Найактуальнішою проблемою сьогодення є зростання агресивності дітей, підлітків та молоді. Це пов’язано передусім із загальною соціальною напруженістю, психологічною неврівноваженістю всього суспільства, що важко переживає перехід до ринкових відносин, зростаючу кризу соціальної системи. Актуальність цих проблем засвідчують статистичні дані, що наводяться працівниками різних соціально-психологічних служб, комісій у справах неповнолітніх та центрів суспільних зв’язків МВС. За даними, одержаними цими організаціями, в останні роки значно зросла злочинність серед підлітків і, що особливо тривожно, – дитяча злочинність. При цьому правопорушення часто супроводжуються актами агресії, жорстокості й насильства або кояться в стані афекту.
Аналіз сучасної шкільної практики свідчить, що школярів практично ніхто не навчає вміння формувати в себе установку на емоційні контакти з іншими людьми, розвивати здатність коригувати свої емоційні реакції на зовнішні та внутрішні впливи. Крім того, сьогодні є певна кількість дітей з так званих «неблагополучних сімей», в яких постійно спостерігається асоціальна поведінка. Водночас їхні батьки нерідко скаржаться педагогам і психологам на підвищену дратівливість і агресивність своїх дітей. Самі педагоги також усе частіше звертаються до шкільних практичних психологів з питанням пошуку засобів педагогічного впливу на дітей, які вирізняються агресивними проявами поведінки.
У своїй роботі ми дійшли висновку, що до вивчення дітей з моральними поведінковими аномаліями слід підходити дуже обережно та ретельно. Вихователі нерідко припускаються серйозної помилки, аналізуючи негативні прояви дитини і не шукаючи позитивних якостей особистості, на які можна покластися при вихованні.
Саме гуманізація навчально – виховного процесу і полягає у вмінні вихователя дати вичерпну оцінку характеристики позитивних рис дитини: інтелектуальних, емоційно – вольових, моральних, поведінкових, динамічних, ставлення до діяльності, її наслідків, вияв інтересів і нахилів. І лише тоді можна переходити до характеристики негативних рис дитини й аналізу їх причин. Але в жодному разі не навпаки!
Одним з найефективніших засобів корекції агресивності, зокрема, на нашу думку, є соціально-психологічний тренінг.
Агресивна поведінка проявляється вже в ранньому віці, піддаючи випробуванню батьківське терпіння і створюючи напруження в стосунках з однолітками. Агресія визначається впливом сім’ї. Характер стосунків між батьками і дітьми, дисгармонія в сім’ї є чинниками, що визначають агресивну поведінку дітей.
Агресивним проявом у дітей, так званим «афектом неадекватност» (за Л. С. Славіною) є негативний емоційний стан, що є результатом підвищених домагань, котрі не збігаються з можливостями. Він розвивається внаслідок того, що стала самооцінка виявляється вищою, ніж реальні досягнення дитини і ніж оцінка, яку вона одержує, стикаються і вчителі початкових класів. Тому проводити корекційну роботу в цьому напрямку доцільно вже з молодшими школярами, адже в цьому віці такі стани ще не сталі і їх легше корегувати, не дати закріпитись як тенденції поведінки.
МЕТА програми: корекція агресивних тенденцій поведінки молодших школярів.
ПРЕДМЕТ психокорекції: агресивність учнів молодшого шкільного віку.
ОБ’ЄКТ психокорекції: молодші школярі з неадаптованими агресивними реакціями.
Головними ЗАВДАННЯМИ є:
1. Навчання дітей конструктивних форм поведінки та основ комунікації.
2. Розвиток здібності адекватного сприйняття себе та інших людей.
3. Усунення надмірного напруження і тривожності молодших школярів.
4. Викорінювання бар’єрів, що заважають продуктивним конструктивним діям дітей.
5. Регуляція соціальних відносин дітей.
І. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА ПСИХОДІАГНОСТИКА ТА КОРЕКЦІЯ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ, ЯК НАУКОВА ПРОБЛЕМ А
Поведінка — наявна у живих істот взаємодія з навколишнім оточенням, опосередкована їх зовнішньою (руховою) та внутрішньою (психічною) активністю.
В психології під поведінкою розуміються зовнішні прояви психічної діяльності. Поведінка проявляється в зовнішньому ,,світі” і виявляється зовнішнім спостереженням.
До факторів поведінки відносять:
1) всі зовнішні прояви фізіологічних процесів, пов’язаних зі станом, діяльністю і спілкуванням людей — поза, міміка, інтонація і. т. д;
2) окремі рухи і жести ;
3) дії, як більш крупні акти поведінки, що мають певний зміст ;
4) вчинки — ще більші акти, що мають суспільне, соціальне значення, пов’язані з нормами поведінки, відносинами, самооцінкою і т. д.
Агресивна поведінка – специфічна форма дій людини, що характеризується демонстрацією переваги в силі чи застосуванням сили по відношенню до іншої особи чи групи осіб, яким суб’єкт прагне завдати шкоди.
Агресивна поведінка може варіювати за ступінню інтенсивності та за формою прояву : від демонстрації неприязні – до словесних образ (вербальна агресія) — до застосування грубої сили (фізична агресія).
В науковій психологічній літературі під агресивністю розуміють будь-яку форму поведінки, спрямовану на приниження чи надання шкоди іншій живій істоті, яка не бажає подібного відношення. В свою чергу агресивність розглядається як якість особистості, яка проявляється в готовності до агресії і характеризується наявністю деструктивних тенденцій в області міжособистісних відносин.
В якості агресивної поведінки розглядаються активні, відкриті, зовні проявлені дії, часто ініціативні зі сторони агресора, які завжди наносять іншій людині чи неживому предмету певної шкоди. Агресивна поведінка може виражатися в різних формах : від грубої фізичної сили (фізична агресія) до насмішливих і принижуючих слів (вербальна агресія)
Дитяча агресивність є найчастіше наслідком озлобленості, зниженої самоповаги в результаті пережитих життєвих невдач і несправедливостей (залишив батько, погані оцінки в школі і т.д.) Витончену жорстокість іноді проявляють розбещені діти, яких занадто опікали батьки і які не завжди відповідали за свої вчинки. Жорстокість для них — своєрідний сплав помсти, самоствердження і самоперевірки.
Для розуміння виникнення конкретних проявів агресивної поведінки слід встановити її місце в загальній структурі індивідуальної та колективної діяльності, – наприклад, показати, чи є агресивний акт неадекватною захисною реакцією, наслідком «афект», чи агресивна поведінка набирає самостійну мету і зміст, при становленні індивідуальної особистості чи колективної діяльності.
Отже агресивна поведінка молодших школярів проявляється у відкритих зовні проявлених діях, які наносять іншій людині чи неживому об’єкту певної шкоди. Вона може виражатися в різних формах: від грубої фізичної сили (фізична агресія) до насмішливих і принижуючих слів(вербальна агресія).
І.2 КОМПЛЕКСНА ПСИХОДІАГНОСТИЧНА МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ РІВНЯ АГРЕСИВНОСТІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ
Аналіз сучасної шкільної практики свідчить про те, що школярів практично ніхто не навчає умінню формувати в себе установку на емоційні контакти з оточуючими, розвитку здатності корегувати свої емоційні реакції на зовнішньому і внутрішньому рівні. Крім того, сьогодні багато дітей — з так званих «неблагополучни» родин , де вони постійно спостерігають за «взірцями» асоціальної поведінки. При цьому їхні батьки часто скаржаться педагогам і психологам на підвищене роздратування і агресивність своїх дітей. Педагоги також все частіше звертаються до шкільних практичних психологів з питаннями, що стосуються пошуку засобів педагогічного впливу на дітей, які проявляють не адаптивні агресивні реакції.
Враховуючи труднощі експериментального дослідження особливостей агресивності, ми розробили комплексну психодіагностичну методику вивчення рівня агресивності, а також соціально-психологічних та індивідуально-особистісних якостей молодших школярів.
Психодіагностичне дослідження проводилось на базі Хрінницької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Демидівського району Рівненської області. В ньому прийняло участь 22 учні віком від 8 до 9 років, а також учителі і вихователі , названого навчально-виховного закладу. При цьому вчителі та вихователі виступали ,як в ролі експертів, так і в ролі досліджених.
З метою підвищення рівня достовірності результатів і ,враховуючи ефект соціальної бажаності, дослідження проводилось анонімно.
В зв’язку з недостатнім арсеналом і недосконалістю окремих методик вивчення особливостей агресивності дітей, дією різного роду факторів і для отримання більш достовірних результатів ми аналізували дані, отримані в трьох напрямках:
1) при використанні стандартних і адаптованих методик, тестів, анкет і запитальників для дітей і підлітків;
2) під час анкетування, досвідів і бесід з вчителями – класними керівниками і вчителями-предметниками;
3) при анкетуванні і бесідах з батьками обстежуваних дітей.
Крім того, вивчалися психологічна обстановка і становище дитини в сім'ї, аналізувалася шкільна документація, рівно як і продукти діяльності дітей. Таким чином, нами був зроблений всебічний аналіз інформації, яку можна було одержати про дитину, що вчиться.
Експериментальне психодіагностичне дослідження проводилося в три етапи.
На першому етапі дослідженням були охоплені всі школярі. Основними задачами цього етапу були відбір діагностично цінних тестів і методик дослідження особливостей агресивності дітей, а також виявлення контингенту дітей, тим або іншим чином що знаходять агресивні тенденції в поведінці. З цією метою використовувалися описані в літературі, а також адаптовані і розроблені нами методики і опитувальники.
При проведенні психодіагностичного дослідження ми прагнули використовувати комплекс різнотипних методик. Збіг результатів по методиках, в яких використовуються різні методичні прийоми, забезпечує, на наш погляд, їх достовірність і можливість побудови відповідного психодіагностичного висновку. Про доцільність даного підходу свідчить досвід деяких психологів-дослідників, що вважають, що «взаємно перехресна перевірка результатів по різних методиках - необхідний компонент сучасного професійного підходу до психодіагностики».