Смекни!
smekni.com

Предмет дослідження соціальної психології (стр. 1 из 4)

План

1. Проблема визначення предмета соціальної психології: історичний контекст.

2. Роль праць Л.С. Виготського у становленні соціально-психологічної науки та визначенні її предмета.

3. Сучасні уявлення про предмет соціальної психології .

4. Завдання соціальної психології і проблеми суспільства.

Висновок

1. Проблема визначення предмета соціальної психології: історичний контекст

В історії радянської соціальної психології можна виділити два етапи дискусії над визначенням предмета цієї науки: 20-ті рр. та кінець 50-х рр. Ці обидва етапи мають не лише історичний інтерес, але й допомагають глибше зрозуміти місце соціальної психології в системі наукових знань та сприяють більш точному визначенню її предмета.

У 20-ті рр. дискусія про предмет соціальної психології була зумовлена двома обставинами. З одного боку, саме життя в умовах післяреволюційного суспільства поставило завдання розробки соціально-психологічної проблематики. З іншої сторони, ідейна боротьба тих років невідкладно захопила і область соціально-психологічних знань. Як відомо, ця ідейна боротьба розпочалась тоді між матеріалістичною та ідеалістичною психологією, коли вся психологія як наука переживала період строгої перебудови своїх філософських та методологічних основ. Для долі соціальної психології особливе значення мала точка зору Г.І. Челпанова, який, захищаючи позиції ідеалістичної психології, запропонував розділити психологію на дві частини: соціальну та власне психологію. Соціальна психологія, на його думку, повинна розвиватися в рамках марксизму, а власне психологія повинна залишатися емпіричною наукою, незалежною від світогляду загалом і від марксизму зокрема. Така точка зору формально була за признання права соціальної психології на існування, проте ціною відлучення від марксистських філософських основ другої частини психології.

Позиція Г.І. Челпанова виявилась неприйнятною для тих психологів, які приймали ідею перебудови філософських основ всієї психології, включення її в систему марксистського знання. Супротиви Челпанову мали різноманітні форми.

Насамперед була висловлена ідея про те, що оскільки, будучи інтерпретованою з точки зору марксистської філософії, вся психологія стає соціальною, то немає потреби виділяти ще якусь спеціальну соціальну психологію: просто єдина психологія повинна бути поділена на психологію індивіда та психологію колективу. Ця точка зору отримала своє відображення в роботах В.А. Артемова.

Особливо радикальними виявились ті пропозиції, які були висловлені відносно перебудови соціальної психології у зв’язку з дискусією, що розгорнулася в ті роки з приводу розуміння ідеології. М.А. Рейснер, наприклад, пропонував побудувати марксистську соціальну психологію шляхом прямого співвіднесення з історичним матеріалізмом ряду психологічних та фізіологічних теорій. Але оскільки сама психологія повинна будуватися на вченні про умовні рефлекси, то в соціально-психологічній сфері дозволялось пряме ототожнення умовних рефлексів, наприклад, з надбудовою, а безумовних – з системою виробничих відносин. В кінцевому результаті соціальна психологія оголошувалась наукою про соціальні рецептори різних видів та типів.

Таким чином, незважаючи на суб’єктивне бажання багатьох психологів створити марксистську соціальну психологію, таке завдання в 20-ті рр. не було виконане. Хоча відмова точці зору Челпанова була зроблена достатньо рішуче, ключові методологічні проблеми психології не були вирішені. Намагаючись протистояти ідеалістичному підходу, дослідники повністю виявлялись в полоні позитивістської філософії, конкретним та специфічним проявом якої виявився механіцизм. Крім того, не було чіткості і стосовно предмета соціальної психології: по суті були змішані дві проблеми, два різних підходи до розуміння її предмета. З одного боку, соціальна психологія ототожнювалась із вченням про соціальну детермінацію психічних процесів; з іншого боку, передбачувалось дослідження особливого класу явищ, породжених спільною діяльністю людей і насамперед явищ, пов’язаних із колективом. Ті, хто прийняли перше трактування (і тільки перше), справедливо стверджували, що результатом перебудови всієї психології на марксистській матеріалістичній основі призведе до перетворення всієї психології в соціальну. Тоді ніяка особлива соціальна психологія не потрібна. Таке рішення добре погодилося і з критикою позицій Челпанова. Ті ж, хто бачили інше завдання соціальної психології – дослідження поведінки особистості в колективі та самих колективів, - не мали змоги запропонувати адекватне вирішення проблем, використовуючи в якості методологічних основ марксистську філософію.

Результатом такої боротьби думок виявився той факт, що тільки перша із зазначених трактувань предмета соціальної психології отримала право на існування – як вчення про соціальну детермінацію психіки. Оскільки в цьому розумінні ніякого самостійного статусу для соціальної психології не передбачалось, спроби побудови її як особливої дисципліни (або хоча б як окремої частини психологічної науки) зупинились на достатньо довгий термін. Соціологія в ті роки взагалі виявилась під ударом, тому питання про існування соціальної психології в її рамках взагалі не піднімалося. Більше того, той факт, що соціальна психологія в той же час продовжувала розвиватися на заході, причому в рамках немарксистської традиції, привів деяких психологів до ототожнення соціальної психології взагалі лише з її «буржуазним» варіантом, виключивши саму можливість існування соціальної психології в радянських країнах. Саме поняття «соціальна психологія» стало інтерпретуватися як синонім реакційної дисципліни, як атрибут лише буржуазного світогляду.

Саме в цьому розуміння говорять про довготривалий перерив у розвитку соціальної психології. Проте цей термін може використовуватись лише відносно. Насправді була перерва в самостійному існуванні соціальної психології, що не виключало реального існування окремих досліджень, які по своїй суті являлися строго соціально-психологічними. Ці дослідження були продиктовані потребами суспільної практики, насамперед педагогічної. Так, вивчення питань колективу концентрувалося у сфері педагогічної науки, д роботи А.С. Макаренко, А.С. Залужного мали не лише суто педагогічне значення. Так само ряд проблем соціальної психології продовжував розроблятися в рамках філософії, зокрема проблеми суспільної психології класів та груп. Тут становлення марксистської традиції в соціально-психологічному знанні здійснювалося з меншими труднощами, оскільки філософія в цілому розглядалася як складова частина марксизму.

2. Роль праць Л.С. Виготського у становленні соціально-психологічної науки та визначенні її предмета

Особливо слід зазначити, як розвивалася соціально-психологічна думка в рамках психологічної науки. Важливу роль тут відіграли дослідження Л.С. Виготського. Можна виділити дві сфери питань у працях Виготського, які мають безпосереднє відношення до розвитку соціальної психології.

По-перше, це вчення Виготського про вищі психічні функції, що в значній мірі вирішувало питання виявлення соціальної детермінації психіки. Довівши, що вищі психічні функції не можна зрозуміти як безпосередні функції мозку, Л.С. Виготський прийшов до такого висновку, що для розуміння змісту цих функцій потрібно вийти за межі організму і шукати їх корені в суспільних умовах життя. Засвоєння суспільного досвіду змінює не тільки зміст психічного життя, але й створює нові форми психічних процесів, які приймають вигляд вищих психічних функцій, що відрізняють людину від тварин. Таким чином, конкретні форми суспільно-історичної діяльності стають вирішальними для наукового розуміння формування психічних процесів, природні закони роботи мозку набувають нових властивостей, включаючись в систему суспільно-історичних відносин. Починаючи з ідеї про історичне походження вищих психічних функцій, Виготський розвивав і даі думку про культурно-історичну детермінацію самого процесу розвитку всіх психічних процесів. Дві відомі гіпотези Виготського (про опосередкований характер психічних функцій людини та про походження внутрішніх психічних процесів їх діяльності) дозволяли зробити висновок, що основний механізм розвитку психіки – це механізм засвоєння соціально-історичних форм діяльності. Таке трактування проблем загальної психології давала солідну основу для вирішення власне соціально-психологічних проблем.

По-друге, у працях Л.С. Виготського вирішувались і в більш безпосередній формі соціально-психологічні питання, зокрема висловлювалось специфічне розуміння предмета соціальної психології. Воно виходило із критики того розуміння, яке було притаманне В. Вундту, який розвивав концепцію «психології народів». Соціальна психологія, або «психологія народів», як її розумів Вундт, розглядала в якості свого предмета мову, міфи, звичаї, мистецтво, релігію, які Виготський назвав «згустками ідеології», «кристалами». На його думку, завдання психолога полягає не в тому, щоб вивчати ці «кристали», а в тому, щоб вивчити сам розчин. Але розчин не можна вивчити так, як пропонує Бехтєрєв, тобто вивести колективну психіку з індивідуальної. Виготський не погоджується з тією точкою зору, що справа соціальної психології – вивчення психіки сукупної особистості. Психіка окремої особистості також соціальна, ому вона і представляє собою предмет соціальної психології. Саме в цьому значенні соціальна психологія відрізняється від колективної психології: «предмет соціальної психології – психіка окремої людини, а колективної – особиста психологія в умовах колективного прояву (наприклад, війська, церкви)».

На перший погляд здається, що така позиція надто відрізняється від сучасного погляду на соціальну психологію. Але насправді відмінність тут носить суто термінологічний характер: Виготський порівнює не «загальну» і «соціальну» психологію, а «соціальну» та «колективну». Проте легко помітити, що соціальна психологія для нього – це та сама загальна психологія, яка засвоїла ідею культурно-історичної детермінації психіки (в термінології 20-х рр. – це така загальна психологія, яка «вся стала соціальною»). Терміном «колективна психологія» Виготський визначає той самий другий аспект розуміння соціальної психології, який не зуміли помітити багато інших психологів 20-х рр. або відносно якої вони не зуміли знайти істинно наукової методології дослідження.