регистрация / вход

Проблема "важких" підлітків

Психолого-педагогічні основи вивчення проблеми "важких" підлітків. Психологічні особливості розвитку дітей підліткового віку. Методи дослідження підлітків, які важко піддаються вихованню. Дослідження самооцінки та агресивності підлітків і їх результати.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Психолого-педагогічні основи вивчення проблеми «важких» підлітків

1.1 Стан вивчення проблеми важковиховуваності в психологічній науці

1.2 Сучасні дослідження важковиховуваності у підлітків

РОЗДІЛ ІІ. Шляхи вивчення проблеми «важких» підлітків

2.1 Методи дослідження «важких» підлітків

2.2 Дослідження самооцінки та агресивності підлітків та їх результати

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ


Вступ

Актуальність проблеми. Сучасний період розвитку українського суспільства характеризується змінами, що охоплюють усі сфери людського життя. На тлі цих змін саме діти перебувають у найтяжчому становищі внаслідок несформованості власної системи стійких моральних переконань, ціннісних орієнтацій, що нерідко викликають неадекватну реакцію на події навколишнього життя. Особливу тривогу викликають факти, що свідчать про зростання проявів агресивності серед загалом законослухняних підлітків і юнацтва. З огляду на це суттєвого значення набуває проблема корекції негативної поведінки на ранніх етапах її вияву, зокрема в дітей підліткового віку. В цьому віці можна спостерігати досить чіткі симптоми негативних відхилень у поведінці, які за відсутності відповідної корекційної роботи поступово перетворюються в злочинні дії.

Проблема «важких» дітей стає особливо болісною не тільки для міських, а й для багатьох сільських шкіл. Сьогодні неможливо вирішувати проблеми виховання, не враховуючи загального соціального фону.

Статистика викликає тривогу і занепокоєність. За останні 10 років удвоє зріс рівень дитячої злочинності. Близько 70 тисяч дітей і підлітків стоять на обліку правоохоронних органів. Питома вага юних правопорушників нині складає 25% проти 13% десять років тому [17].

Серед неповнолітніх зростають такі злочини, як зловмисні вбивства, тяжкі тілесні пошкодження, розбійні напади, грабунки, зґвалтування. Це свідчить про ускладнення структури злочинності [ 17].

Особливості психології важковиховуваного учня дозволяють йому швидко адаптуватись у групі подібних однолітків.

У віковій та педагогічній психології накопичений чималий досвід вивчення психології підлітків, у тому числі і важковиховуваних (М.О.Алємаскін, М.Й.Боришевський, Л.С.Виготський, П.П.Блонський, О.П.Краковський, Д.О.Леонтьєв, Н.Ю.Максимова, І.О.Нєвський, В.М.Оржеховська, А.В.Петровський, Л.С.Славіна, В.О.Татенко, В.Е.Чудновський та ін.).

Важкими підлітками вважають групу неблагополучних дітей від 10-11 до 14-15 років, які не мають розладів нервової системи, психіки та не потребують спеціально­го режиму і особливих умов виховання. Важковиховувані підлітки - це, за визначенням Л.С.Виготського, - "важкі діти в масовій школі", яких, за даними київських вче­них, нараховується більше половини від усієї кількості сучасних школярів. Такі учні, переживаючи критичні періоди свого розвитку, наче випадають з тієї системи педагогічного впливу, яка ще зовсім недавно забезпечу­вала нормальний хід їхнього виховання і навчання [7].

Мета дослідження: теоретично вивчити та дослідити психологічні особливості «важких» підлітків

Об’єкт дослідження: психологія «важких» підлітків.

Предмет дослідження: психологічні особистості «важких» підлітків. Завдання дослідження:

Проаналізувати психолого-педагогічну літературу по проблемі «важких» підлітків.

На основі аналізу наукової літератури визначити сутність понять «важкі» підлітки, важковиховуваність.

Розробка і методики дослідження самооцінки та агресивності підлітків та аналіз їх результатів.

Методи дослідження:

Спостереження

Аналіз

Метод дослідження самооцінки

Методика діагностики показників і форм агресії /А.Басса і А. Дарки/


РОЗДІЛ І. Психолого-педагогічні основи проблеми «важких» підлітків

1.1 Стан проблеми в психологічній науці

Проблеми появи і перевиховання педагогічно занедбаних дітей турбували людей впродовж всієї історії суспільства. В наш час усе частіше використовуються такі терміни, якими позначають соціально дезадаптованих дітей – «важковиховувані», «педагогічно занедбані», «соціально занедбані», «схильні до правопорушень» - і традиційно пов’язують їх з кризовим підлітковим віком.

Багато вітчизняних учених розглядали питання про відхилення у поведінці: Д. Дриль, Л. Виготський, В. Бєхтерев, П. Бєльський, П. Блонський та ін. Пізніше такі вчені-психологи, як М. Алемаксін, Б. Алмазов, М.Й.Боришевський, Л.С.Виготський, П.П.Блонський, О.П.Краковський, Д.О.Леонтьєв, Н.Ю.Максимова, І.О.Нєвський, В.М.Оржеховська, А.В.Петровський, Л.С.Славіна, В.О.Татенко, В.Е.Чудновський , С. Бєлічева, Г. Бочкарьова, А.Глоточкін, Л.Зюбін досліджували цю проблематику, у педагогіці цим питанням займалися Р. Гуров, А. Кочетов, А. Мудрик, Т. Мальковська і ін. [11].

Bчені стосовно неповнолітнього з різного роду відхиленнями в розвитку, що накладають своєрідний відбиток на поведінку, використовують терміни: “важкі діти” (К.Лебединська, М.Райська, М.Раттер, Л.Славіна); “важкі підлітки” (Л.Зюбін, В.Степанов, Д.Фельдштейн та ін.), до категорії яких відносять дітей з відхиленнями в моральному розвитку, акцентуаціями характеру, з порушеннями в афективно-вольовій сфері, відхиленнями в поведінці; “аномальні діти”, що мають відхилення від того, що є типовим або нормальним, але не включає патологічний стан (Л.Пожар); “дезадаптивні діти” (С.Бєлічева); “діти, що живуть під спеціальною турботою” (Л.Кошч); діти “групи ризику” (І.Невський); “діти з порушеннями в афективній сфері” (К.Лебединська, М.Райська, Г.Грибанова, Л.Славіна). Однак названі терміни часто несуть однобічну інформацію: побутову, клінічну, юридичну. Оскільки єдиної практики вживання цих понять немає, часом не ясно, до якої категорії віднести дитину, що має ті або інші відхилення в поведінці (асоціальна, ненормативна, протиправна, злочинна поведінка) (Е.Іванов, Л.Шіпиціна, Г.Сафіна) [14]. На мій погляд, більш правомірним є використання узагальнюючого терміна – “поведінка, що відхиляється від норми”, у будь-якому разі до тих пір, доки дитині не встановлено медичного діагнозу або не винесено юридичного вироку.

Досить часто про негативні прояви поведінки говорять як про спеціальний засіб, психологічний захист, що розглядається в медичній психології, маючи на увазі тільки аномалії психічного розвитку.

Підлітковий вік - як кризова стадія розвитку особистості, на думку видатних психологів (З.Фрейд, А.Адлер, А.Рубінштейн, І.Кон), передбачає, що певний підліток важкий як для себе, так і для інших.

Фізична нестабільність, риси характеру, що ускладнюють спілкування, емоційна незрілість, несприятливі мікро- й макросоціальні відносини – усе це фактори ризику, наявність яких, безумовно, робить цей важкий вік ще важчим.

Вивчаючи проблему “важких” підлітків психологи, висловлювали свої думки у працях присвячених цій проблемі. Зокрема, Д.І. Фельдштейн писав – “Підлітковий вік – важкий період психічного розвитку; він важкий для самого підлітка, він важкий і при роботі з ним. Багато внутрішніх суперечностей цього віку і суперечностей дитини із дорослими, батьками і вчителями, дуже гостро проявляється на даному етапі виховання, опір підлітків вихованню приводить до появи великої групи “важких” підлітків.”

Особистість дитини є складною психофізіологічною системою. Оскільки вихованням дітей часто займаються непідготовлені люди, це призводить до помилок, навіть трагедій, у результаті чого з’являються «важкі», педагогічно занедбані, важковиховувані діти.

Проблеми важковиховуваних дітей криється передусім у соціальній сфері. Ще англійський соціаліст-утопіст Роберт Оуєн (1771-1858) стверджував, що асоціаційна, злочинна поведінка індивіда залежить не від нього, а від системи, в якій він виховувався. “Знищіть обставини, які сприяють створенню злочинних характерів, і злочинців більше не буде; замініть їх обставинами, які розраховані на створення звичок порядку, регулярності, стриманості, праці, і людина буде володіти цими якостями”. Про проблему морального виховання «важких» підлітків засуджених у тій чи іншій мірі торкалися у своїх працях відомі вчені. Але їх дослідження розкривають тільки певні аспекти морального виховання неповнолітніх засуджених: В.Кривуша досліджував питання військово-патріотичного виховання; Н.Дєєва вивчала залежність перспектив і цілей неповнолітніх від ступеня їх моральної занедбаності; Г.Потанін розглядав формування моральної спрямованості особистості неповнолітнього засудженого; І.Башкатов займався вивченням неформальних об’єднань неповнолітніх засуджених.

Уперше в науково-педагогічний ужиток поняття важкої у виховному смислі дитини ввів на початку минулого століття В. П. Кащенко, який вважав, що у випадку виняткової, дефективної дитини (це тогочасні синоніми поняття дитини “важкої”) педагоги мають справу з аномаліями, зумовленими відхиленнями, що були викликані неправильним способом життя й виховання дитини, несприятливими умовами її соціального оточення на тлі первинно нормальної психосоматичної конституції. Неправильності в поведінці, у стосунках з оточенням, у сприйманні соціальної інформації можуть бути викликані надмірністю проявів певної особливості організму або якоюсь стороною особистості дитини як її характерологічним проявом.

Вчений Г. Фортунатов у своїх дослідженнях показав, що важка дитина – не "морально-дефективна", вона стає такою в результаті несприятливих умов життя й виховання. Важка дитина характеризується такими проявами в поведінці, як дратівливість, упертість, виникненням конфліктів у відносинах з товаришами, учителями. Учений надавав велике значення оточуючому середовищу у формуванні характеру "важкого" підлітка. Але разом із тим відзначав, що характер дитини розвивається не стільки під впливом самого по собі навколишнього середовища, скільки під впливом сформованих відносин дитини із середовищем. Зміст досліджень Г. Фортунатова дає нам право стверджувати, що під важковиховуваністю автор, насамперед, розумів порушення відносин підлітка із середовищем перебування [22].

Досліджуючи психологічні умови формування довіри до вчителів важковиховуваних учнів, С. Яковенко визначає важковиховуваність як прояв схованого або явного опору виховним впливам, порушення встановлених у школі правил поведінки. На думку вченого, стосовно таких дітей потрібна певна корекційно-виховна робота, тобто не тільки звичайні виховні заходи, але й дії щодо перевиховання.

1.2 Сучасні дослідження важковиховуваності

В даний час проблема важких дітей особливо актуальна, тому що зростає кількість безпритульних дітей, здійснюючих аморальні вчинки, які ведуть асоціальний спосіб життя. Саме тому, інтерес до проблеми поведінки з відхиленням значно зріс, що й обумовило необхідність більш ретельного дослідження причин, форм, динаміки девіантної поведінки, а також вивчення особистості дитини, що схильна до поведінки з відхиленням.

Вивченню поведінки з відхиленням у дітей, а також їх моральних і психічних особливостей були присвячені роботи багатьох дослідників, таких як: О.С. Белічева, П.Г. Бельський, М.Н. Гернет, Я.І. Гілінський, М.М. Кабанова, Д. Кантер, С. Коен, І.С. Кон, А.Є. Лічко, Н.Ю. Максимова, Р. Мертон, І.А. Невський, І.А. Сікорський, Н. Смелзер, Н.Г. Юркевич та інші. На сучасному етапі розвитку психології питання девіацій в нашій країні займаються А.Н.Швець, Г.Карелова, Л.Мостова, Р.Охрімчук. Однак, як показує аналіз літературних джерел зарубіжних, так і вітчизняних авторів, немає єдиної точки зору стосовно до розуміння поняття "поведінка з відхиленням", єдиного підходу до корекції цієї поведінки [ 7].

Складність визначення поняття „поведінки з відхиленням" в тому, що оцінка будь-якої поведінки має на увазі її порівняння з якоюсь нормою. Девіантною називають поведінку, що відхиляється від норми, є нестандартною. Вона завжди пов'язана з якою-небудь невідповідністю людських вчинків, дій, видів діяльності, розповсюдженим у суспільстві або групах нормам, правилам поведінки, ідеям, стереотипам, чеканням, установкам, цінностям.

Таким чином, аналіз літературних джерел показує, що у вітчизняній психології та педагогіці багато досліджень присвячено проблемі важких, педагогічно занедбаних дітей, яких ще називають важковиховуваними. Для них характерні відхилення в поведінці від прийнятих у суспільстві соціальних норм, вони погано піддаються виховним впливом з боку дорослих, активно чинять опір їхнім вимогам.

Традиційно причини такої поведінки вчені бачать в особливостях сімейного виховання, насамперед розбещений, аморальний стан батьків, відсутність нагляду та опіки, низький рівень розвитку головних психічних функцій, у незадоволеній роботі педагогів, у впливі «вулиці» і неформальних груп, у суб'єктивному відношенні дитини до себе, своєї поведінки та оточенню .

Слід підкреслити, що вчений Каптерєв П.Ф., розумів, що основні причини появи «важких дітей» лежать не тільки в несприятливих умовах життя і вадах виховання, а в самому державному устрої, який провокує подібні явища, коли значна частина населення знаходиться за межею бідності. Все це спричинило за собою погіршення взаємин між людьми, загострення конфліктів. І як показують реальні дані досліджень, багато дітей, втомившись від домашніх скандалів добровільно ідуть з життя, частина дітей, що регулярно піддається в родинах насильству, не витримує і починає бродяжити [9].

Сучасні англійські психологи Дж. Хевіт і Р. Дженкінс унаслідок дослідження “важких” дітей також пропонують розрізняти дві категорії важковиховуваних:

Діти з “соціалізованими формами” антисуспільної поведінки, які достатньо емоційно врівноважені, завдяки розвиненим механізмам психологічної адаптації досить легко пристосовуються до соціальних норм усередині тих антисуспільних груп друзів або родичів, до яких вони належать.

Діти з несоціалізованою антисуспільною агресивною поведінкою, які, як правило, перебувають у поганих стосунках з іншими дітьми, членами своєї сім’ї і мають значні емоційні розлади, які проявляються в негативізмі, агресивності,зухвалості. Відомий психолог П. Скотт, розвиваючи погляди своїх колег, довів, що категорія соціалізованих “важких” підлітків розпадається ще на дві групи:

Підлітки, які не засвоїли ніякої системи норм поведінки.

Підлітки, які засвоїли антисуспільні форми поведінки.

Він наголошує на тому, що кожна з виділених груп вимагає спеціального підходу. Для соціалізованих важких підлітків потрібне лише активне педагогічне виховання. Щодо другої групи, то вона, на думку автора, насамперед потребує суто психологічної корекції, після якої ефективними стануть і власне виховні впливи. Особливо продуктивними тут є спеціально організовані форми групової психокорекційної роботи з такими дітьми під керівництвом спеціаліста-психолога або соціального педагога.

Американський психолог Уільям Глассер, який вивчав проблему невдах в школі, вважає, що існує ряд факторів, притаманних системі освіти, які породжують утворення шкільних «больових точок». Відокремлення важких дітей від «системи» і передача їх в руки спеціалістів з проблем злочинності серед неповнолітніх увійшли в практику [21].

Найбільш загальне уявлення про відхилення у поведінці пов’язують з порушенням норм, які виходять на перший на перший план у спілкування людей. Слід мати на увазі, що норма велична змінна. Характер її трансформується під впливом різних факторів – вікового, етнічного, соціального, професійного, статевого, ідеологічного тощо.

В. Роттенберг і С. Бондаренко вважають, що поведінка підлітків, яка відхиляється від норми, включаючи невмотивовані приступи жорстокості, у багатьох випадках може бути „диким" проявом неправильно орієнтованої пошукової активності. В ході психічного, фізичного і статевого дозрівання потреба в пошуку дуже гостра, і якщо вона неправильно орієнтована, то часто стає причиною девіантної поведінки.

Німецький психотерапевт Г. Аммон вважає, що людина народжується з потенціалом так званої конструктивної агресивності, яку він визначає як пошукову поведінку. При правильному вихованні конструктивна агресивність розвивається і посилюється, стимулюючи творчий розвиток в іграх, спілкуванні з ровесниками і дорослими. Коли ж дитина бачить конфлікти в сім'ї, то це породжує деструктивну агресивність - потреба пошуку має знайти якийсь вихід [15].

Психологи В. Роттенберг і С. Бондаренко вважають, що неправильно орієнтована потреба в пошуку може проявлятися не тільки у невмотивованій агресивності та несподіваних антисоціальних вчинках. На їхню думку, і деякі масові молодіжні рухи (наприклад, емму, панки) мають також у своїй основі незадоволену потребу в пошуку.

В. Кондрашенко звертає увагу на те, що порушення поведінки, її відхилення від загальноприйнятих норм серед підлітків - явище не виняткове. Підтвердженням цьому є те, що у ЗО - 50 % підлітків, які потрапляють до психіатричних стаціонарів, виявлено девіантні форми поведінки.

Порушення поведінки у підлітків можуть носити дуже різний характер. Це можуть бути і протиправні дії, й ігнорування загальноприйнятих вимог, і пияцтво, і сексуальна розбещеність, і бродяжництво, і суїцидні прояви.

Складність проблеми полягає в тому, що важко буває відповісти на запитання, чи є відхилення в поведінці ознакою психічного захворювання, чи це психологічна особливість перехідного віку, а чи просто дефект виховання.

B.Кудрявцев (1986 р.) за ознакою цільової спрямованості і мотивами всі види поведінки з відхиленнями ділить на три групи: відхилення корисливої орієнтації, відхилення агресивної орієнтації, відхилення соціально - пасивного типу, пов'язані з відчуженням від суспільства і колективу (зловживання алкоголем, наркотиками, суїцидна поведінка).

В. Ковальов (1981р.) називає три групи відхилень у поведінці: соціально-психологічну (недисциплінованість, протиправна і антисоціальна поведінка), клінічно-психопатологічну, особистісно-динамічну [15].

А. Личко вважає, що порушення поведінки слід розглядати у двох напрямах: за формою прояву порушення (делінквентна. втеча з дому, бродяжництво, алкоголізація, сексуальні девіації, суїцидна поведінка); відносно причин, мотивів, що містяться в їх основі (біологічний і соціопсихологічний). До біологічних чинників вона відносить ураження головного мозку, явища акселерації та інфантилізму; до соціопспхологічних - соціальне середовище і психологічні особливості підліткового віку.

Глибше розуміння причин девіантної поведінки дають дослідження, здійснені в галузі кримінальної психології. Криміналісти вивчають, передусім, мотиви злочинної поведінки (К. Ігошев, Н. Дремова, В. Асєєв, В. Лунєєв, В. Вовків, В. Кудрявцев та інші).

Так, Н. Дремова (1972 p.), досліджуючи структуру мотивів правопорушників, встановила, що мотиви крадіжок у підлітків найчастіше полягають не в корисливості, а стають результатом наслідування моди, захоплення певною річчю, потребою у самоствердженні. К. Ігошев (1971 p.). шляхом вивчення потреб та інтересів неповнолітніх правопорушників, з'ясував, що основними мотивами є жадібність у 23,2%обстежені;, алкоголізм - у 57,1 %, індивідуалізм - у 47,2 %, бідність духовних інтересів - у 38.9 %. Що стосується інтелектуального рівня обстежених правопорушників, то він зазвичай низький [ 15].

Більшість фахівців вважає, що девіантна поведінка закономірна в тому сенсі, що не виникає на порожньому місці. „Важкі"' підлітки, як правило, виростають у неблагополучних сім'ях. Зазвичай девіантна поведінка стає наслідком цілого комплексу причин.

Розглянувши і проаналізувавши наукову літературу по даній темі, будемо досліджувати у важковиховуваних дітей такі особистісні риси як агресивність та самооцінку.

РОЗДІЛ ІІ. Шляхи вивчення проблеми «важких» підлітків

2.1 Методи дослідження особистості «важких» підлітків

Для проведення нашого дослідження ми використовували метод для визначення самооцінки учнів та Методику визначення схильності до відхиленої поведінки /О.Н. Орел/, але одним із основних методів дослідження є спостереження.

Метод спостереження - один із випробуваних методів, яким користуються природничі та суспільні науки. Він може застосовуватися самостійно і в поєднанні з іншими методами .

Спостереження як метод передбачає за попередньо розробленим планом цілеспрямоване фіксування тих явищ, які цікавлять дослідника, з метою їх наступного аналізу й використання для потреб практичної діяльності. Від житейського наукове спостереження відрізняється цілеспрямованістю, чіткою схемою і заданістю одиниць спостереження - що саме спостерігати і не менш чіткою фіксацією результатів сприймання.

Цей метод широко застосовується у дослідженнях різних явищ суспільного життя, зокрема під час вивчення психологічного взаємовпливу людей у процесі колективного обговорення проблем на зборах, у ході дискусій тощо. За його допомогою можна також вивчати вплив на аудиторію лекції, бесіди, вистави. Спостереження дає змогу одержати цікаві відомості про людину: манеру її поведінки, характер взаємовідносин з іншими людьми, особливості її спілкування тощо [13].

Метод дослідження самооцінки.

Самооцінка – це оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей – безумовно відноситься до базисних якостей особисті. За думкою авторів короткого психологічного словника, саме вона багато у чому визначає взаємовідношення з оточуючими, критичність, вимогливість до себе, відношення до успіхів і невдач [10]. Самооцінка людини залежить від багатьох факторів. Разом з тим психологи давно вже користуються так званою “формулою Дженса”, яка має наступний вигляд:

Самооцінка =

З цієї формули ми бачимо, що підвищити самооцінку можливо або максимізуючи успіх, або мінімізуючи невдачі, і підлітки повинні достатньо чітко розуміти, що розбіжності між домаганнями і реальною поведінкою людини призводить до викривлення самооцінки і, як наслідок, неадекватній, що загрожує емоційними зривами, поведінці. Само по собі дослідження самооцінки виявляється дуже корисним і для організації навчального процесу, і для самоусвідомлення учнів, відношення яких до себе, як відомо, описується повною драматичних протиріч формулою “геній або нікчема” [1].

Цей опитувальник включає в себе 32 твердження, згідно яких можливі п’ять варіантів відповідей, кожен з яких кодується балами за схемою:

дуже часто – 4 бали;

інколи – 2 бали;

рідко – 1 бал;

ніколи – 0 балів.

часто – 3 бали;

Методика діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Даркі/.

Великою популярністю, як у закордонній так і у вітчизняній психології, користується опитувальник А. Басса й А. Дарки, що є однією з найбільш популярних методик для дослідження агресивності. Опитувальник має 75 стверджень і два варіанти відповідей на питання - "так" або "ні". Обробка опитувальника відбувається за допомогою індексів різних форм агресивних і ворожих реакцій, котрі визначаються шляхом додавання отриманих відповідей. Методика містить у собі 8 основних шкал і 2 інтегральні шкали. При складанні автори користувалися наступними принципами:

1) питання можуть відноситися тільки до однієї форми агресії;

2) питання складені таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.

Опитувальник виявляє наступні прояви й форми агресивних і ворожих реакцій:

Основні шкали:

фізична агресія - використання фізичної сили проти іншої особи;

непряма агресія - агресія, непрямим образом спрямована на іншу особу;

роздратування - готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні (запальність, брутальність);

негативізм - опозиційна манера в поводженні від пасивного опору до активної боротьби проти стійких звичаїв, традицій, правил;

образа - заздрість і ненависть до навколишніх за дійсні й вигадані дії;

підозрілість - від недовіри й обережності до переконання в тому, що інша особа планує й приносить шкоду;

вербальна агресія - вираження негативних почуттів як через форму (лемент, вереск), так і через зміст словесних відповідей (прокляття, погрози, лайки);

почуття провини - виражає можливе переконання суб'єкта в тому, що він є поганою людиною, що надходить зло, а також відчуття ним каяття совісті.

Інтегральні шкали:


індекс агресивності - ФА (фізична агресія) + ВА (вербальна агресія) + Р (дратівливість) / 3

індекс ворожості - О (образа) + П (підозрілість) / 2.

Для того, щоб допомогти дитині подолати агресію в цьому віці, вчителі, психологи та батьки повинні стежити за змінами в поведінці дітей, проводити різні тести на виявлення стану агресії у дитини, знаходити індивідуальний підхід до кожної дитини.

Використовуючи дану методику, варто пам'ятати про те, що агресивність, як властивість особистості, і агресія, як акт поведінки, можуть бути зрозумілі в контексті психологічного аналізу мотиваційно-потребностної сфери особистості (Див. додатки).

Для дослідження цих особистісних якостей можна використовувати такі методи як:

Тест "Знаходження кількісного вираження рівня самооцінки" за С.А. Будассі

Досліджуваним роздають картки з таблицею (мал. 1) і проводять інструктаж: "Спочатку виберіть із перерахованих 20 слів найбільш неприємне для Вас. Поставте напроти цього слова (у колонку "ідеал") цифру 1. Далі із тих слів, що залишилися, так само виберіть найбільш неприємну якість і поставте напроти цього слова цифру 2. І так далі. Потім із цих же слів виберіть якість, найменш характерну для Вас. І поставте напроти цієї якості в колонку "Реальне Я" цифру 1. Далі із тих що залишилися (19 слів) так само виберіть найменш характерну для Вас якість і поставте напроти цього слова цифру 2. І так далі." (див. Додаток В).

Достатньо відомий є тест “Самооцінка психічних станів” (за Айзенком).

Тест складається з чотирьох блоків, кожен з яких надає 10 запитань про різні психічні стани людини. Підсумок балів по першому блоку діагностує стан тривожності; ІІ – стан фрустрації; ІІІ – стан агресивності; IV – стан ригідності.

Методика визначення схильності до відхиленої поведінки /О.Н. Орел/

Це стандартизований тест-опитувальник, який служить для виміру готовності підлітків до реалізації різних форм відхиленої поведінки. Опитувальник являє собою набір спеціалізованих психодіагностичних шкал. Для вивчення агресивної поведінки старшокласників нами була використана шкала «Схильність до агресії та насильства». Досліджуваному пропонується ряд тверджень та два варіанти відповідей – «так» і «ні». Він повинен вибрати лише одну відповідь, яка найбільше відповідає твердженню, що пропонується. Інтерпретація здійснюється за запропонованим ключем.

