регистрация / вход

Особистість. Темперамент та соціальна природа характеру

Поняття соціального характеру як ключове для розуміння суспільних процесів. Емоційна основа ідей. Особистість: розбіжності між уродженими й придбаними властивостями. Чотири типи темпераменту за Гіппократом. Наслідки змішання темпераменту й характеру.

Поняття соціального характеру є ключовим для розуміння суспільних процесів. Характер - у динамічному змісті аналітичної психології - це специфічна форма людської енергії, що виникає в процесі динамічної адаптації людських потреб до певного способу життя в певному суспільстві. Характер визначає думки, почуття й дії індивіда.

Відносно думок цьому важко повірити, тому що всі ми розділяємо традиційне переконання, начебто мислення є сугубо інтелектуальним актом, незалежним від психічної структури особистості.

Однак це переконання невірно, а якщо мислення ставиться не до емпіричних маніпуляцій з конкретними об'єктами, воно тим більше невірно: осмислення етичних, філософських, політичних, психологічних або соціальних проблем - незалежно від чисто логічних операцій - найвищою мірою піддано впливу психічної структури мислячої особистості.

Це справедливо й відносно окремих понять - таких, як любов, справедливість, рівність, самопожертва й т.д., - і відносно цілих доктрин або політичних систем. Кожне таке поняття, кожна доктрина містять у собі якусь емоційну основу, що визначається складом характеру даного індивіда.

Той факт, що ідеї мають емоційну основу, надзвичайно важливий, оскільки це ключ до розуміння духу будь-якої культури. Різні суспільства - або класи усередині суспільства - мають специфічний характер, на основі якого розвиваються й знаходять силу різні ідеї.

Наприклад, ідея праці й успіху як головних цілей життя змогло захопити сучасну людину лише через його самотність і сумніви. Спробуйте вселити ідею безперервних зусиль і прагнення до успіху індіанцям у пуебло або мексиканським селянам - вас просто не зрозуміють; навряд чи навіть зрозуміють, про що ви говорите, хоча ви й будете говорити на їхній мові, тому що в цих людей зовсім інший склад характеру.

Точно так само Гітлер і та частина населення Німеччини, що має аналогічну структуру особистості, зовсім фанатично переконані, що кожний стверджуючий, що людство може скасувати війни, - це або безнадійний дурень, або нахабний брехун. Внаслідок їхнього соціального характеру життя без страждань і нещасть для них так само немислима, як воля й рівність.

Якщо в характері вже розвилися певні потреби, то відповідним цим потребам поводження одночасно дає й психологічне задоволення, і практичну користь у плані матеріального успіху.

Поки й оскільки суспільство забезпечує індивідові задоволення в обох цих сферах одночасно, у наявності ситуація, у якій психологічні сили цементують соціальну структуру. Однак рано або пізно виникає розривши.

Традиційний склад характеру ще існує, але виникають нові економічні умови, при яких колишні риси особистості стають марними.

Люди прагнуть діяти у відповідності зі своїм складом характеру, але при цьому або їхньому поводженні перетворюється в перешкоду для досягнення економічних цілей, або вони просто не в змозі діяти відповідно до своїй "природі".

Люди схожі, тому що всім нам дісталася одна людська ситуація з її екзистенціальними дихотоміями; люди унікальні, тому що кожний по-своєму розв'язує свою людську проблему. Сама нескінченна розмаїтість особистостей характерно для людського існування.

Під особистістю я розумію цілісність уроджених і придбаних психічних властивостей, що характеризують індивіда й роблять його унікальним.

Розходження між уродженими й придбаними властивостями, у цілому, синонімічно розходженню між темпераментом, талантами й всіма конституційно заданими психічними властивостями, з одного боку, і характером - з іншої.

У той час як розходження в темпераменті не мають етичного значення, розходження в характері утворять реальну проблему етики; вони свідчать про рівень, досягнутому індивідом у мистецтві жити. Щоб уникнути плутанини, розповсюдженої при вживанні термінів "темперамент" і "характер", ми почнемо з короткого розгляду темпераменту.

