регистрация / вход

Неусвідомлювані процеси

Три класи неусвідомлюванних процесiв. Властивість, навички та відмiннiсть від автоматичних дій. Біхевіористська схема механізмів. Поняття "установка" в психології. Помилки першого типу (контрастнi ілюзії установки) та другого - асимілятивнi ілюзії.

Всі неусвідомлювані процеси можна розбити на три більших класи: (1) неусвідомлювані механізми свідомих дій; (2) неусвідомлювані побудники свідомих дій; (3) - «надсвідомі» процеси.

У перший клас - неусвідомлюваних механізмів свідомих дій - входять у свою чергу три різних підкласи: а) неусвідомлювані автоматизми; 6) явища неусвідомлюваної установки; в) неусвідомлювані супроводи свідомих дій.

Розглянемо кожний з названих підкласів. а) Під неусвідомлюваними автоматизмами мають на увазі звичайно дії або акти, які відбуваються «самі собою», без участі свідомості. Іноді говорять про «механічну роботу», про роботу, при якій «голова залишається вільної». «Вільна голова» і означає відсутність свідомого контролю.

Аналіз автоматичних процесів виявляє їхнє двояке походження. Деякі із цих процесів ніколи не усвідомлювалися, інші ж пройшли через свідомість і перестали усвідомлюватися.

Перші становлять групу первинних автоматизмів, другі - групу вторинних автоматизмів. Перші називають інакше автоматичними діями, другі - автоматизованими діями, або навичками.

У групу автоматичних дій входять або вроджені акти, або ті, які формуються дуже рано, часто протягом першого року життя дитини. Їхні приклади: смоктальні рухи, миготіння, схоплювання предметів, ходьба, конвергенція око й багато хто інші.

Група автоматизованих дій, або навичок, особливо велика й цікава. Завдяки формуванню навички досягається двоякий ефект: по-перше, дія починає здійснюватися швидко й точно; по-друге, як уже говорилося, відбувається вивільнення свідомості, що може бути спрямоване на освоєння більше складної дії. Цей процес має фундаментальне значення для життя кожного індивіда. Не буде більшим перебільшенням сказати, що він лежить в основі розвитку всіх наших умінь, знань і здатностей.

Розглянемо який-небудь приклад. Візьмемо навчання грі на фортепіано. Якщо ви самі пройшли через цей процес або спостерігали, як він відбувається, то знаєте, що все починається з освоєння елементарних актів. Спочатку потрібно навчитися правильно сидіти, ставити в правильне положення ноги, руки, пальці на клавіатурі. Потім спрацьовуються окремо удари кожним пальцем, підйоми й опускання кисті й т.д. На цій самій елементарній основі будуються елементи властиво техніки: початківець піаніст учиться «звістки» мелодію, брати акорди, грати стаккато й легато... І все це - лише основа, що необхідна для того, щоб рано або пізно перейти до виразного, грі, тобто до завдань художнього виконання.

Так, шляхом просування від простих дій до складних, завдяки передачі на неусвідомлювані рівні дій уже освоєних, людина здобуває майстерність. І зрештою видатні піаністи досягають такого рівня, коли, за словами Гейне, «рояль зникає, і нам відкривається одна музика».

Чому у виконанні майстрів-піаністів залишається «одна музика»? Тому, що вони в досконалості опанували піаністичними навичками.

Говорячи про звільнення дій від свідомого контролю, звичайно, не треба думати, що це звільнення абсолютно, тобто що людина зовсім не знає, що він робить. Це не так. Контроль, звичайно, залишається, але він здійснюється наступним цікавим образом.

Поле свідомості має фокус, периферію й, нарешті, границю, за якої починається область неусвідомлюваного. І от ця неоднорідна картина свідомості як би накладається на ієрархічну систему складної дії. При цьому найвищі поверхи системи - найбільш пізні й найбільш складні компоненти дії - виявляються у фокусі «знання; наступні поверхи попадають на периферію свідомості; нарешті, найнижчі й самі відпрацьовані компоненти виходять за кордон свідомості.

Треба сказати, що відношення різних компонентів дій до свідомості нестабільно. У полі свідомості відбувається постійна зміна змістів: представленим у ньому виявляється те один, те інший «шар» ієрархічної системи актів, що становлять дана дія.

Рух в одну сторону, повторимо, це відхід виученого компонента з фокуса свідомості на його периферію й з периферії - за його границю, в область неусвідомлюваного. Рух у протилежну сторону означає повернення якихось компонентів навички у свідомість. Звичайно воно відбувається при виникненні труднощів або помилок, при стомленні, емоційній напрузі. Це повернення у свідомість може бути й результатом довільного наміру. Властивість будь-якого компонента навички знову стати усвідомленим дуже важливо, оскільки воно забезпечує гнучкість навички, можливість його додаткового вдосконалювання або переробки.

Між іншим, цією властивістю навички відрізняються від автоматичних дій. Первинні автоматизми не усвідомлюються й не піддаються усвідомленню. Більше того, спроби їх усвідомити звичайно розбудовують дію.

Ця остання обставина відбита в добре з - відомій притчі про стоногу. Стоногу запитали: «Як ти довідаєшся, який із твоїх сорока ніг потрібно зараз зробити крок?». Стонога глибоко задумалася - і не змогла рушити з місця!

У психології багато уваги приділялося проблемі механізмів формування навички, що, як ви вже добре розумієте, має велике практичне значення.

Біхевіористи, що вважали, що психологія повинна встати на службу практики й при цьому займатися зовнішніми діями людини й тварин, дуже багато досліджували це питання. Однак їхня теорія й практика експериментування перебували в рамках дуже механістичних подань. Згідно із цими поданнями навичка виробляється за рахунок «уторування» шляхів у мозкових центрах у результаті механічного повторення, той самої дії. 06 участі й ролі свідомості в цьому процесі для біхевіористів, звичайно, не могло бути й мови.

У радянській психології проблемі формування навичок також приділялася велика увага. Однак підхід до цієї проблеми був зовсім інший. Він не був обтяжений вимогою виключення ролі свідомості; у результаті був знайдений цілий ряд дуже важливих і зовсім що не вписуються в біхевіориську схему механізмів.

Великий внесок у цю проблему вніс фізіолог Н.А. Бернштейн. Він висунув зовсім інший принцип: «повторення без повторення», що означає, що при відпрацьовуванні навички людина не затверджує те саме дію, а постійно варіює його в пошуках оптимальної «формули» руху. При цьому свідомості належить дуже важлива роль.

На доказ того, що механічне завчання набагато менш ефективне, чим «свідоме», Н.А. Бернштейн приводить наступний факт із особистих спостережень. Треба сказати, що він був дуже гарним піаністом і використовував власні вправи для аналізу його механізмів, що цікавили.

Отож, будучи парубком і заощаджуючи час, що йому шкода було витрачати на відпрацьовування фортепіанної техніки, він робив наступне: ставив на пюпітр книгу, читав її, а в цей час грав гами або етюди, тренуючи пальці. І от після досить тривалого періоду таких занять, він з подивом виявив, що ніякого прогресу в техніку немає! Тоді він залишив читання й перейшов на вдумливе відпрацьовування техніки, після чого відразу досяг помітних результатів.

Між іншим, до висновку про необхідність зосередження уваги на рухах, які відпрацьовуєш , ще давно прийшли педагоги й тренери. У спорті існують прийоми ідеомоторного тренування - тренування рухів у плані подання, при зовнішній нерухомості що навчається.

Є такий прийом і у фортепіанної педагогіці: людині пропонується грати п'єси тонічними натисканнями пальців, без їхнього підйому й просторового зсуву, - ви просто кладете руки на площину й тонічні натискання «програєте» добуток. Якщо хто-небудь із вас грає й хоче технічно відробити складну річ, спробуйте цей спосіб. Після того як ви години або дві позаймаєтеся таким чином, ви відчуєте незвичайну утому - набагато більшу, ніж при реальній грі (а більша утома говорить і про більше завантаження мозкових центрів). Зате після такої двогодинної вправи прогрес виявляється набагато більше помітним, чим при фізичної, тобто при зовні руховій грі.

Гімнастика йоги, очевидно, має той же зміст. Коли ми робимо вправи, розмахуючи руками й ногами, то з великою ймовірністю оберігаємо свої моторні центри від зайвого навантаження; ми лише формально проробляємо рух, не замислюючись про його тонкі деталі.

Гімнастика йоги побудована винятково на тонічних напругах м'язів. Вся ця робота йде під свідомим контролем, іде інтенсивно й приносить дуже гарні результати.

Отже, вироблення навички - це процес, що йде як би із двох протилежних сторін: з боку суб'єкта й з боку організму. Ми довільно й свідомо знаходимо зі складних рухів окремі елементи й відпрацьовуємо правильне їхнє виконання. Одночасно, уже без участі нашої волі й свідомості, іде процес автоматизації дії. Цим ми зобов'язані вже властиво фізіологічним властивостям і механізмам нашого організму. Він має такий чудовий дарунок: переймати на себе в ході автоматизації значну частину роботи свідомістю.

Дотепер наші приклади стосувалися переважно рухових автоматизмів. Виникає питання: а чи існують автоматизми в інших сферах психічного життя людини, наприклад у сприйнятті?

Так, звичайно, існують. Добре відомо, що вищі форми зорового або слухового сприйняття вимагають тривалих вправ. Саме в ході тривалої практики виробляються, наприклад, такі здатності, як «читання» рентгенограм, сприйняття радіокода Морзе й ін.

Але можна взяти приклади з повсякденного життя. Спробуйте згадати, як вам чулася іноземна мова на чужому колись мові: це був суцільний, нерозчленований потік звуків. А після навчання цьому мові ви стали сприймати його зовсім інакше, чітко виділяючи слова й цілі фрази. Цим ви зобов'язані утворенню слухових автоматизмів.

У нашім звичайному сприйнятті миру важко побачити «чорнову роботу» неусвідомлюваних механізмів. Але за допомогою спеціальних прийомів вона може бути виявлена.

Справа в тому, що іноді, будучи поставлені в незвичайні умови, перцептивні автоматизми спотворюють сприйняття, тобто стають причиною ілюзій, і тим самим себе виявляють. Приведу приклад.

Перед вами віконна рама. Вона називається «ілюзією вікна» або «вікном Еймса», по ім'ю її автора, американського психолога. Це плоска модель рами, що насаджена на вісь. Моторчик обертає вісь і приводить раму в рух.

Отже, я задаю вам питання: як обертається це «вікно»? Ви відповідаєте: «Те туди, те сюди», і це ваше цілком чітке враження. Так? Так!

Ну, а тепер я вам скажу, що це враження помилково: рама увесь час оберталася в одну сторону, за годинниковою стрілкою. Не вірите? Так, важко повірити: адже ви чітко бачили коливальні рухи! І все-таки це так. А тепер розберемося, у чому отут справа.

Пояснення ілюзії треба почати з розгляду форми вікна. Ви бачите, що воно має форму трапеції. Засновано цю ілюзію на дуже сильній ознаці глибини - лінійній перспективі. У чому ця ознака складається? Він добре відомий: якщо ви дивитеся на рейки, що йдуть удалину, то вони здаються збіжними, тобто відстань між ними здається поступово зменшуваним.

Точно так само якщо ви дивитеся на звичайне вікно в кімнаті під кутом, то сторона, що ближче до вас,

Ілюзія обертового вікна («вікно Еймса»). Через перекручену форму вікно при реальному обертанні в одну сторону сприймається як здійснюючі зворотно-поступальні рухи (більша сторона увесь час здається ближче до спостерігача, чим менша) виглядає більшої, а та, котра далі, - меншої. Такий зв'язок видимого розміру й далекості повторювався у вашім досвіді багато тисяч разів на дуже багатьох об'єктах. У результаті тепер, коли ви бачите одне із двох реально однакових тіл менше, те розумієте, що воно далі, а точніше, бачите його далі. У цьому й складається суть обговорюваного автоматизму; його можна описати як «спрацьовування» ознаки лінійної перспективи.

Цей неусвідомлюваний процес ставиться до групи автоматичних актів, які формуються без участі свідомості. Уже маленькі діти фактично використовують цю ознаку, не віддаючи собі в ньому звіту. Та й дорослі його безпосередньо не усвідомлюють, а довідаються про нього хіба що з підручників психології або інструкцій по проективному малюнку.

Отже, автор ілюзії використовував описаний автоматизм - спрацьовування ознаки лінійної перспективи; це по-перше.

По-друге, він урахував наш досвід відносно форми віконних рам, «знання» того, що вони прямокутні, тобто що їхньої сторони однакові.

Головна «хитрість» його полягала в тому, що він зробив вікно не прямокутним. У результаті, коли вікно повертається так, що його більша сторона виявляється до вас ближче, ви бачите розташування вікна правильно: більшу сторону ближче, меншу далі. Коли ж на вас починає «знаходити» менша сторона, те її розмір (при переконанні, що сторони однакові) не дозволяє «пропустити» її вперед - і ви бачите менший край вікна знову відходить назад.

Механізмами такого роду багато займався Г. Гельмгольц. Для їхнього опису він запропонував термін «несвідомий умовивід». М. Гельмгольц підкреслював, що слово «умовивід» треба ставити в лапки тому, що цей процес подібний до умовиводу тільки по результаті: по природі ж він відрізняється від щирого умовиводу, тому що відбувається несвідомо. Ми як би міркуємо, але насправді цього не робимо: за нас подібну роботу робить неусвідомлюваний перцептивний процес.

Наприклад, у випадку ілюзії вікна процес цей еквівалентний наступному умовиводу.

Відомо, що коли одна з однакових сторін менше, те вона далі (більша посилка). Ця сторона - менше (мала посилка). Виходить, вона далі (висновок).

Оскільки процес протікає несвідомо, свідомі зусилля змінити його не можуть. Несвідомі умовиводи, по вираженню Гельмгольца, «непереборні».

І дійсно, скільки б я вас не переконувала, що насправді вікно рухається в одну сторону, скільки б ви його не «торкали руками» (у буквальному або переносному значенні), ви однаково будете бачити його рух ілюзорно.

Запитаємо себе, а є чи автоматичні процеси в розумовій сфері? Звичайно, є. Їх так багато, що відразу навіть важко вибрати який-небудь простий приклад.

Найкраще, напевно, звернутися до області математики. Саме там для нас найбільш очевидний процес послідовного нашарування усе більше складних дій, умінь або знань на автоматизовані попередні «шари». Відхід більше елементарних дій на неусвідомлюваний рівень супроводжується моментальним «розсудом» того, що спочатку вимагало розгорнутого процесу мислення. Розглянемо такий алгебраїчний приклад: ... Чому дорівнює це вираження? Одним словом, у відповіді - одиниця. Так? Так. А тепер подивимося, на що опиралося рішення. Воно опиралося на безпосереднє «бачення» того, що, наприклад, у чисельнику є неповний квадрат суми й різниця квадратів, а в знаменнику - різниця кубів; на знання їхнього розкладання; на моментальне використання правила скорочення однакових співмножників у чисельнику й знаменнику. Всі ці «бачення», «використання правил», «знання» - автоматизовані розумові дії, шлях до яких складався з багатьох і багатьох кроків, які ми проробили, починаючи з навчання в першому класі.

На цьому ми закінчуємо знайомство з першим підкласом неусвідомлюваних механізмів і переходимо до другого - 6) явищам неусвідомлюваної установки.

Поняття «установка» зайняло в психології дуже важливе місце, напевно, тому, що явища установки пронизують практично всі сфери психічного життя людини.

У психології існує цілий напрямок - грузинська школа психологів - яка розробляє проблему установки в дуже широкому масштабі. Грузинські психологи є безпосередніми учнями й послідовниками видатного психолога Дмитра Миколайовича Узнадзе (1886-1950), що створив теорію установки й організував розробку цієї проблеми силами великого колективу.

Насамперед, що таке установка. По визначенню, це - готовність організму або суб'єкта до здійснення певної дії або до реагування в певному напрямку.

Помічу, що мова йде саме про готовність до майбутньої дії. Якщо навичка ставиться до періоду здійснення дії, то установка - до періоду, що йому передує.

Фактів, що демонструють готовність, або попереднє настроювання організму до дії, надзвичайно багато, і вони дуже різноманітні. Вони ставляться до різних сфер психічного життя індивіда.

Наприклад, дитина задовго до однорічного віку, намагаючись взяти предмет, підбудовує кисть руки під його форму: якщо це маленька крихітка, то вона зближає й витягає пальці, якщо це круглий предмет, він округляє й розводить пальці й т.д. Подібні перед настройки пози руки ілюструють моторну установку.

Спринтер на старті перебуває в стані готовності до ривка - це теж моторна установка.

Якщо ви сидите в темній кімнаті й зі страхом чекаєте чогось загрозливого, то іноді й справді починаєте чути кроки або підозрілі шерехи. Приказка «у страху очі великі» відбиває явища перцептивної установки.

Коли вам дається який-небудь математичний приклад, виражений у тригонометричних символах, то у вас створюється установка вирішувати його за допомогою формул тригонометрії, хоча іноді це рішення зводиться до простих алгебраїчних перетворень. Це приклад розумової установки.

Стан готовності, або установка, має дуже важливе функціональне значення. Суб'єкт, підготовлений до певної дії, має можливість здійснити його швидко й точно, тобто більш ефективно.

Але іноді механізми установки вводять людини в оману (приклад необґрунтованого страху). Приведу вам ще один приклад, цього разу запозичаючи його із древнє китайського літературного пам'ятника.

«Пропала в однієї людини сокира. Подумала вона на сина свого сусіда й стала до нього придивлятися: ходить, як той, що вкрав сокиру, дивиться, як той, що вкрав сокиру, говорить, як той, хто вкрав сокиру. Словом, кожний жест, кожний рух видають у ньому злодія.

Але незабаром та людина стала скопувати землю в долині й знайшла свою сокиру. На інший же день подивилася на сина сусіда: ні жестом, ні рухом не схожий він на злодія».

Саме «помилки установки», які проявляються в помилкових діях, сприйняттях або оцінках, ставляться до найбільш виразних її проявів і раніше всього привернули увагу психологів.

Треба сказати, що не всяка установка неусвідомлювана. Можна свідомо чекати страшного - і дійсно бачити страшне, можна усвідомлено підозрювати людини в крадіжці сокири - і дійсно бачити, що вона ходить, «як той, хто вкрав сокиру».

Але найбільший інтерес представляють прояви саме неусвідомлюваної установки. Саме з них і почалися експериментальні й теоретичні дослідження в школі Д.Н. Узнадзе.

Основні досвіди, які з'явилися відправною крапкою для подальшого розвитку концепції Д.Н. Узнадзе, проходили в такий спосіб. Випробуваному давали в руки дві кулі різного обсягу й просили оцінити, у якій руці тар більше. Більша куля, припустимо, давався в ліву руку, менший - у праву. Випробуваний правильно оцінював обсяги куль, і проба повторювалася: знову в ліву руку давали більшу кулю, а в праву - менший, і випробуваний знову правильно оцінював обсяги. Знову повторювалася проба, і так раз п'ятнадцять підряд.

Нарешті, у черговій, шістнадцятої, пробі зненацька для випробуваного давалися дві однакових кулі з тією же самою інструкцією: «зрівняти їхні обсяги» от виявилося, що випробуваний у цій останній, контрольній пробі оцінював кулі помилково: він сприймав їх знову як різні по обсязі. Установка, що зафіксувалася, на те, що в ліву руку буде дана більша куля, визначала, або направляла, перцептивний процес, випробувані, як правило, говорили, що в лівій руці куля менше. Правда, іноді відповіді були такі ж, як і в настановних пробах, тобто що в лівій руці куля більше. Помилки першого типу були названі контрастними ілюзіями установки, помилки другого типу - асимілятивними ілюзіями установки.

Д.Н. Узнадзе і його співробітники докладно вивчивши умови виникнення ілюзій кожного типу, але я не буду на них зараз зупинятися. Важливо інше - переконатися, що установка в цьому випадку була дійсно неусвідомлюваною.

Безпосередньо це не очевидно. Більше того, можна припустити, що в підготовчих пробах випробувані цілком усвідомлювали, що йдуть однотипні пред'явлення, і починали свідомо чекати такої ж проби в черговий раз.

Повторення проб служило метою зміцнення, або фіксації, установки, відповідно описувані досвіди одержали назву експериментів з фіксованою установкою.

Припущення це абсолютно справедливо, і для того, щоб його перевірити, Д.Н. Узнадзе проводить контрольний експеримент із гіпнозом.

Випробуваного присипляють і в стані гіпнозу проводять попередні настановні проби. Потім випробуваний пробуджується, але перед тим йому навіювали, що він нічого не буде пам'ятати. Слідом за пробудженням дається всього одна, контрольна проба. І от виявляється, що в ній випробуваний дає помилкова відповідь, він не знає, що до того йому багато разів пред'являлися кулі різного розміру. Установка в нього утворилася й тепер виявилася типовим для неї образом.

Отже, описаними досвідами було доведено, що процеси утворення й дії установки досліджуваного типу не усвідомлюються.

Д.Н. Узнадзе, а за ним і його послідовниками додали принципове значення цим результатам. Вони побачили в явищах неусвідомлюваної установки свідчення існування особою, форми психіки. На їхню думку, це рання (у генетичному й функціональному змісті) щабель розвитку будь-якого свідомого процесу.

Можна різним образом ставитися до тієї або іншої теоретичної інтерпретації явищ неусвідомлюваної установки, але безумовний факт полягає в тому, що ці явища, як і розглянуті вище автоматизми, виявляють багаторівневу природу психічних процесів.


Література

1.Хольт Р. Образи: повернення з вигнання //Зорові образи: феноменологія й експеримент. - К., 2001

2.Узнадзе Д.Н. Психологічні дослідження. - К., 1991

3.Уотсон Дж. Психологія як наука про поводження. - К., 1998

4. Фресс П., Пиаже Ж. Експериментальна психологія. - К., 1999

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий