Курсова робота
зі спеціальності “Практична психологія”
на тему “Психологічні особливості внутрішньоособистісних конфліктів”
ПЛАН
РОЗДІЛ 1. Соціально-психологічна характеристика феномену внутрішнього особистісного конфлікту
РОЗДІЛ 2. Дослідне вивчення прояву внутрішнього особистісного конфлікту в юнацькому віці
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність роботи. Відомо, що рівень і ефективність життя людини, її діяльності залежать від багатьох причин — від рівня розвитку афективно-вольової сфери, від самосвідомості індивіда, його ставлення до власного «Я» і «не-Я», системи його оцінок і самооцінок і ін. Індивід стає особистістю, розпредмечуючи, за образним виразом А.В. Петровського, великий шар життя; і чим глибше він проникне в цей шар, тим більш багатшим буде життя. Однак сфера почуттів, що переживає людина, емоційний фон її життя залежить великою мірою від її життєдіяльності. Але саме в цій сфері і виникають багато протиріч.[2, 16, 18, 21, 23, 28, 30]
Останнім часом у зв'язку з ростом невротичних захворювань психотерапевти багато говорять про проблему внутрішніх конфліктів, тяжких життєвих криз. Їх запобігання і профілактика при цьому тлумачиться як профілактика захворювань і один зі шляхів формування здорової особистості.
В особистості можуть виникати внутрішні, не завжди усвідомлювані протиріччя, що ведуть до великого занепокоєння, страхів і нерідко неврозів. Ці конфлікти віднімають у людини багато сил, створюють у неї тривогу, роздратування, злість, агресію, звернену не тільки на навколишніх, але і на саму себе. Виникаючі при цьому гострі переживання вражають людину, створюють глибокий дискомфорт, приведуть до душевного неблагополуччя і різного роду «вибухам» (у виді гострих реакцій, неврозів, спроб самогубства), до несприятливої зміни деяких істотних сторін особистості. Такі конфлікти необхідно «знімати», відшукувати способи перебудови особистості, змінювати її установки, формувати нові, життєві цілі, перетворювати ставлення до себе і т.д. [5, 18, 22, 23, 31]
Мета роботи. Курсова робота присвячена проблемі переживання людиною внутрішнього особистісного конфлікту, криз, які переживає людина в ході свого становлення.
Предмет дослідження – причини й особливості переживання людиною внутрішніх особистісних конфліктів.
Згідно меті та предмету дослідження в курсовій роботі були поставлені наступні завдання:
1. Проаналізувати і систематизувати теоретичні джерела з розглянутої проблеми;
2. Виявити особливості структури особистісного розвитку юнаків і визначити ті особистісні риси, які можуть зумовлювати умови виникнення внутрішнього особистісного конфлікту.
Методи дослідження.
Аналіз і узагальнення психологічних і педагогічних джерел по проблемі дослідження з використанням категоріального апарата і принципів психологічної науки, насамперед принципів системності і розвитку; діагностичні методи: опитувальник Кеттела (16-PF) та тест Люшера (КТЛ).
Дослідження проводилося на базі середньої школи № 45 м. Києва в 11-х класах. Основним методом емпіричного дослідження стало анкетування учнів.
РОЗДІЛ 1. Соціально-психологічна характеристика феномену внутрішнього особистісного конфлікту
1.1. Прояви і види внутрішнього особистісного конфлікту
Людська взаємодія є концептуальною одиницею будь-якого спілкування. В спрощеному вигляді її можна подати як сукупність окремих індивідуальних дій, спроб одних індивідів справити вплив на інших, змінити їхній внутрішній світ, їхні наміри, дії тощо. Така взаємодія може мати характер співробітництва, суперництва або ж конфлікту. Ці три категорії представлені А.Т.Ішмуратовим (А.Т.Ишмуратов, 1992) як основні види спілкування. Він відмічає, що співробітництво можливе з елементами суперництва, а суперництво у певному значенні є співробітництвом, загальна мета якого полягає у порівнянні деяких "особистісних характеристик". Конфлікт містить елементи суперництва, але репрезентує особливий вид спілкування, на думку А.Т.Ішмуратова, "хворобливий". Він трактує конфлікт, як таке спілкування, у якому виявляється неузгодженість дій людей, що дбають про свої інтереси. Співробітництво та суперництво характеризується як "здорове спілкування", яскравим прикладом чого є вислів про "здорову конкуренцію" (тобто безконфліктну, за справедливими правилами), а конфлікт - "нездорове".
У перекладі з латинської мови термін "conflictus" трактується як зіткнення. Протягом багатьох сторіч людство цікавили протиріччя в природі, суспільстві, мисленні, зіткнення протилежних бажань і мотивів в людській душі, між добром і злом, боротьба між людьми, суспільними класами, державами. Проблема конфлікту ставилась ще стародавніми філософами, які вважали, що зіткнення і протиріччя є рушійною силою розвитку. Так, Геракліт наголошував на тому, що в протиріччях існують не тільки люди, але і боги, і увесь космос. Філософ вказував на боротьбу протилежних сил як на всезагальний закон, що діє і в природі, і в суспільстві [6]. Чимало цікавих думок з цього приводу можна знайти у Н.Бердяєва, Декарта, Ніцше, В.Соловйова та ін.
А.С.Кармін (А.С.Кармін,1992) відмічає, що до кінця ХІХ століття конфлікт розглядався в загальному плані, як один з проявів більш загального феномену – суперечливості, а також як категорія, що охоплює не тільки людські стосунки, але і природні процеси (наприклад, "біологічний конфлікт" між спадковістю, генами, тканинами та ін.); класові конфлікти (Маркс); воєнні конфлікти (Клаузевіц); конфлікти між свідомим та несвідомим (Фрейд); драматичний конфлікт у художніх творах (мистецтвознавство) та ін.
На думку Л.І.Шрагіної саме протиріччя породжують конфлікти. Дослідниця зазначає, що досліджуючи проблеми спілкування, необхідно визначати основні джерела взаємних претензій, що можуть перерости в протиріччя і завершитись конфліктом [11].
В сучасній психології під конфліктом розуміють зіткнення протилежно направлених, несумісних одна з одною тенденцій в свідомості окремо взятого індивіда, міжособистісних стосунках, пов’язаних з гострими негативними емоційними переживаннями (О.Н.Громова.1998). Виділяються наступні види конфлікту:
- міжгруповий конфлікт;
- міжособистісний конфлікт;
- внутрішньо особистісний конфлікт.
Категорія внутрішніх особистісних конфліктів об’єднує психологічні конфлікти, які виникають через зіткнення різноманітних особистісних утворень: мотивів, цілей, інтересів т.п., що представленні в свідомості індивіда відповідними переживаннями[1]. Конфлікти цього виду в психологічній літературі позначаються як внутрішні особистісні конфлікти, особистісні, інтрасуб’єктивні, інтраперсональні. Ці поняття використовуються як синонімічні.
Внутрішній особистісний конфлікт являє собою протистояння двох начал в психіці людини: того, що сприймається і емоційно переживається як важлива для людини психологічна проблема, що потребує свого розв’язку і викликає внутрішню роботу, спрямовану на його подолання.
Вони супроводжують людину протягом усього життя.
Найбільш послідовна система поглядів на внутрішні особистісні конфлікти у вітчизняних дослідників представлена в працях В. С. Мерліна, який почав займатися проблемою конфліктів ще в 40-і роки ХХ століття і присвятив психологічним конфліктам окремий розділ у своїх «Проблемах експериментальної психології особистості» (В.С.Мерлин, 1970).
За В.С. Мерліним, внутрішній особистісній конфлікт — це стан більш-менш тривалої дезінтеграцї особистості, який виражається в загостренні протиріч, які існували раніше, чи у виникненні нових протиріч між різними сторонами, властивостями, відносинами і діями особистості (В.С.Мерлин, 1970, с. 103).
Внутрішній особистісний конфлікт виникає за певних умов. Зовнішні умови повинні бути такі, що «задоволення глибоких і активних мотивів і відношень особистості стає зовсім неможливим чи ставиться під погрозу (В.С. Мерлін,1970). Виникнення цих зовнішніх умов конфлікту є неминучим внаслідок обмежень, які диктуються громадським життям, а також у силу того, що на основі задоволення одних мотивів виникають інші, незадоволені, і т.д.
Однак внутрішній особистісній конфлікт виникає, якщо ці зовнішні умови породжують певні внутрішні умови, що являють собою протиріччя між різними мотивами і відносинами особистості чи між її можливостями і прагненнями. Саме тому, підкреслює В.С.Мерлін, ці конфлікти можливі тільки в людини. Ще одна необхідна, умова психологічного конфлікту — це суб'єктивна нерозв'язність ситуації (Мерлин, 1970, с. 105).
В.С.Мерлін критикує фрейдиські і неофрейдиські уявлення про конфлікти, особливо їх тези про несвідомий характер процесів, що протікають в психологічному конфлікті, і приреченості людини на конфлікти, які виникають на ґрунті дитячих конфліктів. Він говорить про необхідність створення теорії конфліктів, що спирається на клінічні дослідження і досвід психотерапевтичного відновлення особистості (Мерлин, 1970, с. 13).
На його думку, значення дослідження психологічних конфліктів визначається їхньою роллю в розумінні структури і розвитку особистості, оскільки загальні закономірності формування особистості в діяльності виявляються тут протягом порівняно короткого часу в гострій формі (Мерлин, 1970, с. 111). Загальне ж значення внутрішніх особистісних конфліктів у психічному житті людини визначається тим, що змінюються колишні і формуються нові відносини особистості; змінюється сама структура особистості. Таким чином, розвиток і подолання конфлікту являє собою гостру форму розвитку особистості (Мерлин, 1970, с. 105).