерго- і ресурсозберігання;

- впливи на охорону навколишнього середовища.

Система є відкритою для вступу до неї органів по сертифікації і випробувальних лабораторій і доступу до неї будь-яких підприємств і організацій.

Організаційну структуру Системи складають:

- Національний орган України по сертифікації;

- науково-технічна комісія із питань сертифікації;

- органи по сертифікації продукції;

- органи по сертифікації систем управління якістю;

- органи по сертифікації систем управління навколишнім середовищем;

- органи по сертифікації систем управління безпекою харчових продуктів;

- органи по сертифікації персоналу;

- випробувальні лабораторії (центри);

- науково-методичний і інформаційний центр;

- державні центри стандартизації, метрології і сертифікації;

- аудитори по сертифікації.

Національний орган по сертифікації виконує наступні функції:

- організує, координує і проводить роботи по забезпеченню функціонування Системи;

- взаємодіє з національними органами по сертифікації інших держав і міжнародними організаціями, що здійснюють діяльність по сертифікації;

- визначає порядок призначення органів по сертифікації і призначає їх на виконання робіт в Системі;

- веде Реєстр Системи.

Науково-технічна комісія із питань сертифікації - організовується і затверджується Національним органом по сертифікації для розгляду перспективних напрямів розвитку і розробки пропозицій по проблемах сертифікації.

Органи по сертифікації продукції призначаються національним органом України по сертифікації. Вимоги до органу по сертифікації продукції встановлені ДСТУ 3411. Орган по сертифікації продукції виконує наступні основні функції:

- здійснює сертифікацію закріпленої за ним номенклатури продукції відповідно до правил Системи;

- видає сертифікати відповідності на продукцію і атестати виробництв.

Органи по сертифікації систем управління якістю, систем управління навколишнім середовищем, систем управління безпекою харчових продуктів (далі - системи управління) призначаються Національним органом України по сертифікації і здійснюють наступні основні функції:

- організовують і проводять сертифікацію систем управління;

- здійснюють технічний нагляд за сертифікованими системами;

- видають сертифікати на системи управління.

Вимоги до органів по сертифікації систем управління встановлені ДСТУ 3420.

Органи по сертифікації персоналу виконують наступні функції:

- видають сертифікати аудиторів;

- здійснюють визнання сертифікатів аудиторів, виданих в зарубіжних системах сертифікації.

Вимоги до органів по сертифікації персоналу висловлені в ГОСТ 30488 і ISO 17024.

Випробувальні лабораторії (центри), яким доручають проведення сертифікаційних випробувань, виконують такі основні функції:

- за дорученням органу по сертифікації випробовують продукцію, що підлягає сертифікації, і видають протоколи випробувань;

- беруть участь за пропозицією органу по сертифікації в проведенні технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції, а за дорученням національного органу України по сертифікації - в проведенні інспекційного контролю.

Вимоги до випробувальних лабораторій (центрам) встановлені ДСТУ 3412.

Аудитори по сертифікації притягуються органами по сертифікації до проведення сертифікації продукції, атестації і обстеження виробництва, оцінки систем управління якістю. Атестація аудиторів здійснюється відповідно до ДСТУ 3418.

Український НДІ стандартизації, сертифікації і інформатики є науково-методичним і інформаційним центром в Системі.

Державні центри стандартизації, метрології і сертифікації виконують наступні функції:

- за дорученням національного органу по сертифікації беруть участь в експертизі документів і перевірках органів по сертифікації і випробувальних лабораторій (центрів);

- видають заявникам свідоцтва про визнання по позитивних результатах експертизи наданих ними матеріалів за оцінкою відповідності іноземних органів і випробувальних лабораторій.

Право на проведення робіт по сертифікації продукції надається органам по сертифікації, випробувальним лабораторіям (центрам) і аудиторам, включеним в Реєстр Системи.

Роботи по сертифікації в Системі проводяться органами по сертифікації відповідно до вимог Системи з урахуванням правил діючих міжнародних систем сертифікації. Основні вимоги щодо порядку проведення сертифікації продукції встановлені ДСТУ 3413.

Схеми (моделі), які використовуються під час обов'язкової сертифікації продукції, визначає орган по сертифікації. При цьому враховуються особливості виробництва, випробувань, поставки і використовування конкретної продукції, можливі витрати заявника.

Види схем сертифікації приведені в таблиці 1.2.


Таблиця 1.2 - Схеми (моделі) сертифікації продукції в Системі УкрСЕПРО

№ п/п схеми Продукція, що сертифікується Назва робіт Документи, що видаються органом по сертифікації
Обстеження виробництва Атестація виробництва Сертіфіка-ция системи якості Випробування з метою сертифікації Технічний нагляд
1 2 3 4 5 6 7 8
1 Одиничний виріб Не проводиться Не проводиться Не проводиться Проводяться для кожного виробу Не проводиться Сертифікат відповідності на кожний виріб
2 Партія продукції (виробів) Не проводиться Не проводиться Не проводиться Проводяться на зразках продукції, відібраних в порядку і кількості, встановлених органом по сертифікації Не проводиться Сертифікат відповідності на партію продукції (виробів) з вказівкою розміру сертифікованої партії
3 Продукція, що серійно випускається Не проводиться Не проводиться Не проводиться Проводяться на зразках продукції, відібраних в порядку і кількості, встановлених органом по сертифікації Проводиться шляхом випробувань зразків продукції з періодичністю, в об'ємі і порядку, встановленому органом по сертифікації. У разі потреби проводиться перевірка виробництва Сертифікат відповідності з терміном дії, встановлюваною ліцензійною угодою, до одного року
1 2 3 4 5 6 7 8
4 Продукція, що серійно випускається Проводиться Не проводиться Не проводиться Проводяться на зразках продукції, відібраних в порядку і кількості, встановлених органом по сертифікації Проводиться в порядку, визначеному органом по сертифікації, і включає перевірку виробництва і контрольні випробування зразків продукції Сертифікат відповідності з терміном дії до двох років, що встановлюється ліцензійною угодою
5 Продукція, що серійно випускається Не проводиться Проводиться Не проводиться Проводяться на зразках продукції, відібраних в порядку і кількості, встановлених органом по сертифікації Проводиться в порядку, визначеному органом по сертифікації, і включає перевірку виробництва і контрольні випробування зразків продукції Сертифікат відповідності з терміном дії до трьох років, що встановлюється угодою з урахуванням терміну дії атестата виробництва
6 Продукція, що серійно випускається Не проводиться Не проводиться Проводиться органом по сертификаціи систем якості Проводяться в порядку, визначеному органом по сертифікації Проводиться в порядку, визначеному органом по сертифікації продукції і систем якості Сертифікат відповідності з терміном дії до п'яти років, що встановлюється ліцензійною угодою з урахуванням терміну дії сертифікату на систему якості

На сертифіковану в Системі продукцію видається сертифікат відповідності і наноситься знак відповідності. Знаком відповідності є захищений в установленому порядку знак, який свідчить, що маркірована їм продукція відповідає конкретному стандарту або іншому нормативному документу. Маркування продукції цим знаком здійснює орган по сертифікації, який видав сертифікат відповідності, або підприємство-виробник, якщо воно має на це ліцензію, видану органом по сертифікації. Знак відповідності, технічні вимоги до нього, порядок і правила його вживання встановлені ДСТУ 2296.

Технічний нагляд за виробництвом сертифікованої продукції в Системі виконує орган по сертифікації цієї продукції або по його дорученню інші організації.

Свідоцтвом визнання зарубіжних сертифікатів є свідоцтво про визнання або сертифікат відповідності, виданий в Системі.

Основою інформаційного забезпечення Системи є Реєстр Системи, який ведеться відповідно до вимог ДСТУ 3415 і публікується в інформаційних виданнях національного органу України по сертифікації.

Правила сертифікації в системі УкрСЕПРО є обов'язковими як для вітчизняної, так і для продукції, що імпортується.

1.3 Технічне регулювання в Україні

Державна політика у сфері технічного регулювання ставить за мету реформування національної системи на підставі міжнародної і європейської практики. 13.07.2005 р. Президентом України був виданий Указ № 1105 «Про заходи по удосконаленню діяльності у сфері технічного регулювання і споживацької політики», яким передбачено реформування цієї сфери протягом 2006-2010 рр.

Відповідно до даного Указу прийнята Ухвала Кабінету Міністрів України від 01.03.06 р. № 229 «Про затвердження Державної програми стандартизації на 2006-2010 роки», що визначає основні напрями розвитку національної системи стандартизації.

План національної стандартизації на 2008 рік передбачає збільшення кількості розроблюваних стандартів до 864, з них 856 має бути гармонізовано з європейськими та міжнародними стандартами.

01.12.2005 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про стандарти, технічні регламенти і процедури оцінки відповідності» №3164-IV. Нижче розглядаються основні положення цього Закону.

Технічний регламент - нормативно-правовий акт, прийнятий Кабінетом Міністрів України, в якому визначені характеристики продукції або пов'язані з нею процеси або способи виробництва, а також вимоги до послуг, включаючи відповідні положення, дотримання яких є обов'язковим

Проект технічного регламенту, як правило, повинен містити:

 технічні вимоги, в тому числі відносно безпеки, до продукції, процесу або послузі, відповідне досягнутому на момент розробки науково-технічному рівню

 процедури оцінки відповідності, які можуть або повинні бути використані для перевірки відповідності продукції технічним вимогам

 вимоги до упакування, змісту, маркування продукції, специфікації, в разі необхідності – важливої інформації для споживачів (інструкції, керівництва), які супроводжують продукцію або процес, введені в обіг

У випадку якщо проект технічного регламенту передбачає можливість декларування відповідності, він повинен містити процедуру декларування, форму, зміст і термін зберігання декларації про відповідність.

Виготівник зобов'язаний одержати сертифікат відповідності в органі за оцінкою відповідності, якщо така процедура передбачена технічним регламентом.

Форма декларації про відповідність визначається центральним органом виконавської влади з питань оцінки відповідності.

Принципово новим в даному Законі є поняття ринкового нагляду. Наголошується, що метою ринкового нагляду є контроль за відповідністю введеної в обіг продукції, процесів і послуг вимогам технічних регламентів щодо безпеки життя і здоров'я людини, тварин, рослин, охорони навколишнього середовища і природних ресурсів, попередження несумлінної практики, а також сприяння суб'єктам підприємницької діяльності в забезпеченні добросовісної конкуренції.

Концепція розвитку сфери технічного регулювання і споживацької політики і стратегічний план її реалізації на 2006-2010 роки (далі - Концепція) розроблені у виконання Указу Президента України від 13.07.2005 р. № 1105/2005 «Про заходи по удосконаленню діяльності у сфері технічного регулювання і споживацької політики».

В Концепції відзначені основні недоліки існуючої сфери технічного регулювання і споживацької політики

Технічні регламенти будуть введені тільки за наявності до кожного з них відповідного переліку національних стандартів. Процедури підтвердження відповідності продукції визначені в самому технічному регламенті.

Наукові організації стають розробниками технічних регламентів на промислову продукцію, є відповідальними за підготовку вітчизняних підприємств до виконання вимог цих технічних регламентів, здійснюють впровадження автоматизованих методів контролю показників промислової продукції.

Основна мета оцінки відповідності полягає в забезпеченні упевненості користувачів в тому, що вимоги, які висуваються до товарів, систем і послуг, виконані. В Керівництві ISO/IEC 68 «Угоди про визнання і ухвалення результатів за оцінкою відповідності», розроблене комітетом ІSО САSСО, приведені основні елементи і процедури, що використовуються для встановлення і підтримки співпраці при взаємному визнанні результатів робіт за оцінкою відповідності.

