регистрация / вход

Мотиви соціальної поведінки особистості

Інтерес до проблем особистості людини. Мотиви це – усвідомлені спонукання людини до діяльності і поведінки. Мотивація досягнення успіхів являє собою сукупність факторів, які впливають на силу прагнення людини к досягненню успіху. Мотивація агресії.

«Мотиви соціальної поведінки особистості»


В сучасному суспільстві інтерес до проблем особистості людини є настільки великим, що практично всі суспільні науки звертаються до цього предмету дослідження. Оскільки суспільні відносини існують як форма діяльності і поведінки реальних, конкретних індивідів, які є носіями і суб’єктами суспільних відносин, остільки властивості, соціальні якості реальних людей, які виявляються в їх взаємодії, визначають властивості цілісної суспільної системи.

Системоутворюючою якістю особистості виступає спрямованість. Саме в спрямованості виражаються цілі, в ім’я яких діє особистість, її мотиви, суб’єктивні ставлення до різних сторін дійсності.

В основі спрямованості особистості лежать потреби. Поведінка людини значною мірою залежить від того, які потреби у неї розвинені.

У процесі взаємодії людини з оточуючим середовищем (природним, суспільним) постійно виникають нужди, задоволення яких необхідно для розвитку організму й особистості, це – потреби. Потреби різних людей у різні часи не є однакові. Свідомість людини накладає відбиток на спосіб їх задоволення, який, в свою чергу, залежить від рівня розвитку соціальних потреб. Соціальні потреби поділяють на матеріальні, духовні і суспільні. Матеріальні потреби виникають залежно від рівня економічного розвитку суспільства, суспільного виробництва, виховання. Задоволення матеріальних потреб пов’язано з розвитком духовних (пізнання, відпочинок) і суспільних (потреба в контактах, соціальне визнання, сенс життя) потреб. Ці потреби розвинені в різних людей далеко не однаково.

Розвиток потреб пов'язаний також зі світоглядом, під яким розуміють струнку систему поглядів і переконань людини, яка, в свою чергу, базується на філософських, економічних і політичних знаннях. Переконання виступають при цьому як усвідомлення потреби особистості, що спонукають її діяти у відповідності зі своїми ціннісними орієнтаціями. Світогляд впливає на вибір мотивів особистості і розвиток її інтересів.

На основі потреб формуються мотиви. Мотиви це – усвідомлені спонукання людини до діяльності і поведінки. Мотиви тісно пов’язані з потребами і навпаки. Їх зв'язок виявляється в тому, що потреби реалізуються в поведінці і діяльності. Мотивами можуть виступати потреби, інтереси, прагнення, бажання, почуття і думки. Сукупність мотивів поведінки і діяльності розглядається як мотиваційна сфера особистості. В цілому ця сфера є динамічною й змінюється в залежності від багатьох обставин. Проте ядром мотиваційної сфери, її «стрижнем» виступають відносно стійки й домінуючі мотиви. Саме в них першочергово виявляється спрямованість особистості.

Розрізняють три групи мотивів:

1) прості, до яких відносять потяги, бажання, хотіння;

2) складні, до яких відносять інтереси, схильності, ідеали;

3) випадкові, до яких відносять почуття, звички, афекти.

Серед простих мотивів насамперед виділяють потяг, або неусвідомлену потребу людини.

Кожний період життя людини, кожен її більш-менш значний крок у системі суспільних відносин приводить і до зміни її мотиваційної сфери. У процесі розвитку особистості відбувається перетворення одних мотивів на інші чи стримування одних іншими; на базі одних мотивів формуються інші, виникають протиріччя між різними мотивами, змінюється співвідношення домінуючих і підпорядкованих мотивів.

Таким чином, зміст мотивів є найбільш істотною характеристикою спрямованості особистості та рівня її вихованості. Мотив – це упредметнена потреба. Мотиваційна сфера є складним утворенням. Мотиви розрізняються не тільки за змістом, але й за рівнем усвідомленості, стійкості. Спрямованість особистості є результатом виникнення стійко домінуючих мотивів поведінки, а також інших особливостей особистості, що допомагають чи заважають реалізувати мотиви.

Соціальною називають поведінку людини в суспільстві серед людей. Під нею розуміється така соціальна поведінка, яка основана на загальноприйнятих у даному суспільстві нормах культури (права, моралі, етики та ін).

Соціальна поведінка виокремлюється в протилежність індивідуальної поведінці. Під індивідуальною поведінкою розуміється поведінка, яка не пов’язана з місцем, яке людина займає у суспільстві, чи з тими взаємовідношеннями, які в неї складаються з оточуючими людьми. Індивідуальна поведінка людини, на відміну від його соціальної поведінки, за звичай не впливає на поведінку оточуючих.

Мотивів соціальної поведінки людей може бути декілька. По-перше, це бажання привести свою поведінку у відповідність с особистими переконаннями, поглядами і відношенням до людей, яких ця поведінка безпосередньо стосується. По-друге, це бажання відповідати очікуванням оточуючих людей. По-третє, це прагнення впливати на оточуючих людей. По-четверте, це пряме бажання зробити щось конкретне для людини, на якого спрямований даний проступок. Нарешті, по-п’яте, це просто бажання бути як усі, не виокремлюватися серед інших людей, чи навпаки, бути не схожим на інших людей. Розглянемо декілька мотивів соціальної поведінки.

Мотивація досягнення успіхів . Мотивація досягнення успіхів являє собою сукупність факторів, які впливають на силу прагнення людини к досягненню успіху. Серед них найбільш велику роль відіграє потреба в досягненні успіху. Як виявили вчені, потреба в досягненні успіху не притаманна людині з народження, а набувається людиною у процесі життя, причому вона набувається вже з дитячого віку і стає відносно стійкою в 5-6 років. Набута потреба в досягненні успіху і наступному житті майже не змінюється.

Ця потреба робить досить значний вплив на соціальну поведінку людини, на його психічний розвиток і життя у цілому. Діти з розвиненою потребою досягнення успіху частіше мають нормальну самооцінку, нормальний рівень притязань і показують низький рівень тривожності. Такі діти розвиваються більш швидко, чим діти з низькою потребою досягнення успіху. Людина, яка з дитинства набула потребу в досягненні успіху навчається долати труднощі, які виникають на її життєвому шляху.

Мотив влади. Це мотив, який спонукає людину до того, щоб набути владу над іншими людьми, над подіями, які відбуваються, контролювати їх, управляти ними, здійснювати на них вплив. Люди, які мають такий мотив активно прагнуть влади, одержують задоволення від того, що мають владу і користуються нею. Вони активно прагнуть займати посади керівників, є учасниками різних політичних рухів, намагаються очолювати відповідні рухи. У групах і колективах, до яких належать такі люди, вони намагаються стати лідерами і зберіть за собою таке положення.

Існують різні погляди на оцінку цінності і моральної виправданості таких прагнень відповідних даному мотиву. Одні вчені відносяться до такого мотиву у людини нейтрально, вважаючи, що такий мотив не може характеризувати людину як хорошу чи погану, все залежить від того, для чого така людина прагне влади. Є і інша точка зору. Це більш жорстка позиція з даного приводу. Справа в тому, що даний соціальний мотив часто притаманний авторитарним особам. Така особа не проста прагне влади, а прагне її набути для того, щоб подавляти інших людей. У дітей такий мотив може проявлятися в жорстокому поводженню з більш слабкими дітьми, тваринами та ін. Тому мотив влади частіше розглядається як небажана риса особистості.

Мотивація агресивної поведінки. Ця мотивація може бути біологічною і соціальною. Біологічна мотивація агресивності має органічну основу, а її прояв людиною залежить від того як функціонує її організм з дитинства. Біологічна мотивація не залежить від зовнішніх чинників, є спонтанною. Соціальна мотивація агресивності, навпаки, самим тіснішим образом пов’язана із зовнішнім впливом. Соціальна мотивація агресивності базується на переконанні в тому, що даний мотив і, відповідно, проявлення агресивності людиною, є результатом навчання. Шляхом виховання можна зробити людину доброю, уважною до людей і тварин. Такі риси характеру виключають агресивну поведінку. Якщо дітей в сім’ї виховувають так, що будь-які прояви агресивності з їх боку осуджуються, якщо в оточуючих їх людях вони не бачать проявів агресивності, то і самі діти виростають не агресивними. І навпаки, якщо дитину часто і жорстоко наказують, якщо вона навколо себе бачить багато прикладів проявів агресивності, то така дитина, як правило, виростає агресивною.

В деяких теоріях агресивності її виникнення пов’язується із фрустрацією і агресивність розглядається як її соціально-психологічний наслідок. Фрустрація ж – чисто соціальне явлення, яке породжується умовами життя, і тому може розглядатися як набута якість.

Альтруїзм як мотив соціальної поведінки. Відносно альтруїзма, як мотиву соціальної поведінки склалися такі ж точки зору, як і відносно агресивності. Тут також існують думки про біологічне і соціальне походження цього мотиву. Біологічна позиція з даного питання заклечається в тому, що не тільки у людини, а й у тварин можливо побачити випадки турботи один про одного і надання допомоги один одному. Крім того, у дітей можливі прояви альтруїстичних тенденцій у поведінці. І це деякі вчені розглядають як підтвердження уродженого походження альтруїзму.

Разом з тим не менш переконливим є докази соціального походження даного мотиву. Якщо дорослі люди часто проявляють альтруїзм, то і діти, наслідуючи їх, починають його проявляти. Альтруїзм батьків часто поєднується з проявами альтруїзму у дітей, и навпаки: відсутність альтруїстичної поведінки у батьків часто супроводжується відсутністю його у дітей.

Слід зазначити, що альтруїзм як мотив соціальної поведінки є альтернативою агресивності. Людина, як є альтруїстом, яка поводиться як альтруїст, майже ніколи не буває агресивною і, навпаки, той хто проявляє агресивну поведінку, як правило не буває альтруїстом.

Мотив безпомічної поведінки. Безпомічна поведінка характеризує людину, яка по психологічним причинам не повністю використовує свої можливості для вирішення своїх життєвих проблем, проявляє бездіяльність там, де необхідно активно діяти.

Вперше на таку поведінку, яка характерна як для людей, так і для тварин звернув увагу російський вчений І.П. Павлов. У подальшому дослідження безпомічної поведінки людини проводили соціальні психологи із США. Вчені виявили, безпомічна поведінка виникає у людини, якщо вона на власному життєвому досвіді переконується в тому, що неодноразові спроби самостійно вийти із трудної життєвої ситуації не приводять до бажаного результату. Людина приходить до висновку, що краще сидіти і чекати, нічого не робити, щоб не стало ще гірше. Безпомічна поведінка може виникати і з інших причин: притаманність даній людині мотиву уникнення невдач над мотивом досягнення успіху; низька самооцінка, заниженій рівень притязань; відсутність сильного бажання вийти із трудної ситуації та ін.

Людині з мотивом безпомічної поведінки можна оказати допомогу. Ця допомога, в першу чергу, залежить від причин, які призвели до такого мотиву поведінки. Наприклад, можна підняти самооцінку і впевненість людини в собі, надаваючи йому допомогу у вирішенні трудних ситуацій і завдань, стимулюючи при цьому його самостійне рішення. Це довгий процес і необхідні сильні додаткові стимули, щоб перевиховати людину – виховати ті сторони особистості, які спрямовані на досягнення успіху, на нормальну самооцінку.

Таким чином, мотиви – це спонукання до діяльності, зв'язані з задоволенням потреб. Потреба ж – це пережитий та усвідомлюваний людиною нестаток у тому, що необхідно для підтримки організму людини та розвитку його особистості.

Потреби людини можна розділити на три групи. Перша – це переживання нестатку, зв'язані з біологічною організацією людини. Друга група – соціальні потреби, породжені суспільством. Третя група потреб – ідеальні: пізнавати навколишній світ у цілому й у його деталях, усвідомлювати своє місце в ньому, зміст і призначення свого існування. Біологічні, соціальні й ідеальні потреби взаємозалежні. Біологічні у своїй основі потреби в людини на відміну від тварин стають соціальними. Також у більшості людей соціальні потреби панують над ідеальними.

Поряд з потребами, важливим мотивом соціальної діяльності є соціальні установки. Під ними розуміється загальна орієнтація людини на визначений соціальний об'єкт, що виражає схильність діяти (певна поведінка) певним чином щодо даного об'єкта.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Абульханова-Славская К.А. Деятельность и психология личности.-М: Наука, 1980.

2. Донченко Е.А., Титаренко Т.М. Личность: конфликт, гармония.-К.: Политиздат Украины, 1989.

3. Немов Р.С. Общая психология: Учебник.-М: ВЛАДОС, 2003.

4. Психология: Учебник для гуманитарных вузов / Под ред. В.Н. Дружинина - СПб: Питер, 2006.

5. Психологія: Навч. Посібник /За ред.. О.В. Винославської.-К.: ІНКОС, 2005.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий