регистрация / вход

Особливості прояву емоцій дітей середнього шкільного віку як регуляторів пізнавальної поведінки на уроці фізичної культури

Поняття про емоції. Мотиви ставлення учнів середнього шкільного віку до навчального процесу з фізичної культури. Механізми регуляції цілеспрямованої поведінки. Біологічне знання емоції. Практичне застосування теорії емоцій у фізичній активності.

Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка

ФАКУЛЬТЕТ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

КАФЕДРА ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ І МЕТОДИКИ ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ

Гавриленко Анатолій Віталійович

Особливості прояву емоцій дітей середнього шкільного віку як регулятори пізнавальної поведінки на уроці фізичної культури

Бакалаврська робота

Чернігів - 2005


ВСТУП

Проблема. Численні дані наукових психофізіологічних досліджень свідчать про визначальний вплив емоцій у регуляції цілеспрямованих актів поведінки людини і при взаємодії з факторами оточуючого природно-соціального середовища.

За сучасними уявленнями про механізм емоційних процесів, їх локалізація у центральній нервовій системі пов`язується з гіпоталамічною областю мозку і близько розташованими структурами підкорки їх кори його повна характеристика була ще не з`ясована, але визнані гормони, які виділяються в кров конкретними ендокринними залозами під контролем гіпоталамуса та кори головних півкуль (20,27) і регулюють поведінку особистості.

У зв`язку з цим, для теорії і практики фізичної культури як педагогічного процесу важливе значення має віковий онтогенез емоцій з особливостями впливу статевого фактора. На шкільний період біосоціального формування дитини припадає закладання фундаменту здоров`я для подальшого життя, його формування специфічними засобами фізичного виховання у системі класно-урочних занять.

Тому вплив емоційного відношення до предмету позитивного чи негативного, має далекосяжні наслідки.

Актуальність теми: Психічні процеси людини є відбиттям в її свідомості оточуючого природно-соціального середовища і взаємодії його з факторами. Шкільна навчальна діяльність дітей – є одна з найважливіших форм для подальшого життя, а функція предмету «фізична культура» – сприяти гармонійному формуванню здоров`я.

Тому сучасний фахівець фізичного виховання повинен знати механізм взаємодії психоемоційної сфери дітей з педагогічними факторами її корекція згідно мети і завдань навчального процесу.

Об`єкт дослідження: пізнавальна психомоторна діяльність учнів 5 – 9 класів у процесі оволодіння змістом предмету «Фізична культура» на шкільних уроках.

Предмет дослідження. Зміст і характер факторів педагогічного впливу на психічну сферу, які формують позитивне або негативне емоційне ставлення дітей середнього шкільного віку до навчального процесу з фізичної культури.

Робоча гіпотеза. Передбачається, що в доступній науково-методичній літературі знайшла достатнє висвітлення проблема оптимізації психоемоційного стану дітей середнього шкільного віку на уроках фізкультури. Описані результати практичного використання педагогічних факторів, які б стимулювали позитивні емоції пізнавального процесу і позитивні емоції пізнавального процесу і навпаки б, гальмували негативні.

Методика досліджень.

1. Історичний метод аналізу класифікації і систематизації теоретичних факторів науково-методичної літератури.

2. Аксіометричний метод інтерпретації теоретичних факторів і формувань висновків.

3. Логічний дедуктивний метод, конкретизація складових загального.

Мета дослідження. Встановити можливість оптимізації напрямків емоційної реакції дітей середнього шкільного віку на дію педфакторів навчального процесу з фізичної культури.

Задачі.

1. Виявити основні закономірності формування і прояву емоційного відкриття школярів 5 – 9 класів до змісту уроку фізичної культури .

2. Встановити основні принципи пізнання функцій емоцій як регулятора цілеспрямованої поведінки.

3. Окреслити характер емоційних проявів учнів 5-9 класів.

Методичне значення. Педагогічна діяльність вчителя на уроці фізичної культури повинна базуватися на знанні індивідуальних психічних особливостей учнів кожного класу. Специфічні фактори предмету, умов навчальної діяльності оточуюче середовища, вихідного стану – все це знаходиться взаємодії, кожної миті може викликати емоційну реакцію протилежного знаку або його зміну. За таких обставин, вчитель може оптимізувати навчання відповідною регулюючою складовою уроку з функцією попередження конфлікту або його оперативного подолання.

В більшості випадків пропуски учнями уроків фізичної культури без поважних причин, а іноді «по болезні» носять суб`єктивний характер.

Перш за все – це відсутність цілеспрямованості і цікавості до уроку. Встановлено, що від молодших до старших класів кількість учнів з негативним відношенням до уроків фізичної культури збільшилось.

Причини такого відношення у хлопчиків середнього шкільного віку можуть бути різноманітні. Однією з причин може бути зацікавленість іншими справами – технікою, книжками, різною самодіяльністю. Важливою причиною у хлопчиків є сором`язливість. Сором показати свою фізичну підготовку серед однокласників, а також невміння виконувати вправу перед дівчатами.

Про «емоційний фон» важливо подбати при вивченні будь-якого предмету. Основне – не допустити шаблону, не задовольнятися лише повідомленнями теми, а намагатися викликати до неї інтерес, створити в учнів потрібний настрій.

Сила емоційного впливу залежить і від мови вчителя, її виразності, правильності та лаконічності. Виразність мови залежить від уміння використовувати лаконічні речення, психологічні паузи, темп мовлення і т.д. Зрозуміло, що у школярів середнього шкільного віку викликає інтерес не тільки цікава розповідь вчителя, яскрава наочність, а й самостійна творча діяльність. Вона є джерелом виникнення у них різноманітних почуттів.

На працездатність учнів впливає настрій учителя. Одне його необгрунтоване зауваження може призвести до порушення дисципліни в класі, викликати негативне ставлення до уроку, а це одразу ж позначиться на засвоєнні знань.

Невпевненість, нервозність, надмірна збудливість вчителя позначається на ефективності уроку. Вчитель повинен бути стриманим, чуйним, уважним. Байдужа людина не може викликати цікавість до уроку фізичної культури, розвинути почуття учнів, залишити незабутній слід у своїх вихованців.

Відомо, що недостатньо розвинута емоційна сфера може стати причиною озлобленості, недоброзичливості, черствості підлітків та конфліктів, що виникають на цій підставі.

Це твердження грунтується на законі емоційної константності, за яким загальна емоційність людини є відносно постіною величиною, але сила і тривалість емоційної реакції в кожній конкретній ситуації можуть істотно змінюватись залежно від ситуації, що не залишають людину байдужою.

У кожному шкільному предметі закладені певні можливості виховання різноманітних емоцій, їх можна виділити лише три:

І – емоційне спілкування

ІІ – емоційне ставлення до успіху або неуспіху в навчальній діяльності

ІІІ – емоційна насиченість навчального матеріалу

Суттєвим емоційним компонентом уроку є емоційна насиченість навчального матеріалу.

Вчителю важливо визначити, уважний учень в даний момент чи ні. Це можна визначити двома способами – по зовнішньому вигляду і задаючи запитання по матеріалу, який подається учителем. Якщо проявляється неуважність усього класу, то помилка здебільшому в діяльності самого викладача, який не зміг детально викласти матеріал.

Якщо ж відмічається неуважність окремих учнів, то це може бути викликано у зв`язку: з недоступністю матеріалу, з слабою підготовкою учня. В зв`язку з поганим самопочуттям, крім зниження ефективності засвоєння навчального матеріалу, неуважність може призвести до травматизму, при виконанні фізичних вправ, обумовлених порушенням правил безпеки або наявністю помилок.

Учні середніх класів можуть утримувати спрямовану увагу на протязі 40-45 хвилин. Не дивлячись на це, у них спостерігається відвернення уваги, яка приводить до порушення дисципліни.Основні причини цього: імпульсивність їх поведінки, нетерплячість, прагнення виконати самому і швидше. Підліткам тяжко стримати своє прагнення до нових захоплень, різноманітностей, через це вони відволікаються досить легко.

Для того, щоб на уроці не було відволікань, вчитель фізичної культури повинен керуватись такими критеріями ефективності роботи:

1) характером емоційного відгуку учнів на проведення учителем занять;

2) використовувати нетрадиційні методи навчання;

3) реальною соціально-психологічною атмосферою в класі і в спортивних секціях, взаємовідносини між учнями і учителем;

4) визнання заслуг шкільного спортивного колективу, за оточуючими (директор школи);

5) поставити мету бажання багатьох стати вчителем фізичної культури.


Розділ1. Механізми регуляції цілеспрямованої поведінки

Регулювання як функцій конкретних фізіологічних систем, так і цілісного організму, імовірно, варто розглядати в континуумі керування як регулювання ззовні і саморегуляцію. Як уже указувалося вище, ведучими механізмами регуляції цілеспрямованої поведінки вважають мотивації й емоції .Відповідно до інформаційної теорії, запропонованої П. В. Симоновим (1969), емоції є регуляторами поведінки. Поведінкова реакція визначається наявністю потреб і можливістю їхнього задоволення. Сигнали, що надходять із зовнішнього середовища, оцінюються з погляду імовірності їхнього використання як засоби задоволення актуальних потреб (сигнали з малою і великою імовірністю задоволення потреб).

Структурна організація і регуляція емоційної реакції змінюється в залежності від рівня еволюційного розвитку тварин і людини.

Спостереження за поведінкою людини і тварин, а також результати досліджень (зокрема, із самоподразненням мозку) свідчать, що позитивні емоції, навпаки, примушують організм діяти після того, як вітальні (біологічні) потреби вже задоволені. Тому поведінка живих істот спрямована на мінімізацію впливів, здатних викликати негативні емоції, і на максимізацію позитивних емоційних станів, коли багато зусиль витрачається для того, щоб активно підтримати потреби, що стали причиною позитивної емоції. Але в реальних умовах існування цілком позбутися негативних емоцій і довести до максимуму позитивні неможливо. От чому, згідно з "правилом середнього рівня", організм однаково намагається уникнути сильного мотиваційного збудження і зменшити мотивації нижче визначеної границі (Симонов П.В., 1975; 1981) брати участь одна людина (авторегуляція), дві і більше (регуляції ззовні, взаємо регуляція).

Активні реакції людини під впливом зовнішнього середовища можливі тільки при визначеному рівні активного стану нервової системи (і визначеному гормональному фоні). Під час сну вони, як правило, відсутні, а при надлишковому збудженні будуть неадекватними. Існують, крім того, перехідні рівні активності. Кожен рівень активності має свої фізіологічні механізми.

1.2 Мотивація та її регулююче значення

Дослідження ролі емоцій у цілеспрямованому поводженні людини немислимо без розгляду їхнього зв'язку з мотивацією. Але специфічність постановки питання й обмежений обсяг дипломної роботи дозволяє згадати лише про деякі сторони цього явища, що має найтісніший тісний зв'язок з емоціями.

Мотивація — це фізіологічний стан, що виникає в разі необхідності задовольнити ту чи іншу потребу організму [39]. Суб'єктивно він виявляється відчуттям, оскільки зрозуміти потреби можна тільки інтроспективно, тобто через власні відчуття (відчуття голоду, спраги, потягу І т.п.). Об'єктивно — змінами електричної активності визначених відділів мозку і біохімічних реакцій.

Мотивація — це напрямок і інтенсивність зусилля людини (Sage, 1977; Ames,1995).

Формування адекватної мотивації використовується учителями фізичної культури (наприклад, для малоактивних дітей, яких більше приваблює можливість пограти в комп'ютерні Ігри, ніж у футбол чи волейбол), викладачі фізичного виховання (для підтримки інтересу до фізичної активності студентів), тренери (для удосконалювання підготовки спортсменів). Фізіотерапевти й інструктори по фізичній культурі постійно зіштовхуються з проблемою мотивації своїх пацієнтів і підопічних на продовження занять по програмі реабілітації чи програмі фізичних вправ. Ефективна робота їх багато в чому визначається тим, як він усвідомив сутність мотивації, включаючи фактори, що впливають на неї, а також методи її підвищення. Дуже часто саме здатність мотивувати людей відрізняє гарного фахівця від посереднього [40], Щоб підвищити рівень мотивації, необхідно аналізувати взаємодію особистісних і ситуаційних особливостей. Активація домінуючої мотивації визначає модель цілеспрямованої поведінки у фізичній культурі і спорті.

В області фізичної культури і спорту широко застосовується термін мотивація досягнення (Gill, 1986). Мотивація досягнення — це орієнтація людини на прагнення до успішного виконання завдання, наполегливість перед обличчям невдач і почуття гордості за виконання. У спортивному світі мотивацію досягнення звичайно зв'язують зі змагальністю. В умовах занять спортом і фізичною культурою мотивація досягнення фокусується на змаганні із самим собою, у той час як змагальність впливає на поведінку в ситуаціях соціальної оцінки. Змагальність і мотивація досягнення впливають на широке коло думок, поведінки і відчуттів.

Термін "мотивація", узятий у широкому значенні слова, використовується у всіх областях психології, що досліджують причини і механізми цілеспрямованої поведінки людини і тварин. Вивчення цього питання являє собою окреме дослідження. Обмежений обсяг бакалаврської роботи змушує нас змістити акцент і перейти безпосередньо до розгляду емоцій, як одного з ведучих механізмів регуляції цілеспрямованої поведінки, тісно пов'язаного з мотивацією.

При вирішенні питання про те, як, яким чином здійснюється регуляція динаміки поведінки, досліджуються прояви емоцій, суб'єктивних переживань (прагнень, бажань і т.п.) і установок у поводженні суб'єкта.

Існує визначений рівень мотивації, за межами якого виникає емоційна поведінка, тобто емоційні реакції трапляються лише тоді, коли мотивація стає досить сильною.


1.3 Фізіологічний і біосубстрат емоцій

Нейрогуморальні механізми реалізації емоцій зв'язані з гіпоталамо-адреналовою і симпатико-адреналовою системами.

У формуванні емоційного поведінки людини і тварин важлива роль належить гіпоталамусу і лімбічній системі [19, 21, 45] (Рис. 1.).Функції лімбічної системи різноманітні. Лімбічна система регулює позитивні і негативні емоції з усіма руховими, вегетативними й ендокринними їхніми компонентами . Від її залежить емоційне фарбування психічних процесів і зміни рухової активності

Вона створює мотивацію поведінка (визначену схильність). Виникнення емоцій має «оцінний вплив» на діяльність специфічних систем. Поразка


Рис. 1. Базовий фізіологічний субстрат емоцій (структури лімбічного мозку та гіпоталамуса, вид зверху, по Кригу, 1966)

1 — миндалевидне ядро, 2 — медіальная нюхова полоска; 3 — підмозковая звивина, 4 — поздовжня полоска, 5 — нюховий тракт, 6 — латеральная нюхова полоска, 7— нюховий горбик, 8 — гіппокамп, 9 — зубчата звивина, 10 — ніжка вуздечки, 11 — міжніжковьш вузол, 12 — сосцевидне тіло, 13 — переднє ядро таламуса, 14 — кінцева полоска, 75 — передняя спайка (по Кригу, 1966)

23 лобових часток (ділянок) приводить до глибоких порушень емоційної сфери людини. При цьому спостерігаються звичайно два симптоми: емоційна тупість чи розгальмовування нижчих емоцій і потягів, тобто в першу чергу страждають емоції вищого порядку, пов'язані з цілеспрямованою діяльністю, соціальними відносинами і творчістю.

Експериментальне ушкодження чи подразнення різних утворень лімбічної системи, гіпоталамуса чи нової кори приводить до збудження таких найважливіших поведінкових реакцій, як статева, харчова, оборонна і зв'язаних з ними емоційних станів.

У людини при пухлині гіпоталамуса виділяють дві групи емоційних розладів. Перша група зв'язана з поразкою заднього ядра і характеризується млявістю, зниженням Ініціативи, втратою інтересу до навколишнього; друга виникає при враженні передньої гіпоталамічної області і супроводжується збудженнями поведінки, ейфорією, сексуальним розгальмуванням.

У нормі емоційні механізми беруть участь у концентрації уваги, сприяють тому, що мислення зосереджується на вирішенні задачі доти, поки не буде досягнуте задоволення потреби. Грубі збудження пам'яті на поточні події описані в людей після двостороннього видалення гіппокампа і мигдалеподібного тіла.

Велику роль у формуванні емоційних реакцій грає кора лобових часток великого мозку. Про це свідчать результати спостережень над людьми, яким по ряду показань робилося перерізання білої речовини мозку в області лобових часток (лейкотомія). У людини кортикальний вплив на процеси, що здійснюються в емоційній сфері, виявляється в довільному зниженні, чи, навпаки, посиленні емоційного тонусу організму, в умінні керувати своїми емоційними реакціями. Але ефективність такої регуляції різна для міміко-соматичних і вегетативних компонентів емоційної поведінки і багато в чому залежить від Індивідуальних особливостей людини.

Гіпоталамус разом з лімбічним мозком і корою великих півкуль формує складні емоційні поведінкові реакції. Гіпотетичні "центри задоволення" у гіпоталамусі, на думку Прибрама , впливають на поведінку тварини, миттєво змінюючи спрямованість регуляторних реакцій.

Емоції завжди супроводжуються вегетативними й ендокринними реакціями. Це пояснюється тим, що будь яке емоційне збудження зв'язане з гіпоталамусом. Як відомо, гіпоталамус — це, по-перше, вищий вегетативний центр, що організує усі вегетативні компоненти емоцій (зміна артеріального тиску, частота серцевих скорочень, функції органів травної системи і т.д.), а, по-друге, самостійно і через гіпофіз керуючий багатьма ендокринними залозами, що й обумовлює виникнення ендокринного компонента емоцій (викид кортикотропіну, соматотропіну, статевих гормонів, кортикостероїдів і ін.).