Оцінка відповідності може здійснюватися з використанням стандартів або без них. Процедури оцінки відповідності, які містяться в директивах, базуються на восьми модулях і встановлених Рішенням Ради 93/465/ЕЭС.

Український регламент «Модулі оцінки відповідності» гармонізований з Рішенням Ради 93/465/ЕЭС, модулі приведені на малюнку 1.1

Процедура підтвердження відповідності в законодавчо регульованій сфері є обов'язковою для виробника, постачальника або уповноваженого органу по сертифікації.

Відповідність продукції вимогам, встановленим технічним регламентом, упевняється декларацією про відповідність або сертифікатом відповідності.

Модуль А Виробник надає по вимогах органів виконавської влади декларацію про відповідність і технічну документацію яка включає:

 загальний опис виробу

 конструкцію, виробничі креслення, схеми блоків та ін.

 опис та пояснення до них

 список стандартів які можуть використовуватись для підтвердження відповідності вимогам технічних регламентів

 результати проектних розрахунків та випробувань

 звіти про випробування продукції

Модуль Аа Складається з модуля з доповненням однієї з двох вимог:

 виробник повинен провести випробування продукції під наглядом, вибраного ним, вповноваженого органа

 вибраний вповноважений орган проводить перевірку через довільні проміжки часу шляхом виробничих випробувань її зразків 

Модуль В Типовий зразок може охоплювати декілька модифікацій продукції за умови, що відмінності між ними не впливає на рівень безпеки продукції. Уповноважений орган видає сертифікат перевірки типу.

Модуль С Використовується тільки в комбінації з модулем В. Передбачає виконання однієї з двох вимог:

*) виробник складає декларацію про відповідність і проставляє на кожному виробі Національний знак відповідності;

**) Національний знак відповідності повинен супроводжуватися ідентифікаційним номером уповноваженого органу.

 виробник повинен провести випробування продукції під наглядом, вибраного ним, вповноваженого органа

 вибраний вповноважений орган проводить перевірку через довільні проміжки часу шляхом виробничих випробувань її зразків 

Модуль D Виробник декларує, що при використовуванні модуля D в комбінації з модулем В продукція відповідає типу описаному в сертифікаті перевірки типу і вимогам технічного регламенту.

Якщо модуль D використовується окремо від модуля В, то продукція відповідає вимогам технічного регламенту.

Виробник упроваджує СУЯ виробництва, контролю і випробування продукції.

Модуль Е Відрізняється від модуля D тим, що виробник упроваджує систему управління якістю контролю і випробування продукції.

Модуль F Уповноважений орган проводить випробування кожного виробу або зразків продукції із застосуванням статистичних методів. Уповноважений орган видає сертифікат відповідності на партії продукції.

Модуль G Виробник декларує відповідність продукції вимогам технічних регламентів, уповноважений орган проводить випробуванні кожного виробу і видає сертифікат відповідності на кожний виріб.

Модуль H Виробник упроваджує систему управління якістю проектування, виробництва, контролю і випробування продукції. Уповноважений орган проводить дослідження конструкції і видає заявнику сертифікат про дослідження конструкції.


1.4 Впровадження СУЯ

Останніми роками велике значення придбала добровільна сертифікація СУЯ підприємств на відповідність вимогам міжнародних стандартів серії ISO 9000. Дані стандарти встановлюють вимоги до процесів управління якістю на підприємствах.

В основу стандартів ISO 9000 встановлено вісім принципів менеджменту якості:

1) організація, орієнтована на споживача;

2) роль керівництва в управлінні якістю;

3) залучення працівників в поліпшення якості;

4) підхід до управління якістю як до процесу;

5) системний підхід до управління;

6) постійне поліпшення;

7) ухвалення рішень, заснованих на фактах;

8) взаємовигідні відносини з постачальниками.

Стандарт ISO 9001:2000 має п'ять основних розділів:

 СУЯ

 відповідальність керівництва

 керування ресурсами

 випуск продукції

 вимірювання, аналіз та поліпшення

Особливості упровадження СУЯ і об'єм робіт по її сертифікації визначаються видом діяльності підприємства (організації).

В Україні міжнародні стандарти серії ISO 9000:2000 введені як національні ДСТУ ISO 9000-2001, ДСТУ ISO 9001-2001, ДСТУ ISO 9004-2001. На березень 2006 р. в системі УкрСЕПРО сертифіковано 1871 СУЯ підприємств.


2 РОЗРОБКА ТА ВПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЯКІСТЮ НА ПІДПРИЄМСТВІ

В даному розділі розробляється методика впровадження системи управління якістю на прикладі ТОВ «Строймаш», що випускає елеватори типу ЕЗН серійно.

Відомості про підприємство:

- кількість працюючи на підприємстві – 21;

- кількість ІТР – 4;

- кількість виробничого персоналу – 16;

- кількість працівників ОТК – 1.

2.1 Розглянемо етапи впровадження системи управління якістю.

1. Прийняття рішення щодо впровадження системи управління якістю.

2. Розподіл відповідальності та повноважень у межах організації під час розроблення і впровадження СУЯ.

3. Залучення сторонніх організацій (консультантів) до розроблення і впровадження СУЯ.

4. Навчання персоналу у сфері управління якістю.

5. Введення в дію СУЯ.

6. Ознайомлення персоналу з вимогами документації СУЯ.

7. Внутрішній аудит СУЯ.

2.1.1 Прийняття рішення щодо впровадження системи управління якістю

Рішення щодо початку робіт з розроблення і впровадження на підприємстві (в організації) системи управління якістю відповідно до вимог національного стандарту ДСТУ ISO 9001-2001 (який ідентичний міжнародному стандарту ISO 9001:2000), має бути рішенням найвищого керівництва підприємства (організації).

Прийняте рішення доцільно оформити наказом по підприємству, в якому слід чітко викласти мету впровадження системи управління якістю, призначити представника керівництва, відповідального за створення, впровадження і функціонування системи управління якістю, затвердити персональний склад робочої групи, яка безпосередньо здійснюватиме роботу з розроблення і впровадження системи управління якістю.

Інформація про прийняте рішення має бути доведена до всіх працівників.

2.1.2 Розподіл відповідальності та повноважень у межах організації під час розроблення і впровадження СУЯ

Згідно з вимогами стандарту ДСТУ ISO 9001 найвище керівництво організації зобов’язане:

- довести до всіх рівнів в організації важливість задоволення вимог замовника, а також відповідних законодавчих та нормативних вимог;

- сформулювати політику у сфері якості;

- забезпечити встановлення цілей у сфері якості;

- проводити періодичне аналізування системи управління якістю з погляду її результативності та можливостей поліпшення;

- забезпечувати розроблення, впровадження та функціонування СУЯ всіма необхідними ресурсами;

- призначити представника керівництва, відповідального за:

а) забезпечення встановлення, впровадження та підтримання процесів, необхідних для системи управління якістю;

б) звітування перед найвищим керівництвом про функціонування системи управління якістю і про потребу її поліпшення;

в) забезпечення обізнаності з вимогами замовника в межах організації.

– забезпечити встановлення в організації належних процесів інформування про політику, вимоги, цілі та досягнення у сфері якості.


2.1.3 Залучення сторонніх організацій (консультантів) до розроблення і впровадження СУЯ

Нижче наведено перелік питань, до яких доцільно залучати консультантів:

-інформування найвищого керівництва про вимоги до СУЯ;

-обстеження системи управління якістю організації;

-ідентифікація процесів, встановлення взаємозв’язків між ними, документування СУЯ.

- впровадження СУЯ

- проведення внутрішніх аудитів (хоча підготовка внутрішніх аудиторів може бути проведена і сторонніми організаціями, наприклад, у відповідних навчальних центрах);

- підготовка СУЯ до сертифікації

Основне завдання консультанта - навчити персонал самостійно розробляти документацію і впроваджувати СУЯ на своєму робочому місці, вирішувати свої проблеми і використовувати нові можливості для поліпшення своєї діяльності.

У разі прийняття рішення щодо сертифікації СУЯ, консультант може поінформувати про порядок проведення сертифікації та органи з сертифікації, які мають певний авторитет у цій сфері, до яких варто подати заявку.

Присутність консультанта під час проведення сертифікаційного аудиту може надати організації більше впевненості, особливо, якщо за результатами аудиту необхідно буде здійснити певні коригувальні дії.

2.1.4 Навчання персоналу у сфері управління якістю

Навчання персоналу в системі управління якістю необхідне для того, щоб персонал підприємства знав і розумів:

- вимоги законодавчих і нормативних документів з управління якістю;

- основні поняття з управління якістю;

- організацію і структуру СУЯ на підприємстві;

- вимоги СУЯ;

- свою відповідальність та обов’язки щодо постійного поліпшення продукції та задоволення вимог замовника.

До проведення навчання у сфері управління якістю рекомендується залучати консультантів чи фахівців навчальних закладів, центрів стандартизації, метрології та сертифікації, органів сертифікації СУЯ, які мають належну освіту і досвід у сфері управління якістю.

Рекомендується диференційований підхід до навчання у сфері управління якістю різних категорій персоналу:

– найвищого керівництва підприємства;

– керівників підрозділів, інженерно-технічного персоналу підприємства;

– персоналу підприємства, задіяного безпосередньо у виробництві, інфраструктурній діяльності, обслуговуванні або наданні послуг;

– персоналу підприємства, який залучається (чи який передбачається залучати) до внутрішніх перевірок чи аудитів.

2.1.5 Введення в дію СУЯ

Для введення в дію системи управління якістю необхідно затвердити розроблену документацію СУЯ. Затвердження, як правило, здійснює перший керівник організації.

У загальному випадку дата затвердження документа і дата введення його в дію можуть не співпадати.

Визначаючи дату введення документа в дію слід, зокрема, враховувати час, необхідний для його тиражування та надання всім користувачам, а також для підготовки до впровадження всіх встановлених у ньому вимог.

Затверджувати документацію СУЯ слід лише після її погодження всіма зацікавленими посадовими особами.

Один із можливих підходів до визначення кола осіб, з якими необхідно погоджувати окремі документи, розроблені в межах СУЯ

Було б логічним і доцільним, якби вся документація СУЯ в обов’язковому порядку погоджувалася представником керівництва, відповідального за СУЯ. Перелік посадових осіб, з якими необхідно погоджувати окремі документи СУЯ, слід визначати, виходячи зі змісту документа.

Якщо в документі містяться вимоги до певних структурних підрозділів та/чи посадових осіб, керівники відповідних підрозділів мають погодити цей документ.

Як альтернативу, можна запропонувати, щоб погодження документа здійснювали керівники тих процесів, які регламентовані цим документом.

Додатково до вищенаведених, коло осіб, що погоджують документи СУЯ, можна розширити за рахунок нормо контролера та юрисконсульта (за наявності).

Перелік осіб, які погоджують документацію СУЯ (а також зміни до неї), має бути регламентований в обов’язковій методиці з управління документацією або в Настанові з якості.

2.1.6 Ознайомлення персоналу з вимогами документації СУЯ

Впровадження СУЯ передбачає дотримання всіма виконавцями тих вимог, які встановлені в розробленій документації.

Дуже важливо, щоб ще на етапі опису процесів та розроблення документації (до її затвердження) всі зацікавлені особи були ознайомлені з основними вимогами документації СУЯ, у т.ч. формами протоколів, процедурами прийняття рішень, періодичності звітності, критеріями оцінювання результативності процесів.

Для кожного документа СУЯ (Настанови з якості, методики, інструкції тощо) необхідно встановити всіх користувачів, щоб визначити необхідну кількість примірників. Рекомендується, щоб у кожному підрозділі, де є користувачі документа, був хоча б один примірник цього документа.