Гіппократ виділив чотири темпераменти: холеричний, сангвінічний, меланхолійний і флегматичний. Сангвінічний і холеричний темпераменти - це види реакцій, що характеризуються легкою збудливістю й швидкою зміною інтересу; інтереси слабкі в першого й сильні в другого.

Флегматичний і меланхолійний темпераменти, навпроти, характеризуються стійкою, але низькою збудливістю інтересу; у флегматиків інтереси слабкі, а в меланхоліків сильні.

На думку Гіппократа, ці різні види реакцій були пов'язані з різними соматичними джерелами. (Цікаво відзначити, що у звичайному вживанні згадуються тільки негативні сторони цих темпераментів.

Холеричний нині означає легко гніваються; меланхолійний - подавлений; сангвінічний - супероптимістичний; флегматичний - занадто повільний) Ці категорії темпераментів уживалися більшістю вчених, що вивчають темперамент, аж до часу Вундта. Найбільш сучасні концепції типів темпераментів - це концепції Юнга, Кречмера й Шелдона.

Важливість наступних вишукувань у цій області, особливо відносно кореляції темпераменту й соматичних процесів, тут не може піддаватися сумніву. Але було б необхідно провести чітке розмежування між характером і темпераментом, оскільки зсув цих понять перешкоджав прогресу характерології, як і вивченню темпераменту.

Темперамент ставиться до способу реакції, він незмінний; характер же, по суті, формується особистими переживаннями, особливо переживаннями даного періоду життя, і змінюється, у відомій мері, за допомогою нових видів переживань. Якщо людина, наприклад, має холеричний темперамент, її спосіб реакції - "швидкий і сильний".

Але в чому він швидкий і сильний, це залежить від виду її відносин з миром, від її характеру. Якщо людина плідна, справедлива, любляча особистість, вона буде реагувати швидко й сильно, коли любить, коли розгніваний несправедливістю й коли захоплений новою ідеєю. Якщо це деструктивний або садистський характер, він буде швидкий і сильний у своєї деструктивності або у своїй жорстокості.

Змішання темпераменту й характеру чревате серйозними наслідками для етичної теорії. Переваги того або іншого темпераменту - це всього лише справа смаку. Але розходження в області характеру - це з етичної точки зору питання величезної важливості.

Приклад допоможе прояснити, що я маю на увазі. Геринг і Гиммлер були людьми різного темпераменту - перший був циклотимиком, другий - шизотимиком. Таким чином, з погляду суб'єктивної переваги, індивідові, якого залучає циклотимичный темперамент, Геринг "сподобався" би більше, ніж Гиммлер, і навпаки.

Однак з погляду характеру, обоє цих чоловік мають одну загальну властивість: вони честолюбні садисти. І тому з етичної точки зору обоє дорівнює злі. Серед плідних характерів можна суб'єктивно віддавати перевагу холеричному темпераменту сангвінічному; але така оцінка не містить у собі оцінки відповідної цінності двох людей.

При використанні уведених К.Г. Юнгом визначень темпераменту - "інтроверт" і "екстраверт", ми часто виявляємо ту ж плутанину. Ті, хто воліє екстравертів, прагнуть зображувати інтровертів як замкнутих і невротиків; ті, хто й воліє інтровертів, зображують екстравертів і поверхневими й позбавленими серйозності й глибини.

Помилково - порівнювати "гарного" чоловіка одного темпераменту з "поганим" іншого темпераменту й приписувати розходження в цінності розходженню в темпераменті.

Я думаю, ясно, як таке змішання темпераменту й характеру шкодило етиці. Тому що крім того, що це тема до осуду цілих рас, чиї переважні темпераменти відмінні від наших власних, це також підтримувало релятивізм за допомогою допущення, що з характерами справа є так само, як і з темпераментами.

Тепер, з метою розгляду етичної теорії ми повинні звернутися до поняття характеру, що є й предметом етичної оцінки, і метою етичного розвитку людини. І тут знову ми повинні спочатку усунути традиційну плутанину, цього разу виниклу щодо розходжень між динамічною й біхевіористськими концепціями характеру.

Характер. Динамічна концепція характеру

Риси характеру вважалися й уважаються в середовищі біхевіоризму синонімами властивостей поводження. Із цього погляду характер визначається як "модель поводження, характерна для даного індивіда", у той час як інші автори, подібно Креч-Міру, надавали особливого значення вольовому й динамічному елементам чорт характеру.

Фрейд розвив не тільки першу, але також і найбільш послідовну й глибоку теорію характеру, як системи потягів, що спричиняються поводження, але не тотожних йому. Щоб зрозуміти цінність фрейдовської динамічної концепції характеру, буде корисно зрівняти поведінкові властивості з рисами характеру.

Поведінкові властивості описуються як те у вчинках, що доступно спостереженню третьої особи. Так, наприклад, поведінкова властивість "сміливість" визначалося б як поводження, спрямоване на досягнення певної мети, коли людина не зважає на ризик втрати власного комфорту, волі або життя.

Або ощадливість, як поведінкова властивість, визначалося б як поводження, націлене на заощадження грошей або інших матеріальних речей. Однак, якщо ми досліджуємо мотивацію, і особливо несвідому мотивацію, таких поведінкових властивостей, ми виявимо, що за поведінковою властивістю криються численні й зовсім різні риси характеру. Сміливе поводження може бути мотивовано честолюбством, і тоді людина буде ризикувати своїм життям у певних ситуаціях заради того, щоб задовольнити свою жагучу спрагу бути предметом замилування; воно може бути мотивовано потягом до самогубства, що спонукує людину шукати небезпеки, тому що свідомо або несвідомо вона не цінує своє життя або бажає самознищення; воно може бути мотивовано цілковитою відсутністю уяви, і тоді людина діє сміло, тому що не усвідомлює чатуючої його небезпеки; нарешті, воно може бути обумовлено щирою відданістю ідеї або меті, заради яких людина діє, і ця мотивація як джерело сміливості.

Зовні поводження у всіх цих прикладах те саме, хоча мотивації різні. Я говорю "зовні" тому, що якщо б можна було простежити таке поводження в деталях, виявилося б, що розходження в мотивації приводять до важко вловимих розходжень у поводженні.

Наприклад, офіцер у бої буде поводитися зовсім інакше в ситуації, де його відвага мотивована відданістю ідеї, чим у ситуації, де вона мотивована честолюбством. У першому випадку він не піде в атаку, коли ризик не пропорційний досягненню тактичних цілей. Якщо ж, навпаки, їм рухає марнославство, ця пристрасть може зробити його сліпим стосовно небезпек, що загрожують йому і його солдатам.

В останньому випадку його поведінкова властивість "сміливість" - це, як ясно, те й моє честолюбство. Інший приклад - ощадливість, людина може бути ощадливою, тому що цього вимагає його матеріальне становище; або вона може бути ощадливою тому, що має скупий характер, що спонукає до економії заради самої економії безвідносно до реальної необхідності. Тут також мотивація трохи відмінна від самого поводження.

У першому випадку людина здатна дуже добре відрізнити ситуацію, де розумно - заощаджувати, від ситуації, у якій розумніше - витрачати гроші. У другому випадку він буде заощаджувати, незважаючи на об'єктивну необхідність. Інший фактор, обумовлений розходженням мотивації, стосується передбачуваності поводження. У випадку з "сміливим" солдатом, мотивом якого є честолюбство, ми можемо пророчити, що він буде поводитися сміло, тільки якщо сміливість може бути нагороджена. У випадку із солдатом, що смів через відданість своїй справі, ми виявимо, що схвалення буде мати мало впливу на його поводження.

У Фрейда концепція несвідомої мотивації тісно пов'язана з його теорією вольової природи чорт характеру.

Він визнав те, що великі романісти й драматурги знали психологію: вивчення характеру, як показав це Бальзак, має справу з "силами, що мотивують людини"; як особистість діє, почуває й мислить - це у великому ступені обумовлений особливостями її характеру, а не просто результат раціональних відповідей на реальні ситуації; "доля людини - це його характер".

Фрейд визнав динамічність рис характеру й те, що склад характеру людини представляє особливу форму, що служить провідником життєвої енергії.

Фрейд намагався пояснити цю динамічну природу властивостей характеру, комбінуючи свою характерологію зі своєю теорією лібідо. Згідно з матеріалістичним мисленням того типу, який переважав у природничих науках наприкінці дев'ятнадцятого століття, коли енергія природних і психічних явищ уважалася субстанціальної, а не породжуваної в процесі взаємодій, Фрейд уважав сексуальний потяг джерелом енергії характеру. Залучаючи безліч складних і блискучих доводів, вона пояснював різні риси характеру, як "сублімації" або "реактивні утворення" у відповідь на різні форми сексуального потяга. Він витлумачив динамічну природу рис характеру як дії їхній лібідо.

Прогрес психоаналітичної теорії поряд із прогресом природних і соціальних наук привів до нової концепції, заснованої не на ідеї споконвічно відособленого індивіда, а на ідеї взаємин людини з іншими людьми, із природою, із самим собою.

Була висловлена думка, що саме взаємини направляють і регулюють прояв енергії в жагучих потягах людини. Г.С. Салівен, один з перших, хто висловив таку точку зору, визначив психоаналіз як "вивчення міжособистісних відносин".

Теорія, погодиться із фрейдовської характерологією в таких основних пунктах: визнання того, що риси характеру спричиняють поводження, і про них потрібно судити по поводженню; що риси характеру конституюють сили, які особистість, незважаючи на їхню могутність, може зовсім не усвідомлювати.

Ця теорія також треба Фрейдові у визнанні того, що фундаментальна сутність характеру будується не на одиничній його властивості, а є цілісною структурою, з якої випливає якась безліч одиничних властивостей. Риси характеру варто розуміти як ядро, що є наслідком цієї особливої структури, що називають орієнтацією характеру.

З безліччю інших рис характеру можна було б показати, що вони також є прямими наслідками основних орієнтацій і сумішшю цих первинних рис характеру із властивостями темпераменту. Однак велика кількість інших властивостей,, що зараховуються звичайно до рис характеру, випливало віднесли не до рис характеру в нашім розумінні, до властивостей темпераменту або особливостям поводження

У процесі життя людина вступає в відносини з миром 1) за допомогою оволодіння речами й асиміляції й 2) за допомогою відносин з людьми (і самим собою). Першої я називаю процесом асиміляції; друге - процесом соціалізації. Обидві форми відносно "відкриті", а не інстинктивно задані, як у тварини. Людина може опановувати речі, одержуючи або беручи їх із зовнішніх джерел або роблячи їх за допомогою самих зусиль.

Але він повинен опановувати їх і якимсь образом асимілювати, щоб задовольнити свої потреби. До того ж людина не може жити одна, без зв'язку з іншими людьми. Вона повинна поєднуватися з іншими для захисту, для праці, для сексуального задоволення, для гри, для виховання потомства, для передачі знань і матеріальної власності. Але, крім того, вона по необхідності пов'язана з іншими, як один з них, як частина якоїсь групи. Повна відособленість нестерпна й несумісна з нормальним психічним станом.

І знову ж людина може вступати у відносини з іншими людьми по-різному: він може любити або ненавидіти, він може суперничати або співробітничати; він може побудувати соціальну систему, засновану на рівності або авторитеті, на волі або насильстві, але вона повинна так чи інакше вступати у відносини, і форма цих відносин залежить від його характеру.

Орієнтації, за допомогою яких індивід вступає у відносини з миром, визначають суть його характеру; характер можна визначити, як (відносно перманентну) форму, що служить провідником людської енергії в процесі асиміляції й соціалізації. Це проведення психічної енергії виконує дуже важливу біологічну функцію.

Оскільки дії людини не обумовлені вродженими інстинктами, життя була б у небезпеці, якщо б людині доводилося обмірковувати кожна дія, кожний крок. Але багато дій повинні відбуватися набагато швидше, ніж дозволяє процес свідомого обмірковування.

Більше того, якби все поводження будувалося на обміркованих рішеннях, у вчинках було б набагато більше протиріч, чим припустимо при належному функціонуванні.

Відповідно до біхевіоризму, людина навчається реагувати напівавтоматично, розвиваючи навички дії й мислення, які можна розуміти аналогічно умовним рефлексам.

Хоча ця точки зору у відомій мері вірна, вона не враховує, що більшість характерних для людини й стійких до змін глибинних навичок і думок обумовлені складом характеру; через них виражена особлива форма, що є провідником енергії при даному складі характеру.

Систему характеру в людини можна вважати заступником системи інстинктів у тварини. Раз енергія проводиться певним способом, у вчинку безпосередньо виражається характер. Якийсь характер може бути небажаний з етичної точки зору, але він, принаймні, дозволяє людині діяти цілком послідовно й звільнятися від імені прийняття щораз нових і обміркованих рішень. Людина може влаштувати своє життя згідно тому характеру й у такий спосіб досягти певного рівня відповідності між внутрішньою й зовнішньою ситуаціями.

Більше того, характер виконує також функцію юра ідей і цінностей. Тому що більшості людей здається, що ідеї незалежні від їхніх емоцій і бажань і є результатом логічної дедукції, їм представляється, що їхню життєву позицію підтверджують їхньої оцінки, у той час як насправді останні є таким же результатом їхнього характеру, як і їхні вчинки.

Таке підтвердження у свою чергу сприяє потеплінню сформованого складу характеру, тому що дозволить йому здаватися правильним і розсудливим. Це не єдина функція характеру - дозволяти індивідові діяти послідовно й "розумно"; характер також дає основу для пристосування індивіда суспільству.

Характер дитини - це зліпок з характеру батьків, він розвивається у відповідь на їхній характер. Батьки і їхні методи виховання дитини у свою чергу залежні від соціальної структури їхньої культури.

Звичайна родина - це "психічний посередник" суспільства, і, пристосовуючись до своєї родини, дитина знаходить характер, що робить його пристосованим до завдань, що стоять йому в соціальному житті. Він знаходить такий фактор, який змушує його хотіти робити те, що він повинен робити, і суть цього характеру та ж, що й у більшості членів даного соціального класу або культури.

Той факт, що більшість членів якогось класу або культури мають подібність значимих елементів характеру, і що можна говорити про соціальний характер. Але від соціального характеру ми повинні відрізнити індивідуальний характер, завдяки якому усередині однієї й тієї ж культури одна особистість відрізняється від іншої.

Ці відмінності почасти обумовлені особливостями особистостей батьків, а також психічними й матеріальними особливостями, властивими соціальному середовищу, у якій росте дитина. Але вони також обумовлені особливостями конституції кожного індивіда, зокрема, особливостями темпераменту.

Формування індивідуального характеру визначається зіткненням екзистенціальних переживань, індивідуальних переживань і тих, що обумовлено культурою, з темпераментом і фізичною конституцією індивіда. Для двох людей середовище ніколи не буває однієї й тієї ж, тому що особливості конституції змушують їх більш-менш по-різному сприймати ту саму середовище.

Лише навички дії й мислення, що розвилися в результаті пристосування індивіда до культурних моделей і не вкорінені в характері особистості, легко змінюються під впливом нових соціальних моделей. Якщо ж поводження людини корениться в його характері, воно знаряджено стійкою енергією й змінюється тільки в тому випадку, якщо в характері відбуваються функціональні зміни.

Література

1. Бодалев А.А. Психология о личности. - М., 1998

2. Трошихін В.О., Віленський Ю.Г. Що ми знаємо про себе? - К., 1995

3. Углов Ф.Г. В плену иллюзий. - М., 1985

4. Чудновский В.Э. Воспитание способностей и формирование личности. - М., 1986

5. Стреляу Я. Роль темперамента в психическом развитии. - М., 2002

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий