Смекни!
smekni.com

Методи дослідження пам'яті (стр. 1 из 6)

ЗМІСТ

Вступ

1. Механізмироботипам’яті

2. Типипам'яті

3. Видипам'яті

4. Порушенняпам'яті

5. Методидослідженняпам'яті

Висновки

Список використаної літератури


ВСТУП

Як відомо, предмети і явища навколишнього світу, що ми сприймаємо, не зникають з нашої свідомості безвісти. Їхні образи ми можемо думкою відтворювати, хоча самих предметів уже немає перед нами. Образи ці зберігаються нашою пам'яттю. Якщо сприйняття — відображення реальності, що діє на наші органи почуттів тепер, то пам'ять також відображення об'єктивної реальності, але діяла в минулому.

У психології пам'ять часто також називають мнемічною діяльністю (по імені давньогрецької богині пам'яті, матері всіх муз — Мнемозини). Пам'ять зв'язує минуле людини з його сьогоденням і майбутнім і є важливим пізнавальним процесом, що лежить в основі розвитку особистості, навчання. Всі інші психічні процеси не можуть здійснюватися без участі пам'яті, тобто кожна психічна функція як би має свій мнемічний аспект.

Пам'ять — це психічний процес відображення, що полягає в фіксуванні і збереженні з наступними відтворенням і дізнаванням слідів минулого досвіду, що роблять можливим його повторне використання в діяльності чи повернення в сферу свідомості.

Формами, у яких здійснюється запам'ятовування, збереження і відтворення, є образи і слова. У слові можна зберігати узагальнений образ (представлення) про те, чого в наявній ситуації немає.

Представлення — це суб'єктивний почуттєвий образ спогадів попередніх сприйнять, що зберігається в пам'яті.

Три різновиди образів привернули увагу дослідників: послідовні, ейдетичні й уявні.

Послідовні образи формуються на рівні рецепторів (якщо подивитися на джерело світла і закрити ока, те можна "бачити" кілька хвилин світні плями).

Ейдетичні образи є свого роду фотографічною пам'яттю. Деякі люди з винятковою точністю зберігають один раз побачене досить тривалий час (від декількох хвилин і навіть іноді до декількох років).

Уявні образи — продукти довгострокової пам'яті. Ці внутрішні образи служать базою пам'яті й опорою розумових дій. Перші внутрішні образи формуються в дитини у віці від півтора років. Однак тільки до 7-8 років вони стають доступними для трансформацій.

Фізіологічною основою представлень є пожвавлення в корі великих півкуль "слідів" порушень, що утворилися при сприйнятті чи предметів явищ. Ці сліди (енграми) створюються в процесі роботи аналізаторів.

Представлення блідіше і бідніше образів сприйняття. Це порозумівається тим, що сприйняття завжди підтримується силою впливу на органи почуттів безпосередньо сприйманих об'єктів, а представлення такої підтримки не мають, тому що вони будуються на образах минулих сприйнять. Тому в представленнях багато деталей предметів, що раніше сприймалися, і явищ нерідко зливаються, опускаються. Представлення відрізняються від сприйнять також своєю мінливістю, мінливістю, можливістю їх "реконструкції" — перетворенню механізмами уяви.

Представлення пам'яті по змісту є більш-менш точної енграмою предметів і явищ, що колись впливали на органи почуттів.

В одиничних представленнях пам'яті відбиваються конкретні предмети і явища в конкретній обстановці. У них відображені ті риси, що характерні саме для даного об'єкта. У загальному представленні пам'яті відбиваються узагальнені риси предметів даної групи. Загальне представлення виникає на основі багатьох одиничних представлень. Найбільш узагальнені схематичні представлення пам'яті, що є ступінню переходу від почуттєвого пізнання на новий рівень — абстрактно-логічний.

Представлення уяви також ґрунтуються на минулих сприйняттях, але вони піддаються більш істотним змінам (реконструкції), і нове представлення про чи предмети явищах у такому чи виді в таких сполученнях ніколи раніше людиною не сприймалися. Минулі сприйняття в даному випадку є лише "матеріалом", з якого уява "конструює" нові образипредставлення.

Усі представлення, що містяться в пам'яті, існують звичайно не самі по собі, а групуються у визначені сукупності — асоціації. Асоціація — це зв'язок, сполучення визначених представлень між собою. Асоціація між представленнями чи будь-якими іншими психічними змістами утвориться завжди, коли вони виникають у свідомості одночасно чи безпосередньо друг за другом. Повторна поява якого-небудь з елементів цього зв'язку приводить до виникнення (згадуванню) всіх інших елементів асоціативної групи.

З фізіологічної точки зору асоціація являє собою тимчасовий нервовий зв'язок.

Запаси представлень у пам'яті людини необхідні для нормального протікання процесів мислення.

При деяких захворюваннях міняється почуттєва яскравість представлень: в одних випадках вони підсилюються, стають почуттєво більш яскравими, а в інші — стають тьмяними і можуть зовсім не виникати.

Можливість збереження і наступного пожвавлення тимчасових зв'язків складає необхідну фізіологічну основу психічної діяльності в цілому, у тому числі і пам'яті.

Тому дослідження пам’яті є дуже важливою проблемою.


1. МЕХАНІЗМИ РОБОТИ ПАМ’ЯТІ

Основними процесами пам'яті є: фіксування, збереження і забування, відтворення і дізнавання. Усі вони тісно один з одним взаємозалежні, і тому їх часто іменують функціями раніше вважалася єдиним психічного процесу пам'яті.

Запам'ятовування визначається як процес, що забезпечує утримання відбитого матеріалу в пам'яті.

Запам'ятовування завжди виборче: у пам'яті зберігається далеко не усе, що впливає на наші органи почуттів. Навіть при мимовільному запам'ятовуванні (мимовільна пам'ять), коли ми не ставимо собі визначеної мети запам'ятовування, краще запам'ятовуються предмети і явища, що викликають інтерес і емоції, що торкаються. Мимовільне запам'ятовування більш сильне розвито в дитинстві, а в дорослих слабшає. Довільне запам'ятовування (довільна пам'ять) завжди має цілеспрямований характер, і якщо при цьому використовуються спеціальні прийоми для кращого засвоєння матеріалу (мнемотехніка), те таке запам'ятовування називають завчанням.

Уже на етапі запам'ятовування відбувається утворення асоціацій. У випадку механічного запам'ятовування (механічна пам'ять) між частинами нового матеріалу і наявних знань установлюються прості (механічні) асоціації шляхом багаторазового повторення. Осмислене запам'ятовування (логічна пам'ять) завжди вимагає встановлення значеннєвих зв'язків нового з уже відомим матеріалом і між окремими частинами нової інформації. Ефективність логічної пам'яті майже в 20 разів вище, ніж при механічному завчанні.

У деяких людей чітко виступає залежність якості і міцності запам'ятовування від того, які саме аналізатори більш брали участь у сприйнятті відповідних об'єктів. Характер пам'яті і представлень може ґрунтуватися головним чином на враженнях зору (оптичний, візуальний тип пам'яті), слуху (акустичний, аудіальний тип пам'яті) чи руху (моторний, кінестатичний тип пам'яті).

Збереження (ретенция) як психічний процес пам'яті здійснюється механізмами короткочасної, довгострокової й оперативної пам'яті. Установлено, що збереження може бути динамічним і статичної. Динамічне збереження виявляється в оперативній пам'яті, а статичне — у довгостроковій.

Збереження заученого в пам'яті залежить від багатьох факторів: глибини розуміння матеріалу, установки особистості, від наступного застосування засвоєних знань, від повторень, від настрою людини й емоційної значимості матеріалу. [1]

Б.В. Зейгарник (1972) замічено, що випробувані майже в 2 рази частіше згадували незавершені завдання, чим завершені. Порозумівається це явище тим, що людина мимоволі утримує у своїй пам'яті і відтворює те, що відповідає його найбільш актуальним, але не цілком ще вдоволеним потребам ("ефект Зейгарник"). Про це не слід забувати батькам, коли вони в самий розпал гри починають укладати дітей спати. Безсоння й утруднень у засипанні дітей можна було б уникнути, якщо заздалегідь розрахувати час для завершення початої ними гри.[14]

Забування, подібно збереженню і запам'ятовуванню, також має виборчий характер. Фізіологічна основа забування — гальмування тимчасових нервових зв'язків. Забувається насамперед те, що не має для людини життєво важливого значення, не викликає інтересу. Вибірковість забування виявляється й у тім, що деталі забуваються скоріше, звичайно довше зберігаються в пам'яті загальні положення і висновки. Більш швидкому забуванню піддається матеріал, що заучувався механічно, без достатнього розуміння.

Німецьким психологом, прихильником асоціативного напрямку в психології Германом Ебінгаузом (1850-1909) у численних експериментах над випробуваними і над самим собою (він заучував список безглуздих складів типу "зат", "бек", "сид") установлено, що процес забування протікає нерівномірно: спочатку швидко, а потім повільніше. Протягом перших 5 днів після завчання забування йде швидше, ніж у наступних 5 днів — "крива забування Еббингауза" безглуздих складів.

На думку Г. Еббингауза, отримана крива забування відповідає логарифмічної залежності; це давало йому підстава поширити логарифмічний психофізичний закон Г. Фехнера на область пам'яті і тим самим довести універсальність дії цього закону в системі психофізичних відносин. Всі основні результати своїх досвідів Г. Еббингауз узагальнив у книзі "Про пам'ять", виданої вперше в 1885 році.[12]

Для зменшення забування, крім розуміння й осмислення інформації, важливим моментом є повторення. Перше повторення рекомендується проводити через 40 хвилин після завчання, тому що через годину в пам'яті звичайно залишається тільки 50% механічно заученої інформації. Необхідно частіше повторювати в перші дні після завчання: у перший день 1-2 повторення, у третій і сьомий день по 1 повторенню, потім 1 повторення з інтервалом 7-10 днів. Вважається, що 30 повторень протягом місяця ефективніше, ніж 100 повторень за день.