У межах структурного підрозділу відповідальність за доведення вимог СУЯ до відома персоналу покладається на керівника цього підрозділу.

Можна вважати практично доцільним маркування (наприклад за допомогою кольорових маркерів) в наданому структурному підрозділу примірнику тих положень документа, які стосуються тільки посадових осіб цього підрозділу. Такий технічний прийом полегшує ознайомлення персоналу з вимогами документа, а також подальший контроль за їх виконанням.

2.1.7 Внутрішній аудит СУЯ

На етапі впровадження СУЯ внутрішній аудит проводять з метою отримання об’єктивних доказів щодо дотримання всіх вимог, встановлених в документації СУЯ.

Нижче наведено рекомендації, які проілюстровані на прикладі двох процесів: “Управління документацією” і “Управління невідповідною продукцією”.

2.1.7.1 Планування проведення внутрішнього аудиту

Найбільш прийнятним та розповсюдженим є планування за структурними підрозділами з тим, щоб під час одного аудиту в одному підрозділі перевірити функціонування всіх процесів, які стосуються діяльності цього підрозділу. Під час планування треба враховувати особливості перевірки певного процесу.

Об’єктами перевірки процесу “Управління документацією” є:

– протоколи - журнали, у яких реєструються дані щодо розповсюдження документації (реєстрація, видача, вилучення документації щодо), протоколи змін до документації;

– документи - зовнішні нормативні документи, внутрішні документи СУЯ, посадові інструкції та інші документи СУЯ.

Цей процес розповсюджується на всі підрозділи, охоплені СУЯ. Під час планування враховують те, що цю діяльність перевіряють в кожному підрозділі, але об’єкти перевірки будуть відрізнятись. Наприклад, для відділу стандартизації об’єктами перевірки можуть бути протоколи і контрольні примірники документів, для виробничого підрозділу – копії документів.

Об’єктами перевірки процесу “Управління невідповідною продукцією” є:

– продукція, визнана невідповідною за результатами контролю;

– супровідна документація, яка ведеться під час виготовлення продукції;

– протоколи, у яких реєструються результати контролю і подальші рішення поводження з невідповідною продукцією.

У цьому процесі поєднані матеріальний та інформаційний потоки.

Ці потоки є залежними (наприклад, невідповідна продукція “очікує” поки буде прийняте рішення щодо подальших дій з нею) і під час перевірки бажано відстежити послідовність і правильність виконання дій шляхом співставлення інформації в протоколах, з даними в супровідній документації, а також з діями щодо невідповідної продукції, які стосуються належної ідентифікації продукції, відповідності її руху прийнятим рішенням.

Бажано спланувати проведення аудит одночасно у тих підрозділах, у межах яких виконується цей процес (наприклад, у виробничому підрозділі і відділі технічного контролю).

2.1.7.2 Підготовка до проведення аудиту на місцях

У завданні для кожного члена групи з аудиту треба чітко вказати:

– процес, який підлягає аудиту;

– об’єкт перевірки;

– на відповідність вимогам якого документа буде здійснюватись аудит.

Стосовно протоколів перевіряють:

- наявність відповідних протоколів;

- відповідність оформлення протоколів встановленим формам;

- правильність ведення протоколів;

- дотримання вимог щодо їх зберігання.

Стосовно документів перевіряють:

- наявність певних документів на робочих місцях;

- наявність та правильність позначення щодо розповсюдження на документах (контрольний примірник, інформаційний примірник тощо);

- наявність та правильність оформлення змін до документів;

- наявність та правильність внесення змін у певні документи.

Стосовно невідповідної продукції перевіряють:

- наявність та правильність ідентифікації невідповідної продукції;

- відповідність руху невідповідної продукції прийнятим рішенням.

Стосовно супровідної документації перевіряють наявність у цій документації записів щодо статусу продукції за результатами контролю.

Відповідно для того, щоб перевірити за цими ознаками, перш ніж здійснювати аудит члени групи з аудиту повинні підготуватись до проведення аудиту:

– ознайомитись з документами, що стосуються даного процесу (наприклад, розділами Настанови з якості, методиками, інструкціями) і усвідомити як повинен правильно здійснюватись певний процес, які застосовні форми протоколів, або, наприклад, яким чином повинен позначатись у супровідній документації статус продукції за результатами контролю;

– підготувати необхідні робочі матеріали, наприклад:

1 перелік протоколів, які повинні бути в даному відділі;

2 перелік документів, які повинні бути на робочих місцях;

3 перелік документів, у які повинні бути внесені зміни;

– підготувати контрольні питання щодо кожного об’єкта перевірки;

– підготувати необхідні бланки для ведення записів як про відповідності, так і про невідповідності.

Крім того, треба розглядати аудит як можливість отримання об’єктивної інформації про результативність процесів, тому члени групи з аудиту повинні ознайомитись з показники, за якими оцінюється результативність даного процесу, і збирати відповідну інформацію.

2.1.7.3 Проведення аудиту

Керівник групи з аудиту повинен завчасно повідомити керівництво підрозділу, яке заплановано перевіряти, про термін проведення аудиту, склад групи з аудиту і зміст завдання щодо аудиту даного підрозділу.

Членам групи з аудиту треба діяти згідно встановленого завдання, користуючись підготовленими контрольними питаннями та робочими матеріалами. Під час аудиту треба реєструвати докази, які свідчать як про відповідність, так і про невідповідність дотримання вимог документації СУЯ, і підтверджувати їх достовірність представнику підрозділу, що перевіряється.

Керівнику групи з аудиту треба впевнитись у тому, що завдання виконане повністю, повідомити керівника підрозділу про результати аудиту, а також керівника процесу, що перевірявся.

2.1.7.4 Звітування про аудит

На підставі зареєстрованих даних аудиту складається звіт про внутрішній аудит, який повинен містити певні розділи (цілі аудиту, сферу аудиту, час проведення, підстава для проведення аудиту, склад групи з аудиту, критерії аудиту, дані аудиту, висновки аудиту та інші відомості, які стосуються проведеного аудиту).

Дані та висновки, подані у звіті, повинні відображати ступінь відповідності СУЯ встановленим вимогам у документації СУЯ.

На основі цих результатів найвище керівництво організації повинне прийняти рішення щодо подальших дій з впровадження СУЯ, визначити якою є перспектива щодо проведення сертифікації СУЯ..

Звичайно, що у звіті повинні бути наведені всі невідповідності, які були виявлені під час аудиту.

Кількість невідповідностей – це не той показник, який в достатній мірі характеризує ступінь відповідності СУЯ вимогам документації на неї.

Треба узагальнити зібрану інформацію і представити її як експертну оцінку стану впровадження СУЯ.

Під час визначення підходу до експертної оцінки (у балах, процентах чи висновку типу “повністю задовольняє”, “частково задовольняє” тощо) треба враховувати наявність певної невизначеності, притаманної будь-якому аудиту, оскільки інформація отримується з вибірки даних; вагомість (значущість) конкретних невідповідностей; масштабність невідповідності, тобто чи ці невідповідності можна розглядати як поодинокі випадки (часткове недотримання вимог), або як повне недотримання певної вимоги.

Експертний висновок треба зробити по кожному процесу і по СУЯ в цілому.

2.1.7.5 Оцінювання процесу проведення внутрішнього аудиту

Керівнику процесу “Проведення внутрішнього аудиту” під час виконання програми аудиту треба оцінювати чи досягаються цілі внутрішнього аудиту і своєчасно коригувати її виконання.

Після завершення внутрішнього аудиту треба оцінити також чи виконані роботи в повному обсязі, чи достатньо результативним було планування та виконання робіт, чи достатньо кваліфіковані внутрішні аудитори, щоб виконувати заплановані роботи.

2.2 Порядок проведення сертифікації систем управління якістю

Виробник, що претендує на сертифікацію системи управління якістю в Системі, подає до функціонуючого в Системі органу по сертифікації заявку формою, приведеної в додатку А ДСТУ 3419. У разі відсутності на момент подачі заявки відповідного органу по сертифікації заявка подається до Національного органу України по сертифікації. За наявності декількох органів по сертифікації систем управління якістю виробництва конкретної продукції, виробник подає заявку в будь-якій з них, якщо органом по сертифікації продукції не обумовлені інші умови.

Орган по сертифікації систем управління якістю розглядає заявку і посилає підприємству-заявнику:

 опитувальну анкету для проведення попереднього обслідування СУЯ підприємства-заявника (зміст опитувальної анкети приведено в додатку Б ДСТУ 3419);

 перелік вихідних матеріалів, який повинно подати підприємство в орган по сертифікації для проведення попередньої оцінки СУЯ та стану виробництва (приблизний перелік вихідних матеріалів приведені в додатку В ДСТУ 3419).

Підприємство-заявник заповнює опитну анкету, готує всі необхідні вихідні матеріали і подає їх до органу по сертифікації.

Процес сертифікації систем управління якістю складається з таких етапів:

 попередня оцінка СУЯ

 заключна перевірка та оцінка СУЯ

 оформлення результатів перевірки

 технічний нагляд за сертифікованою СУЯ на протязі терміна дії сертифіката

2.2.1 Попередня (заочна) оцінка системи управління якістю

Попередня (заочна) оцінка системи управління якістю здійснюється з метою визначення доцільності продовження робіт по сертифікації системи управління якістю підприємства і, у разі встановлення такої доцільності, розробки програми перевірки.

Попередня оцінка здійснюється комісією органу по сертифікації шляхом проведення аналізу документів і вихідних матеріалів, одержаних від підприємства. До складу комісії повинен бути включений хоча б один аудитор, атестований в Системі.

Орган по сертифікації призначає головного аудитора, який формує комісію з компетентних фахівців для проведення аналізу одержаних матеріалів і підготовки попередніх висновків. Склад комісії затверджується керівником органу по сертифікації.

Комісія здійснює аналіз всіх матеріалів, одержаних від підприємства. У разі потреби головний аудитор може направити свого представника для неофіційних відвідин підприємства з метою проведення робіт за попередньою оцінкою системи управління якістю підприємства безпосередньо на місці або запитати у підприємства додаткові відомості і матеріали, необхідні для проведення оцінки.

Попередня оцінка системи управління якістю завершується підготовкою письмового висновку про доцільність або недоцільність проведення заключної перевірки і оцінки системи управління якістю. Висновок готується в двох екземплярах: один залишається в органі по сертифікації, інший передається підприємству-заявнику. Форма висновку приведена в додатку Г ДСТУ 3419.

У разі позитивного рішення орган по сертифікації посилає заявнику висновок і проект господарського договору на проведення заключної перевірки і оцінки системи управління якістю. У разі негативного рішення за наслідками оцінки в заключені приводять причини такого рішення і всі невідповідності системи управління якістю, що перевіряється, вимогам відповідних нормативних документів. Виявлені невідповідності повинні бути усунені до відвідин виробника комісією. Після обліку всіх зауважень комісії підприємство може подавати документи на повторну попередню оцінку системи управління якістю, яку воно оплачує окремо.

2.2.2 Заключна перевірка і оцінка системи управління якістю

Перевірка здійснюється комісією, що проводила попередню оцінку, або іншою комісією, до складу якої обов'язково входять експерти, що виконували попередню оцінку. В комісію обов'язково включають експерта-фахівця по розробці і (або) технології виробництва відповідної продукції. Склад комісії затверджується керівником органу по сертифікації, з ним також знайомлять заявника. Заявник може відхилювати запропонований склад комісії, якщо він вважає, що проведення перевірки цим складом може викликати конфліктні ситуації.

На основі результатів аналізу матеріалів, що поступили від підприємства-заявника на етапі попередньої оцінки, комісія розробляє програму (план) заключної перевірки системи управління якістю (з урахуванням специфіки підприємства, продукції, вимог споживачів і ін., що випускається), програму і методику перевірки і оцінки стану виробництва і готує необхідні робочі документи.

Програма (план) перевірки в загальному випадку повинна містити: мета і область перевірки; склад комісії по перевірці; дату і місце проведення перевірки; перелік документів, на відповідність яким здійснюється перевірка; перелік структурних підрозділів, що перевіряються; назва елементів системи управління якістю і виробництва, підлягаючих перевірці; розподіл обов'язків між членами комісії щодо перевірки елементів системи управління якістю і стану виробництва; джерела інформації про якість продукції; орієнтовні терміни проведення кожного з основних заходів програми; вимоги щодо забезпечення конфіденційності інформації, комерційною таємницею, що є; перелік організацій і осіб, яким надається звіт про перевірку.

З програмою (планом) необхідно ознайомити керівника підприємства-заявника до початку заключної перевірки. Спірні питання щодо змісту програми в цілому або деяких її пунктів повинні бути дозволені між головним аудитором і уповноваженим представником підприємства.

Програма і методика перевірки і оцінки стану виробництва розробляються з урахуванням положень ДСТУ 3414 [27].

Перевірка включає такі процедури:

 проведення попередньої наради

 проведення обстеження

 проведення заключної наради

 підготовка звіту про перевірку

Попередню нараду організовують і проводять підприємство і головний аудитор. В ньому беруть участь члени комісії і персонал підприємства-заявника, призначений для участі в проведенні перевірки. Під час попередньої наради:

- радять члені комісії керівництву підприємства-заявника

- інформують учасників наради про ціль та задачу перевірки, програмі, методах та процедурах перевірки

- встановлюють офіційні способи спілкування між аудиторами та персоналом підприємства

- погоджують дату проведення заключної та проміжної наради (у випадку виникнення необхідності їх проведення)

- складають графік перевірки підрозділів та виробничих підприємств

- з’ясовують всі незрозумілі питання програми перевірки

За наслідками попередньої наради складається і підписується головним аудитором протокол, а також розподіл обов'язків між аудиторами, який є додатком до протоколу.

Під час обстеження збирають необхідні дані про систему управління якістю шляхом опитів, вивчення і здійснення наглядів на ділянках, що перевіряються. Ознаки, що вказують на можливість виникнення невідповідностей, повинні фіксуватися і окремо обстежуватися. Всі нагляди, зроблені в ході перевірки, повинні документуватися. Інформація, одержана в ході обстеження, повинна перевірятися шляхом порівняння з інформацією, одержаною з інших джерел.

Обстеження включає роботи за оцінкою стану виробництва, аналізу фактичного матеріалу і підготовці попередніх висновків для заключної наради.

Оцінка здатності виробництва забезпечувати стабільний випуск продукції необхідного рівня якості, здійснюється на основі аналізу відповідної інформації про якість продукції і наглядів за станом виробництва згідно програмі і методиці, розробленими комісією для даного підприємства або діючими на підприємстві і злагодженими з органом по сертифікації продукції або систем управління якістю.

У разі наявності на підприємстві аттестованного в установленому порядку виробництва оцінка його стану за рішенням комісії може не проводитися.

Аналіз фактичного матеріалу здійснюється з метою встановлення відповідності або невідповідності елементів системи управління якістю підприємства-заявника вимогам стандарту, а також здатності виробництва забезпечувати стабільний випуск продукції необхідного рівня якості. Аналіз проводиться відповідно до програми і контрольних питань по перевірці і оцінці системи управління якістю.

Результати наглядів повинні розглядатися головним експертом разом з уповноваженим представником виробника. Всі нагляди, за наслідками яких виявлені невідповідності, повинні підтверджуватися виробником.

На основі результатів аналізу фактичного матеріалу готують попередні висновки про відповідність або невідповідність:

 СУЯ в цілому – вимогам нормативних документів на систему

 виробництва – вимогам стабільного забезпечення необхідного рівня якості продукції

Після обстеження комісія повинна провести заключну нараду з керівництвом підприємства і особами, відповідальними за об'єкти перевірки. Основна мета заключної наради - надати керівництву підприємства зауваження, складені за результатами перевірки і оцінки, а також зробити попередні висновки щодо можливості (або неможливості) видачі сертифікату відповідності системи управління якістю підприємства вимогам нормативних документів.

Проведення наради оформляється протоколом, який підписують всі члени комісії. Форма протоколу приведена в додатку Д ДСТУ 3419. З протоколом знайомиться керівництво підприємства, візує його і погоджує з комісією термін підготовки звіту про перевірку. Звіт про перевірку готує комісія під керівництвом головного аудитора. При цьому кожний аудитор подає звіт про стан тих елементів системи управління якістю підприємства, які він перевіряв. Звіт підписують всі члени комісії. Головний аудитор затверджує звіт і несе відповідальність за його достовірність і повноту.

Звіт повинен містити:

 загальні свідоцтва про підприємство-заявника (назва, адреса, банківські реквізити, реєстраційний номер атестата акредитації органа)

 перелік основних документів, на відповідність яким здійснювалась перевірка

 відомості про програму перевірки

 результати попередньої оцінки та висновки по ній

 характеристика фактичного стану об’єктів перевірки

 зауваження відносно відповідностей

 висновки комісії про відповідність або невідповідність СУЯ вимогам нормативних документів

 вказівки про конфіденційність інформації, використаної в звіті

 висновки про можливість або неможливість видачі сертифіката

 відомості про організації то особах, яким надається звіт

 відомості про експертів, про підстави для проведення перевірки, мета, задачі та масштаби перевірки

Термін підготовки звіту - протягом місяця після заключної наради.

Орган по сертифікації передає заявнику два екземпляри звіту. Заявник сам вирішує, кому відіслати звіт.

В результаті перевірки і оцінки системи управління якістю можливі такі основні висновки:

- система повністю відповідає нормативним документам на СУЯ в такому випадку орган по сертифікації оформлює сертифікат встановленого зразку, реєструє його в Реєстрі Системи, видає підприємству-замовнику та відправляє копію органу по сертифікації продукції. Форма сертифіката відповідності приведена в додатку Е ДСТУ 3419. Реєстрація сертифікатів відповідності здійснюється згідно вимогам ДСТУ 3415;

- система в цілому відповідає нормативним документам на СУЯ, але виявлені деякі незначні невідповідності відносно окремих елементів системи, які можуть бути усунені достатньо швидко (в строк до шісти місяців), в такому випадку якщо підприємство в строк, встановлений органом по сертифікації, усуне зауваження та звернеться з повторною заявою на сертифікацію, робота по сертифікації може здійснюватися за повною або скороченою схемою;

- система має серйозні невідповідності, які можна усунути тільки в результаті доопрацювання в ході достатньо тривалого часу, в такому випадку оцінка СУЯ підприємства здійснюється повторно в об’ємі всіх робіт та етапів, встановлених цім розділом в за повною схемою.

Термін дії сертифікату визначає орган по сертифікації, але він не може перевищувати п’ять років.

Термін дії сертифікату не продовжується. Для отримання сертифікату на новий термін підприємство не пізніше, ніж за три місяці до закінчення терміну його дії посилає до органу по сертифікації систем управління якістю заявку за формою додатку А ДСТУ 3419.

Порядок повторної перевірки і оцінки системи управління якістю визначає орган по сертифікації у кожному конкретному випадку з урахуванням результатів технічного нагляду за сертифікованою системою управління якістю.

2.2.3 Технічний нагляд за сертифікованими системами управління якістю.

Технічний нагляд за сертифікованими системами управління якістю підприємств протягом всього терміну дії сертифікату здійснює орган по сертифікації.

За пропозицією органу по сертифікації до технічного нагляду на основі відповідних угод повинні притягуватися державні центри стандартизації, метрології і сертифікації.

Об'єм, порядок і періодичність нагляду встановлюються органом по сертифікації під час проведення сертифікації системи управління якістю.

За наслідками технічного нагляду орган по сертифікації може припинити або відмінити дію сертифікату у випадках:

 виявлення невідповідності СУЯ вимогам стандартів

 наявність обґрунтованих претензій споживачів даної продукції

 виявлення невірного використання сертифіката

 виявлення порушень правил або процедур, встановлених органом по сертифікації


3 ЗАГАЛЬНІ ТЕХНІЧНІ ВИМОГИ ДО ПРОДУКЦІЇ І МЕТОДІВ

3.1 Технічні вимоги

3.1.1 Елеватори повинні відповідати вимогам цих технічних умов й комплектам конструкторської документації ЕТА 50-00.000 та ЕТА 60-00.000.

Основні параметри і розміри елеваторів повинні відповідати знеченням у таблиці 3.1

Таблиця 3.1 – Основні параметри і розміри.

Найменування параметра Типоконструкції елеваторів
ЕТА 50 ЕТА 60
Умовний діаметр труб, на які розрахован даний елеватор, мм 60, 73, 89 60, 73, 89
Номінальна робоча вантажопідйомність Рн , т, не менше 50 60
Діаметр розточки захоплювача, мм, не більше 61, 68, 76, 81, 91, 98 61, 68, 76, 81, 91, 98
Габаритні розміри елеватора, мм, не більше (довжина, ширина, висота) 285, 228, 575 285, 240, 580
Маса, кг, не більше 35 39

Відповідальні вузли і деталі елеваторів, а саме корпус, захощповач и серга, повинні виготовлятися із легованих конструкційних сталей за ГОСТ 4543 марок 40Х, 35ХМА, 35ХН, 40ХН,30ХМА.

Якість заготовок, які використовуються для виготовлення деталей елеваторів, повинні відповідати ГОСТ 8479 на поковки із легованої конструкційної сталі. Для корпуса й серги елеваторів поковки повинні відповідати групі IV та категорії міцності КП 50.

Всі ковані заготовки з вмістом вуглецю більше 0,3% повинні зазнавати відпалювання або нормалізації незалежно від виду кінцевої термічної обробки.

Верхні опірні площини корпуса елеватора і челюстів захвата після механічної обробки повинні зазнати поверхневе загартування на твердість НRC- 40 за ГОСТ 9013 (ИСО 6508).

Однотипні складальні одиниці та деталі елеваторів повинні бути взаємозамінними.

Загальні вимоги до зварювальних швів згідно ГОСТ 5264, ГОСТ 14771. У швах зварювальних з'єднань не припустимі пропали, непровари, місцеві напливи.

Верхня й нижня опірні поверхні елеваторів повинні бути паралельними поміж собою та перпендикулярні осі розточки під трубу. Граничне відхилення від паралельності, виміряне в крайніх точках опірних площин елеваторів - не більше 0,5 мм. Граничне відхилення від перпендикулярності - не більше 0,6 мм на довжині 100 мм. Гранич:не від хилення від перпендикулярності осі отвору серги та її осі симетрії - не більше 0,5 мм.

Елеватори повинні витримувати випробувальне навантаження Рв, яке перевищує на 25% їх номінальну вантажопідйомність за таблицею 3.1.

Поверхні деталей елеваторів повинні мати лакофарбове покриття, окрім деталей, виконаних із корозійностійких матеріалів. Лакофарбові покриття повинні виконуватися по IV класу ГОСТ 10144, або емаллю ПФ 115 "червона" ГОСТ 6465 та мати міцне зчеплення з металом.

Складання всіх рухомих частин елеваторів повинно забезпечувати переміщеня без заїдань та перекосів, легке розкривання та закривання на трубі відповідного діаметру.

3.1.2 Показники надійності за ГОСТ 27.003:

Безвідмовне напрацювання, год, не менше 500

Термін служіння елеваторів, років, не менше : 1.5

Критеріями відмов є:

- припинення виконання виробом заданих функцій, зниження якості Функціонування за межі допустимого рівня;

- зовнішні виявлення, які свідчать про наявність непрацездатного стану (тріщини від утомленості, вихід елеваторів).

