Структура даних ігор (ігор з правилами) дозволяє опосередковано керувати поведінкою дітей. Гравцеві здається, що він виконує ігрові дії і правила за своїм бажанням, насправді він виконує вказівки організатора, які сформовані у вигляді цікавого завдання або умов гри.
Коли хтось із дітей порушує правило, намагаючись швидше і без зусиль виграти, інші протестують проти цього і в в наступних іграх діти
виконують вимоги друзів.
Поступово діти привчаються оцінювати свої дії і вчинки. Дитина усвідомлює значення своїх вчинків у процесі активного спілкування з дорослими і друзями під час ігор. Засвоївши критерії вимог до поведінки гравця, діти об”єктивно оцінюють вчинки своїх товаришів і правильно реагують на них.
Важливу роль усправі формування в дитини вміння об”єктивно оцінювати свої дії відіграє колектив. Адже у взаєминах з колективом, іншими дітьми складається особистість дитини.
2.1.Соціальні функції рухливих ігор.
Велике значення рухливих ігор полягає в їх соціальних функціях. Саме рухливі ігри вперше вносять в життя дитини суворі вимоги до поведінки власне в тій діяльності, яка їм подобається. Цими вимогами є правила гри, яких за будь-яких умов треба дотримуватися, інакше дитина стає нечесним гравцем,ушником, який заслуговує на покарання. Це є прообразом складного дорослого життя, де потрібно підкорятись правилам,иконувати вимоги, вміти вигравати і програвати. Дітям молодшого шкільного віку це вдається не відразу,які з них прагнуть лише виграти, диктуючи свою волю, не узгоджуючи свої дії з товаришами покоманді. Організатор повинен враховувати всі ці нюанси під час проведення рухливих ігор, здіснювати індивідуальний підхід. Заняття іграми повинні сприяти вихованню дружби, чесності, свідомої дисципліни, відповідальності. На вибір рухливих ігор впливають вікові та статеві особливості дітей, їх розвиток і фізична підготовка, кількість дітей і умови проведення гри. Рухливі ігри бувають суцільно ігрові і з поділом на команди. Для першого виду ігор часто потрібен ведучий, роль якого можуть виконувати діти. Це дітям подобається і організатор повинен слідкувати, щоб якомога більше гравців спробували себе в ролі ведучого.
Призначають ведучого різними способами: за призначенням організатора ігор, жеребкуванням, за бажанням гравців і звичайно, за допомогою лічилок. Лічилки використовуються двояко: або визначення ведучого відбувається останнім словом лічилки, або всім по черзі вибувають, аж поки не залишиться один, який і буде ведучим. Процес рахування теж споріднений із грою і подобається дітям, хоча вимагає тривалого часу.
Якщо рухливі ігри командні, то це вимагає поділу дітей на групи організатор має слідкувати, щоб команди були рівносильними та рівномірно розподіляти дітей-лідерів, які часто під час ігор створюють конфліктні ситуації.
Важливим компонентом роботи з рухливими іграми є їх пояснення. Порядок пояснення наступний:
- назва гри та її коротка характеристика;
- ролі гравців і їх вихідне положення;
- хід гри і мета, якої повинні прагнути гравці;
- чим закінчується гра;
- правила, які необхідно сформулювати;
- пояснити окремі складні і незрозумілі етапи гри;
- умовні сигнали і команди для початку і закінчення гри.
Організатор під час гри повинен суворо слідувати за дотриманням правил. Після закінчення гри керівник оголошує її результати, в яких враховується не лише швидкість, але і якість виконання завдань специфіка рухливих ігор полягає в тому, що не зважаючи на їх повторюваність для гравців, вони завжди відбуваються ніби вперше, оскільки утворюють щоразу нові ситуації. І кожен раз для одного - це успіх, перемога, для іншого невдача, поразка, іншими словами пізнання себе і своїх можливостей.
Дуже важливо вміло дозувати навантаження в грі. Адже надмірна емоційність під час гри заважає дітям контролювати свій стан. Коли з”являються симптоми втоми (пасивність, порушення точності і контролю дій, блідість тощо), потрібно зменшити навантаження. Регулювати його можна різними способами: скоротити тривалість гри, ввести перерви, змінити правила гри тощо.
Закінчувати гру треба свожчасно. Затягування може призвести до зниження інтересу в гравців, їх перевтоми. Передчасне або раптове закінчення викликає не задоволення. Щоб уникнути цього, потрібно вкластися в час, відведений для гри.
Постійно розучувати з дітьми рухливі ігри недоцільно, краще удосконалювати рухи і дії у знайомих іграх та модифікувати їх хід. У той же час організатор постійно повинен тримати в полі зору те, як дотримуються гравці правил чесної гри, дружби, як проявляють уміння вигравати та програвати
2.2. Процес набуття суспільного досвіду в сюжетно – рольових іграх.
Процес соціалізації дитини відбувається і в такому виді соціальних ігор, сюжетно- рольові. Назва цих ігор вказує на необхідність двох обов”язкових компонентів – сюжету (тобто місця, дії, колізії) і ролей. Уявне місце, в якому відбувається гра може знаходитись в далекому і недалекому минулому, в сьогоденні або майбутньому, воно може бути реальним, добре відомим гравцям або фантастичним.
Сюжетно-рольові ігри на основі життєвих, літературних, фільмових вражень вільно відтворюють соціальні відносини і матеріальні об”єкти або розгортають фантастичні ситуації, які не мають аналогів у житті. Ця особливість сюжетно-рольових ігор виступає технологією апробації дитиною майбутніх соціальних ролей. Ті психічні стани, які гравці переживають у певному виді ігор, закарбовуються у свідомості і пізніше відіграють провідну роль у процесі самовизначення особистості, пошуку її власної ідентичності. При чітко продуманій організації такі ігри дають для соціалізації школяра значно більше ніж хороше оповідання чи бесіда.
Для того, щоб сюжетно-рольова гра розгорталась, була дійовою і насиченою подіями, необхідно врахувати моменти: попереднє знайомство з об”ктом гри (якщо це ігри “Пошта”, “Суд”, “Шлях до причалу” (сценарії додаються) то бажане попереднє знайомство з установами, їх роботою).
- чим менші діти, тим більш наочною повинна бути гра, тобто потрібні такі атрибути, які допомагають входити в роль;квитки для касира, шаблі для козаків і т.д.
- найкраще коли такі ігри відбуваються устані емоційного напруження гравців, коли існують конфліктні ситуації в сюжеті, протиборство учасників і необхідність самостійно приумати рішення;
- розподіляючи ролі, необхідно врахувати особливості дітей, даючи одним можливість зміцнити свій авторитет, проявити себе, іншим – зблизитись, потоваришувати, третім – стати більш організованим, розкутим тощо.
- допомогти дитині “увійти”в роль. З цією метою тим, хто збирається імпровізувати пропонують уявити себе в ролі і відповісти на питання (Чого він хоче досягти в житті? Що цінує в інших? Яких друзів має?)
- вибір сюжету гри повинен відповідати запитам та ітересам дітей, які самі можуть запропонувати такі сюжети, основні ролі іситуації;
- в сюжеті повинна бути закладена певна ідея, яка б виконувала функції регулятора поведінки;
- виховний ефект сюжетно-рольових ігор все ж досягається не стільки сюжетом, скільки тими взаємовідносинами, які виникають у грі.
Та найнеобхіднішою умовою успішного проведення рольових ігор є уміння вдало зайняти ігрову позицію, яка базується на здатності переходити із реального плану в ігровий відчувати радісний внутрішній стан дитинства. Уміння “скинути з себе все доросле”, викликає довір”я у дітей, стати керівником порадником, який сприймається як здатний усе зрозуміти товариш – в цьому полягає майстерність організатора рольових ігор.
У практиці виховної роботи до сюжетно-рольовихігорь належать також ігри-подорожі, психологічні ігри-тренінги, виховні та ділові ігри, які моделюють певні виробничі, та комунікативніситуаціїдля розв”язання їх учасниками.
Ігри-подорожі обов”язково мають певні етапи (“пункти”, “станції”), на яких виконуються завдання трудового, пізнавального, художнього, спортивного характеру. Такі ігри можуть відбуватись з різних навчальних предметів:географічні, літературні, математичні та ін. У цих іграх передбачені ігрові ролі “організаторпів”, “суддів”, “контролерів”, “саистентів”. Відбуваються такі ігри найчастіше як змагання між командами.
Психологічні ігри-тренінги мають характер системних вправ з навчання спілкуванню, та пізнанню власних можливостей.
Важливими являються і виховні ігри, які теж мають тренінговий характер. Ці ігри потребують грунтовної інформативної підготовки дітей, під час якої вони знайомляться з правилами етикету. На основі цих знань і виробляються уміння та навички поведінки.
Розділ 3. Керівництво поведінкою дітей у ході гри.
У змісті правил ігор визначено, як діти повинні поводитися під час виконання ігрового завдання. У тих випадках, коли гравці додержують правил, вони виступають у заздалегідь передбачені взаємини один з одним. Але тому, що діти часто діють тільки за власним бажанням, вони не завжди виконують умови гри. В результаті їх взаємини порушуються або складаються довільно. Щоб уникнути цього керівник організовує їх ігрову діяльність, тобто комплектує групи для гри, інструктує дітей перед початком гри, керує їх поведінкою в ході гри аналізує і оцінює дії гравців.
Взаємини дітей і організатора у грі набувають ігрового відтінку. Якщо педагог зацікавлений грою, дає вказівки через її правила і дії як учасник гри, у гравців виникає ігровий настрій, бажання виконати завдання. Це сприяє встановленню між дітьми і вихователем ігрових взаємин. Коли вихователь не зацікавлений грою діти підкоряються йому, але грають без емоційного піднесення.
Прагнення перемогти (виграти) іноді спонукає дітей діяти, не рахуючись з інтересами колективу. Тому, коли організатор неуважно керуватиме їх іграми, в них розвиватимуться такі негативні риси характеру, як егоїзм, нестриманість тощо.