Позитивні емоції підвищують силу життєвих процесів: дихання стає більш глибоким, пульс більш рівним, на щоках з'являється рум'янець, проходить втома. Вираженням позитивних емоцій є посмішка, сміх.

Негативні емоції впливають на здоров'я, пригнічують людину: вона стає млявою, розсіяною, апатичною, "згинається" під вагою горя. Різке вираження негативних емоцій — плач.

Варто мати на увазі, що позитивні емоції є важливим чинником у підвищенні загального рівня функціонування нервових структур, у забезпеченні їхньої мобілізаційної готовності до сприйняття інформації з зовнішнього світу. Досвідченим учителям відомо, що емоційний виклад матеріалу загострює увагу учнів І підвищує інтерес до навчання. Кожний з нас добре знає: коли настрій гарний, то і робота скориться. А як потрібні гарні емоції спортсмену, як вони допомагають йому боротись і перемагати! Лікарі стверджують, що люди з гарним настроєм рідше хворіють, а в періоди перемог рани у солдатів гоїлися швидше і краще.

Велика роль емоційних реакцій у спорті (позитивні емоції при виконанні фізичних вправ — "м'язова радість", радість перемоги і негативні незадоволеність спортивним результатом і ін).Позитивні емоції можуть значно підвищувати, а негативні — знижувати працездатність людини. Великі напруги, що супроводжують спортивну діяльність, особливо під час змагань, створюють і емоційну напругу — емоційний стрес. Від характеру протікання в організмі реакцій емоційного стресу залежить успішність рухової діяльності спортсмена.


Розділ 2. Суб'єктивно-об'єктивні регулятори у навчальному процесі

2.1 Поняття про цілеспрямовану поведінку

Поведінка — це властива живим істотам взаємодія з навколишнім середовищем, опосередкована їх зовнішньою (руховою) і внутрішньою (психічною) активністю [18]. Термін "поведінка" застосовують як до окремих особистостей та індивідів, так і до їхніх сукупностей. Еволюційне навчання в біології (Ч. Дарвін) дозволило пояснити доцільність поведінка живих істот, стимулювавши розробку об'єктивних методів дослідження поведінка в єдності його зовнішніх і внутрішніх проявів. На основі біологічного детермінізму склалося навчання про вищу нервову діяльність тварин, синонімом якої И.П. Павлов вважав поведінку.

Поведінка — один із засобів пристосування до різних зовнішніх умов і до їхніх змін. Вона вивчається не тільки психологією, але й іншими науками: біологічними, соціальними, а у визначених аспектах — і кібернетикою.

При різких змінах у навколишнім середовищі регуляція життєдіяльності у тварин і людини здійснюється за допомогою швидких реакцій, що можуть бути фізіологічними чи поведінковими. Важко провести чітку межу між фізіологічними і поведінковими реакціями, тому що останні неминуче бувають зв'язані з фізіологічними змінами.

В основі поведінки тварин і людини можуть лежати механізми декількох різних типів. Рефлекторні (і, ймовірно, нерефлекторні) реакції, дії, регульовані зворотними зв'язками, ендогенна (спонтанна) активність і центральні програми, що включаються під дією специфічних зовнішніх чи внутрішніх стимулів, — усі ці механізми працюють узгоджено, забезпечуючи добре координовану м'язову активність чи психічні процеси, доцільні в даній ситуації.

Людина використовує для адаптації до різних умов і ситуацій свою високу здатність до навчання й абстрактного мислення, що додає її поводженню в суспільстві гнучкість і мінливість (варіативність).

У структурі діяльності як різновиду поведінки розрізняють цілі і мотиви. У найбільш простій інтерпретації ціль (мета) — це те, заради чого (навіщо) діє людина; мотив — це те, чому діє людина (спонукальна причина). Зміни в поведінці, пов'язані з виникненням тієї чи іншої потреби, називають мотивованою поведінкою. В даний час у поясненні поведінки людини категорія цілі вкрай необхідна (Бехтерева, 1974; Леонтьев, 1975; Гальперин, 1976).

Відповідно до теорії функціональних систем, поведінка цілеспрямована і всі дії детерміновані метою. Цілеспрямованість поведінки живих організмів ніколи цілком не заперечувалася. Це визнання випливало з пристосувального характеру поведінки, спрямованого на виживання організму чи виду.

З погляду теорії функціональних систем кожен цілеспрямований поведінковий акт є активною ланкою певної функціональної системи, що забезпечує задоволення тієї чи іншої біологічної чи соціальної потреби тварин І людини. Звідси стає зрозумілим необхідність вивчення різних проявів цілеспрямованої діяльності живих істот не як окремого явища, а в цілісних саморегулюючих функціональних системах організму.

Більшість людей не потрібно переконувати в тім, що важливо визначати цілі, їх потрібно навчити ставити реальні цілі і розробляти програму їхнього досягнення.

Багато людей розглядають мету як прагнення до визначеної дії чи рівня інтелектуальної, фізичної підготовки чи майстерності (професіоналізму).

Розрізняють цілі суб'єктивні (одержання задоволення, позитивних емоцій від виконання чого-небудь так добре, як вони тільки можуть) і об'єктивні (досягнення визначеного еталона майстерності протягом визначеного часу) (McLements, 1982).

Таким чином, активне пристосування людини до навколишнього середовища здійснюється мотивованою цілеспрямованою поведінкою, що представляє собою діяльність по досягненню корисного в даних умовах середовища адаптаційного результату.

Багато авторів переконливо демонструють, що теорія функціональних систем є продуктивним методологічним принципом, що дозволяє ставити і вирішувати конкретні експериментальні задачі в широкому діапазоні проблем фізіології поведінки. Оригінальний системний підхід до проблеми цілеспрямованої поведінки, на думку ряду авторів, дуже перспективний. Він змушує глянути на багато які раніше установлені факти з принципово нових позицій.

Нейрофізіологічні механізми цілеспрямованої поведінки дуже складні і тому вивчені недостатньо. Найбільш зробленою моделлю цих механізмів є «теорія функціональних систем» (П. К. Анохін). Сутність цієї теорії полягає в тому, що при виникненні потреби утворюється тимчасове об'єднання всіх структурних і фізіологічних систем організму в єдину функціональну систему, спрямовану на задоволення цієї потреби.

Цілеспрямована активність у тварин з високорозвиненою нервовою системою й у людини регулюється двома механізмами, а саме: мотивацією й емоціями.

2.2 Регуляція і керування психічними процесами організму

Висока досконалість керуючих систем, що забезпечують життєдіяльність живих істот, протягом уже багатьох століть уражає уяву вчених. Однак дотепер керування живими організмами і саморегуляція їх залишається однієї з найбільших таємниць природи, у яку науці вдалося проникнути ще дуже мало.

Явища доцільного саморегулювання, що відбивають закономірності біологічної форми руху матерії вивчає біокібернетика.

Для категорії живих істот особливо характерні явища самоорганізації складних систем, процеси одержання, передачі, збереження і переробки Інформації, результатом чого є цілеспрямоване керування. Під керуванням мають на увазі вибір і застосування впливів, що приводять систему в діяльність, оптимізуючих і направляючих діяльність системи на досягнення певного (визначеного) результату.

Для систем, що самоорганізуються, (живих організмів) визначений результат можна назвати метою діяльності, заданої ззовні чи сформованої із внутрішніх тенденцій розвитку системи. Доцільність — одна з основних ознак будь-якого керування.

Оскільки нас цікавить роль емоцій у регулюванні доцільної поведінки з метою керування нею, важливо визначитися з питанням, як співвідносяться керування і регулювання (регуляція). Варто розрізняти поняття керування і регулювання [8]. Регулювання в широкому змісті — це процес, що забезпечує необхідні значення перемінних, істотних для функціонування об'єкта керування. Як відомо, впливи на об'єкт при керуванні можуть бути спрямовані не тільки на забезпечення нормального функціонування об'єкта, але і на поліпшення цього функціонування, на розвиток об'єкта. Керування включає не тільки регулювання, але і вироблення значень перемінних, які визначають поведінку об'єкта. При цьому керуючі впливи, спрямовані на досягнення бажаної цілі керування, можуть викликати різні зміни перемінних і параметрів аж до зміни структури об'єкта керування. У той же час регулювання повинне тільки забезпечити стійкість стану чи поведінки об'єкта керування. Отже, регулювання є частинним випадком керування.

Складна динамічна організація біокібернетичної системи вимагає безупинного керування, без якого система не може Існувати. Особливістю цього керування є те, що воно відбувається на основі самоорганізації і набуває активного характеру.

Саморегулювання живої природи здійснюється не хаотично, а у визначеному напрямку, у вигляді вирішення задачі оптимізації її біокібернетичних систем, до яких відноситься і людина як індивід. Визначена аналогія проглядається й у соціальних системах, компонентом (підсистемою) якої є людина як особистість.