3.1.3 Маркування

Маркування елеваторів повинно відповідати вимогам креслень та цих ТУ. На зачищених поверхнях корпусу і захоплювача, або на табличці за ГОСТ 12971, що кріпиться на корпусі, ударним способом наноситься маркування за ГОСТ 26828, яке повинне містити наступну інформацію:

- товарний знак або назва підприємства-виробника;

- найменування і умовне позначення виробу ;

- заводський номер виробу;

- номінальна робоча вантажопідйомність;

- дата випуску (місяць і рік);

- позначення цих ТУ.

Допускаються інші способи виготовлення маркування, які задовольняють вимогам нормативних документів і замовника.

Транспортне маркування наносять на один з боків кожної одониці пакування за трафаретом емаллю за ГОСТ 9640 відповідно до вимог ГОСТ 14192. На не упакований у транспортну тару вантаж маркування наноситься на фанерні або металеві ярлики, які міцно прикріплюються до вантажу.

3.1.4 Пакування

Пакування елеваторів здійснюють відповідно до вимог ГОСТ 23170, цих ТУ та КД. Пакування елеваторів повинне забезпечувати збереження виробу під час транспортування і зберігання.

Перед пакуванням металеві поверхні складальних одиниць та деталей повинні бути законсервовані відповідно до вимог ГОСТ 9.014. Група виробу - П-l, варіант тимчасового - захисту ВЗ-1, категорія упаковки - КУ-0 згідно з ГОСТ 23170.

Гарантійний термін зберігання до переконсервації - 12 місяців з дня відвантаження елеваторів. Консервацію допускається не проводити, якщо між днем виготовлення та днем запуску в експлуатацію пройшло не більше ніж 7 днів. Допускається, за узгодженням зі споживачем, консервацію елеваторів не виконувати.

Допускається пакування елеваторів здійснювати в индивщуальну тару споживача, яка забезпечує збереження під час транспортування і зберігання продукції.

3.1.5 Комплектність

Елеватори поставляються споживачу комплектно. До складу комплекту входить:

- елеватор ЕТА 60 або ЕТА в зібраному вигляді, шт.

- змінний захоплювач, шт.

- документ про якість, шт.

- паспорт, суміщений з інструкцією з експлуатації, шт.

- упаковка, шт.

3.2 Правила приймання

Приймання елеваторів проводить служба технічного контролю підприємства-виробника згідно вимогам ГОСТ 15.309, цих ТУ і комплекту. Якщо умовами контрактів (договорів) між замовником (споживачем) та виробником визначено, що приймання продукції повинен здійснювати незалежний від останнього орган приймання (представництво замовника або споживача), то випробування та приймання проводять зазначені представництва в присутності служба технічного контролю силами та засобами виробника, Всі особливості та форму участи сторін в проведенні приймання продукції визначають в договорах (контрактах).

Для контролювання відповідності елеваторів вимогам цих ТУ встановлюють наступні категорії випробувань:

- приймально-здавальні;

- періодичні.

3.2.1 Приймально – здавальні випробування.

Приймально-здавальні випробування проводять з метою контролю якості елеваторів на відповідність вимогам, що установлені в даних ТУ та визначення можливості приймання. Випробування проводить служба технічного контролю підприємства-виробника.

Приймально-здавальні випробування проходить кожен елеватор.

При приймально-здавальних випробуваннях перевіряють:

- загальний вигляд;

- відповідність елеватора з діаметром труб;

- габаритні розміри;

- маркування, пакування;

- комплектність елеваторів;

- якість лакофарбового покриття;

- максимальну робочу вантажопідйомність;

- якість зварних швів;

- розміри діаметру розточки захоплювача;

- граничні відхилення паралельності та перпендикулярності;

- якість складання;

- конструкцію елеваторів щодо вимог безпеки.

В разі одержання незадовільних результатів елеватори (з вказанням дефектів, які були виявлені) повертають для з'ясування причин виникнення дефектів, проведення заходів щодо їх усунення та визначення можливості виправлення браку.

Одиниці продукції після усунення дефектів повторно подають на приймально-здавальні випробування з документом, який посвідчує прийняті заходи. Повторні випробування проводять в повному обсязі приймально-здавальних випробувань.

Для остаточно забракованої продукції виконують аналіз причин забракування, на підставі якого виробник, якщо це не протирічить умовам договору (контракту), приймає рішення про подальше використання установок.

3.2.2 Періодичні випробування

Періодичні випробування проводять з метою періодичного контролю якості елеваторів, стабільності технологічного процесу їх виготовлення в період між попередніми та черговими випробуваннями. Періодичні випробування організує і проводить підприємство-виробник.

Періодичні випробування повинрі проходити елеватори, що пройшли приймально-здавальні випробування.

Періодичні випробування допускається проводити на підприємстві-споживачі з :забезпеченням необхідних умов для їх проведення.

Періодичні випробування проходять три елеватори будь якої типоконструкції не менше одного разу в два роки.

Результати випробувань розповсюджуються на всі елеватори інших типоконструкцій.

При одержання негативних результатів випробувань. приймання і відвантаження раніше виготовлених елеваторів припиняють. Виробник проводить аналіз дефектної продукції і встановлює причину негативних результатів випробувань. На основі аналізу виробник розробляє і впроваджує необхідні заходи щодо підвищення якості продукції.

Повторні випробування проводять на подвоєній кількості доопрацьованих або знов виготовлених елеваторів в повному обсязі періодичних випробувань. На момент проведення повторних випробувань повинна бути надана інформація, що підтверджує усунення дефектів, які були виявлені під час періодичних випробувань, та впровадження заходів щодо їх попередження.

В разі позитивних результатів повторних періодичних випробувань поновлюють приймання та відвантаження продукції.

При негативних результатах повторних випробувань виробник разом з замовником (споживачем) приймає рішення про припинення відвантаження елеваторів та про заходи щодо відвантаженої (реалізованої) продукції. Одночасно виробник вирішує питання щодо необхідності виконання додаткових робіт з освоєння виробництва установок з проведенням, за необхідності, кваліфікаційних випробувані. Рішення про використання установок, на яких проводилися періодичні випробування приймають виробник зі споживачем на взаємовигідних умовах на підставі договору (контракту).

3.2.3 Випробування на надійність

Перші випробування на надійність проводять у термін проведення перших періодичних випробувань. Надалі періодичність проведення випробувань - не менше ніж один раз на 4 роки.

Випробування на надійність проводять на трьох елеваторах будь якої типоконструкції. Випробуванням повинна піддаватися продукція, що пройшла приймально-здавальні випробування.

3.2.4 Кваліфікаційні випробування

Кваліфікаційні випробування проводять відповідно до вимог ГОСТ 15001 з метою перевірки відпрацювання технологічного процесу, оцінки готовності виробництва до серійного випуску елеваторів і перевірки відповідності їх вимогам цих ТУ.

Кваліфікаційні випробування організує і проводить підприємство- виробник. Комплектування вибірки для проведення кваліфікaційних випробувань проводять за правилами, встановленими для проведення періодичних випробувань. Вибірку комплектує комісія з приймання установочної серії.

При негативних результатах випробувань комісія аналізує дефектні елеватори і встановлює причини негативних результатів.

Якщо проведений аналіз покаже, що результати випробувань пов'язані з якістю елеваторів, то проводять необхідні заходи з усунення та попередження виявлених дефектів в процесі виробництва та приведення якості елеваторів у відповідність до вимог даних ТУ. Після впровадження цих заходів проводять повторні кваліфікаційні випробування .при

Якщо аналіз дефектів покаже, що негативні результати випробувань не пов'язані з технікою і технологією виготовлення елеваторів, то проводять нові випробування. За резуль татами нових випробувань приймають рішення щодо готовності виробництва до випуску елеваторів.

Випробування на відповідність вимогам цих ТУ припускається проводити під час вхідного контролю на підприємстві-споживачеві.

Під час поставлення продукції на виробництво згідно з ГОСТ 15.001 допускається поєднувати окремі етапи, а також змінювати їх послідовність та доповнювати іншими роботами.

Кваліфікаційні випробування носять статус періодичних до отримання результатів чергових періодичних випробувань

3.2.5 Типові випробування

Типові випробування елеваторів проводять після внесення змін в конструкцію, матеріали або технологію виготовлення для оцінки ефективності внесення змін.

Обсяг типових випробувань визначається характером внесених змін. Випробування повинні зазнавати елеватори, що пройшли приймально-здавальні випробування.

3.2.6 Сертифікаційні випробування

Для цілей сертифікації продукції проводять сертифікаційні випробування у порядку згідно з ДСТУ 3413.

3.3 Методи випробування

Випробування проводять з метою перевірки відповідності елеваторів вимогам, встановленим в даних ТУ.

Випробування проходять дослідні зразки, зразки із установочної серії, а також зразки серійного виробництва,

Умови випробувань повинні відповідати нормальним кліматичним умовам випробувань згідно ГОСТ 15150, якщо інші не обумовлені в методах випробувань:

- навколишня температура - плюс (25 ± 10);

- відносна вологість повітря .- (45-80)%;

- атмосферний тиск (84,0-106,7) кПа ((630-800) мм.рт.ст.).

Перевірку наявності конструкторської документації на елеватори проводять візуально, шляхом порівняння загального вигляду елеваторів з комплектом креслень.

Перевірку габаритних розмірів проводять вимірюваннями рулеткою вимірювальною металевою згідно з ДСТУ 4179.

Перевірка взаємозамінності здійснюється шляхом заміни однотипних складальних одиниць в кількості не менше трьох штук однотипних найменувань.

Якість зварних швів перевіряють зовнішнім оглядом згідно конструкторської документації та контролюють на стадії виготовлення складальних одиниць елеваторів.

Контроль якості заготовок із поковок перевіряється операційним контролем на відповідність вимогам конструкторської та нормативної документації в процесі їх виготовлення згідно вимог ГОСТ 8479.

Перевірка якості лакофарбового покриття проводиться візуально шляхом порівнювання з взірцем.

Масу елеваторів перевіряють зважуванням на вагах РП-lШ13М ГОСТ 29329. Припускається масу елеваторів визначати шляхом складання мас їх складових частин, зважування котрих здійснюється в процесі їх виготовлення (складання).

Контроль застосованих матеріалів проводять за паспортами та сертифікатами на матеріали при вхідному контролі.

Перевірку відповідності елеватора діаметру труб проводять методом опробування.

Випробування на випробувальне навантаження Рв проводять на спеціальному стенді, навантажуючи елеватори:

- ЕТА 50 навантаженням Рв = 1,25РНІ = 1,25х50 = 62,5 т;

- ЕТА 60 навантаженням РВІ = 1,25РН1 = 1,25х60 = 75,0 т.

Після зняття навантаження перевіряється :

- відсутність тріщин, надривів - за допомогою лупи з 10-кратним збільшенням;

- відсутність залишкових деформацій елеватора - замірами розмірів згідно вимогам цих ТУ;

- вільне переміщення деталей в усіх з' єднаннях згідно вимогам цих ТУ.

Діаметр розточки захоплювача вимірюється за допомогою штангенциркуля ШЦЦ-1-125-0.1 за ГОСТ 166 (ИСО 8599).

Перевірку комплектності проводять шляхом порівняння з документацією.

Маркування перевіряють візуально на відповідність вимогам цих ТУ та КД

Пакування перевіряють зовнішнім оглядом на відповідність вимогам конструкторської документації.

Контроль граничних відхилень паралельності та перпендикулярності визначають індикатором ИЧ02 кл.l ГОСТ 577 зі штативом Ш-11М-8 ГОСТ 10197.

Перевірку твердості корпуса елеватора і челюстів захвата проводять за ГОСТ 9012 та ГОСТ 9013-59 (ИСО 6508-86).

Перевірку виконання вимог з якості складання та контролю конструкції елеваторів щодо вимог безпеки проводять візуально з п'ятикратною перевіркою всіх рухомих частин. Не дозволяється заклинювання або гальмування рухомих частин, сторонні шуми.

Випробування на надійність елеваторів виконують виходячи з досвіду і роботи обладнання аналогічного призначення та уточнюють на основі статистичних даних, отриманих при підконтрольній експлуатації елеваторів, що випускаються згідно з вимогами ГОСТ 27.410.Елеватори проходять дефектоскопію ультразвуковим та магнітопорошковим методами.


4 Статистична обробка результатів прямих багатократних вимірювань при сертифікаційних випробуваннях елеваторів

В цьому розділі проводиться обробка результатів прямих багатократних вимірювань з незалежними рівно точними спостереженнями діаметру росточки захвата елеватора.

Задані результати серії (групи, ряду) спостережень фізичної величини L постійного розміру (діаметру). Позначимо їх Di , , де - число спостережень в серії. Результати спостережень вважаються незалежними (за умовами експерименту). У загальному випадку вони можуть містити систематичну і випадкову похибку, що становлять погрішності вимірювань.

Дано Р=0,95; n=20;= ±1.42

Зведемо результати спостережень в таблицю 4.1:

Таблиця 4.1 – Результати експерименту.

Номер експерименту, і Результати експерименту, Di. , мм
1 2
1 91,67
2 91,69
3 91,76
4 91,62
5 91,73
6 91,79
7 91,70
8 91,79
9 91,71
10 91,64
11 91,73
12 91,67
13 91,73
14 91,73
15 91,68
16 91,64
17 91,71
18 91,71
19 91,80
20 91,68

Аналізуємо серію результатів спостережень на наявність промахів. Якщо вони є, то їх виключаємо з подальшої обробки. В нашому випадку промахи відсутні.

Перевіримо відповідність експериментального закону розподілу результатів спостережень Di нормальному. Для цього використовують різні критерії згоди, серед яких найбільш широке застосування знаходить складений критерій.

Складений критерій включає два незалежні критерії, їх позначають І і ІІ. Перший з цих критеріїв (критерій I) забезпечує перевірку відповідності розподілу експериментальних даних нормальному закону поблизу центру розподілу, а другий критерій (критерій II) - на краях розподілу. Якщо при перевірці не задовольняється хоч би один з цих критеріїв, то гіпотеза про нормальність розподілу результатів спостережень відкидається.

Для перевірки гіпотези про нормальність розподілу початкової серії результатів спостережень по критерію I обчислюють параметр який визначається співвідношенням.

, (4.1)

де - середнє арифметичне результатів спостережень , визначається за формулою;

(4.2)

-зміщена оцінка СКВ результатів спостережень Dі .

(4.3)

Розрахуємо середнє арифметичне відповідно до співвідношення (4.2), і отримаємо =91.709 мм.

Для полегшення подальших розрахунків зведемо і в таблицю 4.2.

Таблиця 4.2.

і , мм , мм2
1 0,039 0,001521
2 0,019 0,000361
3 0,051 0,002601
4 0,089 0,007921
5 0,021 0,000441
6 0,081 0,006561
7 0,009 0,000081
8 0,081 0,006561
9 0,001 0,000001
10 0,069 0,004761
11 0,021 0,000441
12 0,039 0,001521
13 0,021 0,000441
14 0,021 0,000441
15 0,029 0,000841
16 0,069 0,004761
17 0,001 0,000001
18 0,001 0,000001
19 0,091 0,008281
20 0,029 0,000841

=0 мм

=0,782 мм

=0,0484 мм2 .

Розрахуємо зміщену оцінку СКВ відповідно до співвідношення (4.3):

0,04918 мм.

Розрахуємо параметр d відповідно до співвідношення (4.1):

0,79498.

Результати спостережень Di вважаються за розподілені по нормальному закону, якщо виконується умова.

d (4.4)

де - квантилі розподілу параметра d, які знаходимо по таблиці П.1 (додаток 1) значень α - процентних точок розподілу параметра d, за заданим обсягом вибірки n і прийнятому для критерію I рівню значущості α1 .

Приймемо α1 і α2 так, щоб виконалася умова α≤α12 , де α=1-Р=1-0,95=0,05. Візьмемо α1 =0,10 і α2 =0,02.

При n=20 і α1 =0,10 виконаємо квадратичну інтерполяцію, знайдемо за допомогою формули.

Y=Y1 + (4.5)

де Y - шукане значення параметра для X=n=20;

Y1 - значение параметра відповідне X1 =n1 =16;

Y2 - значение параметра відповідне X2 =n2 =21.

Для зручного обчислення зведемо дані П.1 додатка у таблицю 4.3

Таблиця 4.3

n
16 0,8884
20 Y
20 0,8768

Для знаходження проведемо інтерполяцію по формулі (4.5).

Y==0,87912.

Отже =0,87912.

Для зручного обчислення зведемо дані П.1 додатка у таблицю 4.4


Таблиця 4.4

n
16 0,7236
20 Y
20 0,7304

Для знаходження проведемо інтерполяцію по формулі (4.5).

Y==0,72904.

Отже =0,72904.

Перевіримо умову (4.4):

0,72904<0,79498<0,87912.

Оскільки воно виконується, переходиться до критерію II.

Відповідно до критерію II результати спостережень Di належать нормальному закону розподілу, якщо не більш за m різниць перевершили значення :

де - незміщена оцінка СКВ результатів спостережень Li обчислюється за формулою;

(4.6)

- верхня квантиль розподілу інтегральної функції нормованого нормального розподілу, відповідна довірчій вірогідності Р2 .

мм.

Значення m і Р2 знаходимо по числу спостережень n і рівню значущості α2 для критерію II по таблиці П.2 (додаток 1). Потім обчислюємо за формулою:

= (4.7)

Для n=20 і α2 =0,02, маємо m=1 і Р2 =0,99.

==.

По таблиці П.3 (додатки 2) інтегральної функції нормованого розподілу знаходимо , відповідне обчисленому значенню функції .

Для ==0,995 виконаємо квадратичну інтерполяцію, знайдемо за допомогою формули.

Z=Z1 +, (4.8)

де Z - шукане значення для функції ==0,995;

Z1 - значение відповідне функції ==0,9949;

Z2 - значение відповідне функції ==0,9952.

Для зручного обчислення зведемо дані в таблицю 4.5


Таблиця 4.5.

2,81 0,9949
Z 0,9950
2,82 0,9952

Інтерполюємо по формулі (4.8):

Z=2,81+=2,8133.

Отже =2,8133.

=·2,8133=0,14196 мм.

Значення жодного разу не перевершили значення =0,14196 мм, отже, розподіл результатів спостережень задовольняє і критерію II.

Висновок: експериментальний закон розподілу відповідає нормальному закону.

Проведемо перевірку грубих похибок результатів спостережень або, по-іншому, оцінку анормальності окремих результатів спостережень. Для цього:

а) складемо впорядкований ряд результатів спостережень, розташуємо початкові елементи в порядку зростання і виконаємо їх пере нумерацію, як показано в таблиці 4.6:


Таблиця 4.6

Номер експерименту, i Результат експерименту, Di, мм
1 2
1 91,62
2 91,64
3 91,64
4 91,67
5 91,67
6 91,68
7 91,68
8 91,69
9 91,70
10 91,71
11 91,71
12 91,71
13 91,73
14 91,73
15 91,73
16 91,73
17 91,76
18 91,79
19 91,79
20 91,80

б) для крайніх членів (результатів спостережень) впорядкованого ряду D1 і D20 , які найбільш віддалені від центру розподілу (визначуваного як середнє арифметичне цього ряду) і тому з найбільшою вірогідністю можуть містити грубі похибки, знайдемо модулі різниць ,, і для більшого обчислимо параметр t, який визначається співвідношенням.

t= (4.9)


де - найбільше значення при ;

= мм;

= мм;

t=.

в) по таблиці П.4 (додаток 3) значень параметра tТ , входом якої є число елементів вибірки n і задана довірча ймовірність Р (або рівень значущості α), знайдемо теоретичне або граничне значення параметра tТ і порівняємо його з обчисленим фактичним значенням параметра t.

Отже для n=20, Р=0,95 (α=1-Р=1-0,95=0,05) маємо tТ =2,623.

Критерієм анормальності результату спостережень Li є умова ttТ . Оскільки не виконується ця умова 1,8032,623, то елемент вибірки не виключається з розгляду.

Обчислимо незміщену оцінку СКВ результату вимірювання відповідно до виразу.

(4.10)

=0,01128 мм.

Визначимо довірчі межі випадкової складової похибки вимірювань з багатократними спостереженнями залежно від числа спостережень n у вибірці.

Межі довірчого інтервалу обчислюють за формулою.

=±ts (4.11)

де ts - коефіцієнт Стьюдента, який визначається на підставі розподілу Стьюдента (таблиця П.5, додаток 4) по заданій довірчій ймовірності Р або рівню значущості α і числу ступенів свободи ks =n-1.

Отже для ks =20-1=19 і Р=0,95 маємо ts =2,093.

=±2,093·0,01128=0,02362 мм.

Визначимо довірчі межі сумарної не виключеної систематичної складової похибки результату вимірювань з багаторазовими спостереженнями обчислюється за формулою.

, (4.12)

=±1,42·0,01128=±0,01602 мм.

Визначимо довірчі межі сумарної (повною) погрішності вимірювань з багатократними спостереженнями.

Обчислення основане на співвідношенні між СКО випадкової складової і довірчими межами невиключеної систематичної складової похибки вимірювань з багатократними спостереженнями.

=1,42.

При 0,8≤≤8 довірчі межі сумарної похибки вимірювань з багатократними спостереженнями визначаються по формулі.

Результат вимірювань з багатократними спостереженнями записується у вигляді:

(4.14);

D=(91,71±0,04) мм, при Р=0,95.


5 ОХОРОНА ПРАЦІ

5.1 Загальні питання охорони праці

5.1.1 Сучасне виробництво характеризується наявністю різноманітних енергетичних систем з небезпечними для оточуючого середовища та людини чинниками, складними технологічними системами із значною кількістю рухомих і ріжучих елементів, високими рівнями загазованості та пилу тощо. Навіть звичайна праця у бухгалтерії або у науковому відділі вже стає небезпечною для здоров’я працівника, тому що при цьому використовуються персональні обчислювальні машини (ПЕОМ), факси, ксерокси та інші прилади, без яких сучасна професійна діяльність неможлива, але всі вони мають високо небезпечні для людини фактори, які у відповідних умовах впливають негативно.

Охорона праці – система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на охорону здоров'я й працездатності людини в процесі праці [1].

Охорона праці повинна здійснюватися на глибокій науковій основі, що становлять наступні умови: впровадження нової безпечної техніки, прогресивні методи організації праці й технології виробництва, комплексна механізація, застосування захисних засобів і пристосувань, що забезпечують зниження травматизму.

В умовах суцільної електрифікації особливого значення набуває проблема електробезпечності.

У даному розділі розглянуті питання охорони праці, щодо забезпечення безпечних умов під час науково-дослідницької роботи.

Для персоналу, який працює з електрообладнанням, найважливішим питанням охорони праці є електробезпека, яка являє собою систему організаційних і технічних засобів, що забезпечують захист людей від шкідливого та небезпечного впливу електричного впливу.

Приміщення лабораторії відноситься до приміщень без підвищеної небезпеки ураження електричним струмом, оскільки відсутні висока вологість і температура, немає хімічно-активного середовища [2].

Однак варто дотримуватись вимог електробезпечності при експлуатації приладів, світильників, комп¢ютерів. В приміщенні знаходяться 1 комп’ютера, один принтер фірми Epson, один кондиціонер LG, які живляться від напруги 220 В.

Проводка в приміщенні схована, що зводить ризик одержання електротравми до мінімуму. Також використовується загальний контур заземлення всього будинку. Опір заземлення складає 3,4 Ом. Даний показник допустимий за нормативами. У приміщенні є 5 розеток напругою 220 В, які розташовані на відстані 0,7 м від підлоги.

Експлуатаційними заходами електробезпечності є дотримання правил техніки безпеки при роботі з високою напругою і наступних запобіжних заходів:

1 не підключати і не відключати рознімання кабелів при включеній напрузі мережі;

2 ремонтні роботи проводяться тільки при виключеному живленні мережі.

5.1.2 Науково-дослідницька робота відбувається в лабораторії, геометричні розміри якої рівні: ширина 5,0 м, висота 3,0 м, довжина 5,0м. На одне працюючого по нормативах доводиться 6 м2 площі й 20 м3 обсягу [3].

Приміщення знаходиться на другому поверсі 2-х поверхового цегляного будинку. Будинок, у якому знаходиться приміщення, відноситься до II ступеня по вогнестійкості [4].

За характером навколишнього середовища приміщення відноситься до класу нормальних. До нормального відносять сухі приміщення, у яких відсутні ознаки, властиві приміщенням спекотним, пильним середовищем [5].

За способом захисту від поразки електричним струмом обслуговуючого персоналу приймаємо перший клас захисту, тому що прилад має робочу ізоляцію й елементи заземлення. По пожежо-вибуховій небезпеці приміщення лабораторії характеризується наступними показниками:

а) категорія В – пожежонебезпечне, тому що характеризується наявністю твердих і спаленних речовин і матеріалів [6].

б) клас П-II, П-IIа, тому що приміщення містить тверді або волокнисті речовини [5].

в) дослідження проводилися в приміщенні, виконаному переважно з залізобетону, які ставляться до неспалених матеріалів, по ступені вогнестійкості ставляться до II ступеня [6].

Джерела використовуваної електроенергії:

1. комп'ютер – 660 Вт;

2. лампи – 320 Вт.

В приміщенні частота струму – 50 Гц, рід використовуваного струму – змінний, напруга – 220 В, режим нейтралі – глухо заземлення 6 кВ.

Під час науково – дослідницької роботи використовуємо такі прилади, як: комп'ютер, принтер, сканер.

5.1.3 Аналіз небезпечних і шкідливих виробничих факторів, наявних під час науково – дослідницької роботи, наведені в таблиці 5.1


Таблиця 1.1 – Небезпечні й шкідливі фактори у виробничому приміщенні

Найменування фактора

Джерело небезпеки

Характер

дії на організм людини

Нормована величина та її

значення

Нормативні документи
Шум Вентилятор Фізіологічна дія, шумова хвороба

Рівень звукового тиску,

LА , дБА; Lp, дБ

LА = 60 дБА

ГОСТ 12.1.003-83*

[7]

Висока

напруга, 220 В

Блок

живлення

Термічна, електролітична, механічна,

Змінний постійний Ih , мА

1. Пороговий.

ГОСТ 12.1.038-82*

[8]

біологічна дія

відчутній,

0,6 – 1,6 мА

5 – 7 мА

2.Пороговий невідпускаюч 10 – 15 мА

50 – 80 мА

3. Фібріляційний

100 мА 300 мА

Недолік природного освітлення. Неправильне розташування вікон Стомлення зорового аналізатора. Коефіцієнт природної освітленості (КПО), %

ДВН В.2.5-28-2006

СНиП II-4-79

[9, 10]

Недолік штучного

освітлення.

Неправильне планування штучної системи освітлення Стомлення зорового аналізатора. Мінімальна освітленість, Еmin

СНиП II-4-79

[10]

Коефіцієнт пульсації газорозрядних ламп Неповна расфазіровка світильників Стомлення зорового аналізатора КП , %

СНиП II-4-79

[10]

Вібрація Вентиляційна система Вібраційна хвороба, дія на центральну нервову систему

Віброприскорення, м/с2 ; віброшвидкість, м/с або їх рівні LА , LV , дБ;

LV = 75 дБ

ГОСТ 12.1.012-90

[11]


5.2 Промислова санітарія

Метеорологічні умови обрані відповідно до вимог ГОСТ 12.1.05-88 [12], ДСН 3.3.6.042-99 [13] з урахуванням категорії робіт з енерговитрат при виконанні відповідних технологічних операцій та період року.

Робота дослідника ставиться до категорії 1-а легка фізична, тому що не вимагає фізичних навантажень, тому, вибираємо оптимальні норми температури, відносній вологості й швидкості руху повітря. Ці норми представлені в таблиці 5.2

Для підтримки параметрів на необхідному рівні застосовуються кондиціонування, вентиляція (у теплу пору року) і центральне опалення в холодну пору року згідно СНиП 2.04.05–92 [14].

Таблиця 5.2 – Оптимальні норми параметрів мікроклімату робочого місця

Період року Категорія робіт Температура повітря, °С Відносна вологість, % Рухливість повітря, м/с
Холодний Легка 1а 22 – 24 40 – 60 0,1
Теплий Легка 1а 23 – 25 40 – 60 0,1

У лабораторії, де проводиться під час науково-дослідницької роботи передбачена природна й штучна (загально-обмінна, припливно-витяжна) вентиляціі.

Характер опалення – центральне, водяне й відповідає вимогам санітарних норм.

5.3 Виробниче освітлення

Характеристика зорової роботи з урахуванням найменшого об'єкта розрізнення в цьому випадку є дуже малої точності, тому що об'єктом розрізнення є розмір літер на моніторі комп’ютера [10].

Раціональне освітлення є одним з найважливіших факторів у боротьбі з виробничим травматизмом. Правильна організація освітлення створює сприятливі умови праці, підвищує працездатність.

Всі виробничі приміщення з постійним знаходженням у них людей, відповідно до санітарних норм і правилами, мають природне освітлення. У нашому випадку використається бічне оконне освітлення.

Природне освітлення виражається через коефіцієнт природної освітленності. Розряд зорових робіт – III. Для міста Харкова (IV-й пояс світлового клімату) нормоване значення КПО визначається по формулі 5.1:

eIV =eIII ×m×c, (5.1)

де eIII – нормативний коефіцієнт природної освітленості, для четвертого пояса світлового клімату становить 2 % (для міст України);

m – коефіцієнт світлового клімату, становить 0,9;

с – коефіцієнт сонячності клімату, становить 1,0.

Таким чином, значення КПО для природного освітлення (IV пояс):

У лабораторії застосовується комбіноване освітлення, як штучне джерело світла рекомендується використати люмінесцентні лампи типу ЛБ40-4 тип світильника ЛСП 012×40. Для освітлення лабораторії передбачені стельові світильники із двома лампами.

Так як науково-дослідницька робота проходить під час експлуатації обладнення, треба забезпечити міри електробезпечності за допомогою:

– занулення;

– захисне відключення;

– ізоляційні засоби (гумові коврики);

– конструктивний захист від дотику людини до струмоведучих частин електроустановок (кожухи, блокування, сигналізація) і т.д.


5.4. Пожежна безпека

Пожежна безпека – стан об'єкта, при якому із установленою ймовірністю виключається можливість виникнення й розвитку пожежі, а також забезпечується захист матеріальних цінностей і людей.

Відповідно ГОСТ 12.1.004-91 [15] пожежна безпека в лабораторії забезпечується системами протипожежного захисту, запобігання пожежі й організаційно-технічних заходів.

Захід системи протипожежного захисту:

1) наявність засобів повідомлення про пожежу (електрична пожежна сигналізація, телефонний зв'язок і т.п);

2) застосування засобів пожежогасіння (зовнішній водопровід, внутрішній водопровід);

3) первинні засоби пожежегасіння:

– вуглекислотні вогнегасники ВВК - 2А, 1 шт.;

– повітрянно-пінні вогнегасники ППВ -10, 1 шт.;

– ящик з піском;

– волок.

Під час науково – дослідницької роботи не супроводжується забрудненням навколишнього середовища.

З усього вище зазначеного можна зробити висновок, що правильна організація робочого місця створює сприятливі умови праці і підвищує працездатність.


Перелік Джерел інформації

1. Закон України «Про охорону пращ», листопад 2002 р.

2. ПУЭ-87. – Москва:Енергоатоміздат, 1987.

3. НПАОП 0.00-1.31-99. Правила охрони праці при експлуатації електронно-обчислювальних машин. - Діє 01.01.00.

4. ДБНВ.1.1 -7-2002 Пожежна безпека об'ектів будівництва. – Дієз 01.01.03.

5. Долин П. А. Справочник по технике безопасности. - Энергоатомиздат, 1984-824с.

6. НАПБ Б 07.005 - 86. Определение категорий помещений и зданий по взрывопожарной и пожарной опасности. - Действует с 01.01.87.

7. ГОСТ 12.1.003-83*, ССБТ. Шум. Общие требования безопасности. - Введ. 01.07.1989.

8. ГОСТ 12.1.038 - 82*. ССБТ. Электробезопасность. Предельно допустимые значения напряжения прикосновения и токов. - Введен 01.01.88.

9. ДВН В.2.5-28-2006 Інженерне обладнання будівель та споруд. Природне і штучне освітлення. – К.: МашбудУкр.

10. СНиП II-4-79. Естественное и искусственное освещение. Нормы проектирования. - М: Стройиздат, 1980. – 110 с.

11. ГОСТ 12.1.012. – 90 Вибрационная безопасность. Общие требования.

12. ГОСТ 12.1.005-88 ССБТ. Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны. -Введ. 01.01.89.

13. ДСН 3.3.6.042-99 Санітарні норми мікроклімату виробничих примщень. - К., 2000

14. СНиП 2.04.05-92 Нормы проектирования. Отопление, вентиляция и кондиционирование воздуха – М.: Стройиздат, 1992 г.

15. ГОСТ 12.1.004-91 ССБТ. Пожарная безопасность. Общие требования. - Введ. 01. 07. 92.


6 Техніко-економічне обґрунтовування сертифікації продукції машинобудування

6.1 Мета і призначення

Метою даної роботи є розробка системи сертифікації продукції машинобудування.

У результаті проведення НДР були розглянуті основні принципи та порядок проведення сертифікації продукції машинобудування.

Сертифікація, як форма підтвердження відповідності, проведеної незалежною стороною, одержала широке визнання суспільства, ставши дієвим механізмом захисту прав споживачів і невід'ємною частиною системи технічного регулювання.

На цей час сертифікація охопила майже всі галузі народного господарства України і є одним з інститутів регулювання взаємовідносин між споживачами, розробниками і продавцями в умовах ринку.

Всі види робіт по сертифікації і підтвердженню відповідності базуються на високій компетенції фахівців, що реалізують їх процедури і розробляють нормативно-методичні документи.

Результати НДР можуть бути застосовані в організаціях, що займаються виробництвом та сертифікацією продукції машинобудування та на інших підприємствах Україні та закордоном.

6.2 Розрахунок собівартості і ціни виробу

Виробнича собівартість промислової продукції (робіт, послуг) - це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на її виробництво. Це один з основних економічних показників підприємства, і це обумовлює необхідність однозначного визначення методики його розрахунку не залежно від того, де використовуватиметься показник виробничої собівартості. В якості такої методики виступають «Методичні вказівки по формуванню собівартості продукції (робіт, послуг) в промисловості», затвердженій наказом №7 Держкомітету промислової політики України від 02.02.2002г.

Мета планування собівартості є економічно обґрунтоване визначення величини витрат необхідних в планованому періоді для виробництва кожного виду і всієї промислової продукції підприємства, відповідної вимогам по її якості.

Метою обліку собівартості продукції є своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом продукції, обчислення фактичної собівартості окремих видів і всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів.

Витрати, що включаються в собівартість продукції (робіт, послуг) групуються за наступними економічними елементами:

- матеріальні витрати

- витрати на оплату праці

- відрахування на соціальні заходи

- амортизація

- інші операційні витрати

Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції - одні витрати показуються по їх видах (елементам), інші - по комплексних статтях (включаючи декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути присутній в декількох статтях калькуляції.

6.2.1. До складу елемента «Матеріальні витрати» включаються витрати:

На сировину і матеріали у виробничій діяльності підприємства. При виготовленні продукції (робіт, послуг) або для господарських потреб, технічних цілей і сприяння у виробничому процесі.

Розрахунок ведеться за формулою (6.1):

(6.1)

де Hpi - норма витрати і-го матеріалу на одиницю продукції;

Yi - ціна одиниці і-го матеріалу;

m- кількість видів матеріалу.

Розрахунки приведені в табл. 6.1.

Таблиця 6.1. - Розрахунок вартості сировини і матеріалів

Матеріали Кількість, шт. Вартість одиниці в гривнах Призначення
CD диски 2 2,20 Зберігання початкових даних і одержаних результатів.
Папір 500(л) 24,0 Документування результатів.
Фарба 1 бут. 18,0 Друк документації.
Всього 44,2

6.2.2. Витрати на оплату праці до складу елемента включається: заробітна платня по окладах і тарифах, надбавки і доплати до тарифних ставок і посадових окладів в розмірах, передбаченим чинним законодавством; премії і заохочення матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплату відпусток і іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці персоналу, зайнятого безпосередньо на виконанні конкретної теми (науковці, науково-технічний, науково-допоміжний персонал і виробничі робітники). Розрахунок витрат на основну заробітну платню по темі приведеної в таблиці. 6.2.


Таблиця 6.2 - Розрахунок витрат на основну заробітну платню.

Посада Оклад, грн./мес. Кількість місяців Пайова участь % Сума, грн.
Керівник теми 1800 3 20 1080
Інженер 1000 3 100 3000
Разом S4080

6.2.3 Додаткова заробітна платня

Вона включає доплати і надбавки до тарифних ставок і посадових окладів в розмірах передбачених чинним законодавством; премії і заохочення робітникам, керівникам, фахівцям і іншим службовцям за виробничі результати; і інші витрати на оплату праці, і розраховується за формулою (6.2). Додаткову заробітну платню приймаємо в розмірі 10% від Зосн .

Здопосн ×0,1 (6.2)

Здоп =4080×0,1=408 грн.

1.2.4 До складу елемента "Відрахування на соціальні заходи" включаються:

- відрахування на обов’язкове державне пенсійне страхування – 32% от (Здопосн ), яке розраховується за формулою (6.3);

Зпенс =(Здопосн )×0,32 (6.3)

Зпенс =(4080+408)×0,32=1436,16 грн.

- відрахування на обов’язкове соціальне страхування – 2,5% от (Здопосн ), яке розраховується за формулою (6.4);

Зсоц.стр =(Здопосн )×0,025 (6.4)

Зсоц.стр =(4080+408)×0,025=112,2 грн.

- відрахування на обов’язкове державне соціальне страхування на фонд зайнотості – 2,5% от (Здопосн ), яке розраховується за формулою (6.5);

Зфзп =(Здопосн )×0,025 (6.5)

Зфзп =(4080+408)×0,025=112,2 грн.

- відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства – 1% от (Здопосн ), яке розраховується за формулою (6.6).

Зинд.стр =(Здопосн )×0,01 (6.6)

Зинд.стр =(4080+408)×0,01=44,88 грн.

6.2.5 Амортизаційні відрахування.

Амортизаційні відрахування складають 25 % від вартості спеціального устаткування, і розраховується за формулою (6.7):

(6.7)

грн.

грн.


грн.

де - ціна спеціального устаткування;

- кількість місяців роботи.

В таблиці 6.3 описане устаткування, кількість місяців роботи та їх вартість.

Таблиця 6.3 – устаткування.

Устаткування Кількість місяців роботи Сума, грн
ЕОМ 3 3000
Принтер 1 200
Сканер 1 250
Разом 5 3450

6.2.6 Витрати на машинний час розраховуються за формулою (6.8):

(6.8)

(грн.)

де - кількість днів в місяці;

- кількість годин роботи на ПК;

- вартість Машино-годин, грн.

6.2.7 Накладні витрати.

Допоміжні витрати по управлінню підприємством, амортизаційні відрахування по діючих нормах, витрати на охорону праці, опалювання, освітлення, послуги сторонніх організацій, які розраховуються за формулою (6.9). Накладні витрати розраховуються як 25% - 30 %.

(6.9)

Знакл =4080×0,25=1020

За наслідками проведених розрахунків складаємо калькуляцію собівартості, яка приведена в таблиці 6.4.

Таблиця 6.4 – Калькуляція.

Найменування статті калькуляції Сума, грн..
1. Сировина і матеріали 44,20
2. Основна заробітна платня 4080
3. Додаткова заробітна платня 408

4. Відрахування на соціальні заходи6:

- відрахування на обов’язкове пенсійне страхування;

- відрахування на обов’язкове соціальне страхування;

- відрахування на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на фундацію зайнятості;

- відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства.

1436,16

112,2

112,2

44,88

5. Амортизаційні відрахування:

- комп’ютер;

- принтер;

- сканер.

187,5

4,16

5,12

6. Витрати на машинний час 567
7. Накладні витрати 1020
8. Кошторисна варта 8021,51
9. Прибуток (40) 3208,61
10. Ціна продажу 11230,12

6.3 Економічна ефективність НДР

Специфічною особливістю проведення економічної ефективності НДР є її прогнозний характер, а також наявність невизначеності в області вживання і об'ємах використовування результатів НДР, в рівні витрат на виробництво, в оцінці впливу характеристик приладів на характеристики складніших систем.

Визначення економічної ефективності НДР базується на загальних методах розрахунку порівняльної економічної ефективності нової техніки, представлених в методичних вказівках по техніко-економічному обґрунтовуванню дипломних проектів.

Кількісно визначення економічної НДР можливе, якщо є база для порівняння, відома область і об'єм промислового використовування результатів НДР. Проте специфіка розрахунку економічної ефективності НДР полягає в тому, що результати НДР самостійного значення не мають, а дають економічний ефект в народному господарстві тільки будучи опосередкованими через довгий ланцюжок стадій технічного прогресу. Тому економічна ефективність НДР оцінюється по пайовій участі від економічної ефективності нової техніки в цілому згідно ГОСТ 20779-81 по формулі (6.10):

(6.10)

де - частина річного ефекту, що приходиться на i-у організацію або етап;

Э - загальний річний економічний ефект від створення і упровадження нової техніки або нового методу робіт;

k∆i - коефіцієнт пайової участі i-ї організації або i-го етапу робіт.

Коефіцієнт пайової участі розраховується за формулою (6.11).


(6.11)

де Сзi - витрати на заробітну платню i-ї організації або i-гo етапу робіт;

kзi - коефіцієнт значущості i-гo етапу; m-число організацій або етапів.

В діючих методичних положеннях про порядок освіти, розподіли і використовування фондів економічного стимулювання технічного прогресу рекомендується відносити на організації, що виконують науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи, від 30 до 50 % економічного ефекту, на технологічні роботи - від 20 до 30 %; на освоєння організації виробництва нової техніки - від 25 до 40 % економічного ефекту.

Економічну ефективність деяких пошукових і прикладних НДР розрахувати не вдається. У такому разі приводять якісний опис соціально-економічної ефективності НДР по методиці.

Єство цієї методики полягає в тому, що на основі оцінок роботи визначається коефіцієнт науково-технічного ефекту НІОКР:

де ri -ваговий коэфіцієнт i-ї примари науково-технічного ефекту (табл.4);

Ki - кількісна оцінка i-ї ознаки науково-технічного ефекту НДР.

(бали)

Коефіцієнти вагомості ознак приведені в табл. 6.5.


Таблиця 6.5 – Коефіцієнти вагомості ознак

Ознака науково-технічного ефекту НІОКР Значення вагового коефіцієнта

Рівень новизни

Теоретичний рівень

Можливість реалізації

0.4

0.6

0.2

Кількісна оцінка рівня новизни визначається по табл.6.6; теоретичний рівень одержаних результатів - на основі експертних оцінок з урахуванням даних табл.6.6; можливість реалізації наукових результатів на основі значень балів табл.6.7.

Таблиця 6.6. – Класифікатор ознак наукової новизни

Рівень новизни розробки Характеристика новизни Бали
Традиційна Робота, виконана за традиційною методикою, результати досліджень носять інформаційний характер, підтверджені або поставлені під сумнів відомі уявлення, які потребують перевірку, знайдений новий варіант рішень, що не дає переваги в порівнянні із старим. 1

Таблиця 6.7 – Класифікатор ознак теоретичного рівня

Теоретичний рівень одержаних результатів Бали
Розробка способу (алгоритм, програма заходів, пристрій, речовина і т.п.) 6

Таблиця 7. – Класифікатор ознак часу і масштабів реалізації

Час реалізації Бали
Протягом перших чотирьох років 10
Масштаби реалізації Бали
Галузь, міністерство 4

Примітка. Бали за часом і масштабом реалізації складаються.

Максимальне значення узагальнюючого показника науково-технічного ефекту - 12 балів. По кожній розробці встановлюється ступінь наближення у відсотках набутих значень науково-технічного ефекту до максимально можливого.

Висновок: В ході науково-дослідницької роботи техніко-економічне обґрунтовування сертифікації продукції машинобудування були одержані такі показники: кошторисна вартість = 8021,51 грн, прибуток 3208,21 грн, планована вартість продажу 11230,12 грн. На підставі цих даних можна зробити висновок, що робота по сертифікації продукції машинобудування є економічно вигідною, оскільки одержаний прибуток виявився вище, ніж очікувалося одержати.


ВИСНОВКИ

В результаті проведеної роботи можна зробити наступні висновки.

Сертифікація, як форма підтвердження відповідності, проведеної незалежною стороною, одержала широке визнання суспільства, ставши дієвим механізмом захисту прав споживачів і невід'ємною частиною системи технічного регулювання.

В роботі викладений порядок розробки та впровадження СУЯ, який включає в себе два етапи: підготовчий етап, та етап впровадження, який включає в себе вісім принципів, сформованих у міжнародних стандартах ISO 9000

Розглянуто порядок сертифікації СУЯ відповідно до вимог національного стандарту ДСТУ ISO 9001-2001 (який ідентичний міжнародному стандарту ISO 9001:2000). Цей порядок включає в себе наступні етапи:

- подання та розгляд заявки на сертифікацію СУЯ;

- попереднє (заочне) оцінювання СУЯ;

- аудит та остаточне оцінювання та прийняття рішень щодо сертифікації СУЯ;

- технічний нагляд за сертифікованою СУЯ протягом дії сертифіката;

- інформування про результати сертифікації.

В роботі розглянут метод статистичного аналізу в управлінні якістю та проведена статистична обробка результатів прямих багаторазових вимірювань з незалежними рівно точними спостереженнями.

Таким чином дипломна робота є актуальною, тому що розроблена модель сертифікації СУЯ може бути використана для будування системи управління якості на різних підприємствах України.


ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий