До неврозів відносять захворювання, в основі яких лежить патологія вищої нервової діяльності функціонального характеру, викликана особистісним конфліктом і яка проявляє себе прикордонними психічними й вегетативними розладами.
Неврози ставляться до широко розповсюджених захворювань людини, однак урахувати їх у населенні важко, тому що границі їх невизначені й вони з неоднаковою частотою діагностуються фахівцями різного профілю. Багато хворих неврозами взагалі не звертаються за медичною допомогою або лікуються з діагнозами різних соматичних і психосоматичних захворювань. Частина пацієнтів, що страждають неврозами, звертаються по допомогу до представників так званої «народної медицини» і тому не враховуються медичною статистикою. Невизначеність границь і відсутність загальноприйнятих критеріїв діагностики неврозів послужили приводом до того, що в Міжнародній класифікації хвороб 10-го перегляду діагноз неврозу не передбачається, а стосовні до цієї групи захворювань патологічні стани представлені в плані синдрому. Цим забезпечується відносна однаковість їхньої діагностики, необхідне для цілей медичної статистики. Тим часом у медичній науці накопичений великий обсяг знань щодо клінічних проявів і плину, й лікування функціональних захворювань, які традиційно відносять до категорії неврозів. Великий внесок у їхнє вивчення був внесений навчанням І. П. Павлова про вищу нервову діяльність і навчання про психоаналіз 3. Фрейда. Повна відмова від існуючих дотепер у медицині подань про неврози як про нозологічні форми захворювань представляв би крок назад у розумінні функціональної патології психічної діяльності людини.
Соціальне й медичне значення неврозів виходить за межі тієї ролі, що грають при них психічні розлади або розлади особистості. Неврози є джерелом психосоматичних захворювань, що приводять до розвитку органічних змін у внутрішнім середовищі організму. Хворі неврозами зі стійкими вегетативними порушеннями (соматоформні розлади), на думку багатьох дослідників, становлять не менш 30% від числа всіх пацієнтів, що звертаються в поліклініки із соматичними скаргами, і цей контингент хворих є особливо «важким».
Етиопатогенез
Безпосередньою причиною неврозів служить психогенія, що приводить до стану психоемоційної напруги (фрустрації). По даним Томського наукові центра, різні стресові фактори в побуті й на виробництві приводять до гострих і затяжних психоемоційних розладів, що мають, однак, загальні закономірності, які варто враховувати при ранній діагностиці неврозів. На перший план виступають симптоми загальної тривожності. Це демонструється різким підвищенням профілів ММР1, особливо по шкалах іпохондрії, істероїдності, психастенічності й шизоїдності. По колірному тесту Люшера спостерігається відкидання основних квітів (червоного, жовтого, зеленого, синього) і перевага виборів сірого й коричневого спектрів, що вказує на стан нервового виснаження, почуття незадоволеності, безпорадності, дратівливість і тривогу. Відзначаються гормональні зрушення: підвищення рівня змісту в плазмі кортизола, тиреоїдних гормонів, зниження рівня гормону підшлункової залози - інсуліну, а також дисбаланс в ендогенної системі.
Нейрофізіологічними дослідженнями було показано, що механізм невротичної тривоги пов'язаний з патологічним посиленням впливу на кору головного мозку з боку висхідного відділу ретикулярної формації мозкового стовбура й гіпоталамуса, з підвищенням тонусу симпатоадреналової системи й посиленням вегетативних реакцій на емоційно-стресові подразнення. На думку І. П. Павлова, що е автором навчання про патологію вищої нервової діяльності при експериментальних неврозах, неврози виникають внаслідок перенапруги основних нервових процесів - порушення й гальмування - або їхньої рухливості. Була встановлена залежність виникнення експериментальних неврозів від типу вищої нервової діяльності, причому у тварин збудливого типу зрив нервових процесів під впливом надмірних по силі подразників відбувався убік патологічної переваги процесів порушення, а у тварин типу, що гальмує - убік переваги процесів гальмування.
Неврози являють собою єдину групу захворювань, але прояви їх можуть бути різноманітними залежно від особливостей особистості хворого й характеру психічної травми. Ці розходження, докладно описані в класичній психіатричній літературі, у цей час почасти згладилися внаслідок патоморфоза (видозміни) психічних захворювань: при всіх видах неврозів стали переважати астенічні, іпохондричні, вегетативні прояви. Все-таки зберігається розподіл неврозів на три основних форми: неврастенію, істеричний й обсессивно-фобічний неврози (останній підрозділяється іноді на обсессивний і фобічний). Значимим є також віковий фактор, що накладає великий відбиток на клінічну картину неврозів, оскільки він найбільше відбиває особливості адаптації людини й характер захисту від тривоги, викликаної психічним конфліктом.
Неврози дитячого віку
Невротичні розлади різного ступеня виразності зустрічаються приблизно в третини дітей, що відвідують дитячий сад, і в ще більшому відсотку випадків - у дітей старшого дошкільного й молодшого шкільного віку. У хлопчиків важкі неврози спостерігаються частіше, ніж у дівчинок.
Хоча в дітей, так само як у дорослих, причиною неврозів є психогенія, порівняно більшу роль як додатковий фактор у них грає вроджена функціональна й органічна недостатність центральної нервової системи, що клінічно проявляється у вигляді синдрому невропатії або конституціональної дитячої нервовості.
Невропатія в дітей молодшого віку проявляється вираженими вегетативними симптомами, такими як підвищена пітливість, блідість шкірних покривів із ціанозом носо-губного трикутника, тахікардією, дихальною аритмією, ознобом. Характерні підвищена чутливість до коливань зовнішньої температури, до холоду при зміні пелюшок, до шуму, яскравому світлу, духоті. Вегетативна збудливість підсилюється при порушеннях режиму дня або при приміщенні дитини в дитячу установу. До вегетативних розладів при невропатії ставляться також порушення апетиту, блювота, нестійкий стілець, рідше - пилороспазм. У деяких випадках виникає минущий субфебрилитет, не пов'язаний із захворюваннями внутрішніх органів або інфекціями. Діти бувають соматичне ослабленими, часто хворіють на простудні, алергійні захворювання, у них бувають попрілості, шкірна сверблячка. Підвищена нервовість проявляється й у поводженні: такі діти примхливі, дратівливі, полохливі, не йдуть на руки до незнайомих людей. При переляку або під час плачучи в них можуть виникати афект-респіраторні судороги: подих раптово зупиняється, діти «синіють», вигинаються дугою. Напад триває кілька хвилин і закінчується плачем, загальною млявістю.
При неврологічному обстеженні дітей з невропатією часто виявляються косоокість, ністагм, тремор підборіддя й рук, клонус стіп й інші симптоми. Не завжди їх можна із упевненістю зв'язати з якою-небудь поразкою під час пологів або в перинатальному періоді. З віком неврологічні зміни згладжуються або залишаються лише одиничні симптоми, що утворять синдром конституціональної аномалії центральної нервової системи.
Роль невропатії в розвитку неврозів тим більше, чим менше вік початку захворювання. У міру дорослішання дитини на перший план серед причин захворювання виступає психічна травма, що викликає фрустраційну напругу. Але обставини психічного травмування в дітей звичайно інші, чим у дорослих. Найчастіше це неблагополучна родина, алкоголізм у найближчому сімейному оточенні, розпад родини, жорстоке й бездушне відношення до дитини, ігнорування його законних інтересів, переслідування з боку асоціальної групи однолітків, безтактне поводження в школі вчителя стосовно учнів. Але всі ці фактори, що безумовно мають велике патогенне значення, не розкривають повністю суті психогенної ситуації. Для розуміння її необхідно врахувати деякі загальні закономірності розвитку дитини, починаючи з раннього віку. Інакше залишаються незрозумілими часті випадки виникнення неврозів у дітей, що виховуються в зовні сприятливих умовах і при гаданій відсутності психогенної ситуації.
З моменту народження відбувається безперервний процес засвоєння дитиною вимог, пропонованих суспільством, - соціалізація. У ранньому дитячому віці цей процес безпосередньо пов'язаний із взаємодією дитини зі членами батьківської родини або особами, її що заміняють. Це відбувається в умовах, коли завершується ще незакінчений процес біологічного формування структури й функції головного мозку. Саме в цьому періоді клітки головного мозку, що заставляються у вентральній частині нервової трубки, завершують міграцію в напрямку до кори й розподіляються строго по своїх місцях у відповідності зі своїми специфічними властивостями, установлюються їхні структурні зв'язки з іншими нервовими елементами. Не виключена можливість, що при порушенні умов вікового розвитку частина мігруючих кліток може неадекватно реагувати на напрямні стимули й у результаті виявитися в невірному положенні (У. Коуен). Це поведе до структурної аномалії й функціональної недостатності вищих відділів центральної нервової системи.
Психологічними дослідженнями було показано, що головною умовою гармонічного психічного розвитку маленької дитини служать щира зацікавленість, емоційна підтримка й турбота з боку батьків. Анатомічна й функціональна незрілість всіх систем організму в цьому віці робить турботу батьків необхідною умовою виживання. Пещення матері, тепло її тіла при годівлі - все це служить для дитини символом захищеності, настільки ж необхідним для його нормального розвитку, як і правильне вигодовування. Для гармонічного формування характеру дитини потрібно, щоб поруч перебував хоча б одна доросла людина, що любить і беззастережно приймаючий його. У віці до 18 місяців малюк повинен придбати довіру до навколишнього світу. У дітей, що виховуються в неблагополучних родинах або поза родиною, у будинках дитини, навіть при сприятливих умовах змісту можуть надалі спостерігатися низька Я-концепція, почуття своєї малоцінності, недовіра до людей, ворожість, млявість емоційних реакцій. Так заставляється основа невротичної особистості, що є важливою умовою розвитку неврозу, що може виявитися й при відсутності важких обставин, що травмують.