Таким чином, людина — це кібернетична система, регуляція якої будується на позитивному і негативному зворотному зв'язках. Це відкрита динамічна система, зв'язана із середовищем вхідними і вихідними каналами зв'язку, контрольованими самою системою.


Розділ 3.Функция емоцій у педагогічному процесі

3.1 Поняття про емоції

Емоції (від лат. emoveo — потрясаю, збуджую, хвилюю) — психічне відображення у формі безпосереднього випередження переживання життєвого вмісту явищ і ситуацій, обумовлених відношенням їхніх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта [18], це яскраво виражене особистісне відношення людини до навколишнього дійсності і до себе.

У процесі еволюції емоції виникли як засіб, що дозволяє багатьом істотам визначати біологічну значимість станів організму і зовнішніх впливів. Емоції по походженню являють собою форму видового досвіду: орієнтуючись на них, індивід робить необхідні дії (наприклад, по уникненню небезпеки, продовженню роду), доцільність яких залишається для нього схованою. Емоції важливі і для придбання індивідуального досвіду. Будучи суб'єктивною формою вираження потреби, емоції передують діяльності по їхньому задоволенню, спонукаючи і направляючи її [18]. У цьому випадку емоції викликаються ситуаціями і сигналами, що передують прямим, впливам які викликають емоції, що дозволяє суб'єкту завчасно до них приготуватися.

Вищий продукт розвитку емоцій людини — стійкі почуття до предметів, що відповідають його вищим потребам. Сильне, абсолютно домінуюче почуття, називається пристрастю. Події, що сигналізують про можливі зміни в житті людини, поряд зі специфічними емоціями можуть викликати також зміни загального емоційного фону — так звані настрої.

Емоційне життя людини наповнене різноманітним змістом: емоції виражають оцінне відношення до окремих умов, що сприяють чи перешкоджають здійсненню діяльності (наприклад, страх, гнів), до конкретних досягнень у ній (радість, засмучення), до сформованих або можливих чи неочікуваних ситуацій і т.п.

Характер і динаміка ситуативних емоцій визначаються як об'єктивними подіями, так і почуттями, з яких вони розвиваються (наприклад, з любові може розвинутися гордість коханою людиною, засмучення через його невдачі, ревнощі й ін.). Відношення до відбиваних явищ як головна властивість емоцій представлені в їхніх якісних характеристиках (до них відносяться знак (позитивний, негативний) і модальність (подив, радість, відраза, обурення, тривога, сум і т.д.)), в динаміці протікання самих емоцій (тривалість, інтенсивність і ін.) і їхнього зовнішнього вираження (емоційної експресії) — у міміці, мові, пантоміміці.

Розвиток емоцій в онтогенезі знаходить своє вираження в диференціації якостей емоцій, ускладненні об'єктів, що викликають емоційний відгук, розвитку здатності регулювати емоції і їхнє зовнішнє вираження. Емоційний досвід людини змінюється і збагачується в процесі розвитку особистості при сприйнятті творів мистецтва, під впливом засобів масової інформації, у результаті співпереживань (емпатій), що виникають у спілкуванні з іншими людьми. Емпатія (грец. empatheia — співпереживання) збагнення емоційних станів іншої людини у формі співпереживання.

Емоції виникли в процесі еволюції людини і їм належить важлива роль у формуванні поведінкових реакцій організму, прагнень і задоволенні потреб людини. «...Без «людських емоцій» ніколи не бувало, немає і бути не може людського шукання істини».

Інформаційна теорія емоцій, запропонована П. В. Симоновим, — це концепція, відповідно вищих тварин визначаютьсяякою-небудь актуальною потребою (її якістю і величиною) і оцінкою суб'єктом імовірності (можливості) її задоволення на основі раніше накопиченого досвіду й інформації, що надходить ззовні. Цю оцінку суб'єкт робить, мимоволі зіставляючи інформацію про засоби, час, ресурси і т.п., необхідні для досягнення цілі (задоволення потреби), і інформацію про засоби, час і т.п., що він одержує в даний момент. Представлення про імовірність досягнення цілі суб'єктивні, що визначає суб'єктивність виникаючих при цьому емоцій. Однак у більшості випадків суб'єктивна оцінка більш-менш вірно відбиває об'єктивну імовірність, інакше емоції втратили б своє адаптивне (пристосувальне) значення. Прогнозування імовірності досягнення цілі в людини може здійснюватися як на усвідомлюваному, так і на неусвідомлюваному рівні вищої нервової діяльності. Зростання імовірності досягнення цілі в результаті надходження нової інформації породжує позитивну емоцію, а падіння імовірності в порівнянні з раніше прогнозом, що мався веде до негативної емоційної реакції.

Емоційна інформаційна теорія, розвиває ідею И, П. Павлова про активацію мозкових механізмів емоцій при розбіжності раніше сформованого «внутрішнього динамічного стереотипу» із «зовнішнім динамічним стереотипом», що змінився.

Для розуміння ролі емоцій у регуляції цілеспрямованої поведінки становить певний інтерес емоційність — властивість людини, що характеризує зміст, якість і динаміку ЇЇ емоцій і почуттів. Змістовні аспекти емоційності відбивають явища і ситуації, що мають особливу значимість для суб'єкта. Вони нерозривно зв'язані зі стрижневими особливостями особистості, її моральним потенціалом: спрямованістю мотиваційної сфери, світоглядом, ціннісними орієнтаціями Й ін. Якісні властивості емоційності характеризують відношення індивіда до явищ навколишнього світу і знаходять своє вираження в знаку і модальності домінуючих емоцій. До динамічних властивостей емоційності відносяться особливості виникнення, протікання і припинення емоційних процесів і їхнього зовнішнього вираження. Емоційність є однієї з основних (поряд з активністю) складових темпераменту, що має безпосереднє відношення до характеру людини і регуляції її цілеспрямованої поведінки.

В емоціях розрізняють дві сторони: суб'єктивну, котра виявляється переживаннями — тривогою, пристрастю, злістю, задоволенням чогось, і об'єктивну, для якої характерно крайня напруга усіх фізіологічних систем організму.

При емоціях відбуваються зміни в діяльності органів дихання, травлення, серцево-судинної системи, залоз внутрішньої секреції, скелетної і гладенької мускулатури й ін. Це зв'язують з анатомічною близькістю і функціональними зв'язками мозкових центрів емоцій з центрами спраги, голоду й інших біологічних потреб.

Зміни в діяльності вегетативних систем настільки великі, що їх називають "вегетативною бурею". Ця "буря" виявляється різким підвищенням діяльності серцево-судинної, дихальної, м'язової систем; у цей час блокуються механізми стомлення, активуються процеси катаболізму і гальмуються процеси анаболізму. Ці реакції виникають і закріплюються в процесі еволюції тваринного світу як форма термінової адаптації всіх енергетичних І пластичних ресурсів при небезпечних для життя обставинах. Оскільки для фізіологічних систем характерні певна інертність і організм не може швидко мобілізувати свої ресурси на боротьбу із загрозою, то виникла система механізмів швидкого підвищення функціональних можливостей всього організму ще до початку боротьби (активності) [9, 20, 45]. Таким чином, емоція є своєрідною сигнальною реакцією випередження (попередження).

І.С. Кучеров (1991) вважає, що емоції виникають тоді, коли людина не знає про свої можливості щодо усунення небезпеки чи задоволення потреб. На нашу думку, це не завжди так. Іноді людина свідомо звертається до тієї чи іншої діяльності, що обіцяє для нього позитивні (чи негативні) емоції, причому це може здійснюватися неодноразово. Для прикладу — емоції з приводу добре виконаного чергового завдання при відомих алгоритмі і своїх можливостях. Інший приклад — емоції на основі спогадів.

Вважається, що для досягнення якої-небудь цілі необхідні три фактори: інформація, енергія і час. Оскільки кожна новина таїть у собі невідомість, тобто дефіцит інформації, то ступінь емоційної напруги буде залежати від ступеня поінформованості (інформації) про характер події (небезпеки), про внутрішні можливості (запасах енергії), необхідні для її подолання, і про запас часу як на підготовку для боротьби, так і для самої боротьби. Чим менша інформація, що необхідна для вирішення завдання, тим більший ступінь емоційної напруги.

Розрізняють емоції стенічні й астенічні, нижчі і вищі. Нижчі емоції пов'язані з задоволенням біологічних потреб організму і спрямовані на підтримку гомеостазу, самозахисту й інстинктів. Вищі емоції виникають тільки в людини і зв'язані з задоволенням особистісних і соціальних потреб інтелектуальних, моральних, естетичних і т.п. Вищі емоції розвиваються на базі свідомості і тому роблять гальмуючий контролюючий вплив на нижчі емоції. Ці філогенетично більш древні нижчі елементарні емоційні реакції, зв'язані з діяльністю підкіркових нервових структур головного мозку, відносять до протопатичних (підкіркових) емоцій. їх необхідно відрізняти від вищих специфічно людських зпікритиних (коркових) емоцій, обумовлених діяльністю більш молодих в еволюційному відношенні коркових зон (наприклад, моральні почуття людини).

3.2 Біологічне і соціальне значення емоцій

Емоції тварин і людини мають важливе значення в оптимізації всієї діяльності організму. Негативні емоції є сигналом збудження сталості внутрішнього середовища організму і тим самим сприяють гармонічному плину життєвих процесів. Позитивні емоції — своєрідна «винагорода» організму за працю, витрачена їм у процесі досягнення корисного результату. Тим самим, позитивні емоції — найсильніший засіб закріплення корисних для організму умовно-рефлекторних реакцій (П. В. Симонов, 1975). Отже, позитивні емоції — найсильніший стимул еволюції, порушник спокою і стабілізації, без якого неможливий був би і сам суспільний прогрес. Дійсно, у людини позитивні емоції завжди викликаються успіхами в його діяльності, наприклад зробленим науковим відкриттям, виконанням виробничих завдань чи відмінною оцінкою на іспиті.

Емоції сприяють концентрації всіх резервів організму, необхідних для найшвидшого досягнення корисного ефекту. Така мобілізація і концентрація всіх сил організму допомагає нам успішно справлятися з труднощами. Особливо це важливо у стресових ситуаціях, що виникають у результаті дії на організм зверхсильньїх подразників, наприклад факторів, небезпечних для життя, чи великих фізичних і розумових навантажень. Дані, отримані при вивченні діяльності організму в стресових ситуаціях, свідчать про величезні приховані функціональні можливості нашого організму. Відомий випадок, коли жінка, рятуючи свою дитину, підняла за заднє колесо автомобіль масою кілька сотень кілограмів.

Важливе значення мають емоції в процесах навчання і виховання дитини. Яскрава, емоційно насичена інформація сприймається дитиною міцно і часом на все життя. У зв'язку з цим навчально-виховна робота з дітьми повинна будуватися тільки з урахуванням емоційних особливостей дітей і підлітків і обов'язково торкатися їхньої емоційної сфери. Психологи виділяють навіть спеціальний вид пізнавальних емоцій, фізіологічну основу яких складають орієнтовні рефлекси. Саме розвиток пізнавальних (гностичних) емоцій у дітей і підлітків є першорядною задачею кожного педагога. За виразом Ґете, «освіта є не просто передача навчальної інформації, а насамперед — розвиток смаку».

Позитивні емоції мають дуже велике значення в організації дослідницької поведінки, процесі пізнання навколишнього світу. Без позитивних емоцій важко представити ті форми освоєння дійсності, що специфічно людські: гру, теоретичне пізнання, художню творчість і сприйняття виробів мистецтва. Але позитивні емоції можуть бути обумовлені примітивними, егоїстичним, соціально неприйнятним потребами. Тому соціальну цінність емоції завжди визначає мотив, що викликав її до життя. Ми віддаємо перевагу таким негативним емоціям, як тривога за долю близької людини, співчуття потерпілих, обурення несправедливістю, а не позитивним, але егоїстичним (самовдоволення, пиха, зарозумілість і ін.).

Задоволення нижчих емоцій викликає перенасичення. Ця біологічна реакція спрямована на запобігання перевантаження організму.

Задоволення вищих емоцій викликає позитивні відчуття (радість), що тим більше, чим краще була виражена мотивація. Постійним джерелом радості є збільшення інформаційних ресурсів, а оскільки Інформація є вирішальним чинником боротьби з невідомістю, то для людини характерним є пошук додаткової інформації, відчуття "інформаційного голоду", "спраги знань", «привабливості новизни». Тому інформаційний потік як джерело позитивних емоцій практично невичерпний. Припинення інформаційного потоку викликає нудьгу, що супроводжується негативними емоціями.

Виникнення негативних емоцій звичайно пояснюють на основі формування визначеної потреби (драйву). З позитивними емоціями справа набагато складніша. Тривалий час існувала й панувала тенденція зв'язувати позитивні емоції зі звичайним задоволенням потреби (теорія "редукції драйву"), оскільки ослаблення чи зникнення потреби є винагородою для суб'єкта і може розглядатися як підкріплення. З цього погляду, позитивні емоції є простим наслідком задоволення потреби.

Виникнення позитивних емоцій під час оволодіння новою Інформацією і розвиток нестерпної нудьги при припиненні цього потоку стають могутнім стимулом для навчання і творчості.

Природа "заклала" у будь-який організм спонукання постійного інформаційного голоду. Тому пошук оптимальних рішень є одним з найбільш важливих життєвих стимулів. Якщо ж надходження Інформації припиняється, організм стає зверх діяльним і намагається притягти її приплив до себе. Живі істоти не можуть існувати в замкнутій сфері, інформаційні можливості якої уже вичерпані. Пошук нових шляхів рішення будь-якої проблеми, завдання — важливе джерело позитивних емоцій, могутній стимул творчості (П.В.Симонов, 1975).


3.3 Оцінка складових емоцій

Усі численні емоційні реакції з погляду фізіології можна розділити на дві групи; негативні і позитивні емоції. Виникнення негативних емоцій пов'язане з дискомфортом організму, що може бути викликаний збудженням сталості його внутрішнього середовища (гомеостазу) чи несприятливими впливами зовнішнього середовища. Наприклад, зниження в крові вмісту цукру супроводжується почуттям голоду, а дія небезпечних для життя факторів зовнішнього середовища — почуттям страху.

Відновлення порушеного внутрішнього чи зовнішнього спокою організму супроводжується позитивними емоціями, що виражаються у стані комфорту чи насолоди, наприклад, почуття насичення після обіду чи радість людини при порятунку життя свого друга.

Виходячи з біологічної теорії емоцій П. К. Анохіна, можна вважати, що негативні емоції виникають завжди, якщо система (організм) не може досягти корисного для себе результату. Позитивні емоції будуть виникати при досягненні функціональною системою корисного для ЇЇ Існування результату.

Інформаційна теорія емоцій П. В. Симонова зв'язує їхню появу з надлишком чи недоліком інформації про задоволення потреб. Недолік інформації викликає негативні емоції, а її надлишок — позитивні [13].

На нашу думку, надлишок інформації теж може бути причиною чи приводом для негативних емоцій (ситуації інформаційного перевантаження в умовах дефіциту часу й обмежених можливостей вибору).

Матеріальний нервовий субстрат негативних і позитивних емоцій різний, що добре демонструється в дослідах з подразненням цих структур через вживлені електроди. Особливо показові в цьому відношенні досліди із самороздратуванням зон позитивних емоцій, проведених на тваринах (Д. Олдс, 1958).

Таким чином, у підкіркових відділах головного мозку й у зонах древніх відділів кори головного мозку (КГМ) виявлені спеціальні центри, що регулюють протікання емоційних реакцій. Разом з тим дослідження показали, що якісна оцінка емоційних станів можлива тільки за участю молодих відділів КГМ. При коркових враженнях розвиваються різні емоційні розлади: від афектів надзвичайної сили до глибокої апатії — "емоційної тупості" чи "емоційного паралічу". Регулювання специфічно людських емоційних станів здійснюється лобовими долями, тісно зв'язаними з лімбікою. Важливе значення в прояві емоцій у людини має сенсорна інформація. Сенсорне голодування викликає в людини емоційні розлади. Прояв емоцій завжди зв'язаний зі зміною діяльності вегетативних органів, рухової сфери, нервових структур і ендокринних залоз.

Гіпоталамус та мигдалевидний комплекс, що входить до складу лімбічного мозку, являються центрами, які орієнтують поведінку на задоволення домінуючої, ведучої потреби. У випадку відсутності гальмівного вольового контролю вибір завжди буде визначатися на рівні гіпоталамуса. Вольовий контроль дає можливість не лише вибрати одну з кількох конкуруючих потреб, але й визначити стратегічну лінію поведінки, яка веде до досягнення позитивного результату.

3.4 Емоції як один з ведучих механізмів регуляції цілеспрямованої поведінки людини

Відповідно до інформаційної теорії, запропонованої П. В. Симоновим (1969), емоції є регуляторами поведінки. Поведінкова реакція визначається наявністю потреб і можливістю їхнього задоволення. Сигнали, що надходять із зовнішнього середовища, оцінюються з погляду імовірності їхнього використання як засоби задоволення актуальних потреб (сигнали з малою і великою імовірністю задоволення потреб).

Структурна організація і регуляція емоційної реакції змінюється в залежності від рівня еволюційного розвитку тварин і людини.

Спостереження за поведінкою людини і тварин, а також результати досліджень (зокрема, із самоподразненням мозку) свідчать, що позитивні емоції, навпаки, примушують організм діяти після того, як вітальні (біологічні) потреби вже задоволені. Тому поведінка живих істот спрямована на мінімізацію впливів, здатних викликати негативні емоції, і на максимізацію позитивних емоційних станів, коли багато зусиль витрачається для того, щоб активно підтримати потреби, що стали причиною позитивної емоції. Але в реальних умовах існування цілком позбутися негативних емоцій і довести до максимуму позитивні неможливо. От чому, згідно з "правилом середнього рівня", організм однаково намагається уникнути сильного мотиваційного збудження і зменшити мотивації нижче визначеної границі (Симонов П.В., 1975; 1981).

Відповідно до концепції П. К. Анохіна, емоції є своєрідними критеріями корисності результату дій. Негативні емоції викликаються незадоволеною потребою. Досягнення корисного результату завершується позитивною емоцією. Будь-яка емоція приводить до мобілізації резервних сил організму, підвищує можливість досягнення позитивного пристосувального результату.

Таким чином, у схемі поведінкового акту емоції займають цілком визначене місце (рис.2.). Вони беруть участь у формуванні функціонального стану людини, коректуванні мотивації, оцінці результатів поведінки, є своєрідним підкріпленням діяльності.


Рис. .2. Схема поведінкового акту (по П.К.Анохіну, 1968, зі змінами і нашими доповненнями): 1, 2, 3, ... п — етапи дії, 3 — емоції

Негативні емоції викликають реакцію напруги (стресу) І зв'язаного з нею комплексу фізіологічних перебудов адаптивного характеру. Стресорами можуть стати і сильні позитивні емоції. Відомі випадки, коли надмірна радість закінчувалася трагічно. Так, Діагор раптово вмер при звістці про перемогу трьох його синів на олімпійських іграх. Зрозуміло, трагічний результат від дії сильних негативних емоцій більш імовірний, ніж від позитивних.

Ступінь виразності і зовнішнього прояву емоцій у людини знаходиться під вольовим контролем кори великих півкуль. Однак їхній вегетативний компонент регулюється на рівні підкіркових ядер і гіпоталамуса. У цілому гіпоталамус може бути названий вищим підкірковим центром регуляції вегетативних компонентів усіх складних форм діяльності людини.

Такі явища, як настрої й емоції, а також склад особистості в цілому також залежать від активності кори великих півкуль, але лежачі в їхній основі механізми не з'ясовані. Ці прояви, так само як і інші види діяльності вищих мозкових центрів, знаходяться під сильним впливом фізіологічного стану організму. На стан психіки може різко вплинути, стан шлунка, різні гормони (наприклад, у багатьох жінок перед самою менструацією і під час неї бувають періоди надзвичайної депресії, а менопауза дуже часто супроводжується глибокими емоційними і психічними розладами).

Перша фізіологічна спроба пояснити емоції людини належить І. М. Сєченову, який вважав, що емоції — це "рефлекси з посиленим кінцем у їхній останній третині". Важливе значення мали дослідження І. П. Павлова, що зв'язал появу емоцій з переробкою динамічних стереотипів, що супроводжувалася важкою «нервовою працею». І. П. Павлов пояснив появу емоцій легкістю чи труднощами протікання нервових процесів [17]. Було встановлено, що, якщо викликати збудний процес, а потім обмежити його гальмівним, це завжди створює негативні емоції.

Павловські погляди на механізм емоцій одержали розвиток у біологічній теорії емоцій П. К. Анохіна (1964) і інформаційної теорії емоцій П. В. Симонова(1970).

3.5 Практичне застосування теорії емоцій у фізичній активності

Як використовувати отриману інформацію у практичній діяльності?

Для цього необхідно:

1). визначити оптимальне поєднання емоцій, пов'язаних із збудженням, необхідне для забезпечення оптимальної фізичної активності;

2). з'ясувати, як взаємодія особистісних і ситуаційних факторів впливає на збудження, тривожність і фізичну активність.

3). визначити ознаки підвищеного збудження і тривожності у спортсменів і людей, що займаються фізичною культурою;

4). враховувати індивідуальні особливості своїх підопічних;

5). розвивати впевненість у своїх силах у спортсменів (учнів) для того, щоб допомогти їм справлятися з підвищеним стресом і тривожністю.

6). навчання і виховання засновувати переважно на позитивних моментах і емоціях;

7).навчити студентів-спортсменів прийомам автотренінгу (психотренінгу).Важливе визначення найбільш оптимальних емоцій, пов'язаних зі збудженням. Один з найбільш ефективних способів допомогти людям досягти найвищого рівня фізичної підготовки полягає в тому, щоб пояснити їм, як емоції, пов'язані зі збудженням, можуть привести до піка фізичної активності. Після цього використання різних психологічних стратегій (наприклад, ідеомоторних актів) може допомогти спортсмену навчитися правильно керувати збудженням.

Не менш важливе усвідомлення взаємодії особистісних і ситуаційних факторів. Це більш ефективний прогностичний фактор збудження, стану тривоги і рівня фізичної активності, ніж облік цих факторів окремо.

Велике практичне значення має потреба виявлення спортсменів, що відчувають (переносять) значний стрес і хвилювання, хоч зробити це не так просто. Тут потрібно якнайкраще вивчити своїх підопічних.

Дуже важливо використовувати індивідуальний підхід до тих, що займаються. Іноді рівні збудження І стану тривоги необхідно знизити, іноді підтримати, а іноді — підвищити. Тренер і викладач повинні знати, коли і кому із спортсменів, студентів необхідно підвищити, знизити чи підтримати даний рівень збудження і стану тривоги. Для цього необхідно знать індивідуальні особливості кожного, що займається, уміти «читати» поточний рівень стану тривоги і відповідним чином поводитися зі спортсменом.

Найбільш ефективний метод допомогти людям навчитися контролювати стрес і тривожність — розвиток у них впевненості у своїх силах. З цією метою використовують створення позитивного середовища і виховання конструктивного відношення до успіхів, помилок і невдач. Необхідно навчити тих, що займаються розглядати помилки як «цеглинки для побудови успіху» (Smoll, Smith, 1979). Ніхто не одержує задоволення від помилок, однак якщо ви розстроюєтеся через помилку, те це велика помилка.

Ефективним підходом до збільшення впевненості у своїх силах є створення позитивного середовища (оточення).

Емоції людини мають безпосереднє відношення до зворотного зв'язку, підкріплення і внутрішньої мотивації.

Людям необхідний зворотний зв'язок. Тим, хто займається фізичною культурою та спортом необхідне підбадьорливе поплескування по плечу, слова схвалення, доброзичлива посмішка, фото-, кіно- чи відеокамера, які фіксують його вмілі дії й урочисті моменти перемог та ін.

Щоб створити середовище, що сприяє росту майстерності спортсменів, фахівці використовують різні методи мотивації, засновані на принципах підкріплення, формують адекватні емоційні реакції, ґрунтуючись на теорії емоцій. Підкріплення являє собою використання заохочень і покарань для збільшення чи зниження імовірності виникнення подібної реакції в майбутньому. Принципи підкріплення відносяться до найбільш вивчених і використовуваних у психології. їхні корені закладені в теоріях зміни поведінки і вироблення оперантних рефлексів [40]. Імовірно, підкріплення відіграє немаловажну роль і в нерефлекторному поводженні [49]. Відомий теоретик Б.Ф. Скіннер (1968) вважає, що навчання цілком засноване на принципах підкріплення: "Навчання являє собою використання різних підкріплювальних факторів у процесі підготовки тих, що займаються. Без навчання вони учаться в природному середовищі, однак викладачі, використовуючи різні фактори підкріплення, сприяють підвищенню ефективності навчання, стимулюють появу поведінки, що у противному випадку розвивалася б дуже повільно, а також домагаються розвитку поведінки, яка у противному випадку взагалі б не виникла»[40].

Поведінка підкріплення базується на двох головних принципах:

1). Якщо виконання чого-небудь приведе до гарних (чи бажаних ) наслідків (позитивне підкріплення), люди, як правило намагаються повторити дану поведінку для одержання додаткових позитивних результатів.

2). Якщо виконання чого-небудь приводить до неприємних наслідків (негативне підкріплення), люди, як правило, намагаються не повторювати даної поведінки, щоб уникнути більш негативних наслідків.

Перший принцип супроводжується переважно позитивними емоціями, а другий — негативними.

Принципи підкріплення і їхнє емоційне забарвлення досить складні, оскільки люди: а) по-різному реагують на той самий підкріплювальний фактор; б) не завжди здатні повторити бажану поведінку; в) не завжди хочуть повторити небажану поведінку; г) у різних ситуаціях одержують різні підкріплювальні фактори. До цього варто додати вікові й індивідуальні особливості індивіда й особистості (властивості нервової" системи, темпераменту, характеру, стилю виховання і життя й ін.). Принципи підкріплення більш складні, ніж може здатися. Навіть узагальнюючий принцип "батога і пряника" дуже не простий у застосуванні. Розрізняють позитивні і негативні підходи до впливу на поведінку.

У позитивному підкріпленні поведінки варто випливати деяким правилам: 1) вибору ефективних підкрїплювальних факторів (винагорода повинна відповідати потребам тих, хто його одержує (щоб вибрати адекватну винагороду, необхідно знати смаки людей, з якими ви працюєте); 2) вибору часу і частоти підкріплень (ефективність підкріплення багато в чому залежить від правильного вибору часу (коли доцільно підкріпити) і частоти підкріплення (як часто заохочувати); 3) вибір поведінки для заохочення (наприклад, заохочення поступового прогресу, правильного виконання (а не тільки результату), заохочення зусиль, ведення чесної гри й ін.); 4) забезпечення інформації про результати (використовувати переваги знання результатів, видів оцінки результатів); 5) забезпечення реального зворотного зв'язку (зворотний зв'язок повинен бути реальним і відповідати визначеному поводженню).

Негативне підкріплення Іноді просто необхідно, щоб викорінити небажану поведінку. Однак позитивне підкріплення повинне бути домінуючим методом зміни поведінки (приблизно на 80-90 %).

Систематичне використання основних принципів позитивного і негативного підкріплення для досягнення бажаної поведінки І викорінювання небажаного має різні назви в літературі по спортивній психології: ймовірнісне керування (Siedetop, 1980), поведінкове тренування (Marti, Lumsden, 1987), модифікація поведінка (Donahuue, 1980).

Учителю фізичної культури, тренеру необхідно враховувати всі можливі види підкріплень, а також знати, як кожен, що займається, їх оцінює (інтерпретує).

Для контролю рівня збудження (тривожності) використовують прогресивне (м'язове) розслаблення, контроль дихання, реакцію релаксації (заспокоює думки, сприяє концентрації уваги і зниженню м'язової напруги), автогенне тренування (метод самогіпнозу), систематичну десенситизацію (несприйнятливість), біо-обернений зв'язок (допомагає краще усвідомити реакції автономної нервової системи і згодом контролювати їх), когнітивно-афективне тренування зняття стресу. Для підвищення рівня збудження використовують ідеомоторні акти, музику, позитивні висловлювання, частішання дихання.

Методи чи усунення зниження стану тривожності допомагають справитися з джерелами стресу в різних, у тому числі і неспортивних ситуаціях.

Кожен спортсмен повинен підібрати метод, який більше всього йому підходить. Щоб у досконалості опанувати ним, необхідно регулярно займатися, включаючи відпрацьовування методів регуляції збудження в процесі тренувальних занять.

Процес психічної підготовки спортсмена до змагань характеризується поняттями візуалізації, психічної репетиції, ідеомоторного акта, психічного тренування. Немаловажне значення в регуляції стану і поведінка шляхом формування визначених емоцій мають представлення (уявні образи). Власне кажучи представлення — це форма імітації ( чи створення відтворення досвіду в розумі), вони подібні реальному сенсорному відчуттю, що здійснюється в мозку. Завдяки представленням можна створити попередній позитивний досвід чи "намалювати" абсолютно нові дії (моделі), щоб психологічно підготуватися до виступу. При цьому намагаються задіяти якнайбільше відчуттів, а також відтворити чи створити їх емоційний тон, зв'язаний із завданням, яке намагаються виконати. Крім використання відчуттів дуже важливо навчитися прив'язувати різні емоційні чи стани настрій до досвіду, що представляється. Відтворення емоцій (тривожність, гнів, радість чи біль) на підставі представлень дозволяє контролювати ці стани [40].

Сутність дії представлень пояснюють психонейром'язова теорія програмування м'язів до дії (Carpenter, 1894), теорія символічного засвоєння чи розуміння структур руху (Sackett, 1934), гіпотеза психологічних умінь і навичок. Відповідно до різних теорій представлення діють шляхом активізації м'язів, утворення психологічного проекту чи поліпшення інших психологічних умінь і навичок. Усі три теорії мають певні підтвердження. Це дозволяє вважати, що представлення діють різними способами і сприяють як фізичному, так і психологічному програмуванню спортсмена.

Представлення — це уміння, яке можна розвинути за допомогою тренувань. Розрізняють внутрішні і зовнішні представлення. Важливо не стільки те, який тип представлення використовує людина, скільки забезпечення чітких, ясних і контрольованих образів. Представлення включають не тільки зір, але і кинестетичні, тактильні відчуття і нюх.

Представлення використовуються для підвищення концентрації уваги, розвитку впевненості, тренування спортивних навичок і умінь, тренування стратегії, зняття болю і лікування травм, контролю емоційних реакцій. Представлення можна використовувати практично в будь-який час, але найбільш доцільно їх використовувати: а) перед тренувальним заняттям і після нього; б) до і після змагання; в) у перерві між вправами під час тренувального заняття чи змагання; г) у вільний час; д) у процесі відновлення після травми.

На характер емоцій впливає впевненість. Вона підсилює позитивні емоції, підвищує концентрацію уваги, впливає на цілегадання, стратегію змагання, психічні рушійні сили, підвищує зусилля. Успішність спортивної діяльності забезпечується оптимальною впевненістю (відсутність упевненості, як втім і надмірна упевненість, негативно позначаються на результативності).

Концептуальна модель самоефективності (Albert Bandura, 1977, 1986), що поєднує поняття впевненості і експектацій, сприйняття здатності успішно виконати завдання є найбільш використовуваною теорією для вивчення впевненості в області рухової активності і спорту. Самоефективність є загальним когнітивним механізмом, що обумовлює мотивацію, поведінку й емоції. Прогнозувати чи визначити самоефективність можна на підставі чотирьох основних джерел інформації: 1) спортивних досягнень; 2) непрямого досвіду (моделювання); 3) вербальних переконань; 4) емоційного збудження [40].Упевненість містить у собі наші думки, відчуття, мотивацію, емоції і дії. Оскільки ці фактори тісно взаємозалежні, дуже важливо, щоб упевненість була присутня їм. Рівні впевненості можуть коливатися, однак потрібно завжди вірити в себе і свої можливості.

Позитивні емоції можуть бути забезпечені тільки адекватним рівнем потужності функціональної системи, відповідальної за адаптацію. З іншого боку, моделювання позитивного емоційного стану може зробити неоціненну послугу в уторуванні шляху до успіху, виконуючи роль орієнтира.

Позитивні емоції можуть бути забезпечені тільки адекватним рівнем потужності функціональної системи, відповідальної за адаптацію. З іншого боку, моделювання позитивного емоційного стану може зробити неоціненну послугу в уторуванні шляху до успіху, виконуючи роль орієнтира (маяка).

Настрій, як правило, визначають як стан емоційного збудження різної (непостійної) спрямованості і тривалості. Фізичні навантаження аеробної спрямованості, такі як біг, плавання Й аеробні танці, зв'язані з більш позитивними змінами настрою, ніж навантаження анаеробного характеру. Фізичні навантаження невеликої інтенсивності (наприклад, ходьба, оздоровчий біг підтюпцем) пов'язані з більш позитивними змінами настрою, ніж навантаження високої інтенсивності.

Відповідно до гіпотези ендорфінів, фізичне навантаження сприяє виділенню ендорфинів, що можуть викликати почуття ейфорії. Почуття ейфорії являє собою, як правило, стан, у якому зненацька виникає відчуття підвищеного задоволення, сприйняття природи і розширення границь часу і простору.

Позитивне звикання до фізичних навантажень означає позитивний вплив на людину (як із психологічної, так і з фізіологічної точок зору) регулярних фізичних занять. Негативне звикання до фізичних навантажень характеризується залежністю від фізичного навантаження. Звикання може привести до ряду проблем на роботі, вдома, у спілкуванні з іншими людьми. Неможливість виконувати фізичні навантаження може викликати значну депресію.

Роль фізичних навантажень у підвищенні психічного здоров'я" усе більше зростає. Вони, як правило, позитивно впливають на ряд факторів, наприклад: сприяють підвищенню самооцінки, впевненості в собі, а також поліпшують розумові процеси, формують позитивний емоційний стан. Незважаючи на те, що причинно-наслідковий взаємозв'язок виявити не удалося, проте регулярні фізичні заняття зв'язані зі зниженням стану тривоги і депресії, формуванням позитивних емоцій. Фізичні навантаження достатньої тривалості й інтенсивності дають позитивні психологічні ефекти, що виявляються в психічному благополуччі. Оскільки фізичні навантаження взаємозалежні з позитивними психічними змінами, їх широко використовують як доповнення до традиційних методів терапевтичного впливу. Фізичні навантаження можуть бути засобом профілактики захворювань, обумовлених стресовими ситуаціями, особливо в людей з високою психологічною витривалістю.

Високоінтенсивні фізичні навантаження невеликої тривалості підвищують розумову діяльність і емоційний фон, на відміну від інтенсивних навантажень великої тривалості, що роблять негативний вплив, якщо тільки спортсмен не відрізняється дуже високим рівнем фізичної підготовленості. Оздоровчий біг може бути ефективним доповненням до традиційних методів психотерапії, що забезпечує підвищення функції серцево-судинної і дихальної систем, контроль за масою тіла, формування позитивних емоцій і життєвого підкреслювати позитивний вплив фізичних навантажень на фізіологічний і психологічний статус людини (як Індивіда і як особистості), а також забезпечувати відповідні умови, що стимулюють людей, що ведуть малорухомий спосіб життя, до занять фізичною культурою.


ВИСНОВКИ

1. Цілеспрямована поведінка людини завжди мотивована і носить адаптивний характер.

2. У регуляції цілеспрямованої поведінки людини емоції грають цілком визначену і дуже важливу роль як один з ведучих механізмів (поряд з мотивацією).

3. Принципами відношення до емоцій як ведучому механізму регуляції цілеспрямованої поведінки людини на нашу думку, очевидно, є: 1) пізнаванності; 2) відношення; 3) імовірность; 4)системность; 5)цілісность; 6) індукція; 7) зворотній зв'язк; 8) видово спільність; 9)індивідуальності; 10) навчаємість; 11) керованость; 12) цінність; 13) гуманность.

3. Фізіологічним субстратом емоцій по існуючих уявах є лімбічна система, гіпоталамус, деякі ядра таламуса, середнього мозку, ретикулярна формація і кора великих півкуль (поясна звивина, гіппокамп й Ін.).

4. Багатофакторність і полімодальність емоцій значно ускладнюють вивчення їхніх особливостей у дітей шкільного віку.

5. Багатофакторність і полімодальність емоцій значно ускладнюють вивчення їхніх особливостей у різних категорій населення.

6. Характерні особливості емоцій дітей середнього шкільного віку: 1) висока емоційна збудливість аж до запальності; 2) стійкість емоційних переживань; 3) суперечливість почуття; 4) переживання що до зовнішньої самооцінки; 5)емоційна єдність з групою, вчителем; 6)залежність від впливу товаришування різної полярності; 7) з`являється почуття власної гідності і самоповаги.

7. Педфак тори уроку фізкультури полярної емоційної спрямованості: позитивні: цікавість, розуміння, захоплення, радість, турбота, співчуття; негативні: нерозуміння, байдужість, невміння, сором`язливість, страх.

8. Вивчення ролі емоцій у регуляції цілеспрямованої поведінки має значення як для теоретичного осмислення (пізнання), так і для практичного застосування отриманих знань (керування поведінкою). Цим визначається відношення до емоцій як до об'єкта і засобу регуляції і керування.


Список використаних джерел

1. Амосов М.М. Роздуми про здоров'я: Пер. з рос. — К.: Здоров'я, 1990. — 168 с.

2. Анохин П.К. Узловые вопросы теории функциональной системы. — М.: Наука, 1980. — 196 с.

3. Анохин П.К. Очерки по физиологии функциональных систем. — М.: Медицина, 1975. — 446 с.

4. Бабский Е.Б. и др. Физиология человека. —М.: Медицина, 1966. — 656 с.

5. Бехтерева Н.П. Нейрофизиологические аспекты психической деятельности человека. — Л.: Медицина, 1974.— 151 с.

6. Биологическая кибернетика: Учеб. пос. для вузов /Под ред. А.Б. Когана. М.: Высш. шк., 1977. — 408 с.

7. Бойко Е.И. Мозг и психика. (Физиология, психология, кибернетика). — М.: Просвещение, 1969. — 191 с.

8. Браславец М.Е., Гуревич Т.Ф. Кибернетика. — К.:Вищашк., 1977. —325с.

9. Вилли К., Детье В. Биология. — М.: Мир, 1975, — 822 с. 10.Виноградова О.С. Гиппокамп и память. — М.: Наука, 1975. — 333 с. 11.Громова Е.А. Эмоциональная память и ее механизмы. — М.: Медицина, 1980.—179 с.

12. Дмитриев А.С. Физиология высшей нервной деятельности. — М.: Высш. шк., 1974. —154 с.

13. Ермолаев Ю.А. Возрастная физиология: Учеб. пособ. для студ. пед. вузов. М.:Высш. шк., 1985. —384 с.

14. Ильин Е.П. Психофизиология физического воспитания: (Факторы, влияющие на эффективность спортивной деятельности). Учеб. пос. для студ. пед. ин-тов. — М.: Просвещение, 1983. — 223 с.

15. Коган А.Б. Основы физиологии высшей нервной деятельности: Учеб. для биол. спец. вузов. —М.: Высш. шк., 1988. — 368 с.

16. Козин А.П. Психогигиена спортивной жизни. — К.: Здоров'я, 1985. -128с.

17. Котляр Б.И Пластичность нервной системы: Учеб пособие. — М.: Изд-во МГУ, 1986. —240 с.

18. Краткий психологический словарь /Сост. Л.А. Карпенко. Под общ. ред. А.В. Петровского, М.Г. Ярошевского. — М.: Политиздат, 1985. — 431 с.

19. Крутецкий В.А. Психология: Уч. для уч. пед. училищ. — М.: Просвещение, 1980. — 352 с.

20. Кучеров І.С. Фізіологія людини і тварин: Навч. пос. — К.: Вища.шк. 1991. 327 с.

21. Кучеров І.С, Шабатура М.Н., Давиденко І.Фізіологія людини. — К.: Вища шк. — 1981. — 408 с

22. Кэндел Э. Клеточные основы поведения. — М.: Мир, 1980. — 598 с.

23. Милнер П. Физиологическая психология. — М.: Мир, 1973. — 643 с.

24. Нормальная физиология /Под ред. А.В. Коробкова. - М.: Высш. шк., 1980.— 560 с.

25. Общая физиология нервной системы: Руководство по физиологии /Под ред. Л.В. Крушинского. — Л.: Наука, 1979. — 716 с.

26. Павлов И. П. Полн. собр. соч., изд. 2-е, т. Ш, кн. 2. М.—Л.: Изд-во АН СССР, 1951. —С. 27.

27. Патологическая физиология /Под ред. Н.Н. Зайко. — К.: Вища шк., 1985. 575 с.

28. Платонов В.Н. Адаптация в спорте. — К.: Здоров'я, 1988. — 216 с.

29.Платонов В.Н. Общая теория подготовки спортсменов в олимпийском спорте. — К.: Олимпийская литература, 1997. — 583 с.

ЗО. Прибрам К. Языки мозга. Экспериментальные парадоксы и принципы нейропсихологии/Под ред. А.Р. Лурия. — М.: Прогресс, 1975. — 464 с.

31. Руководство по физиологии. Физиология высшей нервной деятельности: в 2 ч. — М.: Наука, 1971. — Ч. 2. — 389 с.

32. Симонов В.П. Вхзаимодействие доминанты и условного рефлекса как функиональная единица поведения //Успехи физиол. наук. — 1983. — Т. 14. №3. —С. 14-23.

33. Симонов В.П. Высшая нервная деятельность человека. Мотивационно - эмоциональные аспекты. — М.: Наука, 1975. — 173 с.

34. Симонов В.П. Категория потребности в общебиологическом и психосоматическом аспектах //Журнал высш. нервн. деятельности. — 1982. Вып. 6. —С. 1020-1025

35. Симонов В.П. Теория отраженния и психофизиология эмоций. — М: Наука, 1970.—40 с.

36. Симонов В.П. Эмоциональный мозг. — М.: Наука, 1981.— 211 с.

37. Системные аспекты нейрофизиологии поведения /Отв. ред. К.В. Судаков. М.: Наука, 1979. —301с.

38. Спортивная медицина: Учеб пос. для ин-тов физ. культ. /Под ред. В.Л. Карпмана. — М.: ФиС, 1987. — 304 с.

39. Судаков К.В. Биологические мотивации. — М: Медицина, 1971. — 302 с.

40. Уэйнберг Р.С, Гоулд Д. Основы психологии спорта и физической культуры. — К.: Олимпийская литература, 1998. — 335 с.

41. Фейгенберг И.М. Мозг. Психика. Здоровье. — М.: Наука, 1972. — 111с.

42. Физиология вегетативной нервной системы: Руководство по физиологии Под ред. О.Г. Баклаваджияна. — Л.: Наука, 1981. — 750 с.

43. Физиология поведения. Нейробиологические закономерности: Руководство по физиологии /Под ред. А.С. Батуева. — Л.: Наука, 1987. —735

44. Физиология человека /Под ред. Г.И. Косицкого. — М.: Медицина, 1985.— 560 с.

45. Фомин Н.А. Физиология человека: Учеб. пос. для студ. фак. физ. восп. пед. ин-тов. — М.: Просвещение, 1982. — 320 с.

46. Функциональные системы организма /Под ред. К.В. Судакова. — М.: Медицина, 1987. — 432 с.

47. Хрипкова А.Г. Возрастная физиология: Учеб. пос. для студ. небиол. спец. пед. ин-тов. — М.: Просвещение, 1978. — 287 с.


48. Чайченко Г.М. Основи фізіології вищої нервової діяльності. — К.:Вищшк. Головне вид-во, 1987. — 180 с.

49. Чайченко Г.М. Фізіологія вищої нервової діяльності: Підручник. — К.: Либідь, 1993. —218 с.

50. Чайченко Г.М., Харченко П.Д. Физиология высшей первой деятельности. К.:Вищашк., 1981. — 296 с.

51. Швырков В.Б. Нейрофизиологическое изучение системных механизмов поведения. — М.: Наука.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий