Психологи пропонують виділяти такі стадії розвитку асоціальної поведінки: • несхвальна поведінка (епізодичні пустощі, бешкетництво); • поведінка, що засуджується (пов’язана з систематичнішим осудом з боку вихователя); •девіантна поведінка (морально негативні прояви й проступки); • делінквентна (иередзлочинна) поведінка (хуліганство, кривдження, образи); • злочинна поведінка (карається згідно з кримінальним кодексом);
• деструктивна поведінка (злочин із тяжкими для жертви наслідками або з майновою шкодою). Психолого-педагогічні принципи організації таких дитячих колективів свого часу сформулював видатний український педагог А. С. Макаренко: • Сумісна діяльність, спільні цілі, що згуртовують колектив. • Наявність перспективних ліній розвитку (близької, середньої й віддаленої перспективи), які стимулюють активність колективу й його членів. • Почуття захищеності й радісний мажорний тон як основна мета ідентифікації дітей з групою. • Естетика дисципліни й розвиток дитячого самоврядування. • Спадкоємність (наступність) і різні форми її прояву (ритуали, традиції, ігрові елементи). • Зв’язок з іншими дитячими колективами. • Педагог-вихователь або класовод як організуючий центр і основний двигун усієї системи колективних взаємовідносин у групі.
65. Самовиховання як вища форма самоуправління у вихованні
Формування особистості передбачає три основні компоненти: вплив соціального середовища; цілеспрямований виховний вплив суспільства на особистість через соціальні інститути та свідомий, цілеспрямований вплив людини самої на себе, тобто самовиховання. Л.М. Гордєєва під самовихованням розуміє прагнення людини виховати себе і діяльність із здійснення цього прагнення. С.Б.Єлканов визначає самовиховання як свідому цілеспрямовану діяльність людини з удосконалення своєї особистості. А.Г. Ковальов так формулює поняття "самовиховання" – це свідома планомірна робота над собою, спрямована на формування таких якостей особистості, які відповідають вимогам суспільства та особистій програмі розвитку. A.I. Кочетов – це свідомість, яка керує самою особистістю, саморозвиток, у якому в інтересах суспільства і самої особистості планомірно формуються якості, властивості, сили і здібності людини, причому функції виховання поступово передаються вихованцю. Як особливий вид діяльності "самовиховання вимагає активного усвідомлення особистістю власного "я" (самосвідомість), стосунків з навколишнім світом (світогляду, свого життєвого досвіду, самого процесу роботи над собою)". Самовиховання передбачає певний рівень розвитку інтелекту, який виявляється у всьому, що стосується зміни свого "я". Тому багато педагогів стверджують, що робота над собою стає постійною, ефективною, якщо є зріла самосвідомість. Усвідомлення власної поведінки веде до самоспостереження, самоаналізу, самокритики. Обдумування своєї діяльності в навколишньому світі сприяє формуванню цілеспрямованості, високих ідеалів, мотивів - важливих спонукальних причин роботи над собою. Самовиховання - процес, в якому взаємопов'язано проявляється весь духовний світ людини. У ньому взаємодіють моральність, інтелект, воля й емоції. Усвідомлене самовиховання здійснюється в трьох основних напрямках: - розвиток моральних і емоціонально-вольових рис і якостей; - вдосконалення розумових здібностей і процесів; - фізичне загартування і зміцнення свого здоров'я. Залежно від цілей і завдань самовиховання може бути епізодичним і систематичним, позитивно і негативно спрямованим. Самовиховання може бути також частковим і тотальним, тобто спрямованим на формування або викорінення яких-небудь окремих рис особистості або на всебічний її розвиток. Нарешті, самовиховання може бути індивідуальним і колективним, тобто воно може здійснюватись окремими індивідами самостійно, а також у колективі.
66. Психологічна сутність і структура педагогічної діяльності
Психологічна наука розглядає Педагогіку як багаторівневу систему, компонентами якої є ціль, мотиви, дії і результат. Функції педагогіки, Діагностична функція пов'язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Конструктивно-проектувальна - її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю. Організаторська потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу. Інформаційно-пояснювальна спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Комунікативно-стимуляційна пов'язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової та інших видів діяльності. Аналітико-оцінна пов'язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, використовувати передовий педагогічний досвід.Дослідно-творча має два рівні. Суть першого полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень пов'язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її.
67. Педагогічні здібності, їх структура і розвиток
Психологія особистості вчителя: структура педагогічних здібностей.1) дидактичність – вміння перетворювати писемне мовлення в усне 2) комунікативність 3) академічність – здібність вчителя самостійність здобувати знання, щоб навчати 4) прогностичність – вміння бачити дитину, динаміку її розвитку 5) фікційний фіналізм 6) креативні здібності – компетентність, рівноправність, атракціонність, конгруентність, емпатійність, вимогливість.
68. Педагогічні вміння та навички
Педагогічні вміння та навички представляють собою сукупність різноманітних дій учителя. Вони виявляють індивідуальні особливості вчителя і свідчать про його предметно-професійну компетенцію. 1:• формувати педагогічні завдання; •орієнтуватись на учня як на активного співучасника навчально-ви ховного процесу, що розвивається, має власні мотиви і цілі; • передбачати і при потребі трансформувати педагогічні ситуації; • гнучко міняти педагогічні завдання відповідно до змін педагогічної ситуації; • з гідністю виходити із складних педагогічних ситуацій; • передбачати близькі і далекі результати вирішення педагогічних завдань.
69.Стилі педагогічного спілкування
Педагогічне спілкування - система соціально-психологічної взаємодії між учителем та учнем, спрямована на створення оптимальних соціально - психологічних умов для обопільної діяльності. Стиль спілкування - це усталена система способів та прийомів, які використовує вчитель під час взаємодії. Авторитарному стилеві властивий диктат, який перетворює одного з учасників комунікативної взаємодії на пасивного виконавця, пригнічує його самостійність та ініціативу. Авторитарний вчитель самочинно визначає спрямованість діяльності групи. Це гальмує ініціативу, пригнічує учнів. Головні форми взаємодії за такого стилю спілкування - наказ, вказівка, інструкція, догана. Демократичний стиль ґрунтується на глибокій повазі, довірі й орієнтації на самоорганізацію самоуправління особистості та колективу. Базується він на думці колективу. покликаний донести мету діяльності до свідомості кожного учня і залучити усіх до активної участі у спільній діяльності. За ліберального стилю в учителя немає стійкої педагогічної позиції. вона виявляється у невтручанні, низькому рівні вимог до виховання. Ліберальний вчитель прагне не втручатися в життя колективу, легко підкоряючись суперечливим впливам.
70. Психологічні основи педагогічного такту
Педагогічний такт - це прояв чуття міри, вибір найкращої форми та змісту педагогічного впливу в процесі роботи. Педагогічний такт побудовано на витримці та врівноваженості, дотриманні доцільності у стосунках з учнями. Основу його складають, з одного боку, уважність, яка проявляється в любові та чуйності до дитини, в умінні зрозуміти її переживання, психічні стани, в намаганні допомогти їй, з другої - висока вимогливість та повага до особистості дитини.
Значну роль у психологічних основах педагогічного такту відіграє мова. Слово вчителя не повинно розходитись із справою - тільки тоді вихованці будуть вірити вчителеві та самі будуть намагатись виконувати вимоги, які ставляться до них. Мова повинна бути правильною, зрозумілою, доступною, переконливою та виразною. У ній зовсім недопустимі грубі висловлювання, жаргонні слова, образливі зауваження. Прояв педагогічного такту завжди пов'язаний із знанням вікових та індивідуальних психічних особливостей вихованців. Ці знання вчитель фізичної культури добуває не з книг, або анкет чи учнівських характеристик, а внаслідок сформованої професійної спостережливості. Таким чином, стержнем психологічних основ педагогічного такту є моральні риси вчителя: повага до особистості учня, доброзичливість, намагання зрозуміти учня і допомогти йому у важкій ситуації і постійна висока вимогливість до учня.