Психогеометричний тест /С’юзен Деллінгер/

Тест призначений для визначення основних домінуючих особливостей особистості та поведінки. Досліджуваному пропонується розмістити геометричні фігури (коло, квадрат, зигзаг, трикутник, прямокутник) у порядку їх переважання. Інтерпретація результатів здійснюється за фігурою, що розміщена на першому місці й відповідає певній психологічній характеристиці. Під час вибору методик ми враховували їх позитивну оцінку застосування та надійність; доступність методик для контингенту підлітків, що вивчається; придатність; можливість математичної обробки здобутих результатів. У дослідженні також широко застосовувався метод спостереження, кількісний (кореляційний аналіз) та якісний методи обробки даних.

Методика “Діагностика схильності до агресивної поведінки” А. Ассингера

Спрямована на виявлення ступеню агресивності. Респондент відповідає на запитання, які сформовані у ситуативні блоки. Підсумок балів дозволяє виявити рівні агресії: занадто агресивний, помірно агресивний, миролюбний. Крім того, завдяки цьому опитувальнику можна виявити провокує респондент сам агресію чи подавляє її.

2.2 Дослідження самооцінки та агресивності підлітків

Дане експериментальне дослідження проводилося на базі Білашківської ЗОШ І-ІІІ ступенів учнів 8- 9 класів. Вибірку склали 20 осіб: 12 хлопчиків та 8 дівчаток, з яких 8 хлопчикам 14 років, 4 – 15 років, зокрема 4- дівчаткам 14 років та 4- 15 років. Дослідження проводилося за методикою діагностики показників і форм агресії /А. Басса і А. Даркі/.

Для того, щоб провести аналіз результатів, ми розділили нашу вибірку на дві групи:

середні підлітки - 8 хлопців 14 років та 4 дівчаток 14 років.

старші підлітки – 4 хлопчикам 15 років та 4 дівчаткам 15 років.

Мета: Дослідження особистісних характеристик, які визначають віковий тип міжособових відношень у підлітків.

Для того, щоб дослідити рівень агресивності та ворожості у підлітків, ми застосували методику А. Басса й А. Дарки. В результаті були отримані наступні результати, які відображені у зведених таблицях № 1, № 2. Потім ці результати ми перевели у відсотки і виявлені значення занесли у таблиці № 4, № 5. Для наявності відобразили ці дані на малюнках № 1, № 2.

Таблиця № 1. Результати експериментального дослідження факторів агресивності (середні підлітки)

№ п/п Досліджувані Вік Фактори агресії
1 2 3 4 5 6 7 8 Інт. Рівень Інт. Рівень
ФА КА Р Н О П ВА ЧВ Ворож. Агр.
1 Берестяний Є. 14 4 4 3 4 3 2 4 4 4 Нижче середнього 3 Низький
2 Денисюк Д. 14 3 4 3 2 3 3 3 5 3 Низький 4 Дуже високий
3 Кошовий Д. 14 4 3 4 3 2 2 5 4 3 Низький 4 Високий
4 Піліпченко І. 14 4 3 4 5 3 3 3 3 4 Середній 3 Низький
5 Холод О. 14 4 5 4 5 4 3 4 4 4 Низький 4 Нижче середнього
6 Синяк Я. 14 2 3 2 3 2 3 4 5 2 Дуже низький 4 Нижче середнього
7 Побережник Г. 14 2 3 4 2 3 3 4 5 3 Низький 4 Нижче середнього
8 Соловей А. 14 6 8 7 2 7 6 4 6 6 Вище середнього 7 Високий
9 Папуша О. 14 3 4 4 5 2 2 4 3 4 Нижче середнього 4 Нижче середнього
10 Нечитайленко М. 14 2 3 4 2 3 3 4 5 3 Середній 4 Дуже високий
11 Задвірний В. 14 4 3 2 3 3 2 3 2 3 Низький 3 Низький
12 Мельник М. 14 4 3 3 4 4 3 4 5 3 Високий 4 Середній

З таблиці видно, що з 12 учнів низький рівень агресивності мають 3 учні, 4 учні мають нижче середнього рівня, 1 – середній рівень, 1- високий рівень, 2 учні мають дуже високий рівень агресивності. Щодо ворожості , то з 12 учнів 5 – мають низький рівень ворожості, і – дуже низький, 2 – нижче середнього, 2 учні середній рівень, 1 – вище середнього, 1 – високий.

Таблиця № 2. Результати експериментального дослідження факторів агресивності (старші підлітки)

п/п

Досліджувані Вік Фактори агресії
1 2 3 4 5 6 7 8 Інт. Рівень Інт. Рівень
ФА НА Р Н О П ВА ЧВ Ворож. Агр.
1 Панченко А. 16 4 7 6 7 8 7 6 4 6 Вище середнього 5 Середній
2 Холод А. 16 7 6 4 4 3 4 4 6 4 Нижче середнього 5 Середній
3 Сатанівська Г. 16 6 8 6 7 5 6 6 4 5 Середній 6 Нище середнього
4 Гарасим М. 16 7 8 7 8 8 7 6 7 7 Високий 7 Високий
5 Олексієнко О. 16 6 6 5 4 7 5 5 3 7 Низький 5 Високий
6 Крутій В. 16 6 7 6 7 6 4 6 3 5 Середній 6 Вище середнього
7 Макодзеба О. 16 7 6 7 4 5 4 4 6 5 Середній 7 Високий
8 Акименко С. 16 7 7 6 6 5 7 7 4 6 Вище середнього 7 Вище середнього

З таблиці 2 спостерігаємо таке явище, що з 8 учнів дуже низький та низький рівень не має ніхто, 1 учень має рівень агресивності нижче середнього, 2 учні мають середній рівень, 2 – вище середнього, та з – високий рівень агресивності.

Щодо ворожості , то з 8 учнів 1 учень має низький рівень ворожості, 1– нижче середнього, 3 учні мають середній рівень, 2 – вище середнього та 1 учень має високий рівень ворожості.

Таблиця № 3. Відсоткові значення індексу агресивності

Рівні Дуже низький Низький Нижче середнього Середній Вище середнього Високий Дуже високий

Середні

Підлітки

0% 25% 62% 1% 0% 1% 1%
Старші підлітки 0% 0% 13% 25% 25% 37% 0 %

В результаті аналізу показників агресивності виявлено, що у першій групі (середні підлітки) досліджуваних домінуючим виступає рівень агресивності нижче середнього (62%); у другій групі (старші підлітки) виявився високий рівень агресивності (37%). Таким чином, можемо стверджувати, що найбільше проявлення агресивності у підлітків наступає у віці 15-16 років.

Мал. №1 Відсоткові значення індексу агресивності

Таблиця № 4. Відсоткові значення індексу ворожості

Рівні Дуже низький Низький Нижче середнього Середній Вище середнього Високий Дуже високий
Середні підлітки 8% 41% 17% 17% 8% 8% 0%
Старші підлітки 0% 12% 12% 36% 25% 12% 0%

Проаналізувавши показники ворожості, ми отримали такі дані: у першій групі домінує низький рівень ворожості (41%); у другій групі (старші підлітки) найбільш виражений середній рівень ворожості (25%). Таким чином, ми можемо сказати, що у більшій мірі ворожість є вираженою у старшому підлітковому віці, в той час як у середніх підлітків спостерігається низький рівень ворожості.

Мал. №2 Відсотковий розподіл індексу ворожості

Дослідження самооцінки проводилось на вибірці чисельністю 20 осіб учнів 8-9 класів Білашківської ЗОШ І- ІІІ ступенів.

Виявити самооцінку можливо з допомогою психологічного тесту – опитувальника.

В результаті проведеного нами експериментального дослідження самооцінки учнів отримали дані, наведені у таблицях 5-6. Порівнюючи дані, ми можемо зробити висновок, що у старших та середніх підлітків спостерігається занижений тип самооцінки, для наявності відобразили ці дані на діаграмі №3.

Таб.5 Результати дослідження самооцінки у середніх підлітків

П.І.П. Результат Вид самооцінки
1 Берестяний Є. 22 завищена
2 Денисюк Д. 36 адекватна
3 Кошовий Д. 58 занижена
4 Піліпченко І. 45 адекватна
5 Холод О. 32 адекватна
6 Синяк Я. 11 завищена
7 Побережник Г. 58 занижена
8 Соловей А. 87 занижена
9 Папуша О. 69 занижена
10 Нечитайленко М. 74 занижена
11 Задвірний В. 12 завищена
12 Мельник М. 43 адекватна

З досліджень самооцінки спостерігаємо таку картину, з 12 учнів середніх підлітків 5 учнів мають занижену самооцінку, 4 – учні мають адекватну самооцінку, 3 учні мають завищену самооцінку.

Таб.6 Результати дослідження самооцінки у старших підлітків

П.І.П. Результат Вид самооцінки
1 Панченко А. 25 завищена
2 Холод А. 20 завищена
3 Сатанівська Г. 78 занижена
4 Гарасим М. 52 занижена
5 Олексієнко О. 45 адекватна
6 Крутій В. 56 занижена
7 Макодзеба О. 78 занижена
8 Акименко С. 35 адекватна

З досліджень самооцінки у старших підлітків, зробимо висновок, що з 8 осіб: 4 учні мають занижену самооцінку, 2 – адекватну, 2 – завищену.

Відсоткові значення дослідження самооцінки

Занижена Адекватна Завищена
Середні підлітки 41% 25% 34%
Старші підлітки 50% 25% 25%

У результаті аналізу показників рівнів самооцінки виявлено, що у середніх підлітків більш вираженою є занижений рівень самооцінки 41%, ці результати спостерігаються і в групі старших підлітків рівень заниженої самооцінки яких складає 50%.

ВИСНОВКИ

Проблема «важких» підлітків є актуальною проблемою для нашого суспільства, яку потрібно вирішувати на соціальному, внутрішньому, психологічному, родинному, педагогічному та інших рівнях. Протиріччя, що мають місце в період демократизації суспільного життя, недоліки сімейного і шкільного виховання, значне скорочення позашкільних закладів призводять до збільшення кількості учнів тих підлітків, чия поведінка виходить за межі освітньо-виховних та морально-правових норм. Усе це зумовлює необхідність корекції важковиховуваності та її науково-педагогічного забезпечення.

Аналіз психолого-педагогічної, соціологічної літератури дав змогу визначити сутність важковиховуваності як соціально-психологічного та педагогічного явища, категорії важковиховуваності, виділити низку поглядів вчених з психології та педагогіки на дану проблему.

У психологічній науці склалися різні концептуальні підходи до пояснення проблеми «важких» підлітків. Вітчизняні учені пов’язують виникнення цієї проблеми з етапами психічного розвитку, віковими кризами і соціальною адаптацією. Розробкою цього питання займалися Л.С. Виготський, І.В. Дубровіна, Л.І. Божович, А.Н. Ельконін М.О.Алємаскін, М.Й.Боришевський, П.П.Блонський, О.П.Краковський, Д.О.Леонтьєв, Н.Ю.Максимова, І.О.Нєвський, В.М.Оржеховська, А.В.Петровський, Л.С.Славіна, В.О.Татенко, В.Е.Чудновський та ін [3].

Вивчення важковиховуваності дозволило виділити такі її різновиди, як відхилення в отриманні початкової освіти, відхилення у поведінці, пов’язані з шкільною дезадаптацією, педагогічною занедбаністю, відхилення у поведінці у зв’язку з соціальним сирітством, соціальною дезадаптацією, а також адиктивною, делінквентною та кримінальною діяльністю.

Важливо відзначити, що схильність до поведінки з відхиленням залежить від наявності певних особистісних якостей особистості підлітка, до яких належать агресивність, тривожність, відсутність або слабкість вольового контролю емоцій, невідповідальність, демонстративність та інші.

У підлітковому віці, який характеризується як складний і кризовий, одним з видів відхилення у поведінці є агресивність. Під агресивною поведінкою ми розуміємо умисне заподіяння шкоди іншій людині.

На основі проведеного нами дослідження агресивності двох груп підлітків,чисельністю 20 осіб, ми можемо зробити висновок, що агресивність середніх підлітків, тобто першої групи , спостерігається нижче середнього рівня агресивності (62%); у другій групі (старші підлітки) виявився високий рівень агресивності (37%). Таким чином, можемо стверджувати, що найбільше проявлення агресивності у підлітків наступає у віці 15-16 років. Щодо виявлення ворожості, ми можемо казати, що у більшій мірі ворожість є вираженою у старшому підлітковому віці, в той час як у середніх підлітків спостерігається низький рівень ворожості.

Якщо ж робити висновок з досліджень самооцінки, важливо відзначити такий факт, що у старших 50% та середніх підлітків 41% спостерігається занижений тип самооцінки, але також були діти з високим і низьким рівнем самооцінки.

Таким чином, така найважливіша властивість особистості як самооцінка, формуючись у підлітковому віці, розвивається відповідно до внутрішніх властивостей особистості і її сфер соціалізації, опосередкуючи відношення людей до індивідума й одночасно будучи наслідком їхніх відносин до даної особистості [11]

Проведене нами дослідження має практичне значення, оскільки узагальнення теоретичних підходів до пояснень проблеми агресивності та самооцінки підлітків може стати в нагоді для забезпечення практичної психології освіти і бути використаними у роботі з підлітками схильними до девіантної або асоціальної поведінки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Анастази А. Психологическое тестирование. Т.1. - М.: Педагогика, 1982.

2. Беличева С.А. Сложный мир подростка/ С.А. Беличева. – М.: Наука, 2004. – 217 с.

3. Бєляєва О. Виховання відповідальної поведінки у сучасних підлітків\\Психолог.-2010. - №5. – С.28-31.

4. Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения: В 2 т. / Сост. М.Г. Данильченко, А.А. Никольская. – М.: Педагогика, 1979. – Т. 1. – 304 с.

5. Бондарчук О.І. Психологія сім’ї/ О.І. Бондарчук. – К.: МАУП, 2001. – 96 с.

6. Вчителі та батьки про психологію підлітка / під ред. Г.Г.Аракелова. - М., 1990 р.

7. Гурлєва Т.С. Причини виникнення і перспективи попередження підліткової важковиховуваності\\ Психолог.-2007.- №9. – С.6-10.

8. Гурлєва Т.С. Розвиток автономної відповідальності у підлітка: аргументи „за”/ Т.С. Гурлєва// Практична психологія та соціальна робота. – 2003. – №9. – С. 64-68.

9. Дейниченко Л.М. Дослідження психологічних особливостей дітей «групи ризику».”

10. Зубченко М. Запрошуємо до діалогу: Посіб. для підлітків 11-14 рр. / АПН України; Науково-методичний центр середньої освіти; Всеукраїнська благодійна організація - К.: Богдана, 2003. - 127 с.

11. Кле М. Психология подростка. - М., 1989.

12. Коваленко А.Б., Корнєв М.Н.Соціальна психологія:Підручник. – К.,2006.-400с.

13. Комісарова О. Проблеми підлітків: Шляхи розв’язання\\Психолог.-2009.- №15-16.- С.46-52.

14. Максимова Н.Ю., К.Л. Мілютіна К.Л., Піскун В.М. Патопсихологія підліткового віку.-Главник,2008.-с.192

15. Оржехівська В.М. Педагогічна профілактика девіантної поведінки неповнолітніх/ В.М. Оржехівська. – К.: Знання, 2000. – 264 с.

16. Оржеховська В.М. Основні педагогічні проблеми виховання учнів у сучасний період розвитку суспільства: Управління процесом виховання // Позакласний час. - 2004.- №23-24. - С.5-18.

17. Пересунчак О. «Важкі» діти та їх поведінка\\ Психолог.- 2006, №9. – С.8-11.

18. Супрун М., Перепечина Н. Девіантна поведінка дітей і підлітків: соціально- психологічний аспект\\ Соціальна психологія.- 2009, №2.- С.178-185.

19. Трудный подросток: причины и следствия – под ред. Татенко – К. «Радянська школа», 1985

20. Тушина О. Превентивне виховання // Психолог. - 2002.- 2. - С.10-13.

21. Уильям Глассер – Школы без неудачников – М., 1991, «Прогресс»

22. Чернышевский Н.Г. Избранные педагогические сочинения. – М.: Педагогика, 1983. – 335 с.


ДОДАТКИ

Додаток А

Методика вивчення рівня самооцінки

Мета: виявити рівень загальної самооцінки підлітків.

Хід проведення : учням пропонують заповнити опитувальник, що містить 32 судження, з приводу яких можливі п’ять варіантів відповідей. Кожна відповідь кодується балами за схемою:

дуже часто – 4,

часто – 3,

іноді – 2,

рідко – 1,

ніколи – 0.

Судження

1. Мені хочеться, щоб друзі підбадьорювали мене.

2. Постійно відчуваю свою відповідальність за навчання.

3. Мене хвилює моє майбутнє.

4. Багато хто ненавидить мене.

5. Я менш ініціативний, ніж інші.

6. Мене хвилює мій психічний стан.

7. Я боюсь здатися невігласом.

8. Зовнішність інших набагато привабливіша, ніж моя.

9. Я боюсь виступати з промовою перед незнайомими людьми.

10. Я часто роблю помилки.

11. Шкода, що я не вмію говорити з людьми, як слід.

12. Шкода, що мені не вистачає впевненості у собі.

13. Я волів би, щоб інші люди частіше схвалювали мої дії.

14. Я занадто скромний.

15. Моє життя марне.

16. Багато хто неправильно думає про мене.

17. Мені нема з ким поділитись своїми думками.

18. Люди чекають від мене забагато.

19. Люди не дуже цікавляться моїми досягненнями.

20. Я трохи соромлюсь.

21. Я відчуваю, що багато людей не розуміють мене.

22. Я не відчуваю себе у безпеці.

23. Я часто хвилююсь, та даремно.

24. Я почуваю себе ніяково, коли входжу до кімнати, де вже сидять люди.

25. Я почуваю себе скуто.

26. Я відчуваю, що люди говорять про мене за моєю спиною.

27. Я впевнений, що люди майже все сприймають легше, ніж я.

28. Мені здається, що зі мною має статись якась прикрість.

29. Мене непокоїть думка про те, як люди ставляться до мене.

30. Шкода, що я не вельми комунікабельний.

31. У суперчках я висловлююсь тільки тоді, коли впевнений в своїй правоті.

32. Я думаю про те, чого чекає від мене клас.

Обробка даних

Для виявлення рівня самооцінки потрібно підсумувати бали за всіма 32 судженнями:

від 0 до 25

- свідчить про високий рівень самооцінки, за яким людина, як правило, не обтяжена “комплексом неповноцінності”, правильно реагує на зауваження і рідко піддає сумніву власні дії;

від 26 до 45

- свідчить про середній рівень самооцінки, коли людина рідко

страждає від “комплексу неповноцінності” й лише іноді намагається підлаштуватись під думку інших;

від 46 до 128

- вказує на низький рівень самооцінки, за яким людина болісно

сприймає критичні зауваження на свою адресу, намагається завжди зважати на думку інших і часто страждає від “комплексу неповноцінності”.


Додаток Б

Запитальник Басса-Дарки

На запитання досліджуваний може відповідати так або ні, інших варіантів бути не може.

1.Часом я не можу справитися з бажанням заподіювати шкоду іншим.

2.Іноді я брешу про людей, яких не люблю.

3.Я легко дратуюся, але швидко заспокоююсь.

4.Якщо мене не попросять по-гарному, я не виконаю прохання.

5.Я не завжди одержую те, що мені треба.

6.Я знаю, що люди говорять про мене за моєю спиною.

7.Якщо я не схвалюю поводження друзів, я даю їм це відчути.

8.Коли мені траплялося обманювати кого-небудь, я випробував каяття совісті.

9.Мені здається, я не здатний ударити людини.

10.Я ніколи не дратуюся настільки, щоб кидатися предметами.

11.Я завжди поблажливий до чужих недоліків.

12.Якщо мені не подобається встановлене правило, мені хочеться порушити його.

13.Інші вміють майже завжди користуватися сприятливими обставинами.

14.Я тримаюся насторожено з людьми, що відносяться до мене трохи більш дружньо ніж я очікував.

15.Я іноді буваю незгодний з людьми.

16.Іноді мені приходять на розум думки, яких я соромлюся.

17.Якщо хто-небудь першим ударить мене, я не відповім йому.

18.Коли я дратуюся, я ляскаю дверима.

19.Я набагато більш дратівливий, ніж здається.

20.Якщо хтось ставить з себе начальника, то я завжди роблю все йому всупереч.

21.Мене трохи засмучує моя доля.

22.Я думаю, що багато хто не любить мене.

23.Я не можу утриматися від суперечки, якщо люди не згодні зі мною.

24.Люди, що уникають роботу, повинні відчувати почуття провини.

25.Той, хто ображає мене і мою родину, напрошується на бійку.

26.Я не здатний на грубі жарти.

27.Мене охоплює лють, коли наді мною насміхаються.

28.Коли люди строять з себе начальників, я роблю все, щоб вони не зазнавалися.

29.Майже щотижня я бачу когось, хто мені не подобається.

30.Досить багато людей заздрять мені.

31.Я вимагаю, щоб люди поважали мене.

32.Мене гнітить те, що я мало роблю для своїх батьків.

33.Люди, що постійно дражнять вас, заслуговують на те, щоб їх "клацнули по носу".

34.Я ніколи не буваю похмурий від злості.

35.Якщо до мене відносяться гірше, ніж я того заслуговую, я не засмучуюсь.

36.Якщо хтось виводить мене із себе, я не звертаю уваги.

37.Хоча я не показую цього, мене іноді гризе заздрість.

38.Іноді мені здається, що наді мною сміються.

39.Навіть якщо я злюся, я не прибігаю до "сильних" висловів.

40.Мені хочеться, щоб мої гріхи були прощені.

41.Я рідко даю здачі, навіть якщо хтось ударить мене.

42.Коли виходить не по-моєму, іноді я ображаюся.

43.Іноді люди дратують мене своєю присутністю.

44.Нема людей, яких я б по-справжньому ненавидів.

45.Мій принцип: "Ніколи не довіряти чужинцям".

46.Якщо хтось дратує мене, я готовий сказати про нього усе, що думаю.

47.Я роблю багато такого, про що згодом шкодую.

48.Якщо я розлючуюсь, то можу вдарити кого-небудь.

49.З дитинства я ніколи не виявляв вибухів гніву.

50.Я часто почуваю себе як порохова бочка, готова вибухнути.

51.Якби усі знали, що я почуваю, мене б вважали людиною, з якою нелегко працювати.

52.Я завжди думаю про те, які таємні причини змушують людей робити що-небудь приємне для мене.

53.Коли на мене кричать, я починаю кричати у відповідь.

54.Невдачі засмучують мене.

55.Я б'юся не рідше і не частіше, ніж інші.

56.Я можу згадати випадки, коли я був настільки злий, що брав першу річ, що потрапилася, і ламав її .

57.Іноді я почуваю, що готов першим почати бійку.

58.Іноді я почуваю, що життя обходиться зі мною несправедливо.

59.Раніше я думав, що більшість людей говорять правду, але тепер я в це не вірю.

60.Я лаюся тільки зі злості.

61.Коли я вчиняю неправильно, мене мучить совість.

62.Якщо для захисту своїх прав мені потрібно застосувати фізичну силу, я застосовую її.

63.Іноді я виражаю свій гнів тим, що стукаю пальцем по столу.

64. Я буваю грубуватий стосовно людей, що мені не подобаються.

65.У мене немає ворогів, що хотіли б мені нашкодити.

66. Я не вмію поставити людину на місце, навіть якщо вона того заслуговує.

67. Я часто думаю, що жив неправильно.

68. Я знаю людей, що здатні довести мене до бійки.

69. Я не засмучуюся через дрібниці.

70. Мені рідко приходить в голову, що люди намагаються розлютити або образити мене.

71. Я часто тільки загрожую людям, хоча і не збираюся приводити погрози у виконання.

72.Останнім часом я став занудою.

73.У суперечці я часто підвищую голос.

74.Я намагаюся звичайно ховати своє погане ставлення до людей.

75.Я краще погоджуся з чим-небудь, ніж стану сперечатися.

Відповіді оцінюються по восьми шкалах у такий спосіб:

1. Фізична агресія:

"так"=1, "ні"=0:1, 25, 31, 41, 48, 55, 62, 68 і

"ні"=1, 2 "так"=0 - 9 і 7 твердження.

2. Непряма:

"так"=1, "ні"=0:2, 10, 18, 34, 42, 56, 63 і

"ні"=1, "так"=0 - 26 і 49.

3. Роздратування:

"так"=1, "ні"=0:3, 19, 27, 43, 50, 57, 64, 72 і

"ні"=1, "так"=0 - 11, 35, 69.

4. Негативізм:

"так"=1, "ні"=0:4, 12, 20, 28 і

"ні"=1, "так"=0 - 36.

5. Образа:

"так"=1, "ні"=0:5, 13, 21, 29, 37, 44, 51, 58.

6. Підозрілість:

"так"=1, "ні"=0:6, 14, 22, 30, 38, 45, 52, 59 і

"ні"=1, "так"=0 - 33, 66, 74, 75.

7. Вербальна агресія:

"так"=1, "ні"=0:7, 15, 23, 31, 46, 53, 60, 71, 73 і

"ні"=1, "так"=0 - 33, 66, 74, 75.

8. Почуття провини:

"так"=1, "ні"=0:8, 16, 24, 32, 40, 47, 54 61 67.

Індекс ворожості містить у собі 5 і 6 шкалу, а індекс агресивності (прямої або мотиваційної) містять у собі шкали 1, 3, 7.


Додаток В

Тест "Знаходження кількісного вираження рівня самооцінки" за С.А. Будассі

Якості особистості Ідеальне Я Реальне Я d
Безтурботність
Запальність
Сором'язливість
Життєрадісність
Примхливість
Повільність
Поміркованість
Наполегливість
Нервозність
Нерішучість
Обережність
Пасивність
Сміливість
Терплячість
Захопленість
Впертість
Поступливість
Холодність
Енергійність
Ентузіазм

Мал. 1. Таблиця для проведення тестування по методу С.А. Будассі.

Обробка результатів:

У колонку d записується різницю між даними стовпчиків 1 і 2 (з більшого числа відніміть менше). У колонку d2 ця різниця зводиться у квадрат. Після цього числа зі стовпчика d2 підсумуються. Самооцінка визначається по формулі Роджерса (за коефіцієнтом кореляції рангів):

r =1 - (6 У d 2 /(n 3 -n)),


де де d - різниця номерів рангів, n - число розглянутих властивостей.

Інтерпретація даних:

Менше 0,2 - занижена самооцінка; 0,2 -0,6 - адекватна самооцінка; більше 0,6 - завищена самооцінка. Таким чином, чим ближче коефіцієнт до 1 (від 0.7 до 1), тим вище самооцінка, і навпаки. Про адекватну самооцінку свідчить коефіцієнт від 0.4 до 0.6.

Рівні самооцінки:

Низький 0-0,2
Нижче середнього 0,21-0,3
Середній 0,31-0 1
Вище середнього 0,51-0,65
Високий 0,66-0,8
ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий