Смекни!
smekni.com

Основні види діяльності та їх характеристика (стр. 1 из 3)

П-12-2005-Б, МКП (4,6з)

Барабаш Олександра Анатоліївна

м. Київ, вул. А. Малишка 31, кв.118

т.513-67-14

Реферативна робота

з психології

за темою: „Основні види діяльності та їх характеристика ”

Київ 2006


План

Вступ

І розділ: Психологія діяльності

ІІ розділ: Основні різновиди діяльності

2.1. Ігрова діяльність

2.2. Навчальна діяльність

2.3. Трудова діяльність

Висновки

Список літератури


Вступ

Психологія як наука виділилася з філософії. Це одна з найцікавіших і найважливіших галузей людського знання. Філософія вивчає процес мислення, а психологія вивчає, як мислення впливає на дії людини і навколишнього середовища. Уміння мислити психологічно необхідне людині як у повсякденному житті, так і в професійній діяльності. Усім важливо розуміти, чого хочуть і що можуть зробити оточуючі, як зорієнтуватися в особливостях поведінки людини, мотивах її вчинків, – у різних життєвих ситуаціях: у побуті, у професійній діяльності, навчанні.

Живим істотам від природи властива активність, яка забезпечує життєво важливі зв’язки організму із середовищем. Джерелом активності живих істот є потреби, що спонукають їх до відповідних реакцій, дій. Потреба – це стан живої істоти, в якому виявляється її залежність від конкретних умов існування. Проте активність тварин і діяльність людини суттєво відрізняються за психологічними ознаками.

Людська діяльність за суттю є соціальною. Вона сформувалася історично, у процесі праці. Людина не лише пристосувалася до умов життя, а й активно змінює їх відповідно до своїх потреб, що виникли і розвивалися історично. Особистість як суб’єкт діяльності, задовольняючи свої потреби, взаємодіє із середовищем, ставить перед собою певну мету, мотивує її, добирає засоби для її здійснення, виявляє фізичну й розумову активність у досягненні поставленої мети. Зародившись завдяки потребі як джерело активності, діяльність керується метою. Мета, тобто те, на що спрямована діяльність, заради чого вона відбувається, виступає як своєрідний регулятор активності. Перш ніж щось робити (будувати, досліджувати), людина уявляє цей процес, планує його. По завершенні процесу діяльності отримують результат, що відповідає усвідомленій меті. Отже, діяльність – це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.

У науці немає єдиного підходу до розкриття поняття та структури людської діяльності. Основний внесок у методологічне і психологічне розв’язання зазначеної проблеми зробила традиційна психологія.


І розділ: Психологія діяльності

Однією з особливих рис усіх живих істот є активність. У людини активність виявляється у формі діяльності. Діяльність – це специфічний людський вид активності, хоча активність людини виявляється не тільки в діяльності, але й у спілкуванні, творчості, вольових актах і т.д. Аналіз діяльності, як психічного процесу, одного з найважливіших інтегральних підструктур особистості, дозволяє пов’язати в психології особистості взаємодію підструктур і стани: мислення, волі, емоції, мотивації. Діяльність – це специфічна людська, регульована свідомістю, цілеспрямована активність суб’єкта, у ході якої відбувається досягнення суб’єктом поставленої мети, задоволення різноманітних потреб і освоєння суспільного досвіду.

Діяльність як психологічний процес являє собою складне структурне утворення, в якому відбувається взаємодія різних елементів. Основною структурною одиницею діяльності є дія. Дія – це цілеспрямована активність, реалізована в зовнішньому або внутрішньому плані.

З погляду психології, ключовим поняттям, яка характеризує дію, є поняття “мети”. Мета – це образ бажаного результату, тобто того результату, який повинен бути досягнутий за умов виконання дії. Мета – це усвідомлений образ результату, що утримується у свідомості увесь той час, доки здійснюється дія. Звідси мету можна визначити як усвідомлений образ передбаченого результату, на досягнення якого спрямована дія людини. Мета завжди існує в певній предметній ситуації. Мета, яка сформульована для визначених умов, називається задачею. Кожну дію варто розглядати як розв’язання цієї задачі. Таким чином, дія містить у собі акт свідомості у вигляді постановки і утримання мети. Дії людини предметні. Вони реалізують біологічні, соціально-виробничі і культурні цілі.

Отже, діяльність відбувається тільки у вигляді дій. Але діяльність і дії як психічні процеси не тотожні один одному, тому що та сама дія може бути складовою різних видів діяльності, і в той же час певна діяльність може включати в свій склад різні дії.

Загалом у традиційній психології проблема діяльності розглядалася в межах діалектико-матеріалістичних ідей (М.Я. Басов, С.Л. Рубінштейн).

С.Л. Рубінштейн та його учні тривалий час розробляли методологічний принцип єдності свідомості і діяльності. Цей принцип проголошує: психіка людини не тільки виявляється, а й формується в діяльності. Конкретно це означає, що різні рівні і типи свідомості, взагалі психіка, виявляються і розвиваються через різні види діяльності й поведінки – рух, дію, вчинок. Сам факт усвідомлення індивідом своєї діяльності – її мети та умов – змінює її характер та перебіг.

Усю систему своїх ідей С.Л. Рубінштейн спрямував на розкриття діалектики психологічної діяльності. Насамперед, у діяльності він виявив суттєві компоненти і конкретні взаємозв’язки між ними. Зрештою структура діяльності суб’єкта становить складне співвідношення її різнопланових компонентів (рух – дія – операція – вчинок) у їх взаємозв’язку з метою, мотивами та умовами діяльності. Центром цієї структури є дія. Саме дія, на думку С.Л. Рубінштейна, – вихідна “клітинка”, “одиниця” розвитку психіки. Втім, це не означає, що в дії за допомогою психологічного аналізу можуть бути “знайдені” і вивчені витоки всіх елементів психіки, тобто спонукань, мотивів, здібностей тощо.

Отже, діяльність – це сукупність цілеспрямованих, усвідомлюваних дій. Свідома діяльність людини характеризується не тільки цілями та мотивами, а й певними засобами, за допомогою яких вона здійснюється.

Успішне виконання будь-якої діяльності потребує від людини оволодіння необхідними для неї засобами. Воно передбачає вироблення у людини вмінь і навичок користуватися ними для досягнення поставленої мети.

ІІ розділ: Основні різновиди діяльності

Людська діяльність різноманітна й багатогранна. Залежно від мети, змісту та форм розрізняють три основні різновиди діяльності: гру, навчання та працю. Людині залежно від віку властиві всі тир різновиди діяльності, проте в різні періоди життя вони виявляються по-різному за метою, змістом, формою та значенням. У дошкільному віці провідним різновидом діяльності є гра, у шкільному – навчання, а у зрілому віці – праця.

Гра та навчання властиві й людям, й тваринам. Проте у тварин підґрунтям цих різновидів діяльності є інстинкти, а у людини вони зумовлені соціальними умовами життя, різняться якісно, набагато складніші та багатші за змістом і формою.

Праця за природою та змістом – суспільно-історична категорія. У процесі праці виникла і розвинулася людина як свідома соціальна істота. Характерна особливість усіх різновидів людської діяльності полягає в тому, що найчастіше вони пов’язані з мовною діяльністю. Остання сприяє розвиткові змісту та форм усіх різновидів діяльності, їх цілеспрямованості та мотивації.

2.1 Ігрова діяльність

Діяльність людини, як соціальна активність, формується і розвивається у зв’язку з формуванням та розвитком її свідомості. Активність дитини тільки поступово, у ході розвитку під впливом виховання і навчання набуває форми свідомої цілеспрямованої діяльності.

Як основна форма вияву активності дитини дошкільного віку ігрова діяльність є водночас основним засобом пізнання нею зовнішнього світу, відображення його у формі відчуттів, сприймань, уявлень тощо. Але вона відрізняється від навчання та праці. Гра – не продуктивна діяльність. У грі дитина захоплюється переважно процесом, який викликає у неї задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає, дитина припиняє її.

В іграх маленьких дітей цілі не бувають стійкими. Це виявляється в тому, що маленькі діти втрачають цілі у грі й легко переходять від однієї гри до іншої. Але у процесі розвитку та виховання цілеспрямованість ігрової діяльності у дітей зростає, цілі в іграх набирають стійкого характеру. Гра – це школа думки, почуттів і волі. В іграх не тільки виявляються, а й формуються всі психічні процеси та властивості дітей, спостережливість, уважність, вдумливість, наполегливість, сміливість, рішучість, уміння, навички, здібності. В ігровій діяльності відбувається не тільки психічний, а й фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості дитини, зокрема такі моральні риси, як колективізм, дружба, товариськість, правдивість, чесність тощо. Тому ігри дошкільників відіграють важливу роль у підготовці їх до шкільного навчання.

Гра – вид діяльності, який полягає в емоційному освоєнні соціального досвіду людини та емоційному задоволенні. Ігри найчастіше мають характер розваг, дають змогу відпочити. Дитяча гра – вид діяльності, який полягає у відтворенні дій дорослих і стосунків між ними і спрямований на пізнання навколишньої дійсності.

Уже в перші роки життя в дитини складаються передумови для оволодіння найпростішими видами діяльності, першою з яких є гра. Характерною рисою гри є її двухплановість. З одного боку, той, що грає, виконує реальну діяльність, пов’язану з вирішенням цілком конкретних, часто нестандартних завдань, а з іншого боку – ряд моментів цієї діяльності носить умовно-символічний характер, що дозволяє відволікатися від реальної ситуації з її відповідальністю і численними обставинами.